Одним з перших пристроїв (V-IV ст. до н.е.), що полегшують обчислення, можна вважати спеціальну дошку, названу згодом абак. В Греції абак існував вже в V ст. до н.е., у японців він називався «серобаян», у китайців - «суанпан». В Древній Русі для рахунків застосовувався пристрій, схожий на абак, - «російський щот». У XVII ст. цей прилад знайшов вид звичних російських рахунків.

Французький математик і філософ Блез Паскаль у 1642 р створив першу машину, що «підсумовує» - Паскалін. Механічний пристрій у вигляді ящика з багатьма шестернями окрім складання виконувала і віднімання. Числа вводилися в машину за допомогою повороту набірних коліщат, які відповідали числам від 0 до 9. Відповідь з'являлась у верхній частині металевого корпусу.

У 1673 році Готфрід Вільгельм Лейбніц створив механічний лічильний пристрій (ступінчастий обчислювач Лейбніца - Колесо Лейбніца), який не тільки складав і віднімав, а ще множив, ділив і обчислював квадратний корінь.

Англійський математик Чарльз Беббідж розробив пристрій, який не тільки виконував арифметичні дії, але і відразу ж друкував результати. У 1832 була побудована десятикратно зменшена модель з двох тисяч латунних деталей, що важила три тонни, але здатна виконувати арифметичні операції з точністю до шостого знака після коми і обчислювати похідні другого порядку. Ця обчислювальна машина стала прообразом справжніх комп'ютерів, називалась вона диференціальна машина.

Автоматизована обробка даних з'явилася в кінці минулого століття в США. Герман Холлеріт створив пристрій - Табулятор Холлеріта - в якому інформація, нанесена на перфокарти, розшифровувалася електричним струмом.

У 1936 році молодий вчений з Кембриджу Алан Тьюринг придумав уявний рахунковий апарат-комп'ютер, який існував тільки на папері. Його «розумна машина» діяла за певним заданим алгоритмом. В залежності від алгоритму, уявна машина могла застосовуватися для самих різноманітних цілей. Однак на той час це були суто теоретичні міркування та схеми, котрі послужили прототипом програмованого комп'ютера, як обчислювального пристрою, що обробляє дані у відповідності з певною послідовністю команд.

• 1-е покоління (1946 - початок 50-х рр..). Елементна база - електронні лампи. ЕОМ відрізнялися великими габаритами, великим споживанням енергії, малим швидкодією, низькою надійністю, програмуванням в кодах.

• 2-е покоління (кінець 50-х - початок 60-х рр..). Елементна база - напівпровідникові елементи. Покращилися в порівнянні з ЕОМ попереднього покоління всі технічні характеристики. Для програмування використовуються алгоритмічні мови.

• 3-е покоління (кінець 60-х - кінець 70-х). Елементна база - інтегральні схеми, багатошаровий друкований монтаж. Різке зниження габаритів ЕОМ, підвищення їх надійності, збільшення продуктивності. Доступ з віддалених терміналів.

• 4-е покоління (з середини 70-х - кінець 80-х). Елементна база - мікропроцесори, великі інтегральні схеми. Покращились технічні характеристики. Масовий випуск персональних комп'ютерів. Напрямки розвитку: потужні багатопроцесорні обчислювальні системи з високою продуктивністю, створення дешевих мікроЕОМ.

• 5-е покоління (з середини 80-х рр..). Почалася розробка інтелектуальних комп'ютерів, поки не увінчалася успіхом. Впровадження в усі сфери комп'ютерних мереж та їх об'єднання, використання розподіленої обробки даних, повсюдне застосування комп'ютерних інформаційних технологій.

Разом зі зміною поколінь ЕОМ змінювався і характер їх використання. Якщо спочатку вони створювалися і використовувалися в основному для вирішення обчислювальних завдань, то в подальшому сфера їх застосування розширилася. Сюди можна віднести обробку інформації, автоматизації управління виробничо-технологічними та науковими процесами і багато іншого.