Поетичні збірки: «Летючі начерки» (1806), «Вірші на різні випадки» (1807), «Години дозвілля» (1807). Цикл любовних віршів, адресованих Мері Чаворт,; вірші, звернені до зведеної сестри Августи; цикл віршів, присвячених історичній постаті Наполеона; поетичний цикл «Єврейські мелодії».

Поеми: «Паломництво Чайльд Гарольда» (світова слава); «східні поеми»: «Гяур» (1813), «Абідосська наречена» (1813), «Корсар» (1814), «Лара» (1814), «Облога Коринфа» (1816), «Паризина» (1816).

Драматичні твори: «Манфред» (1817) та «Каїн» (1821).

Останній вірш Джорджа Байрона  «У день, коли мені виповнилося тридцять шість років»

Народився 20 березня 1639 року в селі Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався в Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув чудову європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І. Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П. Дорошенкові та І. Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної й соборної української держави.

 Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно володів гетьманською булавою протягом майже 22 років (8081 днів). Період його правління характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700–1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави й утворення на українських землях незалежної держави.

Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 року в селі Варниця поблизу м. Бендери. Похований у монастирі Св. Георгія (Юрія) м. Галац (Румунія).

До популяризації українського гетьмана в Західній Європі прилучився в першу чергу Вольтер у своїй відомій історії про Карла XII, в якій між іншим описав, як один польський шляхтич, бажаючи помститися за те, що Мазепа «вів романс» із його дружиною, покарав його оригінальним способом, а саме: упіймавши Мазепу, наказав роздягнути його, а опісля прив’язати до дикого коня й пустити в степи, сподіваючись, що Мазепа неминуче загине. На щастя, юнака врятували козаки. Опісля з козаками Мазепа брав участь у походах проти татар. «Завдяки своїм знанням,— пише Вольтер,— Мазепа здобув собі на Січі велику пошану, а цар уважав обов’язковим зробити його князем України».

 Страдницька душа ліричного героя.

 Джерело страждань ліричного героя — недосконалість життя.

 Загадковість, недоговореність, внутрішня енергія поезії.

 Порушення традиційних форм поезії: обірваний на середині рядок; залучення слів із побутової лексики; різний ритм, розмір, довжина рядків, строф; створення нового поетичного жанру — стансів, «віршів на випадок» (вірш, написаний з якогось певного приводу чи звернений до конкретного адресата); написання поезії у вигляді внутрішнього монологу поета.

 благородство душі;

 глибина і сила почуття;

 підкреслене почуття вищості, зневага до людей;

 самотність.

 «світова скорбота», сплін

 Романтичний герой — герой романтичного твору, який страждає від відчуження, від неможливості змінити своє становище та оточуючий світ. Він ідеальний: красивий зовні і внутрішньо, здійснює вчинки у відповідності до своїх ідеалів, жертвує собою в ім'я цих ідеалів та людей, суспільства, якому він не потрібен.

 "Світова скорбота" — вираження глибокого розчарування наслідками Французької революції.