Ще у 2000 році завод “Рівнеазот” був серед економічних лідерів західного регіону. Балансовий прибуток у 2000-му становив 5 мільйонів доларів. Справи йшли чудово, ось тільки несподівано на порядок денний стало питання про приватизацію підприємства. Тут все й розпочалася. Боротьба за 54-відсотковий держпакет перетворилася на багатораундовий блокбастер, в якому до кінця не зрозуміло — чия візьме.

Перший раунд виграло ЗАТ «Украгрохімпромхолдинг», яке запропонувало за пакет заводу 136 мільйонів гривень і зобов’язання протягом 5 років вкласти в завод 63 мільйони доларів інвестицій. І все б нічого, та тільки в останній момент у справу (як це часто буває в українській приватизації) втрутився суд. Він оголосив підприємство, яке держава продавала з молотка, банкрутом. Виявилося, що «Рівнеазот» мало неврахований ніким, крім старих кредиторів (а головним кредитором був концерн «Правекс») борг за світло, розміром у 14 мільйонів доларів. Це половина ринкової вартості підприємства! Приватизацію заводу припинили, передали акції до управління Рівненської облдержадміністрації, і через два роки «господарювання» завод вийшов «у мінус» з боргом 80 мільйонів гривень.

На складах підприємства осіло цонад 50 тисяч тонн нереалізованої продукції. Ціна знизилася практично до собівартості, але трудівники села немали за що купити добрива, а кредитів взятии вони не могли. Отож і виходить, що виготовлена продукція, але не реалізована, становила заморожені добрих 70 мільйонів гривень, які були необхідні на виробництві. Нестача коштів позначилася на вчасності розрахунків за сировину, запчастини, енергоносії. Збут був обмежений не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках — адже криза охопила всі країни, ціни на продукцію знизилися приблизно вдвічі.

До завершення процесу приватизації у вересні 2003 року економічна ситуація на виробництві погіршилася і завод виявився на грані банкрутства: щорічні збитки від господарської діяльності перевищували 100 млн. гривень, заробітна плата не виплачувалася місяцями, збільшився борг перед Пенсійним фондом і держбюджетом.

У травні 2008 року ВАТ "Рівнеазот" передає своє нерухоме майно кіпріотській компанії "Stemako ventures limited”.

З травня по листопад 2009 року не працював ПАТ “Рівнеазот”. Криза вплинула на платоспроможність споживачів, а відтак і на різке зменшення реалізації продукції, закриття кредитних ліній на закупівлю сировини, зупинку підприємств.

"Рівнеазот" гарантував повну виплату заробітної плати працівникам за умови виплати урядом заборгованості з відшкодування ПДВ. За даними підприємства, борг з відшкодування ПДВ на 26 серпня досяг 50,12 млн. грн., з яких 24,68 млн. грн. Вже були простроченими. Відповідно до бази даних агентства "Інтерфакс", ФДМ підтвердив виконання покупцем "Рівнеазоту" інвестиційних зобов'язань, взятих ним при укладенні З вересня 2003 договору купівлі-продажу, у березні 2006 року. Зокрема, тоді Фонд заявив, що проведена його співробітниками перевірка підтвердила, що покупець зберіг обсяги виробництва і виконав інвестиційну програму.

При цьому на підприємстві звинуватили уряд під керівництвом Юлії Тимошенко в дискримінаційному ставленні до підприємства, оскільки за ініціативою Кабінету міністрів Національна комісія регулювання електроенергетики знизила на 16,6% граничну ціну на газ для всіх виробників азотних міндобрив, крім рівненського підприємства.

Окрім цього, політика уряду у хімічній та газовій сферах призвела до того, що підприємства, які виробляють мінеральні добрива,стали неконкурентноздатними, а ринок міндобрив насичувався іноземною продукцією. Тобто цей ринок просто свідомо віддали іноземним кампаніям, насамперед, російським.

Проаналізувавши ситуацію, зробіть висновок щодо причин виникнення кризи збуту на підприємстві та шляхів її подолання. Результати представте у вигляді таблиці.