Вишивала мати сину
Празникову сорочину
Не хвилину, а годину не одну.
Вишивала для синочка,
Ох, сорочечку-сорочку,
Голка бігала-пливла по полотну.

Вишивала йому долю,
Вишивала вітер в полі,
Вишивала і надію, і любов.
Вишивала і дорогу –
То круту, а то розлогу,
Шаблі блиск і тихе цокання підков.

Вишивала сину щастя –
Хай воно йому удасться!
Вишивала щире серце молоде,
Вишивала карі очі,
Силует стрункий, дівочий,
Що в очах його калиною цвіте!

Вишивала-вишивала,
Ніби долю його знала,
То співучу, то солодку, то гірку.
На сорочці барви грають,
Ніби сонце серед гаю,
У життя стрімку зливаються ріку.
Володимир Даник