Глава наукової школи кібернетики. Лауреат численних премій і нагород. Дійсний член АН СРСР (1964), АН УРСР (1961). Почесний член багатьох іноземних академій. Засновник Інституту кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України, який і очолював до 1982 р. Помер в Москві, куди був перевезений для лікування. Похований у Києві на Байковому

У 1910—1916 навчався в Другій полтавській чоловічій гімназії. Закінчив її зі срібною медаллю^[7].

1916 року вступив до механічного відділення Петроградського політехнічного інституту, але в листопаді того ж року був призваний в армію і зарахований до школи прапорщиків при одному з петербурзьких юнкерських училищ. До демобілізації в березні 1918 року воював на турецькому фронті. Після Жовтневого перевороту як офіцер революційної армії вільної Росії був мобілізований до Білої армії, але дезертирував із неї і оселився в містечку Сміла (тепер Черкаська область). Побоюючись репресій за своє офіцерське минуле, за допомогою своєї мачухи Олени Петрівни Карєєвої роздобув документи на ім'я Юрія Васильовича Кондратюка і під цим іменем прожив до кінця життя.

Незалежно від Костянтина Ціолковського вивчав основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів. У праці «Завоювання міжпланетних просторів» (1929) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступеневих ракет. Першим сформулював теорію багатоступеневих ракет, запропонував використовувати для ракетного палива деякі метали й неметали та їхні водневі сполуки. Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем.

Багато ідей Юрія Кондратюка (про створення космічних систем, про розрахунки траєкторій польотів для висадки на місячну поверхню) використано у практичній космонавтиці. Зокрема, результати його наукової праці «Про завоювання міжпланетних просторів» були використані при плануванні висадки американських астронавтів на Місяць (1969), на зворотному боці якого іменем Кондратюка названо кратер.

З початком Другої світової війни вступив добровольцем до народного ополчення.

Довгий час уважалося, що Юрій Кондратюк загинув 3 жовтня 1941 року (тому на меморіальній дошці у Полтаві, фото якої наведено нижче, роком смерті вченого вказано 1941 рік). Проте, згодом були знайдені докази того, що Ю.Кондратюк був живий і після цієї дати (наприклад його підпис у відомості, датований січнем 1942 року)^[8]. Тому поширеною стала версія, що вчений загинув 23 лютого 1942 року під містом Кіровим Калузької області. Похований у братській могилі, розташованій у сосновому лісі на околиці міста Кірова Калузької області (у кінці вулиці Красний Бор, за 20 метрів від дороги Кіров — Верхня Пісочня; 54°05′11″ пн. ш. 34°16′53″ сх. д.)^[9][10]. За версією Джона Губолта, помер у 1952 році^[11]. Проте найбільш імовірною є версія, що він загинув у концтаборі. Як аргумент прихильники цієї версії наводили факт виявлення після війни в Пенемюнде рукописного зошита Юрія Кондратюка з формулами й розрахунками з ракетної техніки^[12].

Учений у галузі економічної кібернетики, академік Академії наук СРСР(1984) і Національної академії наук України (1973), заслужений дiяч науки і технiки України (1990), лауреат Державної премiї України (1973) і Державної премії СРСР (1981). Директор Iнституту кiбернетики iменi В. М. Глушкова НАН України (1982-1994).

       Ним особисто і в співавторстві опубліковано понад 200 наукових праць, у тому числі біля 20 монографій. Основні праці з теорії оптимальних рішень, розробки математичного апарату економічної кібернетики. Приймав участь у створенні високопродуктивних ЕОМ, пакетів програм, формуванні напрямів розвитку інформатики. 

   Після смерті В.М.Глушкова з 1982 по 1994 роки очолював Інститут кібернетики АН УРСР, був також академіком-секретарем Відділення інформатики, обчислювальної техніки і автоматизації, членом Президії НАН України.

     У 1984 р. обраний академіком АН СРСР. Голова комісії системного аналізу АН СРСР (1987) та при Президії НАН України з 1992 р.

   У 1987–1991 рр. – завідувач кафедри теоретичної кібернетики за сумісництвом. Протягом усієї своєї діяльності приділяв значну увагу підготовці кваліфікованих наукових кадрів, створив авторитетну наукову школу в області оптимізації і системного аналізу. Зробив значний внесок в теорію оптимальних рішень і розробку математичного апарату економічної кібернетики. Розвинув метод послідовного аналізу варіантів та концепцію інформатизації суспільства. Створив авторитетну наукову школу в області оптимізації і системного аналізу.

