Бальний сезон починається в новорічну ніч і триває до квітня. 

Вперше він пройшов в 1877 році. 

Для прикрашання величезного віденського Оперного залу створюються композиції з 60 тисяч троянд, привезених із Зальцбурга і Еквадору. 

У квитку на бал завжди вказується, в якому одязі повинен бути гість. 

1. Allegro con brio, написана в сонатній формі. Темп Allegro con brio означає «швидко, з вогнем». Частина відкривається так званою «темою долі» — мотиву з чотирьох нот, що повторюється двічі, вдруге — одним ступенем нижче. Це основний мотив, з якого виросли всі інші теми частини.
2. Andante con moto, повільна. Глибокі роздуми про щось серйозне, значне. Написана у формі варіацій на 2 теми.
3. Scherzo: Allegro (у перекладі з італійської — «жарт»). Музика цієї частини за настроєм повертає нас до першої частини. Третя і четверта частини симфонії звучать одна за одною без перерви. Це єдиний приклад у симфонічній музиці довгого і безупинного crescendo від PP до FF початку фіналу)
4. Allegro. Фінал. Звучить святково, переможно. Тема дуже близька до «Гімну Свободи». Фінал написаний у формі сонатного алегро.

1. Allegro con brio, написана в сонатній формі. Темп Allegro con brio означає «швидко, з вогнем». Частина відкривається так званою «темою долі» — мотиву з чотирьох нот, що повторюється двічі, вдруге — одним ступенем нижче. Це основний мотив, з якого виросли всі інші теми частини.
2. Andante con moto, повільна. Глибокі роздуми про щось серйозне, значне. Написана у формі варіацій на 2 теми.
3. Scherzo: Allegro (у перекладі з італійської — «жарт»). Музика цієї частини за настроєм повертає нас до першої частини. Третя і четверта частини симфонії звучать одна за одною без перерви. Це єдиний приклад у симфонічній музиці довгого і безупинного crescendo від PP до FF початку фіналу)
4. Allegro. Фінал. Звучить святково, переможно. Тема дуже близька до «Гімну Свободи». Фінал написаний у формі сонатного алегро.

• https://vezha.ua/msye-vasyl-hmelyuk-iz-sela-pid-zhmerynkoyu-do-mystetskyh-galerej-svitovogo-rivnya/
• https://gazeta.ua/articles/history-journal/_prosta-zhinka-ale-duzhe-vperta-derzhala-cholovika-pid-pantoflem/845806

• Календарно-обрядові - веснянки, щедрівки, гаївки, колядки, купальські, обжинкова та інші сімейно-обрядові та побутові-весільні, жартівливі, танцювальні (у тому числі коломийки), частівки, колискові, поховальні, голосіння та інші
• Кріпосного побуту - чумацькі, наймитські, бурлацькі і т. д.
• Історичні пісні та думи
• Солдатського побуту - рекрутські, солдатські, стрілецькі
• Ліричні пісні та балади.
• Важливе місце в українській музичній культурі займає інструментальний фольклор. Музичний інструментарій України дуже багатий і різноманітний. Він включає широкий ряд духових, струнних та ударних інструментів. Значна частина українських народних музичних інструментів походить від інструментів часів Русі, інші інструменти (наприклад, скрипка) взялися на українському грунті, пізніше, хоча потім стали основою нових традицій і особливостей виконання.Інструментальна музика стала також невід'ємною частиною міської культури. Крім загальнонаціональних інструментів, таких як скрипки та бандури, міська культура представлена такими інструментами, як столоподобні гуслі, гусла, торбан. Під їх акомпанемент співали величальні пісні, міські пісні й романси, релігійні піснеспіви.

• Мати композитора Марія Йосипівна була людиною "рідкої духовної та фізичної краси", гарно співала, а батько Дмитро Феофанович добре грав на цитрі, балалайці, гітарі, скрипці. Інші члени сім'ї Леонтовичів теж були тісно пов'язані з музикою. Від них юний композитор і перейняв любов до музики.
• Леонтович за сімейною традицією повинен був стати священиком – так бажали його батьки. Тому він закінчує Шаргородське початкове духовне училище, а згодом – духовну семінарію у Кам’янець-Подільськ. Після закінчення 1899 р. семінарії М. Леонтович відмовився від духовного сану й кілька років працював викладачем у різних галузях науки. Але, як і раніше, музика залишалася для нього на першому місці. 
• Побувавши на Хортиці, маестро надихнувся на обробку козацьких пісень. Микола Дмитрович керував учнівськими колективами й творив власні обробки народних пісень. Опублікував він понад 200 таких творів. У творчому доробку композитора понад 150 музикальних творів. Серед них такі відомі, як "Щедрик", "Дударик", "Пряля", "Козака несуть".
• Найяскравіший твір Леонтовича, який приніс йому визнання – "Щедрик". Вперше ця композиція була висвітлена українській публіці у 1916 році у виконанні хору київського Університету. 5 жовтня 1921 року він був презентований на концерті в Карнегі Холі в Нью-Йорку. А в 1936 році Пітер Вільховський, який працював на радіо NBC, записує англійську версію слів до "Щедрика" — "Carol of the Bells". Під цією назвою мелодія українського "Щедрика" стала всесвітньо відомою.
• Упродовж 80 років загибелі Миколи Леонтовича було присвячено багато публікацій і лише наприкінці 20 століття вдалося розгадати причину його смерті."В ніч на 23 січня 1921 р. композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВНК  Афанасієм Грищенком, який напросився в хату переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Вранці невідомий пограбував будинок і застрелив Миколу Леонтовича", – зазначається у рапорті по справі вбивства композитора. 
  
  

  Добрий вечір тобі, пане господарю

Колядка "Добрий вечір тобі, пане господарю" у виконанні Тіни Кароль – дивіться відео:

https://youtu.be/AlgRbJl06pY

1)Пізанська вежа

• Всередині собору діють ліфти, які допомагають туристам найнижчі і найвищі частини структури. Багатьом складно повірити, що всередині будівлі функціонують ліфти, особливо в дуже вузьких вежах.
• Туристи виділяють кошти на будівництво Саграда Фамалії. Щорічно головну пам'ятку Барселони відвідує близько 4,5 млн осіб, 3 млн з яких роблять пожертвування на будівництво. Завдяки цьому, збирається значна сума. Таким чином, якщо ти пожертвуєш кошит потім зможеш сказати, що взяла участь в створенні унікального шедевра.
• До речі, Антоніо Гауді похований в цьому соборі. Гробниця розташована на підземному рівні будівлі і оточена чотирма капличками, кожна з яких присвячена різним фігурам. Могила Гауді у каплиці, присвяченій Діві Марії.
• Собор Святого Сімейства безумовно є улюбленим місцем не тільки іспанців, але і багатьох туристів. Проте, в історії собору був такий період, коли його хотіли знищити. Це сталося у 1936 році під час громадянської війни в Іспанії. У собор увірвалися анархісти, які підпалили склеп. Тоді згоріли багато документів і креслень для будівництва храму.
• Коли будівництво Саграда Фамілія буде завершено, храм стане найвищою релігійною будівлею в Європі. Його висота з найвищим шпилем складе 170 метрів. Незважаючи на потужну висоту, Гауді вважав, що ніщо зроблене людиною ніколи не буде вище божественної роботи.
• Недобудована Саграда Фамілія була внесена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1984 році. Це стало можливим завдяки своїй унікальній архітектурі і здатності Гауді створювати щось настільки інноваційне і художнє.
• У 2010 році Саграда Фамілія позбавили звання собору. Величну будівлю Папа Бенедикт XVI оголосив базилікою. Зазначимо, що собор є резиденцією єпископа, тому наділений більшу значимість.
• Згідно з проектом, Саграда Фамілія буде мати 18 веж. Наразі їх всього 8. Башти символізуватимуть 12 апостолів, 4 євангелістів, Діву Марію і Ісуса Христа.
• Собор будують вже понад століття. Роботи над Саграда Фамілія були розпочаті ще в 1882 році. Сам Антоніо Гауді працював над храмом мало не до 1926 року (коли він помер) і останні роки життя велику кількість часу приділяв саме цьому проекту. Хоча вже тоді було зрозуміло, що він не встигне добудувати головну споруду свого життя.
• Варто зазначити, що тривалість будови храму дуже велика. Якщо будівництво собору завершать за планом в 2026 році, то в тривалість процесу будівництва складе 144 роки. Наприклад, стародавні єгиптяни будували піраміди не більше 20 років.

Група Sabaton була сформована ще в грудні 1999 року в Фалун, Швеція, коли члени групи під назвою Aeon почали реформуватися і готуватися до майбутнього першого запису в Moon Music Studio. Члени-засновники Aeon об'єднали свої сили з Оскаром Монтеліусом та Йоакімом Броденом протягом року, який бачив кілька змін складу, і хлопці вирішили розпочати нове життя та змінили назву гурту на Sabaton. З того часу і до 2012 року склад групи практично не змінювався — 2001 року до групи приєднався ударник Даніель Меллбак. У 2012 році склад групи сильно змінився: із колишнього складу залишилися лише двоє.

В 2001 году группа была готова для записи нового материала, и на этот раз они обратились к Томми Tегтгрену, который должен был играть определённую роль в создании музыки Sabaton, и вместе они записывают вторую часть демо Fist for Fight, который был выпущен Underground Symphony в том же году.


