Існують декілька підходів у проведенні умовної межі між Європою та Азією. Зазвичай її проводять уздовж східного схилу Уральських гір від Північного Льодовитого океану на південь, далі по річці Урал (або Ембі), північним узбережжям Каспійського моря до Азовського узбережжя Кумо-Маницькою западиною, через Керченську протоку Чорним морем та протоках Босфор і Дарданелли. (Показати дітям на карті цю межу).

Площі Європи та Азії співвідносяться приблизно як 1:4.

Відомо, що умовну межу між Європою й Азією сьогодні проводять по східному схилу Уральських гір.

У різні роки там були встановлені своєрідні «прикордонні» знаки — стовпи-обеліски. Найстаріший і найкрасивіший з них споруджений у 1868 році. Уральські майстри відлили обеліск із чавуну у вигляді каплиці заввишки 4 метри. Розташований він за 5 кілометрів від села Кедрівка Свердловської області. На її східній стіні напис: «Азія», на західній — «Європа».


2. Характеристика географічного положення Євразії.


Географічне положення Євразії та її величезні розміри визначають надзвичайну різноманітність природних умов. Материк Євразія майже повністю знаходиться у Північній півкулі та простягнувся від близьких до Північного полюса островів майже до екватора, а острови (Калімантан, Суматра, Сулавесі), які належать материку, перетинає екватор. Жоден інший материк не оточено звідусіль такою кількістю великих і малих островів, як Євразія — це Велика Британія, Ірландія, Шпіцберген, Нова Земля, Сахалін, Японські, Великі Зондські (Калімантан, Суматра, Ява), Філіппінські. На заході Євразію перетинає нульовий меридіан, на сході — 180° меридіан. Розміщено материк у трьох півкулях. Крайньою західною точкою Євразії є мис Рока на Піренейському півострові у Португалії. Крайня східна точка, мис Дежньова, розташована на Чукотському півострові. Саме тут Берингова протока відділяє Євразію від Північної Америки. Крайня північна точка, мис Челюскін, знаходиться на півострові Таймир далеко за Північним полярним колом. На півдні материка на півострові Малакка розташовано мис Піай. Це крайня південна точка Євразії. Вона дещо не досягає екватора. (Показати учням на карті).

Євразія — єдиний материк, який омивають води всіх чотирьох океанів: на півночі — Північний Льодовитий, на півдні — Індійський, на заході — Атлантичний, на сході — Тихий.

На південному сході моря та Зондські остови відокремлюють Євразію від Австралії. На північному сході Берингова протока розділяє Євразію та Північну Америку, на південному заході Гібралтарська протока, Середземне та Червоне моря відділяють материк від Африки. Суецьким каналом (раніше — перешийком) Євразія з’єднується з Африкою. Дарданелли, Босфор з’єднують Чорне море із Середземним, протока Ла-Манш Велику Британію з материком.

Безперервність масиву суходолу, тектонічна консолідованість материка, єдність багатьох кліматичних процесів, спільність розвитку органічного світу, необхідність урахування значення територіальної цілісності для оцінювання соціально-історичних явищ мали потребу в назві, що об’єднує Європу й Азію в єдиний материк. Тому 1883 р. австрійський геолог Едуард Зюсс у геологію та географію увів поняття «Євразія».

Береги Євразії дуже розчленовані затоками (Біскайська, Бенгальська, Перська) та морями (Північне, Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське, Баренцове, Східносибірське, Жовте, Японське, Берингове, Південно-Китайське, Аравійське) й утворюють чималу кількість півостровів (Балканський, Апенінський, Піренейський, Скандинавський, Таймир, Чукотський, Камчатка, Корея, Індокитай, Малакка, Індостан, Аравійський). Загальна довжина берегової лінії материка — близько 100 тис. км.

Розміри Євразії вражаючі. Площа материка — 54,6 млн км кв. Із заходу на схід материк простягнувся більш як на 18, а з півночі на південь — на 8 тис. км.

