Нудно? Згоден! Скажу зрозуміло для вас. І це логічно, адже все, що ми робимо — робимо для вас. Ми живемо у великій, прекрасній країні. Де є неймовірна природа, щедра земля, де розумні й талановиті діти, і де всі президенти у своїх новорічних привітаннях завжди кажуть фразу: “Дорогі українці! Це був важкий рік…” Ви запитаєте, чи був важким 2020-й? Трішечки так. Але не через тебе. І не через тебе. І не через вас всіх.

Тож яким був цей рік? У ньому були сльози від болю. І сльози від гордості. Було те, за що нам соромно, і те, чим ми пишаємось. Те, що хочеться забути. І те, чого ніколи не забудемо. І були ті, з ким ми стали ще більшими друзями. Ті, з ким стали стратегічними партнерами. Ті, з ким нас намагалися посварити, але не вдалося. Ті, хто підтримував Україну завжди і продовжує це робити. 2020-й нагадав, як насправді багато героїв серед нас.

Навесні ми почали всі хворіти. Виявилось, що в лікарнях та аптеках багато чого немає. Чому? Просто дехто втратив нюх ще задовго до ковіду. І от всі ми були як у фільмах, коли здається, що врятувати можуть тільки супергерої. Дорослі не вірять у їхнє існування. Але цьогоріч, як і у 2014-му, ми знову переконалися — супергерої існують. І до наших військових приєднались наші медики. Наші суперлікарі. Суперлаборанти. Суперводії швидкої. Суперпілоти. Суперприкордонники. Суперучителі. Наші суперпожежники та суперрятувальники. І ми точно не маємо іншого варіанту, аніж бути супер-Україною. Так? Так!

Так, це був рік, де, на жаль, катаклізми руйнували житло і природу. І рік, де, на щастя, ми руйнували стереотипи. Наприклад, що в Україні неможливо робити хороші дороги. Цей міф пішов на всі чотири сторони, по всіх чотирьох тисячах кілометрів нових доріг. Колись вам буде 18, і ви зможете водити авто українськими дорогами. Ми старалися, щоб за час, поки ви подорослішаєте, ці дороги не постарішали. І не втомилися. Цей рік довів, що дитячу лікарню “Охматдит” можна добудувати й не передавати, немов булаву, кожному наступному Президенту України. Що можна “знести” пам’ятник корупції, встановлений ще у 2004-му, і за вісім місяців перетворити легендарний довгобуд країни на новий міст у Запоріжжі. А по всій Україні відбудувати 150 мостів. І ми не слухаємо метальників бруду на вентилятор соцмереж. Після когось залишаться пости. А після когось залишаться мости.

Цей рік показав, що для громадян з Донбасу і Криму можна зробити сучасні КПВВ, де їм стане остаточно зрозуміло, хто ставиться до них як до людей, а хто – як до “заручників”. Цей рік показав, що можна про армію говорити, а можна зробити для безпеки й оборони найбільший в історії бюджет. Що держава може почати спільне будівництво корветів і вперше за часи незалежності замовити в “Антонова” три нових українських літаки. А відсотки кредитів для бізнесу можуть бути не 20, 18, чи 14 відсотків, а маленькими, такими, як ви — 5%. 7%. Або 9%. Кому 9? Ось і відсотки можуть такими бути. Тобі 7? А тобі 6? А мені 5! Добре, домовились!

2020-й знову довів, що Україна своїх не залишає. І нам неважливо, звідки повертати своїх людей – підвали ОРДЛО, російська в’язниця чи китайський Ухань.

Це полонені моряки танкера з Лівії або загиблий екіпаж і пасажири літака з Ірану. І ми все одно щасливі — повертаємо 250 тисяч громадян, які застрягли через карантин по світу, або одного українця. Нашого захисника. Нескореного Віталія Марківа. Знаєте його? Він говорив собі: “Чи витримаю. Повернуся”. Щоб у них з коханою зʼявився такий, як ти. Або така, як ти. А краще — і такий, і така.

