З нагоди цього особливого дня ми запрошуємо вас взяти участь у челенджі, присвяченому красі та багатству рідної мови!

Нас чекає свято, сповнене творчості, позитиву та єдності. Створімо разом живий символ любові до рідної мови, який продемонструє її силу та значення для кожного з нас.

Як взяти участь у челенджі?

Зробіть свій допис рідною мовою: українською, грецькою, польською, угорською, молдовською, вірменською, грузинською  тощо.

Зверніть увагу, що ми не використовуємо мову окупанта!

Що може бути в дописі?

Починайте допис зі свого прізвища, ім'я та по батькові, закладу освіти й назви територіальної громади.

Долучитися до Челенджу можна в таких форматах: відеодекламація, відеозвернення, відеоролик, мультфільм; тематична публікація (роздуми про значення мови, добірка улюблених цитат про мову); творча робота (есе, вірш, постер, інфографіка, колаж, комікс, мем) тощо. Головне – продемонструвати свою любов до рідної мови, об’єднатися з однодумцями та зробити свій внесок у збереження нашої культурної спадщини.

Відповідальність за правдивість інформації несуть автори дописів.

Чому це важливо?

Рідна мова – це не просто засіб спілкування, це наша ідентичність, наша культура, наша історія. Збереження та популяризація рідної мови – це наш обов’язок перед майбутніми поколіннями.

Приєднуйтеся до нас та зробіть цей день незабутнім! Разом ми покажемо, що рідна мова – це наша сила, наша гордість та наша єдність!

З Міжнародним днем рідної мови вітає Жеронкіна Валерія, учениця 5 класу Опорного закладу загальної середньої освіти Мирноградськоі міської ради.

Нею мама колисала,
Казку тато розповів,
Вчителька нас всіх навчала
Гарних і важливих слів.

Я люблю її вивчати,
Берегти і поважать,
Щоб красиво розмовляти
І країну прославлять.

Мова має значення! 21 лютого відзначаємо Міжнародний день рідної мови та ділимося поетичним виступом учениці нашої школи. Слухайте, надихайтеся та розмовляйте українською, бо вона — найкрасивіша!

Соледарська ТГ

Соледарська ТГ

Мова рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько, 

А лиш камінь має.

Як ту мову нам забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила.

У тій мові нам співали,

Нам казки казали,

У тій мові нам минувшість 

Нашу відкривали.

От тому плекайте, діти,

Рідну свою мову,

Вчіться складно говорити

Своїм рідним словом.

С. Воробкевич

Мова росте елементарно разом з душею народу. Іван Франко

Значення рідної мови для культурного і мовного розвитку суспільства

• Рідна мова – не лише інструмент спілкування, а й ключовий елемент національної ідентичності, що відображає культурний багатовимір.

• Вона є відбитком національної спадщини, передаючи цінності, традиції та історію поколінь.

• Розвиток рідної мови сприяє зміцненню демократії та сприяє соціальній інтеграції, створюючи сприятливі умови для розуміння та співпраці між громадянами.

• Вивчення рідної мови допомагає зберегти культурні та мовні традиції, що важливо для збереження національної спадщини та міжкультурного діалогу.

• Знання рідної мови відкриває двері до світу літератури, мистецтва та наукових досягнень, збагачуючи інтелектуальний потенціал суспільства.

Мова – це серце нації

«Мова – то серце народу: гине мова – гине народ», – стверджував Іван Огієнко. З перших років життя ми чуємо рідну мову – мову наших батьків, оволодіваємо нею, і вона залишається зрозумілою на все життя. Завдяки їй народ передає свої традиції, цінності та духовну спадщину із покоління в покоління.

Мова – це серце нації, адже вона формує душу народу та об’єднує його в єдине ціле. Вона є інструментом національної самоідентифікації, бо людина пізнає себе частиною етносу. Українська мова – виразна, самобутня, неповторна! Це не просто засіб комунікації, це те, що живе в наших серцях. Мова – багатство, яке є в кожного з нас. Нашу мову визнано однією з наймелодійніших мов.

Мова – це духовний скарб народу. Люди, які забувають і зневажають рідну мову, гідні тільки жалю. Подальша доля української мови буде залежати від нас. Ми повинні цінувати рідну мову, адже від цього буде залежати майбутнє нашої нації. Сьогодні мова має значення! Рідна мова – запорука миру та свободи!

