"Слова, якими можна все пояснити, завжди прості..."

Реалізація принципу цілісності емоційного і раціонального пізнання мови на основі високохудожніх текстів.

З нагоди відзначення річниці проведення 26 лютого 2014 року в місті Сімферополі мітингу на підтримку територіальної цілісності України за участю кримських татар, українців та представників інших національностей у закладах освіти Буковини розпочався обласний проєкт «Крим – колиска українського сонця», який триватиме з 21 до 26 лютого 2023 року.

21 лютого у Міжнародний день рідної мови тисячі буковинських школярів, студентів написали диктант єдності «Джаним, ми вдома». Голосом проєкту стала Тамара Цимбалюк, заслужена вчителька України.

Бо де тепер мій дім? Він скрипить мереживом чернігівських віконниць, виливає свій сум у прірву над Сеймом, тримає оборону в героїчному Бахмуті, зустрічає захисників у нескореному Херсоні.

Та прийде час – ми відігріємо своє серце на далекому березі українського Криму, що озветься голосами рідних людей у пікселі: «Моя джаним, ми вдома». І лунатиме мелодія хайтарми.

Кримці першими зустріли ворога. Їхня земля – це не військова база для зайд, не зона відпочинку для їх посіпак. Це правічний шлях мужнього народу, великого своєю вірою та незборимістю. Кримські татари, караїми, кримчаки багато разів втрачали свою територію, та зберегли відчуття батьківщини і свою правду. За неї разом і стоїмо.

Вірю: за десяток років наші внуки чутимуть нові казки про лицарів у камуфляжі, які розірвали на сонячному кримському березі двохголового орла.

Щоранку незмінно дивлюся на мапу – вона озивається голосами. Поглянь: приходить весна – і на нашому шляху додому крізь попіл та дими проростають зерна добра й надії.

Дякуємо всім буковинським школярам та студентам, які висловили єдність з кримчанами та нагадали, що спротив триває та завершиться лише перемогою України!

Довідково:

Джаним - кримськотатарською душа моя, кохана.

Хайтарма - кримськотатарський святковий народний танець (у перекладі означає повернення).

Щоб повернути наш Крим, треба його полюбити. А щоб полюбити, треба зрозуміти – глибоко та ґрунтовно.

Один зі способів говорити про Крим сьогодні – це зрозуміти його зі справжньою історією. Це відчути себе нащадками таврів, кіммерійців, скіфів. Вивчити назви кримських міст, якими вони були до того, коли зайди назвали їх Севастополем, Сімферополем, Феодосією і Євпаторією. Це збагнути, що наш сонячний півострів – це не літня база відпочинку, а споконвічна земля киримли. Захоплюватися класиками кримськотатарської літератури так, як ми пишаємося Василем Стусом та Ліною Костенко.

Зрозуміти Крим, прочитавши книгу Анастасії Левкової «За Перекопом є земля», щоб пройти разом із головною героїнею шлях від її дитинства до окупації Криму росією.

Відчути біль утрати батьківщини разом із Гульнарою Бекіровою та її нарисом «Пів століття опору» – розповіддю про життя кримців на чужині та боротьбу за повернення додому.

Відтворити колишній образ автентичного Криму разом із Олексою Гайворонським та його книгою «Країна Крим».

Геть не маєте часу на читання, послухайте подкасти. Наприклад, «Кавун та тютюн», який розповідає про те, що об’єднує українців і кримських татар.

Увімкніть великий монітор на стіні й перегляньте дві кінострічки: «Хайтарма» Ахтема Сеітаблаєва та «Додому» Нарімана Алієва – і вони вам розкажуть про справжній Крим.

І робити це потрібно вже зараз. Бо прапори на адмінбудівлях треба наповнювати – культурою, сенсами, ідеями. Справжніми, а не насадженими.