Телебачення є потужним засобом комунікації, засобом масової інформації, пропаганди та маніпуляцій. Водночас, у вужчому сенсі, під телебаченням розуміють галузь техніки і відповідної технічної науки.

Телебаченням називають також виробництво аудіовізуальних програм та передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їхнього поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження^[6].

Телебачення стало доступним у грубій експериментальній формі ще наприкінці 1920-х років. Після Другої світової війни вдосконалена форма чорно-білого телевізійного мовлення стала популярною у США, а згодом і в інших країнах світу. У середині 60-х років набуло швидкого поширення кольорове мовлення у розвинених країнах. З винаходом касети Betamax та VHS, лазерних дисків, флеш-накопичувачів та інших компактних засобів запису й відтворення зображень, телевізори почали використовувати не тільки для прийому телепередач, а й для перегляду записаної інформації. З винаходом Інтернету з'явилося й розвивається Інтернет-телебачення.

У побуті словом радіо називали також дротові абонентські гучномовці. Поєднання радіоприймача та електричного програвача платівок мало назву радіола. Поєднання радіоприймача та магнітофона — радіомагнітола. Поєднання радіоприймача, телевізора, програвача платівок та/або магнітофона — радіокомбайн.

Як мас-медіа радіо набуло популярності на початку XX століття. У другій половині XX століття його популярність поступилася телебаченню, але радіо досі (на початок XXI століття) залишається доволі популярним, конкуруючи з телебаченням та Інтернетом. У час свого розквіту радіо було потужним засобом масової пропаганди й тому технічним засобом, що значно вплинув на історію людства. Діапазон радіопередач, проте, дуже широкий, крім новин і пропагандистських матеріалів, радіопрограми включають трансляцію розважальних передач: музики й театральних постановок, спортивних подій, освітніх програм тощо.

У вужчому значенні «комп'ютер» — це електронний пристрій з можливістю програмування, який здійснює обчислення за заздалегідь визначеним алгоритмом, оскільки з другої половини ХХ ст. практично всі комп'ютери створені з використанням електронних пристроїв як функціональних елементів.

Перші комп'ютери були призначені лише для виконання обчислень, але на сьогодні комп'ютери використовують у промисловості та техніці як системи керування — вони є невід'ємною частиною складної побутової техніки (телевізори, пральні машини, мікрохвильові печі, телефони), промислових роботів, АСУ, електронних систем для транспортних засобів.

Сучасний комп’ютер складається з центрального процесора, який відповідає за обробку інформації, та пристрою пам’яті на основі напівпровідникових мікросхем, в якому інформація зберігається. Результат виконаної роботи може бути поданий користувачеві за допомогою різних пристроїв виведення інформації: у вигляді візуального зображення на екрані монітора, роздрукований на папері за допомогою принтера, відтворений у звуковій формі або іншим доступним способом. Пристрої введення (клавіатури, миші, джойстики тощо) дають змогу отримувати інформацію із зовнішніх джерел.