Мова – душа народу

Мова – це серце нації і душа народу. Вона має великий зв’язок між минулим, сучасним і майбутнім. Українська мова є однією з найбагатших слов’янських мов.

Насамперед мова нам дає можливість спілкуватися та висловлювати свої думки. Вона нас духовно збагачує та об’єднує. Володимир Сосюра писав: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема». Наша мова мелодійна, красива. Це наш скарб!

Треба шанувати, любити та вивчати рідну мову! Вона в серці кожного українця. На превеликий жаль, у наш час за українську мову та право бути господарями на своїй рідній землі гинуть найкращі доньки та сини країни. Я душею і серцем люблю українську мову, бо вона наша рідна!

Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Мова дуже любила, коли люди нею розмовляли, бо слова в ній були чарівними: вони могли лікувати сум, будити сміх і навіть допомагати знаходити друзів.

Але одного дня Чорний Забудько захотів забрати всі слова з країни. Він думав, що без слів люди забудуть про добро і радість. Та Мова не розгубилася. Вона покликала дітей, і вони разом співали, гралися, вигадували нові слова. Їхня радість і кмітливість були сильніші за Забудька — і він втік, а слова повернулися!

З того часу Мова стала справжнім скарбом країни Слівляндії. І кожен, хто її шанує і говорить рідними словами, отримує магічну силу: розуміти серце іншого, дружити, мріяти і творити добро.

Саме рідною мовою ми чуємо перші слова від мами, вимовляємо перші звуки, вчимося називати світ навколо. Вона формує наше мислення, впливає на почуття, характер і світогляд. Через мову передаються традиції, пісні, казки, звичаї -уся культурна спадщина народу.

Для кожного українця особливе значення має українська мова. Вона є державною мовою України, символом єдності та незалежності. Недарма ЮНЕСКО наголошує на важливості збереження рідних мов як безцінного надбання людства.

Рідна мова -це ще й відчуття дому. Навіть перебуваючи далеко від Батьківщини, почувши знайомі слова, людина відчуває тепло і близькість. Вона об’єднує покоління, допомагає зберегти національну ідентичність і нагадує, ким ми є.

Отже, рідна мова - це душа народу і серце кожної людини. Берегти її означає берегти себе, свою історію та майбутнє.

Володимирівна

І шелест пшениці під небом безкраїм,

В ній пам’ять дідів і незламність синів,

І світла надія, серця що єднає!

Австреліна Вікторія, учениця 11 класу Авдіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7 Авдіївської міської ради Донецької області

Будь піснею, клятвою, світлом дороги!

В тобі — наша сила, свята і проста,

В тобі — наша віра і шлях Перемоги!

Мова – це не просто засіб спілкування. Це пам’ять поколінь, історія, культура й душа нації. Через рідну мову ми передаємо традиції, пісні, казки та мудрість предків. Вона об’єднує людей, формує нашу ідентичність і допомагає відчувати себе частиною великої спільноти.

Для українців рідна мова – це символ сили, свободи та незламності. Саме тому так важливо берегти її, розвивати та з гордістю говорити нею щодня.

Нехай кожне українське слово звучить впевнено й натхненно, адже мова – це наш оберіг, наша душа і наша сила.

Люблю тебе, моя співуча мово,
Ти — ніжний подих рідної землі,
У кожнім слові — пісня калинова
І світло сонця в золотій імлі.

Ти колискова в маминому слові,
І шепіт трав, і гомін джерела,
Ти вишита у нашій долі й крові,
Ти — сила, що крізь віки жила.

Коли лунаєш — серце оживає,
Немов струна торкається душі,
Тобою думка щиро проростає
І квітне правдою у кожнім вірші.

Тебе плекали в радості й тривозі,
Несли крізь бурі, крізь вогонь і час,
Щоб ти звучала гордо на дорозі,
Єднаючи в народ єдиний нас.

О рідна мово, ніжна і крилата,
Моя молитва, пісня і любов,
Ти — серце України непочата,
Що б’ється в слові знов і знов. 💙💛

Сидір Воробкевич

Без мови ми - ніби не ми.

У мові нашій є воля й свобода!

Виростають і доньки, і сини

Волелюбного нашого Роду!

Розлітають по світу сини

І розносять по крихті цю мову.

Мову,  що сіють в лани,

Щоб, як зернята, визбирать знову!

Щоб розквітла, як квітка, вона!

Щоб жила й процвітала, як воля!

Щоби нація вічно жила,

Бо без мови - нікчемная доля!

Буду всюди й повсякчас,

Бо ж єдина - так, як мати,

Мова в кожного із нас!

