Гарсіа Маркес - це один з найвідоміших письменників сучасності,

найяскравіший представник літератури "магічного реалізму". 6.03.1928 р.-

народився в провінційному селищі Аракатака (Колумбія)в родині

телеграфіста. До восьми років виховувався у домі діда. Тут він мав змогу

прилучитися до скарбів фольклорної традиції. Навчався в єзуїтській школі та

національному коледжі. 1947 р.- вступив на юридичний факультет

Національного університету в Боготі. 1948 р. – через початок “віоленсії”

університет було закрито. Гарсія Маркес переїхав до Картахена –де-лас-

Індіас, де продовжив навчання в університеті , зав'язав знайомства в

літературному середовищі, розпочав репортерську діяльність. 1952 р.-

надрукував нарис “Ла-Сьєрпе”, присвячений народним повір'ям і легендам.

1954 р.- повернувся до Боготи, продовжив журналістську роботу в газеті

“Ель Еспектадор”. Створив низку нарисів і репортажів про колумбійське

життя; зблизився з представниками комуністичного руху. 1961 р.-

повернувся до Латинської Америки. Кінець 50-80-х років пише свої найкращі

твори: повість “Полковнику ніхто не пише” (1958 р.), роман “Сто років

самотності” (1967 р.), збірка “Дивовижна й сумна історія….”(1962 р.),

романи “Осінь патріарха” (1975 р.) і “Кохання під час холери” (1985 р.) та

інші. У Мексиці у віці 87 років помер славетний колумбійський письменник,

лауреат Нобелівської премії з літератури Габріель Гарсіа Маркес.

-  прагнення відтворити “моделі” національного буття,національної історії, національного мислення;

- поєднання соціального й буттєвого аспектів, майстерна передача їхнього місцевого колориту;

- міфопоетична забарвленість картин повсякдення й побуту;

- тема розладу людських взаємин у світі;

 - змалювання дивного, незвичайного, абсурдного, надприродного,

усяких метаморфоз;

-       створення фантастичної дійсності, в якій зруйновані межі між

реальним та надреальним, об'єктивним і суб'єктивним.

(очікувані відповіді учнів)

Г.Гарсіа Маркес у оповіданні «Стариган з крилами» піднімає ряд

проблем. Найяскравіше можемо прослідкувати проблему духовного падіння

суспільства, моральної деградації людства. Варто наголосити також на

проблемі вибору – що у сучасному світі вибирає людина – земне чи мирське

– добро чи зло? Чи готова пожертвувати принаймні мізерно заради порятунку

незнайомої людини? Яскраво автор показує проблему любові до ближнього,

особливо в епізодах, коли люди згущають над янголом – б’ють, припікають

залізом, тицяють пальцями, кидають у клітку недоїдки, а він просто терпить.

Оповідання «Стариган з крилами» - це тонкий і надзвичайно чутливий

сплав почуттів у реальному та міфологічного вимірах. Жителі невеличкого

селища Пелайо та Елісенда надзвичайно заклопотані своїми справами.

Погода жахлива, дощ не припиняється уже впродовж трьох діб. У таку

негоду подружжя знаходить на своєму подвір’ї старого, лисого жебрака, в

подертому одязі, який не мав змоги підвестися через велетенські крила, які

так природньо виглядали із-за спини. Коли люди трохи отямилися, дійшли

висновку, щоб перед ними янгол. Парадоксально, та ми звикли уявляти собі

їх зовсім по-іншому…Посланці Господні мають бути білосніжні, прекрасні,

витончені…Усі життєві негаразди і біди є місцем для зустрічі з Богом. І цей

Ангел теж прийшов в той момент, коли цього потребувала не лише родина

Пелайо, але й усі жителі селища. Чому в такому вигляді? Напевно, щоб

відобразити глибину душі і помислів цих людей. Адже, із прибуттям ангела

ніхто з них не змінився, духовно не очистився, їхні серця не тягнулися до

світла.

Найвищою метою подружжя було матеріальне збагачення, жителів

селища – побачити «дивину», люди завжди потребують вина і видовищ,

отцеві – не втратити свою парафію. Ці люди просто звикли жити своїм

приземленим безкрилим життям, зовсім не усвідомлюючи сутність

людського призначення на землі. Мірилом людських взаємин стають не

любов, повага, добро, а гроші, матеріальні здобутки. Цим оповіданням Г.

Гарсіа Маркес хотів людство попередити і показати, як близько ми до

«безкрилої» катастрофи… Люди не здатні сприйняти високі, благородні

істини, вони перебувають у полоні байдужості, корисливості, розрахунку.

Але автор має надію на краще, тому ангел не помирає, а одужує і відлітає в

піднебесся.

