Зробіть селфі своєї мал. групи і розмістіть його на   на цьому Padlet https://padlet.com/spinno85/8sw4sm8zrw5c 

Додайте сюди ж поіменний список своєї малої групи.

В кожній малій групі самостійно дослідіть передумови поділу християнства на східне та західне , враховуючи зміни в:

- територіях / географічного розташування

- мови

- ментальності

- політичній ситуації

- церковному устрою

- взаємовідносинах між Церквою і державою

- розвитку богослов'я. 

Тут, зокрема, назвіть найвидатніших 4-х Отців Цекрви із Заходу й ії Сходу та основні напрямки їхнього богослов'я

- вченні про Церкву

- богословському баченні природи людини і шляхів для її спасіння

Свої відповіді пропрацюйте в малих групах і розмістіть їх у вигляді коротких тез на Padlet

Постулює віру як вихідну підставу для будь-якого знання; витлумачує дійсність як виповнену незбагненними для людського розуму подіями, явищами, дивами. Принцип «вірити, щоб розуміти» став каноном щодо проблеми співвідношення віри і знання.

Опонуючи маніхейству, заперечує субстанційність і самосутність зла. Вирішуючи проблему теодицеї тлумачить Бога як абсолютне Добро, натомість зло — як відсутність добра, спотворення початкового божественного образу, віддалення від Бога як досконалого буття та протистояння Божій волі

 Візантія, оголосивши себе наступницею Рима, державою «ромеїв», прагнула поширити свою першість (зокрема й релігійну) на терени західного Середземномор’я. Константинополь, претендуючи на керування всім християнським світом, вимагав погодження кандидатури римського єпископа з візантійським імператором.
Західна Церква намагалася показати своє першенство у всьому.

- мови(юра)
Ні одна мова не могла бути до кінця пануючою. Так на Сході сформувався принцип, який зберігся до сьогодення, згідно з яким богослужіння повинно зберегтися і проводитись на мові зрозумілої народу. Цей принцип був священний в новозавітній легенді про заснування церкви Христа в день П'ятидесятниці коли на апостолів зійшов Дух святий і вони заговорили на мовах народів, які перебували в Єрусалимі.
Натомість у Західній гілці єдиною літургійною мовою була латина.

·      - політичній ситуації і ментальність

На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існувала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, залежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патріарха за владу над усією християнською церквою.

Католицька догматика встановлює необхідність систематичної сповіді віруючих перед духівництвом. Кожен католик повинен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіння неможливе. Завдяки цій вимозі католицьке духівництво проникає в особисте життя віруючих, кожний крок яких перебуває під контролем ксьондза або монаха. Систематична сповідь, таким чином, дозволяє католицькій церкві мати значний вплив на суспільство, особливо на жінок.

·       - церковному устрою

У східних церквах існують, крім того, екзархати .

Кілька дієцезій (і архідієцезії) можуть бути об'єднані у митрополію  або церковну провінцію. Центр митрополії обов'язково збігається з центром архідієцезії, таким чином митрополит в Католицькій церкві обов'язково є архієпископом. У деяких країнах (Італія , США  та інших) митрополії об'єднані в церковні регіони. Єпископи більшості країн об'єднані в конференцію єпископів , що володіють великими повноваженнями в організації церковного життя країни.

Єпархії складаються з парафій , які очолюють парафіяльні настоятелі , підлеглі єпископу. Настоятелю парафії можуть допомагати інші священики, звані вікаріями). Іноді розташовані поруч парафії об'єднуються в деканати .

Особливу роль у католицькій церкві грають чернечі ордени ) та конгрегації,  а також товариство апостольського життя  . Чернечі ордени мають власні статути (затверджуються Папою), їх територіальна організація не завжди співвідноситься з церковним єпархіальним устроєм. Першим став монаший орден бенедиктинців . До цієї пори нараховується близько 140 орденів та спільнот. Місцеві одиниці чернечих орденів і згромаджень іноді підпорядковуються місцевим єпархіальним єпископам, а іноді безпосередньо Папі. Ряд чинів та згромаджень мають одноосібного главу (Генерал ордена, генеральний настоятель) і чітку ієрархічну структуру; інші являють собою об'єднання повністю автономних громад.