«...Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.…»

Бережімо й плекаймо нашу мову, бо в ній — душа народу, його пам’ять і майбутнє!

Я вважаю, що мова для кожної людини є чимось особливим. Недарма говорять: «Мова – це наша душа, наш оберіг і наша зброя». У цих словах прихований глибокий зміст.

По-перше, мова – це душа народу. Саме через неї передаються традиції, пісні, казки, історія нашого краю. Коли ми слухаємо народні пісні або читаємо твори українських письменників, то відчуваємо зв’язок із минулим. Недарма Тарас Шевченко у своїх віршах закликав любити рідне слово й свій народ.

По-друге, мова – це оберіг. Вона захищає нашу культуру та допомагає зберегти національну ідентичність. Поки ми розмовляємо українською, шануємо її та передаємо наступним поколінням, доти житиме й наша нація.

Мова – це душа народу, бо в ній живе його історія. У кожному слові — пам’ять про минуле, про боротьбу, про радощі й страждання наших предків.

У кожному слові — пам’ять. Пам’ять про степи, що бачили козацькі шаблі, про хлібні поля, зрошені потом і сльозами, про домівки, які згоріли, але залишилися навіки в наших зболених душах. Наша мова — це скриня, наповнена болем і світлом водночас. У ній — плач і надія, поразка й воскресіння, стогін і радість.

Мова — наша душа. Бо саме нею ми думаємо, любимо, молимося, прощаємо. Коли болить — ми шепочемо рідною мовою. Коли щасливі — сміємося нею.

Мова — наш оберіг. Вона, мов вишитий рушник, простягається від покоління до покоління. У ній — мамині колискові, бабусині казки, татусеві поради, настанови дідуся. Вона захищає нас від забуття, від розчинення у чужих світах, від втрати власного імені. Поки жива мова — живий народ.

Мова — це наш дім, який завжди з нами. Навіть у вигнанні, навіть серед руїн, навіть у темряві. Вона світиться всередині, як маленька свічка, що не дозволяє згаснути.

Мова — це ми. І доки вона звучить — звучить Україна.

                    Дівчина Мова в  казковій країні

Жила-була дівчина, на ім'я Мова. Вона була дуже цікавою та розумною, завжди захоплювалася вивченням чогось нового. Одного разу, гуляючи лісом, вона натрапила на таємний портал, який переніс її в казкову країну, де всі говорили по-своєму.

У цій країні кожна мова мала свої особливості, але дівчина Мова була впевнена, що її рідна мова є наймилозвучнішою. Щоб довести це, їй потрібно було пройти три випробування. Перше випробування було пісенним. Мова заспівала українську народну пісню, і всі слухачі були вражені її мелодійністю. Друге випробування було пов'язане з поезією. Мова склала вірш про красу природи, і його звучання було таким ніжним, що навіть дерева почали танцювати від радості. Останнє випробування вимагало від Мови створити казку. Вона розповіла про дружбу, любов і єдність, використовуючи українські слова, які звучали, як музика. Коли всі слухачі почули її казку, вони зрозуміли, що українська мова  має надзвичайну красу. Мешканці чарівної країни запропонували Мові стати послом української мови. Мова з радістю погодилася, і з того часу вона поширювала милозвучність української мови серед усіх жителів казкової країни, навчала їх цінувати красу слів.                                                                       І жили вони довго й щасливо, а українська мова звучала в серцях усіх, хто її чув.

Незалежність – як же багато всього в цьому слові! І букв, і звуків, а головне – змісту, бо незалежність – це не просто так; це кров і піт, це сльози радості та розпачу, це біль і щира віра в перемогу. Коли говориш це слово, то відразу бачиш щасливих людей, які сміються та обіймають одне одного. Навколо лине «солов’їна» і майорять синьо-жовті прапори. Саме так виглядає Незалежність у моїх очах.

З давніх-давен наша країна боролася за свою свободу і самостійність. Турки, ляхи, московити кожного разу ставали на нашому шляху, але ми з піднятою головою виходили переможцями. Байда Вишневецький, Богдан Хмельницький, Іван Сірко та багато інших героїв боролися за нашу волю. І разом з ними боровся і весь народ. Дякуючи їхній звитяжній боротьбі, ми можемо про себе зараз сказати – так, ми незалежні, так, ми вільні люди! Бо, як сказав великий Кобзар: – «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!»