Когда в 2002 году группа вернулась в Abyss Studios, Томми Tэгтгрен решил записать дебютный альбом Metalizer, который должен был быть выпущен позднее в том же году, но он не попал в магазины, а вышел только 5 лет спустя. В 2004 году, после бесчисленных часов репетиций, группа устала ждать релиза Metalizer, так и не вышедший в срок, и взяла дело в свои руки.
Ссилки на деякі пісні цієї групи:
Sabaton - Bismarck:
https://www.youtube.com/watch?v=oVWEb-At8yc&ab_channel=Sabaton
Sabaton - The Attack of the Dead Men:
https://www.youtube.com/watch?v=-AFdwoyNT24&ab_channel=Sabaton
SABATON - Night Witches:
https://www.youtube.com/watch?v=C7NSUFDHFgg&ab_channel=NuclearBlastRecords

1. Любов до музики Шопен успадкував від матері, яка чудово грала на піаніно.
2. З ранніх років майбутній композитор був одержимий музикою. Він міг різко прокинутися і відправитися до фортепіано, щоб відтворити на ньому грає в голові мелодію.
3. Цікавий факт, що 3 сестри Шопена також мали музичні здібності.
4. У дитинстві Фредерік не міг брати певні акорди, унаслідок коротких пальців. У зв’язку з цим він створив спеціальний прилад для розтяжки пальців. І хоча процедура була дуже болючою, Шопен продовжував практикувати «розтяжку».
5. З 7 років навчанням Шопена займався музичний педагог Войцех Жівний. В результаті, вже до 12 років хлопчик не поступався у грі на інструменті провідним польським піаністам.
6. У ранній період біографії Фредеріку Шопену ввижалися різні духи і покійні родичі. Вчені вважають, що таким чином могла проявлятися одна з форм епілепсії.
7. Будучи ще школярем, в одному видавництві була надрукована стаття про полонезі Шопена. Автор замітки стверджував, що хлопчик був справжнім вундеркіндом.Чи знаєте ви, що композитор упродовж 10 років перебував у відносинах з письменницею Жорж Санд? Однак як сам роман, так і його закінчення серйозно підкосили здоров’я Шопена, страждав легеневим захворюванням.
8. Коли Фредеріку Шопену виповнилося 20 років, в Польщі спалахнуло повстання за незалежність. На той момент він вже давав концерти по всій Європі і був надзвичайно знаменитий. Тим не менш, музикант кинув все і відправився на батьківщину, щоб підтримати своїх співвітчизників. Але коли він прибув до Польщі, повстання вже було придушене.
9. Після переїзду в Лондон здоров’я Шопена помітно погіршився, оскільки йому абсолютно не підходив місцевий клімат. Переїхавши через рік у Франції, композитор помер у віці 39 років.
10. Улюбленим композитором Шопена був Моцарт, внаслідок чого він попросив виконати на власних похоронах знаменитий «Реквієм» свого кумира.

• Композитор вів ретельний облік всіх творів, записуючи в спеціальний зошит навіть окремі оперні номери під певним артикулом. "Реквієм" був єдиним твором, яке не було внесено в цей зошит рукою маестро. Цей факт породив безліч домислів, починаючи з того, що "Реквієм" був написаний значно раніше автором (в 1784году), і закінчуючи припущеннями про те, що весь цілком належить не йому.
• Взагалі з 1874 Моцарт не залишили жодного опусу для церкви, за винятком "Ave verum korpus". Цей факт для багатьох дослідників є показником того, що і "Reqiem" він міг залишити лише в начерку через те, що цей жанр нібито не викликав у нього творчого інтересу. Хоча за іншою версією, передчуття близької загибелі сприяло тому, що замовлення не просто був узятий в роботу. Композитор в цьому творі досяг незвіданою навіть для себе глибини людського співчуття і в той же час музика ця настільки піднесена і сповнена божественної краси, що, мабуть, це єдиний випадок, коли смертний зміг піднестися душею до Бога в своїй творчості. І, як Ікар, після цього впав на землю.
• Насправді Моцарт все своє життя був глибоко віруючим католиком, хто виконує всі розпорядження, він дружив з пастором-єзуїтом, і причина гострих протиріч з масонством, одного разу розгорнула його на 180 градусів від таємницею ложі, полягала в антикатолицьких тенденції останньої. Вольфганг був мислителем і мріяв поєднати те краще, що є в релігії з досягненнями освіченості ордена. Тема духовної музики була близька йому навіть більше за інших.
• Втім, найвідоміший випадок, пов'язаний з геніальними здібностями Моцарта-вундеркінда, відсилає до зіткнення з церковним каноном. У 1770 році Вольфганг відвідує Ватикан. Час збігається з моментом виконання "Miserere" Грегоріо Алегрі. Партитура твору строго засекречена, під страхом відлучення від церкви заборонено її копіювання. Для запобігання можливості запам'ятовування на слух твір виконують раз на рік на Страсний тиждень. Це складне за формою і гармонізації твір для 2-х хорів з 4-х і п'яти голосів тривалістю понад 12 хвилин. 14-річний Вольфганг після єдиного прослуховування запам'ятав і записав партитуру цілком.
• В першу річницю трагедії 11 вересня, сталася в США в 2011 році, по всій планеті виконувався "Реквієм" Моцарта. Рівне о 8:46 (час першої атаки літака на вежу-близнюка) вступив колектив з першого часового поясу (Японія), потім через годину - наступний часовий пояс і колектив. Таким чином, "Реквієм" звучав весь день безперервно. Вибір саме цієї траурної меси не випадковий - обірвалася раптово і настільки трагічно життя Моцарта, так і не встиг дописати твір, асоціюється з передчасною смертю сотень жертв теракту.
• 18 листопада 1791 року в новій ложе Ордена "Знову вінчає надія" звучить маленька кантата, створена ним спеціально з нагоди, диригує маестро. Обсяг її - 18 аркушів, на 18-й день після освячення, 5 грудня, Моцарт помирає. Знову зловісне число "18" грає фатальну роль в його долі і подає таємні знаки.
• Розслідування й докази справжності нот Меси Ре-мінор ведуться до цих пір. Тепер уже, коли всі учасники тих подій мертві, правди не встановити. Але справедливі слова Констанци, яка писала в 1827 році: "Навіть якщо допустити, що Зюсмайром повністю все написав за вказівками Моцарта, все одно Реквієм залишився б роботою Моцарта".

1. Головний девіз, якому Ференц лист слідував протягом всього свого життя, звучав так "Або добре, або ніяк".
2. Лист створив свою єдину оперу в 14 років, і вже тоді твір мав успіх, було тут же поставлено. Партитура була загублена, але її виявили в 1903 році. Опера називається "Дон Санчо".
3. Зліт кар'єри музиканта почався у Відні 1 грудня 1822 року, а протягом життя Лист став не просто виконавцем і композитором, а й публіцистом, диригентом, педагогом.
4. Руки Ференца були немов створені для фортепіано - його кисть мала велику розтяжку, він міг брати практично дві октави. Це і послужило віртуозній грі піаніста і стало еталоном в світі фортепіанної музики.
5. Лист настільки сильно піддавався емоціям під час виконання, що міг в процесі зламати інструмент - не витримували струни і молоточки.
6. Манера виступу маестро була унікальною: Лист любив грати на сцені на декількох інструментах, переходячи до них по черзі в ході концерту. Саме таку сцену спостерігали глядачі в Петербурзі в залі Дворянського зібрання.
7. Біографія Ліста говорить, що під час відвідин Англії композитора запросили зіграти для самої королеви Вікторії в її резиденції. Коли вона з'явилася в ложі, концерт був уже в розпалі. Поява монаршої персони викликало шум в залі, до того ж вона досить голосно перемовлялися з супроводжували її дамами. Тоді Ференц припинив грати, а на зауваження одного з наближених королеви, відповів, що не хотів заважати Її величності розмовляти.
8. Віртуозність виконання Ліста вражає досі. На подив публіки, він міг грати на роялі так, що складалося враження виступу цілого оркестру.
9. Ім'я композитора - угорський варіант німецького імені Франц, а при хрещенні на латині було записано як Франсіскус. У деяких джерелах використовується німецький варіант, хоча загальноприйнятим є саме "Ференц".
10. Бетховен, поцілував Ліста в дитинстві, був кумиром Ференца задовго до тієї зустрічі. Коли хлопчика запитували, ким він хоче стати, коли виросте, він вказував на портрет Бетховена і відповідав, що бажає бути як він.
11. Майбутній король Франції Луї-Філіп, ще будучи герцогом, організував для Ліста виступ в оперному театрі в Італії. Під час концерту музиканти з оркестру були настільки зачаровані грою молодого обдарування, що пропустили місце, де повинні були вступити самі.
12. Творчість Паганіні настільки захоплювало Ліста, що він створив кілька етюдів, що імітують змагання між віртуозом-скрипалем і не менш геніальним піаністом. Адаптувавши твори Паганіні для фортепіано, Лист назвав їх трансцендентними - "що виходять за межі", "переступати", через неймовірну складність. Їх виконання вимагає від піаніста справжнього таланту, і не кожен здатний відтворити задумане великим композитором.

