Дмитру було 26 років, він народився у Краматорську, в селищі Василівка, навчався у 28 школі, потім у машинобудівному технікумі, відслуживши у армії, пішов працювати на НКМЗ, одружився.

Все обірвалося 24 лютого 2022 року. Вже наступного дня після вторгнення Дмитра Семенова знову призвали до армії. У складі Краматорського прикордонного загону, за ці півтора роки Дмитро пройшов Ізюм, Чернігів, Суми та Бахмут. 

"Він був дуже щирою, життєрадісною людиною, навіть коли все було погано, обстріли, він завжди залишався оптимістом і підтримував рідних, хоча сам був у небезпеці", - каже брат Дмитра, Сергій Овчаров.

Дмитро Семенов загинув під час ворожого обстрілу.

У нього залишилася дружина та 10-місячна донечка Емма. 

Справжній патріот своєї Батьківщини, Олександр не зміг спокійно всидіти вдома, коли  росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну. Чоловік не вагаючись пішов захищати Батьківщину з перших днів війни.

  5 місяців знаходився на навчанні навідник-оператор. Солдат танкових військ.

  Виконуючи бойове завдання щодо захисту Незалежності України, загинув 20.07.23. під с. Клещіївка  на Бахмутському напрямку. Похоронений 07.08.23 в с. Маркове

Ціною свого життя він здійснив найбільший подвиг справжнього чоловіка - віддав своє життя за цілісність і незалежність України. На віки-вічні його ім'я буде вписане в історію нашої громади та України, як воїна – Героя.

Прощання з загиблим воїном проходило  в  селі Маркове, де і похоронений на цвинтарі,  де зібралися його рідні,  близькі та друзі, бойові побратими загиблого,  а також жителі нашої громади.

   Складним було його життя, рано зазнав горя, виховували дідусь з бабусею. У 5 років переїхав до с. Ново Маркове, Костянтинівського району, Донецької області.

Василь Васильович навчався в Марківській загальноосвітній школі, закінчив 9 класів. Завжди був спортивним, активним, веселим, винахідливим і завжди знаходив вихід будь - якої складної ситуації. Він мав багато друзів і завжди був душею компанії. Василь Васильович був надзвичайно позитивною та доброзичливою людиною, завжди готовою підтримати інших та подарувати позитивні емоції.

Одружився. У Василя Васильовича залишилося двоє дітей: доньки Ярослава 2019 р. та Мілана 2021 р. Він був люблячим батьком, завжди дбав про свою родину та зробив все можливе, щоб діти росли здоровими та щасливими.

На захист держави ставав  двічі. Підписав контракт у 2017 р. і до 2019 року служив у 81 бригаді десантно-штормових військ у м. Часів Ярі. Після закінчення контракту працював на «Тритоні» у Кам’янську,  Дніпропетровської області. 20 лютого 2022 р отримав повістку на роботі. Відразу був зачислений до 108-ої окремої бригади територіальної оборони (108 ОБрТрО) — кадроване формування Сил територіальної оборони Збройних сил України у Дніпропетровській області.

        Отримав звання молодшого сержанта.

Загинув 08.09.22р. після виконання бойового завдання, командир дав наказ укритися у бліндажі, через хвилину почався ворожий обстріл і накрив бліндаж, загинули всі, хто там був.

Нагороджений за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Мужній воїн, наш герой, стояв на смерть, захищаючи свою Батьківщину. Він мав непохитну волю та велике серце, готове вступити у бій, щоб не дати "кацапам" керувати його дітьми.

Василій Васильович був справжнім патріотом, не байдужим до долі своєї країни та майбутнього своїх рідних.

Сьогодні ми повинні пам’ятати героя, чиє життя скоротилося на полі бою. Він завжди залишиться в наших серцях як відданий захисник і чудова людина, яка приносила радість та усмішки усім навколо.

Нехай Василій спочиває в мирі, а його сім'я знаходить силу і тепло у спогадах про нього. Ми завжди будемо пам'ятати його великий внесок у благо нашої країни та безсмертність його духу.

Вічна пам'ять Василю Васильовичу, справжньому герою, який жив і помер, захищаючи нашу Україну. І нехай Господь віддячить його рідним силою, мужністю та благословенням у цей скорботний час.

У ДДМА здобув освіту інженера-механіка. Проходив строкову службу в 92 ОМБр, після якої почав працювати на заводі «Донмет» – спочатку інженером-дослідником, пізніше – начальником відділу постачання. У 2015-2016 роках боронив Україну в лавах учасників АТО (Попасна, Красногорівка, Мар’їнка).

Був відзначений такими нагородами: медаллю «Захисник Вітчизни» від 05.12.2015 р.; нагрудним знаком «Знак пошани» від 12.08.2016 р.

25 лютого 2022 р. вранці був відправлений до 54 ОМБр. На посаді командира відділення безпілотних авіаційних систем розвідувального взводу 1-го механізованого батальйону брав участь у битвах під Волновахою, з важкими боями відходив до Мар’їнки, де 20 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання, загинув.

Указом Президента від 22 липня 2022 р. № 526 сержант Михайло Віталійович Рязанцев нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Без батька та чоловіка залишилися двоє дітей та дружина.

Михайло був Людиною з великим серцем, глибокою душею, цілеспрямованим та відповідальним, його люблять рідні, поважали колеги та побратими.