Віжомлянський НВК

 

Ведучий. «Я тебе кохаю...». Різні віки, різні мови... все різне. Єдине — кохання. Кохання — вогонь і лід, поезія і проза,  як пісня, без кінця та краю, що лине над безкрайніми степами: як біг струмка, як грім і блискавиця, як зірка, що вражає сміливця красою й простотою водночас. Кохання — все, що було, буде. Воно зігріває вас у свята й будні. 

 

 Ведуча. Найкращими словами, що причаїлись у найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і щастя, про тугу та біль. Саме кохання, любов — джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї одвічної теми завжди зверталися художники, скульптори, філософи, композитори. 

 

 

ЧитецьБлукає вечір таємничий

І заглядає у вікно,

Давай запалим наші свічі,

На стіл поставимо вино.

Згадаєм все, що наймиліше,

Згадаєм наш найкращий час

 І у вечірній дивній тиші

Прилине музика до нас.

 

 Простий мотив для двох сердець, 

Яких повік не роз’єднати.

Простий мотив для двох сердець, 

Який нікому не відняти.

Його не всім дано почуть, 

Його нічим не замінити –

І значить, є навіщо жити,

І в цьому є найвища суть.

 

 На цій землі святій і грішній

Буває все поміж людьми,

Та нам суддя – лише Всевишній

І перед Ним постанем ми.

Даремних слів, прошу, не треба,

Хай сніг печалі занесе.

Ти в мене є, а я –у тебе,

А це – найвище за усе.

 

Дівчина.  Давай поділимо на двох

Все, чим душа моя багата.

Перекотивсь переполох,

Ніде його не прив’язати.

Давай поділимо, що є,

Мені одній всього не треба.

Донині все було моє:

Моє село. І ліс, і небо.

Мої слова, що розцвітуть.

Коли ти скажеш тепле слово.

Давай поділимось отут,

Щоб не забрав хтось випадковий.

Я щедра. Бачиш – ти береш

Від мене більше половини.

Беремо в свідки лиш дерева –

Вони збрехати не повинні.

Я щедра. Не даю у борг –

Бери усе. І будь для мене

Весною, осінню, цим кленом

Для мене будь. Для нас обох…

 

Ведучий.  Ми з вами маємо чудову нагоду помандрувати країною Любові і Кохання, поблукати вулицями великого щастя. Бо навіть невзаємна й нещаслива любов осяває душу, залишається солодким болем-спогадом…

 

Ведуча. Поети називають цей стан душі «болісними солодощами».

 

Ведучий Кохання – це не лише висока поезія, а й велика відповідальність підставити плече, розділити біль і радість. Кохання – це передусім єднання двох сердець. Закохана людина відкриває у собі дивовижні багатства.

Ведуча Життя без кохання,

Життя без любові –

То небо без сонця,

То небо беззоре.

Ведучий Життя неможливе,

Воно не існує.

Коли наше серце 

Любові не чує.

Дівчина   Навіщо все? – Це втома на плечі.

Ці клопоти? – спірка розпочата.

А поряд мерзнуть яблука вночі,

Аби до ранку прожили зернята.

 

Юнак   Коли не йду – мене твій голос

Наздоганя, наздоганя,

Без тебе я – під вітром колос,

Без тебе – висохла стерня.

І шерхнуть губи на морозі,

І серпик місяця блищить.

Лечу! Спиняюсь на морозі –

Отак би цілий вік любить!

 

Ведучий. Перше побачення. Перші квіти від коханого. Перший поцілунок. Перша любов... Найчистіше почуття. Багато людей згадують, що перше кохання запам'ятовується назавжди, і хоч бувають почуття сильніші, проте перше — найсвятіше. 

 

 Ведуча.  Не скажу, бо не знаю, як вийшло. 

 Все так сталося, ніби у сні, 

 Очі, схожі на стиглії вишні, 

 Зазирнули у душу мені. 

 Я завмерла від погляду того, 

 Зупинилося серце на мить: 

 В нім і радість була, і тривога, 

 Що одною стороною бринить. 

 І відтоді я втратила спокій, 

 Мов зорю з почорнілих ночей. 

