почався в 1845 р. Поштовхом до нього стало 

зараження картопляних полів країни шкідли-
вим грибком. Картопля була основною їжею 
бідних ірландців

За часів королеви Вікторії в суспільстві переважали такі цінності, як працьовитість, економність, пунктуальність, тверезість. Вони виявилися корисними в новому індустріальному світі. 

Ірландія увійшла до складу Великої Британії в 1801 році як складова частина Сполученого Королівства Великобританії та Ірландії, втративши при цьому власний парламент, натомість отримавши представництво в британському. Це з самого початку викликало протест націоналістичних сил, які виступали проти подібного союзу, але впродовж століття вони не змогли домогтись автономізації Ірландії ні конституційним ні революційним шляхом. Лише 18 вересня 1914 року британський парламент прийняв «Акт про уряд Ірландії», який зароваджував створення двопалатного ірландського парламенту. Його імплементація була відкладена до завершення Першої Світової війни, що викликало невдоволення у більшій частині Ірландії і вилилось у збройне повстанняв в Дубліні, організоване членами підпільної націоналістичної організації «Ірландське Республіканське Братство» (ІРБ).

 Початок ХХ століття для Європи виявився складним періодом. В 1914 році почалася Перша світова війна. На відміну від великих імперій, які билися за честь, славу і ресурси, для дрібних європейських народів – це був шанс вискочити на дорогу до незалежності.

  Саме такі настрої панували на Зеленому Острові. Поки Британія була прикута до європейського театру бойових дій – в Ірландії почалася підготовка до визвольних змагань.
   Причин злоби на британців було багато. Для ірландської еліти – це образа через постійні утиски із 1800 року. Проголошеним тоді Act of Union створювалося Об'єднане королівство Великобританії та Ірландії з центром в Лондоні.
   Переважно католицький острів важко сприймав англіканські порядки, які явно ігнорували права місцевої знаті. Лише через 30 років, у 1830 королева Вікторія зрівняла в правах ірландських католиків із англіканцями. Проте це вже не могло зупинити атаку на ірландську мову, яку поступово витісняла англійська. Ще одним щепленням від ідеї про один народ був голод середини ХІХ століття.
   Британія допустила традиційні помилки, які дорого коштували. Вони позбавили Ірландію видимості власного керування, ліквідували їх парламент, всі прояви самокерування і за це розплачувалися постійними повстаннями, саботажами та терактами.
   В 1900 році урочистий кортеж королеви Вікторії в'їжджав в Дублін. Її Величність зустрічали з радістю, бо люди згадували її особисті пожертви на допомогу голодуючим.
   Через 15 років на вулиці ірландської столиці знову їхала англійська кавалерія, але тепер для того, щоб придушити повстання острівян. Ідея незалежності, з одного боку, об'єднувала ірландську інтелігенцію, а з іншого, це була постійна дискусія щодо оптимального шляху до самостійності.

Від Ірландського республіканського братства, яке обрало повільну дорогу до незалежності, пропагуючи насамперед ірландську мову і культуру, відкололася група радикалів, які побачили в Першій світовій можливість відстрілятися від колонізаторів.