• "Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас."

• "Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть."

• "Народ ще тільки осмислює конституційні простори своєї свободи, а уряд уже стріляє."

• "Розум — цей інструмент самоподвоєння людини, її самоусвідомлення і самооблуди, орієнтує нас у світі тільки приблизно."

• "Поет – це людина. Насамперед. А людина – це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а – робив би коло землі."

• "Як добре те, що смерти не боюсь я: і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся: в передчутті недовідомих верст…"

• "Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації."

За свою правозахисну діяльність, поширення самвидаву та участь у дисидентському русі вона була арештована й засуджена до 4 років ув'язнення у таборі суворого режиму. Після звільнення у 1975 році їй заборонили повертатися до України, і вона продовжила свою боротьбу за права людини, ставши однією із засновниць Української Гельсінської групи.

У 1979 році Ніна разом з чоловіком емігрувала до США, де продовжувала громадську діяльність, виступала на міжнародних форумах, писала книги про репресії в СРСР та допомагала українським політв'язням і їхнім сім'ям. Вона зробила значний внесок у правозахисний рух української діаспори, ставши однією з важливих фігур у міжнародній боротьбі за права людини.

Він почав свою кар'єру як журналіст та літературний критик, досліджуючи творчість українських письменників, таких як Тарас Шевченко та Борис Грінченко.

У 1960-х роках став активним учасником руху шістдесятників, що протистояв радянському режиму, виступавши за права людини, національне відродження та незалежність України.

Чорновіл також заснував підпільний журнал «Український вісник», який висвітлював політичні репресії та боротьбу за українську свободу.

За свою діяльність неодноразово був репресований, ув'язнений та зазнавав переслідувань.

Незважаючи на це, він продовжував боротися за права українців, ставши лідером Народного Руху України, що відіграв ключову роль у здобутті незалежності країни в 1991 році.

Чорновіл також був кандидатом у президенти на виборах 1991 року, де посів друге місце.

Його смерть у 1999 році в автокатастрофі під Борисполем викликала багато запитань, і обставини його загибелі залишаються до кінця нез'ясованими.

"Немає страшнішої кари за муки нечистого сумління, бо немає вищого судді за правду."

"Народу — справедливість, бандитам — тюрми."

"Не дай Боже налити молоде вино нашої державності в діряві міхи старої системи..."

"Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши".

Визначний український борець за права, громадський діяч, який почав свою діяльність у СРСР, а потім - у незалежній Україні. Через свою проукраїнську та правозахисну діяльність був під пильним наглядом КДБ, незабаром був заарештований, але пізніше достроково "помилуваний", основну свою діяльність вже продовжив в Україні. Член та засновник безліч правозахисних українських та міжнародних (а також релігійних) організацій, асоціацій, рухів тощо. Провів безліч виступів, лекцій, доповідей та конференцій, автор 10+ книжок, велику увагу приділяв роботі з молоддю. За свій великий вклад, невтомну працю та творчість, має безліч українських та міжнародних нагород (державних, освітніх, громадських та релігійних), увійшов до топ 30 сучасних думок України.

Разом з Василем Стусом та Іваном Дзюбою узяв участь у прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у вересні 1965-го. Під час якої відбулася акція протесту щодо незаконних арештів української інтелігенції.

1966-го написав дослідження  «Правосуддя чи рецидиви терору» – один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступного року уклав збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»). Тут оприлюднив матеріали про заарештованих 1965-го шістдесятників. Її видрукували за кордоном і заборонили в СРСР. В’ячеслав Чорновіл став лауреатом премії для кращих журналістів світу, що борються за права людини.

"На моє переконання, життя ягняти не менш цінне, ніж життя людської істоти. Я стверджую, що чим безпорадніше створіння, тим більше право воно має на отримання захисту проти жорстокості людини."

