Політики сьогоднішнього дня все так само звертаються до своїх виборців, так само звертаються до певної аудиторії й директори, вихователі, наставники та лідери найменших груп. Усі ми продовжуємо жити в суспільстві, в якому треба виділятися й захоплювати увагу, щоб добитися прислухання.

Можна проаналізувати вимови Цицерона, щоб зрозуміти, наскільки схожими є прийоми лідерів у 2025 році нашої ери та часів, малозбережених на доступних носіях.

Починає Цицерон свої виступи з риторичних запитань — треба оголосити, про що є мова, проте не виказувати надто простих речей. "Чи довго ще, Каталіно, ти будеш зловживати нашою терплячістю?" — одразу розуміємо настрій і напрямок промови. Сучасні публічні особи люблять послуговуватися таким прийомом, щоб додати пафосу своїй промові, тим самим заявивши її важливість.

Цицерон любить також прийом антитез: "Постановив сенат: "Нехай Люцій Оліпмій слідкує, щоб держава не занала шкоди, а наступного дня вже було вбивство — чому ж ти досі живий?". Хіба ніхто сьогодні не користується формулою "Чому їм можна — а нам ні?" або "Ось вони так, і ми так".

Важливою деталлю вимов Цицерона також є постійні приклади із життя і з історії, нехай навіть міфологічної. Наші сучасники теж часто повертаються до історії. Це викликає емоції, а емоції — ключ до уваги й прибічності.

Структура і логіка — ще одна важлива річ. І сучасники послуговуються також нею. Якщо навіть аргументи неправдиві, вони є у кожного голоса, який виступає на велику публіку — певно, сьогодні, як і колись, без доказів тебе слухати не стануть.

Продовжувати можна довго, але головне одне — форма Цицерона є основою сучасної форми вимов, а не тільки взірцем. Його методики використовують у всіх сферах досі.

Здебільшого він звертається риторичними запитаннями, а не викладом фактів.

Наприклад, він звинувачував Катиліну в державній зраді без прямих доказів, що виглядає радше як прийом для створення паніки. Це схоже на популізм, адже він намагається привернути увагу та довіру народу.

Першим, що можна помітити, є те, що Цицерон використовував риторику, спрямовану на дискредитацію опонента, що сьогодні може вважатися маніпулятивним. У другій промові Цицерон особливо часто використовував особисті напади та образи щодо опонентів, неодноразово називав Каталіні "ворогом держави", "зрадником", нахабою тощо. Сучасні політики не можуть дозволити собі переходити до неприкрито агресивних нападок, прямо порушуючи принципи дипломатії та етики.

По-друге, риторика Цицерона часто базувалася на страху та інших негативних емоціях. У своїй промові він наголошує на загрозі, яку несе Каталіні: "Він залишив Рим, щоб приєднатися до свого війська, яке вже готове до нападу на нас", але не доводить прямо, що загроза дійсно існує. Сучасний політичний дискурс вимагає фактів, а не лише емоцій.

По-третє, Цицерон використовує багато риторичних запитань і повторень задля підсилення своїх аргументів. Хоча це було ефективно в його часи, сучасна аудиторія може сприймати такі прийоми як спробу відволікти від суті питання. Тут же можна сказати про складні мовні конструкції та багатослівність. У сучасному світі, де інформація сприймається швидко, цінується лаконічність та ясність висловлювань. "Високопарні" промови можуть бути важкими для сприйняття та вважатися простим нагромадженням слів.

Отже, навіть короткий огляд однієї з праць Цицерона доводить, що, хоча його риторика була ефективною у певну епоху і відповідала загальним правилам тих часів, сучасний політичний дискурс вимагає більшої прозорості, фактологічності та конструктивності, що робить методи античного мовця малоприйнятними.

Цицерон сконцентрувався на моральних якостях своїх основних конкурентів (зокрема, нагадав про вбивство Катіліною Марка Марія Гратідіана під час проскрипцій Сулли).

