Свою наукову назву Myosotis, що позначає в перекладі “мишаче вушко”, квітка отримала із-за покритого волосками листя. Про походження незабудок існують різні легенди. Вони розповідають про сльози, пролиті нареченими при розставанні з коханими. Сльози ці перетворюються на блакитні як  очі  квіти, і дівчата дарують їх коханому на пам’ять.

Коли Господь створив землю, тварин і рослини – всі були щасливі, окрім Ночі. Як не старалася вона розсіяти свій глибокий морок, та приходив ранок. Тоді Господь створив Сон, сновидіння і марення, і разом з Ніччю вони стали бажаними гостями. З часом в людях прокинулися пристрасті, одна людина навіть задумала убити свого брата. Сон хотів зупинити її, але гріхи цієї людини заважали йому підійти. Тоді Сон в гніві ввіткнув свій чарівний жезл в землю, а Ніч вдихнула в нього життя. Жезл пустив коріння, зазеленів і перетворився на мак. Мак служив символом родючості через свою велику плодючість (у маковій коробочці міститься близько 30 тисяч  насінинок). Тому він є постійним атрибутом Гери – богині родючості і шлюбу. Маком обсипають місця, які хочуть позбавитися від хитрощів і оман відьом. Мак має бути дикий і освячений 14 серпня в день Маковія.

Існує така легенда про походження бузку. Богиня весни розбудила Сонце і його вірну супутницю Іріс (веселку), змішала промені сонця із строкатими променями веселки, почала щедро сипати їх на свіжі борозни, на луки, гілки дерев – і усюди з’являлися квіти, а земля тріумфувала від цієї благодаті. Так вони дійшли до Скандинавії, але у веселки залишилася лише лілова фарба. Незабаром тут опинилося стільки бузку, що Сонце вирішило змішати фарби на палітрі Веселки і почало сіяти білі промені – так до лілового бузку приєднався  і білий.

Батьківщина бузку – Персія. У Європу вона потрапила лише в XVI столітті. У Англії бузок вважається квіткою нещастя. Старе англійське прислів’я говорить, що той, хто носить бузок, ніколи не носитиме вінчальне кільце. На Сході бузок служить символом сумного розставання і закохані вручають її один одному при розставанні назавжди.

Жила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’я. Коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар – керамік, третій різьбяр дерева-кістки-рога. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби. Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не просили – ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю.

Тяжко тужили батьки, а від синочків, ані чутки, ані звістки. Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, все допитувалась – чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся все оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли. Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їй: “Це, мабуть твої брати були! Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх і голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь:– Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Але тільки вдома ми можемо робити такі речі, як ви бачите. Бо стільки тих виробів привезли з ними. Хан наказав їх бити, поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті”… – Дідусю! А де вони поховані? – А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути в степ. Там зараз тільки кісточки тліють. – Покажіть, де це! благаю Вас!

Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. З великою радістю зустріли батьки і все село дівчину. Поплакали над долею хлопців-чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів. За якийсь час побігла дівчина в садок, як щоранку це робила і зчудувалася: на могилці братів розцвіли дивні квіти. Покликала батьків, і ті водночас мовили: “Чорнобривці!” Полюбили ті квіти на Україні, рідко біля якої хати їх немає. Отак повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.

Спочатку земні рослини не мали квіток. Високі дерева, веле­тенські трави покривали гори, степи, долини. Та куди не глянь — жодної квітки!  Звернулися дерева, чагарі, трави до Сонця: – Полум’яний батьку! Ти запалюєш у грозовій хмарі багато­барвну райдугу, прикрашаючи небо. Подаруй і нам дещицю тих барв.  Замислився господар денного Неба. Довго мовчав. Не міг приду­мати, чим зарадити рослинам на далекій землі.  Озвався син Сонця, золотоволосий принц: — Я піду на землю та й оздоблю зелень барвами райдуги. – Це небезпечно,— тривожно відповів батько.— Покидати со­нячну оселю не можна безкарно. Розпорошившись на далекій планеті, ти можеш не повернутися до рідного дому… — Я все одно піду,— затягся на своєму золотоголовий принц.—  Ти даруєш радість всесвітові, а я хочу подарувати її деревам  і травам. Зітхнув батько, проте, що мав робити,— згодився.

