Мистецтво 10 клас by Инна Димитрова

yalovenko2211 — 2020-04-07 21:19:12 UTC

Яловенко Валерія 10-Б
Більшість народних танців мають багаторічну історію. Це можуть бути народні танці, або танці, котрі колись виконувались так як ритуали або як спектаклі - деякі могли танцюватись при дворі. Серед самих відомих китайських традиційних танців - танець дракона та танець лева, обидва з котрих відомі в більш ранніх династіях та різноманітних формах.

Танець дракона— китайський традиційний танець і вистава. Як і танець лева, він досить часто використовується на різних святах і фестивалях.

Дракон традиційно символізує в Китаї силу і гідність, самі китайці іноді називають себе «нащадками дракона». Вважається, що дракон приносить людям удачу. Танець дракона — важливий момент Китайського Нового року, який святкується китайською громадою по всьому світу.

Грицик Софія 10-Б

2020-04-09 10:36:50 UTC

Театр Кабукі

Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок. Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Після цього почався активний розвиток кабукі.

2020-04-09 11:20:48 UTC

Чебанкова Каріна 10-Б
Китай населяють представники 57 різних етнічних груп. Кожна з них має свої танці. Спочатку народні танці виконувались з метою прохання у богів вдалого врожаю або полювання. Згодом стали демонструватися: особливості релігії, історії та культури окремого народу, загальні для кожної людини теми (любов, добро, ревнощі, війни , материнська турбота і сімейні відносини).
Танець лева (кит. 舞獅|舞狮 wǔshī (у ши)) — один з традиційних танців в китайській культурі. Являє собою фігуру лева, якою керують двоє людей, що знаходяться всередині фігури. Базові рухи танцю можуть бути знайдені в більшості китайських бойових мистецтв.

Як і танець дракона, танець лева традиційно виповнюється на різних святах і фестивалях, найзначніший з яких — Китайський Новий рік, широко святкується китайською громадою по всьому світу.

«Танець лева» визнаний запозиченим, оскільки в Китаї не водяться леви.

Морозова Інна

2020-04-10 09:16:07 UTC

Китайська музична культура. Музичне виховання у Китаї Перші згадки про китайську музику можна знайти у легендах, а згодом - у документальних свідченнях. Давні китайці приділяли значну увагу спокою та гармонії з природою. Для досягнення такого стану вони використовували глибоку і красиву музику. Китайський ієрогліф «музика» має значення «радість», «насолода». Кожна людина прагне щастя. Є багато способів, щоб почуватися щасливим, і один із них - послухати гарну красиву музику. Розуміючи це, давні китайці надали ієрогліфу «музика» ще одне значення – «щастя». Музика і щастя в уявлені китайців є неподільними: музика робить людину щасливою, а щастя надихає людину співати і грати музику. Китайські музичні інструменти

Деменкова Маша 10-Б

2020-04-10 16:25:34 UTC

Традиційний японський танець | 日本舞踊 | ніхон буйо — група різновидів сценічного танцю, поширених в Японії. Слід зазначити, що в мистецтві Японії не прийнято чіткий поділ на жанри. Танці, театральне мистецтво, пісні, література, каліграфія впливали один на одного і розвивалися разом.

Виконання танцю складається з прийняття безлічі заздалегідь відомих поз (яп. 方 ката). При цьому більшість танців не мають на увазі різких рухів і можуть бути виконані на півтора квадратних метрах підлоги. Торс майже весь час танцю строго вертикальний, ката розрізняються положенням голови, плечей, рук.
Підлога або сцена, на якій виконується ніхон-буйо, повинні дозволяти ковзання (яп. 摺り足 суріасі), тому для танцю необхідна або кімната, вистелена татамі, або підготовлена сцена.

Дуплій Анастасія 10-Б

2020-04-10 18:17:38 UTC

Музичне виховання у Китаї. Перші згадки про китайську музику можна знайти у легендах, а згодом - у документальних свідченнях. Давні китайці приділяли значну увагу спокою та гармонії з природою. Для досягнення такого стану вони використовували глибоку і красиву музику. Китайський ієрогліф «музика» має значення «радість», «насолода». Кожна людина прагне щастя. Є багато способів, щоб почуватися щасливим, і один із них - послухати гарну красиву музику. Розуміючи це, давні китайці надали ієрогліфу «музика» ще одне значення – «щастя». Музика і щастя в уявлені китайців є неподільними: музика робить людину щасливою, а щастя надихає людину співати і грати музику. Китайський ієрогліф «Музика » складається з двох частин: дерево (внизу) і натягнуті на ній струни (нитки, вгорі).

Шульжук Анастасія

nastasulzuk474 — 2020-04-10 19:13:20 UTC

Китайський музичний театр

Театральне мистецтво Китаю зародилося у народних формах пісенно — танцювальної творчості, у піснях, танцях, та релігійних ритуалах. У період Тан (7-10 ст.) з'являється нова сценічна пісенно — танцювальна форма — дацюй, яка є однією з основ китайського театру. Вона об'єднала у собі музику, спів, танець та пантоміму. Розквіт китайської музики відноситься до 13-17 ст., коли розвивається музика яка пов'язана з театром, з музичною драмою та юанською драмою. В 15-16 ст. У Південному Китаї досяг розквіту жанр куньцюй та куньшанська п'єса. Найбільш сформованим жанром доюанського театру були наньсі — (південні п'єси), в яких об'єднувалися елементи фарсів цзацзюй («змішані вистави» які виконувались при дворі імператора, на рубежі ХI-ХII фарси виконувались для городян) та пісенно — танцювальних жанрів, у результаті чого виникли театральна форма імпровізаційного характеру з диференціацією акторських амплуа.

У юанській драмі головною була вокальна партія — арія (цюй). Юанські теоретики розкрили особливості храмової музики в залежності від виду релігії та характеру релігійного співу; ці риси притаманні і музичній драмі Саме у період Юань
розповсюджується 7 — ступенева гама, аналогічна європейській мажорній, але яка отримала у Китаї самостійний розвиток.

В 15-16 ст. розквіт музично-театрального мистецтва, пов'язаний з творчістю актора та композитора Вей Лян-фу. Саме він вплинув на розвиток жанру куньцюй, залишивши після себе твір «Цюй Люй» («Метричні закони арій»), у якому викладена теорія «чистого співу» куньцян, а надалі став теорією театру куньцюй.

Мамина Аліна

mlinusya12 — 2020-04-11 23:04:56 UTC

Танці країн Далекосхідного регіону.
Танець у країнах Далекосхідного регіону має не менш давні традиції, ніж вокальна або інструментальна музика. Він увібрав у себе світоглядні уявлення та своєрідну ментальність народів Далекого Сходу.
Серед найвідоміших китайських традиційних танців – танець дракона і танець лева – північного і південного.
Танець дракона - традиційний танець і вистава. Дракон символізує в Китаї силу і гідність. Вважається, що дракон приносить людям удачу.
Танець лева - один з традиційних танців в китайській культурі. Являє собою фігуру лева, якою керують двоє людей, що знаходяться всередині фігури. Базові рухи танцю можуть бути знайдені в більшості китайських бойових мистецтв.

Горбутяк Владислава. 10-Б

vladosik271 — 2020-04-12 21:05:06 UTC

Жодне видовище чи урочиста процесія у Китаї не відбуваються без барабанів. Про надзвичайне значення цього інструмента в музичній культурі країни свідчить той факт, що в оперних оркестрах на маленькому барабані грає сам диригент.

Таким чином, у культурі китайського народу можна знайти музичні інструменти практично всіх основних груп, відомі європейцям. Подібні до них інструменти побутують у Кореї, Японії, В’єтнамі. Наприклад, японська лютня з трьома струнами сямісен, різновиди цитр — японська кото і корейська каягим. Корейці — справжні віртуози гри на ударних інструментах. Традиційний вид ансамблю «гра чотирьох» сьогодні переживає ренесанс.
Китай — абсолютно самодостатній у всьому, що стосується культури. Будь-яке західне явище, що потрапляє на землю Піднебесної, перетворюється на свій унікальний лад. Це можна сказати і про знамениту Пекінську оперу, яка нещодавно внесена до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Екскурсійне турне столицею сучасного Китаю зазвичай передбачає три обов’язкові заходи: сходження на Велику китайську стіну, ознайомлення з особливостями китайської кухні в ресторані «Пекінська качка» та перегляд виступу трупи Пекінської опери («цзін-цзюй») Цей жанр поєднує елементи вокального мистецтва, драматичного діалогу, акробатики, у-шу. У ньому синтезувалися різні традиції китайського народу, що формувалися впродовж тисячоліть: мистецькі — музичні, драматичні, а також спортивні, циркові.

Ільчишина Дар'я.

ilchishinadari2004 — 2020-04-13 12:27:12 UTC

Театр Но.

Театр Но зародився у XIV ст. і поєднував у собі риси народних та аристократичних видів мистецтва. Він був надзвичайно популярним серед самураїв та аристократії. Театральні постановки не передбачали часової і просторової передачі реальності. Небагате оздоблення сцени (зазвичай взагалі відсутнє) і досить одноманітні рухи акторів ставили собі за мету пробудження уяви у глядача. Актор міг зробити лише кілька кроків, рухаючись по сцені, але з його реплік і співу хору аудиторія робила висновки, що герой пройшов довгий шлях. Як правило, обов’язковий атрибут — маска і громіздкий одяг персонажа, фактично приховували міміку і рухи тіла актора.

У п’єсах Но були зайняті чотири категорії акторів:
головний персонаж, який з’являвся у двох іпостасях — спочатку як людина, потім як дух;
дублер чи помічник головного виконавця, його супутник;
персонаж, який виконував маленькі інтерлюдії під час вистави чи у перервах між актами;
музикант, який грав на одному з чотирьох традиційних для Но інструментів — флейті або трьох видах барабанів.
Також у виставах театру Но обов’язково були присутні хор та суфлери-помічники. Тривалість вистави — від 30 до 120 хвилин, але раніше деякі з них виконувалися протягом декількох днів.

