Намагайтеся бути максимально спокійним у присутності дитини.

Проговорюйте кожен крок та ваші плани та дії. Якщо ви прямуєте в бомбосховище, або евакуюєтеся з міста, поясніть дитині, що вдома небезпечно і що вам необхідно взяти найнеобхідніше.

Особливо важливо пояснити дітям, як зараз важливо, щоб вони робили все, що просять батьки, без суперечок.

Намагайтесь відволікати дитину доступними іграми, жартами, розмальовками тощо. Якщо ви знаходитесь у бомбосховищі, без доступу до олівців/ручок/ігор/розмальовок і т.п., можна рахувати людей навколо, шукати кольори (наприклад на одязі людей), обводити пальчиком свою руку, вчити вірш, розповідати казку, співати.

Практикуйте разом з дітьми дихання, яке застосовують у стресових ситуаціях і за панічних атак: вдих-затримка дихання-видих-затримка дихання.

Обіймайте дитину, тримайте за руку. Це заспокоює навіть дорослих.

Коли дорослі працюють з дитиною з ООП, то через сильну втомлюваність та накопичений стрес вони починають зосереджувати і свою увагу, і увагу дитини на тому, що виходить неправильно або зовсім не виходить, на невдачах та помилках.

Однак варто зробити маленьку паузу (можна використати підходящу техніку релаксації або саморегуляції) та згадати, що заохочення та похвала за те, що виходить добре є важливою і для дорослих, і для дітей.

Якщо Ви самі почуваєте себе добре і бадьоро, то ваш голос, міміка і жести допоможуть підтримувати енергійний настрій і у дитини, сприятиме виконанню ваших завдань.

Починайте урок з завдання, яке дитина напевне зможе успішно виконати. Власний успіх надихатиме на подальші. Почуття гордості за себе сприятиме спробам виконати і більш складні завдання.

Якщо дитина не демонструє очікувану поведінку, спробуйте знайти момент, за який також можна похвалити. Наприклад, якщо під час виконання завдань за столиком дитина встала і почала ходити по кімнаті, Ви можете взяти керівництво цим процесом і організувати фізкультхвилинку або виконати вправу на релаксацію. Коли дитина підійде до стільця і стола, похваліть її за те що, вона знайшла своє робоче місце і допоможіть знову сісти за стіл.

Найближчий навколишній світ, в якому діє дитина з ООП, повинен максимально стимулювати її до спілкування з іншими людьми та досліджувати предмети і явища.

Поруч з дитиною мають бути співрозмовник, який готовий підтримати спілкування на доступної для неї рівні доступності.

Дитина повинна мати достатньо часу на те, щоб ініціювати спілкування або обстеження навколишніх предметів. На жаль, дуже часто, учень занадто швидко переходить з кабінету в кабінет або від одного спеціаліста до іншого, не встигаючи обстежити кабінет або поспілкуватися.

У безпосередньому доступі для дитини повинні бути розташовані предмети і матеріали, цікаві візуально, аудіально та тактильно. Таких стимулів повинно бути достатньо, щоб зацікавити дитину, але не занадто багато, щоб не перевантажити інформацією.

Варто пам'ятати, що доступне оточення розпочинається безпосередньо з тіла дитини. Можна використовувати спеціальні жилети або пледи (які можна виготовити самостійно) з кишенями, різними нашивками, які цікаво вивчати; тактильні іграшки тощо.

Якщо дитина з ООП поводить себе неналежно (на Вашу думку), спробуйте наступні дії.

✔️Переконайтесь, що дитина розуміє ті вимоги, які Ви перед нею поставили і може їх виконати. Зверніть увагу на вік дитини – чим молодша дитина тим складніше їй буде виконати ваші вимоги. Спробуйте говорити простими словами та реченнями.

✔️Демонструйте бажану та адекватну поведінку на власному прикладі. (Якщо Ви нервуєте і підвищуєте голос, то не варто очікувати, що дитина буде поводити себе інакше).

✔️Відмічайте і завжди хваліть дитину, коли вона демонструє бажану поведінку!

✔️Відмічайте та хваліть інших дітей (в присутності дитини з ООП) за бажану поведінку. Будь ласка, не потрібно при цьому дорікати дитині з ООП і питати, чому вона так не може і т.п.

✔️Переключайте увагу дітей з ООП з небажаної поведінки на позитивні моменти, пробуйте різні способи, щоб зацікавити її.

Врахуйте, що деякі діти з ООП часто потребують додаткового часу як для сприймання інформації, так і для формулювання відповіді.

Наберіться терпіння і надайте дитині достатньо часу на те, щоб вона мала змогу відповісти Вам або розпочати спілкування.