Прилетів син Сонця до землі, веселковим колесом почав об­ходити світ. І затріпотіла природа від блаженства. Велетенськими запашними квітами вкрилися магнолії, ніжно усміхнулася рожевими пелюстками на узліссі шипшина, срібно-дзвінко заспівали серед трав блакитноокі дзвоники, небесними вічками глянули на світ незабудки-братики, сором’язливо захита­лися на вітрах білі гвоздики… Безліч квітів покрили безмежні простори, ніби різнобарвна ріка розлилася по землі, одухотворяючи природу, відкриваючи людям світ краси й творчості.  Зупинився сонячний принц та й поглянув довкруж. А побачив­ши плоди своєї праці, щасливо засміявся. Махнувши полум’яними крилами, хотів було вернутися додому. Та де там! Витративши силу на творення квітів, він віддав свою силу землі, тож не зміг уже повернутися до осяйної оселі батька.

Заридав самотній Ярило у небі, ховаючись за темний обрій. А знесилений принц упав на землю, заливаючись гіркими слізьми.  На світанку він встав, напружив усі сили, щоб полетіти, коли з’явиться Сонце, але зміг лише підняти назустріч батькові своє пломенисте обличчя. З тої пори цар-квітка, золотоголовий  соняшник, невідступне дивиться на схід: батько обіцяв йому в прийдешньому повернення до рідної осяйної оселі.

(Казочка для наймолодших)

    Настав чудовий літній вечір. Сонечко вже втомилося за цілий день і тихенько сховалося за обрій. Лише один Промінчик  - веселий і непосидючий, вирішив заскочити у маленьку, гарненьку хатинку, що стояла на краю невеличкого містечка. Ця хатинка мала якийсь незвичайний вигляд і була схожа на пряниковий будиночок з чудернацькими віконечками і дахом, що нагадував грибний капелюшок. Іноді у хатинку навідувалися люди. Це були і діти, і дорослі. Промінчик помітив, що кожен, хто заходив до хатинки, виходив з неї, тримаючи в руках якийсь пакуночок.

    Коли ж він зазирнув у віконечко, то побачив кімнатку, у якій було багато поличок. Ось на них і стояли ці чотирикутні пакуночки – великі й малі, тоненькі й товсті, кольорові й безбарвні. «Що це може бути? - подумав Промінчик. – Схоже на коробки з цукерками чи іграшками. Але навіщо іграшки дорослим? Незрозуміло! Треба якось навідатись усередину і роздивитися, що там і як».

І ось, нарешті, цей день настав, точніше - вечір, і Промінчик, залишивши своїх жовтогарячих братиків, тихенько через віконечко пробрався у хатинку. У ній було тихо-тихо і чимось пахло, таким знайомим і приємним. Промінчик заскочив на одну з поличок і, легенько присвітивши, почав уважно придивлятися до «пакуночків». Яким же було його здивування, коли він упізнав ці «пакуночки».

 -Так  це ж бібліотека. Як багато тут     книг! – радісно вигукнув Промінчик. - Мені про них розповідало Сонечко. У книжечках багато цікавих історій і казок. А я дуже люблю читати і слухати казки!

-     Це дуже добре, що хоч хтось любить читати, – раптом почувся тихенький голосочок. – Зараз більше з комп’ютерами й телефонами всі дружать. А про нас стали забувати.

- Ой, хто це говорить? - злякався Промінчик. Він почав роздивлятися навколо.

-       Та не крути так головою. Це я, Книжка, із тобою розмовляю.

Аж тепер Промінчик побачив, що полички начебто змінилися, посвітлішали, а книжечки, що стояли на них, почали рухатися і прислухатися до розмови. Їм також було цікаво, чому до бібліотеки завітав Промінчик. Багато книжечок уже давно його знали. Ну як знали, просто бачили через віконце. Але ніхто з них не думав, що він захоче прийти до них у гості.

- Ми вітаємо тебе, Промінчику! Ми завжди дуже раді гостям. Але, на жаль, останнім часом їх приходить все менше і менше. А сьогодні до бібліотеки завітав тільки ти, - майже в один голос промовили книжки. А потім почалося:

-          Ти знаєш, мене давно ніхто не читав!

-          І мене давно не відвідували!

-          Мабуть я стала нецікавою!

-          Що нам робити? Як далі жити?!

-          Я так хочу дарувати свої історії читачам. Вони такі цікаві

Книжечки одна поперед одної почали скаржитися на свою сумну долю, розповідаючи історії про те, як не люблять читати сучасні діти, як прикро їм самотньо стояти на поличках і припадати пилом, як мріють вони потрапити до рук читачів…

Промінчик уважно слухав і співчував книжкам. Він не міг собі навіть уявити, що книги можуть бути такими сумними і що у них також бувають проблеми.  Промінчик ще раз пройшовся світлячком по полицях, і раптом у його голову прийшла чудова ідея, як допомогти книжечкам.