Сьогодні наша країна знову переживає важкі часи, часи випробувань на міцність і стійкість, але я вірю, що ми не підведемо наших пращурів-переможців і зможемо захистити Батьківщину, адже свобода в нашій крові. І наша мова,як ніколи,має важливе значення:об'єднати всіх українців, де б вони зараз не проживали. Адже мова-це генетичний код нації!

Слава Україні!

учитель української мови

КЗ "Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №10 Маріупольської міської ради Донецької області"

Приєднуюсь до челенджу

Міжнародного дня рідної мови.

#ДеньРідноїМови2026#ДонОблІППО#УкраїнськаЦеМодно

Плекайте мову. Пильно в ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Максим Рильський

Ти проросла крізь терен і віки,

У шелесті пшениці, в шумі тину

Звучать твої дзвінкі й живі рядки.

Тебе плекали думи кобзареві,

Тебе несли крізь бурі і жалі,

І слово вогняне Тарас Шевченко

Підняв, мов прапор правди, на землі.

Ти — в «Лісовій пісні» ніжна й таємнича,

Де мрії квітнуть серед тихих трав,

І там, де Леся Українка слово кличе,

Ти серце вчиш любити і прощать.

О мово рідна, світла і крилата,

Ти — подих степу, вітер Карпат,

Поки звучиш у серці кожній хаті —

Живе народ, незламний і завзят. 🌾

Моя мова — наче пісня,
Наче мамина ласкава казка.
В ній і сонце золотисте,
І ромашка біля стежки.

В ній хліба шумлять пшеничні,
І червоні маки квітнуть,
Соняхи до неба тягнуться,
І лелеки в небі світять.

Мова — серце України,
Наших предків добрий слід.
Я люблю її всім серцем,
Бо вона — мій рідний світ.

Хай звучить вона повсюди —
В школі, вдома і в піснях.
Я її берегти буду
З гордістю в своїх словах. 💛💙

У візерунках синіх і червоних
Пульсує серце рідної землі.
Воно співає в слові материнськім,
У щирій українській молитві.

Моя країна — не просто на мапі,
Вона у думках, мріях і піснях.
Вона — у пам’яті про предків сильних,
У незламних і сміливих серцях.

Я виросла під небом синьо-жовтим,
Де сонце сходить в золотих полях.
І кожне слово рідної мови
Несу з любов’ю у своїх думках.

Серце моє — це моя Україна,
Її надія, віра і життя.
Я — її донька. І з гордістю нині
Творю для неї світле майбуття.

Плекайте мову!

Володимир Сосюра

Із книжки "Поезії" (1950 р.)

О МОВА МОЯ!

О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів, це — мова моя,

Це — мова моєї Вкраїни.

Яка у ній сила і кличе, й сія,

Яка в ній мелодія лине

В натхнення хвилини! О мова моя,

Душа голосна України!

Ти — сурми на сонці, ти — стягів гаї,

Ти — вибухів огненних повна,

В той час, коли кличе народи в бої

Вітчизна моя многомовна...

Ти — мрії фіалок і сон конвалій,

Й гостріша за крицю багнета...

Ти душу бійця пориваєш на бій

В натхненнім пеані поета...

Тобою звучать і міста золоті,

Й заквітчані селами гони...

Ти — зброя ідеї. У битві й труді

Єднаєш сердець міліони...

Мов райдуги — арки над морем колон,

Що в небо музикою лине,

Де славить життя золоте жайворон...

Це — мова моєї Вкраїни.

Це — матері мова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини...

О мова вкраїнська!.. Хто любить її,

Той любить мою Україну.

Краматорський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6 - дошкільний навчальний заклад Краматорської міської ради".

Кондратенко Дамір, 5-А клас.

Бринить...

Манить...

Тішить і п'янить...

Мова - це наш код єдності. Саме нею ми передаємо пам’ять поколінь, бережемо традиції й формуємо майбутнє. Коли звучить українське слово - звучить свобода, гідність і любов до рідної землі.

Гутченко Наталія, вчитель - логопед Малинівського ЗЗСО Миколаївської міської ради Донецької області

6 -Б клас Лиманського ліцею № 4 Лиманської міської ради Донецької області

Керівник Т.В.Діброва

Весь світ відзначає День рідної мови. Це свято про коріння, яке тримає нас, і крила, які дає нам слово.

Пишу українською.Думаю українською. Люблю українською.

"Любити свою мову-це поважати себе".

Учитель Писаренко С.В.