Окрім доказів, Цицерон апелює до історії, нагадуючи про попередні спроби державних переворотів та їхні наслідки. Він аргументує, що змова Катиліни є безпрецедентною за масштабами та загрожує не лише уряду, а й основам римського суспільства.

Крім того, Цицерон наголошує, що змовники не мають народної підтримки.

Дехто може вважати, що Цицерон перебільшує загрозу. Він спростовує це, заявляючи: "Якщо не буде вжито заходів, ця держава загине. Ви хочете дочекатися, коли зброя опиниться у вас на горлі?"

Цицерон закликає народ до пильності та єдності. Він нагадує, що його дії були спрямовані не на власну користь, а на благо всієї держави.

Таким чином, промова завершується закликом до рішучих дій та підтримки сенатського рішення щодо змовників. Цицерон демонструє свою безкомпромісність і непохитність у боротьбі за безпеку країни, що згодом зміцнює його авторитет як державного діяча.

Цицерон використовує риторичні запитання для підсилення своїх аргументів і змушення слухачів самостійно дійти до потрібного висновку.

2. Апеляція до патріотизму та історичних аналогій

Цицерон нагадує слухачам про славне минуле Риму та попередні випадки боротьби зі змовниками, щоб підкреслити необхідність діяти.

3. Використання доказів і конкретних фактів

Цицерон не просто звинувачує змовників, а й надає докази їхньої провини.

4. Дискредитація супротивників

Цицерон описує змовників як аморальних та недостойних громадян, щоб підкреслити їхню небезпечність.

5. Особиста самопожертва

Наприкінці промови Цицерон демонструє свою особисту відданість Республіці, наголошуючи, що його дії спрямовані на благо держави, а не на власну вигоду.

Розглянемо кілька аспектів, у яких риторика Цицерона не відповідає вимогам сучасної політичної комунікації.

По-перше, його залежність від пишномовства й надмірної орнаментальності (декоративності) робить його ораторське мистецтво непрактичним в епоху, коли лаконічність і доступність є першорядними. Наприклад, перша промова «Катилінарій» Цицерона відкривається знаменитим «Quo usque tandem abutere, Catilina, patientia nostra?» (До яких же пір, Катиліно, ти будеш зловживати нашим терпінням?) — шедевром риторичного обурення. Однак сучасний політичний дискурс процвітає завдяки чіткості та ефективності. Сучасна аудиторія, яка звикла до швидкого темпу соціальних мереж і телевізійних дебатів, знайде такий вступ надто театральним і заплутаним. Порівняйте це з прямим впливом, скажімо, «Yes, we can» Барака Обами — лаконічно, потужно й миттєво зрозуміло.

По-друге, аргументативна структура Цицерона надає перевагу руйнуванню, а не побудові рішень. Його промови, такі як Pro Milone, інтенсивно зосереджені на дискредитації опонентів за допомогою нападок ad hominem (апеляцій до особистості), інсинуацій та апеляцій до характеру, а не конкретних політичних альтернатив. На сучасній демократичній арені авторитет будується не лише на риторичній деструкції, але й на конструктивному баченні. Політик, який дотримується агресивної моделі Цицерона, може виграти дебати, але втратити довіру громадськості в епоху, коли політична легітимність визначається рішеннями, а не видовищами.

По-третє, його методи переконання значною мірою спираються на етос і пафос, часто на шкоду суттєвим логосам. «Філіппіки» проти Марка Антонія є тому прикладом: сповнені злоби, особистих нападок і моралізаторського осуду, вони позбавлені балансу раціональної політичної аргументації, який визначає ефективну сучасну політичну риторику. Сьогодні політичні лідери повинні апелювати до даних, економічних прогнозів і політичних досліджень, щоб переконати, а не просто покладатися на моральний характер своїх аргументів. Враховуючи глобальний зсув у бік політики, що ґрунтується на фактах, витіюватий стиль Цицерона не сприяє точності, необхідній для вирішення складних питань 21-го століття, таких як зміна клімату або управління штучним інтелектом.

