На допомогу нашим захисникам стало багато волонтерів та цивільних. Наталія вирішила, що не хоче нікуди тікати, хтось має допомагати в тилу! 
Наталія Лисенко ще з перших днів плела маскувальні сітки, в’язала шкарпетки, які потім передавали на блокпости та в госпіталі.
У Запорізькому навчально-виховному комплексі № 67, де працювала Наталія, вирішили збирати кошти на допомогу нашим бійцям. Щотижня вона робила закупівлі необхідного і передавала на блокпости. Та на цьому ще не все. Почувши про волонтерство в Єврейському центрі Мазаль ТОВ. Почала допомагати розвозити на велосипеді харчі, медикаменти, памперси пенсіонерам і всім, хто потребував допомоги. Так вона стала волонтером у центрі, в якому і пройшла курси «Школа волонтерів». Успішно, отримавши свідоцтво. Завдяки Єврейському центру  брали участь у різноманітних акціях: «Найдовша ковдра в Україні» (у процесі), «Збери рюкзак до школи», де Наталія з аніматорами розважали дітей, а вони, на знак вдячності, приносили канцелярське приладдя для тимчасово переміщених дітей. Вона встигала проходити різноманітні психологічні тренінги щодо роботи вчителя з учнями в умовах війни, як можна допомогти подолати стрес та хоч трохи розслабитися.
Спорт- ще одне джерело натхнення Наталії Лисенко. Коли було організовано веломарафон на 200 км на підтримку Маріуполя — Mariupol-Azov-Ukraine, Наталія взяла участь. Внесені кошти велоспортсменів за заїзд пішли на підтримку ЗСУ. Також проїхала на велосипеді «Львівську сотню» (100 км) на підтримку нашої армії.
 У душі живе віра та надія, що разом ми подолаємо всі негаразди. Об’єднавшись, українці показали свою суперсилу! Радію та пишаюся тим, які ми стали могутні разом! Слава Україні! Слава нашим героям! 

«Вчитель ХХІ сторіччя — психолог та актор в одному флаконі! Має вміти подати себе, зацікавити своєю особистістю», — певний Олександр.

Ось і сам не тільки ділиться з дітьми з порушеннями слуху тонкощами IT-технологій, а й може заспівати разом з ними будь-яку сучасну пісню жестовою мовою. За таку відкритість і щирість учні кличуть його «класний тато».
У 2018 році став найкращим вчителем України за версією Global Teacher Prize Ukraine та потрапив у престижний рейтинг Топ 30 до 30 років, а у 2019 його відзначили серед ТОП-10 новаторів, які змінюють Україну та світ.

У 2020 році увійшов до ТОП-50 найкращих вчителів світу за версією світової Global Teacher Prize.

Спочатку її впізнають по зачісці! Вона буває зеленою, рожевою, бузковою і навіть жовтою! Але такі сміливі кольори волосся не можуть передати усієї енергії та харизми цієї молодої дівчини! Її обожнюють не тільки діти, а й батьки. Яскраві уроки, цікаве дозвілля, група подовженого дня з новорічними фільмами під какао, неймовірні вистави на всі свята — таким було щасливе шкільне довоєнне життя із Наталією Вікторівною! Цього року в неї клас першачків, у сестричок й братиків багатьох з яких вона теж була першою вчителькою.

І тут сталося 24 лютого, почалася війна. Попри всі жахи Наталія завжди на зв’язку з учнями й батьками. Усі уроки за розкладом, починається навчальний день з гімну України та підбадьорливих слів. То вже потім можна поплакати після розповідей малюків, котрі діляться, де вони ховаються під час повітряних тривог. Бо це ж не справжня тривога, це така гра, в яку навчили грати мама й тато. Але Наталія Вікторівна не та людина, щоб сидіти мовчки! З усіма учнями, колишніми і теперішніми, вона створювала малюнки для військових. Долучилися навіть ті, хто виїхав з країни, їх малюнки теж роздруковували та передавали бійцям.