Вчитель початкових класів

КЗ «Святогірський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ст. Святогірської міської ради Краматорського району Донецької області»

Вірш «Рідна мова»

Вплітаючись у дивні візерунки,

Зі слів формує неповторний світ.

І є для нас великим подарунком

Спостерігати калиновий цвіт.

І заколисана пташиним співом,

Знайде продовження через віки.

Вважати це чарівним дивом -

Сплітати мови рідної вінки.

Учитель Ірина Копійко

Мово рідна – рідна мати!

З ким же ще тебе зрівняти?

Ти, як пташечка в повітрі,

Як волошка синя в житі,

Наче пісня колискова

Розлітаєшся довкола.

Мов мелодію трембіти

Люблять тебе твої діти.

Ти шепочеш, як діброва,

Зачаровуєш казково.

Ти, як мальва пишна, гожа,

Ти красою з нею схожа.

Любимо ми рідну мову

Стоголосу, пречудову.

То ж давайте, сестри й браття,

Берегти її багаття!

Мови рідної дзвінки

Щоб дзвонили нам віки!

Здреник Назар

Барвиста, калинова.

Лунає, квітне, сяє.

Це серце нашої нації.

Скарб.

"Моя улюблена літера П"

"Моя улюблена літера М"

Бережецький Михась, учень 5 класу Новоукраїнського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вугледарської міської ради Донецької області

Нехай наша рідна мова звучить у серці ніжною піснею 🎶, зігріває душу теплими словами 🤍 та дарує відчуття дому, де б ми не були 🏡.

Нехай кожне українське слово буде сповнене любові, сили й надії 🌻📖.

Плекаймо її, бережімо й говорімо з гордістю — бо в мові живе наша історія, наша єдність і наше майбутнє 🇺🇦💫.

Знаєте, я інколи думаю: а що б було, якби в нас раптом забрали українську мову? От просто – прокидаєшся, а слів «сонце», «мама», «калина», «вишиванка», «свобода»… більше немає. Тільки якесь сіре «да-да-да» навколо. Страшно навіть уявити.

Для мене мова – це не просто слова, якими ми лаємося на уроках чи пишемо в чаті. Це як невидимий оберіг, який бабуся колись клала під подушку немовляті. Тільки цей оберіг не з червоної нитки і не з хрестика – він з тисяч голосів, пісень, плачу і сміху наших пращурів.

Пам’ятаю, як у 2022-му (мені тоді було десь 8–9) ми з мамою сиділи в підвалі. Світло – тільки від ліхтарика на телефоні. Зверху гупало так, що серце в п’яти ховалося. І мама, щоб я не плакав, тихо співала колискову. Ту саму, що їй співала її мама, а тій – прабабця. «Ой ходить сон коло віконця…» І знаєте що? Той спів був сильніший за всі вибухи. Він ніби обіймав мене, казав: «Ти не сам. За тобою стоїть цілий рід. Ціле село. Ціла Україна». Ось тоді я вперше відчув, що мова – це не просто слова. Це щит. Живий. Теплий. Український.

Був ще один випадок. Минулого року в нашій школі прийшла нова дівчина – переселенка з Донеччини. Спочатку вона майже не говорила. А потім на уроці літератури вчителька попросила прочитати вірш Шевченка. Дівчина почала – спочатку тихо, з акцентом, а потім голос став міцнішим. І коли дійшла до «Борітеся – поборете», в неї затремтіли руки, а в очах – сльози. Але вона дочитала. Весь клас сидів тихо-тихо. А потім хтось ззаду тихо сказав: «Ти наша». І всі заплакали. Бо в ту мить мова з’єднала нас усіх – тих, хто народився на сході, заході, півдні, в місті й селі. Вона сказала: «Ми – один народ. І ми не здамося».

Коли я чую, як хтось соромиться говорити українською, бо «ну якось так… не круто», чи «всі ж на суржику», мені стає боляче. Бо це ніби людина сама знімає з себе той оберіг і кидає в багно. А потім дивується, чому всередині холодно і порожньо.

Мова – це не модний аксесуар. Це те, завдяки чому ми ще дихаємо як українці. Поки ми співаємо «Ой у лузі червона калина», поки шепочемо «люблю тебе» саме так, а не інакше, поки матуся лає нас «ой ти ж мій гречкосії» – доти ми є. Доти нас не стерти.

Тож давайте не мовчати. Давайте говорити. Навіть коли страшно. Навіть коли смішно виходить. Навіть коли сльози котяться. Бо кожне українське слово сьогодні – це маленький подвиг. І разом ці слова – найбільший оберіг, який ми маємо.