У наш час існує близько 250 класичних сценаріїв для театру Но, що поділяються на декілька видів, а саме:

• божественні п’єси з містичним сюжетом, у яких головний герой спочатку є людиною, а потім перетворюється на духа;

• воїнські п’єси, в яких головний герой у першій частині вистави є духом воїна, а в другій стає людиною і показує глядачам свою героїчну смерть;

• костюмовані (жіночі) п’єси, головний герой яких одягнутий як жінка і виконує складні танці та пісні;

• п’єси демонів — головний герой являє собою дух демона чи іншої релігійної позаземної істоти, дія вистави є напруженою та яскравою. П’єси, дія яких відбувається в сучасності, входять до окремої категорії. На виставах театру Но обов’язково є декорація із зображенням сосни.

Однією з головних особливостей театру є використання акторами особливих дерев’яних масок (їх існує близько 60 видів). Вважається, що маска передає акторові духовну владу. Перед виставою актор довго вдивляється в маску: перед тим як надягти її, він нібито об’єднується з нею — тобто тепер не існує маски і актора окремо.

У театрі Но все неповторно та індивідуально — і маски, і костюми, і танці, і жести. Ці атрибути і прийоми є в кожного персонажа і створені лише ним і для нього. Але театр Но насамперед є цілісною структурою, де з окремих елементів утворюється однорідна вистава, аналогів якої немає в європейських театрах.

Олійник Єлизавета, 10-А

olejnikliza4 — 2020-04-13 15:54:36 UTC

Слід зазначити, що в поняття «музика» давні китайці вкладали дещо інший зміст, ніж це робимо ми. Під «музикою» (юе) вони розуміли ритуальний танок під акомпанемент музичних інструментів. Буквально кожна нота, кожен музичний ритм, найменший жест танцівника щось символізували. Закодованою мовою музики й танцю китайці розповідали цілі історії з життя легендарних героїв, відтворювали яскраві історичні сюжети, виявляли своє ставлення до політичного життя країни тощо.

Відповідно до традиційних релігійно-філософських уявлень кожен ступінь звукоряду, кожен звук стародавні китайці пов’язували з певною порою року, годиною доби, положенням Сонця і Місяця, різними птахами й тваринами, стихіями природи тощо. Одні мелодії вони виконували навесні, інші - улітку, восени, узимку.

Розібратися в усіх тонкощах складної музичної символіки, щоб установити за її допомогою зв’язок минулого із сучасністю, міг тільки знавець.

В основі музики регіону особливий лад - пентатоніка, що надає їй неповторності. Це п’ятизвукова (до-ре-мі-соль-ля), а пізніше - семизвукова (з двома додатковими ступенями - фа, сі) система, яку китайські теоретики обґрунтували ще понад 2 тисячоліття тому. Давні китайці знали і акустичну 12-ступеневу хроматичну систему («люй-люй»), добирали з неї звуки для пентатонічних ладів. Сформована в давнину на основі ієрогліфів музична нотація в деяких варіантах збереглася й дотепер.

Китайська народна мелодія «Квітка жасмину». Японська народна пісня «Сакура».
Музичний інструментарій народів Далекого Сходу надзвичайно різноманітний. У Китаї з-поміж струнних інструментів найпопулярніші цинь та піпа. Багатий інструментарій групи духових та ударних інструментів.

Традиційні музичні інструменти японців - біва, кото, сямисен, сякухаті, ерху (оригінальна двострунна скрипка з металевими струнами), духові, зокрема флейти фує та хотіку, та ударні (сімейство барабанів Тайко).

З-поміж великого музичного інструментарію корейців популярними є барабани чангу (барабан, що нагадує за формою пісочний годинник).
Промовистими були й китайські танці, що виконувалися з використанням щитів, бойових сокир, пір’я фазанів, бичачих хвостів, віял, одягу з довгими рукавами тощо. За понад п’ятитисячолітню історію багато традицій у Китаї стали тісно пов’язані, як, наприклад, бойові мистецтва, народні танці та акробатика. З плином часу вони стали частиною одного виду танцювального мистецтва. Можливо, тому класичний китайський танець є одним з найбільш складних, виразних і багатогранних видів мистецтва у світі.

Комаров Егор. 10 Б

egorkomarov2343 — 2020-04-14 09:59:07 UTC

Музика Китаю — одна з найдавніших у світовій музичній культурі. Першою фіксацією китайської музики є «Ши цзін» («Книга пісень») — антологія народних пісень, ритуальних гімнів та од давнього Китаю, датованих 11-6 ст. до н. е., зібрання та впорядкування якої приписують Кун Цзи. Окрім власне зібрання музичних творів різних жанрів, у Ши цзін згадано більш як 25 музичних інструментів, серед яких є струнні щипкові (цинь, се), духові (юа, ді, шен, гуань) та ударні інструменти (чжун тощо).

Народна китайська музика переважно одноголоса, основана на пентатоніці (склалася у 7 ст. до н.е), пізніше з'явилася 7- звукова та 12-звукова системи. Серед музичних інструментів у традиційному оркестрі біля 100 різновидів: струнні, духові, ударні.

Авраменко Даніїл

2020-04-14 10:41:59 UTC

Мірошниченко Анна 10-Б

2020-04-14 17:10:53 UTC

Театр Но зародився у XIV ст. і поєднував у собі риси народних та арис-тократичних видів мистецтва. Він був надзвичайно популярним серед самураїв та аристократії.
Театр Но є царством жестів, більшість із яких найчастіше мають певний зміст, хоча є й такі, що вставлені виключно для краси, загальної гармонії і цілісності образу.
У моменти загострення пристрастей, як правило, були повністю відсутні звук і рух. Це була не просто тиша, а напружене мовчання.
Однією з головних особливостей театру є використання акторами особливих дерев’яних масок (їх існує близько 60 видів). Вважається, що маска передає акторові духовну владу.
У театрі Но все неповторно та індивідуально — і маски, і костюми, і танці, і жести. Ці атрибути і прийоми є в кожного персонажа і створені лише ним і для нього.

2020-04-15 05:40:04 UTC

Кулик Максим

Салогуб Іван

2020-04-15 08:54:35 UTC

Китайське музичне і театральне мистецтво бере початок з виконання народних пісень з "Книги пісень" ("Шицзин"). Музика пісень про героїв, які виступали проти гніту чиновників і жорстоких царів, була мелодійною, витонченої, для високих голосів. Перший в історії людства музичний театр народився в Китаї у феодальну епоху з народних танців та святкових співів. Сучасне театральне мистецтво включає в себе 300 видів місцевої опери, десятки видів тіньового і лялькового театрів, розмовну і танцювальну драму. Китайська опера об'єднує елементи музики, співу, танцю, акробатики, міміки, жесту і слова. Місцева опера грунтується на музиці і діалекті певного району. Відомі Пекінська, Шанхайська опери зі своїми особливостями.

Терехова Дар'я

2020-04-15 10:14:53 UTC

Японія подарувала світові неповторне, цілком самобутнє мистецтво та ремесла – вони відшліфовувалися століттями, ввібрали у себе досвід найкращих майстрів та притаманне Країні Вранішнього Сонця тяжіння до довершеності. Предмети японського мистецтва відображають дух цієї країни та ментальність її жителів, у цих витворах Ви побачите безмежну любов до природи, бажання досягти Ідеалу та глибоку філософію пізнання. Однак, найголовніше в тому, що японці вміють творити мистецтво абсолютно зі всього, починаючи з письма і закінчуючи дарами природи! Японський стиль живопису по-своєму унікальний – на ньому залишила відбиток географічна ізольованість країни та особливі природні фактори. Японці навчилися милуватися красою природи і передавати цю красу на папері, розуміючи, що вона може щезнути в будь-яку мить, щойно біля берегів виникне тайфун чи земля задвигтить від землетрусу. В японському живописі, як і в каліграфії, на першому місці – досконале виведення ліній. Крім того, йому притаманний мінімалізм у кольорах – монохромний пейзаж може бути розбавлений однією рожевою квіточкою чи зеленим листочком. Для малювання використовують туш, а не фарби.
Відома техніка монохромного малюнка на рисовому папері називається сумі-е. Цей стиль практикували буддійські ченці, використовуючи його як дзен-вправу – концентрація на лініях і рухах під час малювання стає чудовим способом медитації. Сюжети малюнків найчастіше присвячені квітам і птахам, а основу техніки складають чотири мазки, кожен з яких має свою назву - «бамбук», «хризантема», «сливова гілочка» і «дика орхідея». Вдосконалювати мазки можна все життя, щоб довести до ідеального виконання. При цьому картини за технікою сумі-е малюють одразу, без ескізів, а головне під час створення шедевру – натхнення.Природа як мистецтво: ікебана й бонсай
Відома у всьому світі ікебана, мистецтво створення квіткових композицій, виникла в VI-VII ст. і спочатку була буддійським ритуалом. Зараз у Японії існують різні школи ікебани, витвори яких відрізняються за стилем і філософією створення букетів. На відміну від західних традицій, японська ікебана – це не довільне поєднання великої кількості квітів в одну композицію, а особливе аранжування квітів, де пагони і листки прикрашають лише кількома бутонами. Не менш важливу роль в композиції відіграє контейнер, ваза. При створенні ікебани майстри повинні дотримуватися гармонії аранжування, «розмовляти» з кожною квіткою, враховувати її характер, форму та вигини. Головне завдання такого витвору – відображати форми природи і возвеличувати її красу.
Мистецтво бонсай Японія запозичила з Китаю, де понад тисячу років тому карликові дерева вважалися розкішним подарунком у колі знаті. Ціль цього мистецтва – створення мініатюрного, але реалістичного дерева чи навіть цілого саду. Щоб виростити бонсай, можуть бути використані будь-які породи дерева. Отримані в результаті «карликові» рослини – результат кропіткої роботи майстра, а не плід генетики. Таким чином, бонсай – це поєднання садівництва і мистецтва. Кожен, хто докладе зусиль і навчиться творити такі шедеври, може отримати вдома цілий мініатюрний сад чи ліс, щоб медитувати чи просто безкінечно милуватися красою природи, яка зовсім близька.

