Хмура осінь. Голосіння

Безвідрядне світове

Зворушує знов боління,

Моє бідне серце рве.

 

Проминуло життя втішне;

Ледве дишу, весь поблід;

Спогадавши про колишнє,

Гірко плачу йому вслід.

 

Що ж? До краю треба плутать;

Вітер лютий дме в кістки,

Мов те листя мене крутить

Та швиря на всі боки.

***

 

Довгим квилінням

Скрипка осіння

На глум

У серце ллє чорну

Непереборну

Нудьгу.

 

В сірій безмежі

В час, коли з вежі

Б'є дзвін,

З сутінків чути

Спомин забутих

Годин.

 

Йду за вітрами,

Щоб від нестями

Що-крок

Геть мене гнали,

Наче зівʼялий

Листок.

 

Довгим квилінням

Скрипки осінні

Монотонно,

Вперто, без жалю

Серце вражають

Непритомне.

 

Весь охолону,

Тільки задзвоне

Десь годинник, – 

Спогади давні

Стогнуть в риданні

Несходимім.

 

Кинуся з хати

З вітром блукати,

А він злісно

Мною жбурляє,

Ніби зів'ялим

Мертвим листом.

 

Скорбне ридання

Скрипок до рання,

Пісня осіння – 

Серце вражає,

Втомно гойдає,

Мов голосіння.

 

Весь я холону,

Стигну від дзвону,

Блідну з одчаю.

Згадки ж юрбою

Мчать наді мною – 

Тяжко ридаю.

 

Вийду я з хати,

Вітер проклятий

Серце оспале

Кидає, крає,

Наче змітає

Листя опале.

 

 

Ячать хлипкі,

Хрипкі скрипки

Листопада.

Їх тужний хлип

У серця глиб

Просто пада.

 

Від їх плачу

Я весь тремчу

І ридаю,

 Як дні ясні,

Немов у сні

Пригадаю.

 

Кудись іду

У даль бліду,

З гір в долину,

Мов жовклий лист

Під вітру свист – 

В безвість лину.

 

Неголосні

Млосні пісні

Струн осінніх

Серце тобі

Топлять в журбі

В голосіннях.

 

Блідну, коли

Чую з імли – 

Б'є годинник:

Линуть думки

В давні роки

Мрій дитинних.

 

Вийду я в двір – 

Вихровий вир

В полі млистім

Крутить, жене,

Носить мене

З жовклим листям.  

 

В осінню глиб

Ввілявся хлип

Віоліни,

Із серця дна

Надокучна

Туга лине.

 

Весь блідну я,

Коли здаля

Б'є годину,

На спомин днів,

Минулих снів

Сльози ринуть.

 

Йду самітний,

А вітер злий

Дме, упертий,

Жене, мете

Мене, мов те

Листя мертве.