Я вірю: поки звучить наша мова – ми непереможні.

А серце… серце моє українське б’ється саме в ритмі цієї мови. І я не віддам його нікому.

Пропонуємо вашій увазі серію навчальних практикумів для освітян "Новий український правопис: повертаючись до джерел", записаний педагогами Покровської громади. Матеріали детально роз'яснюють правила синтаксичного узгодження власних і загальних назв, а також особливості поєднання числівників з іменниками. Окрему увагу приділено лексичним нововведенням, зокрема вживанню фемінітивів, написанню складних слів та відмінюванню географічних назв. Автори приділяють увагу природі неологізмів, історії виникнення молодіжного сленгу та специфіці використання комп'ютерної термінології. Загалом ці зустрічі були спрямовані на популяризацію грамотності та адаптацію педагогів до нових орфографічних стандартів.

Мелодійна, солов’їна.

Навчає, об’єднує, надихає.

Є душею нашого народу.

Скарб 💙💛

Іван Малкович

Хай це можливо і не найсуттєвіше

але ти дитино

покликана захищати своїми долоньками

крихітну свічечку букви "ї"

а також

витягнувшись на пальчиках

оберігати місячний серпик

букви "є"

що зрізаний з неба

разом із ниточкою

бо кажуть дитино

що мова наша — солов'їна

гарно кажуть

але затям собі

що колись

можуть настати і такі часи

коли нашої мови

не буде пам'ятати

навіть найменший

соловейко

тому не можна покладатися

тільки на солов'їв

дитино.

От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань.

Іван Огієнко

Українська мова — це не просто засіб спілкування. Це — подих нашої землі, музика душі народу, що пройшов крізь віки випробувань і все одно зберіг свій голос. У її звуках — спів жайворонка над степом, шум колосся, ніжність колискової й сила козацької пісні.

Вона вчить нас любити й пам’ятати, бо в кожному слові — історія, у кожному вислові — частинка батьківського дому.
Мова єднає нас із предками, дарує нам відчуття спільності та гордості. Коли ми говоримо українською, ми утверджуємо своє право бути собою, бути на своїй землі.

Мова — це серце народу! І поки воно б’ється — живе Україна.

РІДНА МОВА
Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово,
У барвінки зодягайся, моє щире слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.
Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали,
Як з колиски дорогої мовоньку кохали.
Л. Забашта

Красива,лагідна.

Співає,навчає,допомагає.

Звук рідного краю.

Мелодія.

Мова – це наша душа, наш оберіг і наша зброя

Знаєте, ми рідко помічаємо мову, бо це щось таке звичайне для нас. Ми щодня пишемо повідомлення в телеграмі, спілкуємося на перервах чи відповідаємо біля дошки й навіть не замислюємося, що слова - це не просто звуки. Це особлива суперсила, яка є в кожного з нас.

Для мене рідна мова починається не з правил у підручнику, а з маминого голосу зранку і з першої прочитаної книжки. Саме нею найпростіше сказати про свої почуття, коли сумно або коли дуже радісно. Кажуть, що межі нашої мови - це межі нашого світу. І це справді так. Чим більше слів ми знаємо, тим яскравішим стає світ навколо, ніби додаються нові кольори.

Зараз я розумію, що українська мова - це не просто шкільний предмет. Це спеціальна нитка, яка об’єднує українців. Коли чуєш рідну мову за кордоном, одразу стає тепліше, ніби ти ненадовго повернувся в рідний дім.

Я думаю, що берегти мову - означає любити її і користуватися нею щодня. Не обов’язково говорити лише ідеальними літературними фразами. Бо мова - це наше коріння. Без неї ми могли б загубитися у цьому великому світі !

Для мене мова - наче оберіг,

Що мама на дорогу зав'язала.

Вона - душа, що зберегти змогла

Все те, що серце ще з дитинства увібрало.

Керівник Марочкевич Наталя Миколаївна

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!

С. Воробкевич

Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш.

Гостре словечко коле сердечко.

Де мало слів, там більше правди.

Коня керують уздами, а чоловіка — словами.

Красне слово — золотий ключ.

«Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну…» (Володимир Сосюра)

«Як парость виноградної лози, плекайте мову». (Максим Рильський)

«Народ без мови — як дерево без коріння». (Панас Мирний)

«Рідна мова — це найцінніший скарб народу». (Василь Сухомлинський)

Я сприймаю її як душу, через яку виражаю свої почуття. Українська може бути м’якою й спокійною, коли хочу підтримати, чіткою, коли намагаюся щось пояснити. Вона допомагає краще розуміти інших і водночас слухати себе.

