Період науки

Класична (XVII–XIX ст.)

Характерні риси

- Абсолютна істина

- Детермінізм

- Універсальні закони

- Спостерігач «нейтральний»

Представники

І. Ньютон (механіка), Р. Декарт (раціоналізм)

Період науки

Некласична (кінець XIX – XX ст.)

- Відносність знання

- Імовірнісні методи

- Вплив спостерігача на об’єкт

- Вивчення складних систем

Предстаники

А. Ейнштейн (теорія відносності), М. Планк, Н. Бор (квантова механіка), Г. Мендель (генетика)

Період науки

Постнекласична (кінець XX – XXI ст.)

- Дослідження складних, самоорганізованих систем

- Міждисциплінарність

- Людина включена у систему «природа – суспільство – техніка»

Представники

Синергетика (І. Пригожин), глобальні дослідження, біоетика

Усвідомлення кризи в природознавстві призводить до необхідності докорінної перебудови підстав науки - перебудови наукової картини світу, ідеалів і норм пізнання, філософських підстав науки.

Становлення нової наукової картини світу багато в чому повязане з формуванням нового образу детермінізму.

Наприкінці XIX - поч. XX ст. почався перехід до нового типу раціональності, в основі якого уявлення про нерозривність субєкта та обєкта дослідження, неможливості усунення субєкта з наукової картини світу, зображення світу самого по собі, без урахування засобів і методів пізнання. Квантова механіка дала перші наочні приклади і неспростовні докази про включеності пізнає субєкта в той предметний світ, який він досліджує. Поведінки атомних обєктів «самих по собі» неможливо різко відмежувати від їх взаємодій з вимірювальними приладами, із засобами спостережень.

З появою квантової механіки, пише М. Борн, у фізику, не дивлячись на строгі та точні методи, проникає «фатальна суміш субєктивного», виникає «філософська проблема, труднощі якої полягає в тому, що потрібно

говорити про стан обєктивного світу, за умови, що цей стан залежить від того, що робить спостерігач ». Було усвідомлено, що без активної діяльності субєкта отримання істинного образу предмета неможливо. Не тільки в гуманітарних науках, але і «в природознавстві предметом дослідження є не природа сама по собі, а природа, оскільки вона підлягає людському запитування, тому й тут людина знову ж таки зустрічає самого себе», підкреслює Гейзенберг.

Революція в науці на рубежі XIX - XX ст. призвела до кардинальної зміни стилю наукового мислення.В. Гейзенберг писав, що «сама природа, а не які-небудь людські авторитети, примушують нас змінити структуру мислення», ввести в науку неарістотелеву логіку. Нову логіку, яка являє собою, на його думку, більш загальну логічну схему, ніж аристотелівська, і включає останню в якості граничного випадку, Гейзенберг називає квантової. Про це писав і французький методолог науки Г. Башляр, який ратував за введення в науку нової логіки, нової діалектики, яка б увібрала в себе рух », розвиток.

Становлення некласичної науки

Аналитическая философия. Избранные тексти. – М, 1993.

Гадамер Г. Істина і метод. В 2-х т. – К., 2002.

Зарубіжна філософія XX ст. – К., 1993.

Історія філософії. – К., 2002.

Кушаков Ю.В. Карл Маркс і кінець німецької класичної філософії II Дні-науки – 1997: Матер. наук. доп. Та вист. Студ., асп., викл., докт. – К., 1997. – Ч. І.

Лук'янець В.С., Соболь О.М. Філософський постмодерн. – К., 1998.

Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого. – К., 1993.