1. Джон Леннон частіше був провідним вокалом у піснях гурту, ніж Пол Маккартні (102 проти 97).
2. Пісня „Girl“ стала першою у творчості „The Beatles“, яку випустили в СРСР. Це сталося 1967-му року.
3. Перед першим масштабним турне гурту, компанія „Baskin-Robbins“ виготовила спеціальне морозиво „Beatle Nut“.
4. Композиція „Can't Buy Me Love“ була написана всього з 4-х дублів!
5. У пісні „She Said, She Said“ є рядок: „Я знаю, що значить бути мертвим“». Цим поділився мертвий Пітер Фонда з Джоном Ленноном у його галюцинації під ЛСД.
6. Державний гімн Франції використаний у вступі пісні «All You Need Is Love».
7. У пісні «Hey, Jude» можна почути вигук Джона: «Oh, fucking hell!». Це була реакція на неправильний акорд. За наполяганням Джона, фразу залишили в оригінальному запису й лише злегка приглушена. (2:56—2:58).
8. Під час концертів в Гамбурзі музикантам довелося використовувати струни з клубних піаніно, у зв'язку з відсутністю грошей на придбання нормальних струн.
9. Тітка Джона, Мімі, завжди твердила фразу: «Гітара — хороший інструмент. Однак вона непридатна для заробляння грошей». Ставши багатим, Джон купив тітоньці віллу, у якій була мармурова стіна з цією цитатою.
10. Альбом «Please Please Me» став єдиним, в якому авторство пісень позначалося, як «McCartney / Lennon». Усі наступні позначалися стандартним «Lennon/Mccartney».
11. Джордж Гаррісон став основоположником благодійних концертів. 1 серпня 1971 музикант організував два благодійних концерти на підтримку Бангладеш.
12. Перший запис «The Beatles» здійснили 1958 року. Це була платівка, записана в місцевій студії за п'ять фунтів. Через 23 роки цю платівку Пол викупив у одного з учасників запису — Даффа Лоу.
13. Гурт став першим в історії, хто надрукував на звороті обкладинки альбому тексти всіх пісень. Альбом «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band».
14. Губна гармоніка, яка звучить у пісні «Love Me Do» була вкрадена Джоном влітку 1960-го року в музичному магазині нідерландського містечка Арнем.
15. Елтон Джон є не тільки хрещеним батьком Джона Леннона. Він ще й автор однієї з найулюбленіших кавер-версій пісні Джона Леннона «Lucy in the Sky with Diamonds». Причому настільки улюбленої, що в треку звучать бек-вокал і гітара Джона.
16. Першим професійним музичним інструментом, який придбав Пол Маккартні, стала бас-гітара у формі скрипки від Hofner.
17. Пісню «Hey, Jude» Пол Маккартні написав синові Джона, Джуліану, напередодні розлучення його батьків. Джуліан Леннон купив ноти пісні на аукціоні 1995-му року за 25 000 фунтів стерлінгів.
18. Після випуску 1967 року треку «Penny Lane», влада Ліверпуля зазнала значних збитків через викрадення табличок на будинках. Зрештою вирішили писати назву вулиці та номер будинку прямо на стінах будівель.
19. За свій перший альбом кожен з учасників гурту отримав по 29 фунтів стерлінгів.

• Використання простих геометричних фігур при збереженні виразного силуету.
• Широке використання скла, пластику, блискучих поверхонь металу.
• Використання сіро-металевих фарб.
• Хаотичне розміщення джерел освітлення.
• Багато трубчастих конструкцій та сходинки, що знаходяться ззовні.
• Прагматизм в плануванні та використовуванні простору (не завжди).
• Глобалізація — італієць будує у Франції, а японець в арабській країні (деяке нехтування національних особливостей культури).

1. Храм всіх богів. На відміну від класичних «вузькоспеціалізованих» храмів Пантеон належав всім богам відразу. 
2. Пантеонів було три. Будівництво Пантеону почалося в 27 році до н.е. за наказом Марка Агріппи. Його ім’я до цих пір збереглося на фронтоні. Раніше на цьому місці, за легендою, знаходився храм засновника Рима – Ромула. Але насправді будівля Агріппи прожила трохи більше століття – її зруйнувала пожежа. Новий Пантеон майже з нуля відбудував імператор Доміціан. 
3. Єдиний купол в світі. Купол Пантеону дійсно унікальний, і другого такого не було і немає у всьому світі. Справа в тому, що гігантська бетонна конструкція не армована. Це шедевр архітектурної та інженерної думки не тільки за часів Стародавнього Риму, але і зараз. У складі використовували пемзу і торф, щоб зменшити вагу конструкції і запобігти мікротріщинам. 
4. Товщина стін храму – 6 метрів. Це було потрібно, щоб вони витримували колосальне навантаження купола. Адже крім стін він не спирається ні на що більше. Зараз Пантеон – одна з найкраще збережених пам’яток античної архітектури в світі. 
5. Окулюс – єдине джерело світла. Точно по центру купола є круглий 9-метрове отвір, який назвали окулюс. Це єдине джерело світла в храмі без вікон. Розташування спроектовано так, що в день народження Риму (21 квітня) світло через окулюс потрапляє точно на дверний отвір. Так поява імператора перед городянами було ще ефектнішою.
6. Міфічний Пантеон – християнська церква. Зараз Римський Пантеон належить Ватикану. Візантійський імператор Фока в 609 році передав його під управління Папі Боніфацію IV. Храм освятили, як християнську церкву під ім’ям Святої Марії і Мучеників. 

1. Любов до музики Шопен успадкував від матері, яка чудово грала на піаніно.
2. З ранніх років майбутній композитор був одержимий музикою. Він міг різко прокинутися і відправитися до фортепіано, щоб відтворити на ньому грає в голові мелодію.
3. Цікавий факт, що 3 сестри Шопена також мали музичні здібності.
4. У дитинстві Фредерік не міг брати певні акорди, унаслідок коротких пальців. У зв’язку з цим він створив спеціальний прилад для розтяжки пальців. І хоча процедура була дуже болючою, Шопен продовжував практикувати «розтяжку».
5. З 7 років навчанням Шопена займався музичний педагог Войцех Жівний. В результаті, вже до 12 років хлопчик не поступався у грі на інструменті провідним польським піаністам.
6. Після переїзду в Лондон здоров’я Шопена помітно погіршився, оскільки йому абсолютно не підходив місцевий клімат. Переїхавши через рік у Франції, композитор помер у віці 39 років.
7. Цікавий факт, що хоча тіло Фредеріка Шопена було поховано в Парижі, серце його було відправлено до Варшави. Така була воля самого музиканта. Після цього серце було вмуровано в одну з колон храму Святого Хреста.
8. Улюбленим композитором Шопена був Моцарт, внаслідок чого він попросив виконати на власних похоронах знаменитий «Реквієм» свого кумира.
9. На Меркурії є кратер, названий на честь Фредеріка Шопена.
10. Сам Шопен описував свою творчість одним словом – «шкода». Він мав на увазі, що всі його твори пронизані тугою.

• Народився Вольфганг 27 січня 1756 в австрійському місті Зальцбурзі. При народженні хлопчикові дали ім’я Йоганн Хризостом Вольфганг Теофіл Моцарт. Грецьке слово Теофіл (по латині Амадей) означає»Коханий Богом».
• Писати музику Вольфганг почав раніше, ніж навчився нотній грамоті. Його перші твори в нотний альбом записував батько. У 5 років хлопчик прекрасно грав не тільки на клавесині, а й майже самостійно освоїв скрипку. А вже в 8 років написав першу симфонію.
• Але не тільки сам Моцарт був музичним у сім'ї. Його сестра мала також здібності до музики
• Хоча Моцарт за життя досить багато заробляв, грошей завжди не вистачало. Композитор був азартним гравцем в більярд і часто програвав гонорари. А після його смерті залишилися неоплачені борги.
• Цікаво, що коли він був дитиною вн ненавидів трубу. Майже до 10 років він боявся її гучних і різких звуків.

• https://youtu.be/Rb0UmrCXxVA
• https://youtu.be/k1-TrAvp_xs
• https://youtu.be/rrk-zuuc77U

• Він народився у сім’ї нащадків великого поета-революціонера і художника Тараса Григоровича Шевченка: батько Фотія Степановича був сином сестри поета — Катерини.
• Перші картини художника з’явились у 1890-і роки, коли прогресивний напрямок в образотворчому мистецтві визначали художники-передвижники, характерними особливостями творчості яких був глибокий інтерес до національної тематики та соціальна спрямованість.

• Творчу роботу Красицький завжди поєднував з педагогічною діяльністю. До революції він викладав малювання в середніх учбових закладах Києва.

• На полотні зображений пасічник, колишній запорожець, який літнім днем ​​в саду, в тіні дерев, пригощає гостя – козака-запорожця.

• Напевно, і господар, і гість задумалися в цю хвилину про те, що хлопчина незабаром стане козаком, а значить, захисником Вітчизни.

• "Подруги"
• "Портрет Лесі Українки"
• "За обідом"
• "Просвітитель"

•  «Від Різдва Христового» (2016) цю картину було передано Ватикану
• «Рецепт для утопії» (2016), ІПСМ, Київ
• «Тримайся коріння», «Білий простір» (2020) Stedley Art Foundation, Київ

• Третя камерна симфонія Євгена Станковича увійшла в десятку найкращих творів світу організації ЮНЕСКО за 1985 рік.
• Із 2012 року в Києві щорічно проходить міжнародний конкурс, який носить ім’я цього українського композитора.

• https://youtu.be/P_OuOFVvgQQ
• https://youtu.be/UF2mkue4AfQ
• https://youtu.be/1lODaR6Qwwg

Обмірковуючи майбутню «Тайну вечерю», Леонардо не тільки виконував начерки, але й записував свої думки про дії окремих учасників цієї сцени. У записах не зазначені імена апостолів, але Леонардо, скоріш за все, ясно уявляв собі дії кожного з них і місце, яке кожен мав зайняти в загальній композиції. Уточнюючи в малюнках пози і жести, він шукав таких форм вираження, які утягнули б всі фігури в єдиний вир пристрастей. Він хотів зберегти в образах апостолів живих людей, кожен з яких по-своєму відгукується на події, що відбуваються.

