Бегот Стріт 63 в Південному Дубліні — місце народження Френсіса Бекона, яке було відзначене меморіальною дошкою в 1999 році.^[1]

Перші картини Бекон почав писати у 20 років та його діяльність тривала епізодично близько наступних 15 років. Сумніваючись у своєму таланті художника, він заробляв на життя декоруванням килимів і меблів. Відомим Френсіс Бекон став у 1944 році після створення картини Три етюди фігур в ногах Розп'яття.

Посмертно, художник отримав популярність, як один з найкращих художників кінця 20-го століття. В листопаді 2013 року його робота Три етюди Луціана Фройда був проданий на аукціоні за суму 142,4 млн дол. США — максимальна ціна аукціону за твір мистецтва без урахування інфляції.

Маючи активну зацікавленість до його робіт музеями світу, Бекон, проте, не часто купувався буржуазною англійською публікою з метою декорації приватних резиденцій. Колишній прем'єр-міністр Маргарет Тетчерякось назвала його «Людиною, яка малює ці жахливі картини».^[2]

Живопис Френсіса Бекона завжди на межі ризику, вкрай експресивний і імпровізаційний. Проте, композиційна спроба організації простору у Бекона постійна: перспектива, лінія горизонту, параметри тривимірного простору (на прикладі подібності клітини або — акваріума).

Якщо ранні роботи Бекона переважно темних тонів, то надалі живописні полотна стають більш інтенсивними за кольором і навіть — декоративними (улюблені художником жовті, полуничні, вишневі, помаранчеві, чорні — теплі і відкриті яскраві кольори гами; рідше — холодні, де перевага віддається — сірим, темно-синім, сіро-зеленим відтінкам).

Вся енергія і експресивність живопису Бекона втілена в скульптурній тілесності, в зламах форм, в химерній масі, тягучого лавоподібного типу. Образи живопису пов'язані з деформацією і гіперболізацією, яка в його роботах здається зовсім доречною і необхідною.

Бекон користувався великою, з першого погляду — хаотичною документацією: фотографіями (з них, в тому числі фотографіями Едварда Майбріджа), репродукціями (вирваними з книг з мистецтва, анатомії, антропології, зоології, радіографії), фрагментами сторінок з журналів, газет.

Він вважав фотографію третім оком, яке схоплює невидимі і непередбачені моменти буття: ''Фотографія схоплює витік, вона — об'єктивна''. Але художник перетворює фотозображення у своїх роботах, виводить на інший емоційний рівень сприйняття, оголюючи свій внутрішній світ — тим самим, досягаючи в повній мірі, як вважав Бекон — «таємниці живопису».

В 1945-м в лондонской The Lefevre Gallery открылась выставка, с которой началась слава Фрэнсиса Бэкона. Это был погожий апрельский денек. Знаменитый арт-критик Джон Расселл писал, что выставка совпала с окончанием Второй мировой войны в Европе, и «публика, проникнутая духом оптимизма и ностальгии, шла смотреть картины с благодарностью, ощущением, что ужасы остались позади и все теперь будет в порядке».
Публику ждал отрезвляющий сюрприз: Вторая мировая закончилась, а вот Фрэнсис Бэкон только начинался. Те, кто входил в зал насвистывая, выходили уже в гробовой тишине.

«Три этюда к фигурам у подножия распятия» произвели взрывной эффект: критики были разгневаны, напуганы, подавлены, восхищены. Едва ли эта картина кому-то понравилась. В этом смысле она была сродни прозе Достоевского или фильмам Пола Томаса Андерсона: ее было трудно любить, куда легче было перед ней благоговеть. Глядя на нее, ты оказывался запертым в лишенном перспективы, безвыходно плоском пространстве, заполненном криком и страданием. А легкомысленный морковный