.Геніальний дар узагальнення і вміння висловити драматичну колізію або іносказання через ритміку жестів і руху досягли своєї вершини в картині Пітера Брейгеля «Притча про сліпих». У різних стадіях падіння фігур сліпих, наступних за сліпим ж і спіткнувшись поводирем, в невблаганною логіці цього падіння, в особах-масках з порожніми очницями, хто дивиться на ясне денне світло, втілився образ людства, що спотикається у темряві. Це ясне і трагічне усвідомлення неминучості долі і часу, почуття грандіозності світобудови і розуміння реального місця людини в ньому, роблять Брейгеля одним з найбільших художників-мудреців в мистецтві Північного Ренесансу 

Мистецтво Рафаеля радісне й щасливе, дихає спокоєм. Збереглося багато картин Рафаеля із зображенням мадонн. Найвизначніша картина Рафаеля - "Сікстинська мадонна" написана для монастиря св. Сикста в одному з невеликих італійських міст. Цей геніальний твір сповнений великою любові до людей: художник прославив у ньому людину, здатну заради щастя інших принести в жертву найдорожче - свою дитину.

Картина "Флора" була створена близько 1515-1517 рр.

Про те, хто зображений на картині, здавна сперечаються. Один час вважалося, що це дочка художника Пальми Старшого, йому приписувалося і сам твір, потім, коли воно знову було визнано роботою Тиціана, суперечки про героїню картини продовжилися. Деякі ототожнили зображену дівчину з Флорою, римською богинею квітів, на що можливо вказує букетик в її руці. І весь вигляд цеї юної, квітучої, мрійливої дівчини з розпущеним волоссям, у білій сорочці, що спадає з одного плеча і справді асоціюється з античною богинею. В той же час - це портрет реальної жительки, венеціанки, з золотистим, за тодішньою модою, волоссям і світлою бархатистою шкірою. Цілком можливо, що молодий Тиціан малював її, фантазуючи на тему античності, і вийшов живий, повнокровний і одночасно піднятий над реальністю образ.

Тиціан - незвичайний портретист. Тиціан малював досить вдалі портрети, не маючи перед очима “живого оригіналу”. А сама картина «Флора» виконана у надзвичайно важкій техніці.

Картина «Сад любові» написана в 1632 році.

Перед нами картина Рубенса, написана для себе, а не для продажу. У віці 53-х років художник знову знаходить любов до зовсім юною, 16-ти річній Олені Фурман. Після декількох років вдівства його життя знову наповнюється радістю та сімейної гармонією, незважаючи на велику різницю у віці з молодою дружиною. Саме тому особи всіх жінок на полотні художника нагадують обличчя його коханої – красиво окреслені очі, пухкі губи, червоні щоки, пишні форми.

Зовнішність обох чоловіків на картині також нагадує більш ранні автопортрети Рубенса – в обох іспанські борідки і кучеряве волосся. Майстер, немов намагаючись зупинити мить, відобразив багаторазово себе та свою молоду дружину. Перед нами не палкий юнак в обіймах коханої, а вже зрілий, навчений життєвим досвідом, і все ж, неймовірно щасливий Рубенс.

Під стати закоханим і навколишній пейзаж – літають над їх головами амури, голуби і, в правій частині полотна, храм Юнони, античної богині, покровительки шлюбу.

Фіналом картини можна вважати чоловіка і жінку справа, що сходять по щаблях – вона тримає в руках перо павича, як знак доконаного шлюбу, він же ось-ось зачепить ногою маленьку собачку, і пролунавший вереск, виведе всіх присутніх зі стану томної меланхолії.

Пітер Пауль Рубенс відомий, як пейзажист та портретист епохи Бароко. Саме ця картина була написана маслом на полотні.

Картина «Коронування Богоматері» була створена у 1645 році. На картині зображено коронування Діви Марії Святою трійцею. Велика подія відбувається на небесах, після Успіння Пресвятої Богородиці, яке вона повинна була гідно прийняти за свою чистоту, непорочність і святість. Полотно Веласкеса описує останній з епізодів її житія — кульмінацію, згідно римсько-католицької церкви. Пізніше подібні епізоди стали зображатися на стінах усіх християнських церков. Саме коронація робить Діву Марію Царицею Небесною. Ця подія відзначається католицькою церквою, у православ'ї існує тільки свято Успіння Богородиці. Веласкес зобразив на своєму полотні цю подію з особливою глибиною. Обличчя Богоматері наповнене світлом, смиренням і молитвою. Спаситель її син і Господь тримає вінок із квітів над її головою, який сповіщає про її вознесіння. Над їх головами художник зобразив божественне світло. Тепер Діва Марія стає по праву руку від Господа Бога і клопоче про грішників. Святий дух, якого зображають у вигляді голуба, осяває велика подія неймовірним світлом. Навколо літають ангели і херувими, радіючи і оспівуючи Царицю Небесну. Картина зачаровує. Як вміло підібрані фарби, прописані всі деталі. Своїм творінням Веласкес змушує нас замислитися про гріхи, перейнятися думками про сенс буття і перебування на цій землі. Картина зображена по всіх християнських канонів. Веласкес був дійсно генієм живопису в будь-яких її проявах, залишивши найбільше спадщину, які століттями залишається в серцях тих, хто стикається з його творчістю.

До цього часу Веласкес був вже досить відомим. Він міг писати картини в різних стилях: жанрова живопис, релігія, історія, міфи. Веласкес володів особливим почерком, який був притаманний тільки його руці. Також він є представником Золотого віку іспанського живопису.