Цікаві факти

1. На думку деяких вчених, незвичайне розташування учнів на полотні не випадково. Мовляв, Леонардо да Вінчі розмістив людей за знаками зодіаку. Згідно з цією легендою, Ісус був Козерогом, а його кохана Марія Магдалина – Дівою.

2. Не можна не згадати той факт, що під час Другої світової війни в результаті попадання снаряда в будівлю церкви було зруйновано практично все, крім стіни, на якій зображена фреска.

3. Існує припущення, що сидить до Христа спиною апостол Фадей – це насправді автопортрет самого да Вінчі. І, з огляду на характер художника і його атеїстичні погляди, ця гіпотеза більш ніж імовірна.

Моне почав працювати над картиною в рамках написання серії морських полотен в Гаврі, де художник хотів зобразити порт під час світанку, вдень, під час заходу сонця, вночі. Загалом, серії картин одного й того самого об’єкта в різний час доби, в різну погоду та в різні пори року були притаманні видатному імпресіоністу.

В цій картині Моне розробляє ті теми, які йому завжди будуть цікаві: колорит, взаємодія кольорів та вплив сонячного світла на сприйняття природи та передача цього сприйняття фарбами. Він показує зв’язок яскравого сонця та синьої води гавані, яскраві рефлекси сонячних променів на ранковій морській поверхні. Ця картина стала символом імпресіонізму та на завжди увійшла в історію світового живопису.

Картина написана під час перебування в Сен-Ремі-де-Прованс. Він перебуває в лікарні для психічно хворих після сварки з Гогеном та втрати частини вуха. Існує версія згідно якої Вінсент відрізав собі вухо, щоб не чути те, що йому казав Гоген. В цей же час Ван Гог плідно працює та створює чи не найкращі свої полотна. Він багато пише брату Тео про свої спостереження зоряного неба з неймовірно великою зорею. Астрономи переконані, що Вінсент бачив Венеру, яка була в полі зору над Сен-Ремі-де-Прованс під час лікування художника. Після написання «Зоряної ночі» стан Ван Гога сильно погіршився. Можливо картина була написана під впливом наступаючого піку психічного розладу, коли його бачення світу суттєво змінювалось. Проте, це аж ніяк не применшує значення картини.

Наразі картина зберігається в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку.

Крик ( створено, разом з версіями, у 1893-1910 роки) — назва декількох експресіоністських полотен і відбитків норвезького художника Едварда Мунка, що зображують агонізуючу від жаху постать людини на тлі криваво-червоного неба. Тлом для твору є пейзаж фіорду Осло, що відкривається з пагорбу Екеберг в Кристіанії, Норвегія.

Едвард Мунк створив декілька версій «Крику» у різних техніках. Музей Мунка володіє однією з мальованих версій та однією пастеллю. У Національній галереї в Осло міститься інша мальована версія (власне початкова, 1893, основне зображення статті). Четверта версія, виконана пастеллю, належить норвезькому мільйонеру Петтеру Олсену. Мунк також створив літографію картини.

«Крик» ставав мішенню декількох професійних і добре підготовлених викрадень. Так, у 1994 році версію з Національної галереї було викрадено. За декілька місяців твір мистецтва було повернуто. А у 2004 році Крик і Мадонну пензля Мунка викрали з Музею Мунка. Обидві картини були повернуті в 2006 році. Вони зазнали незначних ушкоджень і були повернуті до експозиції в травні 2008 року після здійснення реставраційних робіт

"Зоряну ніч" Ван Гог написав у психлікарні, куди його помістив лікуватися брат Тео після того, як ван Гог відрізав собі мочку вуха. Цікаво, що сам художник вважав її вкрай невдалою роботою, так як вона була написана в момент душевного розладу ван Гога. Кількість нічних світил, зображених на картині, ототожнюють із 37 главою з Книги Буття, в якій йде мова про сни Йосипа: “Я бачив ще сон, ось, Сонце, і Місяць, і одинадцять зірок поклоняються мені”.

«Зоряна ніч» - одна з найбільш суперечливих, загадкових і зачаровуючих робіт, що оспівують їх красу. Як створювалося це полотно, які події з життя живописця вплинули на його написання і як робота переосмислюється в сучасному мистецтві.

Картина створена художником у сімдесятирічному віці — і, на думку рецензента Паризького салону 1895 року Гюстава Алле, «потрібний був художній досвід видатного майстра для того, щоб досягти такого ступеня досконалості», оскільки «казкова краса осіб, вираження захоплення та щастя на них, грація літаючих поз і вся поезія цього вознесіння — справжнє захоплення для погляду» (фр. ). Сучасна дослідниця Ф. Вісман відзначає несподіванку даного колористичного рішення для еротичної тематики.

В цій картині Моне розробляє ті теми, які йому завжди будуть цікаві: колорит, взаємодія кольорів та вплив сонячного світла на сприйняття природи та передача цього сприйняття фарбами. Він показує зв’язок яскравого сонця та синьої води гавані, яскраві рефлекси сонячних променів на ранковій морській поверхні. Ця картина стала символом імпресіонізму та на завжди увійшла в історію світового живопису.

Учитель, якому повідомили про знахідку, був вражений, коли побачив цю первісну «галерею», яка нагадувала сучасне мистецтво графіті. Юні дослідники відкрили печеру Ласко

Мозаїки, фрески, іконопис, книжкова мініатюра представляють мистецтво Візантії. Сторінки рукописів прикрашали ініціалами, віньєтками. Середньовічні книжкові мініатюри стали передвісниками станкового живопису. Яскраві кольори мозаїки зі смальти, яку виготовляли візантійські майстри, сяяли на золотавому тлі, утворюючи ефект мерехтіння.

Для фрескового живопису романської доби — першого загальноєвропейського стилю — характерні умовність і площинність зображення (композиції були позбавлені глибини простору), схематичність образів і різномасштабність фігур (Христа завжди малювали вищим за інших)

Засновник італійської малярської школи Джотто ді Бондоне (1267—1337) вийшов за межі середньовічного канону. Звичні аскетичні вирази облич митець зумів оживити емоційними поглядами. Він також по-новому почав відтворювати простір, розміщуючи персонажів фресок так, що виникала ілюзія просторовості.

«Біблією для неписьменних» часто називають вітражі готичних соборів, адже вони давали змогу ознайомитися з основними сценами зі Святого писання. Особливе місце в розвитку вітражного живопису належить Франції, де зародилася готична архітектура, яку сусідні країни вважали зразком.

Єдиною спорудою, чиї вітражі збереглися з ХІІІ ст. без реконструкцій, є собор у Шартрі. Кольори 170 вітражів з домінуванням блакитних і синіх відтінків створюють містичну атмосферу. Їх виготовляли всі ремісничі корпорації міста.

Епоха Відродження кардинально змінює художню картину світу, активізує інтерес до особистості, завдяки чому розквітає жанр портрета. Наслідуючи ідеали античності, живописці звертаються до міфічних сюжетів поряд із християнськими. Перехід до олійних фарб дає змогу досягти нових вершин у техніці станкового живопису. Ренесанс відкриває перспективу і світлотінь у малярстві.

Епоха «титанів» подарувала світові загальновизнаних геніїв: Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті і Мікеланджело Буонарроті, з архітектурними й скульптурними шедеврами якого ви ознайомилися у попередніх параграфах.

Леонардо да Вінчі (1452—1519) — найзагадковіша постать в історії світової культури, який втілив ідеал універсальної людини: митця, вченого, винахідника. Відкриття майстра в царині живопису — правила повітряної перспективи. В одухотворених мадоннах він відтворив величний образ Матері Божої. Портрет Мони Лізи (Джоконди) з ледь помітним усміхом ніби огорнутий легким серпанком (леонардівське «сфумато»).

Інший «титан» епохи Відродження — Рафаель Санті (1483—1520) досяг неперевершеної майстерності у відтворенні як внутрішньої гармонії особистості в портретах, так і сенсу життя у складних філософських композиціях («Афінська школа»). Художник, шукаючи гармонію краси та жіночності, створив велику кількість мадонн (не менше 15 творів). Саме вони принесли йому всесвітню славу разом із фресками у Ватиканському палаці. Від юнацької ліричної «Мадонни Конестабіле» через неперевершені за ніжністю образи мадонн ішов митець до своєї творчої вершини — «Сікстинської Мадонни».

Цей шедевр Рафаель створив на замовлення церкви Святого Сікста в місті П’яченца. Вона написана без ескізу, такою, якою наснилася художнику.

З історії шедевра

Найвище досягнення Леонардо да Вінчі — фреска «Тайна вечеря» (1495—1497) у трапезній міланського монастиря Санта Марія делле Граціє. Вона відтворює момент реакції кожного з дванадцяти апостолів на слова Христа про те, що хтось із присутніх його зрадить.

Композиція фрески гармонійна, переконлива. Більшість попередніх творів на цю тему виключали Іуду, розміщуючи його одного за частиною столу, протилежну тій, за якою сиділи Ісус з іншими апостолами, або зображували з німбом усіх, крім Іуди. Фігуру Христа у стані повного спокою художник розмістив у центрі, просторово виділивши її серед інших (просвітом відкритих дверей, за якими видно пейзаж). Дванадцять апостолів розбиті на групи по троє в кожній. Іуда — серед них, у різкому повороті із затемненим профілем. Він з острахом дивиться на вчителя і судорожно стискає в руці

Через реакцію апостолів на повідомлення Христа про зраду Леонардо розкриває характер і темперамент кожного з них. Вони по-різному проявляють себе в момент душевного потрясіння. Глибоко психологічні образи узагальнюють вічні проблеми, з якими стикається людство: відданість і шляхетність, підступність і користолюбство... Це робить твір Леонардо сучасним, змушує замислитися. Розпис став віхою не лише в історії італійського Ренесансу. Він змінив напрям розвитку європейського живопису загалом завдяки відкриттю законів прямої перспективи, відтворення глибини простору.