Цей рік не раз підіймав угору український прапор. Ми ставали першими в плаванні, боксі, спортивній та художній гімнастиці, легкій атлетиці, боротьбі, на велотреку і навіть у шашках. А коли будете сперечатись, хто сильніший – Бетмен, Росомаха чи Дедпул… Насправді найсильніший — українець, наш богатир Олексій Новіков, який став цьогоріч найсильнішою людиною на планеті Земля. А ми не маємо іншого варіанту, аніж стати найсильнішою країною.

І найголовніше. Цей рік нагадав нам, що таке тиша. Слова “сьогодні не стріляли”. Дні, коли в новинах кажуть: “За добу немає втрат”. Тижні, коли матері, дружини й діти не плачуть. Місяці, коли наші військові не гинуть. 158 днів припинення вогню на Донбасі. Найдовше від початку війни. 158 днів перемир’я. Небездоганного? Так, і це правда. Та хіба через це — непотрібного? Ні. І це також правда.

Знаєте, ви ще маленькі, і, можливо, не до кінця розумієте, чому так відбувається. Але зараз мусите точно знати одне: українські захисники — найкращі у світі, Вони сміливі й дуже-дуже сильні. Та, на жаль, так стається, і декого з них Бог забирає до себе на небо. Найкращих і найвідважніших. Цього року ми дуже старались, щоб Бог залишив якомога більше з них в Україні. Щоб вони й далі могли нас захищати й принести мир. Він можливий. Він близько. Він обов’язково буде.

Знаєте, всі президенти у новорічному зверненні кажуть одну фразу: “Дорогі українці! Це був важкий рік… Але наступний буде краще”. І ось з цим – згоден. Він буде кращим! Для тебе. Для тебе. Для тебе. І для всієї нашої України. І як би там не було, давайте подякуємо 2020-му й не будемо його лаяти.

Так, на жаль, він забрав у нас киянина Патона, одесита Жванецького, львів’ян Скорика та Віктюка. Але подарував нам майже 300 тисяч нових громадян – хлопчиків та дівчаток, що народилися в Україні цьогоріч. Давайте заради них вимкнемо свій дорослий прагматизм і загадаємо для України щось дуже сміливе і майже фантастичне. Так, як це вміють робити наші діти. Нехай усі у Новому році будуть здорові! Нехай у всіх українців буде багато-багато щастя. А у мене багато-багато цукерок. Нехай всіх поганих злочинців посадять в тюрьму. Нехай всім українцям батьки куплять собаку. А мені трансформера! Щоб у всіх було багато-багато грошей. Ми поборемо COVID. І корупцію … Нехай в Україні буде мир. Усього цього хочуть наші діти. Ну, а ми? А ми маємо все це виконати.

Дорогі українці! Наступного року ми будемо відзначати 30-річчя нашої незалежності. Ми — великий народ. Ми маємо хоробрість Святослава, велич Володимира, мудрість Ярослава. У нас є Шевченко. Більше того — у нас є два Шевченка! І бути президентом такого прекрасного народу — це велика гордість. І дуже велика відповідальність. І я буду робити все, щоб і через рік, і в усіх наступних роках у цей самий день і час мені було не соромно дивитись вам в очі.

Я хочу не казати на Банковій у Києві, що в Україні настане мир. А сказати на Артема в Донецьку, що мир в Україні настав. І написати: “Крим — це Україна” — не в інтернеті, а на піску на пляжі в Ялті. На українському піску українського пляжу української Ялти. Я знаю, что Донецк, Луганск и Крым сейчас, во всех смыслах этого слова, живут в другом времени. И уже почти час, как по телевизору вам сказали, что Новый год наступил. Но я знаю, что уже почти час, как вы ждете нас, чтобы встретить Новый год вместе. Як одна сім’я. Як один народ. Як одна країна. Донбасс и Крым! Переведите часы назад. Будьте с нами! Готові? Ми також. Я щиро вітаю всіх українців з Новим роком! Нехай усі будуть здорові. Нехай усі будуть щасливі. З Новим роком, Україно!