Мова — це також природний оберіг. Вона уособлює зв’язок із родиною, традиціями, книжками й піснями, які  знаю з дитинства. Коли лунають рідні слова, то відчуваю сталість і впевненість, ніби маю щось надійне, що не зникає з часом.

Говорячи про мову як зброю, я думаю не про боротьбу, а про силу слова. Воно може пояснити, підтримати, зупинити непорозуміння. Я переконуюся в цьому щодня, коли влучна фраза або щирий текст змінюють настрій чи думку людини.

Для мене важливо просто не втрачати мову в повсякденному житті: говорити, писати, читати українською. Без гучних слів і пафосу. Бо саме в цій звичності й щирості мова живе та залишається частиною мене.

Це серця стук і життя навкруг.

Вона в повідомленнях і піснях,

Вона в наших мріях і наших днях.

Її не видно, але вона є,

Вона підіймає, коли щось б’є.

Вона - як світло крізь темряви час,

Вона говорить замість нас.

Мова - це пам’ять, мова - це сила,

Вона нас тримає, щоб не зломило.

І поки звучить вона знов і знов -

Живе наш народ. Живе наша любов.

Це серця стук і життя навкруг.

Вона в повідомленнях і піснях,

Вона в наших мріях і наших днях.

Її не видно, але вона є,

Вона підіймає, коли щось б’є.

Вона - як світло крізь темряви час,

Вона говорить замість нас.

Мова - це пам’ять, мова - це сила,

Вона нас тримає, щоб не зломило.

І поки звучить вона знов і знов -

Живе наш народ. Живе наша любов.

Список українських відповідників популярних назв страв:

суп, юшка, зупа — загальна назва перших страв;

рулет - завиванець, маїна (буковинський рулет);

м'ясні рулетики,- крученики;

картопляні оладки - деруни, тертюхи, креплики;

компот із сушених фруктів та ягід - узвар;

вареники з сиром - мандрики (обрядові).

 Мова рідної землі

Ми звикли, що мова - це виключно людський привілей. Але, якщо поспостерігати за тим, що нас оточує, можна помітити, що у кожного клаптика землі є свій голос. Це не лише слова, а й особливий ритм вітру, шелест трав та шум дощу.

Тварини розуміють мову саме своєї рідної землі.  Ми часто називаємо їх “братами нашими меншими”, але в розумінні мови, якою спілкується з нами рідна природа, тварини наші вчителі. Коли земля тривожиться перед бурею чи землетрусом, лісові мешканці першими зчитують цей сигнал. Наші улюбленці є частиною єдиного організму рідного краю, де кожна жива істота резонує на одній частоті з довкіллям. 

Як би я хотіла говорити з тваринами! Тоді б світ став би для мене зовсім іншим. Уявіть собі: йдеш у парк, а навколо пташки щебечуть не просто звуки, а справжні розмови! Вони розповідають про свої пригоди, про мрії та навіть про те, що думають про людей. Я б запитала у собак, чому вони завжди так радісно махають хвостом. Можливо, вони знають щось про щастя, чого не знають люди? А коти… вони напевно мають секрети всього світу, адже дивляться так, ніби знають більше, ніж ми.

Уявляю, як  сиджу в лісі й розмовляю з деревами, які шепочуть мені свої давні історії. Їхні коріння знають про все, що відбувалося століттями. Можливо, я дізналася б про скарби, сховані під землею, або про таємні стежки, якими користувалися лісові мешканці. Говорити з тваринами означало б не лише розуміти їх мову, а й навчитися слухати. Адже іноді саме тиша говорить більше, ніж будь-які слова.

Можливо, якби всі люди могли говорити з тваринами, ми б стали добрішими. Більше би дбали про природу, про ліси, про річки і навіть про маленьких пташок, що співають на нашому подвір’ї. Світ стає кращим тоді, коли ми розуміємо один одного, навіть якщо це розуміння приходить від чотирилапого друга або пташки з гілки.

Мова рідної землі - це не про граматику, а про приналежність до спільного голосу всього, що нас оточує. Якби ми розуміли мову природи, почули б шепіт власної землі, який дає сили та відчуття дому.  

https://www.jigsawplanet.com/?rc=play&pid=0e8bbfefb205

https://www.jigsawplanet.com/?rc=play&pid=18317da00769

https://www.jigsawplanet.com/?rc=play&pid=2f248b5532b3

Її вбивали довго, різали по слову.