Рéмбрандт Гáрменсзон ван Рейн (1606-1669)

   У XVII столітті в країнах Європи було вкрай популярним дія, на яку збиралися багато видних медиків, хірургів і навіть прості обивателі - такою дією було прилюдний розтин і анатомічне вивчення людського трупа.    Картина "Урок анатомії лікаря Тульпа", створена в 1632 році, писалася з доктора анатомії Ніколаса Тульпа і його колег. Відомі імена і інших персонажів картини: Андріан Слабран, Якоб де Вітт, Якоб Колевелт, Маттейс Калкун, Франс ванн Лунен, Якоб Блок і Харман Харманс. Ім'я трупа - Адріан Адріансе, за життя він був злодієм і грабіжником, за що і був засуджений до смертної кари через повішення. Процедура, описана на полотні "Урок анатомії лікаря Тульпа", носить наукова назва аутопсії, подібне розтин робилося раз на рік Амстердамської гільдією хірургів, в якості глядачів були присутні всі, хто забажає, старійшини гільдії спеціально запрошували художників для того, щоб вони запам'ятали їх майстерність.

Картина "Хрещення Христа" була закінчена близько в 1475 рік та належить вона пензлеві Андреа дель Вероккйо, а також його учня Леонардо да Вінчі. Леонардо да Вінчі добивається великої гостроти в передачі міміки обличчя, а фізичні особливості і руки людського тіла приводить в ідеальну відповідність з духовною атмосферою композиції.

Картина "Нічна варта" назва, під якою традиційно відома картина Рембрандта «Виступ стрілецької роти капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема ван Рейтенбюрга», написана 1642 року. Картина була написана на замовлення Стрілецького товариства — загону громадянського ополчення Амстердама, який побажав прикрасити свою нову будівлю груповими портретами шести рот. Рембрандту портрет замовила стрілецька рота капітана Франса Баннінга Кока й заплатила 1600 флоринів.

1508 року за дорученням папи Юлія II Рафаель розписує станці (парадні зали) Ватиканського палацу. Станца делла Сеньятура була першою з розписаних Рафаелем (1508–1511). Його фрески — це алегоричні зображення людської діяльності: «Афінська школа» — філософія, «Диспут» — богослів'я, «Мудрість, помірність та сила» — правосуддя, «Парнас» — поезія. У своїх чотирьох великих композиціях Рафаель показав чотири основи, на які, на його переконання, має спиратися людське суспільство: розум (філософія, наука), доброта та любов (релігія), краса (мистецтво), справедливість (правосуддя). Зображений на фресці Арістотель тримає в руках свою етику і вказує жестом на етичну організацію світу. Натомість Платон тримає в руках діалог «Тімей», його жест, що вказує угору, має символізувати рух чуттєвого світу до світу ідей.

Фреска «Афінська школа» визнається одним з найкращих творів не тільки Рафаеля, але й ренесансного мистецтва загалом.

Спершу фреска не мала окремої назви, а назва «Афінська школа» вперше була використана Джованні П'єтро Беллоні в 1695 році.

Картон фрески зберігається в Амброзіанській бібліотеці у Мілані.

Картина була написана на замовлення курфюрста Фрідріха Мудрого Саксонського спеціально для Зали реліквій церкви Віттенберзького палацу. Над композицією із багатьма людськими фігурами, зображеними на фоні природного ландшафту, Дюрер працював до 1508 року. На картині зображено сцену побиття десяти тисяч солдат-християн на чолі з їхнім командиром Ахатієм на горі Арарат.

Картина була подарунком Йона Фрідріха Саксонського Нікола Перрено де Гранвею, канцлеру імператора Карла V; потім перебувала в колекції кардинала Гранвея, куплена у 1600 році в Безансоні імператором Рудольфом II у графа Кантекроя, племінника Гранвея; з 1677 року зберігалась у віденьській скарбниці.

Морською затокою пливе незрозумілий човен. До єдиної щогли прив'язане дерево, з крони якого виглядає сова. Вітрило відсутнє, а човном недбало веслує єдиний персонаж чимось на зразок великої ложки. Корабель без розумного керівника може лише безпорадно тинятися водою, бо не має ні ясної мети попереду, ні клопотань про безпеку маршруту. Глядачі картини зі здивуванням спостерігають за корабельною командою, що викликає і подив, і зневажливе ставлення. Практично ніхто не забезпечує безпеки човна і товариства. Човен давно перетворили на бенкетну кімнату, бо подбали навіть про охолодження ємності з вином. В човні також велика діжка чи то з вином, чи то з пивом. За столом головують чернець-францисканець і чорниця, що грає на лютні. Обидва завзято співають хвацьких пісень. Якийсь дурник лізе на щоглу, де прив'язана смажена курка, наче приз необачному, що ризикне її дістати як на свято травневого дерева. Ще один дурник в червоному намагається звернути увагу дивацького товариства на ризиковану поведінку персонажа на щоглі. Але дивацьке товариство — його не чує, а завзято хапає ротом млинець, що підвішений на мотузці і ніяк не дається нікому. Жінка з кухлем, хлопчик і два оголені плавці забезпечують товариство питвом. Ганебну поведінку диваків на човні підтверджує і персонаж-ненажера, що перебрав і якого нудить. Він вивергає їжу у воду, перехилившись через човен.

Здається, що човном править лише блазень, що, однак, байдуже відвернувся від дивацького товариства і сам п'є щось хмільне, зосередившись не на керуванні, а на келиху в власній руці. Зрозуміло, що човен не витримає жодної небезпеки і неодмінно загине з першою ж перешкодою, а його насельці — майбутні мерці. Бо на човні запанував повний абсурд.