Петлюра став одним із провідних діячів Центральної Ради, органу, що проголосив автономію України в складі Російської імперії, а пізніше — незалежність. Як головний отаман, він очолив військові сили, що боролися проти різних ворогів незалежності — більшовиків, білогвардійців, польських військ та інших окупантів.

Петлюра був відомий своєю здатністю організовувати українську армію в умовах хаосу. Він активно залучав різні військові сили та формування до боротьби, хоча й стикнувся з великими труднощами через обмежені ресурси та внутрішні конфлікти.

Він був прихильником створення незалежної української держави, що мала бути демократичною, зі змішаною економікою та правами національних меншин. Водночас Петлюра був противником крайнощів, зокрема більшовицького терору, й намагався балансувати між різними політичними силами для досягнення цієї мети.

Після поразки Армії УНР і занепаду незалежної української держави Петлюра залишив Україну й емігрував до Франції. Там він продовжував працювати на благо української справи, намагаючись залучити міжнародну підтримку для боротьби за незалежність.

Петлюра також став фігурою, що викликає суперечливі оцінки, зокрема через обвинувачення в антисемітських виступах під час війни, хоча його позиція на цей рахунок була складною і багатоаспектною. Його вбивство в 1926 році українським євреєм Шаломом Шварцбардом стало результатом його неприязні серед частини єврейської громади, зокрема за те, що він не зміг запобігти погромам, що мали місце під час військових дій.