2020-04-15 11:03:16 UTC

Стрєлкова Анастасія
ПЕКІНСЬКА ОПЕРА
"Пекінську оперу" по праву можна назвати однією з найприкметніших "візитних карток" нації та країни. Цей вид музичного театрального мистецтва, що виник 200 років тому за часів Цинської династії в тодішній столиці Пекіні, об'єднує в собі елементи драми, співу, музики, танцю, акробатики і бойового мистецтва. Одна з головних і найбільш відмітних особливостей "Пекінської опери" - це маска актора, яка є складним поєднанням гриму і аксесуарів. Вона представляє певного героя опери і служить розпізнавальним знаком його характеру. Суть як позитивних, так і негативних героїв глядачі можуть визначити саме по ній. Не менш важливим атрибутом є костюм. Костюми в "Пекінській опері" візуально і тематично поєднуються з маскою, і найчастіше для них використовуються однакова палітра кольорів і відтінків, яка і підкреслює характер персонажу. Традиційно всі костюми виготовляються вручну, і найбільш вдалі зразки використовуються акторами впродовж десятиліть. Одягтися в складний костюм - також ціле мистецтво, це можна зробити тільки за допомогою інших.

Лещенко Данило 10-Б

2020-04-15 13:58:24 UTC

Танець дракона

Особливостями корейських придворних танців, спрямованих на відображення гармонії Всесвіту, є стриманість, величність і плавність рухів. Танці виконують у барвистих національних костюмах — довгих просторих халатах, з-під яких видно лише ступні. У такому вбранні людина перетворюється на фантастичну квітку або екзотичного птаха.

Серед найвідоміших китайських традиційних танців — танець дракона і танець лева — північного і південного. Сучасний танець дракона виконують близько десяти чоловіків. Для танцю лева двоє танцюристів одягають костюми з величезними дерев’яними головами.

На відміну від придворних народні танці сповнені реалізмом, насичені енергією, віртуозними стрибками, акробатичними рухами. Оригінальний танець у масках є синтезом танцювального і театрального мистецтва.
Популярні танці з барабанами, віялами, шаблями (до речі, жіночі), граційно-величний придворний танець квітів, класичні сюжетні мініатюри «Соловей», «Фенікс», «Збір півоній» та ін.

Коріння театру народів далекосхідного регіону сягає у далеке минуле. Зародження і поширення театрального мистецтва у східних країнах пов’язують із народними традиціями, які влилися у храмові свята з виникненням буддизму. Різні види східного театру — драматичний, ляльковий, тіньовий тощо — мають свої художні особливості. Кожен театральний жанр, що прийшов із глибини століть, зберіг свої початкові канони й індивідуальний стиль. Упродовж багатьох століть актори зберігали і передавали ці традиції учням (зазвичай своїм дітям), утворюючи акторські династії.

Бризгалова Надія 10-Б

2020-04-15 16:03:44 UTC

У Пекінській опері для чоловічих ролей встановлено певний грим. Поєднуючи реалістичне і символічне та враховуючи стан душі, моральні якості, думки і почуття, а також зовнішність, вік та громадський стан героя, гримери-художники узагальнюють все це в найтиповіших рисах його вигляду і характеру, та згідно з цим створюють різні зразки гриму, даючи характеристику персонажу ще й за допомогою кольору. Зазвичай червоний колір в гримі — це колір відданості і чесності, чорний — прямоти та сміливості, синій і зелений — хоробрості і рішучості, жовтий і матово-білий — жорстокості і хитрості; золотий і сріблястий кольори використовуються для міфічних героїв.
Персонажі Пекінської опери поділяються на 4 види, і кожен вид, у свою чергу, поділяється на різні сценічні амплуа. Амплуа «шен» — це чоловічі ролі. Відповідно до соціального становища і віку амплуа «шен» поділяється на персонажів категорії «лаошен» — старих і людей похилого віку з бородою і «сяошен» — молодих хлопців, юнаків.

Амплуа «дань» — це жіночі ролі, серед них виділяються персонажі, що зображують молодих жінок і жінок середніх років. До амплуа «дань» належать: «цін'ї», т. е. ролі спокійних, стриманих жінок, «хуадань» — безпосередні, сміливі дівчата і «удань», тобто власне героїні.

Амплуа «цзін» — це теж чоловічі ролі, в яких показані чоловічі персонажі з відкритим сміливим характером.

Амплуа «мо» — це другорядні ролі, вони наближаються до амплуа «лаошен»; за віком персонаж «мо» повинен бути старшим ніж персонаж «лаошен».

Зазвичай персонаж «мо» передбачає в Пекінській опері нерозумного старого з низів суспільства.

До амплуа «чоу» відносяться добрі, комічні персонажі або хитрі, підступні, але дурні лиходії. Подібні ролі можуть грати і жінки, і чоловіки. Все це в Пекінській опері служить для зображення людей з низів суспільства.

Будко Анастасія 10-Б

2020-04-15 16:32:17 UTC

Інструменти китайців надзвичайно різноманітні — понад 100 видів їх. Більшість інструментів дуже давнього походження. Палітра звучання зумовлена розмаїттям матеріалів, з яких їх виготовляли: камінь, мідь, глина, шкіра, дерево, шовк.

Цинь (цисяньцинь) — струнний інструмент, один з найдавніших різновидів цитри. Корпус виготовляли з дерева, сім струн — із шовку. З давніх-давен серед ученої еліти було поширене сольне виконавство на цині. Також його використовували для супроводу співу, декламування віршів, в оркестрах і ансамблях.

Піпа — струнно-щипковий інструмент, китайська модифікація лютні. На корпусі кріплять чотири шовкові струни, отож звук — глухий, неголосний. Грали соло, рідше — в ансамблях. Із плином часу виконавці змінили положення інструмента з горизонтального на вертикальне і відмовилися від палички, торкаючись до струн пальцями.

Архітектура індійського культурного регіону

mlinusya12 — 2020-04-16 06:50:47 UTC

Одним з головних видів буддійських культових пам'ятників були ступи. Старовинні ступи були складені з цегли та каменю напівсферичні споруди, позбавлені внутрішнього простору, по вигляду висхідні до найдавніших похоронним горбах. Ступа робив на круглому підставі, по верху якого був зроблений круговий обхід. На вершині ступи ставилося кубічний «божий дім», ілірелікварій з дорогоцінного металу (золота та ін.) Над релікварій піднімався стрижень, увінчаний убуваючими догори парасольками - символами знатного походження Будди. Ступа символізувала нірвану. Призначенням ступи було зберігання священних реліквій. Ступи будувалися у місцях, пов'язаних, за легендами, з діяльністю Будди та буддійських святих.

Матяш Олександра

2020-04-16 08:22:03 UTC

Театр в Японії налічує багатовікову історію і відрізняється великим жанровим різноманіттям. У нім зберігаються театральні форми, що виникли на різних етапах історії країни і існували в різному соціальному середовищі. У Японії можна побачити те, що з'явилося в VIII ст. придворна церемоніальна театральна вистава бугаку, що виконується під музику гагаку, а під час релігійних свят виконуються ще давнші синтоїстські містерії кагура. Найсуворішою класикою в Японії вважається театр ноо, що виник в XIV ст. вид дуже умовної танцювальної опери, в якій утілюються військово-феодальні естетичні ідеали середньовічного самурайства, а актори грають в масках. Представлення театру ноо влаштовуються регулярно. У Токіо щомісячно проходить близько 20 спектаклів.

Трупи акторів ноо зберігають замкнуту середньовічну структуру, ними керують глави шкіл, повністю визначальні їх творчу діяльність. Актори і музиканти не мають права переходити з однієї школи в іншу. У великих містах існує по декілька театрів, що належать окремим школам.

Офіційно визнаний репертуар ноо складається з 258 п'єс, більшість яких були створені в XIV - XVI вв.

В якості інтермедій між п'єсами в театрі ноо виконується простонародний фарс - кегэе. Він може бути представлений і самостійно. Дуже популярний в Японії ляльковий театр бунраку. Численні трупи лялькарів розрізняються за способом водіння ляльок, манерою виконання і репертуаром. Серед лялькових театрів є такі, де використовуються ниткові маріонетки, ляльки, керовані руками або за допомогою рейок, де актори грають разом з ляльками. Репертуар цих театрів складається з казок і п'єс. У традиційному театрі бунраку оповідач гидаю під акомпанемент сямисэна веде оповідання, а великі ляльки, кожну з яких ведуть три ляльководи, дуже живо відображають усі на сцені. Провідним жанром японського традиційного театру є кабуки. Представлення кабуки влаштовуються у великих, спеціально обладнаних приміщеннях.

У кабукі чітко розрізняються акторські амплуа; усі жіночі ролі виконуються акторами-чоловіками - оннагата. Амплуа і сценічні імена передаються рідному або приймальному синові або учневі. Провідні акторські династії налічують багато поколінь. У репертуар театрів кабуки входять в основному класичні п'єси в канонічному виконанні. Видатним драматургом-класиком кабуки вважається Тикамацу Мондзаэмон.

Певне місце на японській театральній естраді займають так звані проміжні жанри (тюкан энгэки), що виникли в кінці минулого століття після революції Мэйдзи. Головні з них - симпа, синкокугэки і гэндангэки.