Доля шедевра Леонардо трагічна: виявилося, що фреска псується і потребує реставрації.

Леонардо да Вінчі. Тайна вечеря

Розподіліть ролі й «оживіть» композицію уявними діалогами персонажів.

Мікеланджело Буонарроті був не лише художником, а й архітектором, поетом, мислителем. Кожен шедевр митця — ідеальний за формою та глибокий за змістом — ніби синтезує всі його таланти. Тондо «Мадонна Доні» вражає цілісністю композиції і рельєфною виразністю фігур, коли картина сприймається, як скульптура з мармуру.

Едвард Мунк створив декілька версій «Крику» у різних техніках. Музей Мунка володіє однією з мальованих версій та однією пастеллю. У Національній галереї в Осло міститься інша мальована версія. Четверта версія, виконана пастеллю, належить норвезькому мільйонеру Петтеру Олсену. Мунк також створив літографію картини «Крик» ставав мішенню декількох професійних і добре підготовлених викрадень. Так, у 1994 році версію з Національної галереї було викрадено. За декілька місяців твір мистецтва було повернуто. А у 2004 році Крик і Мадонну пензля Мунка викрали з Музею Мунка. Обидві картини були повернуті в 2006 році. Вони зазнали незначних ушкоджень і були повернуті до експозиції в травні 2008 року після здійснення реставраційних робіт.

Повна назва картини «Портрет пані Лізи дель Джокондо» (італ. Ritratto di Monna Lisa del Giocondo). "Мона Ліза" – це картина, яку найчастіше копіюють. Картина офіційно визнана як безцінна. Єдина ціна, яку можна назвати – це сума страховки цієї картини, що складає 3 млрд доларів.

В 1911 році "Мона Ліза" була викрадена і лише три роки опісля, завдяки випадковим обставинам, повернена музею. Особистість, яку зображено на портреті, складно ідентифікувати: різні дослідники вважають що на картині зображено Лізу Герардіні (дружину торговця шовком з Флоренції), мати Леонардо, молодого юнака у жіночому одязі, просто ідеальну жінку або ж самого Леонардо. Якщо дивитися безпосередньо на губи Мона Лізи, то зображення посміхається, а якщо погляд відвести трохи вбік, то посмішка зникає. Деякі мистецтвознавці стверджують, що під портретом Мони Лізи є ще два шари зображення. На одній картині – контур жіночого портрета з більшою головою і руками. На іншій – зображена жінка в перламутровому головному уборі. Ще одним цікавим фактом є те, що жінка на картині не має брів.

Епоха Середньовіччя занурює європейців у світ сакрального живопису — символічні образи і містицизм. Картина світобудови відображена на сторінках книжок (мініатюри) та на стінах християнських соборів (монументальний живопис).Мозаїки, фрески, іконопис, книжкова мініатюра представляють мистецтво Візантії. Сторінки рукописів прикрашали ініціалами, віньєтками. Середньовічні книжкові мініатюри стали передвісниками станкового живопису. Яскраві кольори мозаїки зі смальти, яку виготовляли візантійські майстри, сяяли на золотавому тлі, утворюючи ефект мерехтіння.Засновник італійської малярської школи Джотто ді Бондоне (1267—1337) вийшов за межі середньовічного канону. Звичні аскетичні вирази облич митець зумів оживити емоційними поглядами. Він також по-новому почав відтворювати простір, розміщуючи персонажів фресок так, що виникала ілюзія просторовості.У чому полягає умовність романського стилю каталонської фрески? Якими засобами відображено простір на розписі Джотто?

«Біблією для неписьменних» часто називають вітражі готичних соборів, адже вони давали змогу ознайомитися з основними сценами зі Святого писання. Особливе місце в розвитку вітражного живопису належить Франції, де зародилася готична архітектура, яку сусідні країни вважали зразком.

Єдиною спорудою, чиї вітражі збереглися з ХІІІ ст. без реконструкцій, є собор у Шартрі. Кольори 170 вітражів з домінуванням блакитних і синіх відтінків створюють містичну атмосферу. Їх виготовляли всі ремісничі корпорації міста.Епоха Відродження кардинально змінює художню картину світу, активізує інтерес до особистості, завдяки чому розквітає жанр портрета. Наслідуючи ідеали античності, живописці звертаються до міфічних сюжетів поряд із християнськими. Перехід до олійних фарб дає змогу досягти нових вершин у техніці станкового живопису. Ренесанс відкриває перспективу і світлотінь у малярстві.

Епоха «титанів» подарувала світові загальновизнаних геніїв: Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті і Мікеланджело Буонарроті, з архітектурними й скульптурними шедеврами якого ви ознайомилися у попередніх параграфах.

Леонардо да Вінчі (1452—1519) — найзагадковіша постать в історії світової культури, який втілив ідеал універсальної людини: митця, вченого, винахідника. Відкриття майстра в царині живопису — правила повітряної перспективи. В одухотворених мадоннах він відтворив величний образ Матері Божої. Портрет Мони Лізи (Джоконди) з ледь помітним усміхом ніби огорнутий легким серпанком (леонардівське «сфумато»).Яких художників Ренесансу ви знаєте? Назвіть їхні твори.

Інший «титан» епохи Відродження — Рафаель Санті (1483—1520) досяг неперевершеної майстерності у відтворенні як внутрішньої гармонії особистості в портретах, так і сенсу життя у складних філософських композиціях («Афінська школа»). Художник, шукаючи гармонію краси та жіночності, створив велику кількість мадонн (не менше 15 творів). Саме вони принесли йому всесвітню славу разом із фресками у Ватиканському палаці. Від юнацької ліричної «Мадонни Конестабіле» через неперевершені за ніжністю образи мадонн ішов митець до своєї творчої вершини — «Сікстинської Мадонни».Найвище досягнення Леонардо да Вінчі — фреска «Тайна вечеря» (1495—1497) у трапезній міланського монастиря Санта Марія делле Граціє. Вона відтворює момент реакції кожного з дванадцяти апостолів на слова Христа про те, що хтось із присутніх його зрадить.

Композиція фрески гармонійна, переконлива. Більшість попередніх творів на цю тему виключали Іуду, розміщуючи його одного за частиною столу, протилежну тій, за якою сиділи Ісус з іншими апостолами, або зображували з німбом усіх, крім Іуди. Фігуру Христа у стані повного спокою художник розмістив у центрі, просторово виділивши її серед інших (просвітом відкритих дверей, за якими видно пейзаж). Дванадцять апостолів розбиті на групи по троє в кожній. Іуда — серед них, у різкому повороті із затемненим профілем. Він з острахом дивиться на вчителя і судорожно стискає в руці мішечок зі срібляками.

Через реакцію апостолів на повідомлення Христа про зраду Леонардо розкриває характер і темперамент кожного з них. Вони по-різному проявляють себе в момент душевного потрясіння. Глибоко психологічні образи узагальнюють вічні проблеми, з якими стикається людство: відданість і шляхетність, підступність і користолюбство... Це робить твір Леонардо сучасним, змушує замислитися. Розпис став віхою не лише в історії італійського Ренесансу. Він змінив напрям розвитку європейського живопису загалом завдяки відкриттю законів прямої перспективи, відтворення глибини простору.

Доля шедевра Леонардо трагічна: виявилося, що фреска псується і потребує реставрації.Мікеланджело Буонарроті був не лише художником, а й архітектором, поетом, мислителем. Кожен шедевр митця — ідеальний за формою та глибокий за змістом — ніби синтезує всі його таланти. Тондо «Мадонна Доні» вражає цілісністю композиції і рельєфною виразністю фігур, коли картина сприймається, як скульптура з мармуру.Коли мова заходить про живопис так званого Північного Відродження, про мистецтво Нідерландів XVII ст., згадують «малих» і «великих» голландців. До «малих» зараховували художників, які писали картини невеликого розміру, переважно пейзажного та побутового жанрів, тобто звертались до поезії повсякденності на противагу мистецтву «великого» стилю з домінуванням «високих» історичних і міфологічних сюжетів. До найвідоміших «малих» голландців належали Ян ван Ейк, Ієронім Босх, Пітер Брейгель (старший), Ян Вермер, Франс Халс, Пітер Клас та інші, до «великих» — Пітер Пауль Рубенс і Рембрандт ван Рейн. Через історичні події Нідерланди було поділено на Голландію та Фландрію, а мистецтво — на дві школи — голландську і фламандську. Представники першої зображали переважно повсякдення, тому тут набули популярності прості за композицією натюрморти і скромні камерні портрети.

Фламандці зверталися насамперед до релігійного та міфологічного жанрів, парадного портрета, а натюрморт прагнули перетворити на гімн багатству.