Давні греки й фінікійці – перші дослідники материка. “Батько історії” – Геродот – здійснював тривалі подорожі країнами Сходу. У своїй книзі він детально описав враження від подорожей, у тому числі природу та населення українського Подніпров’я.

Раннє Середньовіччя – знання про материк поповнювали завдяки походам вікінгів, поморів, хрестовим походам. Подорожі Марко Поло (ХІІІ ст.) – географічні відомості про Індію, Китай, Індійський океан. Ібн Баттута (початок XIV ст.) – подорожі до Туреччини, на Балканський півострів, побував на півдні сучасної України, у Центральній Азії, Індії, Індонезії, Китаї. Афанасій Нікітін (друга половина XV ст.) – подорож до Персії, Індії та Туреччини, подорожні записки “Ходіння за три моря”. 

Васко да Гама (1499 р.) вперше проклав морський шлях з Європи в Індію.

Землепрохідці (XVІ-XVІІ ст.) – подолали простори Азії від Уралу до узбережжя Тихого океану, докладно вивчали їх, складали “креслення”, засновували поселення. Серед відомих землепрохідців того часу – Єрмак Тимофійович, Єрофій Хабаров і Семен Дежньов та ін.

П. П. Семенов-Тян-Шанський здійснив дві подорожі по Тянь-Шаню – одній з головних гірських систем Центральної Азії, встановив його межі, дослідив високогірне озеро Іссик-Куль; уперше було встановлено висотні пояси в горах Тянь-Шаню.

М. М. Пржевальський здійснив чотири подорожі в Центральну Азію, було досліджено територію, площа якої майже дорівнює Австралії: уперше накарту було нанесено десятки гірських хребтів, описані пустелі, витоки великих азіатських річок Хуанхе і Янцзи, встановлено місцезнаходження та досліджено природу озера-блукання Лобнор; уперше описано нові види тварин, серед них – дикий азіатський верблюд та дикий кінь (пізніше біологи дали йому назву коня Пржевальського).

Дослідженнями природи Азії займалися також В. Обручов, О. Воєйков, П. Козлов, М. Вавилов, Г. Єфремов, Е. Мурзаєв.

Найбільший за розмірами материки Землі, гігантська Євразія займає не лише всю Євразійську літосферну плиту, але й частину Індо-Австралійської й Африкано-Аравійської літосферних плит, які рухаються назустріч одна одній. На межі їх зіткнення земна кора зім’ята у складки — там утворився Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс. У його межах формуються молоді складчасті гори — Піренейські, Альпи, Карпати, Кавказ, Памір, Гімалаї. Саме такий рух плит пояснює розташування складчастих гір не на окраїнах материка, уздовж узбережжя, як наприклад, у Північній і Південній Америці, у внутрішніх і південних частинах Євразії.

Уздовж східного узбережжя материка простягнувся інший складчастий пояс — Тихоокеанський, що виник на межі зіткнення з Тихоокеанською літосферною плитою. Високі гори, які там утворилися, ми бачимо на карті Євразії у вигляді ланцюгів островів — Курильських, Японських тощо.

Складчасті пояси — це активні сейсмічні зони, де відбуваються інтенсивні рухи земної кори. Ці рухи супроводжують землетруси та виверження вулканів. Найбільшими діючими вулканами в Європі є Гекла, Етна та Везувій, в Азії — Ключевська Сопка, Фудзіяма, Кракатау й інші, які входять до Тихоокеанського сейсмічного поясу.

Складкоутворення в горах Північної Європи (Скандинавські гори — каледонська складчастість), Центральної Європи, на Уралі (герцинська) і в Тянь-Шані, Алтаї, Куньлуні (каледонська), Забайкаллі (байкальська) та багатьох інших гірських хребтах навколо Тибетського нагір’я відбулося в більш давніх епохах складчастості: у палеозої (каледонська та герцинська складчастість) і мезозої (мезозойська складчастість). Пізніше ці території зазнали підняття, опускання та розломів. Гори відроджувались й омолоджувались і тепер деякі із цих гірських систем за висотою переважають молоді гори. Це — Алтай, Тянь-Шань, Каракорум, Куньлунь.

