Був водночас і поетом романтики, і її підкорювачем. Він зробив мову повсякдення придатною для поетичних творів, підніс жанр фейлетонів та подорожніх розповідей до рівня мистецтва, та надав німецькій мові, не притаманну їй до цього стилістичну легкість та елегантність. Гейне вважають останнім поетом «романтичної епохи» і одночасно її очільником. Будучи критиком, політичним журналістом, есеїстом, сатириком та полеміком, він був об'єктом захоплень та негативного ставлення. Гейне належить до німецькомовних поетів, твори яких перекладено на найбільшу кількість мов світу.

Любов для Гейне була святинею, яка прикрашає світ, рухає душу людини вперед, не даючи їй закиснути в матеріальному світі.

«Глибока істина розквітне лише з глибокої любові. Ніде у всесвіті немає нічого прекраснішого і краще, ніж людське серце» – говорив Гейне.

Велич Гейне-художника визначається тим, що видатну творчу обдарованість він поєднував з широтою суспільного кругозору. Оголошуючи себе прихильником «вільної пісні романтизму», він давав тверезу аналітичну оцінку своєму часу, в своїй творчості відображав найважливіші його закономірності.

Французька окупація внесла в атмосферу роздробленою Німеччини прогресивні ідеї, в т.ч. нові принципи цивільного і релігійної рівності, які на все життя зробили Гейне "лібералом" в традиціях Французької революції.

Гейне вважається останнім поетом «романтичної епохи» і одночасно її главою. Він зробив розмовну мову здатним до лірики, підняв фейлетон і подорожні нотатки до художньої форми і надав раніше незнайому елегантну легкість німецької мови. На його вірші писали пісні композитори Франц Шуберт, Роберт Шуман, Ріхард Вагнер, Йоганн Брамс, П. І. Чайковський та багато інших.

Новий зміст лірики 40-х років, її великі політичні завдання спричинили за собою і зміну стилістичної манери Гейне.

Творчі досягнення поета цих років найбільш яскраво відбилися в його чудовому творі - поемі «Німеччина. Зимова казка »(1844). У ній втілився весь попередній досвід ідейно-художнього розвитку Гейне - прозаїка, публіциста, політичного лірика. «Зимова казка», більш ніж будь-який інший твір Гейне - плід глибоких роздумів поета про шляхи розвитку Німеччини. Тут найбільш повно виразилося його прагнення бачити батьківщину єдиним демократичним державою.

У поемі «Німеччина», що представляє собою, як і рання художня проза, подорожній щоденник, автор малює широко узагальнюючу картину старої Німеччини, з усією гостротою ставить питання про революцію, про два можливі шляхи розвитку своєї батьківщини. В системі художніх засобів поеми ця тема виражена в різко альтернативної формі: або гільйотина (розмова з Фрідріх Барбаросса), або той страшний смердючий горщик, який Гейне побачив в кімнатці Гаммон.

Головний об'єкт політичної сатири поеми - стовпи політичної реакції в Німеччині: прусська монархія, дворянство і вояччина. Під'їжджаючи холодним листопадовим днем до прикордонного рубежу, поет з хвилюванням чує звуки рідної мови. Це дівчинка-жебрачка співає фальшивим голосом під акомпанемент арфи стару пісню про зречення від земних благ і про райське блаженство на небі. Словами пісні цієї убогої арфістки говорить та стара убога Німеччина, яку її правителі заколисують легендою про небесні радощах, щоб народ не просив хліба тут, на землі.

Політичні кола, проти яких спрямовані найгостріші строфи поеми, - юнкерство і боягузлива німецька буржуазія, яка підтримувала прагнення німецької аристократії до возз'єднання Німеччини «зверху», т. Е. У вигляді відродження «німецької імперії», покликаної продовжити традиції «Священної Римської імперії німецької нації».

Викриття глибокої реакційності цієї теорії дано в тих розділах поеми (гл. XIV-XVI), де Гейне розповідає про Барбаросса, «кайзера Ротбарта» *. Образ старого імператора, оспіваного в народних переказах і люб'язного серцю консервативних романтиків, є в поемі одним з найгостріших прийомів сатири на прихильників «імперії», на поборників «возз'єднання зверху». Сам Гейне з перших рядків своєї поеми виступає прихильником іншого шляху возз'єднання Німеччини - шляхи революційного, яка веде до утворення Німецької республіки.

[* Барбаросса (іт.), Ротбарт (СР-ст.-нім.) «Рудобородий» - прізвисько імператора.]

Відкидаючи феодально-монархічний принцип возз'єднання Німеччини, поет не сприймає і буржуазний лад. Двічі каже він (V і VIII гл. Поеми) про своє розчарування результатами буржуазної революції у Франції. Через багато голів поеми проходить образ поета-громадянина - активного учасника революційної боротьби. У кельнськом епізоді (VI і VII гл.) Поет виступає як караючий суддя, який прирікає на фізичне винищення представників старої, реакційної Німеччини, а в XII чолі в алегоричній формі автор говорить про свою вірність революційним переконанням.

Там, де поет активно кличе на боротьбу з реакцією, виникає глибоко двоїста трактування образу революційного борця. З одного боку, Гейне наголошує на необхідності дієвої участі поета в революційній боротьбі. Але як тільки обрушується караючий меч, він прокидається від страшного болю в грудях: удар по старому світу ранить і самого поета.

Художній метод поеми характеризується вдало знайденим єдністю революційно-романтичного і реалістичного почав. Поемі притаманне органічне поєднання гострої публіцистичності, памфлетно сарказму з поетичним пафосом, з ліричною безпосередністю та щирістю.