ДніпроГЕС у Запоріжжі почали будувати 15 березня 1927 року. Саме тоді на мальовничому березі Дніпра, на скелі «Любов», був встановлений червоний прапор із написом «Дніпробуд розпочато». Урочиста закладка відбулася 8 листопада. Закінчилося будівництво приблизно через 5 років.

Вартість проекту ДніпроГЕС спочатку оцінювалася в 50 млн. доларів, пізніше цифра збільшилася до 100 млн. доларів. Вартість повного проекту, включаючи шлюз, заводи і будівництво соцміста, склала 400 млн. доларів!

При будівництві ДніпроГЕС у Запоріжжі було затоплено 16000 гектарів земель, на яких було розташовано 56 населених пунктів. З них 14 було затоплено повністю, решту - частково. Всього «завдяки» ДніпроГЕС було знесено 4176 дворів, внаслідок чого виділено 6969 тис. рублів для компенсацій за відчужене майно.

Під час Другої світової війни греблю ДніпроГЕС у Запоріжжі було підірвано за наказом радянського керівництва.

Збудована ледь не століття тому, Дніпровська ГЕС і зараз успішно виконує своє призначення – забезпечує світлом та теплом значну частину мешканців України та вітчизняних підприємств.

У 1937 році ХТЗ почав серійний випуск гусеничного трактора СХТЗ-НАТІ. І якщо в основі СХТЗ 15/30 була конструкція американських розробників, то СХТЗ-НАТІ був першим трактором масового виробництва з конструкцією вітчизняної розробки.

Прибуток 671 млн грн

”Новокраматорський машинобудівний завод” - найбільше в Європі підприємство індивідуального важкого машинобудування. Завод 85 років успішно працює на ринку металургійної, гірничорудної, ковальсько-пресового, шахтно-прохідницького, підйомно-транспортного, спеціалізованого обладнання.

У багатій історії підприємства чимало досягнень, відзначених як «створено вперше в світі», в тому числі для космічної галузі. Продукція НКМЗ працює в 79 країнах світу, в тому числі у Франції, Італії, Німеччини, Японії.

Завдяки своїм підземним приміщенням Азовсталь стала останнім форпостом спротиву українських військових у Маріуполі.

Рішення про будівництво одного металургійного заводу у Маріуполі радянський уряд ухвалив 2 лютого 1930 року.

З Маріуполя морем найкоротша відстань до Камиш-Бурунського родовища на Керченському півострові, звідки доставляли залізну руду. Залізнична інфраструктура забезпечувала вугілля з шахт Донецького вугільного басейну.

Місце для будівництва обрали на березі Азовського моря, у гирлі річки Кальміус. Для прийому залізної руди, яку доправляли морем, побудували порт.

Одночасно на лівому березі Кальміусу, поруч зі старими козацькими станицями, заклали житлові райони для робітників – селище Першотравневе та соцмісто Азовсталь. Щоб підвозити будівельні матеріали, обладнання та агрегати, через Кальміус побудували залізничний міст.

12 серпня 1933 року доменна піч №1 видала перший чавун. У 1935 на заводі запустили виробництво сталі. Запрацювала перша у СРСР 250-тонна хитна мартенівська піч: більшість печей стаціонарні, а хитна — така, що гойдається, потрібна для переробки фосфористих чавунів.

Під час Другої світової війни Азовсталь була зруйнована. Спершу радянська влада зіпсувала все, що не встигла евакуювати. Потім нацисти, відступаючи, підірвали домни й мартени, обладнання пароелектроповітродувної станції, коксові батареї.

За незалежної України комбінат Азовсталь виробляв сертифіковану сталь, зокрема й корабельну. На підприємстві модернізували устаткування. У квітні 2003 року запустили окрему, заводську, гілку газогону.

У лютому 2022 через вторгнення РФ в Україну виробництво на Азовсталі зупинилося. Заводи і лінії меткомбінату законсервували.

15 вересня створюється Рівненський гебітскомісаріат (окружний комісаріат) на чолі з гебітскомісаром доктором Вернером Беєром. Це була перша інстанція цивільної німецької влади в нашому місті, яка вирішувала всі справи пов'язані з політичним, господарським і культурним життям області.

З приходом окупаційної влади життя в місті продовжувалося. Німці робили вигляд турботи про місцеве населення, а місцеве населення знаходило в собі сили для продовження життя.

Одним із прикладів такої турботи можна назвати відкриття 21 серпня 1941 року Рівненського обласного банку. Одним із завдань банку була організація на території області цілої мережі фінансових установ, які співпрацюючи із центральним відділенням зміцнювали господарське життя області. 

Якщо на початку війни німецька влада ще намагалась приховувати свої наміри , то вже згодом вони показали справжнє обличчя гітлерівського режиму. Окупаційна влада здійснювала програму економічного пограбування краю. В руїнах лежало більшість промислових підприємств.

Органи влади одержали надзвичайні повноваження щодо окупованої території. Все в місті було проголошено власністю Німеччини. Було обмежено свободу пересування населення, встановлено комендантську годину.

За 32 місяці окупації область зазнала величезних людських втрат і матеріальних збитків. За матеріалами розслідування Надзвичайної державної комісії злочинів гітлерівських загарбників у м. Рівне та Рівненській області, під керівництвом Василя Бегми, загальна сума завданих збитків становила понад три мільярди карбованців.

По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками. 

У липні 1941 року під час наступу німецьких військ на Київ, Умань стала стратегічним пунктом, контроль над яким був важливим для обох сторін конфлікту. Уманська оборона, проведена радянськими військами, включала в себе бої в місті та його околицях.

Проте німецькі війська, в рамках операції "Барбаросса", зуміли оточити Умань 5 серпня 1941 року. Після оточення німці почали отримувати підкріплення і почали наступ на радянські позиції всередині оточеного міста.

Унаслідок цього оточення було втрачено значну частину радянських військ. Тисячі радянських солдатів потрапили в полон, а багато із них загинули під час боїв або внаслідок німецького наступу.

Оточення Умані було серйозною втратою для Радянського Союзу, але не зупинило військові операції на Східному фронті. Цей епізод війни вважається важливим в контексті стратегічних переміщень та битв під час початкової фази війни.

У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ.Битва завершилась перемогою німецьких військ та оточенням радянських військ.

Втрати з радянського боку сягали 700 тисяч вбитих та полонених, понад 1760 тисяч одиниць вогнепальної зброї, 411 танків і САУ, 28 419 гармат і мінометів, 343 бойових літаків.

Хоча оборона Києва закінчилася трагічно, вона мала велике політичне і військово-стратегічне значення. Радянські війська більше ніж на два місяці затримали просування гітлерівців на схід, на Лівобережну Україну і Донбас, що дало можливість евакуювати в тил багато людей, підприємств, цінного майна і виграти час для мобілізації сил. Героїчна оборона Києва значною мірою сприяла зриву планів керівництва фашистської Німеччини на швидке захоплення Москви і “блискавичне” завершення війни.