Жанри симпа і синкокугэки об'єднують елементи традиційного і нового театрів. Кожен з них представлений тільки однією трупою. У репертуарі симпа переважає мелодрама з життя середніх шарів кінця XIX - початку XX століття. У репертуарі синкокугэки - гостросюжетні п'єси з життя самураїв і розбійників середньовіччя. Кульмінацією таких п'єс служать битви на мечах, що дали їм загальну назву кэнгэки. З них виріс популярний жанр сучасного кіно - самурайські фільми тямбара. Гэндайгэки - спектаклі сучасної драми, в яких беруть участь актори кабуки. Дуже широко дотримуються поширена сучасна драма сингэки. У Японії функціонують близько 70 труп сингэки, Театри сингэки самих різних творчих напрямів, значну частину їх репертуару складають п'єси сучасних західних драматургів. Останнім часом в Японії з'явилася велика кількість мікротеатрів авангардистської спрямованості.

2020-04-16 13:26:44 UTC

Марченко Анна

Традиційна музика Китаю знає п'ятиступеневий та семиступеневий звукоряд. Але написані музичні твори у 7-ступеневій гамі зустрічаються рідко та належать до варіантів народної музики. Використовується під час здійснення ритуалів, для музичного супроводу співу та як акомпанемент у музичній драмі.

Найцікавіша особливість китайської музики — пентатоніка, тобто наявність у гамі п'яти щаблів. Європейська музика має діатоніку. Пентатоніка властива й музиці інших азійських народів. Вона є у монголів, корейців, тюркських народів. Також китайська музика надзвичайно різноманітна. У кожній китайській провінції, кожному місті або місцевості є свій жанр музики.

З часом у китайській музиці також відбулися зміни: еволюціонував характер виконання музики й самі музичні інструменти таки як: янцинь, гуцинь, чжен, ерху, ді, лушен, бау. Розширився діапозон їх звучання. Були докладені зусилля для підвищення якості інструментів. Важливішою особливістю сучасної професійної музики Китаю є її народність.

Горбутяк Владислава. Мистецтво Індійського культурного регіону

vladosik271 — 2020-04-16 18:57:22 UTC

Одним із шести регіонів є Індійський культурний регіон, що включає в себе країни Південно-Східної Азії: Індію, Бірму, Цейлон, Малайю, Непал, Бангладеш, Шрі-Ланку, Пакистан, а також деякі культурно та лінгвістично споріднені регіони (Тібет, Бутан, Індонезія, Камбоджа, країни Центральної Азії). Деякі із цих країн були віднесені до регіону лише за географічним фактором (півострів Індостан та навколишні землі), але більшість із цих країн схожі в мовному та релігійному плані. Що стосується вищезгаданого географічного фактора, то певне розташування на материку, клімат, спосіб життя тощо також впливають на світогляд і ментальність народів. Для прикладу, гірські народи значно агресивніші за тих, що живуть на рівнині. Це може бути спричинено нестачею їжі, важкими кліматичними умовами, недостатньою кількістю кисню в повітрі. Тож географічне положення значною мірою впливає на формування культури, утворення культурного регіону.

Значною частиною культури народу є його релігія, віросповідання. Панівною релігією Індійського культурного регіону є індуїзм. Індуїзм – це система релігійних вірувань, що склалася в Індії на основі первісних релігійних форм (анімізм, тотемізм, фетишизм), місцевих землеробських культів ведичної релігії, і особливо буддизму і брахманізму. Він поширився на низку азіатських країн (Бірма, Цейлон, Малайя), деякі країни Африки, має своїх прихильників в усіх частинах світу. Термін "індуїзм" походить від перського слова "Гінду" – перекручена назва річки Інд. Ведичні священні писання, на яких базується індуїзм, на думку вчених, датуються не пізніше II тис. до н.е. Послідовники Вед вважають, що записані вони були 5 тисяч років тому. Особливість індуїзму, або ведичної релігійної традиції, полягає в тому, що протягом усієї своєї історії ця традиція існувала як сукупність багатьох відносно самостійних релігійних груп. У цій релігії зберігся пантеон богів, серед яких головну роль відіграє трійця богів брахманізму (тримурті): Брахма – бого-творець, Вішну – бог-охоронець, Шіва – бог-руйнівник.

Климчук Дарина Музична культура Китаю

2020-04-20 11:30:37 UTC

Стародавні китайці звертали велику увагу на спокій та гармонію з природою. Тому для досягнення такого стану вони використовували глибоку і красиву музику. Зокрема, дуже цінним музичним інструментом вважалися гуцінь і ерху (китайська скрипка), оскільки вони здатні створити музику, що виходить за рамки буденного світу, можуть очистити від поганих думок і зробити людину шляхетною.
Музика і щастя в уявленнях китайців стали невіддільними: музика робить людину щасливою, а щастя надихає людину співати і грати музику.

Вважалося, що китайська музика виробляє цілющий ефект, тому в стародавньому Китаї її використовували для лікування хвороби, очищення свідомості, заспокоєння і нормалізації біоритмів тіла людини. Саме тому стародавня китайська музика, на відміну від сучасної, повинна була виконуватися розмірено і повільно.

sashabetmen2015 — 2020-04-20 14:23:11 UTC

Чернюк Вікторія

2020-04-20 15:23:05 UTC

🐲Танець дракона🐉

Танець дракона-китайський традиційний танець і вистава. Як і танець лева, він досить часто використовується на різних святах і фестивалях.
Дракон традиційно символізує в Китаї силу і гідність, самі китайці іноді називають себе «нащадками дракона». Вважається, що дракон приносить людям удачу.

🐲Танець дракона — важливий момент Китайського Нового року, який святкується китайською громадою по всьому світу.Вистава полягає в тому, що спеціальна команда людей, яка іноді сягає 50 осіб, тримаючи на жердинах дракона, рухається таким чином, що дракон здійснює хвилеподібні рухи. Головна задача команди — вдихнути в мертве тіло дракона життя і рух. Змієподібне тіло ділиться на секції, до кожної з яких прикріплюються жердини, спереду і ззаду тіла прикріплюють декоративну голову і хвіст.Управляти драконом досить важко, це вимагає спеціальних навичок. Будь-яка помилка одного з учасників може зіпсувати всю справу. При довжині близько 34 м тіло зазвичай ділиться на 9 головних секцій, число обручів при цьому досягає 81, а відстані між обручами — 14 дюймів.
🐲Голова дракона, вага якої іноді досягає 14 кг, повинна співпрацювати з тілом, хвіст також повинен рухатися в такт з головою. Довжина дракона зазвичай становить 25 — 35 метрів, але для особливо великих фестивалів використовуються більш довгі моделі. Згідно з міфами, вважається, що чим довший дракон, тим більше удачі він принесе.

Му́зика Япо́нії

akimdar2004274 — 2020-04-20 16:48:02 UTC

Му́зика Япо́нії (яп. 日本の音楽 ніппон-но онґаку) — сукупність усіх традиційних і сучасних музичних мистецтв, що були створені та розвинені мешканцями Японського архіпелагу, включаючи айнів Хоккайдо і рюкюсців Окінави. Термін «музика» японською буде як 音楽 («онґаку»); де 音 («он») означає «звук» , а 楽 («ґаку») — «комфорт

Основні напрямки

В цілому, музика Японії поділяється на традиційну, так звану «брудну музику», до якої окрім придворної чи театральної музики старовини і середньовіччя інколи зараховують народні музичні практики, та популярну або сучасну музику, яка включаює в себе різноманітні музичні жанри і напрямки, що були започатковані з середини 20 століття та існують посьогодні

Традиційна музика:
До традиційної музики Японії відносять такі музичні мистецтва і практики, які склалися на Японських островах до 20 століття.
Музика Ямато
Стародавність

Ймовірно, перші поселенці Японського архіпелагу мали своє музичне мистецтво, проте прямих доказів його існування немає. Перші писемні згадки, які натякають на існування музики і танців у 2 столітті по Р. Х. на Японському архіпелазі, містяться у «Розділі про людей ва» китайської історичної хроніки «Записів Вей» і пов'язані із шаманськими практиками, що їх застосовувала «японська королівна» Хіміко.

У пізніших джерелах 8 століття, «Записах про справи давнини» і «Анналах Японії», знаходимо безпосередні вказівки на існування пісень-віршів ута (歌). Це були переважно священні перекази яматоського імператорського двору, які назвалися «великими піснями» оута (大歌) і виконувалися переважно під час богослужінь та бенкетів.
Материкові запозичення і ґаґаку

У 6 — 9 століттях молода японська держава вступила у активні відносини із державами Корейського півострову і Китаю. На цей час припадають запозичення остров’янами культурних надбань цих країн, і музики зокрема. В Японії континентальне музичне-танцювальне мистецтво іменувалося за назвами заморських держав: «музика Сілла», «музика Когурьо», «музика Пекче», «музика Тан»і «музика Бохай» ^[2]. У 7 столітті, за правілння імператриці Суйко, пекчеський монах Мі Ма Чі запровадив у Японії театральне мистецтво ґіґаку (伎楽), а у середині 8 століття індійські брахмани завезли до Японських островів музичне мистецтво рін'юґаку (林邑楽) і буддистскі гімни-літанії сьомьо (声明). Відголосом стародавнього рін'юґаку є традиційна музика сучасного В'єтнаму.

