у місті – війна. десятки людей поранено.
менеджер готує запальну суміш із пінопласту.
між криками та вибухами – чути пісні з Майдану.
пенсіонерка хреститься в будівельній касці.

 

свого однокласника, з яким носив мішки зимові
на барикади, ти впізнав згодом, за чашкою кави,
коли вдивився при першій розмові
у розріз його балаклави.

 

зараз ви воюєте там, де не здатні померти,
пробігаєте площею, серед гарячих гільз,
і кидаєте бруківку, яка виражає відверту
політичну позицію і є способом стримання сліз.

 

через кілька годин сутичок, десятків спалених шин,
після отримання рани на стегні та легкої контузії,
ви просто потиснете руки й розбіжитеся до дружин.
ті, хто разом близько були біля смерті – до смерті друзі.

 

а вдома, удвох із коханою, скільки б років не минуло,
ви назавжди зрозумієте, й істина ця проста –
найпалкіший поцілунок
той, що з присмаком газу на вустах.

 

найщиріша війна – без присутності злості.
найсердешніші люди – серед нас.
Боже, врятуй переможців.
кохана, подай протигаз.

Народився 2 серпня 1993 року у селі Березнуватівка Солонянського району Дніпропетровської області. Вірменин. Його родина переїхала жити у Дніпропетровську область з села Навур (нині – марз (область) Тавуш, Вірменія), що на кордоні з Азербайджаном, рятуючись від війни у Нагорному Карабасі.

У 2011 році закінчив загальноосвітню школу села Березнуватівка. У 2011-2013 роках навчався у Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання (нині – Кам’янський коледж фізичного виховання; місто Дніпродзержинськ (з 2016 року – Кам’янське) Дніпропетровської області) за спеціальністю «Вчитель фізкультури».

Активно займався карате. У 2012 році посів третє місце на чемпіонаті міста Дніпродзержинська (нині – Кам’янське) з кіокушинкай карате.

З 8 грудня 2013 року перебував на Майдані Незалежності у місті Києві, де був активним учасником Революції гідності. На Євромайдан приїхав з власної ініціативи, попередньо не повідомивши батьків. На Майдані був охоронцем, жив у наметах разом з протестувальниками з Львівської та з Івано-Франківської областей, а також у Будинку профспілок. Приїжджав додому на початку січня 2014 року, проте, попри вмовляння родини, вирішив повернутися на Майдан.

22 січня 2014 року близько шостої години ранку Сергій Нігоян загинув від вогнепальних поранень свинцевою картеччю в шию, голову і груди біля стадіону «Динамо» на вулиці Грушевського у Києві.