-          Усе, тихо! Годі нарікати на долю! Я знаю, як зарадити вашій біді. Але треба ще трішки почекати, – так сказав книжкам Промінчик і вискочив у вікно.

У кімнаті стало темно. Настала ніч.

-    Ну ось, поскаржилися, що й цей утік, - подала голос найбільша книга у бібліотеці. Це був величезний Довідник. Він мав аж 2000 сторінок і був такий розумний, що аж страшно. Усі книжечки дослухалися до його порад, бо він дійсно був мудрий і знав відповіді майже на всі питання.

-   А хіба ми скаржилися? Та це ми так… про своє життя-буття погомоніли… І взагалі, Промінчик обіцяв допомогти нам… А я йому вірю, – промовила Збірка Казок.

А тим часом Промінчик повернувся додому. У його світлій голівці визрів план, як привернути увагу дітей до бібліотеки. Але для цього потрібно було дочекатися ранку. І, окрилений чудовою ідеєю, Промінчик солодко заснув. Він так міцно спав, що навіть не почув, як прокинулося Сонечко, як почало збирати свої промінці.

Промінець прокинувся останнім, але швидко вмився вранішньою росою, засяяв і разом зі своїми братиками, такими ж промінчиками, злетів у небо, щоб з висоти обігрівати землю і маленьке містечко.

Раптом, на одній із галявин, він побачив гурт дітей. Це були однокласники – Артемко, Стасик, Дениско і Полінка. Уроки вже закінчилися і вони вирішили погратися на майданчику. Спочатку діти бігали, стрибали, а потім сіли на травичку. Хлопці повитягували з кишень мобільні телефони і почали грати в ігри. А  Полінка дістала із портфелика книжечку і почала читати. Але на неї ніхто не звернув уваги.

Промінчик уважно стежив за дітьми і подумав, що це зовсім неправильно, коли діти, граючись на чистому повітрі, забувають про каруселі, гірки, пісочниці, гралки-доганялки й починають «п’ялитися» у телефони.

- Треба їх провчити, – хитро посміхнувшись, подумав Промінчик. – Зараз ви побачите, що ігровий майданчик – це не місце для ігор у телефоні, - промовив він і почав реалізовувати свій «підступний» план.

Промінчик відірвався від Сонечка і почав весело стрибати з одного телефона на інший: то в одному ґаджеті засвітить екран, то в іншому. Хлопчики, граючи в ігри, спочатку почали нервувати, потім сперечатися. Ну а як тут можна бути спокійним, коли на екрані лише промінчики скачуть і зовсім нічого не видно. Та ще й очі почали боліти. Одним словом, щось пішло не так.

Хлопці поклали свої ґаджети у рюкзаки і підійшли до дівчинки. Їм стало цікаво, що ж вона читає.

-          Що читаєш, Полінко? – першим запитав Дениско.

-   Така книжка кольорова, і малюнки гарні. Про що вона? – поцікавився Артемко

-      Я читаю захопливу пригодницьку книгу «П’ятнадцятирічний капітан» Жуля Верна, - відповіла дівчинка.

-   Це, мабуть, про морські пригоди, – почав розмірковувати Стасик. – Я колись фільм по телевізору дивився, «Капітан Немо» називається.

-      Правильно, фільм є такий, але створений він за твором Жуля Верна «20 тисяч льє під водою», - засміялася Полінка. – А ви читали цю книгу?

-          Ні, - хором відповіли хлопчаки.

-    Мама мені хотіла купити, але книга дорого коштує, - сумно відповів Артемко.

-    А ви хочете прочитати цю книжку безкоштовно? – запитала хлопчиків Полінка.

-          Звичайно хочемо! – відповіли вони. - А як?

-          Я просто знаю дуже чудове місце, де є безліч гарних і цікавих книг, які можна не тільки подивитися, а ще й безкоштовно взяти додому почитати, – відповіла дівчинка. - А зветься це місце…

-   Знаємо, знаємо! Це – бібліотека! – весело закричали хлопчики. – Гайда туди!

І діти стрімголов побігли до бібліотеки. А Промінчик усміхався їм у слід. Він був задоволений собою, адже виконав обіцянку, яку дав книжечкам.

Сьогодні у бібліотеку прийдуть читачі! Сьогодні у бібліотеці буде свято!

 Автор Тетяна Ружанська

30.09.2020

Природу вмій любити,

Не смій ніколи і нізащо

Їй шкоду спричинити!