Ці музичні мистецтва, за виключенням ґіґаку, яке занепало у 13 столітті, злилися у придворній «вишуканій музиці» ґаґаку (雅楽), що зберіглась до нашого часу. Вона виконувалась оркестром струнних і ударних інструментів. Різновидом цього мистецтва була «танцювальна музика» буґаку (舞楽), виконання якої супроводжувалося танцем. «Танцювальна музика» поділялися на два види: «ліву» — «музика Тан» і рін'юґаку, та «праву» — «корейська музика» і «музика Бохай». Кожен окремий вид виконувався під оригінальну мелодію і окремий від інших склад оркестру. У 9 — 10 столітті, з настанням періоду Хей'ан, струнні оркестри набули менших маштабів і японці почали складати свої власні твори на зразок іноземних. Деякі з них записані у «Новостворнених піснях і мелодіях династії Хей'ан». Такі пісні і мелодії мали назви «музика північного саду» (北庭楽), «музика гармонії» (承和楽), «музика метелика» (胡蝶楽), «звуки насолоди» (長慶子) і відносилися до лівої «танцювальної музики». Разом із ними ґаґаку увібрало у себе стародавні японські божественні гімни і танці каґура (神楽), пісні та мелодії східної Японії (東遊歌), розважальні і побутові пісні регіонів (風俗歌) та популярні в народі пісні саібара (催馬楽). Усі вони отримали музичне оформлення у виконанні струнних інструментів і речитативного співу.
Марія та Діма

Різновидом буддистської музики були релігійні гімни-літанії сьомьо, аналог європейського церковного співу часів середньовіччя в Японії. Ці гімни були молитвами прославлення будд, священним текстом сутр покладеним на мелодію, які імпортувалися з Китаю з 8 по 10 століття. Тексти перших сьомьо були написані санскритом, китайською писемною веньянь і стародавньою японською мовами^[3]. Загалом, існувало два стилі виконання цих гімнів, які сформувалися на традиціях найбільших стародавніх буддистських сект Японії — Тендай і Сінґон. Ці стилі справили величезний вплив на манеру співу і виконання мелодій не лише у релігійному, а й світському музичному мистецтві пізніших епох.

Починаючи з 11 століття пісні сайбара і прокламації віршів поступово вийшли з моди. Їх замінили «пісні сьогодення» імайо (今様), які були популярними у середовищі придворних до кінця 12 століття. Походження цих пісень тісно пов'язане із буддистськими гімнами сьомьо — різновиди гімнів, так звані «японські літанії» були скорочені і приведені до форми японського чотировірша. Імайо виникли серед простолюдинів, насамперед серед банних служанок юдзьо і танцівниць для розваг сірабьосі. У 12 столітті, завдяки захопленням імператорів танцівницями, нова пісенна культура знайшла визнання при дворі і була підхоплена місцевою знаттю. У 13 столітті імайо поступово зникли. Сьогодні їх відголосок можна знайти хіба що у мелодичних співах еттнеґаку (越天楽), різновиді придворного ґаґаку.

Сазонова Аліна СИМВОЛІЧНІСТЬ І ЗАГАДКОВІСТЬ МУЗИКИ

2020-04-20 21:29:16 UTC

Давньокитайське мистецтво справило істотний вплив на формування багатьох культур Далекосхідного регіону і впродовж багатьох століть було своєрідним еталоном і предметом для наслідування.

Слід зазначити, що в поняття «музика» давні китайці вкладали дещо інший зміст, ніж це робимо ми. Під «музикою» (юе) вони розуміли ритуальний танок під акомпанемент музичних інструментів. Буквально кожна нота, кожен музичний ритм, найменший жест танцівника щось символізували. Закодованою мовою музики й танцю китайці розповідали цілі історії з життя легендарних героїв, відтворювали яскраві історичні сюжети, виявляли своє ставлення до політичного життя країни тощо.

Відповідно до традиційних релігійно-філософських уявлень кожен ступінь звукоряду, кожен звук стародавні китайці пов’язували з певною порою року, годиною доби, положенням Сонця і Місяця, різними птахами й тваринами, стихіями природи тощо. Одні мелодії вони виконували навесні, інші - улітку, восени, узимку.
Розібратися в усіх тонкощах складної музичної символіки, щоб установити за її допомогою зв’язок минулого із сучасністю, міг тільки знавець.

Суханов Артем .Архітектура далекосхідного культурного регіону.

darkmol — 2020-04-21 08:14:00 UTC

На мистецтво країн усього Далекосхідного регіону величезний вплив мали філософсько-релігійні вчення стародавнього Китаю: конфуціанство, даосизм, буддизм. Культура китайського народу — одна з найдавніших.
Буддизм – релігійно-філософське вчення, що наставляє людину на шлях морального та інтелектуального життя, виникло близько VI ст. до н. е. в Стародавній Індії, проникнуло в країни Далекого Сходу.
Характерні ознаки китайської архітектури
Двері, вікна, дахи, фасади і карнизи прикрашали тваринним і рослинним орнаментом. Зображення тварин або рослин на краю даху було побажанням мешканцям будинку і його гостям щастя і удачі.
Символи фенікса, тигра, дракона і черепахи, наприклад, означали чотири сторони горизонту. Журавель, що летить або танцюючий, - знак щастя і удачі.
Імператорські палаци покривали золотавою черепицею, храми синьою (блакитною),

житло – сірою.

Найцікавішим типом культових будівель Китаю є пагода- буддистська чи індуїстська споруда культового призначення.

Вона затвердилася в Китаї з появою буддизму (III - II вв. до н. э.). Ідея пагоди була запозичена в Індії. Пагоди будували зазвичай з цеглини або каменю або комбінуючи ці матеріали.

Храми (пагоди) будувалися на височинах і розташовувалися по осі північ-південь. Їх дахи найчастіше фарбували в зелений колір, а стіни - в червоний. Таким чином, архітектори домагалися гармонійного поєднання будівлі з ялинами, що ростуть навкруги.

Сазонова Карина

2020-04-21 09:50:24 UTC

У мистецтві далекосхідного регіону нерідко зникають звичні для європейців кордони між видами мистецтва. Наприклад, традиційне китайське "мистецтво пензля" є специфічним синтезом живопису, графіки, поезії, каліграфії: тут і лаконічний малюнок, і витончено виписані ієрогліфи, і поетична уява зливаються на полотні у цілісному художньому образі. Художник ніби розчиняється у світі, який зображує. У класичній поезії Китаю та Японії автори також уникають виражати чи якось позначати свою особистість. У віршах майже повністю відсутні особисті займенники, а дієслова використовують так, що важко однозначно визначити ознаки суб'єкту.

Тривалий час панувала думка про те, що Схід відстає чи сповільнено розвивається. Ми звикли виміряти ступінь розвитку суспільства ступенем розвитку техніки, точної науки, але, ймовірно, існують інші критерії, наприклад естетичні, моральні. Можливо, Європа буде виглядати дуже відсталою з погляду тих високих духовних критеріїв, які впродовж двох з половиною тисячоліть виробляло мислення народів далекосхідного регіону. Схід не йшов повільніше від Заходу, він обрав інший шлях.
Більше інформації про мистецтво далекосхідного культурного регіону надано в відео за посиланням:

Салогуб Иван

2020-04-21 11:05:33 UTC

Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик знаходиться в Болівуді в мегаполіс мумбаї, тут продукуються комерційні фільми на гінді і вона є найпліднішою кіноіндустрією у світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які творять свої фільми на національних й поширених мовах всієї Індії — розвиваючи тим самим культурне й мовне різноманіття Індії. Крім того, авторського кіно Індії також здобуло визнання, особливо в світовому кінематографі. Є два всесвітньо відомих бенгальських режисерів Сатьяджит Рай(Satyajit Ray) та Мрінал Сен (Mrinal Sen).

Але Кіно, поза сумнівом, один з найважливіших елементів сучасної популярної культури в Індії. Більше ніж 1000 кінострічок в році така продуктивність індійської кіноіндустрії, безперечно, найбільшої у світі. В кінострічках відображаються культурні, мовні особливості країни, національна різноманітність й сучасний стан все це відображено в цьому жанрі мистецтва. Шахрух хан (Shahrukh Khan), Амітаб Баччан(Amitabh Bachchan) і Рані Мукерджи (Rani Mukerji) є популярними і відомими акторами Болівуду.

Основні риси та особливості популярних фільмів спостерігаються в усіх регіональних кіностудіях. Часто це більше трьох годин плівки, в якій міститься багато музики і танцювальних сцен, без яких цей комерційний фільм не буде довершений. Іноді саундтреки до фільмів випускають заздалегідь, і вони доволі часто стають самодостатнім продуктом, що зразу символізує, що фільм буде приречений на успіх, що швидше за все, це буде «болівудський блокбастер". Від артистів очікується, що вони будуть багато танцювати, та виконуватимуть багато вокальних номерів, які виконуватимуть актори чи здебільшого професійні співаки. А також впадає в очі поєднання комічних, романтичних, драматичну сцен і елементи «болівудського вестерну». Хоча в останні роки індійське кіно почало завойовувати й світовий ринок, тому деякі їх твори почали походити на світові взірці цього мистецтва. Підтвердженням тому стали численні премії та призи в різних номінаціях на світових кіно-форумах.

Комаров Егор

egorkomarov2343 — 2020-04-21 11:22:30 UTC

Мистецтво в культурі Індії

Індійське мистецтво протягом свого існування позначене тісним зв 'язком з панівними в різних періодах релігійними системами. Майже всі його пам'ятки, що дійшли до наших часів, мали релігійний характер: літературні твори, архітектурні, скульптурні, живописні шедеври, навіть славнозвісні індійські танці. Безперечно, в країні існувало і світське мистецтво, але основними свідченнями щодо нього залишилися тільки літературно-історичні описи. Самі пам'ятки не збереглися, адже відрізнявся навіть використовуваний для будівництва матеріал: камінь — для релігійних святинь; дерево, цегла та глина — для світських споруд. Пріоритет релігії в індійській культурі яскраво виявився у сфері мистецтва.
Поряд із релігійною основою мистецтву Індії притаманне укорінення в глибоку давнину. По-перше, усі художні твори в різних видах і жанрах найтіснішим чином органічно пов'язані з народними легендами, епосом, філософсько-релігійними уявленнями, культурними цінностями, що існували тут протягом тисячоліть і беруть свій початок зі стародавніх часів. По-друге, усі художні твори індійського мистецтва відповідають певним художнім стандартам і канонам, які зберігалися поколіннями майстрів у національно-культурній неповторності. Остання риса досить важлива для характеристики мистецтва Індії, адже саме ця сфера її культури зазнавала впродовж своєї історії багато іноземних впливів. Персія, греко-римський світ, мусульманські культури, британська вестернізація залишили помітний слід у розвитку індійського мистецтва. Але попри всі ці впливи Індія зберегла свою художню самобутність, вбираючи радше формальні чужі новації, але залишаючи змістовність свого культурного колориту.

