Електричні ланцюги завжди розраховані на певну силу струму. Якщо з цієї чи іншої причини сила струму в ланцюзі стає більше допустимої, то проводи можуть значно нагрітися,  або  спалахнути.

Причиною значного збільшення сили струму в мережі може бути або одночасне включення потужних споживачів струму, наприклад електричних плиток, або коротке замикання.

Коротким замиканням називають з’єднання кінців ділянки кола провідником, опір якого дуже малий в порівнянні з опором ділянки кола.

Коротке замикання може виникнути, наприклад, при ремонті проводки під струмом або при випадковому зіткненні з відкритими контактами.

Опір ланцюга при короткому замиканні незначні, тому в ланцюзі виникає велика сила струму, проводи при цьому можуть сильно нагрітися і стати причиною пожежі. Щоб уникнути цього, в мережу включають запобіжники.

Призначення запобіжників – відразу відключити лінію, якщо сила струму раптом виявиться більше допустимої норми. Вони захищають електроприлади від виходу з ладу при перевантаженнях в електричній мережі.

Запобіжники встановлюють на вході електричних і радіоприладів і установок. Вони зазвичай виготовляються з мідного дроту, покритого оловом. Якщо сила струму перевищить допустиме значення, то дріт розплавиться і ланцюг виявиться розімкнутий.

Запобіжники, які плавляться провідником називають плавкими запобіжниками.

Запобіжники, застосовувані в квартирній проводці, розташовують на спеціальному щитку, що встановлюється у самого введення проводів в квартиру. У кожному з проводів послідовно включають окремий запобіжник.

При виникненні несправності в ланцюзі цей пристрій відключається автоматично.

Люди  почали  використовувати  штучне  світло  приблизно 12 000 років тому, і першими його джерелами були смоляні факели. Через 9000 років почали застосовуватися масляні лампи й свічі, які освітлювали античні споруди Греції й Риму. Масляні лампи являли собою глиняну посудину для конопельного або лляного масла із гнотом. Свічі використовували найрізноманітніші: сальні, воскові, стеаринові, парафінові. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. з'явилися газові ліхтарі: вугільний газ, з'єднуючись із киснем, загорявся, розжарюючи металеву сітку ліхтаря, яка й випромінювала світло. Щовечора спеціальна людина запалювала кожний ліхтар у місті. Не дивно, що освітлювалися переважно центральні вулиці міста, а про автономне освітлення жителям і говорити не доводилося. Крім того, система газових труб була небезпечною. Тому появу електричного освітлення люди сприймали як диво.

Перші електричні лампи були дуговими, і їхня поява пов'язана з експериментами російського вченого В. Петрова й англійця X. Деві, які встановили, що за допомогою електричної дуги, що виникає в просторі між двома вугільними стрижнями, за словами В. Петрова, «темний спокій досить ясно освітлений бути може».

Однак ці лампи мали істотні недоліки: стрижні вугілля, згоряючи, коротшали, і за допомогою цілої системи механізмів їх доводилося постійно зводити, до того ж відкритий вогонь створював серйозну загрозу пожежі.

Російський винахідник П. Яблочков в 1876 р. подолав деякі з цих недоліків. Він запропонував розташовувати вугільні стрижні паралельно один одному, розділяючи їх ізолюючою масою. Вугілля такої свічі вистачало на 1,5 год горіння, а потім автоматично вмикалася наступна пара. Її світіння мало красивий бузковий відтінок.

 

Незабаром дугову лампу замінила лампа нового покоління — лампа розжарювання, її було винайдено в 1872 р. російським електротехніком О. Лодигіним. Основний її елемент — вугільний стрижень, який нагрівався струмом до температури, при якій він починав світитися. Стрижень розміщався під скляним ковпаком. Перші лампи працювали всього 30—40 хв. Пізніше Лодигін істотно збільшив строк їхньої служби, відкачавши повітря з колби.