Даремно квіточку не рви,

Пташині спокій дай,

Усе, що є навколо тебе,

Люби й оберігай! 
***

Людина над природою панує,
Сучасні технолоігї планує,
Щоб споживати більше від природи,
Підкорює її красу і вроду.
Людина над природою панує,
Бездумно світ навколишній руйнує,
Відходи у довкілля викидає.
І бруд, і пил на землю осідає.
Панує над природою людина.
І неминуча та сттрашна година,
Коли природа відповість сюрпризом,
І виникне екологічна криза...
А може, катастрофи уникнем?
А може, берегти природу звикнем?
***
ЗУПИНИСЯ, ЛЮДИНО, НА МИТЬ…
 І ВІДЧУЙ, ЯК ПЛАНЕТІ БОЛИТЬ.
 ЯК ІЗ СЕРЦЯ КРИК ВИРИНА – 
ЗУПИНИСЯ, ЗЕМЛЯ В НАС ОДНА!
 ЯК У СЕРЦІ ТЛІЄ ЛЮБОВ, 
ЩОБ КОЛИСЬ РОЗГОРІТИСЯ ЗНОВ.
ЗУПИНИСЯ. ЛЮДИНО НА МИТЬ…
 І ВІДЧУЙ. ЯК ПЛАНЕТІ БОЛИТЬ..
***
Давай будемо природу берегти!
 Я метелика не скривджу, хай летить. 
І ялинку не зрубаю, хай стоїть. 
Не затопчу мурашинку, хай повзе. 
Не зламаю з дуба гілку, хай росте.
 Не впущу сміття у річку, хай бурлить.
 Із гнізда яйце не скину, хай лежить.
 В джерело не пущу камінь, нехай б’є
. В полі жито не столочу – це святе.
 Верби посаджу в долині, хай шумлять.
 Зерен птахам кину взимку, хай їдять.
 Покормлю приблуду-кішку. А як ти? 
Давай будемо природу берегти!
***
Мирослава Маслянка 

Довжина понад 1856 метрів, зроблена з папірусу, намотаного на жердину. Цей рекорд був зареєстрований нотаріусом 23.05.2009 року в місті Кастелло. Його втілили в життя 400 хлопців з навчального центру цього міста, їхні родини та викладачі. Назва величезної книги — «Фантастично», вона складається з 11 казок.

2. Найменша книга

У 1997 році Коненко видав Мікрокнижку А. Чехова «Хамелеон» розміром 0,9 х 0,9 мм. У 2002 році супермікрокніга була занесена в Книгу рекордів Гіннесса.

3. Самий плідний письменник у світі

Філіп М. Паркер

Він створив і запатентував спеціальну комп’ютерну програму «Long Tail», яка сама збирає інформацію з Інтернету і різних баз даних, і за допомогою спеціального шаблона створює з неї легкі для читання книги. За словами Паркера, на їх створення йде 15 хвилин і собівартість такої продукції становить 25 центів. Створив він вже більше 107 000 книг.

Звичайно, більшість книг, створених таким чином мають дуже специфічний зміст. Але все ж, і довідники по червоним вугрицям на обличчі, і словники за рішенням румунських анаграм і бланаграмм, і звіти по дерев’яним сидінням для унітазів за 2008 рік, і багато інших подібних брошур, знаходять свого читача.

4. Найпопулярніша книга за всю історію

Біблія

На сьогоднішній день її тираж налічує понад 6 мільярдів примірників.

Біблія повністю або частково перекладена на 2377 мов народів світу, повністю видана на 422 мовах. Над її перекладом працювали більше трьох тисяч перекладачів з різних країн. Щорічно в країнах світу продається і роздається безкоштовно близько 100 млн примірників Біблії.

Біблія зазнала багато випробувань: на неї накладали заборони, її палили на вогнищах, робили спроби зганьбити. Жодна з книг у світі за всю історію не була так гнана і ненавісна. Тим не менш, вона збереглася і продовжує свій шлях.

5. Найвідоміша книга в світі

Журнал Newsweek склав рейтинг найбільш відомих книг у світі, заснований на об’єднаних даних з десяти престижних рейтингів кращих літературних творів. Коли складали список, то були взяті в розрахунок рейтинги від Опри Вінфрі, Вікіпедії, газет The Guardian і The Telegraph і видавництва Modern Library, яке спеціалізується на класиці.

Очолила ж рейтинг всім відома книга в пострадянському просторі «Війна і мир» Льва Толстого. Цей роман по популярності обійшов такі твори як: «1984» Джорджа Оруелла, «Улісс» Джеймса Джойса, «Лоліта» Володимира Набокова та «Шум і лють» Уїльяма Фолкнера.