 Хоч минуло не мало вже часу,— 

 Не забула вишневих очей. 

 Тож не знаю, як воно вийшло: 

 Чи то справді було, чи у сні... 

 Очі, схожі на стиглі вишні, 

 Розтривожили душу мені. 

 

Ведуча.      Життя-це не букет розмаю,

А вічний бій і суєта.                  

Любіть любов, я вас благаю,

Вона велична і свята.

Є таємнича в неї сила, 

Коли зіниці зацвітуть.

Любіть любов, вона - ті крила,

Які до щастя донесуть.

Милуйтесь сонцем і зорею, 

Добра від вас ждуть матері. 

Любіть любов, бо легше з нею 

Переживати тягарі.

Ходіть до добрих друзів в гості,

Образи грішникам простіть.

Позбудьтесь заздрості і злості,

Любіть любов, життя любіть.

 

Хлопець Твоїм іменем ,

ясним променем

Нам життєву дорогу свічу.

Юним березнем,

Мудрим вереснем

Я до тебе, кохана, лечу.

 

Дівчина  А я вірністю лебединою

Зігріватиму серце твоє

Ти мій березень, мудрий вересень –

Незрадливе кохання моє.

На крилах ластівка

Нам весну принесла,

Відтоді доля у нас –

Два крила.

Хоч осінь золота

Вже сивину снує,

Та ми щасливі,

Що ми з тобою є.

 

 

Ведуча Від сотворення світу всім правила любов. Скільки бурхливих пристрастей, вулканічних вибухів почуттів бачив світ! Звідавши любов, людина ніби доторкнулася до вічності.

Юнак  . Червень голубий, синь ріки небесна.

Якщо ти любив, то любов воскресне

В шелесті дібров, в шалі солов’їнім.

Що таке любов? Те, що ти – єдина:

Як судьба стрімка,

Як краси трагічність,

Як оця ріка,

Що тримає вічність.

Дівчина    Живе кохання.

Ще горить, не тліє:

Я не даю цю іскру погасити.

Ти в мене є,

Лише про тебе мрію

І хочу все спочатку пережити.

Журбу і радість,

Сльози і чекання –

Все хочу повернути і згадати.

У вічі глянути,

Кохання прочитати –

І більш нікуди вже

 Не відпускати.

Так важко вдалині без тебе жити…

Та вірю я,

Що вічно так не буде.

Це гріх, напевно, так тебе любити:

Тебе я бачу в кожному і всюди.

Це гріх, але ні в чому я не каюсь.

Вже намагалася по-іншому я жити.

Де б не була – 

Від долі не сховаюсь.

Тебе уже не можу не любити.

Ти кажеш, що кохаєш і чекаєш.

Не знаю, чи правдиві ці слова?

Та вірю я в одне: ти пам’ятаєш,

Хмеліла як від щастя голова.

Це гріх, напевно, так тебе любити.

Тебе у сні я бачу й наяву.

Не можу вже життя своє змінити,

От і живу тобою.

Я живу!

 

Дівчина    Підійди, як колись,

Я візьму твоє серце в долоні.

І воно, як колись,

Заспішить і застукає в скроні.

Глянь, коханий, увись –

Нам з тобою позаздрили зорі.

В самоті, як колись,

Затремтіли в одвічному горі.

Зупинились літа.

І стоять зачаровані в диві –

Певно, річ не проста –

Люди літні, а юно щасливі.

На зорі, як колись,

Ти лице моє візьмеш в долоні, 

Тихо скажеш мені:

- То не іній, кохана, не сніг, -

Цвіт вишневий осипавсь на скроні.

 

Дівчина. Ч. Чи ти хотів би, аби я була вишнею в твоєму серці, за твоїм тином? І цвіла, і плодила – для тебе? І щоб люди на мене дивились із-за твого тину. Взимку ти б пив чай з моїх гілочок, їв варення з вишень. Та прошу, цвіту мого весною не ламай. Весною у вишні гаряча кров – бризка, затаврує тіло, випече очі. Я так сміло всім розпорядилась. А, може, ти й не схочеш, аби я була твоєю вишнею, зрубаєш і викорчуєш з корінням зі свого життя…

Так хочеться людського

Теплого, ніжного,

Звиклого, втішного,

Щоб назавжди…

 

Юнак  Край нашого будинку на траві,

Струнка й тоненька, зупинилась вишня.

