•Народився в селі Русів в сім’ї заможного селянина. Батьки грошей на освіту сина не шкодували. Навчався у Русівській початковій школі (з 1878), Снятинській міській школі (з 1880), потім у польських гімназіях у Коломиї (з 1883 року) та Дрогобичі (з 1891). Там зазнав чимало знущань і принижень.

•Письменник тяжко хворіє, в 1930 році переніс частковий параліч. Здоров’я погіршується, трапляються часті серцеві напади, потім долучається ще запалення легенів. 1936 року Василь Стефаник помирає, його поховано в рідному селі.

  Дитинство хлопчика минуло в рідному Русові Снятинського повіту. Василько радо виконував звичну для сільських дітей роботу, випасв вівці, близько сходився з батьковими наймитами, слухай їхні пісні та казки. З юних літ лилася в сердечко, вразливе на біль та несправедливість, велика любов до землі й хлібороба - трударя на ній, відчувалася святість праці.
Під час шкільного навчання Стефаник зазнав значних знущань та принижень, адже в тодішніх галицьких навчаннях неприхильно ставилися до українців. Уроки викладалися лише німецькою та польською.
Основним напрямком громадсько-політичного життя Василя Стефаника назавжди залишається боротьба за права селян. Він майже цілковито підтримував ідеї партії Івана Франка, називаючи останнього «мужицьким послом». Себто, представником українського селянства.


Одностайними були і критики. "Небагату залишив Стефаник письменницьку спадщину — числом, та зате вона пребагата своєю ціною, своєю вагою, своєю невмирущістю. Так про селян ще ніхто не писав…" — писав про Василя В. Сімонович.

 

Дитинство майбутнього новеліста було непростим. Василь народився в сім’ї заможного селянина Семена Стефаника в 1871 році. Його батько мав важкий характер, тож виховував сина досить суворо. Проте, на освіту Василя не шкодував ні часу, ні коштів: спочатку, віддав його до Русівської початкової школи, потім — до Снятинської міської школи. Згодом, юний Василь продовжить навчання в Ягеллонському університеті.

Під час шкільного навчання Стефаник зазнав значних знущань та принижень, адже в тодішніх галицьких навчаннях неприхильно ставилися до українців. Уроки викладалися лише німецькою та польською.

Любов до українських звичаїв та традицій з’явилася у Василя ще в ранні роки. Мешкаючи на прадавніх землях Покуття, юнак змалку чув рідну мову, казки, легенди та перекази. Тоді ж Стефаник допитливо знайомився із селянським побутом, який згодом знайде відображення в його творчості.

 

Боротьбою українців за власні права Василь Стефаник серйозно зацікавився після знайомства з Анною Павлик — активною учасницею галицького жіночого руху. Майбутній письменник починає брати участь у таємних українських гуртках, долучається до просвітницької діяльності на теренах українського села.

Така громадянська позиція Василя не залишилася поза увагою влади. Так, уже в 1890 році його виключили з гімназії через участь у гуртку «Покутська трійця». Одразу ж після цього, Стефаник доєднується до «Українсько-руської радикальної партії» Івана Франка, робить перші проукраїнські публіцистичні виступи.
Основним напрямком громадсько-політичного життя Василя Стефаника назавжди залишається боротьба за права селян. Він майже цілковито підтримував ідеї партії Івана Франка, називаючи останнього «мужицьким послом». Себто, представником українського селянства.

 

Довгий час, Василь вів мандрівне життя, не засиджуючись на місці. Та письменник мріяв мати родину. Згодом, в 1904 році він одружується з Ольгою Гаморак. Вона мешкала в сусідньому селі, була дочкою священника. Дружину він вважав надзвичайно розумною, відданою та терплячою.

Упродовж перших шести років подружнього життя пара мешкала в селі Стеців. Тут Стефаник займається господарством, швидко знаходить спільну мову із селянами. Саме в Стецеві родина Стефаників стала більшою: один за одним народилися сини Семен, Кирило та Юрій. 

У трагедії героя твору по краплі зібрано горе тисяч емігрантів, долею яких переймався письменник. Не раз проводжаючи на Краківському вокзалі земляків у далеку Америку, він постійно бачив опухлі від плачу очі, спечені губи, чув захриплі від стогону голоси.

Літературний рід: епос.
Жанр: психологічна новела (художнє дослідження ду­ші головного героя).
Тема: еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Ка­нади).
Головна ідея: єдність селянина з рідною землею.
Герої твору:

Сюжет: селянин Іван Дідух покидає рідну землю, щоб переїхати до Канади в пошуках кращого життя (на вмовляння дітей і дружини).

Твір складається із семи розділів. Перший розділ новели виконує функцію експозиції, вона ознайомлює читача з долею героя: тут подано портрет Івана Дідуха й авторські екскурси в його біографію. Після десятирічної служби у війську Іван повертається в село і стає ґаздою на залишеному в спадпіину кам’янистому горбі. Люди пам’ятають Івана у вічній виснажливій праці на цьому горбі. Наступні шість розділів — епізоди сповіді Дідуха про своє життя перед запрошеним на прощальний обід селом.

Одним із найяскравіших засобів індивідуалізації головного героя є його монологи, у яких домінує образ горба, на якому Іван поставив собі й дружині хрест.

Образ хреста символізує тяжку, каторжну працю селянина, а водночас трагедію його вимушеної розлуки з рідною землею.