Його називали невгамонним. 
Таким був у всьому. У 1843 році відвідуючи свого товариша Василя Білозерського (одного із засновників К-М. товариства) він закохався у його 15-літню сестру Лесю і подарував їй свій автопортрет. А коли дівчина збентежена такою зухвалістю відмовилася його взяти. Просто пошматував портрета та вивинув його у рів. У свої 24 роки він так палко закохався, що так і не зміг забути дівчину.  Палкість – характерна ознака цієї  особистості.  

Час не дасть забути розумну дівчину, що знала історію та гарно співала. У 1847 році вони одружаться. Пройдуть разом всі випробування. Та й сама Леся стане письменницею – Ганна Барвінок. Вона прийматиме його таким, яким він є. Вона була єдиною помічницею на його сподвижницькому шляху. 

Куліш – це, безперечно, Титан Праці. Він працював захоплено, з насолодою, самовіддано, натхненно. Працівник із нього був високого європейського рівня. Він міг просидіти за своїм творчим верстатом чотирнадцять годин на добу – по п’ять-шість годин не встаючи з-за столу. Це була інстинктивна ретельність бджоли, впертість вола і натхненний героїзм Дон Кіхота. 

- Мовознавець, правознавець, учитель Київської, Рівненської, Петербурзької гімназії, викладач Петербурзького університету. 

- Літературознавець, письменник, член Археографічної експедиції,  член Кирило-Мефодіївського  товариства ( звинуватили у написанні повісті про українську вольність – «Чорна рада» - заслання до Тули ( 3 роки): заборона писати, друкуватися, працювати у галузі освіти ) = друкується анонімно «Ніколай М» .

- Видавнича діяльність. 1856 р. засновник власної української друкарні у Петербурзі, видавщи перше 6-ти томне видання Гоголя, а потім: 2-томна збірка фольклорно-етнографічних, історичних творів «Записки о Южной Русі», українські альманахи «Хата», «Основа» (заснований разом із В. Білозерським), «Кобзар» Т. Шевченка; відкрив світу – Марко Вовчок (сам вигадавши їй псевдонім).

- Перекладач (старослов’янська, російська, німецька, польська, французька, італійська, латинь, шведська, давньоєврейська мови) = твори європейських поетів Байрона, Шекспіра, Шиллера, Гете, Гейне; Біблія.

- Етнограф. Дослідник історії і культури мистецтва західнослов’янського краю

- історик («Істория Воссоєдинения Руси» - причини занепаду козаччини через потяг до привілеїв ), філософ, талановитий маляр та графік. 

- Створив першу фонетичну абетку «Кулішів правопис» - нею користуємося й сьогодні; написав і видав «Граматику» (1857-1861) – поширював по Україні безкоштовно, щоб діти могли вивчати українську мову (Шевченко: «Як прекрасно, розумно і благородно складено цей новий буквар»); працює у Варшаві на посаді директора Департаменту духовних справ, разом із фізиком, що добре знав мови, І. Пулієм ( пізніше стане відкривачем радіактивного випромінювання ) перекладає Новий Заповіт українською мовою, друкує та розповсюджує = бо народ що має Біблію рідною мовою ніколи не тратить свою ідентичність;  потім перекладає Старий Заповіт (вивчивши староєврейську мову) = 13 років рукопис пролежав (згорів, коли стався пожар на хуторі), все почав заново, устиг перекласти вдруге лише три чверті святого письма = завершили переклад І. Пулюй та І. Нечуй-Левицький. 

Він був геніальним, і тому часто зустрічався із заздрістю, нерозумінням, використанням, цькуванням, вимогою зректися українського, тому часто відчував себе самотнім. 
«Я хотів тільки жити!»

«Україна й українська мова зробилися тепер моєю істиною святинею»  

Я –піонер з сокирою важкою:

Терен колючий в рідній стороні

Вирубую трудящою рукою.

Не раз кроплю свою роботу кров’ю,

Да весело так поратись мені.  

 1876 року під враженням від Емського указу П. Куліш створює книгу-сповідь “Хутірська філософія і віддалена од  світу поезія” – книгу одкровень  національно-духовного відродження українського народу.      
Хутірська філософія – це перш за все філософія моралі. На його думку, моральні риси пов’язані з природним станом людства та народною творчістю, а цивілізація має руйнівний вплив. Місто символізує  занепад моральності, воно ігнорує й спотворює  природну мораль та психологію селянина-трудівника.                                                   
Цілісна в духовному, моральному плані особистість  унаслідок згубного впливу міста деградує в чужому їй міському середовищі. У місті людина відчуває абсурдність навколишнього середовища, нудоту, страх перед майбутнім, відчуття непотрібності, самоти з перших кроків. На хуторі людина і природа перебувають у гармонії.   Для Куліша природа асоціюється з селом, гармонією, а цивілізація з містом, хаосом, насильством. У місті культура поставлена на службу цивілізації, це протиприродно. У місті народ перетворюється на масу. Тому хутір – первинне національне середовище, протиставлене русифікаційній урбанізації, своєрідний заповідник, де зберігаються ознаки етносу.      Мода, псевдоосвіта, здобута в місті відчужує дітей від родини, національних звичаїв, традицій, руйнує духовний світ українців, їх народний характер.   П. Куліш, якого вважають одним із творців української національної ідеї, сформулював її  на основі “хутірської філософії”, через призму “єства душі” людини.   Д. Чижевський називав філософію П. Куліша “філософією серця”. Основна її ідея – романтична ідея про подвійний характер людини, в якій сполучені зовнішнє, поверхове та глибоке, заховане, закрите у серці. Те “внутрішнє”, “глибина” постійно протистоїть “зовнішньому”, “поверхні”.      Відтак Куліш вважав, що “природна простота дає людині чисте серце… ніяка наука такого правдивого серця не дасть.”                                                                 
Хутір у П. Куліша – простір внутрішнього  духовного розвитку людини в її єднанні з          природою. Це не відкидання цивілізації, це повернення до першооснови – самобутнього  культурного розвитку українського народу: до  мови, культури, просвіти.                                                                 
Ідеї П. Куліша виросли на основі  філософських ідей Г. Сковороди, П. Юркевича.  

 Р. Харчук: “ Європеєць чи хуторянин, народник чи елітист,  політик чи культурник, патріот чи антипатріот.”  
М. Хвильовий: « Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилася до типу західного інтелігента.»  
Є. Маланюк: « Нема в нашій літературі більш химерної постаті, ніж Панько Куліш. Це була людина з тисячею масок. Але - під ними крилося те саме обличчя, дуже характеристичне».  
В. Шевчук: “ Складна це була особистість, мав багато личин, змінювався часом кардинально… борсався, шукав… не раз дратував громадянство екстравагантністю… неспокійний, гарячий, нервовий, вразливий, непевний, мінливий, людина, зрештою, важкого характеру, але духовна спадщина така монументальна, що вразитися нею можемо.”  
Ю. Шерех: “ Він витворив у собі культ Освіти, культ Духу і культ невсипущої Праці.”  

Та він працює. Феніксом з пожару
Мотронівка народжується знов;
Завзяттям віє від його промов,
І в очах — відблиск молодого жару.

Він боре тупість і муругу лінь,
В Європі хоче "ставляти курінь",
Над творами культурників п’яніє;

І днів старечих тягота легка,
І навіть в смертних муках агонії
В повітрі пише ще його рука.   
11.05.1926