Йшов Травень по завії сніговій

Всміхнувся їй, гойднулося затишшя.

Вітрець обвив, мов дикий виноград,

Сипнули хмари перлами дзвінкими.

І пуп’янки кругленькі, наче град,

Повисли межи гілками гнучкими,

І ніжна, повна теплоти рука,

Торкнула струни серця ледь помітно.

Прокинулось кохання, і пругка

Вишнева кров запломеніла квітно…

Було б усе нічого, але час

Ніде й ніщо нікому не прощає.

Цвіт облетів, в душі вогонь погас

І вишня вже з вітрами не гуляє.

ЇЇ дошкульні думи облягли, 

Завирували спрагою в крові.

Чому квітки біленькими були,

А ягоди вродилися червоні?

 

Ведучий. Про любов написано багато, про неї складають трактати і поеми, прозаїки пишуть романи, а поети — вірші. 

 

 Читець.  Марина Цвєтаєва «Мне нравится...». 

Дівчина   Дві крапельки ранкової роси

І дві зорі замість очей зелених,

Два промахи в недолі попроси

І щастя для сердець коханих.

 

Два серця бються в унісон,

Два серця світять, є два неба.

Коли обом приснився дивний сон,

Це означає: бути разом треба.

 

Коли для двох – одна зоря,

Коли для двох – єдине серце,

Тоді шепнеш: «Тебе кохаю я»,

І дві душі в одну зіллється.

 

Читець  Заясніли трави росяні-

Веселкова течія.

Біля літа, біля осені

Бігла стежечка моя.

Бігла, бігла, зупинилася,

Бо ішов назустріч ти.

А в очах твоїх світилася

Чиста зірка доброти.

 

Читець  Ніжний голос не печалиться,

А злітає в чисту синь,

Там , де двоє зустрічаються,

Щоб уже не розійтись.

 

Читець  Розгойдали тишу горлиці –

Луки весело звучать.

А дівоча ласка горнеться

До юначого плеча.

І вуста із небом радяться,

Перепитують: «Коли?» -

Біля щастя, біля радості

Ми серця свої звели.

 

Ведуча Любов – це почуття, яке в усі часи однаково хвилювало людей. Воно поза віком і часом. Кохання торжествує на світі. Воно звеличує людину. Кохати – це так само природно, як рости траві навесні. Кохання… Про нього мріють. Його чекають. І воно приходить. Скільки переживань воно приносить! Це почуття прекрасне не тільки своєю природністю, а й духовністю, котра наповнює серця закоханих.

 

Ведучий Кохання може прийти у 8 років, а може й у 80. Іноді кохання переживає людину і залишається яскравим прикладом для нащадків на століття: приклад цьому Данте і Беатріче, Петрарки і Лаури… Про любов написано багато.  Кажуть, що про любов написано все, але не всіма

 Ведуча     Своїм коханням ствердився Шекспір, 

        І Беатріче сотворила Данте. 

                   Лаури смерть Петрарка на папір 

                   Життям возніс...

 

Ведуча Тебе співець підніс аж понад зорі 

               Та ще й безсмертним світлом оточив. 

               Тебе, о вічна музико любові,

               Що в майбуття іде крізь плин віків.

Ведуча.14 століття .Великий поет європейського Відродження  Франческо Петрарка  своєю славою багато в чому зобов'язаний прекрасній музі - Лаурі де Новес.  Ця жінка підкорила серце поета і надихнула його на створення неповторних сонетів. 

 

 Ведучий.Той сонячний квітневий день, коли поет вперше побачив свою  кохану, Петрарка запам'ятав на все життя. Вони зустрілися 6 квітня 1327 в Страсну п'ятницю у маленькій церковці Святої  Клари в передмістях Авіньйона.
Він - молодий, але вже визнаний при папському дворі двадцятитрирічний поет, вона - заміжня двадцятишестирічна жінка, у якої було на той час кілька дітей  Білява, з величезними і добрими очима, вона здавалася втіленням жіночності і духовної чистоти.