Центральною фігурою фламандського мистецтва став Пітер Пауль Рубенс (1577—1640). Універсальність таланту підносить його творчість на один щабель із найвидатнішими майстрами Відродження. Проте стиль митця, насичений театральним пафосом, контрастами світла і тіні, бурхливим рухом, пізніше визначили як бароко. Він захоплювався баталіями, сценами полювання на тварин, писав численні портрети. Рубенсівські образи ніби втілюють ідею «здорового духу в здоровому тілі». Мистецтво майстра несе заряд життєвої енергії.Вершиною досягнень голландської школи є творчість Рембрандта Харменса ван Рейна (1606—1669), просякнута реалістичним світосприйманням і психологічною глибиною образів. Рембрандт — неперевершений майстер композиції та світлотіньового моделювання. На його картинах фарби ніби світяться зсередини, хоча загалом колорит приглушений.Після одруження Рембрандт потрапляє до кола амстердамської аристократії, стає знаменитим. У цей найщасливіший період свого життя він малює багато автопортретів і портретів дружини. Художник зображує її в різних міфічних образах, у фантастичних костюмах. Ефектні композиції, овіяні романтикою юності, відмінні від пізніших творів, коли митця спіткало банкрутство, бідність і лихоліття.

Портрети Рембрандта — це біографії, які не лише правдиво передають зовнішні риси людини, а й дають змогу проникнути в її душевний стан, внутрішні переживання, думки. Митець створював і багатофігурні композиції.

У середні віки в багатьох європейських християнських країнах центром професійної творчості була церква, де звучання одноголосного григоріанського співу (країни Західної Європи, VI-VII століття) поступово розвинулося в багатоголосся. Почали формуватися нові жанри вокальної та вокально-інструментальної (хор та орган) музики - органу ж, мотет, пізніше - меса. Епоха Ренесансу дала поштовх до розвитку поліфонії, започаткувала багато світських жанрів, які й нині існують у музиці.Музична культура Європейського регіону поступово складалася зі своєрідних і неповторних національних шкіл, кожна з яких зробила внесок у створення «музичного образу» регіону.

Італія - батьківщина «музичної драми», опери та балету (останній згодом яскраво розвинувся у Франції). Вершинами італійської музики в оперному жанрі стали такі майстри, як Джоаккіно Россіні та Джузеппе Верді. Дж. Верді прославився і як реформатор: у його творчості (XIX століття) остаточно закріпилися структурні й драматургічні принципи оперного жанру. Його операм притаманні глибоке осягнення внутрішнього світу героїв, простота й виразність музичної мови, динамічний розвиток сюжету.Музику Європи неможливо уявити без творчості видатних німецьких та австрійських композиторів. Зазвичай слова «поліфонія», «фуга», «орган» ми пов’язуємо з ім’ям німецького композитора Иоганна Себастьяна Баха. З його творчістю пов’язано також початок панування в європейській музиці рівномірної темперації (поділ октави на 12 однакових відрізків — півтонів). Життя і творчість Баха можуть слугувати зразком не тільки працьовитості, а й скромності. Про це свідчать його крилаті слова: «Мені довелося багато працювати. І кожен, хто буде так само працювати, досягне своєї мети». Великий майстер духовної музики і донині є світочем світової музичної культури.Важливим центром музичного європейського прогресу тривалий час був Відень (Австрія). У другій половині XVIII століття сформувалася Віденська класична школа, де було закладено підґрунтя великих музичних жанрів, які застосовують в академічній музиці до сьогодення.Віденська класична школа органічно ввібрала передові досягнення того часу. Кожен з її представників - Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт, Людвіг ван Бетховен - був яскравою індивідуальністю. Стиль Гайдна відрізняло світле світосприйняття, провідна роль жанрово-побутових елементів. Для стилю Моцарта більш властиві оптимізм і яскравість, лірика і драматизм. Стиль Бетховена - втілення героїчного пафосу боротьби. Однак поряд з відмінностями, які зумовили неповторність індивідуальності кожного із цих композиторів, їх об’єднують реалізм і життєствердне начало.

Саме у творчості композиторів Віденської класичної школи сформувався склад сучасного симфонічного оркестру, великі симфонічні жанри симфонії, сонати, тріо, квартету та квінтету. В сонатному allegro зародився, а пізніше, у творчості Бетховена, сформувався новий метод музичного мислення - симфонізм.Це представники музичного романтизму із загостреною увагою до емоційного світу людини, індивідуалізацією та драматизацією лірики, протиставленнями особистості дійсності, ідеалу та реальності, інтересом до національної своєрідності, зверненням до історичних, легендарних та народно-побутових сюжетів. У їхній творчості народжується велика кількість жанрів малих форм, відчувається прагнення до синтезу мистецтв, із чим пов’язаний розвиток програмної музики. У цей час музичне виконавство остаточно виокремлюється в самостійну музичну діяльність. З величезним успіхом у Європі відбуваються концерти італійського віртуоза-скрипаля Нікколо Паганіні, угорського піаніста Ференца Ліста та інших виконавців-віртуозів. У цей період виникає жанр оперети, розквіт якого, по суті, сприяв поступовому виокремленню в самостійну галузь музичної діяльності естрадної музики.

Фантастичний "Будинок з химерами" на Банковій – одна з найвідоміших споруд нашої столиці. ЇЇ багато прикрашений фасад виглядає наче ілюстрація до збірки казок. Тут по колонах стрімко біжать ящірки, верхи на рибах сидять прекрасні дівчата, вигинають хвости та спини дельфіни, морські гади і крокодили; дивують розмірами величезні жаби, голови носорогів і антилоп; хижо розправляють крила орли; а потоками дощової води керують слони, хоботи яких служать водостоками. Будинок, який є представником стилю модерн, спроєктовано архітектором Владиславом Городецьким у формі куба: з одного боку він має три, а з іншого – шість поверхів. Сам будинок побудували за рік (1903), проте на його зовнішнє та внутрішнє оздоблення було витрачено вдвічі більше часу. Цікавим архітектурним рішенням став високий парапет на даху – це дозволило практично сховати покрівлю, тож Будинок з химерами – перша будівля "без даху" в Києві. Також при будівництві тут був вперше використаний новий на той час матеріал – цемент. У цьому будинку в одній з квартир жив сам автор проєкту зі своєю сім'єю, інші здавалися в оренду заможним городянам. Планування кімнат господарів було складено таким чином, що перші сонячні промені світили у вікна прислуги: куховарок та покоївок, які ще до пробудження мешканців мали приготувати їжу та все необхідне; ближче до полудня сонце потрапляло в кабінет Городецького, де він зазвичай працював у цей час, а наприкінці дня заглядало у вітальню. Зараз будинок має статус Малої резиденції Президента України, призначеної для прийому закордонних делегацій.

З 1998 року Собор разом із Ансамблем історичного центру Львова належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Власне собор є частиною комплексу: барокового собору з дзвіницею, рококової з класицистичними портиками митрополичої палати, будинків капітули, тераси з двораменними сходами, ажурної огорожі довкола соборового подвір'я з двома брамами в подвір'ї та мурів, що обводять капітульні будинки і митрополичі сади.

Багатовікову архітектурну історію Святоюрського монастиря умовно можна поділити на два великі періоди відповідно до історії його головної споруди. Перший період тривав майже півтисячоліття — від початків чернечої оселі приблизно до середини XVIII ст., — завершився руйнацією старого храму. Другий період розпочався з будівництва нового собору, яке згодом стало новою точкою відліку в цілеспрямованому формуванні майбутнього ансамблю. Завершився він у XIX ст., коли з'явилася остання з існуючих нині будівель.

Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з наймогутніших у тогочасній Східній Європі, важливим оборонним і торговельним пунктом Молдавії в часи господаря Олександра Доброго.^[1]

У списку руських міст далеких і близьких (XIV) згадують як Хотѣнь на Днѣстрѣ.

Віряни й досі приходять сюди на молитву, попри те, що храм руйнується. Велична споруда вражає своєю красою: 14 колон, 7 скульптур святих. На жаль, ще один монумент не зберігся. Він був зруйнований під час Другої світової війни. Сам костел Святого Йосипа зведений у 18 столітті у стилі бароко як родова усипальниця шляхецького роду Жевуських.

Чернівецький національний університет — один із найдавніших і найвпізнаваніших вищих навчальних закладів України, який входить до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, розташований у будівлі колишньої резиденції митрополитів Буковини і Далмації. Резиденцію будували впродовж 18 років — із 1864 до 1882 року. Спеціально для цього у місті відкрили два цегляні та один черепичний заводи і запросили найкращих майстрів з різних регіонів Австро-Угорщини. Процес будівництва відбувався неабияк ретельно: практично кожну цеглину вимірювали і перевіряли на звук, а до будівельного розчину додавали курячі яйця.

Палац для митрополита спроєктував відомий чеський архітектор Йозеф Главка, автор Віденської опери. Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації збудовано в дусі еклектики. Стіни оздоблені орнаментом із теракоти, а вікна обрамлені білокам'яними блоками із пісковику. Особливо виділяється покрівля всіх корпусів, викладена кольоровою поливаною черепицею, яка утворює чіткий рисунок буковинських народних килимів.

За масштабами будівництво резиденції не мало аналогів на Буковині й коштувало фантастичну суму — 1 мільйон 750 тисяч гульденів. У той час на ці гроші можна було придбати приблизно 260 тисяч коней. Здебільшого фінансував будівництво Буковинський православний релігійний фонд.Тим часом 28 листопада 1872 року на засіданні Буковинського сейму депутат краю, доктор права Костянтин Томащук запропонував створити у столиці герцогства університет. У той час за честь називатися університетським змагалися кілька міст Австро-Угорщини: Зальцбург, Трієст, Брно, Любляна та Оломоуц. Аби зміцнити авторитет центральної влади у своїх східних володіннях імператор Франц Йосиф віддав перевагу Чернівцям, на честь якого й назвали університет.

Першим ректором Чернівецького університету став ініціатор його заснування Костянтин Томащук. Для викладання у виші запросили 127 викладачів і професорів із Відня, Граца, Праги та Інсбрука, десятьох — з Німеччини, трьох — зі Швейцарії.

