Ти – не просто слова, ти – мій вічний духовний наставник, шепіт предків у сучасному шумі. Доросла людина, я нарешті усвідомила: не я тебе вчу, а ти мене. Ти не просто набір звуків, ти — код імунітету моєї нації, міст між моїм "я" сьогодні і моєю тисячолітньою історією.

Коли в житті вирують шторми сумнівів, ти шепочеш мені мудрість віків, вкладену в пісні, прислів'я, в саму фонетику землі. Коли хочеться опустити руки, ти підносиш мене крилами Кобзаря й Ліни, нагадуючи: "Не маєш права здаватись, бо ти – міст між минулим і майбутнім".

Ти – мій психолог і мій філософ. Ти вчиш мене не боятися глибини, шукати коріння, знаходити власну істину у складному плетиві сучасності. Дякую за твою силу, що є моєю опорою.

Дякую за силу в кожному корені слова, за мудрість, що розкриває істини, не записані в жодній книзі. Ти — моя зброя, моя броня і мій найніжніший спогад.

Твоя присутність – це постійне нагадування про гідність. Продовжуй наставляти. Я слухаю.

Живи. Квітни. Звучи.Твоя вдячна дитина.

  Привіт! Пише тобі твоя маленька учениця. Я вчуся в другому класі.  

  Добре, що вчиш мене говорити та думати українською. З тобою я знаю, що таке "мрія" і чому «Україна» — це наймиліше слово.

  Трохи важко буває з апострофом, але я стараюся! Обіцяю читати щодня і робити менше помилок.

  Зобов'язуюся любити тебе, гарно вчити й ніколи-ніколи не забувати!  

Твоя старанна учениця, Анастасія.

Хочу подякувати тобі за все і сказати, як я захоплююся тим, що ти витримала стільки утисків, стільки змін; тим, як ти надихала тисячі людей, як вистояла й не зламалася, незважаючи на всі труднощі.

Рідна мово, я хочу побажати тобі й надалі розвиватися та зростати, здобувати ще більшу підтримку й продовжувати тішити нас своєю красою та мелодійністю.

Ніколи не здавайся, а замість цього нагадуй нам, хто ми є, як було з давніх-давен.

Ти — серце нашої культури, нашої ідентичності й частинка кожного з нас.

( Свириденко Лілія)

Коли говориш українською, ніби доторкаєшся до душі цілої нації. До її болю і радості, до її пам’яті, до її нескореного духу. Бо ця мова пройшла крізь заборони, війни, колонії — і вистояла. Вона жива, бо живий народ, який нею говорить.

Українська — одна з наймилозвучніших мов світу. Навіть ті, хто чує її вперше, часто кажуть: “як гарно вона звучить!”. І справді, її слова легко лягають на вуха, а ще легше — на серце. Нею можна говорити про все: про любов, про біль, про науку, про майбутнє. Вона всюди звучить природно.

Навчатися української — це не “треба”. Це — красиво. Це — сучасно. Це — шлях до себе. Бо коли розумієш рідну мову, ти краще розумієш і себе.

Мово ніжна, мово барвінкова!

Ти — пісня вітру в полі, ти — шелест колоска.

Як же гарно звучиш ти у вустах щирих людей,

як дзвінка вода в горах після дощу!

Мово моя, ти чиста, як джерельце!

Ти грієш серце, коли навколо темрява і холод.

У тобі — душа народу, його біль і радість,

його пам’ять, його нескореність.

Мово, моя любове!

Я схиляюся перед твоєю силою —

ти пройшла крізь віки, заборони і тіні,

та все одно лишилася ясною, як сонце після грози.

Обіцяю берегти тебе,

щоб ти жила в наших піснях, у наших словах,

у кожному “мамо”, “дякую”, “кохаю”.

Ними оздоблюють одяг, тканину для меблів, скатерки та серветки.

Пишу тобі з великою любов’ю та вдячністю. Ти — мелодійна, щира, співуча, як сама душа українського народу. Твої слова пахнуть полем і калиною, лунають у піснях, колискових і віршах.

Завдяки тобі я можу висловити свої почуття, думки, мрії. Ти — мій зв’язок із рідним краєм, з історією, з предками. Кожне твоє слово — це частинка серця нашого народу, його сила і краса.

Обіцяю берегти тебе, плекати, вживати правильно й гордо нести у світ.
Дякую, що ти є — така неповторна, ніжна й сильна водночас.

Пишу тобі з любов’ю й вдячністю. Ти — наймилозвучніша, найрідніша для мого серця. Завдяки тобі я можу висловлювати свої думки, почуття, мрії. Твої слова звучать у піснях, казках, віршах, і кожне з них — немов перлина.