Ведучий. Зачарований нею, Петрарка напише:

Благословенні місяць, день і рік,
 Пора, година, край, містина мила,
 Коли краса її очей сп'янила
 Мене, і став я бранцем їх повік.
 
 Ведуча. Прекрасна жінка стала музою, мрією поета у вічності. І навіть коли турботи і вік спотворили її прекрасне обличчя глибокими зморшками, Франческо Петрарка і тоді любив свою Лауру. Чим більше вона старіла, тим більше він захоплювався її жіночністю і чарівністю. Вона і в старості була для нього прекрасна.  
Вони зустрічалися на вулицях Авіньйона, в церквах, на службах, і закоханий Франческо, не сміючи відвести від своєї музи очей, дивився на неї, поки вона йшла під руку з чоловіком. За всі роки зустрічей вони не обмовилися жодним словом. Але кожного разу, помітивши звернений до нього ніжний теплий погляд Лаури, щасливий поет повертався додому і до ранку писав присвячені їй сонети.

 

Ведучий. Чи знала Лаура про його почуття? Чи могла знати вона, що навічно пов'язана з одним із найвеличніших поетів світу,що через століття нащадки будуть називати її ім'я, як символ безроздільного кохання чоловіка до жінки? 

 

Ведучий. Франческо Петрарка пережив свою кохану на двадцять шість років. Але і після її смерті він любив Лауру все так само захоплено і трепетно, присвячуючи їй, що  вже пішла з цього світу, прекрасні сонети, всього 317.

Франческо Петрарка 
 СОНЕТ 132

 

Ведучий. (під музику) 17 століття.Османська імперія.  Султан Сулейман Великий і Хюррем, яку ми знаємо як Роксолану чи  Настю Лісовську..

 

Ведуча. Любов Хюррем і Сулеймана була схожа на чарівну казку. І навіть листи, які вони один одному писали, були у віршах.

Ведучий. Любовні листи Хюррем до Сулеймана такі вишукані і наповнені такою пристрастю, що важко уявити, як їх могла скласти звичайна дівчина.

Ведуча. Султан Сулейман став для Хюррем всім, до нього вона звертається за захистом, про його увагу молить, коли він карає її розлукою, і його оспівує у віршах, власних листах. Саме у них потрібно вчитися  висловлювати свої почуття!

 

  Дві крапельки ранкової роси

І дві зорі замість очей зелених,

Два промахи в недолі попроси

І щастя для сердець коханих.

 

Два серця бються в унісон,

Два серця світять, є два неба.

Коли обом приснився дивний сон,

Це означає: бути разом треба.

 

Коли для двох – одна зоря,

Коли для двох – єдине серце,

Тоді шепнеш: «Тебе кохаю я»,

І дві душі в одну зіллється.

ХюрремЩо зробити для тебе, щоб ти повірив у вічність моєї любові ? Я зроблю все, що захочеш – прийду в твій сон, стану місяцем або сонцем, зникну і з'явлюся, скажу або прокричу будь-яке визнання. Скажи лише одне тільки слово, і я розтану крапелькою посмішки на твоєму обличчі, яке я дуже люблю.

 

 Султан Сулейман . Моє ти сонце,ніжна моя квітко...моя красуне...зірко,не журися...в твоїх я хвилях кохання опинився...і у твоєму полоні залишився...тебе я теж квіточко кохаю...Причарувала?...напевно,я це знаю

 

Хюррем  Хочеться купатися в світлі твоїх очей і одночасно ніжитися на теплих пісках твоїх солодких поцілунків. Хочеться відчувати твоє дихання і підлаштовуватися під нього своїм серцем. Коли я тримаю твої руки, я вмираю. Вогонь кохання розгорається в моїй душі, починається пожежа, яку не можна загасити! Коли чую твоє ім'я, в моїй душі тремтять струни кохання. Я тану, я стану водою і втечу.