Якщо дорослий швидко перехоплює ініціативу у спілкуванні, відповідає замість дитини або взагалі відвертається, відходить, відволікається на інші справи, не дочекавшись відповіді, не надаючи часу і можливості висловити свою думку або емоції, то дитина може засмутитися, відчути себе проігнорованою або, що ще гірше, припинити спроби спілкування.

Багато дітей з ООП не можуть опанувати нову навичку одразу в цілому. В такому випадку доцільно розкласти її на окремі кроки. Для цього потрібно проаналізувати навичку і розглянути окремо кожен крок у послідовності дій.

Наприклад, коли ми намагаємось навчити дитину самостійно чистити зуби, то першим кроком може бути формування звички тримання зубної щітки у роті. (Додаткові труднощі тут можливі також через підвищену чутливість дитини до тактильних відчуттів, через що вона може усіляко уникати зубної щітки і взагалі їжі з незнайомою текстурою).

Після цього можна додати наступні кроки:

знайти і взяти в руки зубну пасту,

відкрутити ковпачок,

вичавити пасту на зубну щітку,

сформувати звикання до смаку та текстури зубної пасти,

навчити дитину виконувати рухи зубною щіткою,

ополіскування водою,

повернути пасту на щітку на свої місця.

До нового кроку доцільно переходити тільки тоді, коли попередній повністю засвоєно.

Під час навчання новим або складним навичкам корисним може бути записати усі окремі кроки, а тоді вже розпочинати рухатися ними.

Дуже важливо чітко давати зрозуміти дітям з ООП, коли Ви задоволені їх успіхами.

Обов'язково хваліть дітей, коли вони повністю виконують завдання (від початку і до кінця) та виконують Ваші вказівки.

Потрібно, щоб діти з ООП чітко розуміли, яка саме поведінка Вами схвалюється, а яка - ні.

Коли ми говоримо “Молодець” або “Що ти наробив?”, то не надаємо дітям достатньо інформації. Краще озвучити більш конкретно, наприклад “Дуже добре, що ти спокійно почекав, поки я принесу книжку” і т.п.

Важливо намагатися завчасно надавати дитині інформацію про можливі наслідки її поведінки. (Пізніше ми детальніше опишемо можливі варіанти, зокрема використання календарних систем).

Бажано планувати розклад таким чином, щоб після складних та нецікавих для дитини занять були улюблені.

Можливість робити вибір - одне з основних прав людини. І хоча багатьом дітям з ООП важко виражати свої уподобання, все ж таки важливо, щоб дорослі створювали їм умови для вибору.

Деякі діти можуть вказати на об'єкт, який їм сподобався, поглядом. Інші обстежити предмети тактильно, а потім взяти той, якому віддають перевагу. Частина дітей з ООП може вказати на бажане пальцем або навіть висловити свій вибір за допомогою мовлення.

Також дитина може обирати не тільки між кількома предметами, але і між кількома заняттями, наприклад: пострибати на батуті чи покачатися у гамаку. Щоб допомогти, дорослий може спочатку зробити разом з дитиною кілька стрибків та покачати її кілька разів, а потім дати можливість вибору.

Звісно, можливість вибору інколи мінімальна або зовсім відсутня, проте дорослі повинні прагнути відшукати елемент вибору у кожній діяльності. Наприклад, перед виходом на вулиці потрібно взутися, але дитина може обрати, який черевик (правий чи лівий) взути першим.

Прийняття рішення щодо того, що ми хочемо або чого не хочемо, є важливим засобом керування навколишнім світом та самим собою! Коли дорослий надає дитині з ООП можливість вибору, то це сприяє особистісному зростанню.

Життя будь-якої людини так чи інакше містить певний розпорядок. Завдяки цьому ми можемо бути готовими до певних подій, відчувати себе більш спокійно та впевнено. Звісно, кожного дня можливі деякі зміни, але при роботі з дитиною з ООП важливо встановити сталу послідовність дій, зручний для неї режим, що дозволяє задовольнити її потреби та розвинути інтереси.

Зазвичай режим полягає у певній послідовності активностей та занять. Проте важливо, щоб і кожне окреме заняття мало чітку послідовність дій, виражені початок, середину та завершення.

Сприймання навколишнього світу у деяких дітей з ООП (особливо у незрячих та з комбінованими порушеннями) є певною мірою уривчастим, фрагментарним, не цілісним. Часто їм здається, що інші люди, явища та предмети з'являються і зникають з їх простору і життя без причини та будь-якої логіки.

Для того, щоб дитина з ООП змогла отримати повніше уявлення про навколишній світ, вона повинна мати змогу бути зануреною у процес від початку і до кінця. У такому випадку потрібно вирішити, чи варто розбивати цілісне заняття на окремі кроки, якщо на кожному з цих кроків дитина взаємодіє з новим предметом.

Коли дорослий складає для дитини з ООП режим, який відповідає її інтересам і потребам, важливо потурбуватися, щоб у дитини була можливість приймати повноцінну участь у кожній події або занятті, а також забезпечити закріплення слів та понять, пов'язаних з конкретним заняттям.