Насамкінець варто відзначити, що його риторика була розрахована на однорідну елітну аудиторію, тоді як сучасна політика вимагає інклюзивності. Промови Цицерона призначалися для римського сенату, невеликого аристократичного органу, і часто містили літературні та міфологічні алюзії, недоступні широкому загалу. Сучасна політична промова, навпаки, повинна залучати різноманітну міжнародну аудиторію. Ораторське мистецтво Ангели Меркель, наприклад, відзначається виваженим прагматизмом, уникненням емоційної гіперболізації на користь раціонального переконання, яке резонує через культурні та мовні бар'єри.

Отже, ораторське мистецтво Цицерона залишається майстер-класом класичного мистецтва переконання, але воно погано підходить для сучасного політичного дискурсу. Його багатослівність відштовхує сучасну аудиторію, яка звикла до лаконічних повідомлень. Його войовничий стиль не спрацьовує в епоху, яка цінує конструктивний діалог. Його апеляції до етосу і пафосу, без суттєвої опори на дані, послаблюють довіру до нього в сучасному світі, де панує інформація. А його риторика, орієнтована на еліту, виключає саме тих людей, яких повинні залучати сучасні політики.

Ми повинні поважати спадщину Цицерона як основоположника історії риторики, але ми також маємо визнати, що його підхід належить минулому. Використання його методів сьогодні означає скоріше перешкоджати, ніж сприяти підвищенню ефективності політичної комунікації у 2025 році.

Хоча британська парламентська та американська проповідницька традиції мали значний вплив на сучасну політичну риторику, вони самі сформувалися на основі класичної цицеронівської школи. Освітні системи середньовічної Європи та колоніальної Америки ґрунтувалися на вивченні класичних текстів. Отці-засновники США, включаючи Томаса Джефферсона і Джона Адамса, були добре обізнані з працями Цицерона і наслідували його стиль.

Сучасна політична риторика вважається більш демократичною, але саме Цицерон наголошував на адаптації до аудиторії. Політики, які спрощують мову для ширшої аудиторії, фактично слідують рекомендаціям Цицерона.

У сучасному світі промови не слухають годинами, спираючись не на пафос і театральність мовлення, а лаконічність та змістовність. До того ж, впровадження особистісного засудження через згадки родичів та найближчого кола соратників не є притаманним сучасній риториці теж.

Гротескна і гіперболізована емоційність сприймається слухачами більше як фальш з метою маніпуляції або кумедна вистава, ніж щось серйозне для аналізування. А розвиток швидкого поширення інформації та гострий попит у чітких фактах, цифрах та інших варіантах підтвердження інформації у промові, метод Цицерона з його розмитими формулюваннями та малою присутністю конкретики, більше не є надійним і тим, що вселятиме довіру.

Безперечно, раніше риторика Цицерона була ефективною та пропонувалась як метод для наслідування. Зараз же ми можемо розглядати її як приклад минулого, але не сучасний шаблон.

• Теза: Технології змінюються, але людська психологія — ні. Марк Туллій Цицерон не просто писав промови, він створив «генетичний код» переконання.

• Гачок: Кожного разу, коли сучасний політик виходить на сцену з продуманою структурою виступу, він використовує інструменти, відшліфовані в Римському Сенаті.

  У трактаті «Про оратора» Цицерон розвиває ідею, що оратор повинен «повчати, приносити насолоду та зворушувати» (docere, delectare, movere).

• Сучасність: Жодна успішна виборча кампанія не обходиться без цього балансу. Політик без Етосу (авторитету) не має довіри, без Патосу (емоцій) не веде за собою маси, без Логосу (логіки) виглядає порожнім. Промови Обами чи Черчилля — це чистий цицеронівський баланс цих елементів.

  Цицерон канонізував етапи: Inventio (пошук ідей), Dispositio (структура), Elocutio (стиль), Memoria (запам'ятовування) та Pronuntiatio (виголошення).