Денисюк Софія

2020-04-21 11:29:29 UTC

Танці Далекосхідного регіону
В кожній провінції обов'язково є танець, в якому використовується такий атрибут, як віяло. Практично на кожному фестивалі можна побачити народний китайський танець з цим предметом. Танцюристи в яскравих барвистих костюмах витончено рухаються, як у балеті, підкреслюючи свої рухи мініатюрним віялом. Святково оформлене віяло може складатися і розкриватися, робити великі помахи і ледь тремтіти, переливаючись своїми візерунками, повітряною облямівкою по верхньому краю. Корейский танец "Пучхечхум" Це танець з віялами. Походить від ритуальних дій шаманів, під час яких ті використовували листя дерев.

Японський танець Ніхон буйо - традиційний японський танець, група різновидів сценічного танцю, поширених в Японії. Поняття «буйо» об'єднує два жанри танцю: танці, що виросли з сценічних вистав Кабукі, і танці, що з'явилися з уявлень Но і виконувались в закритих приміщеннях.
Виконання танцю складається з прийняття безлічі заздалегідь відомих поз. При цьому більшість танців не мають на увазі різких рухів і можуть бути виконані на 1,5 квадратних метра підлоги. Сцена, на якій виконується ніхон-буйо, повинна бути слизька, тому для танцю необхідна або кімната, вистелена татамі, або підготовлена сцена. У ніхон-буйо використовується техніка «дзе-ха-кю». Частини не повинні бути рівними по тривалості: зазвичай «кю» - найкоротша, а «ха» - найдовша.
Прикла танцю можна переглянути тут:
https://www.youtube.com/watch?v=OAubMCrY9E4

Тадж-Махал в Агрі

zaagalskaya — 2020-04-21 11:47:48 UTC

Збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї перської дружини Мумтаз-Махал.Будівництво зайняло 22 роки (з 1630 по 1652 рік).
Мавзолей має численні символи, приховані в його архітектурі та плануванні. Так, наприклад, на воротах, через які відвідувачі Тадж-Махалу заходять в парковий комплекс, що оточує мавзолей, висічені чотири заключних аяти з 89-ї сури Корану «Зоря» (Аль-Фаджр), звернені до душі праведника: "O ти, душа спочилих! Вернись до твого Господа задоволеною і здобувши достаток! Зайди з Моїми рабами. Зайди в Мій рай!"
З лівого боку від усипальниці знаходиться мечеть з червоного пісковику. Справа точна копія мечеті. Весь комплекс має осьову симетрію. Усипальниця має центральну симетрію щодо гробниці Мумтаз-Махал. Єдиним порушенням цієї симетрії є гробниця Шах Джахана, яку спорудили після його смерті.
Щодня Тадж-Махал відвідують десятки тисяч людей, за рахунок туристів «індійська перлина» приносить казні країни чималі кошти.
За рік Тадж-Махал відвідує від 3 до 5 мільйонів відвідувачів, з них більше ніж 200 000 — з-за кордону. Більшість туристів приїжджає в прохолодні місяці року — жовтень, листопад і лютий.

Китайський театр тіней (Дорофій Софія)

2020-04-21 21:23:33 UTC

Китайський театр тіней - це один із видів театрального лялькового мистецтва. Він вперше з'явився за династії Тан (618 - 907 рр.), а за часів династії Сун (960 - 1279 рр.) досяг повного розквіту і розповсюдився по всьому Китаю.

Фігурки-персонажі в основному робилися з ослячої шкіри, тому в народі цей вид мистецтва ще називають «театр ляльок з ослячої шкіри». Ляльковод із-за ширми управляє ляльками за допомогою тонких металевих або бамбукових паличок. «Сценою» для театру тіней служить рамка з натягнутою на ній білою тканиною. На рамку спрямоване світло, і глядачі бачать виразні тіні фігурок-персонажів. Актори за ширмою озвучують своїх лялькових героїв і співають пісні під акомпанемент традиційної музики, занурюючи глядачів у дивовижний світ стародавніх легенд та переказів.

Сисоєва Емілія

emily01112003 — 2020-04-22 05:51:16 UTC

Корейські танці поділяють на такі види: шаманські, буддійські, конфуціанські, придворні, народні, танці в масках.
Уже в ХІІІ ст. корейці мали придворний балет з детально регламентованими рухами. Подекуди у виставах брали участь водночас до двохсот танцівників і танцівниць.
Особливостями корейських придворних танців, спрямованих на відображення гармонії Всесвіту, є стриманість, величність і плавність рухів. Танці виконують у барвистих національних костюмах — довгих просторих халатах, з-під яких видно лише ступні. У такому вбранні людина перетворюється на фантастичну квітку або екзотичного птаха.

Серед найвідоміших китайських традиційних танців — танець дракона і танець лева — північного і південного. Сучасний танець дракона виконують близько десяти чоловіків.
Для танцю лева двоє танцюристів одягають костюми з величезними дерев’яними головами.
На відміну від придворних народні танці сповнені реалізмом, насичені енергією, віртуозними стрибками, акробатичними рухами. Оригінальний танець у масках є синтезом танцювального і театрального мистецтва.
Популярні танці з барабанами, віялами, шаблями (до речі, жіночі), граційно-величний придворний танець квітів, класичні сюжетні мініатюри «Соловей», «Фенікс», «Збір півоній» та ін.

Кругліна Віра

2020-04-22 08:40:00 UTC

Мистецтво музики й танцю є невід’ємною частиною великого музично-театрального дійства - Китайської (Пекінської) опери, органічного сплаву музики, поезії, танцю та бойових мистецтв.

Сюжети опер зазвичай будуються за мотивами давніх хронік, оповідань про війни та інші епохальні події. Дія не обмежується ані часом, ані простором, активно використовується символіка. Кожне слово чи фраза виражаються стилізованим рухом або жестом, які є частиною танцю, з дотриманням суворих правил стилю та виконання. Імпровізація акторам не дозволяється.

Кожен виконавець має своє амплуа із символічною кольоровою гамою гриму, яка підкреслює характер конкретного персонажа. Колись їх було 7, пізніше залишилися 4 категорії амплуа: «шен» (чоловічі ролі), «дан» (жіночі ролі), «цзин» (сильні, небезпечні та брутальні персонажі) та «чжоу» (комічні ролі). Окрім гриму, актори активно використовують маски, як правило, дерев’яні, які можна миттєво змінювати під час вистави.

Похлєба Катерина

2020-04-22 10:00:23 UTC

Китайська музична культура
Музичне виховання у Китаї Перші згадки про китайську музику можна знайти у легендах, а згодом - у документальних свідченнях. Давні китайці приділяли значну увагу спокою та гармонії з природою. Для досягнення такого стану вони використовували глибоку і красиву музику. Китайський ієрогліф «музика» має значення «радість», «насолода». Кожна людина прагне щастя. Є багато способів, щоб почуватися щасливим, і один із них - послухати гарну красиву музику. Розуміючи це, давні китайці надали ієрогліфу «музика» ще одне значення – «щастя». Музика і щастя в уявлені китайців є неподільними: музика робить людину щасливою, а щастя надихає людину співати і грати музику.
Уже на ранніх етапах розвитку китайська музична культура поділялася на офіційну музику конфуціанських церемоній і простонародну - світських розваг. Існували оркестри з великою кількістю виконавців (від 300 до 800). У Стародавньому Китаї при імператорському дворі було створено спеціальну музичну палату, в якій працювало близько 800 осіб - чиновників і виконавців. Крім ритуальних, двірських, існували військові оркестри.
У V-IV ст. до н. е існувала придворна посада дасиюе - людина, яка відповідала за виконання танцювальної музики і пісень і навчання танцюристів і музикантів. Книга «Лі цзи», що датується V ст. до н. е., містила в собі опис етикету і містила окремий розділ «Юе цзи» - записки про музику.
Протягом ХІІІ-ХІ ст. складаються два стилі в музиці - північні й південні школи. Для північної школи характерна героїчна тематика, простота музичної мови, використання 7-ми звукової система ладів, металеві духові та ударні інструменти. Для південної школи характерно лірика, емоційна мелодика, 5-ти звукова система ладів (пентатоніка), дерев'яні духові інструменти.
*Пентатоніка (від грецьких слів «pente» –«п'ять» і «tonos» – «звук») — звукова система, лад що має 5 звуків різної висоти у межах октави
Сьогодні запис музики у Китаї ведеться за допомогою ієрогліфів, що позначають ноти. Записують їх вертикальними колонками ієрогліфів, розташованих з права на ліво. Крапка, яка знаходиться праворуч позначає кінець музичної фрази. Ритм іноді позначається особливими знаками.
Китайський ієрогліф «Музика » складається з двох частин: дерево (внизу) і натягнуті на ній струни (нитки, вгорі).
Чарівні властивості китайської музики
Китайська лікувальна музика має поєднати розум,дух та тіло людини з космосом та Всесвітом. Класична китайська музика пробуджує у людини тільки хороші емоції які позитивно впливають на загальний стан та здоров'я людини. Бойова китайська музика має величезний вплив на психіку бійця. Вона здатна уникнути болю, ввести в транс або посилити концентрацію уваги. Так у великих боях гучно звучали барабани та грали бойову музику, щоб воїни не боялися ран та смерті. Медитаційна китайська музика добре знімає напруження та ідеально підходить для самопізнання.Таке музичне звучання було популярне ще за часів конфуціанства та даосизму.

Деменкова Марія

2020-04-22 11:40:34 UTC

Філософсько-релігійні погляди індусів утілилися в будівництві храмів, монументальній скульптурі й живописі.