Формування рельєфу материка. Роль внутрішніх і зовнішніх сил у формуванні рельєфу Євразії. Рельєф Євразії від рельєфу інших материків відрізняється тим, що він набагато різноманітніший. Тут знаходяться найвищі у світі гори Гімалаї та найглибша западина узбережжя Мертвого моря. Різниця між висотою гори Джомолунгма (Еверест — 8848 м) і рівнем Мертвого моря (—403 м) перевищує 9 км. Отже, рельєф Євразії контрастніший за інші материки. Якщо брати до уваги середню висоту поверхні материків, то і тут Євразія попереду інших (крім поверхні льодового покриву Антарктиди). І, нарешті, рівнини та низовини Євразії займають більшу площу, ніж на будь-якому іншому материку.

Величезні ділянки Євразії в далекому минулому опускались, їх заливали моря. Після їхнього відступу утворилися рівнини та низовини. Наприклад, Прикаспійська низовина. Над рельєфом північно-західної частини Євразії добре попрацювало материкове зледеніння. Із Скандинавського півострова, де знаходився найбільший центр зледеніння, льодовик насувався на південь. Він досягав навіть території України. Льодовики то наступали, то знову відступали. Ніби бульдозером, вони вирівнювали поверхню та залишали перед своїм південним краєм вали з каміння, піску та глини (морену). Льодовик розтанув усього 14 тис. р. тому.

Більшу частину Євразії займають рівнини. Серед них виділяють найбільшу в світі Східноєвропейську рівнину. На ній знаходиться 95% території України. Невисокими, дуже зруйнованими Уральськими горами ця рівнина відділяється від пласкої та заболоченої Західносибірської рівнини, яка теж належить до найбільших рівнин світу. Від Каспійського моря далеко на схід простяглася велика Туранська низовина. Її простори вкриті піщаними пустелями. На півдні Євразії знаходиться ще одна велика низовина — Індо-Гангська. На сході — Велика Китайська рівнина. Значні площі в Євразії займають рівнини пустель. Руб-ель-Халі — це великий басейн, що простягнувся з південного заходу на північний схід через аравійський шельф. Висота дюн досягає 250 м. Пісок переважно оранжевого та червоного кольору завдяки окисам заліза. Пустеля Гобі розташована в Центральній Азії. Слово «гобі» монгольського походження й означає «безводне місце», цим словом у Центральній Азії позначають взагалі пустельні та напівпустельні місця. За сукупністю пустельних територій Гобі є найбільшою пустелею Азії. Каракуми, піщана пустеля на півдні Середньої Азії, займає понад 80 % всієї території Туркменістану. «Каракуми» з туркменської перекладається як «чорний пісок».

Значні площі в Євразії займають надто зруйновані та вирівняні старі гірські системи, які із часом перетворилися на плоскогір’я. Серед них виділяють Середньосибірське плоскогір’я та Казахський дрібносопковик.

Гори Євразії різні за віком, вони утворювалися в різний час і продовжують формуватися нині. Дуже давні вже встигли зруйнуватись. Деякі з них перетворилися на вкриті камінням рівнини, серед яких підносяться окремі залишки колись високих гір. Інші, дуже зруйновані гори, знову піднялись і ніби омолодилися.

Наймолодші, найвищі та наймогутніші гори утворюють смугу, що тягнеться із Західної Європи аж до Китаю. Це Альпійсько-Гімалайський гірський пояс. Із заходу на схід його складаються такі його гірські системи: Піренеї, Альпи, Карпати, Кавказ, Памір, Гімалаї.

В окремих місцях Євразії сходяться гірські хребти різних напрямів простягання. Таким чином, вони утворюють значні за площею території, де поєднуються гірські масиви з плоскогір’ями та глибокими долинами. Це нагір’я. Найбільше за площею і найвище з них — Тибет.