Про роботу Лодигіна дізнався знаменитий американський ви­нахідник Т. Едісон, який у 1877 р. удосконалив цей тип ламп. Він домігся сильного розрідження в лампі (тиск ставав у мільйон разів меншим за атмосферний), знайшов новий матеріал для во­лоска розжарення, перепробувавши більше шести тисяч різних речовин,— оброблений спеціальним хімічним розчином бамбук. Едісон зробив винахід комерційно вигідним: придумав цоколь, патрон, поворотний вимикач, запобіжники, ізольовані проводи. У ніч на 1 січня 1880 р. сімсот едісоновських ламп освітили бу­динок, де працював винахідник, двір, ворота й навіть огорожу. Люди зі здивуванням дивилися на це чудо.

 

Промисловість випускає велику кількість різних за конструкцією та призначенням побутових нагрівальних електричних приладів. В основі кожного з них – нагрівальний елемент. Особливістю їх конструкції є наявність спеціальних пристроїв, які вмикаються в електричне коло приладу для управління електричним струмом та роботою приладу.

Прилади, які обладнані таким пристроєм, називаються регу­льованими або автоматичними (праска, камін), а при їх відсутності — нерегульованими (паяльник, кип’ятильник).

Електрообігрівачі можуть бути обладнані одним або декількома нагрівальними елементами та вентилятором. Від кількості ввімкнених елементів залежить температура нагрівання.

Основним елементом електричної праски є терморегулятор — пристрій, що автоматично вмикає або вимикає електричний струм, коли робочий нагрівальний елемент (підошва) нагрівається до певної температури.

Необхідна температура електропраски встановлюється регуля­тором, який з'єднаний з повідковим кільцем. За його допомогою можна змінювати відстань між контактними пластинами 10, 11 та біметалевою пластиною 2. Чим більша буде така відстань, тим біль­ша температура нагрівання біметалевої пластини необхідна для її згинання (деформації) та розмикання контактів 10, 11.

На корпусі електропраски поблизу регулятора нанесена шкала з назвою тканини або інші умовні позначення, які відповідають пев­ній температурі прасування.

Нові зручні джерела світла стали незамінними в будинках, на вулицях тощо. Лампочку продовжували вдосконалювати. О.Лодигін першим застосував вольфрамовий волосок і запропонував заповнювати колбу яким-небудь інертним газом.  

Електричні нагрівальні пристрої, що працюють від машинних генераторів, відносяться до установок високої напруги, робота на яких особам, що не досягли 18-річного віку, а також не пройшлиспеціальний інструктаж, забороняється.

Газові та електричні нагрівальні пристрої являють собою обертові камерні або тунельні нагрівачі безперервної та періодичної дії. Тривалість нагрівання становить 30 - 60 с. При цьомувміст упаковки нагрівається не більше ніж на 1 - 1 5 С. Повідомляється[807]про розробку високоефективної системи пакування готової продукції в термонасадкові плівку в теплових тунелях Rapfast. Повідомляється про застосування для цього автоматизованих ліній, що включаютьконвеєрні системи та тунельні обігрівальні пристрої, що дозволяє виробляти високоякісну упаковку в найкоротший час при мінімальних затратах праці.

Всі електричні нагрівальні пристрої повинні бути добре заземлені та ізольовані. 

Крім того, електричні нагрівальні пристрої відрізняються простотою, компактністю і зручні для обслуговування.

Перед початком роботи на електричному нагрівальному пристрої підготовляють робоче місце, перевіряють, чи справний інструмент, і перевіряютьзахисні засоби, заземлюючі проводи і блокування.

Сучасні ковальські цехи об'ємного штампування обладнають електричними нагрівальними пристроями, що не дають кіптяви і спеки при нагріванні заготовок.

Лоткова сушарка з мішалкою. Усередині форм (рис. 216)розміщуються електричні нагрівальні пристрої - дріт або стрічка певного опору, через яку проходить електричний струм. Дріт відділяється від тіла форми електроізоляційним матеріалом - зазвичай слюдою.