В результаті трирічної громадянської війни перемогу здобули

націоналісти. Ближче до кінця війни настало похолодання у відносинах як у республіканців з СРСР, так і у Франко з Німеччиною та Італією.

Після початку холодної війни вплив СРСР в ООН впав, і на початку 50-х рр. послідувала хвиля дипломатичних визнань Іспанії.

Вже в ході війни Франко почав обмежувати вплив фашистської партії (Фаланги), а після війни партія в основному займалася соціальною роботою, перетворившись на щось подібне радянським профспілкам. Називатися партія стала Національним рухом.

За його ініціативою було почато політику національного примирення, зведено пам'ятник загиблим республіканцям. Проте, репресії проти політичних супротивників (крім республіканців, до них належали сепаратисти з Каталонії і Країни Басків) тривали до його смерті.

З середини 50-х років почалося Іспанське економічне диво, що вивело Іспанію зі стану однієї з найбідніших країн Європи на рівень цілком розвиненої європейської країни. Досить тривалий час Іспанія займала друге місце у світі (після Японії) за темпами економічного розвитку. Багато міністрів, творці економічного дива, були членами католицького світського ордена Opus Dei. В кінці 60-х рр. почалися і політичні реформи, був прийнятий закон про пресу і дозволені страйки неполітичного характеру, розширено місцеве самоврядування, прийнято декілька конституційних законів, що розширили права громадян і що дозволили згодом мирний перехід до конституційної монархії. Весь цей час (з 1947) Іспанія вважалася монархією з вакантним місцем короля, в цей же час Франко ухвалив рішення, що королем після його смерті повинен стати принц Хуан Карлос, що і відбулося в 1975 році