У середині 1950-х років під впливом антикомуністичних подій у сусідній Польщі в м. Будапешті відбувалися багатотисячні студентські мітинги. Опозиція вимагала проведення вільних виборів, звільнення політв'язнів, уведення багатопартійної системи, реформ у сільському господарстві, утворення уряду на чолі з реформатором І. Надєм.

На бік протестувальників перейшла столична поліція і деякі частини столичного гарнізону

Під цим тиском комуністичне керівництво Угорщини погодилося на те, щоб прем'єр-міністром призначили І. Надя.

Водночас з метою «відновлення порядку» влада звернулася до СРСР із проханням увести війська в Будапешт.

25 жовтня 1956 р. перед будинком парламенту зібралося 10 тис. осіб. Влада відкрила вогонь по демонстрантах, було вбито близько 100 осіб. На вулицях і площах столиці розпочалися бої

1 листопада І. Надь заявив, що Угорщина виходить з Організації Варшавського договору, і звернувся до ООН із проханням визнати її нейтральною державою. Після цього вночі проти 4 листопада 1956 р. радянські війська ввійшли в столицю Угорщини.                            

Було оголошено про створення Угорського революційного робітничо-селянського уряду на чолі з Я. Кадаром. Уряд виступив зі зверненням до населення країни, у якому йшлося про необхідність захистити «владу народу і незалежність країни від західних держав і “контрреволюціонерів”».

Народна революція в Угорщині потопала в крові. У ході боїв на вулицях Будапешта й інших міст, що точилися до 11 листопада 1956 р. (а в окремих місцях — до початку 1957 р.), загинуло понад 700 солдат Радянської армії та близько 2,5 тис. повстанців. Більш як 130 тис. угорських громадян залишили країну.

21 листопада І. Надя, який переховувався в югославському посольстві, заарештували й вивезли до Румунії, а згодом стратили.

Події 1956 р. виявилися повчальними для нового угорського керівництва. Я. Кадар, лишаючись прихильником марксизму-ленінізму, обрав шлях національної згоди, компромісів і поступових реформ.