На сході Євразії від Камчатки по Курильських і Японських островах, острові Тайвань, Філіппінах і Великих Зондських островах простягнувся Тихоокеанський гірський пояс. Ці гори ще молодші за гірські системи Альпійсько-Гімалайського поясу. Тут найбільше діючих вулканів, постійно трапляються землетруси. В океані вони викликають цунамі — велетенські хвилі до 50 метрів заввишки, які, досягнувши низинного узбережжя, руйнують поселення й об’єкти людського господарства.

Старі гори здебільшого невисокі, бо вони від часу свого утворення переважно лише руйнувалися (Урал, Скандинавські). Але якщо пізніше вони зазнали «омолодження» (знову піднялися) (Алтай, Тянь-Шань), то ці гори одночасно і високі, і складаються з давніх гірських порід. їх не люблять альпіністи. І недивно. Тверде, здавалося б, каміння може розсипатися в руках, бо воно дуже давно вивітрилось.

Корисні копалини. На території Євразії, зрештою, як і на території інших материків, різноманітні комплекси корисних копалин відповідають певним геологічним структурам. Материк займає провідне місце за запасами багатьох корисних копалин. При цьому надра Центральних районів Азії ще недостатньо вивчені.

У давніх породах докембрійського фундаменту платформ є золото, дорогоцінне каміння, запаси уранових руд, алмази (півострів Індостан, острів Шрі-Ланка, Сибірська платформа). З виходами на поверхню магматичних і метаморфічних порід у виступах фундаменту платформ (на щитах) пов’язані величезні родовища руд різних металів. Залізні руди добувають у Скандинавії, на північному сході Китаю, в межах Українського щита, на півострові Індостан. В областях герцинської та мезозойської складчастості, східною окраїною материка на тисячі кілометрів простягнувся пояс гірських споруд, багатих на руди олова, вольфраму й інших рідкісних кольорових металів.

У міжгірських прогинах земної кори накопичились величезні запаси нафти та газу. Наприклад, у Месопотамському передгірному прогині розташовано нафтогазоносний район Перської затоки із запасами нафти світового значення. Південно-східний нафтогазоносний район Євразії в межах Китаю, М’янми, Таїланду, частини островів Зондського архіпелагу та прилеглого до нього шельфу Південно-Китайського моря є також, на думку геологів, перспективним. Знайдено нафту і на шельфі морів Північного Льодовитого океану.

У тектонічних западинах, заповнених товщами осадових порід, утворились поклади різних солей, нафтогазоносні товщі, пласти вугілля. Це, наприклад, кам’яновугільні басейни Великої Британії, Німеччини, Чехії, Польщі, України, Росії, Монголії, Китаю.

На материку знайдено та розробляють значні поклади залізних і марганцевих руд, є родовища бокситів, значні запаси руд кольорових металів — міді, нікелю, кобальту, свинцю, срібла й ін.

Найменший кут падіння сонячних променів у частині, яка знаходиться на північ від Північного полярного кола. Різниця в кількості сонячного тепла між цими двома частинами Євразії дуже велика. Північна частина одержує вдвічі менше тепла, ніж південна. Наприклад, якщо середня температура січня на арктичних островах становить -30 °С, то на Аравійському півострові вона дорівнює +25 °С. Найнижчі температури повітря до -71 °С на материку були зареєстровані в населеному пункті Оймякон, що на північному сході Євразії. Його називають Полюсом холоду всієї Північної півкулі. Оймяконі розміщується у верхів’ях річки Індигірки, найсуворіше місце на Землі, де проживає постійне населення. Повітря, яке людина видихає, миттю перетворюється на завислі кришталики криги. Вони труться між собою й утворюється звук, схожий на шелест. Його називають «шепіт зірок». За такої температурі метал стає крихким, як скло, бензин і гас стають схожими на желе. Температура повітря в пустелях Аравії та Індії піднімається до +53 °С і вище.