Вищою владою в Католицькій церкві наділений Папа Римський  Дорадчими органами при папі є колегія кардиналів  та синод єпископів . Адміністративний апарат Церкви називається Римська курія , до складу якої входять конгрегації , суди та інші установи. Єпископська катедра) Папи разом з курією формують Святий Престол , розташований в незалежній державі Ватикан . Святий Престол є об'єктом міжнародного права .

Всесвітня Католицька Церква складається з Церкви латинського обряду  та східних католицьких церков , які сповідують один із східних літургійних обрядів і мають статус «Sui iuris» (свого права). Ці церкви, зберігаючи спілкування з Папою і розділяючи католицьке віровчення, мають власну ієрархічну структуру і власне канонічне право. Найбільші східні католицькі церкви очолює Патріарх  або верховний архієпископ . Східні Патріархи і верховні архієпископи прирівняні до кардиналів-єпископів  латинського обряду і займають в католицькій ієрархії місце одразу ж за Папою.

Основною окремою територіальною одиницею є дієцезія , очолювана єпископом . Окремі дієцезії мають вищий статус архідієцезії 

·      - взаємовідносинах між Церквою і державою
Візантійська держава почала втрачати свою могутність за правління Македонської династії (867 -1056) - анархія чимраз зростала, внутрішня і зовнішня криза, від якої страждала імперія, ставала все більш важкою. Важливою подією був розкол 1054 року, де Візантія і Рим розривають повністю зв'язки, що збільшило до краю натягнуті відносини з Заходом і визначило події 1204 року (захоплення хрестоносцями Константинополя і розпад країни), а повстання феодалів підривали останні сили країни.

Незважаючи на зниження політичного значення Риму, римський папа, завдяки великому духовному авторитету, не втратив свого головуючого положення серед інших єпископів. Римські єпископи були предстоятелями тої Церкви, яка в важкі часи гонінь була притулком для гнаних, заступницею і ходатаїцею за них. Тому єпископи антиохійські, ієрусалимські, александрійські, єфеські та інші мали глибоку повагу до римського єпископа і по інерції продовжували звертатися до нього, як визнаного духовного авторитету, хоча самі також мали переважний вплив на оточуючі Церкви і першість голосу в них. З повагою до римської кафедри поєднувалася благоговійна пам’ять про святих первоверховних апостолів Петра і Павла, які поклали їй на Заході початок і прийняли тут мученицьку смерть, а також про багатьох інших Святителів, про незчисленний сонм постраждалих в Римі мучеників.

Віддалення царського двору дало римському папі набагато більше незалежності від державної влади, ніж константинопольському патріарху. Завдяки великому авторитетові серед народу, римський єпископ по-суті залишився єдиним представником вищої влади в Римі.

Відносини між Римом і Константинополем загострилися в той час, коли в Римі запанувала прогерманська партія і папський трон опинився в повній залежності від германського імператора, який, стараючись поширити свій вплив на Заході, не був зацікавлений в збереженні зв’язків з Візантією і все робив для того, щоб розірвати їх.

·      - розвитку богослов'я.
У час поділу (1054 р) Східна Церква перебувала у періоді збереження надбань богослов’я, яке взяло свій початок з 4 століття: Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Нісський. Головну роль у формуванні православного світогляду зайняв Максим Ісповідник, закривши період формування догматичного вчення Церкви та Йоан Дамаскин, який завершив епоху, систематизувавши попередні набання Церкви.
Період після Х ст намагається захистити і удосконалити вчення Східної Церкви, щоби протистояти Західній Церкві і ісламу.
Більшість православних письменників цього часу не створила нічого оригінального, оскільки більшість їх творів складається з цитування Святих Отців.