Аналізуючи відношення до янгола Елісенди га Пелайо, слід

акцентувати увагу на прагматизмі цих людей: вони беруть плату за янгола і

на виручені гроші будують дім з балконом, не забуваючи, правда, поставити

грати на вікна, щоб до помешкання не залітали янголи. Це святотатство, не

говорячи вже про те, що здоровим глуздом не поясниш такого перевернутого світу людської моралі. Після цього не так вже й дивно, що Елісенда виганяє янгола зі спальні віником, що він перетворив її життя на пекло, бо вміє множитися і наповнювати собою всі помешкання. Зрозуміло, що, коли янгол змахнув крилами, героїня почуває себе нарешті щасливою, що говорить про очевидність літературної паралелі: у творі Кафки «Перевтілення» всі члени родини перехрестилися, почувши про смерть потвори, у Маркеса - Елісенда

полегшено зітхнула, — і там, і тут мова йде про втрату героями людяності.

Якщо у мешканців селища справжність янгола викликає сумнів, то у

справжності дівчини-павука сумніву немає: її можна розглядати з усіх боків,

можна ставити їй запитання, причина її перетворення цілком зрозуміла.

Страшна зовнішність і той смуток, з яким вона розповідала про свої нещастя,

— це видовище, правдиве і повчальне, відвертає увагу від янгола та й вартує

дешевше.

Формально фантастичні елементи у оповіданні зрощені з побутовими

деталями (мешканці сприймають фантастичне як цілком реальне, земне),

однак за суттю вони протиставлені. Духовна безкрилість, ницість людей

очевидні. Навіть коли янгол покинув селище, люди не зрозуміли, для чого

прилітав янгол, вони не осягли справжнього дива. У янгола оновилися крила,

а люди так і не змогли піднятися над суєтою, над меркантильністю.

Таку ж саму нездатність до спілкування з чудесним ми спостерігаємо і в

реакції земляків Пелайо та Елісенди, що завітали до їхнього подвір'я

наступного ранку: «сусіди стояли перед курником, розглядаючи янгола без

будь-якої святобливості, й кидали йому їжу крізь сітку, немовби то було не

надприродне створіння, а якась циркова тварина».

-      Яким ви уявляєте янгола?

-      Чи схожий він на янгола з картини Рафаеля Санті «Сікстинська

мадонна»?

-       Яким зображений янгол у творі Маркеса «Стариган з крилами»?

 

Слово вчителя.

Слово «янгол» у перекладі з грецької означає «вісник».

Отож, він є прямим зв'язком між Богом і людьми, між Небом і Землею.

Можливо, янгол у Маркеса відчув безпорадність і духовну безсилість людей і

саме тому «прибув» аби відновити втрачену єдність людини зі світом.

 Проблемне запитання

- Що, на вашу думку, знищує людей?Ø

( Людей знищує жорстокість, егоїзм, духовне роз'єднання. У них немає віри,

моральних цінностей, пріоритетів. Глобальна катастрофа – це духовний

занепад людства. Кінець світу письменник пов'язує із занепадом віри й

моралі.)

 Що спільного у творах Г. Гарсіа Маркеса і Ліни Костенко?

Перегляд відеозапису поезії «Крила» Л.Костенко у виконанні Б.Ступки

Ліна Костенко «Крила»

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху - пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого - з вірності у коханні.

У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Наскрізною ниткою крізь увесь твір проходить думка-застереження –

людство втрачає духовність! Тільки таким способом можна достукатися до

серця…Люди зазвичай дуже черстві. Вони живуть у своєму ізольованому

світі, майже до ідеалу наповненому матеріальних благ, але там майже немає

місця для Бога. Небеса вічні і справедливі. Родина Пелайо є втіленням

цілковитого прагматизму, їхні сусіди жорстокі та егоїстичні, а отець Гоназго

– справжній владолюбець. Усе це селище є моделлю людства, що втратило

крила, тобто високі духовні ідеали і справжні моральні орієнтири. Ми

будуємо світ, який веде нас у прірву. І змушуємо ангелів захищати нас від

самих себе, які, пропри усю нашу байдужість, люблять нас і хочуть

врятувати, даючи нам різні знаки. Деколи Господь змушений навіть чогось

нас позбавити ( в родині Пелайо тяжко захворів син та й будинок в поганому

стані), щоб вивільнити в нашому захаращеному серці простір для добра,

духовного багатства, турботи, безкорисливого милосердя, щоб збагнути, що

тільки при такій гармонії життя може бути повноцінним.

Диво неспроможне змінити того, хто не прагне змін, а отже — суть

людського існування не в диві, а в природі людини, в її здатності чинити

найвище диво: творити в собі Людину, розправляючи свої крила.

Коли падає зірка, кажуть, що то летить янгол... Ніхто не знає, куди він

прямує, де впаде, чиї двері позначить таємним знаком. Але той, хто побачить

його — обраний. Тому бажаю усім вам віднайти свою зірку, а щоб вона сяяла

яскравіше – творіть добро і будьте щирими.

Напишіть твір-мініатюру «Чи є в сучасному світі місце для янголів?»
https://z-3.jimdo.com/%D0%BC%D0%BE%D1%97-%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8-%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%B1%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8/%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0-%D0%B3%D0%B0%D0%B1%D1%80%D1%96%D0%B5%D0%BB%D1%8C-%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D0%B0-%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B5%D1%81-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%BD-%D0%B7-%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B8/