Батьківщиною червоного перцю прийнято вважати тропічну частину Америки. У Перу в древніх похованнях виявлено плоди цієї рослини. Можливо, індіанці шанували перець як священну рослину.

Досі у зоні тропічних лісів Південної Америки червоний (чилійський) перець росте в дикому вигляді.

Першим європейцем, який познайомився з пекучим перцем, був Колумб. Судячи із записів, які він зробив у своєму щоденнику, відбулося це 15 січня 1493 року на Гаїті, де він покуштував пекучого соусу з місцевих плодів.

Перець Колумб привіз до Іспанії, а також насіння квасолі, тютюну та інших екзотичних овочів. Спочатку перець вирощували як лікарську рослину, але незабаром оригінальний екзотичний овоч потрапив на кухню і його використовували як пряність.

Батьківщиною редьки вважають Єгипет і Китай. Про культивування редьки в Стародавньому Єгипті говорять написи на піраміді Хеопса. З насіння редьки в Єгипті готувалося широко поширене в стародавньому світі рослинне масло, яке також виробляли і стародавні китайці.

З Єгипту редька потрапила до Стародавньої Греції і, таким чином, до Європи. У дні свят, присвячених Аполлону, греки приносили в дар до його вівтаря три головні, за їхніми поняттями, коренеплоди –редьку, буряк і моркву.

Редиска – найближча родичка редьки, але походження її пізніше. Вважається, що редиска з'явилася в Середньовіччі в результаті селекції редьки.

Кочаниста капуста – одна із найдавніших овочевих культур, що вирощувалася в Середземномор'ї і Південній Європі понад 4,5 тисяч років.

Селяни Стародавнього Риму особливо любили капусту з солониною і бобами. Давньогрецький натураліст і філософ, один з перших ботаніків давнини Теофраст у знаменитій праці «Дослідження про рослини» досить докладно описав три сорти капусти, які в ті далекі часи обробляли афіняни.

Стародавні греки і римляни надавали капусті величезного значення, вважаючи її ліками, що виліковують майже всі існуючі хвороби. А в середні віки інтерес до капусти в Європі тільки зріс: знаменитий учений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) відвів капусті досить багато місця в своїй енциклопедії теоретичної і клінічної медицини «Канон лікарської науки».