У ранній період розвитку сакральної архітектури для зберігання реліквій Будди споруджували ступи. За легендою, Будда сам визначив форму ступи, перевернувши круглу чашу для збирання податків. Так ступа набула півсферичної форми — символ неба та безкінечності. У буддизмі вона означає нірвану Будди й самого Будду. У її центральній частині — уявна вісь Всесвіту, яка нібито з’єднує небо із землею.

Грицик Софії 10-б

2020-04-22 12:14:33 UTC

Розквіт Індської цивілізації припадав на 2600 – 1700 рр. до н. е. Тоді в басейні Інду існували вже численні міста. За припущеннями вчених, загальне керівництво державою здійснювалося з двох столичних центрів: на півночі – з Хараппи, на півдні – з Мохенджо-Даро. Зручний річковий зв'язок сполучав обидві столиці, відстань між якими була 660 км. Кожна з них займала територію близько 2,5 км2 і могла мати до 30-40 тис. мешканців.

Виявилося, що їх побудовано, як і більшість інших міст держави, згідно з заздалегідь розробленим планом.

Масивні стіни укріплень охоплюють Мохенджо-Даро (це можна побачити і в інших містах) правильним чотирикутником. В його центрі, як це було у Передній Азії, підносилася на вершині невеликого пагорба могутня цитадель. У ній були зосереджені, зокрема, палац з двома внутрішніми дворами, критий ринок, басейн для обмивань, сховища зерна й товарів, казарми - все це говорить про сильну державну владу.

Вулиці й провулки (шириною від 5 до 10 м), які розділяли місто на майже однакові квартали, утворювали прямокутну сітку, були орієнтовані по сторонах світу й мали забудову точно по червоній лінії дво- і триповерховими будинками з випаленої цегли. Вздовж вулиць проходили каналізаційні канали. Впадає в око утилітаризм, обов'язкова стандартизація, прагнення до економічної вигоди: майже казармена симетрія міських вулиць, відсутність будь-яких оздоб на будинках і навіть вікон на вулицю, не кажучи вже про монументальну скульптуру.

Танець Дракона (Шакун Дарина)

2020-04-22 20:54:32 UTC

Танець дракона

Популярні танці з барабанами, віялами, шаблями (до речі, жіночі), граційно-величний придворний танець квітів, класичні сюжетні мініатюри «Соловей», «Фенікс», «Збір півоній» та ін.

Голоднова Олександра

2020-04-23 11:48:10 UTC

Таїланд. Театр масок Кхон

Традиційні тайські танці і театр масок Кхон зародилися ще в стародавньому королівстві Аюттхая. Майстерний танець Кхон танцювали тільки в палаці короля, він був найдавнішим театром в Сіамі. Особливістю театру був акторський склад, який складався тільки з чоловіків. Вони виконували як чоловічі ролі, так і жіночі.

Кхон виконують танцюристи без єдиного звуку. За сценою текст читають спеціальні люди, які називаються декламаторами. Танцюристи виступають в національних костюмах, з яскравими масками на голові і виконують традиційні рухи. Зазвичай сцени з танцями демонструють уривки з Рамаяна - національного епосу Таїланду, який розповідає мро міфологічні і героїчні пригоди.

Косяченко Ліза. "Танець дракону"

2020-04-23 13:24:01 UTC

Дракон багато значить для китайців. Він символізує гідність, мудрість і владу. На відміну від інших культур у китайців дракон асоціюється з доброї силою. Можливо, ті якості, якими наділяють це міфічна тварина, в стародавньому Китаї повинні були уособлювати для китайців ті переваги, якими повинен був володіти сам імператор.В танці дракона потрібні зусилля багатьох людей. Їм потрібно володіти певною силою, щоб утримувати модель дракона на руках протягом тривалого часу і виконувати при цьому певні маніпуляції з нею. Залежно від довжини штучного дракона в управлінні ним може бути задіяно до 50 осіб.Существует несколько версий танца дракона. Одной из самых популярных является представление Огненного дракона, во время которого перед головой дракона несут бесчисленное количество зажженных фонариков. Эти огоньки символизируют пламя, вырывающееся из пасти дракона. Танец дракона в том виде, в каком он исполняется в Китае, является интерактивным действом. Вдоль улиц, по которым проходит шествие с фигурой дракона во главе, выстраиваются многочисленные толпы народа, бьющие в барабаны и гонги. Танец Дракона и танец Льва являются обязательными элементами во время празднования Нового Года по лунному календарю как в Китае, так и в некоторых других странах. Различные части тела искусственного дракона освещаются свечами и фейерверками.

Садова Іоланна. Бунраку.

dreamyblackcat — 2020-04-23 14:14:27 UTC

Бунра́ку (яп. 文楽, ぶんらく) — традиційний японський ляльковий театр. Традиційна назва японського лялькового театру — нінґьо дзьорурі (人形浄瑠璃, にんぎょうじょうるり, «лялькове дзьорурі»). Виник на межі 16 — 17 століття. Належить до нематеріальних культурних надбань Японії та ЮНЕСКО.

Назва «бунраку» походить від імені акторської трупи Бунраку кінця 18 століття, яка спеціалізувалася на виконанні лялькових вистав. На початок 20 століття вона залишилася єдиною трупою цієї спеціалізації, тому її назва стала синонімом японського лялькового театру й витіснила стару назву нінґьо-дзюрурі.

Вистави бунраку виконуються з використанням ляльок-маріонеток, під речитативний спів-читання дзьорурі та награш тристурнника сямісена. Основну частину репертуару театру складають ліричні п'єси, написані драматургом Тікамацу Мондзаемоном. На відміну від лялькових театрі світу, які є переважно бутафоно-комічними, в бунраку надається перевага реалістичності та трагізму.

За 400 років існування лялькового театру бунраку він користувався популярністю переважно серед міського населення. Основним конкурентом виступав театр кабукі. Останній часто запозичував сюжети з п'єс лялькового театру до своїх вистав.

Яловенко Валерія 10-Б

yalovenko2211 — 2020-04-23 21:47:03 UTC

Культура Індії

Індійська культура є однією з найстаріших і найрізноманітніших культур світу. Це має вирішальне значення для всієї Південної і Південно-Східної Азії. Вірування й релігії відіграють в Індії значну роль, це країна походження кількох світових релігій (індуїзм, буддизм, джайнізм, сикхізм) які своїм впливом формували культуру цієї країни. Майже незліченна мовна різноманітність і численні народності також впливали на специфіку та культурні особливості Індії. Країна не залишалася й поза загальними світовими тенденціями завдяки впливу ісламу та через європейські колоніальні держави, котрі також залишили свій слід в культурі Індії.

Архітектура.

Індійська архітектура є однією з областей, у якій найяскравіше представлена розмаїтність індійської культури. Більша частина архітектурних пам'ятників Індії, включаючи такі монументи як Тадж-Махал й інші приклади монгольської і південно-індійської архітектури, являють собою змішання древніх і різнорідних місцевих традицій різних регіонів Індії й зарубіжжя.

Чебанкова Каріна

cheba235kari — 2020-04-27 19:34:24 UTC

Образотворче мистецтво Індії
Сучасне індійське образотворче мистецтво несе в собі і власний початок (эпико-романтичне, пронизане загостреним почуттям декоратівізма, сталій традиції реалістичного трактування сюжетів, що виникло в ході визвольної боротьби) і випробовує на собі вплив авангардизму західних шкіл і напрямів.

Цей процес поєднання знаходиться в постійному русі. Національно-індивідуальне, власне індійське проявляє себе достатньо чітко.

Це результат переосмислення іновліянія, яке і примушує до того або іншого напряму в сучасному мистецтві Індії додавати визначення «індійський»: «індійський абстракціонізм», «індійський експресіонізм», «індійський сюрреалізм і поп-арт», і лише, мабуть, опорт, кітч не носили якихось відхилень від загальносвітових стандартів, але вони ніколи не займали в мистецтві Індії помітного місця.

Це виникло не в останню чергу тому, що Індія дуже вибірково відбирала з того арсеналу, який мало в своєму розпорядженні західноєвропейське мистецтво. Для індійських художників сучасних напрямів до наших днів залишаються авторитетами такі імена, як Матісс, Джакометті, Киріке, Мур, Пікассо, Кандінській, Клеї.

З проникненням західного мистецтва і його естетики відомий вплив на індійське мистецтво зробила філософія екзистенціалізму. Значення ж фрейдистського підсвідомого і інтуїтивного початків не знайшло такого важливого місця, яке відводиться цьому на Заході.

Причина в тому, що індуська естетика і мистецтво завжди були пронизані достатньо відкритим відчуттям плотський-еротичної сторони людської натури, що по морально-етичних нормах Заходу вважалося закритою темою.

Індійське сприйняття еротичного виходить з дуже глибоких уявлень про могутні життєтворні сили в природі і людині, що масштабно відображене в пам'ятниках міфоепічеськой літератури і архітектури.

Індійські художники і скульптори абстрактного напряму і донині відтворюють магічні знаки круга тантрістськіх образів.

У своїй творчості такі художники, як Г.Сантош, К.Харидасан, Бірен Де, скульптор Нагджі Патель і ін., відображають сакральні зображення, що спрадавна існують в народному ритуальному мистецтві і носять, самі по собі, достатньо абстрактний характер (наприклад, зображення фалоса - втілення життя сил бога Шиви, що породжують, або умовне зображення комбінації жіночого і чоловічого почав, або магічні малюнки, що наносяться жінками в святкові дні не тільки в сільських хатинах, але і в міських новобудовах).

Індійським художникам не доводиться, як колись європейським на зорі авангардизму, звертатися до народного мистецтва Африки або ж до народного і класичного мистецтва Сходу - вони черпали і до цього дня черпають натхнення у власному народному мистецтві, безмежному в своєму різноманітті (сільські глиняні і дерев'яні фігурки людей і тварин, розписи тканин, розписи стін і полови в будинках, народні ярмаркові уявлення і т.