 

Обладнання: Корзина з осіннім листям, овочами та фруктами

Скільки барв кругом розмито:
 Пурпур, вохра, зелень, просинь,
 Це минає тепле літо,
 Золота надходить осінь.
 Край наш, писанка неначе, -
 Треба тільки вміти бачить.

                                            Хід заняття

Вчитель:
Що будемо робити,
І про що говорити –
Ви зможете усі сказати,
Якщо спробуєте загадку відгадати.

Жовте листячко лежить,
 Під ногами шелестить.
 Сонце вже не припікає.
 Коли це буває? (Восени)

- Так, діти, восени. Отже, я хочу повідомити, що сьогодні ми з вами відправляємося в осінню мандрівку. Милуючись красою чарівної осені, ви будете поетами, артистами, декламаторами.

- Давайте пригадаємо, які народні прикмети про осінь ми знаємо.

- Але перед тим, як відправитися у мандрівку, давайте поговоримо про погоду, чи нічого не зашкодить нашій прогулянці. Прочитайте записи, якою була погода вчора.

- Які зміни ви помітили в природі?

- Вирушаючи в сьогоднішню мандрівку, ми повинні знати якою буде погода цього дня.

Погода сьогодні буде прекрасною, тож відправляємося у нашу осінню мандрівку!

Осіння природа для людини — джерело життя, мудрості й краси. Вона постійно змінюється, вражаючи нас розмаїттям своїх проявів. Тому книга природи безмежна і дуже цікава. Вона може суттєво збагатити розум і серце людини, змінити настрій, виклика­ти добрі почуття.

- Трішки сумно в цей час, адже в душі кожної людини, не байдужої до краси, звучить мелодія осені. Така вже вона, ця осіння мелодія: сумовита і радісна водночас.

Сонечко землю-матусю не так вже цілує,
 Золотом сипле в садах і гаях.
 Осінь чарівна барвисто крокує:
 Здрастуй, красуне смаглява моя!

- Сьогодні ми вийшли на шкільне подвір'я, щоб іще раз зустрітися з природою, поспілкуватися, відчути серцем і душею красу осінньої пори.

Хто вона, ота красуня
 В золотім намисті,
 Що без пензля і без барв
 Скрізь малює листя?
 На деревах листя те
 Так блищить, мов золоте. (Осінь)

- Правильно. І сьогодні до нас на урок завітала Осінь.

Добрий день! В добрий час!
 Рада, діти, бачить вас!
 Не сама до вас прийшла,
 Я синочків привела.

- Діти, чи знаєте ви моїх синів. (Вересень, Жовтень, Листопад)

- Чому вони мають таку назву? (Цвіте верес, жовтіє листя, опадає листя.)

- Послухайте вірші, які підготували мої сини.

Вересневе небо синє,
 І сади ще пахнуть літом,
 В палісаднику жоржини
 Розгорілись дивоцвітом.

Сяють золотом берези,
 Жовтень ним вінчає осінь,
 Журавлиний клин мережить
 Висоти холодну просинь.

Хмарна не радує днина,
 Вітер висвистує в кронах,
 Лиш молода горобина
 Світиться в гронах червоних.

- Діти,давайте пригадаємо ознаки осені. (Температура повітря знижуєть­ся; день стає коротшим, а ніч довшає; жовкне трава; дощить; часті тумани.)

- Якими є ознаки кожного з осінніх місяців?

- Назвіть причину осіннього похолодання. (Коли сонце влітку під­німалося високо, дні були довші, земля краще обігрівалася промінням сонця. Тепер сонце опускається низько, тому на землю потрапляє мен­ше тепла.)

- Які ознаки осені ви ще помітили ? (У повітрі літає насіння кле­на, берези, акації.)

- Чи змінюється стан неба?

- Як змінилося забарвлення дерев, кущів? (Листя пожовкло, побагровіло, починає опадати на землю.)

- Діти, уявіть собі, що вітер – це осіння музика, як вона звучатиме? Охарактеризуйте її. А хто зможе відтворити цю музику?

- Діти, візьміть листочок , кому який подобається. Придивіться, яку форму мають листочки!

- На що схожі їх пластинки (На щит, руку з пальцями, коло, яйце, ромб, голку).

- Погляньте на краї листка, скажіть, як над ними попрацювала природа. (Вони прикрашені зубчиками, війками або схожі на пилку. Верхівка листочка буває загостреною, тупою, утисненою або з війками).

- Є листя просте і складне. Чому його так назвали? Поясніть, як ви це розумієте.