Циркуляцію повітряних мас визначають панівні повітряні маси та вітри. Оскільки величезну територію Євразії розташовано в усіх кліматичних поясах Північної півкулі, то її кліматичні умови формуються під впливом холодних і сухих арктичних, морських і континентальних помірних, спекотних і постійно сухих тропічних, спекотних і вологих екваторіальних повітряних мас.

Над більшою частиною материка, яка перебуває у помірному кліматичному поясі, дмуть постійні західні вітри. Вони переносять морські вологі повітряні маси, що сформувалися над Атлантичним океаном, на материк. Проте вплив атлантичних повітряних мас відчувається здебільшого в Європі. З просуванням на схід, углиб Євразії, відбувається їх трансформація — перетворення, зміна властивостей: із вологих вони перетворюються на сухі, з теплих узимку — на холодні, з прохолодних улітку — на спекотні. На сході та півдні Євразії дмуть мусони, що виникають внаслідок різниці атмосферного тиску над океаном і суходолом. Узимку мусон, що дме із суходолу, формує теплу, суху зі слабким вітром погоду. Влітку мусон, що дме з океану, формує спекотну та вологу погоду. Він дме значно сильніше, приносячи на материк грози, штормові вітри та величезну кількість опадів. Тому найбільша їх кількість — понад 1000 мм за рік — випадає саме на півдні материка.
Підстиляюча поверхня впливає на властивості повітряних мас, які над нею формуються, та їх переміщення. Повітряні маси, що формуються над Атлантичним або Тихим океаном, насичуються вологою і приносять на материк опади. Зокрема, атлантичні повітряні маси, що формуються над теплою Північноатлантичною течією, — теплі й обігрівають взимку прибережні райони Європи. Вологе та тепле повітря, що формується над теплою Північноатлантичною течією, яка є продовженням Гольфстріму, вільно і безперешкодно рухається рівнинами Європи проникаючи далеко на схід. Пересуваючись, це повітря поступово віддає свою вологу цим територіям. Змінюється і його температура. Узимку воно охолоджується чимдалі вглиб материка, а влітку, навпаки, прогрівається. Отже, із заходу на схід клімат стає суворішим, сухішим, коливання температур протягом доби і року зростає. Це ознаки континентального клімату. На узбережжі Атлантичного океану часті дощі та тумани, влітку не буває великої спеки, а взимку — великих морозів. Тут клімат морський, а на сході та південному сході Азії — мусонний.

Вплив рельєфу на переміщення повітряних мас так само значний, особливо на розподіл опадів, які розміщені вкрай нерівномірно. Уся північна частина Євразії рівнинна і тому відкрита для вільного проникнення холодного повітря з Північного Льодовитого океану. Безперешкодно проникаючи далеко на південь, воно спричинює різкі зниження температур і сильні морози узимку та похолодання в інші пори року — ранні весняні й осінні заморозки, холодне повітря не містить значної вологи, тому й опадів тут мало. Гори — Альпи, Кавказ, Гімалаї, які простягаються із заходу на схід, — не дозволяють проникати на південь холодним повітряним масам і відповідно на північ вологим і теплим. Тому на їхніх навітряних схилах випадає дуже багато опадів. Приміром, біля підніжжя Південно-Східних Гімалаїв, які стоять на шляху мусонів, що дмуть з океану, розташоване одне з найвологіших місць на земній кулі — селище Черапунджі. У середньому там щороку випадає близько 12 000 мм опадів, а максимальна кількість, що була зареєстрована, становила понад 23 000 мм за рік. І разом із тим у пустелях Аравійського півострова та Центральної Азії дощі — велика рідкість.