Велику роль зіграли поставнови Вселенських Соборів.
З християнським приматом Риму не погоджувалися отці зі Сходу. Розбіжності набрали більшого обсягу, коли східний патріарх Фотій оголосив єретичним формування «філіокве»

·       назвіть найвидатніших 4-х Отців Цекрви із Заходу й ії Сходу та основні напрямки їхнього богослов'я

Західні отці
1. Святий Бенедикт Нурсійський - головний покровитель європи, засновник західного чернецтва
2. Августин - головний представник західної патристики, родоначальник християнської філософії історії
3. Ісидор Севільський - архиєпископ, зачинатель середньовічного енциклопедизму, компілятор мосарабського богослужбового обряду
4. Ієронім Стридонський - йому присвячено переклад Вульгата, аскет, покровитель усіх перекладачів

Східні отці
1. Ісаак Сирін (Ніневійський) - наполягав на тому, що тексти євангелія про пекло треба сприймати не дослівно і не у фізичному значенні, вірить у "чудесний кінець" без страждань
2. Іоан Ліствічник - філософ, ігумен синайського монастиря, йому притаманне самітництво
3. Василій Великий - аскет з покликання, Строга аскеза - це елемент в якому він духовно працює, живе та існує
4. Макарій Великий - йому притаманна смиренність і лагідність, шкідливе слово перетворює добре на зле, але добре слово перетворює зле на добре

- вченні про Церкву

Відмінності — вживання опрісноків на Заході, чи квашеного хліба на Сході для Євхаристії, момент переміни суті св. Дарів — під час епіклези чи слів «Прийміть, їжте …», спосіб Хрещення — зануренням чи поливанням і т. д. Але ці останні різниці є радше місцевими літургійними традиціями, ніж справді принциповими відмінностями у віровченні. Вони не є суттєвими перешкодами на шляху до відновлення єдності між Православною і Католицькою Церквами, хоча й відіграли значну роль у поступовому духовному відчужені між Сходом і Заходом, яке закінчилося розколом єдиної колись Церкви.

Православ’я грунтується на ідеї, що істинні саме ті знання, які не зазнали змін з часів Ісуса.

Католики дотримуються думки, що Христос дав лише «зерно Віри», яка зазнає змін в відповідності з часом, розвивається і доповнюється новими догмами. При цьому основою є ті норми, які були сформовані багато століть тому.

    - богословському баченні природи людини і шляхів для її спасіння(я)

 

Внаслідок поділу Римської імперії на Західну, де домінувала латинська мова і культурна спадщина та один церковний центр Рим та Східну (Візантію) де культурної та церковної домінанти не склалось утворилось дві церкви з специфічними рисами. Поділ1054 року привела до остаточного поділу християнства на католицизм та православ'я.

Католицизм і православ'я мають досить істотні відмінності на рівні догматики, культу та церковної організації. Для католицизму притаманна певна гнучкість, схильність до пристосування до соціального оточення. Православ'я міцно тримається догматичної закостенілості, що спирається на визнання тільки Нікейсько-Константинопольського Символу віри.

Жахливі наслідки мали спустошення і сплюндрування латинськими вихідцями із Заходу одного з головних грецьких міст – Фессалонік (1185). Під час взяття цього міста латиняни виразили ненависть, якою були переповнені до візантійців[39]. На мешканців Фессалонік вони дивились як на людей, відкинених і засуджених Богом.
Відмінності в таїнствах:
Але саме в дотриманні таїнств склалися їх специфічні особливості як в східній, так і в західній, а саме:

при хрещенні:

· східні здійснюють занурення у воду;

· західні – окроплюють;

миропомазання:

· східні здійснюють під час хрещення;

· західна – по прошесті 7-8 років;
Сутечки духовних лідерів:
в 1073-му на папський престол сходить Григорій VII, який люто ненавидить східне християнство. Ще до початку хрестових походів він збирається відправити хрестоносців на Константинополь. Згідно з указом папи, взаємна анафема 1054 року стає точкою неповернення.
Мова:
На заході обряди проводилися латинською мовою, а на сході грецькою.
Церква і світ:
858 рік. На арені історії з’являється папа Миколай I. За дев’ять років правління йому вдалося приструнити церковну ієрархію і підпорядкувати світську.
На сході патріарх підпорядковувався імператору, який був главою Церкви.