- У складного листя листочки розташовані по обидва боки го­ловної осі або відходять від верхівки черешка, як у кінського ка­штана. А зараз, діти, зберіть прості та складні листочки. Уважно їх розгляньте! (Діти збирають листки, групують їх, порівнюють, знаходять у них спільне і відмінне).

- Черешки і жилки виконують роль пружин (особливо під час вітру, злив). Чому?

- Що може бути кращим ніж зелені, жовті, червоні кольори листя дерев, що так захоплюють нас! Чому осіннє листя має різне забарвлення? (Відповіді дітей.)

- Зелені тому, що мають багато зеленого пігменту — хлорофілу, але є й інші, зокрема, золотаво-жовті, жовтогарячі, червоні. Ближ­че до осені в листку руйнується насамперед зелений пігмент. Інші пігменти стійкіші, сильніші, витриваліші, а тому восени вони ста­ють помітнішими.

До осені в основі кожного листка утворюється тонкий шар клі­тин, що легко відокремлюється, його так і називають відокремлю-вальним шаром. Клітини цього шару поступово стають гладеньки­ми, тоненькими, округлими. Достатньо краплини роси, найменшо­го подиху вітерцю, щоб зірвати листок.

На тому місці, де листок відокремився від стебла, утворилася ранка, виникає шар особливих клітин, що перешкоджають втра­ті вологи, щоб дерево не всохло, та захищають його від шкідливих організмів.

Більшість вічнозелених дерев не скидають свого вбрання одра­зу. Цей процес відбувається поступово протягом усього року, тому вони залишаються вічнозеленими.

- Діти, а тепер давайте тихенько, спокійно і обережно пройдемося по осінньому листі. Доберіть слова, що влучно передали б шум листочків під ногами. (Шумлять, шеле­стять, шарудять, тріщать, хрумтять, шепочуться, шерехтять, співають, стогнуть, плачуть)

- Із чим ми порівняємо опале листя? Чому? Підберіть словосполучення як би ви змогли їх назвати. (барвистим кили­мом, золотими монетами, різнокольоровими клаптиками)

- Про що перешіптуються опалі листочки?

- Що можете сказати про трав'янисті рослини?

- А тепер завітаємо на наші шкільні клумби. Які квіти залишилися на клумбах?

- Чому менше стало квітів і так збіднів навколишній рослин­ний світ?

- Прислухайтеся! Чи чуєте ви дзвінкий спів пташок (комах)? Чому?

- Я прошу вас підібрати такі слова, за допомогою яких можна описати красу осені. (Золота, чудова, багря­на, замріяна, багата, щедра, різнокольорова, різнобарвна, чарівни­ця, яскрава, пізньоквітуча казкова красуня, невтомна, працьови­та, найкраща)

- Чи подобається вам осінь? Чим саме?

- А зараз кожен з вас самостійно пройде до березового гаю чи просто походить біля інших дерев і спробує з побаченого і сказаного вами, почутого шарудіння листя скласти опис осені.

- Діти, у мене у руках осіннє листя, якого ви не знайшли на шкільному подвір`ї , бо такі дерева тут не ростуть. Мені сподобалися розповіді, які ви склали , і в нагороду за це вам буде такий чудовий листочок.

- А тепер об`єднайтеся у групи за кольором своїх листків і поринемо у золоті барви чудової і казкової пори осені.

- Про неї складено ба­гато віршів, загадок, прислів'їв, пісень. Послухайте уважно завдання, які я вам дам. Група дітей з червоними листками пригадають вірші про осінь. Діти із зеленими листками згадують прислів’я про осінь. А діти із жовтими листками загадають для нас загадки про осінь.

Вересень зеленим
 Осінь залишила,
 Бо в траві високій
 Пензлика згубила
 Аж у жовтні осінь
 Пензлика знайшла
 Й малювати фарбами
 Скрізь розпочала.
 Золотим, червоним
 Змалювала гай.
 Річку — темно-синім
 Й синім небокрай.
 Ще милує око
 Листячко зелене,
 Та пожовкли липи,
 В позолоті клени.
 Вже птахів гуртує
 В небі чиста просінь,
 І врожай в комори
 Вносить щедра осінь.

Літечко згасає,
 Тужить горобина,
 Чути, як гукає
 Осінь журавлина.
 Лісова дорога
 Ні сумна, ні рада.
 Жовтий лист під ноги
 Тихо,тихо пада.

Тихо осінь ходить гаєм,
 Ліс довкола аж горить.
 Ясен листя осипає,
 Дуб нахмурений стоїть.
 І берізка над потоком
 Стала, наче молода.
 Вітер, мовби ненароком
 Їй косиці розпліта…

В парках і садочках
 На доріжки й трави
 Падають листочки
 Буро – золотаві.
 Де не глянь, навколо
 Килим кольоровий,
 Віти напівголі
 Й небо синє, чисте.
 Метушні немає,
 Тиша й прохолода, -
 Осінь золотава
 Тихо – ніжно ходить.