Різкі контрасти в нагріванні й умовах тиску між материком і Тихим океаном, які посилюються особливостями рельєфу Центральної та Східної Азії, й обумовлюють типову для сходу Євразії мусонну циркуляцію, виражену тут найяскравіше порівняно з іншими районами Землі. Мусонний характер має також циркуляція повітря над південними частинами Євразії, тільки тут вона проявляється у взаємодії між материком та Індійським океаном. Влітку поверхня материка дуже нагрівається. А температура води в океані суттєво нижча. Поверхня суходолу і води по-різному нагріваються і по-різному нагрівають повітря. Над материком воно тепліше, а отже, і легше, а над океаном — холодніше, а тому важче. Тиск важчого повітря більший і воно з океанів рине на суходіл Євразії. Так утворюється літній мусон. Він приносить із Тихого й Індійського океанів багато вологи. Ідуть рясні дощі. На південному сході проносяться грізні тайфуни. Річки виходять із берегів і затоплюють значні території. Узимку все навпаки: суходіл швидко охолоджується. Від нього охолоджується й повітря. Воно стає важким. Океани охолоджуються значно повільніше. Над ними повітря тепліше, а отже, й легше. Починає діяти зимовий мусон. Він дме з материка на океан, не приносячи вологи. Встановлюється суха, а на півночі й морозна погода. Вплив мусонів на узбережжі обмежують гірські хребти східної частини материка.

Відомо, що з підняттям вгору температура повітря знижується, а ми вже знаємо, що в Євразії значні території розташовані на висоті від 2000 до 8000 м над рівнем моря. Тож можна зробити висновок про те, якою там буде температура повітря переважну більшість року. Доказом різких температурних змін може бути кліматична карта.

Формування в Євразії різних кліматичних поясів визначає кількість сонячної енергії. Пояси проходять через материк із заходу на схід смугами різної ширини. Але ці смуги не є абсолютно однакової ширини, адже на клімат впливають океани та рельєф. Більше того, на півдні Євразії на одній географічній широті знаходяться два різних кліматичних пояси — тропічний і субекваторіальний. Крім того, у цих широтах виникло єдине місце на Землі, де поряд лежать два перехідних пояси: субтропічний і субекваторіальний. А як же повітряні маси, які приходять за сезонами в сусідні перехідні кліматичні пояси з основних? У перехідних кліматичних поясах немає власної повітряної маси? Все складно і просто: тут панують мусони.

В арктичному кліматичному поясі знаходяться острови Північного Льодовитого океану та північно-східне узбережжя Євразії. Тут протягом усього року панує холодне арктичне повітря. Узимку тут триває полярна ніч із сильними морозами. Улітку сонце протягом тривалого часу низько висить над горизонтом, не заходячи за нього, але не нагріває землю. Тому навіть у цю пору року тут випадає сніг. Завдяки географічному положенню і впливу теплих течій для островів характерний морський арктичний клімат із відносно високими зимовими температурами (від -16 до -20 °С) та значною кількістю опадів (близько 300 мм).

Субарктичний пояс оперізує весь материк південніше арктичного поясу вузькою смугою, яка розширюється на схід. Тут клімат змінюється за сезонами, але не так помітно, як далі на південь. Клімат характеризує переважання західної циркуляції влітку та холодних східних арктичних вітрів взимку. На заході Європи, особливо в Ісландії, для субарктичних районів характерні порівняно м’яка (-5...-10 °С) зима, прохолодне (не більше +10 °С) літо та велика кількість опадів (300—700 мм), які випадають протягом року у вигляді дощу та снігу. Південна межа субарктичного поясу в Європі піднімається за Північне полярне коло на північ, а на сході у Середньому та Східному Сибіру опускається за нього на південь. (За допомогою карт атласу поясніть, чому)

Помірний кліматичний пояс найбільший за площею в Євразії. Протягом усього року там формуються і панують помірні повітряні маси. Для нього характерна доволі чітка зміна чотирьох пір року. Займаючи величезну площу, цей кліматичний пояс є неоднорідним.

Через значну протяжність поясу та панування західних вітрів там добре простежується зміна типів клімату із заходу на схід. У межах помірного поясу виділяють чотири кліматичні області.