 

Султан Сулейман
 Я втратив голову від пахощів твого волосся. 
 Воно таке п'янке, пахуче, запашне.
 Ніщо не втамує спраги від твого кохання: ні мої сльози, нi гірські річки, ні море....
 Я божеволію від цього кохання - воно палке, воно жагуче, воно безмежне....

 Ведучий. Любов таємнича і загадкова стояла й стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворяще, викликає подив, захоплення, вводить у світ краси і величі. 

 

Ведуча 19 століття.Анна Петрівна Керн і Олександр Сергійович Пушкін .

У дівоцтві Анна Полторацька була білявою красунею з волошковими очима. У 17 років її віддали заміж за розрахунком за 52-річного генерала, учасника війни з Наполеоном. Анні довелося підкоритися волі батька, але чоловіка свого вона не те що не любила, а в душі навіть ненавиділа.

Ведучий. Коли вперше Анна Керн і Пушкін зустрілися то вона йому відразу сподобалася.Анна Керн в житті Пушкіна на якусь мить стала скороминущої музою, натхненням. Під враженням він негайно бере перо і присвячує їй свій вірш «Я памятаю мить чудову».

Учень декламує вірш «Я памятаю мить чудову».
( Віденський вальс )

Ведучий.  Вона мріяла стати дружиною, але довелося стати коханкою. Вона так і не пізнала радість материнства і крізь все своє життя пронесла любов та страждання. Це про Лесю Українку, славетну доньку України, в житті котрої було аж три історії кохання. І жодна не принесла їй щастя…
Леся Українка і Сергій Мержинський…Трагічна , безмежно сумна , але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності…Вони познайомилися в Ялті в 1897 році. Двоє самотніх людей, зломлених важкою хворобою.

Ведуча. Він - стриманий, скромний, делікатний , синьоокий, красивий, молодий чоловік 27 років,

Ведучий. Вона - на рік молодша, тендітна, худенька, сором'язлива, схожа на зовсім юну дівчину. Жінка, яка втілює у собі силу і мудрість, талант і широку душу, що зуміла знайти в собі мужність боротися з хворобою і прожити дуже коротке життя так яскраво і повноцінно. 

Ведуча.  Лист Лесі Українки до Сергія Мержинського

Леся Українка  «Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як  можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?  Я бачила тебе і раніше, але тепер я йду до тебе з усією душею, як дитина йде в обійми того, кого їй шкодує ... Це нічого, що ти мене не обіймав ніколи, це нічого, що між нами не було поцілунків ... Тільки з тобою я не одна.  Тільки з тобою я не на чужині…»

 Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? І щастя, і горе, які божевільно сплелись — обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. 

 Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всією душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Це нічого, що ти не обіймав мене ніколи, це нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, але я піду до тебе із найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Мій друже, чому ж я не можу, коли так, обмити твої руки, які тремтять мов струни, своїми гарячими слізьми? 

 Мій друже, невже я залишуся одинока? 

 Візьми мене з собою! 

 Ти, може, маєш іншу мрію, де мене немає? Дорогий мій! Я створю тобі світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя. Візьми мене з собою. Я так боюся жити без тебе! Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе. Візьми мене з собою і це буде мій рятунок. І нехай в'януть білі, рожеві, червоні й блакитні троянди. 

 

.Ведучий  Тема кохання хвилювала поетів у світовій літературі. Сьогодні не можна не згадати та хотілося б побачити найвідоміших закоханих у світі, тобто 

Ромео та Джульєтт

 

Ромео. Мій світлий ангел, мов ясні далі, 

 Ти сяєш наді мною серед ночі, 

 Як легкокрилий посланець небес 

 Перед очима вражених людей, 

 Що, голови закинувши, слідкують, 

 Як серед хмар лінивих він ширяє 

 І по ефіру грудях чистих плава. 

 Джульєтта. Ромео! О, навіщо ти, Ромео! 

 Зміни своє ім'я, зречися батька; 

 Як ні, то присягни мені в коханні, 

 І більше я не буду Капулетті. 

 О скинь же, скинь своє ім'я,Ромео, 

 Воно ж не є тобою і взамін 

 Візьми мене усю!... 

