Чому саме ця книга, адже даний рукопис це багатогранний вимір думок, адже читаючии цю книгу дехто може сказати, що це занадто але якщо глибо замислитися та опрацювати всі деталі, то стає зрозумілим досить багато прихованих речей. Приклад цитатА: "…люди могут закрыть глаза и не видеть величия, ужаса, красоты, и заткнуть уши, и не слышать людей или слов. Но они не могут не поддаться аромату. Ибо аромат - это брат дыхания. С ароматом он войдет в людей, и они не смогут от него защититься, если захотят жить... Кто владеет запахом, тот владеет сердцами людей." надали певний відбиток у моєму подальшому сприйнятті деяких речей. Як на мене, то це можливість зрозуміти, що навіть абстрагування від повсягденних речей або інших ситуцій не вирішує нічого, і якщо ти маєш певні сили у розумінні, сприйнятті різних думок людей,то ти маєш можливість волидіти набагато більшим ніж ти гадаєш. Говорячи про цей твір я можу сказати, що варто замислювати про глибину кожної обставини і бачити різні сторони її, а не тільки 1 площину, адже якщо ти володієш не тільки словом, а й думками, то ти володієш світом.

"Знание, что у тебя есть выбор, - роскошь. Знание, что я предоставил его тебе, - мое утешение."

 

Чи усвідомлюємо ми повною мірою цінність дотику? Така, здавалося б, проста дія, але наскільки дорогоцінними можуть бути моменти, коли ми можемо взяти руку близької людини, обійняти її, втерти з його або її щічок сльози і залишити на тому місці підбадьорюючий цілунок. Погодьтеся, кожен з нас робить ці жести мимоволі, абсолютно не думаючи про те, що було б, не будь у нас можливості торкнутися близької нам людини. 

Я теж не думала про це, поки мені не вдалося прочитати книгу Рейчел Ліппінкотт «В метрі один від одного", яка повністю перевернула мою свідомість і вивернула душу навиворіт.   

Про що ж ця історія? Що нового вона відкриє для мене? Чому хоче навчити мене авторка цього твору? Сила-силенна питань, що пролітали в моїй голові, коли я тільки починала читати цю історію.  

Чому я вирішила прочитати розповідь про життя хворих підлітків, які проводять майже весь час в лікарні? Тому що ця історія близька мені. Тому що в ній я можу сповна відчути весь біль і переживання героїв. Нехай я провела в лікарнях тільки малу частину свого дитинства, і практично нічого не пам'ятаю з того часу, але, думаю, на час прочитання мій досвід допоміг мені сповна відчути весь біль, переживання і гіркоти героїв. Тому що це була історія про мене, про мою боротьбу і про мої особисті перемоги.

Спочатку це могло б здатися мені звичайною підлітковою драмою з емоційною кінцівкою, але, якщо нам копнути трохи глибше, що ж ми знайдемо? Перш за все, бажання авторки звернути увагу людей на кістозний фіброз, проти якого досі немає ліків.  Далі, занурюючись в історію Стелли і Уілла, можна зрозуміти, що це історія про дружбу, відданість, боротьбу і про любов «всупереч».  Всупереч всім заборонам і застереженням, всупереч смертельним діагнозам і обмеженням в дотиках,  всупереч відстані. Любити людину без можливості доторкнуться до неї складно, і ця історія сповна розкрила всю важливість таких простих і, на перший погляд, буденних речей. 

У книзі було багато моментів, які змусили мене плакати від усвідомлення того, що я не самотня. Що не одна я переживаю важкі часи, не одна я борюся з комплексами, які залишила мені моя хвороба, не одна я знаходжуся на цій війні. Не кожна боротьба може закінчитися перемогою, але кожна боротьба заслуговує на те, щоб про неї говорили. 

Книга яка провокує замислитись над життям, її назва День, що навчив мене жити. Автор розповідає читачам як за лічені хвилини змінилося життя головного героя. 

Ця книга запала мені в серце, рекомендую кожному прочитати.

Полтавський національний педагогічний університет імені    

В.Г. Короленка 

" Торкаючись порожнечі" - книга у якій описується, на перший погляд, неймовірна історія, про реальне сходження в гори двох альпіністів. Особисто для мене, ця книга про віру у себе, про те, що не варто опускати руки коли на кону щось насправді важливе.