Казали: "Це не мова, а бур’ян".

Вдягали в циркуляри, як в обнову,

І замикали в імперський той капкан.

Казали: "України не існує".

І мова ваша - вигаданий стан.

А ворог кожне слово в нас катує,

І сипле сіль у глибину цих ран.

Її стирали. Тихо. По краплині.

З підручників, із пісні, із душі.

Щоб ми зріклись її у кожній днині

І стали німими на своїй землі.

Її ламали соромом і страхом,

Ховали в селах між хатин.

Та мова не скорилась перед крахом,

Вона жила у шепоті родин.

Вона жила у маминій колисці,

Шептала тихо: "Це є спадок ваш".

У вишитій сорочці, в паляниці,

У тихім слові "Отче наш".

І ось вона стоїть. Жива. Незламна.

Не "вигадана" і більше, не "чужа".

Свята, соборна, вільна і державна,

Яку не спинить жодна меж-межа.

Тож говори. Не бійся. Не соромся.

Нехай звучить вона в твоїх устах.

Вона - твоя броня, твоє віконце,

Твій шлях до волі у твоїх руках.

ғᴏʀ ᴛʜᴇ sᴏᴜʟ

«Кажуть, що поезія — це душа мови... Дякуємо учням за любов до рідної мови, яку вони так щиро передали рядками великих поетів!

Це те, що передається від маминої колискової, що звучить у козацьких піснях і що сьогодні стає нашою найміцнішою зброєю. Кожне вимовлене українською слово — це цеглинка в стіні нашої свободи.

Поки живе мова — живе й народ.

Плекаймо своє. Говорімо рідною. Будьмо собою!

І мої предки - це відважні козаки.

Люблю я слухать щебетання солов'їні,

З дитинства рідною мовою казки...

Я вдячний матері за пісні колискові,

і за уроки мови вчителям.

За очі мої синьо - волошкові,

подякувати хочу я батькам...

Не забувайте отчий дім ніколи,

у серці мову роду збережіть,

своїм нащадкам розкажіть про рідне слово,

бо мова - це душа,без неї важко жить...

Запрошуємо до перегляду!

Перевірмо себе та вдосконалюймося разом.

Учитель: Кривобок Ірина Анатоліївна.

Мова — сила, емоція, доля, генетична ознака моя!

Слово — лагідні мами долоні, мудрість, ніжність крила журавля!

Мова рідна — незламная вежа, дух свободи, досада кремля!

Буде наша земля незалежна, буде вільною наша земля!

Мови нашої ніжність квітуча, твердість криці, гарячий метал!

Мов кориці той присмак духмяний заспокоїть — лютує вандал!

Процвітала країна родюча — та чекав же на падаль шакал.

Мова — наша могутніша зброя, наша втіха, напруга, запал!

Мова — сила молитви небесна, захист пращурів, наш оберіг!

Мова — велич країни безмежна! Мова — батьківський рідний поріг!

Мова — братство, спорідненість, доля, що, на жаль, наш народ не зберіг...

Мова нас об'єднає, озброїть — муром станем, щоб ворог поліг.

27.10.2023.

Вікторія Ревська.

Ми оди рідній мові всі складаєм,

Те, що чекає руйнівне нас майбуття,

Ніхто не вірить, і ніхто не знає...

Ще МИРНІ дні, ще є офлайн-уроки,

Дитяча творчість майоріє на стіні.

А мові ж солов'їній заздрять вже сороки,

Уже країна кровоточить у війні...

Їм мова барвінкова крає серце...

Та, ні, там серця зроду-віку не було!

У них лайна назбирано відерце,

Щоб мову кришталеву — у гайно.

Всі спогади, думки рояться роєм,

І наша правда-мова майорить,

І воля, виборона тим кривавим боєм,

Мов солов'їна пісня знов бринить.

15.10.2025.

Вікторія Ревська.

Натхненням щиро щедро поділюсь:

Лиш тільки душу свою навстіж відчини.

До неї серцем ніжно притулюсь,

Відбілимо гуртом весь світ до білизни.

Добром поділимось, зігріємо усіх!

Й німого віршами навчимо розмовляти!

Поезія та мова — кращий оберіг!

І геть з країни нашої впадуть всі ґрати!

12.08.2024.

Вікторія Ревська.

Іван Огієнко