"Якщо хочеш змінити світ, змінися сам"

"Єдиний спосіб жити - це давати жити іншим"

"Сила не залежить від фізичних можливостей. Її джерело - невгамовна воля"

У Південній Африці очолив боротьбу проти расової дискримінації та утиску індійців, організовував мирні демонстрації, писав петиції до уряду. У 1894 році заснував Індійський конгрес Наталю і розпочав боротьбу за надання індійцям рівних громадянських прав з південноафриканськими білими.

Він виступав за рівноправність і політичну активізацію жінок, а також усе життя пропагував віротерпимість — проти войовничої ворожості до всіх релігій, окрім власної. У своїх методах боротьби за права людей, він не зупинявся перед частим протестним голодуванням, арештами і більш того — ув'язненнями

Після Другої світової війни вона стала головою Комісії ООН з прав людини і відіграла ключову роль у розробці Загальної декларації прав людини. Її внесок у розвиток прав людини був настільки великим, що президент Гаррі Трумен назвав її «першою леді світу» за її міжнародні досягнення.

1. "My Day" – щоденна колонка, яку вона вела з 1935 по 1962 роки. Вона ділилася особистими думками на соціальні та політичні теми.

2. "This Is My Story" (1937) – автобіографія про її життя і боротьбу.

3. "You Learn by Living" (1960) – книга з порадами та роздумами про життєві виклики та досвід.

• "Не можна мовчати, коли людська гідність принижена"

• "Ми боремося не проти країни, а проти тиранії"

• "Право на свободу слова – це право бути людиною"

За свою діяльність Чорновіл кілька разів був арештований і ув'язнений, зокрема його засуджували до таборів і заслання. Однак, навіть в умовах постійних переслідувань, він продовжував боротьбу за права людини та незалежність України.

У 1959 році в «Літературній газеті» були опубліковані перші вірші Стуса з напутнім словом А. Малишка. Перша збірка поета – «Круговерть» вийшла у 1965 році. Наступні – «Зимові дерева» (1970), «Веселий цвинтар» (1971) та «Час творчості / Dichtenszeit» (1972) були видані за кордоном. Поезії, написані у 1971–1977 роки, що увійшли до збірки «Палімпсести», вийшли друком лише 1986 року.

Деякі свої табірні вірші та переклади поетові вдавалося передавати на волю через листи, однак до рук отримувачів доходили не всі, бо їх більшість конфісковували. Однією з найбільших літературних втрат Василя Стуса є збірка «Птах душі». У ній налічувалося близько 300 оригінальних і перекладних творів. Доля цієї збірки достеменно невідома.

Останні тексти поета – це таборові блоги (так їх називає автор книжки «Справа Василя Стуса» історик Вахтанг Кіпіані) з роздумами Стуса про життя та історії людей, які разом із ним відбували покарання. Щоб приховати тексти від наглядачів табору, Стус писав їх дрібненьким почерком на тонких смужках технічного паперу. Ці 16 нотаток не мали шансів побачити світ, якби не дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена. Вона змогла на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою «З таборового зошита».

Після повернення до Індії Ганді очолив національно-визвольний рух, пропагуючи ненасильницьку боротьбу за свободу - тактику, яку він назвав "Сатьяграха". За допомогою мирних протестів, страйків та громадянської непокори Ганді зумів чинити тиск на британський уряд, змусивши його розпочати переговори з Індією. В результаті, 15 серпня 1947 року Індія здобула незалежність.

Ганді був убитий у 1948 році, але його спадщина як лідера ненасильницького опору та борця за свободу та справедливість залишається актуальною і сьогодні.

Твір розкриває глибину переконань Ганді, що основані на його власному досвіді, як в Південній Африці, так і в Індії. Він наголошує на тому, що ненасильство потребує дисципліни і стійкості, а також глибокої переконаності в його ефективності.

Ганді стверджує, що ненасильство - це не слабкість, а сила, яка дозволяє людині контролювати свої почуття, боротися з несправедливістю і будувати кращий світ. Він вірить, що любов і правда - це дві нерозривні стороні однієї медалі, які разом здатні перетворити світ.