- Ви дуже гарно читали вірші. Можливо хтось хоче з інших груп прочитати вірші про осінь?

§  Осінь сумна, а весело жити.

§  Осінь іде і за собою дощ веде.

§  Восени і горобець багатий.

§  Восени день блисне, а три кисне.

У садках, лісах походжає,
 Жовті шати одягає,
 Золотисту стелить постіль,
 Жде сестрицю білу в гості. (Осінь)

Хто вона, ота красуня
 В золотім намисті,
 Що без пензля і без барв
 Скрізь малює листя?
 На деревах листя те
 Так блищить, мов золоте. (Осінь)

Весною, влітку зеленіє,
 Восени в’яне і жовтіє. (Листя)

Жовте листячко лежить,
 Під ногами шелестить.
 Сонце вже не припікає.
 Коли це буває? (Восени)

- Діти, а хто ще знає загадки про осінь.

Вчитель називає букву, а діти придумують слово чи словосполучення на задану букву, яке стосується осені. (Д – дощ, л – листопад, в – відлітають птахи, …).

Клас ділиться на дві групи. Учні першої групи називають слово, що відповідає на питання хто? або що?. Діти другої групи підбирають до них слова, які відповідають на питання який?, яка, яке?які?. (Осінь – золотокоса, дощ – дрібний, листок – жовтий, …).

Ходить … по покосах, (осінь)
В золото фарбує …, (ліс)
І горять шовкові … (коси)
У зажурених … . (беріз)
Падає, в’яне … багряний, (лист)
Золотиться сіножать.
… в сорочці вишиваній (клен)
Вийшов … проводжати. (літо)

- Діти, а хто бажає виразно прочитати цей вірш? Діти за бажанням читають вірш.

Учні за дотиком визначають овочі та фрукти і називають їх. У кожній грі за відповіді діти одержують осінні листочки – подарунки.

- Діти, чи сподобалося вам сьогоднішнє заняття?

- Що найбільше вас вразило?

- Що нового ви дізналися?

- Чи можемо ми осінь назвати найсмачнішою порою року?

- А коли ви опиняєтеся серед отакої чарівної краси, що вам найбільше хочеться зробити?

§  Підкидати листя!

- Так підкидайте!

§  Постояти під золотим дощем!

- Покажіть як!

§  Побігати по листю!

- Так бігайте!

§  Послухати, як воно шурхотить під ногами!

- Давайте походимо по ньому, слухаючи шурхіт.

§  Зібрати листя у букети!

- А вони у вас у руках, покажіть мені їх!

- Візьміть найкращий листочок із вашого букетика. Притуліть його до щічки. Який він?

- Як ви думаєте, який настрій був у нього, коли він падав на землю?

- Що ви відчуваєте до нього? (Жаль, сум)

- Не сумуйте, адже природа нічого не робить даремно. Ваше домашнє завдання буде скласти казочку – діалог «Не плач, листочку!» Спробуйте його заспокоїти

 

http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-718005EF4CDA1/list-B65BB05F26

1.Окрім зброї, сили і вміння гарно битися, козаки мали ще одну значну перевагу – кмітливість та хитрість. Практично завжди їм вдавалось непомітно підкрастися до ворога та застати його зненацька. Звичайно це додавало шансів здобути перемогу.
  

2. Згадаймо і про оригінальний човен, який козаки використовували для військових походів. Як би дивно це не звучало, але його можна назвати «прабатьком» сучасних підводних човнів. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед початком наступу вантаж викидався, а судно раптово піднімалось на поверхню. Звичайно, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитись з морських глибин  Для такого ж діла використовувались перевернуті чайки – славнозвісні човни козаків, котрі не боялись ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, аби непомітно підкрастися до ворога. 2. Згадаймо і про оригінальний човен, який козаки використовували для військових походів. Як би дивно це не звучало, але його можна назвати «прабатьком» сучасних підводних човнів. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед початком наступу вантаж викидався, а судно раптово піднімалось на поверхню. Звичайно, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитись з морських глибин  Для такого ж діла використовувались перевернуті чайки – славнозвісні човни козаків, котрі не боялись ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, аби непомітно підкрастися до ворога.

3. Запорізьку Січ поправу називають першим демократичним об’єднанням  світі. Якщо взяти до уваги, що багато людей прийшли сюди через соціальну несправедливість, то це й не дивно. Всі питання, стосовно життя та діяльності козаків вирішувались голосуванням на радах.