 Ромео. Ловлю на слові! 

 Назви мене коханим, і у мить 

 Я вдруге охрещусь і більш ніколи 

 Не буду зватися Ромео. 

 Джульєтта.  Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо? 

 Як міг ти перелізти через мур? 

 Адже високий він і неприступний. 

 Ромео.  Кохання принесло мене на крилах, 

 І не змогли цьому завадить мури; 

 Кохання може все і все здолає,— 

 Твоя рідня мені не перешкода. 

Джульєтта. Вони тебе уб'ють, коли побачать.
РомеоВ очах твоїх страшніша небезпека,
Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно —
Й мені ненависть їхня не страшна.
ДжульєттаО, не хотіла б я нізащо в світі,
Щоб тут вони побачили тебе!..
РомеоСвоїм плащем мене прикриє ніч.
Та, як не любиш ти,— нехай знаходять...
Хай краще смерть від лютої злоби,
Ніж довгий вік без ніжності твоєї.
Джульєтта. Хто показав тобі сюди дорогу?
Ромео Моя любов! Вона мене навчила,
 Дала мені пораду, я ж за те Позичив їй очей.
 Джульєтта Моє лице ховає маска ночі,
 Але на нім пала дівочий стид,
 Що ти в цю ніч мої слова підслухав.
 Хотіла би постійність зберегти,
 Від слів своїх відмовитись
 Хотіла б. Та годі прикидатись.
 Мене ти любиш, знаю, скажеш — так.
 Тобі я вірю! З мене досить слова.
 О, не клянись!
 І я б могла байдужою здаватись,
 Якби зненацька не підслухав ти
 Любов мою й слова мої сердечні.
 Пробач мені, мій любий, і не думай,
 Що мій порив палкий — це легковажність;
 Мою любов відкрила темна ніч.
 (Ромео подає Джульєтті квіти. )

 

.Ведучий Про людські душі Платон писав, що Бог розкидав їх половинки по всьому світу і ці половинки шукають одна одну під чарівну мелодію, а тоді коли роз’єднанні половинки зустрічаються навіть мелодія замовкає.

Дівчина     Останні грози відшуміли

І осінь стиха надійшла,

А ми з тобою не зуміли

 Украсти радощі в життя.

Ми все спішили, кудись бігли.

Нам день здавався замалим.

Незчулися – вже осінь пізня

Шепоче листям золотим.

Гаї зелені шати ронять,

Шумлять вітри сухим листом

І срібну паморозь на скронях

Роняє осінь нам обом.

 

Юнак  Дай руку, мила, зупинися,

Нехай шепоче лист в саду.

Сідай, і знову усміхнися,-

Стрічать будемо ми весну.

 

Тебе завжди лякали грози

І стогін вітру за вікном.

Ну, усміхнись, і витри сльози –

Ясніє небо за селом.

 

Ось так завжди нас, не питаючись,

Кудись летить осінній час.

На серці біль і сум лишаючи

Від літа, що втекло від нас.

 

Ведуча. Швидко плине час. Століття за століттями. Разом з ним змінюємося і ми.  Любов 21 століття підлаштовується під саме 21 століття. Швидкий ритм життя, багато роботи, активний відпочинок, сучасні засоби зв'язку і комунікації . Якщо в 17 столітті коханим писали справжнісінькі листи, то зараз досить спілкування в соціальних мережах.

 Ведучий.Зараз так просто зробити приємний сюрприз своїй половинці: до наших послуг цілодобові служби доставки квітів і подарунків, навіть цілодобові служби доставки продуктів (а раптом вашій обраниці захочеться шоколаду, а ви в цей час будете в іншому місті, і не зумієте підняти їй настрій),  Не так давно в Мережі з'явилася компанія, яка за вашою заявкою готова протягом цілого дня дзвонити вашій коханій людині, і співати серенади або ж зачитувати написаний вами текст. А адже уявити таке кілька століть тому було абсолютно неможливо.