Найкращий спосіб розвинути у дитини з ООП розуміння того, що предмети продовжують існувати, навіть тоді, коли ми їх не бачимо, не торкаємось та не чуємо, - це дати їй можливість досліджувати: де зберігаються речі і як їх можливо знайти.

Доцільно при кожній нагоді разом з дитиною проходити всі етапи процесу разом, надаючи необхідну підтримку та допомогу, намагаючись, щоб дитина змогла прийняти повноцінну участь у діяльності.

Розвиток мовлення не повинен обмежуватися уроками та спеціальними заняттями, навпаки будь-яка активність та взаємодія має спонукати дитину з ООП до розширення мовленнєвих компетентностей. Можливості для включення мовлення є практично у будь-якій діяльності: від переодягання до прийняття їжі.

Практичне виконання різноманітних завдань, які супроводжуються мовленням, мають величезне значення для розвитку соціальних та когнітивних навичок у дітей з ООП.

Спостерігаючи за дитиною, подумайте: чи володіє вона базовими відомостями про навколишній світ, наприклад, що у всіх людей схожа загальна будова тіла, в магазині за товари потрібно заплатити, їжа зберігається у холодильнику та розігрівається на плиті (чи мікрохвильовій печі) тощо. Надайте дитині можливість дізнатися про все це у природному середовищі та на власному досвіді.

Будь-якій дитині (в т.ч. і дитині з ООП) корисно приймати участь у спільних справах і вдома, і в освітньому закладі. Цілком можливо, що така дитина не матиме можливості виконувати ті ж самі дії або у тому ж обсязі, що і інші, проте зможе включитися у спільну діяльність за мірою власних можливостей.

Наприклад, якщо Ви йдете у магазин разом з дитиною, порадьтесь щодо вибору фруктів (придбаємо сьогодні апельсини чи мандарини?), попросіть складати обраний товар у кошик тощо.

Намагайтесь залучати дитину з ООП до прибирання, сервірування, приготування їжі, миття посуду та інших побутових справ.

Важливо не те, що дитина все зробить самостійно і правильно, а сам факт часткової участі. Принцип часткової участі передбачає, що будь-яка дитина може приймати участь у «дорослих» справах. При цьому варто врахувати, що дитина з ООП може потребувати значної допомоги дорослого, або буде здатна зробити тільки маленьку частинку спільної справи, але важливо прагнути, щоб дитина з часом діяла все більш самостійно.

🍳

Враховуючи, що багато дітей з ООП мають труднощі при переносі набутих навичок у нові ситуації, важливо надавати дітям можливість засвоювати навички у природньому середовищі. Однією з таких можливостей може стати спільне приготування їжі.

Коли Ви залучаєте дитину до готування їжі, це сприяє:

✅ розвитку комунікативних навичок і мовлення (адже потрібно обговорити, що будете готувати, особливості процесу, сервірування тощо);

✅навичок розуміння прочитаного (якщо дитина вже може самостійно прочитати рецепт) та уміння чути і розуміти інструкцію;

✅просторове орієнтування (пошук потрібних предметів і інгредієнтів);

✅дрібна моторика (готування їжі передбачає цілий спектр рухів);

✅дотримання почерговості дій (якісь дій виконує дорослий, а якісь дитина);

✅формування і розвиток навичок самообслуговування і самостійності;

✅уміння орієнтуватися в часі та годиннику;

✅прищеплення навичок здорового харчування;

✅ налагодження стосунків та взаєморозуміння (головне, щоб дорослий спокійно ставився до дитячої незграбності та помилок, і навпаки - радів навіть найменшим успіхам);

✅і просто гарний настрій і гордість за отриманий смачний результат

✅ поширення інформації про засади інклюзивного навчання серед педагогів, батьків і дітей з метою формування дружнього та неупередженого ставлення

до усіх дітей;

✅ підготовка учнівського колективу до інклюзії: при цьому розповідь про дітей з особливими освітніми потребами повинна бути ближчою до інструктажу, ніж до глибокого занурення у проблему. Це повязано з тим, що для учнів молодшого шкільного віку важливою є чітка інформація про те, як правильно себе поводити;

✅ коректне використання термінології педагогічним колективом (потрібно вживати слова і поняття, що не створюють стереотипів);

✅ використання в якості методу навчання взаємного навчання учнями, тобто залучення однокласників до спільних освітніх завдань;

✅ регулярні групові обговорення, щоб школярі могли у сприятливій обстановці поділитися своїми ідеями і задати запитання;

✅ проведення рольових ігор, психологічних тренінгів (чудово, якщо до них можна залучити і батьків);

✅ залучення дитини з ооп та її родини до участі у позакласних заходах, наприклад екскурсіях, спортивних свят та інших.