Я обіцяю берегти тебе, вчитися говорити красиво й правильно. Хочу, щоб тебе знали й поважали всі, бо ти — душа нашого народу.

З любов’ю

Пишу до Тебе з трепетом і глибокою вдячністю від імені всіх, хто щодня сіє Твоє зерно в найменші, найцікавіші та найсвітліші дитячі душі.

Я – вчителька початкових класів. Мій клас – це ніби вулик, де щодня народжуються нові думки, нові запитання і нові, поки що незграбні, але щирі слова. Щоранку, коли я виводжу на дошці чергову літеру, я відчуваю себе Твоїм вірним садівником.

Ти для мене – не просто набір правил, звуків чи літер. Ти – дихання моїх учнів, їхні перші "мама" і "тато", їхня радість від прочитаної казки та гіркота від невдалої спроби написати твір.

Прошу Тебе лише про одне: будь терплячою до моїх маленьких учнів. Хай Твої слова завжди будуть для них чистим джерелом, а не складною перешкодою. Допоможи мені виховати з них людей, які не тільки знають Тебе, а й щиро люблять, оберігають і примножують Твоє багатство.

З повагою,

Лідія Торбенко.

https://www.facebook.com/share/r/1aVKnaUtQy/

https://www.facebook.com/share/r/16EyhzcFsF/

https://www.facebook.com/share/r/1J9ZZ61uT3/

Мова — це життєво важливий елемент, що об'єднує людей, знання, культуру та технології.

Червоні губи/рот, що символізують усне мовлення, спілкування та, власне, мову як таку.

Марія у вишиванці та українському віночку, що підкреслює зв'язок мови з національною культурою та рідною українською мовою.

 Відкрита книга, олівець, літера «А»,  веселий смайлик пташка – мова потрібна, щоб читати, писати, вчитися, пізнавати нове і розвиватися.

Фігурки людей, які тримаються за руки на містку, хмарки з діалогами – мова об'єднує людей, дозволяє їм спілкуватися, домовлятися, дружити.

Ноутбук з піктограмами листів та ігор/інтернету – мова використовується  для навчання, для листування (писання), пошуку інформації та розваг.

Щит з вухом – символізує захист мови як цінності.

Грамота та великий палець "лайк" – мова потрібна для запису законів, правил, історії, укладання документів.

Мікрофон та ноти – мова є основою для пісень, віршів, оповідань, тобто вона дає можливість творити й насолоджуватися мистецтвом.

Класний керівник Матвєєва Н.І.

До Дня української писемності та мови у закладах освіти Селидівської міської ради пройшов Тиждень української мови. Це був не просто цикл заходів, а справжні мовні перегони, де учні й учителі стали співавторами великої історії про силу слова, пам’ять і серце українського народу.

Підсумком тематичного тижня став онлайн-журнал «Мовний бум – 2025» — простір мовної творчості, де кожна рубрика має свою особливу історію:

«мова як ДНК нації» — інтерактивні мапи унікальних українських слів, що не мають аналогів у світі;

«мовна сцена» — яскраві TikTok-етюди, прислів’я, скоромовки, фразеологізми, які ожили у відеоформаті;

«листи до мови» — щирі звернення дітей до української мови як до близького друга і наставника;

«мовні артефакти» — віртуальні плакати «Мова — це…», де слово постає як музика, світло й дім.

Цей тиждень став святом ідентичності, творчості та єднання, довівши: українська мова — жива, сучасна, натхненна.

«Мовний бум – 2025» — це не завершення, а лише початок. Бо любов до рідного слова звучить завжди.

Спеціальний вітальний випуск «Дитячої газетки» від юних кореспондентів 2 класу Селидівської ЗОШ I-III ступенів №2, присвячений Дню української писемності та мови!

Святкуємо щороку 27 жовтня – це свято розвитку нашої державної мови!

У випуску творчість, що розкриває багатство слова! Хмаринка слова Мова. Пріщенко Марія з матусею Ольгою створили дивовижний малюнок олівцями, що відображає всю багатогранність та глибину мови.

Новини з 2 класу: другокласники не лише читали українською та писали листи до Мови, а й проявили неабияку креативність! Вони перетворили звичайні пластикові підноси на справжні арт-об'єкти, намалювавши на них об'ємні, соковиті букети та квіти – ідеальний символ багатства і краси рідної мови!

Редактори: Матвєєва Н.І., Пушкашова Т.В.

Читай, твори, пишайся рідною мовою!