Ведуча.З'явилася маса способів, як можна провести спільне дозвілля, широкий вибір подарунків і сюрпризів, ми можемо втілити в життя свої найпотаємніші бажання і придумати такий сюрприз, який залишиться в пам'яті назавжди.

    Можливо, і не права я, але здається часом, що наше покоління давно живе в мережі, То в інстаграмі, то вконтакті, весь день біля монітора, І замість ніжних слів знову друковане «пробач». Любов вже не вічна, тепер вона в онлайні, Чи не на словах і почуттях, а просто на стіні, І знову листування ми  тримаємо в таємниці. На першому місці мережі, любов вже не в ціні. Приховуючи свої почуття, ми знову ставимо смайли, І серця нам не потрібно, адже є ж інтернет, Ми ніби неживі, штучними стали. Ми пишемо: «Я люблю тебе» і нерозумно чекаємо відповідь. Доходимо до божевілля, ми немов в павутині, Заплуталися навічно і вихід годі й шукати, Ми любимо і пробачаємо в тому ж віртуальному світі. Наше покоління давно живе в мережі.

 

Останні грози відшуміли

І осінь стиха надійшла,

А ми з тобою не зуміли

 Украсти радощі в життя.

Ми все спішили, кудись бігли.

Нам день здавався замалим.

Незчулися – вже осінь пізня

Шепоче листям золотим.

Гаї зелені шати ронять,

Шумлять вітри сухим листом

І срібну паморозь на скронях

Роняє осінь нам обом.

 

 

Ведуча:      А що ж кохання? Можливо, воно вже не існує – подумає іноді хтось І хочеться тоді крикнути: “Ні, ні  й ще раз ні! Любов жива і ніколи не зникне, доки існує життя. Адже кохання і є життя”

 

Ведучий:   Любов – не кара, але й не гра.

                   Вона не квітка, що зів’яне швидко.

                   Любов – це дар. І Бог сам вибира,

                   Хто заслужив оце пізнати диво.

Ведуча  Чи є в житті щось краще

Від чистої любові.

Що нам у юні роки

Запалює серця?

 

Ведучий  Чи є в житті щось важче

Від тих дарунків долі,

Де є кохання й сльози,

Страждання й забуття?

 

Ведуча  По світу десь блукають

Дві різні половинки –

Зуміймо розпізнати,

Яка із них чия.

Зуміймо не здаватись

І не коритись долі,

Коли вона розлучить

Закохані серця.

 

Ведучий  Любім і нас хай люблять,

Страждаймо до безтями,

І сміймося, і плачмо,

І вірмо до кінця,

Що стрінеться нам скоро

Любов свята і грішна,

Дарунок справжній долі,

Солодка і гірка.

 

 

Ведуча Щастя вам! Нехай завжди сяє у вашому житті зірка кохання.

Ведучий Не розлучайтеся з нею ні на мить. І кожну хвилину даруйте одне одному радість, надію і любов.

Ведуча і ведучий (разом) : Кохайте і будьте коханими

 

Ведучий: Віктор Гюго казав: "Якщо ви каміння - будьте магнітом, якщо ви рослина - будьте мімозою, якщо ви людина - будьте коханням."

 «Раджу прочитати…»

 

Ти мрієш про теплі стосунки із батьками?

Ти почуваєшся у сім’ї самотнім, нікому не потрібним?

У тебе не складаються гарні взаємини із батьками?

Ти вважаєш, що батьки зовсім не розуміють тебе?

Ти думаєш, що батьки спілкуються  із тобою мало, деколи й роздратовано?

Тобі здається, що батьки інколи про тебе зовсім забувають?

Ти хочеш побачити приклад справжнього піклування про близьку людину у екстремальній ситуації?

 

Читай оповідання Джеймса Олдріджа «Останній дюйм»!!!

Ø Де є спільна справа, там немає проблеми батьків і дітей.

Ø Спільні дії заради досягнення мети зближують людей.

 

Читаємо у приповістці царя Соломона:

«Слухай, сину, повчання батька твого і не відкидай науки матері твоєї»

 

Виконуємо ІV Божу заповідь 

«Шануй батька твого і матір твою, і буде тобі добре,  і ти довго проживеш на землі»