Весною 1097 року в столиці Візантії зосередилися загони лицарів-хрестоносців. Головну роль у Першому Хрестовому поході грали феодали Південної Франції — граф Раймонд Тулузький, граф Роберт Фландрський, син нормандського герцога Вільгельма (завойовника Англії) Роберт, єпископ Адемар. У поході також брали участь граф Готфрід Бульйонський — герцог Нижньої Лотарингії, його брати Болдуін і Євстафій, граф Боемунд Тарентський та Гуго Великий (граф Вермандуа) — син французького короля Генріха I та Анни Ярославни, доньки Великого князя Київського Ярослава І Мудрого.

Успіх джихаду становив загрозу існуванню всіх держав хрестоносців. Після смерті свого батька Зенґі Махмуд Нур ад-Дін (Нуреддін) (1146—1179) об'єднав сирійських емірів на боротьбу проти хрестоносців, також використовуючи гасла джихаду.

У березні 1190 року війська Фрідріха I Барбаросса переправилися в Азію, рушили на південний схід і, після страшних втрат, пробилися через усю Малу Азію, але несподівано після переходу через Тавр імператор потонув у річці Салефе. Частина його війська розійшлася, багато загинули, інших герцог Швабії Фрідріх VI привів в Антіохію, а потім до Акри. У січні 1191 р. він помер від морової виразки. Навесні прибули французький король Філіп II Август, англійський король (Річард I Левине Серце) і герцог Леопольд Австрійський. По дорозі Річард I Левине Серце переміг імператора Кіпру, Ісака Комніна, який змушений був здатися. Його ув'язнили в сирійському замку, де тримали майже до самої смерті, а Кіпр потрапив під владу хрестоносців. Облога Акри йшла погано внаслідок розбрату між французьким і англійським королями, а також між Гі де Лузіньяном і маркграфом Конрадом Монферратським, який заявив по смерті дружини Гі претензії на єрусалимську корону й одружився з Ізабеллою Єрусалимською, сестрою й спадкоємницею померлої Сибілли. Тільки 12 липня 1191 року Акра здалася після майже дворічної облоги. Конрад і Гі примирилися вже після узяття Акри; перший був визнаний спадкоємцем Гі й одержав Тір, Бейрут і Сідон. Незабаром після цього відплив на батьківщину Філіп II із частиною французьких лицарів, але Гуго Бургундський, Генріх Шампанський і багато інших знатних хрестоносців залишилися в Сирії. Після взяття Акри хрестоносці діяли в'яло й не наважилися рішуче напасти на Єрусалим, хоча й робили слабкі спроби. Нарешті, у вересні 1192 р., було укладене перемир'я із Саладіном: Єрусалим залишився у владі мусульман, християнам було дозволено відвідувати святе місто. Після цього Річард відплив у Європу.

Обставиною, що трохи полегшила положення хрестоносців, була смерть Саладіна в березні 1193 р., розділ його володінь між його численними синами стало джерелом міжусобиць серед мусульман. Незабаром висунувся брат Саладіна, Аль-Малік, який завоював Єгипет, південну Сирію, Месопотамію й прийняв титул султана. Після невдачі третього хрестового походу у Святу Землю став збиратися імператор Генріх VI, що прийняв хрест у травні 1195 року, але він помер у вересні 1197 року. Деякі загони хрестоносців, що відправилися раніше, все-таки прибули в Акру. Трохи раніше імператора вмер Генріх Шампанський, який був одружений з вдовою Конрада Монферратського і тому носив єрусалимську корону. Королем обраний був тепер Аморі II (брат Гі де Лузиньяна), що одружився з вдовою Генріха. Тим часом воєнні дії в Сирії йшли невдало, значна частина хрестоносців повернулася на батьківщину. В цей час німецьке госпітальне братство св. Марії, засноване під час 3- го хрестового походу, було перетворено в тевтонський духовно-лицарський орден.

Саладін та Річард підписали мирну угоду щодо розділу Святої Землі включно з Єрусалимом. Хрестоносці заснували Друге Королівство зі столицею в Аккрі (зараз Акко). Проте фактично єдиним успіхом походу було завоювання Кіпру, який згодом був проданий тамплієрам.

2) Прагнення католицької церкви розширити свій вплив на Сході
3) Прагнення купців звільнити торгівельні шляхи зі Сходом від мусульман 
4) Пошуки кращої долі бідняками через епідемії, відсутність роботи, брак землі
5) Прагнення феодалів до збагачення і захоплення нових земель