Область морського помірного клімату з м’якою зимою із середньою температурою повітря вище 0 °С та нежарким літом (від +10 до +18 °С) розташована на заході, у Європі. Вона сформувалася тут завдяки повітряним масам з Атлантичного океану з її теплим потужним Гольфстрімом. Опадів тут випадає багато — понад 1000 мм на рік. Узимку часто буває мряка, на півночі області довго тримаються тумани, а влітку погода може бути хмарною та похмурою.

Область помірно континентального типу клімату розташовано далі на схід, аж до Уральських гір. Вплив Атлантики тут поступово слабне, а збільшується вплив континентальних повітряних мас. Зима холодніша та морозна, літо тепле. Погода нестійка, взимку бувають відлиги, а влітку часто йдуть дощі.

Континентальний тип клімату помірного поясу характеризує найбільшу територію Азії. Він формується за Уралом, у Середній і Центральній Азії. Тут панують континентальні помірні повітряні маси. Взимку вихолоджена земна поверхня охолоджує повітря до -50 °С. Низькі зимові температури через надзвичайну сухість повітря та безвітряну погоду місцеве населення переносить порівняно легко. Влітку, навпаки, сильно нагріта поверхня нагріває повітря до дуже високих температур. Атлантичні повітряні маси опадів сюди майже не доносять, тому взимку снігу мало і поверхня промерзає на значну глибину.

У внутрішніх районах Азії (Середній Сибір, Китай, Монголія) клімат різко континентальний. Річна амплітуда між середньомісячними температурами становить 50...65 °С, а між екстремальними (мінімальною та максимальною) досягає 102 °С.

На сході помірного кліматичного поясу клімат помірний мусонний із сухою холодною зимою та вологим теплим літом.

Цю область характеризують різкі відмінності температур, опадів і зволоження за сезонами року. Взимку панує суха морозна погода із сильними вітрами, що дмуть із континенту. Лише на Японських островах випадає чимало снігу, оскільки континентальне повітря, рухаючись над відносно теплим Японським морем, у нижніх шарах насичується вологою. Літом дме південно-східний мусон, який приносить вологе повітря з Тихого океану. З його приходом пов’язано приблизно 70 % річних опадів, що випадають у вигляді злив.

Субтропічний кліматичний пояс також перетинає весь материк. Улітку тут переважає тропічне повітряна взимку — помірне. Він, як і помірний кліматичний пояс, поділяється на окремі типи клімату. На заході середземноморський із сухим літом і вологою зимою, у центрі — континентальний із сухим жарким літом і холодною сухою зимою, а на сході поширений мусонний тип клімату з теплою сухою зимою та жарким дощовим літом. Приміром, Піренейський та Апеннінський півострови, південь і захід Балканського півострова, південь і захід Малої Азії, східне узбережжя Середземного моря, середземноморські острови, південь Криму та північ Месопотамії знаходяться в області субтропічного (середземноморського) клімату із сухим літом. Середня температура липня від +23 до +28 °С за майже повної відсутності опадів. Узимку західне перенесення забезпечує 75-80 % річної кількості опадів. Середня температура найхолоднішого місяця зростає з півночі на південь від +4 до +12 °С. У західній частині області середземноморського клімату переважне значення має атлантичне повітря, на сході — континентальне. Тому з просуванням із заходу на схід зменшується кількість опадів і збільшуються амплітуди температур.

У внутрішній частині материка від Іранського нагір’я до басейну середньої Хуанхе (південь Гобі й інші райони Центральної та Середньої Азії) клімат субтропічний, континентальний. Для цієї області характерні жарке літо (+25...+35 °С) і прохолодна зима із середньою температурою вище 0 °С, хоча в окремі роки морози можуть досягати і -20 °С. Опадів випадає менше 200 мм на рік, повітря відзначається сухістю, добові та річні амплітуди температур досить значні. У режимі опадів існує різниця між заходом і сходом.

