Не можу я заснути без печалі,

без кришталевих сліз в моїх очах.

Війна забрала все на світі:

родину, друзів, мрії та дитинство в прах.

Як несподівано вона прийшла до нас,

усі гадали – ненадовго, лиш на час.

Та вже роки минають у печалі,

а біль війни живе в кожній сльозі.

В блокаді й під вогнем були міста,

моєї неньки, рідної країни.

Насилля, вбивства, сльози й каяття,

зруйновані домівки та родини.

Ніхто не думав й не гадав,

що буде плакати вся наша земля.

Що Маріуполь, Буча, Херсон, Шостка та більшість інших міст щодня

відчують біль жорстокого буття.

За що така їх доля наздогнала?

За що усе це нашій Україні?

Пролито крові вже немало,

і досі гинуть люди без вини.

Загиблих мирних – тисячі,

спочили в рідній, змученій землі.

Та особливий біль у серці за дітей, що не зросли. Вони не встигли, навіть, здійснити свої мрії, не встигли світ пізнати до кінця. Про них ми будем

пам’ятати вічно, допоки б’ються наші серця. Їх пам’ять житиме завжди в душі,

у кожній квітці, слові й кожній днині.

Схиляємо сьогодні голови в журбі

перед усіма, хто від війни загинув.

Щодня ми чуємо звуки вибухівок,

тривоги, що лунають знов і знов.

Та попри біль, втому і розлуку,

вперед ідемо з вірою й любов’ю.

Бо Україна вистоїть і переможе,

крізь темряву до світла шлях знайде.

А пам’ять про загиблих буде жити вічно,

допоки Україна є і буде, і цвіте.

(Новак Оля, 2026)

без кришталевих сліз в моїх очах.

Війна забрала все на світі:

родину, друзів, мрії та дитинство в прах.

Як несподівано вона прийшла до нас,

усі гадали – ненадовго, лиш на час.

Та вже роки минають у печалі,

а біль війни живе в кожній сльозі.

В блокаді й під вогнем були міста,

моєї неньки, рідної країни.

Насилля, вбивства, сльози й каяття,

зруйновані домівки та родини.

Ніхто не думав й не гадав,

що буде плакати вся наша земля.

Що Маріуполь, Буча, Херсон, Шостка та більшість інших міст щодня

відчують біль жорстокого буття.

За що така їх доля наздогнала?

За що усе це нашій Україні?

Пролито крові вже немало,

і досі гинуть люди без вини.

Загиблих мирних – тисячі,

спочили в рідній, змученій землі.

Та особливий біль у серці за дітей, що не зросли. Вони не встигли, навіть, здійснити свої мрії, не встигли світ пізнати до кінця. Про них ми будем пам’ятати вічно, допоки б’ються наші серця. Їх пам’ять житиме завжди в душі, у кожній квітці, слові й кожній днині. Схиляємо сьогодні голови в журбі

перед усіма, хто від війни загинув.

Щодня ми чуєм звуки вибухівок,

тривоги, що лунають знов і знов.

Та попри біль, втому і муку,

вперед ідемо з вірою й любов’ю.

Бо Україна вистоїть і переможе,

крізь темряву до світла шлях знайде.

А пам’ять про загиблих буде жити вічно,

допоки Україна є і буде, і цвіте.

(Новак Оля, 2026)