4. Вважається, що у мирний час головною розвагою козаків була пиятика. Звичайно, не обходилось і без цього. Але запорожці також полюбляли і культурний відпочинок: грали на музичних інструментах, співали пісень, танцювали та влаштовували показові бої на втіху собі та іншим. Також було у них багато справ по господарству, адже на Січі жінок не було, то ж доводилося поратися самотужки

5. А от у походах пиячити було суворо заборонено. Порушення цього правила прирівнювалось до зради і могло каратись смертю.

6. Зрозуміло, що сімейне життя козака було складним, якщо взагалі було. Але вони знаходили побратимів на Січі, за яких усе ладні були віддати. Подейкують, що був у них навіть особливий ритуал, під час якого воїни обмінювались власними натільними хрестами. Це означало вірність один одному.

7. Закони на Січі були досить жорстокими. За крадіжку чи вбивство одного з побратимів, козак не те що платив життям, а робив це в доволі жорстокій формі: його могли поховати живцем разом з небіжчиком, або бити кийками, що часто закінчувалось фатально. Так, можна сказати, що це не гуманно, зате дисципліна була відмінна.

8. Були серед козаків особливі хлопці, яких звали характерниками. Вважалось, що походять вони від древніх язичницьких волхвів, які володіли таємними знаннями, вміли пророкувати майбутнє. Деякі історики притримуються теорії, що після прийняття на Русі християнства їх переслідували князі та греки.

Тому волхви-язичники створювали невеликі об’єднання далеко від великих міст – січі. Там вони навчали майбутніх воїнів бойовим мистецтвам, обрядам та звичаям.

Про характерників казали, що їх «ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали» і що вони «могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе, перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати людей у кущі, вершників – на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств»…

9. Козаки користувались не тільки власними знаннями, а й запозичували бойові прийоми в інших народів. Подейкують, що на Січі жили не лише українці, а й представники близько 20 різних національностей: росіяни, поляки, молдавани, білоруси… Окрім того самі козаки та гетьмани часто подорожували світом, знайомились з культурою та звичаями інших країн.    

10. Запорізьку Січ можна по праву вважати першим політичним формуванням на території України, так як у неї були всі ознаки республіки, вона була незалежною і всі європейські країни намагалися налагодити з нею дипломатичні відносини.

11. Одного прапора для козаків не існувало, однак з 17 століття зайшла мова про головний стяг запорізької держави. На ньому було зображено Архангела Михайла на червоному фоні з одного боку, і білий хрест, золоте сонце, півмісяць і зорі – на іншому.

А своєрідним гербом став козак з мушкетом. Цікаво, що на прапорах козаків часто зображали шестикутну зірку. Однак іудеїв це ніяк не стосувалось. В давнину це був символ магії або емблема окремих родів. Тоді це був досить популярний знак, який означав гармонію.

12. Що стосується характерної зачіски та вусів українських лицарів, то кажуть, що козаки успадкували їх від язичницьких предків. Традиція голити голову та обличчя передавалася від місцевих племен до Київської Русі і так з часом дійшла і до козаків. Історики кажуть, що у древніх слов’ян немає жодного бога з бородою чи довгим волоссям, а отже такий образ вважався здавна божественним.

13. Існував у запорожців цікавий звичай. Їхні курені були завжди відкриті. Мандрівник чи перехожий може зайти туди, погостювати, попоїсти і рушити далі в дорогу. І це навіть якщо господаря немає вдома. Однак існувало суворе правило, з куреня нічого не виносити, а інакше – покарання.

А як хтось знайде якусь річ на Січі, прив’язує її до високого стовпа. Як за три дні власник не знайдеться, то і річ переходить у володіння того, хто її знайшов.

Козацькому роду нема переводу

Всупереч поширеній думці, буцімто Катерина II знищила козацтво наприкінці XVIII століття, українські козаки існували й пізніше, навіть у XIX столітті. Так, під владою Російської імперії перебували Катеринославське (1787–1796), Чорноморське (1787–1860), Бузьке (1803–1817), Дунайське або ж Новоросійське (1828–1868), Азовське (1832–1865) козацькі війська. Козаків Чорноморського війська 1792 року переселили на Кубань, завдяки чому згодом постало Кубанське козацьке військо. На землях, підконтрольних Османській імперії, з 1775-го до 1828-го існувала Задунайська Січ, а з 1853-го до 1877-го – корпус козаків оттоманських, який неодноразово воював проти росіян в Румунії та Болгарії.