На початках університет мав три факультети — теологічний, правничий і філософський. У перший рік тут навчалися 208 спудеїв,  серед яких 41 українець, решта – румуни, німці, євреї. А вже 1914-го в Чернівецькому університеті було 1198 студентів.

Хоча навчання вели німецькою мовою, богослови вивчали вірші Івана Котляревського та старослов'янську граматику, а на кафедрі східноєвропейських історій викладали історію України.

Вчилися чотири роки. Навчання було платним, причому гроші брали й за здачу і перескладання іспитів та навіть за отримання диплома. За відвідування деяких семінарів та лекцій також потрібно було платити.

Студентами університету в Чернівцях у різні часи були письменники Іван Франко, Денис Лукіянович, мовознавці Олександр Колесса, Юліан Кобилянський (брат письменниці Ольги Кобилянської). Чернівецький виш також відвідували Михайло Драгоманов, Леся Українка та Володимир Винниченко.

Року 1989 університету в Чернівцях присвоїли ім’я Юрія Федьковича. Будівлі та територія навчального закладу стали простором не лише освіти і науки, а й справжнім туристичним центром Буковини.

Представляв країну на бієнале мистецтв у Сан-Паулу у 1994 році та 49-й Венеційській бієнале у 2001 році. Відмінною особливістю робіт Олега Тістола є художнє переосмислення різних кліше та стереотипів шляхом експериментів. Один із них був зроблений у співпраці з дизайнеркою Анастасією Івановою у 2013 році, коли відвідувачі 31-го Українського тижня моди брали участь у розмальовуванні роботи "Книжка-розмальовка", створюючи таким чином інтерактивний витвір мистецтва.

Його роботи зберігаються у Музеї сучасного мистецтва Нью-Йорку, Одеському художньому музеї, PinchukArtCentre, Художньому музеї Циммерлі при Рутгерському університеті (Нью-Джерсі), Державній Третьяковській галереї Москви та в приватних колекціях.

Мистецьке висловлювання митця наповнене еротизмом, поєднанням "високого" та "низького", "класичного" та "популярного". У його роботах можна зустріти маніпуляції з сюжетами класичного мистецтва, цитування світових шедеврів. Він не оминав увагою різні релігії та їхні цінності, суспільну мораль та самоіронію.

Андрій Кузьма — український музикант, який зробив вагомий внесок у розвиток музичної культури України. Він був лідером і фронтменом гурту "Скрябін", який здобув велику популярність у країні. Кузьма не лише створив унікальний музичний стиль, але й активно виступав за соціальні та культурні зміни в Україні. Його пісні часто мали важливі суспільно-політичні та екологічні підтексти, що впливало на свідомість молодого покоління. Крім того, Кузьма відомий як патріот своєї країни і активний учасник громадських заходів, спрямованих на підтримку української культури та національного самовизначення. Його творчість залишається невичерпним джерелом натхнення для багатьох українців.

«Океан Ельзи», за словами Святослава Вакарчука, ніколи не братиме участі у конкурсах, тобто у заходах, де учасники змагаються за місця (наприклад, «Євробаченні»). Такий принцип гурт ухвалив ще на початку існування, після розчарування у музичному конкурсі «Перлини сезонів», де «ОЕ» лідирував від початку аж до виступу останнього колективу, який переміг, а «Океан» посів лише друге місце.

Один з перших піар-менеджерів гурту згадує, що в ранній період вони робили ставку на аудиторію жінок 35+, а також на дітей з патріотичних сімей.

Теми пісень гурту звучать у першому від початку незалежності українському анімаційному мультсеріалі «Лис Микита» і в дитячому фільмі «Прикольна казка».

Піснею «Країна дітей» (спільно з Alyona alyona до Дня захисту дітей) гурт долучився до акції «Так працює пам'ять», присвяченої пам'яті Данила Дідіка і всім, хто віддав життя за незалежність України.

26 лютого 2022 року записався добровольцем до лав ЗСУ. Громадська позиція -

Під час Революції Гідності був активістом Євромайдану, записав про це і зробив відеокліп на пісню «22» в 2014 році. Від жартівливих пісень та любовної лірики прийшов до пісень, які порушують питання соціальної справедливості та показує приклад свідомого громадянина своєї держави.

Він безперечна легенда, його пісні лунають звідусіль, а сказані фрази в інтерв’ю часто ставали пророчими. 2 лютого 2015 року серце Кузьми Скрябіна зупинилося в страшній автокатастрофі. Утім, протягом 9 років ми щодня пам'ятаємо його, співаємо його пісень і так часто цитуємо. Люкс пригадує найяскравіші факти біографії Артиста.

Водій сміттєвоза, студент-стоматолог та лейтенант медичної служби - усе це про нього.

Андрій народився у Львівській області. Мама - вчителька у музичній школі, тато - інженер. У такій інтелігентній сім’ї Андрій мріяв стати не ким іншим, аніж водієм сміттєвоза. Про це він чи то жартома, чи то й справді серйозно розповідав в одному зі своїх інтерв’ю.

Андрій ненавидів пафос. Його дратували світські гламурні вечірки, він ніколи не бачив у тому щирості.

В останнє десятиріччя XIX ст. музичне життя в Україні набуло досить широких і різновидних форм. Вже багата композиторська творчість М. Лисенка стала тією рушійною силою, що розбудила зацікавлення

до пребагатої та унікальної української народної пісенності, до пропаганди української пісні хорами чи музичними товариствами. До того ж, з вищих музичних шкіл, правда, чужинецьких, виходить в тому часі на арену плеяда нових творчих сил — композиторів, що в українську музичну культуру вносять нові елементи. Це роки, що зроджуюють українську професійну музику, до того ж революційні настрої 1905/06 років теж стають спонукою до композиції нових, в українській музичній культурі, тем і їх нетрадиційної обробки. І так як відгук на революційну поезію І. Франка чи Л. Українки — українські композитори творять нові композиції, сповнені революційного пафосу. Це спостерігаємо напр. у М. Лисенка, який скомпонував музику до Франкового «Вічний революціонер». В цьому ж дусі компонує Я. Степовий свою музику до революційної лірики Л. Українки; композитор К. Стеценко працює над оперою про народного ватажка «Кармалюка». Ст. Людкевич компонує на слова В. Пачовського «Хор підземних ковалів», а згодом свій славетний «Кавказ» до слів Шевченка.

Тоді теж розгортається діяльність різних музичних об’єднань, гуртків, товариств. Симфонічні чи камерні ансамблі влаштовують концерти інструментальної або сольової музики, ставлять опери. Були вони очолювані різними музиками, а теж акторами, письменниками, що причинилися до поширення музичної культури серед народних мас. Таку роботу вело, засноване в 1908 р. Києві, Т-во «Український Клюб», під головуванням Лисенка, яке вело досить широку музично-освітню і концертну роботу. Подібні товариства чи музичні гуртки засновувалися і по інших містах (Одеса, Житомир, Харків, Полтава).

У цьому ж періоді починає розгортатися аматорський хоровий рух, який виносить на естраду українську народну пісню і твори українських композиторів. Тут треба згадати успішну діяльність Олександра Кошиця, який керував студентським хором, що м.ін. спеціалізувався в різних жанрах українського пісенного фольклору.

Зокрема дуже багато таких музичних товариств чи гуртків існувало в західній Україні, (як от «Боян» у Львові, з музичним видавництвом при ньому), а теж подібні товариства в Перемишлі, Станиславові, Стрию, Коломиї.

Велике значення для національного піднесення культурного рівня мали т.зв. „артистичні мандрівки” міських хорів з різних міст по Галичині, Буковині чи Закарпатті.

Композитори Галичини

Безперечний вплив Лисенка запозначився передовсім на музичнім житті Галичини і на кількох композиторах ще при кінці XIX ст. Безпосередньо, і за посередництвом Франка, Лисенко старався збудити серед галицьких музик,

які ще культивували т.зв. перемиську школу, зацікавлення до західноукраїнського фольклору як свіжого і багатого джерела.

Одним з перших популяризаторів Лисенка в Галичині був його молодший сучасник, композитор і талановитий диригент та громадський діяч, Остап Нижанківський (1862-1919), який, працюючи музиком-педагогом, мав гарні успіхи в організації співацьких товариств та в учнівських хорових гуртках і їх „артистичних мандрівках” по Галичині. Він збагатив репертуар хорових товариств, основуючи «Бібліотеку музикальну» з вокальними творами львівських композиторів. Його мистецька спадщина невелика, але вартісна: хорові твори, сольові пісні. Згинув передчасно від кулі польського вояка у 1919 р.

Першим у Галичині композитором-професіоналістом був Денис Сочинський (1865-1909), але важкі обставини життя не дозволили йому на свобідну професійну творчу працю. Був диригентом. Мусів творити свої композиції на замовлення. Часто міняв місце свого проживання. Залишив збірник фортеп’янових творів, 15 українських мелодій, 20 колядок, збірник дитячих хорових пісень і незакінчену історично-романтичну оперу «Роксолана».

Під впливом Лисенка розпочав свою науково-дослідницьку діяльність видатний збирач і дослідник української національної музики, неперевершений у студіях і працях про українські народні думи і їх мелодику, Філярет Колесса (1871-1947). Він є автором численних хорових творів та збірок обрядових пісень.

