Булінг – це насамперед, психологічна та соціально-педагогічна  проблема. У правовому полі України до 2019 року поняття «булінг» фактично не існувало. Ситуація змінилася з набуттям чинності  19  січня  2019 року  Закону  «Про  внесення  змін  до деяких законодавчих актів  України щодо протидії булінгу (цькуванню)», або Закону  щодо протидії булінгу.

    Які ж міфи про дитяче цькування й досі панують серед українців? 

    Міф перший: «Цькування в школі – звичайні жарти, буденні дитячі конфлікти. Це нормальні взаємовідносини в групі, їх природний розвиток».

     У реальному житті булінг не є дитячими  пустощами. Це прояв репресивних  стосунків.  Булінг може проявлятись у формі  психологічного,  фізичного, економічного, сексуального насильства, а також вчинятися із застосуванням засобів електронних комунікацій  (кібербулінг). Нині булінг в Україні вважається правопорушенням, за вчинення якого передбачена  адміністративна відповідальність. 

    Міф другий:  «Зараз будь-який конфлікт у школі називають булінгом, і кожен на свій розсуд маніпулює цим правопорушенням».

    Насправді  Закон  щодо  протидії булінгу заклав маркери, за якими  можна розпізнати цькування. Серед типових ознак булінгу такі. По-перше, насильницька поведінка, яка має систематичний характер. По-друге,  булінг характеризується дисбалансом сторін, тому тут завжди є кривдник (булер) та жертва (потерпілий), а також можуть бути  спостерігачі (свідки та/або безпосередні очевидці випадку булінгу). По-третє, за вчиненням  булінгу криється певний  умисел заподіяти психічну та/ або фізичну шкоду, принизити, залякати, підпорядкувати потерпілого інтересам кривдника та/або спричинити його соціальну ізоляцію. Натомість конфлікт характеризується випадковістю, нерегулярністю, балансом сил його учасників, відсутністю умислу заподіяти шкоду,  принизити,  залякати тощо. 

    До речі, в Україні є прецеденти, коли обвинувачені в булінгу були виправдані. Наприклад, 19 лютого 2019 року в Білоцерківському міськрайонному суді Київської області слухали справу відносно  вчительки англійської мови, яка нібито цькувала одного зі своїх учнів. Проаналізувавши обставини, суд констатував наявність давніх неприязних  стосунків між батьками та вчителем та у зв’язку з недостатністю  доказів вини вчителя  щодо вчинення нею булінгу дитини постановив закрити провадження. 

    Міф третій: «Сучасні діти розуміють свої права, знають, до кого звернутися в разі вчинення насильства, і вірять, що відповідальні дорослі прийдуть на допомогу».

    На практиці правові знання дітей досить фрагментарні. Водночас вони  є важливими, оскільки  дають дитині можливість почуватися в безпеці, захищати себе,  поважати права інших і розуміти межі дозволеного. Діти добре розпізнають фізичне насильство, проте плутаються  в економічному, не визнають  психологічного  та  соромляться сексуального, хоча часто до нього вдаються, не усвідомлюючи наслідків скоєного. До речі, перше рішення суду про булінг, ухвалене 5 лютого  2019  року  Бориспільським  міськрайонним судом Київської  області,  стосувалося  проявів  психологічного та сексуального  насильства дитини щодо своєї  ровесниці із застосуванням засобів електронних комунікацій, зокрема поширення  непристойних  фото  в  мережі  «Інстаграм». «Жарт» кривдниці  обернувся для її батьків штрафом у розмірі 50 неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян. Це мінімальне покарання, яке  може бути накладене за вчинення згаданого правопорушення. Загалом  Закон передбачає штрафи від 850 до 3 400 гривень, а також громадські роботи від 20 до 60 годин. Діти притягаються  до відповідальності за вчинення булінгу з 16 років. У разі недосягнення кривдником зазначеного віку відповідальність за правопорушення несуть батьки.

Прикрим є й те, що значна кількість дітей приховує факти вчинення відносно них насильства. За даними ЮНІСЕФ, у 2017  році в Україні 67 % дітей віком 11–17 років зіштовхувалися з проблемою булінгу, причому 48 %  нікому про це не розповідали.  Серед причин замовчування сором, зневіра, страх тощо. Мало хто з дітей знає  про існування «гарячої»  лінії (116111), де можна  безкоштовно та конфіденційно отримати допомогу.

    Міф четвертий: «Вихованням має займатися школа. Те, що моя дитина агресивно поводить себе в школі, – провина педагогів, які не організували процес так, щоб дитині було цікаво й вона не гаяла часу на дурниці».

    Насправді виховання починається з сім’ї. Якщо дитина стає свідком насильства, агресивної поведінки, деспотизму, систематичного приниження або страждає від браку уваги, турботи, любові батьків чи, навпаки, залюблена до вседозволеності, то зазвичай це відбивається на її поведінці. Обов’язки батьків щодо виховання дитини закріплені в Конвенції про права дитини, згідно з якою батьки або опікуни несуть головну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Зі шкіл обов’язків, звісно, теж ніхто не знімає. Закон України «Про освіту» закріплює право на безпечні умови навчання, а Закон щодо протидії булінгу визначив механізм попередження цькування в закладах освіти. 

     Отже, гармонійний розвиток дитини потребує комфортного шкільного середовища й сім’ї, де панує атмосфера щастя, любові та порозуміння. Діти повинні навчитися довіряти дорослим, розповідати про факти булінгу батькам, не допускати фактів цькування, підтримувати товаришів, які стали жертвами шкільного насильства. Тільки разом можна створити безпечне й комфортне освітнє середовище, у якому всі будуть почуватися щасливими! 

    А чи доводилося тобі ставати жертвою або свідком булінгу? 

                                                                                    (487 слів. За матеріалами «Юридичного вісника України»)

У пригоді стане орієнтовний питальний план, який можна трансформувати в номінативний. 
1. Що таке булінг?
2. Звичайні дитячі пустощі чи цькування?
3. Як розпізнати булінг?
4. Чи знають діти свої права?
5. У всьому винна школа?
6. Як створити комфортне шкільне середовище?

Відповідь проілюструйте прикладом з власного життя.