Майже з першого дня війни Наталія у вільний час допомагала в ресторані, що готував обіди для наших захисників. Вона не тільки чистила, різала, пекла, варила і фасувала, а також зібрала понад 200 000 грн на продукти для цієї благородної справи. Також за час війни за її ініціативи закрито п’ять великих зборів! Придбано 2 автівки на фронт, повна амуніція для одного захисника, тепловізор, прилади для відділу зв’язку ЗСУ. 90 % донатів приходить від батьків учнів. Її стрічки в соцмережах з 24 лютого сповнені фотозвітів. Але й на цьому вона не зупиняється. Постійно триває збір і щоденна роздача харчових продуктів, одягу і необхідних речей для переселенців і багатодітних сімей. Її невелика квартира перетворилася на склад, але вона щаслива допомагати якнайбільшій кількості людей. Від імені всіх батьків діточок, яким пощастило займатися з Наталією Вікторівною, хочу щиро їй подякувати! За той неймовірний приклад сили характеру, оптимізму і незламності перед труднощами, який вона кожного дня подає дітям і батькам!»

    Олександр Сухоручко – один з 400 вчителів з Кіровоградської області, які змінили роботу в школі на зброю в руках і життя в окопах. До великої війни він був вчителем фізкультури в Кропивницькому. Чому пішов на фронт, про поранення та сум за учнями – розповів Суспільному.
       З першого дня повномасштабної війни Олександр допомагав знайомим і рідним, які пішли на війну, збирав гроші на військову амуніцію. Однак вважав, що робить для країни замало. Вирішив піти в армію, коли дізнався про катування російськими військовими жителів Бучі, Ірпеня і Гостомеля на Київщині.
       Впродовж трьох місяців навчався у стрілецькому батальйоні. Після цього поїхав у Мар'їнку Донецької області.Там у серпні біля нього з побратимами розірвалась авіабомба, а наступного дня обстріляв танк. Внаслідок цього Олександр отримав контузію і його евакуювали у госпіталь в Дніпрі.

Атаки окупаційних військ здебільшого спрямовані на ураження громадського сектору – житлові будинки, лікарні, освітні заклади.

З початку повномасштабної війни в Україні ворог пошкодив 826 медичних закладів. Ще 127 росіяни зруйнували вщент. Водночас вдалося відновити вже 62 об‘єкти, які були пошкоджені окупантами.

Від початку повномасштабного вторгнення зафіксовано 464 епізоди воєнних злочинів Росії проти української культурної спадщини. За даними Міністерства культури та інформаційної політики України, внаслідок обстрілів російських окупантів зазнали руйнацій і пошкоджень 139 об’єктів культурної спадщини України. Мова йде про пам’ятки національного та місцевого значення, об’єкти цінної історичної забудови тощо.

Навчальний заклад: Чернівецький міський ліцей №1

Предмет: фізика та астрономія

Учитель фізики та астрономії вищої кваліфікаційної категорії Чернівецького міського ліцею № 1 математичного та економічного профілів, вчитель-методист (1989), Відмінник освіти України (2005), Заслужений вчитель України (1996), переможець національної премії Global Teacher Prize Ukraine (2017), почесний член Лондонського інституту фізики, Найкращий вчитель фізики світу за версією Intel (2004), Президент Чернівецького молодіжного наукового товариства «Квазар» (з 1991 року), один із засновників методу проектно-орієнтованого навчання у школах.

Більше двох десятиліть (з 1969 по 1992 рр.) працював у Чернівецькій середній школі № 24. А в 1991 році був призначений заступником директора з наукової роботи та учителем фізики та астрономії Чернівецького міського ліцею № 1 математичного та економічного профілів. З 1994 року і до нашого часу зосередився лише на вчительській роботі.
Нагороди

Практично з перших днів війни Надія почала збирати запити щодо необхідної допомоги та залучала людей з усього села — і тих, хто нині мешкає тут, і тих, хто родом з Комарова, але живе деінде. Під наставництвом жінки люди готували їжу та доставляли навіть на окуповані росіянами території, збирали харчі, аптечки, одяг, речі для побуту, допомогу воїнам, шили військову амуніцію, плели маскувальні сітки і продовжують робити це на регулярній основі донині.

Ліцей перетворився на волонтерський штаб і місце прихистку для переселенців, а десятки людей приходять сюди щоденно завдяки доброму слову Надії Миколаївни.

Їй вдається знайти необхідні слова, навіть коли опускаються руки, коли довго немає звісток з фронту або закінчуються ресурси. «Люди, ми все можемо, ви неймовірні!», — це вже як особлива мантра, яка надихає рухатися вперед і робити навіть, здавалося б, неможливе!

Крім організації волонтерської роботи, у ліцеї було належним чином організоване дистанційне навчання, тож це ще одне велике досягнення директорки, яке цінують та поважають усі місцеві. Адже навчати дітей навіть за таких складних умов, під час повітряних тривог і підвищеної небезпеки — те, що вкрай важливо нині».