  Це і є алгоритм роботи будь-якого сучасного спічрайтера. Зміна «паперу» на «телепромптер» не скасовує необхідності правильної композиції (dispositio). Політики досі починають із завоювання прихильності та закінчують емоційним закликом — точно за схемою Цицерона.

  Цицерон вчив, що стиль має відповідати аудиторії та ситуації («Оратор»).

  Сьогодні ми називаємо це «таргетингом» або «адаптацією контенту». Здатність політика бути «різним» для фермерів та для інтелектуалів — це пряма спадщина вчення Цицерона про три стилі (низький, середній, високий).

  Скаржитися на застарілість Цицерона — це як скаржитися на застарілість граматики. Ми можемо писати смс замість листів, але ми все одно використовуємо іменники та дієслова.

  Цицерон не в минулому. Він — у кожному переможному гаслі, у кожному влучному аргументі та в кожному лідері, який веде за собою націю. Він не застарів — він став класикою, а класика, як відомо, — це те, що неможливо перевершити.

У сучасному світі промови не слухають годинами, спираються не на пафос і театральність мовлення, а лаконічність та змістовність. Тому я захищаю думку, що на сьогоднішньому етапі розвитку риторики стиль промов Цицерона однозначно втратив свою актуальність та не є придатним для наслідування.

Пафос і гротескна емоційність тепер сприймаються слухачами як намір маніпуляції або театральна вистава. А розвиток швидкого поширення інформації та гострий попит у чітких фактах, цифрах та інших варіантах підтвердження інформації у промові, показує, що метод Цицерона з розмитими формулюваннями та відсутністю конкретики, більше не є тим, що вселятиме довіру.

До того ж, впровадження особистісного засудження через згадки родичів та найближчого кола соратників не є притаманним сучасній риториці теж. Більше того, це вважається порушенням етики і руйнує репутацію самого спікера: «А що дальше? Недавно, коли смертию першої жінки випорожнив ти дім для нового весілля, чи не завершив того злочину ще й другим неймовірним злочином?» / «Якби твої батько-мати боялися та ненавиділи тебе і ти ніяким чином не міг їх загодити, догадуюся, що уступився б їм куди-небудь із очий.»

Безперечно, раніше риторика Цицерона була дуже ефективною, ефектною та пропонувалась як метод для наслідування, доводячи результативність в античному суспільстві. Зараз ми можемо розглядати її як величний приклад минулого, культурне та історичне явище, але ніяк не сучасний шаблон.

Коли ми чуємо слово «риторика», то зазвичай уявляємо собі античного філософа, який годинами щось пафосно розповідає на площі заохоченим містянам. Але насправді риторика нікуди не зникла, вона перетворилася на журналістський інструмент, допомагаючий виділитися серед інформаційного шуму.

На відміну від античності, де головним показником успіху оратора було його красномовство, сьогоднішня риторика зводиться до мистецтва лаконічності і прагне досягти максимального ефекту за мінімум слів і часу.

Тим не менш, гловна роль сучасної риторики не змінилася - ціллю оратора залишається довіра слухача до його особистості та проголошеної історії. Журналіст повинен вміло поєднувати ораторське мистецтво, фактчекінг, стислість вимови та актуальність теми для того, щоб утримувати зацікавленість споживача контенту.

·        Exordium — вступ, що має привернути увагу слухачів. Приклад: знаменита фраза «Quo usque tandem abutere, Catilina, patientia nostra?» («Доки ти будеш, Катіліно, зловживати нашим терпінням?»).

·        Narratio — виклад фактів та обставин, які створюють основу для аргументації.

·        Confirmatio — підтвердження власної позиції через аргументи та приклади.

·        Refutatio — спростування контраргументів опонента.

·        Peroratio — заключна частина, емоційний підсумок, що залишає сильне враження.

Ці прийоми були ключовими у політичних промовах Цицерона, а сьогодні їх можна адаптувати для сучасних дебатів, журналістики та публічних виступів.