Клімат східної частини субтропічного поясу, так само як і помірного, мусонний. Він поширюється на басейн річки Янцзи та південну частину Японських островів. Від мусонного клімату помірного поясу субтропічний мусонний клімат відрізняється вищою середньою температурою зими (від +4 до +8 °С) і річними опадами, що перевищують 1000 мм. Під час вторгнення холодного континентального повітря на південь майже до тропіка температура може знижуватись до 0 °С. Звернемо увагу на різницю зимових умов середземноморського регіону та басейну Янцзи. Якщо в першому випадку завдяки безпосередньому впливу атлантичного повітря зима дуже тепла від +10 до +12 °С, то в другому середня січнева температура майже вдвоє нижча, причому можливі значні перепади. Тому південну межу субтропічного поясу в Східній Азії зміщено майже до тропіка.

Тропічний пояс знаходиться на південному заході Євразії і не має суцільного простягання на материку. Тут протягом року домінує жарке та сухе тропічне повітря, хмар майже не буває. Наслідками цього є високі температури повітря і мізерна кількість опадів (до 100 мм за рік).

Субекваторіальний кліматичний пояс (мусонний) із вологим літом і сухою зимою сформувався на півдні та південному сході материка: панування в літній час вологого екваторіального повітря, що приносить мусони з Індійського океану. З ним пов’язано опади, які випадають у вигляді злив, особливо рясні на навітряних схилах гір, їх річна кількість досягає кількох тисяч міліметрів. У зимовий час південні півострови Азії опиняються під дією північно-східного пасату, з яким пов’язана майже повна відсутність опадів. І якщо циркуляцію атмосфери відзначає незмінний характер, то розподіл зимових температур північних частин Індокитаю (січень +16 °С і нижче) та Індостану (+20 °С) пояснюється проникненням холодного повітря з помірного поясу, який завдяки рельєфу Індокитаю проникає зимою до 20° пн. ш. і спричинює на північному сході зниження температури до +5 °С. Існують відмінності й у розподілі опадів. (Порівняйте «Фізичну карту світу» та «Кліматичну карту світу» і зробіть відповідні висновки.)

Екваторіальний кліматичний пояс займає крайній південний схід Євразії та Великі Зондські острови. Тут протягом усього року жарке та вологе літо. Клімат характеризує переважання морських екваторіальних повітряних мас, що формуються з тропічного повітря, яке надходить із пасатами обох півкуль, рівномірно високі температури (+26...+27 °С), середньорічна кількість опадів більше 2000 мм, незначні вітри.

Висотна кліматична поясність прослідковується в горах Євразії. Біля підніжжя гір клімат такий самий, як у кліматичному поясі, де вони знаходяться. З підняттям угору ніби рухаєшся рівниною на північ. Наприклад, у Гімалаях біля південних схилів панує субекваторіальний клімат, із підняттям угору він послідовно змінюється тропічним, субтропічним, помірним і, нарешті, на вершинах гір лежать вічні сніги та льодовики, тут клімат близький до арктичного. На Тибеті через значну абсолютну висоту температура навіть літом не піднімається вище +10...+15 °С, узимку для цих районів характерні такі ж мінусові температури. «Кількість опадів навіть у зволожених районах не перевищує 500 мм на рік, а місцями знижується до 100-150 мм, що обумовлює засушливість клімату.

Але останнім часом не лише в Євразії, але й на інших материках помітними стають суттєві зміни клімату. Підвищуються середні температури літа, спекотнішим стає воно в Європі. У липні тут трапляються дні з температурою повітря +39...+42 °С, як у тропічних пустелях. Підвищення температур впливає на гірські льодовики, які тануть інтенсивніше. Спекотний клімат в Азії та Європі забирає людські життя. Особливо відчувають ці зміни клімату літні люди. І все це відбувається через зміни в атмосфері, пов’язані з активною господарською діяльністю людини.