До 1914 року азербайджанці знайомилися з творчістю Тараса Шевченка через російські переклади й статті в російській пресі. 1911 і 1914 року бакинські газети «Каспий» і «Баку», незважаючи на заборону царського уряду відзначати шевченківські дати, опублікували статті про українського поета («До 50-річчя з дня смерті Т. Шевченка», «Батько Тарас» та інші).

В перші роки Радянської влади популяризації Шевченкових творів сприяли лекції Олександра Багрія, який у 1920-их роках працював у Бакинському університеті. 1934 року вперше було видано «Кобзар» Шевченка азербайджанською мовою. До нього ввійшли поеми «Наймичка», «Кавказ» та вірші «Заповіт», «Лічу в неволі дні і ночі», «Молитва», «Хоча лежачого й не б'ють», «Якби ви знали, паничі», «І знов мені не привезла» та інші (перекладачі — А. Джавад та М. Мушфік). Вступну статтю до книжки написав Аріф.

Шевченко – геній багатогранний. У пам’яті нащадків він живе не тільки як геніальний поет, а і як високоталановитий маляр, видатний рисувальник, високомайстерний гравер, скульптор, архітектор, аматор – актор, видатний співак.

Фахова освіта Шевченка була мистецько-малярна та привела його до титулу академіка. Шевченківські рисунки олівцем, тушшю, сепією, аквареллю є унікальним явищем у європейському малярстві. Але ще досі залишаються актуальними слова Антоновича: « … треба було півстоліття після смерті Шевченка, щоб значення Шевченка – маляра почало висвітлюватись, й мине, мабуть, друге півстоліття, поки значення Шевченка – маляра, Шевченка – рисувальника, Шевченка – гравера буде належне висвітлене і загально усвідомлене».

Центральним стержнем творчості Шевченка і поета і маляра – була велика, безмежна, сильніша за все любов до України – землі та України – народу.

Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ - початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення. Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу - Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін. 

Відомо також, що Шевченко був відомий не тільки в Україні а й за її межами, саме тому про нього писали навіть закордонні журнали. Газета «Соціалістична Адигея» (1961, березень) вмістила статті Д. Костанова «Великий поет» та Л. Голубєвої «Т. Г. Шевченко і Кавказ», в яких ішлося про значення спадщини українського поета для всіх народів світу, про його глибокі симпатії до народів Кавказу. Того самого року газета «Адигейська правда» надрукувала статті «Полум'яний революціонер» З. Бовикіної, «Наче він жив в Адигеї…» Л. Голубєвої та інших. У 1973 році газета «Соціалістична Адигея» (7 лютого) надрукувала статтю М. Куніжева «Шевченко і адигейська література». В ній простежено історію перекладів поезій Шевченка і вивчення його творчості в Адигеї. Шевченко був знаний і в інших країнах тому його твори були перекладені такими мовами:

Польська література і Тарас Шевченко

Марія Беньковська — переклала вірші «Ой, гляну я, подивлюся», «Ой, три шляхи широкії», «Якби мені черевички» та «У тієї Катерини».

Французька література

Сімона Арно присвятила Шевченкові ряд публікацій.

Чеська література і Тарас Шевченко

Вавра Емануїл — переклав поему «Тополя».

Видатний кобзар користується популярністю і до сьогодні, тому навіть в є пам’ятник на честь нього.

Народжений матір’ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем, революціонером титанічної сили.

Його боялися царі, його жахались і смертельно ненавиділи кріпосники. Коли Тараса Шевченка відправили в солдати, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що звідти йому вже не буде вороття. Проте поет повернувся до своєї рідної України вогненною піснею, віщим незбореним словом.

У тій невеликій книжці, ім’я якій «Кобзар», клекоче ціле море горя народного.

У ній — порив до свободи, мудрий роздум гуманіста й ніжна, чарівна краса української пісні.

Винятковими є місце Тараса Шевченка в житті українського народу та його творчість.

Характеризуючи її, бачиш, що є творчість, яка не відцвітає, що в духовній сфері є явища, подібні до тих непогасних вічнодіючих вулканів, надра яких завжди пашать вогнем і розжеврюють уночі хмари над собою, мов велетенські маяки.

«Про себе Тарас Шевченко казав: «Історія мого життя є частиною історії мого народу». Вчені твердять, що на його місці можна було б сказати: «Історія мого життя є історією воскресіння мого народу» 

Уявити себе без Шевченка — все одно, що без неба над головою. Він — вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни. Україна — це Шевченко, Шевченко — це Україна.

 

Тарас Шевченко завжди ставав на захист знедолених незалежно від їх національної приналежності. Так, в поемі „Кавказ” він із вболіванням стежить за боротьбою народів Кавказу проти поневолення російського царату, у поемі „Єретик” оспівує боротьбу чеського народу проти національного і соціального гноблення. Тому можна з впевненістю сказати, що творчість Шевченка глибоко інтернаціональна. Полум'яне слово поета не має часових і просторових меж, воно звернене до всіх, хто бореться за свою незалежність. Як засвідчив Євген Маланюк, „хтось вже давно сказав, що цитатами з Шевченка, як цитатами з Біблії, можна доводити „все”. І кожна „ідеологія” чи „партія” у нас може — при допомозі тих цитат — з тріумфом проголошувати Шевченка „своїм”.

Саме тому творчість Т. Шевченка вплинула на білоруських поетів Янка Купала та Якуб Колас. Перші переклади Шевченка грузинською мовою здійснив поет Акакій Церетелі. А дослідники грузинської літератури вказують на спільні мотиви творчості Т. Шевченка, А. Церетелі та І. Чавчавадзе.

„Кобзар” Шевченка перекладено майже всіма існуючими мовами. Прогресивні письменники всього світу бачили в Шевченкові великого революційного поета, що кликав на боротьбу проти гніту і несправедливості.
 

 ОСЬМАЧКО МАКСИМ