І так, наприкінці XIX ст. — як це стверджує відомий музиколог Василь Вітвицький, — були створені міцніші, ніж досі, підстави для дальшого розвитку української музичної культури. Праця музичних діячів тісно зв’язується з рідним середовищем у територіальному і культурно-громадського значенні. Це була заслуга Лисенка, що збудив у теорії і практиці підтверджене свідоме змагання до створення всебічної і самобутньої національної музичної культури. За несповна пів сторіччя був пройдений великий шлях — від провінційної обмеженості і наслідування чужих друго- і третьорядних зразків до різновид-них виявів своєрідного мистецтва, головно в царині вокальної музики, в якій створено широку скалю різних форм і жанрів. Отже в історії музичної культури Галичини це був великий крок вперед.

Композитори України

Багата творчість М. Лисенка породила теж на початках XX ст. нову генерацію українських композиторів у східній Україні. В українську музику прийшли Лисенкові молодші сучасники і послідовники, а ними передовсім були: Кирило Стеценко, Яків Степовий, Микола Леонтович і Олександр Кошиць. З їх творчістю — за словами Вітвицького, — починається новий етап розвитку української музики в напрямі до дозрілої рівноваги національного стилю і піднесення української музичної культури.

Перший з них, Кирило Стеценко (1882-1922), був одним з найближчих співробітників Лисенка. Свою композиторську діяльність почав на початках дев’ятисотих років обробками народних пісень. У 35-ліття діяльності свого великого друга й учителя—скомпонував кантату «Слава Лисенкові». Задумав, але не скінчив історично-героїчну оперу «Полонянка», а його ж дитяча опера-казка «Лисичка, Котик та Півник» теж створена в традиціях народної пісні Лисенка. Він скомпонував теж музику до «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка і до драми С. Черкасенка «Про що тирса шелестіла». У своїх вокальних композиціях він бере за тему поезії революційного характеру, Шевченка, JI. Українки, Франка, і скомпонував кантату «Шевченкові» у 100-річчя з дня народження поета. На темах українських релігійних кантів та псалмів скомпонував зовсім національну «Панахиду», а в його композиції «Літургії» відчуваються теж національні мотиви.

Здібним композитором був харків’янин Яків Степовий (1883-1921), що закінчивши музичну освіту в Петербурзі, де здебільша й проживав, шукав натхнення для своїх композицій в подорожах в Україну, де вивчав музичний фольклор. Вже першою збіркою «Барвінки» (1905-07) здобув собі признання, а продовженням її є «Пісні настрою» до поезій Олеся. Більшість творів написав на тексти Шевченка, Франка. Більшу славу здобув собі Степовий знаменитою вокальною поемою «Степ», яка має символізувати приспану, мовчазну, але динамічну народну силу.

Більш рішуче на шлях композитора-інструменталіста став сучасник Степового Павло Сениця (1879-1960), родом з Київщини. Учень московської консерваторії, скомпонував сотню романсів, дуетів, трія і т.п., а теж українську симфонію. Найкращі його композиції — це солоспіви до поезій Шевченка, М. Рильського, О. Олеся, П. Тичини. Збирав і упорядковував музичний фольклор. Найбільша його діяльність припадає на 20-30-ті роки.

Зовсім окреме місце серед цієї групи займає Микола Леонтович (1872-1921), якого передчасна трагічна смерть (вбитий в хаті свого батька) була великою втратою для української музики. Це був мистець-новатор, що в своїх творах старався вийти поза межі традиційних засобів та трафарету, яким здебільша жило наше мистецтво в дореволюційний період. Революція 1917-18 pp. висунула Леонтовича на передове місце. Його захопив національно-визвольний рух та відродження культури і з того часу його ім’я стало відоме. Уродженець Поділля, за часів революції працює в Києві викладачем співу, згодом на рідному Поділлі учителем, тоді теж і компонує. Музична спадщина Леонтовича невелика: крім уривків з опери «Русалчин Великдень», він залишив обробки народних пісень, але те, що залишив, висуває його на одне з перших місць в українській музичній культурі. З аналізи його понад 100 пісень виходить постать сміливого в своїх шукання мистця, що правдиво зрозумів значення народної мелодії для мистецтва музики. „Вбравши в себе всю красу української мелодії — каже М. Грінченко117— композитор не відмовляється від власного музичного думання; свої засоби, свою техніку, свою оригінальну індивідуальність вносить він скрізь, до чого торкнеться. Головною метою його композиторських досягнень є дати настрій, дати картину, мальовничу колоритність народної мелодії, щоб слухач відразу міг відчути її внутрішній зміст, який не завжди дається до зрозуміння j не всім”. . . Найбільше відомі його пісні це «Ой, пряду, пряду», «Ой, вербо, вербо», елегійна пісня «Козака несуть» та геніальний «Щедрик», що ввійшов до репертуару світової музики.

Дуже талановитим хоровим диригентом, музикою з палким темпераментом і тонким мистецьким смаком, був Олександр Кошиць (1875-1944), вихованець музичної школи Лисенка в Києві. Відомий теж як композитор, який не мало зробив для української народної пісні. Найбільша його діяльність

припадає на часи українських Визвольних змагань, коли то він зорганізував «Українську капелу», що вславилася тріумфальним концертовим турне по країнах західної Європи і Америки. Видав дві збірки колядок та багато обробок українських народних пісень. Від 1918 р. жив за кордоном, помер у Канаді (Вінніпег).

Місцевість, де було споруджено будівлю народного дому, має неофіційну назву «Троїцька площа» (від однойменної церкви, що знаходилася поруч), звідси й його назва.

Побудований у 1901—1902 роках за проектом архітектора Г. Антоновського в стилі раціоналізму . Народний дім Київського товариства грамотності працював до 1908 року, в 1907—1917 роках тут містився театр М. К. Садовського, а потім до 1922 року — ряд українських театральних колективів. У 1934 році будівлю передано колективу Київського театру музичної комедії (нині Київський національний академічний театр оперети). З Троїцьким народним домом пов'язана діяльність громадських культурно-просвітницьких організацій, редакцій періодичних видань, тут проходили політичні збори і мітинги, створені перші в Києві профспілки.

Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою «Гріх» Володимира Винниченка, а протягом сезону театр здійснив 23 прем'єри.

Основою репертуару перших сезонів стали вистави «Молодого театру»: «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Молодість» М. Гальбе, «Цар Едіп» Софокла. Цікавим є той факт, що Володимир Винниченко, подивившись вистави Гната Юри ще в «Молодому театрі», саме йому приніс для постановки п'єсу «Гріх», яку Юра тоді здійснив у «Молодому», а згодом цим твором відкрився театр ім. Франка. До речі, у перший сезон існування театру на його кону більшу частину репертуару складали п'єси В. Винниченка. В цей же час була підготовлена одна з нових постановок — «Весілля Фігаро» Бомарше, в якій Юра виступив як перекладач, режисер та виконавець головної ролі. Починаючи з прем'єри, що відбулась 27 серпня 1920 року, ця вистава тринадцять років не сходила з афіш франківців.

Першими в історії театру акторами, які започаткували його славні традиції були Ф. Андрієвська, М. Козловський, О. Михайлов, І. Залізняк, А. Вишневська, Т. Васнєцова, Г. Сорока, Я. Жовинський.

1929 Київський театр ляльок було виділено в самостійний колектив.

У 1930-ті до творчого колективу долучилися художник-постановник Е. Марголіна, художник Є. Васильєва, актори Ю. Соколик, Є. Певна, Г. Трубецька, М. Склярова, Є. Стороженко, Я. Мірсаков, М. Потоцька, Р. Котвицька, Ф. Аннінська, А. Буряковський, Є. Солодар, Б. та В. Гончарови.

У 1928—36 роках Київський театр ляльок працював у приміщенні колишнього кінотеатру «Роте фане».

Майстерність київських лялькарів визнали 1937 року на І Всесоюзному фестивалі театрів ляльок, де єврейським філіалом Київського лялькового театру було показано вистави «Чарівна зернина» О. Куішича та «Лєйзер дер Брейзер» Б. Гутянського, за які театру присудили першу премію.

Довженко ж, захоплений ідеями національного визволення та соціальної революції, виніс події повстання на маргіналії наративу, створивши кінець-кінцем програмний політичний фільм для української інтелігенції по обидва боки барикад громадянської війни.

Невиразне окреслення протиборчих сил повстання, паралельний монтаж різних подій лишають глядача наодинці радше з відчуттям хаосу війни, ніж із чітким політичним посланням та насильницькою інтерпретацією. Тоді як ексцентрична манера гри акторів, експресивні можливості освітлення, зйомки і монтажу дають режисеру можливість вписати камерні історії окремих людей у ширшу канву історичного полотна та сформулювати чіткий пацифістський меседж.   

Один з найскладніших за формою фільмів Довженка. Знятий 1928 року на Одеській кінофабриці ВУФКУ камерою легендарного кінооператора Данила Демуцького в оригінальних декораціях Володимира Мюллера, він прославив Довженка в масштабах не тільки Радянського Союзу, але й Західної Європи та Північної Америки.

Національна рада американських кінокритиків відзначила «Арсенал» серед п’яти найкращих стрічок 1929 року, поряд зі «Страстями Жанни Д’арк» Карла-Теодора Дрейєра. 

Фільм зображає перші роки колективізації в Українській РСР, змальовуючи їх крізь конфлікт колгоспників і куркулів. Водночас Довженко наділив «Землю» символізмом містичного зв'язку українського народу зі своєю землею, стверджував про розрив людини й природи внаслідок колективізації.

Багатьма критиками «Земля» вважається найкращим фільмом у всій фільмографії Довженка, деякими — одним з найкращих в історії кіно. Проте в СРСР «Земля» зазнала осуду за недостатню комуністичну ідеологічність і натуралізм, симпатії противникам колективізації, внаслідок чого фільм зняли з прокату вже за кілька днів після прем'єри.

Займає 2-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.