     Підготував  48 кандидатів і докторів наук.

    Лауреат Державної премії СРСР (1981), Державних премій України (1973, 1993), премій імені М. М. Крилова (1971) та В. М. Глушкова (1984). Заслужений діяч науки і техніки України (1990).

       Нагороджений Орденами Жовтневої Революції (1980), Трудового Червоного прапору (1976), Кирила та Мефодія (НРБ) (1985), медалями «За доблестный труд» (1970), «В пам’ять 1500-ліття Києва» (1982), «За строительство БАМ» (1986).

       Автор і  співавтор понад 250 наукових праць, в тому числі 11 монографій. Основні праці: Методы невыпуклой оптимизации. – М.: Наука, 1987. – 279 с. (у співавторстві з Гупалом А.М., Норкіним В.І.); Методы последовательной оптимизации. – М.: Наука, 1983. – 207 с. (у співавторстві з Куксою А.І.); Оптимизационные задачи производственно-транспортного планирования. – М.:  Наука, 1986 . – 264 с. (у співавторстві з Трубіним В.О., Шором Н.З.).

Летичевський
Олександр Адольфович
Завідувач відділом теорії цифрових автоматів
Інституту кібернетики НАН України, академік
Національної академії наук України,
заслужений діяч науки і техніки

Олександр Летичевський — видатний український вчений у галузі кібернетики та інформатики. Результати, отримані ним у галузі теорії автоматів та алгоритмів, комп’ютерної алгебри, штучного інтелекту та теорії проектування обчислювальних систем, широко відомі світовій науковій спільноті. Народився Олександр Адольфович 3 травня 1935 року в м. Києві. 1957 року закінчив механіко-математичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка і відтоді працює в Інституті кібернетики НАН України. 1963 року у Московському державному університеті захистив кандидатську дисертацію, яка була однією з перших робіт з алгебраїчної теорії автоматів. У ній вперше було вирішено проблему композиційної повноти автоматів Мура і побудовані основи структурної теорії подібної теорії Крона-Родоса, яка з’явилась значно пізніше. 1971 року в Інституті кібернетики захистив докторську дисертацію, присвячену теорії дискретних перетворювачів інформації.
У цій роботі Олександр Летичевський обґрунтував новий підхід до вивчення проблеми еквівалентності алгоритмів. З 1980 року керує відділом рекурсивних обчислювальних машин, а з 2009 — відділом теорії цифрових автоматів. 1990 року його обрано членом-кореспондентом, а 2009 року — академіком НАН України за спеціальністю «інформатика». Олександр Летичевський — один з найяскравіших представників наукової школи академіка В.М. Глушкова, заснував свою наукову школу з прикладної теорії алгоритмів, результати якої широко використовуються у практиці. У 1980-1990 роках досліджував проблеми знаходження алгебраїчних інваріантів програм, їх використання для розробки ефективних алгоритмів і програм, проблему розподілених паралельних обчислювань і проблеми створення програмного забезпечення багатопроцесорних обчислювальних систем з розподіленою пам’яттю. Останнім часом розвиває нову оригінальну математичну теорію взаємодії математичних агентів і середовищ, що складають теоретичну базу інсерціонного моделювання. Олександр Летичевський брав участь у багатьох практичних і промислових розробках. Зокрема, у 1960–1970 роках він був одним з основних розробників математичного забезпечення машин серії МИР для інженерних розрахунків та систем автоматизації проектування обчислювальних машин ПРОЕКТ. У 1980-і роки керував створенням математичного забезпечення багатопроцесорних обчислювальних комплексів. Система алгебраїчного програмування АПС, створена Олександром Летичевським та його учнями в Інституті кібернетики, базується на досвіді побудови цих систем. Нині вчений керує використанням своїх теоретичних результатів для побудови програмного забезпечення у зарубіжних фірмах Motorola та UniSoft. Від 1964 року Олександр Летичевський викладає у Національному університеті імені Тараса Шевченка, керує міжнародними проектами за програмами INTAS, NATO і CRDF, є членом редколегій журналів «Кибернетика и системний анализ», «Theoretical Computer Science», багато спілкується з міжнародними науковими організаціями та зарубіжними вченими. Його працю вшановано Державною премією СРСР, державними преміями України, премією імені В.М. Глушкова. У науковому доробку вченого понад 200 робіт і монографій, серед його учнів понад 40 кандидатів та 9 докторів наук.

Взято з джерела: http://vid-vcheni.blogspot.com/