д. і т. п.). Могутнім формоутворювальним і цветоорганізующим чинником є знаменита середньовічна індійська мініатюра, лубки XVIII-XX вв. релігійного і світського змісту.

Абстракціонізм був «індійським», тому що багато метрів цього напряму С.Раза, Шанті Даве, К.Ч.С.Паникер, М.Самант вводили в період «піку» цього напряму індуські символи у вигляді написів, зроблених шрифтом нагарі, або сліду стопи богині Лакшмі, знаку свастики, або ж цілком складали композиції з сакральних зображень шрифтових смуг, переміжних схематичними зображеннями священних тварин (корова, бик, кобра).

Це можна бачити на численних полотнах Панікера, Султана Алі, Г.Васудева.

Індійський сюрреалізм представляють такі майстри, як Б.Бхаттачарья, А.Рамачандран, М.Патель, П.Сингх, А.Каранджи і ін. Є серед них, звичайно, і такі, як Ману Парекх, якого можна назвати «фізіологічним» сюрреалістом, чиї роботи незмінно повторюють анатомічні ремінісценції суто естетичного характеру.

Але є майстри і зовсім іншого плану, такі, як Рамачандран, який, укрупнюючи і узагальнюючи несамовито рухомі фігури, зображає сучасну страждаючу людину. Окремі сюжети його серійних композицій черпнули з Євангелія.

Йому ж належать не менш глибокі по сенсу роботи, присвячені різним сторонам сучасної індійської дійсності, де показана діалектика боротьби внутрішніх і зовнішніх сил, які роздирають людину зовні і зсередини і не дають йому можливості розірвати це кільце. Така його робота «Каліпуджа».

Але одночасно з цим був і залишається в Індії пласт «чистого» авангарду, що виявляється в абстракціонізмі і абстрактному експресіонізмі. Тут багато наслідувань європейським школам. І в Делійській школі, і в Бенгальськой (Шантіникетон), і в Бомбейській, в Лакхнауськой і Мадрасськой можна знайти багато майстрів, вірних абстрактному живопису.

Це і Рам Кумар, і Гайтонде, Сантош і Бірен Де, Ом Пракаш, С.Гуджрал, Падамси, Свамінатхан, Разу, П.Т.Редди, С.Шарма і ін. Їх роботи несуть в своєму абстракціонізмі ряд рис, які дозволяють пізнати в них індійських художників. Навіть у роботах такого постійно абстрактного майстра, яким є Рам Кумар, можна знайти колорістічеськіє відгомони північноіндійського пейзажу.

Є і в середовищі скульпторів імена, які міцно пов'язані з абстрактним напрямом, наприклад, Н.Кулкарни, Б.С.Катт, С.Чоудхури. Але, мабуть, тільки в графіці цей авангардистський пласт відчувається більше всього. У цьому виді образотворчого мистецтва продовжують працювати метри, що починали ще в 1950-і рр. Перехід до модернізму в Індії - це Канвал Крішна, Крішна Редді, Д.Чопра, Сомнатх Хор.

Багато хто з них пройшов школу в паризькому «Ательє .17», де освоювали різну техніку гравюри. Пізніше вони самі широко експериментували і ускладнювали її, використовуючи склеювальні речовини, смоли, полімери, комбінуючи в одному листі високий і глибокий друк.

Деякі молоді художники вже протягом двох десятиліть працюють в абстрактній гравюрі, це А.Сингх, З.Хашми, С.Кар, Р.Паланиапан, Б.Баннерджи і ін.

найважливішим в сучасному мистецтві є та, що чітко визначилася з початку 1970-х рр. в Індії і тенденція розвитку мистецтва, що продовжувалася понині, в цілому. Процес відходу в кінці 1950-х - початку 1960-х рр. багатьох художників в «нову хвилю» в мистецтві, переходу від реалістичного до абстрактного йшов протягом одного десятиліття. Характернейшей межею вже в 1970-х рр.

було повернення ряду провідних художників до наочної змістовної графіки, живопиши, скульптурі. Серйозними в цьому відношенні імпульсами послужили події поблизу Індії і безпосередньо у її меж. Це була війна у В'єтнамі і народження в кривавих муках Бангладеш на самому Індостані. Дуже багато з майстрів мистецтва в своїх творах засудили геноцид.

Важливе також відзначити, що уряд Індії робить значні замовлення художникам і на монументальні роботи по оформленню фасадів і інтер'єрів нових громадських будівель, для оформлення площ, увічнення пам'яті видатних громадських діячів, що позитивно сприймається широкою публікою.

Будко Анастасія

2020-04-28 16:24:43 UTC

Культура Індії.

Архітектура.

Індійська музика є однією з найдавніших і самобутніших музичних культур. Важливий етап розвитку індійської музики пов'язаний з найдавнішими літературними пам'ятниками — Ведами, насамперед з хвалебними Самаведами. Сполучення музичних звуків розглядалися давньоіндійськими мислителями як енергія космосу і життя, та втілення ритмів розвитку Всесвіту.

Класична індійська музика відрізняється самобутньою системою ладів, які називаються рагами, що не стільки розглядаються як певна система звуковисотностей, скільки виражає взаємозв'язок природних, емоційно-психологічних та музичних законів. При цьому в індійській музиці існують лади, що поділяють октаву на інтервали менше за півтон (до 25 ступенів).

Народна музика важлива для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. Попри це у XX столітті зусилля багатьох індійських музикантів були спрямовані на збереження і примноження національних традицій. В постмодерну епоху індійська музика стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури.

Танець.

В індуїзмі, танці завжди відігравали важливу роль в побуті, часто танець представляв собою як версію молитви, в інших випадках його поєднували з міфологічним темами з уяви індійського суспільства. Також не дивно, що в Індії величезну кількість класичних танців, розроблено саме з елементами гри. Танець є одним з найбільш розвинених форм мистецтва в Індії. Часто, навіть найнезначні рухи і вирази обличчя нестимуть якесь символічне значення. Класичні танці, як правило, покладені на літературну основу, або ж черпають мотиви саме з літературних першоджерел.

Найвідомішими індійськими народними танцями є бхангра в Пенджабі, біху в Ассам, чхау в Західній Бенгалії, Джаркханді та Орісса і гхумар в Раджастані. Індійською національною академією музики, танців і драми надала статус класичних восьми танцям. Це: бхаратанатьям тштата Таміл-Наду, катхак в Уттар-Прадеш, катхакалі и мохіні-аттам в Кералі, кучипуді в Андхра-Прадеш, маніпурі в Маніпурі, одіссі в Оріссі і саттрія в Ассамі. Доволі багато в Індії регіональних народних танців. Їх застосовують в різних випадках, наприклад, на весіллях, місцевих громадських заходах, або ж зборі урожаю чи початку мусону.

2020-04-29 03:01:27 UTC

Марченко Анна
Мистецтво індійського регіону.
Індійська культура є однією з найстаріших і найрізноманітніших культур світу. Це має вирішальне значення для всієї Південної і Південно-Східної Азії. Вірування й релігії відіграють в Індії значну роль, це країна походження кількох світових релігій (індуїзм, буддизм, джайнізм, сикхізм) які своїм впливом формували культуру цієї країни. Майже незліченна мовна різноманітність і численні народності також впливали на специфіку та культурні особливості Індії. Країна не залишалася й поза загальними світовими тенденціями завдяки впливу ісламу та через європейські колоніальні держави, котрі також залишили свій слід в культурі Індії.
Кіно.
Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик знаходиться в Болівуді в мегаполісі Мумбаї тут продукуються комерційні фільми на гінді і вона є найпліднішою кіноіндустрієу у світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які творять свої фільми на національних й поширених мовах всієї Індії — розвиваючи тим самим культурне й мовне різноманіття Індії. Крім того, авторського кіно Індії також здобуло визнання, особливо в світовому кінематографі. Є два всесвітньо відомих бенгальських режисерів Satyajit Raа та Mrinal Sen.

Лещенко Данило

2020-04-29 08:43:15 UTC

Буддійська ступа в Санчі

Коли подорожуєш країнами регіону, уяву вражає велика кількість особливих архітектурних споруд - ступ. Це - буддійські споруди-релікварії, вмістилища священної моці, реліквій і «предметів сили». Усередині ступи прикрашено розписами подій із життя Будди або просвітлених майстрів. У центрі споруди розташовано молитовний барабан з мантрами.

Храми Індії - яскрава візитівка цієї давньої країни. Печерні храми - найстаріші. Коштовними перлинами серед них є печерні комплекси Аджанти та Еллори, включені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ці творіння майстрів, що охороняють цілу скарбницю безцінних мистецьких артефактів з минулого тисячоліття, можна назвати «Лувром» Давньої Індії.

Індійська храмова архітектура вражає її цілісним поєднанням зі скульптурою. Здавна індійські митці намагалися створити у своїй уяві образ всемогутньої Верховної Істоти й утілити його в довговічному матеріалі, наприклад у камені або кістці. Тому і для художника, і для глядача скульптурні зображення були не лише творами мистецтва, а й утіленням певного божества. Храмовий комплекс, у центрі якого перебувало головне божество, щедро прикрашували багатьма іншими скульптурними зображеннями богів і людей. їх установлювали у суворій відповідності з існуючою ієрархією пантеону божеств, вони слугували тлом для основної скульптури.

Авраменко Даніїл

2020-04-29 11:12:58 UTC

Культура регіону та його характеристика.
Одним із шести регіонів є Індійський культурний регіон, що включає в себе країни Південно-Східної Азії: Індію, Бірму, Цейлон, Малайю, Непал, Бангладеш, Шрі-Ланку, Пакистан, а також деякі культурно та лінгвістично споріднені регіони (Тібет, Бутан, Індонезія, Камбоджа, країни Центральної Азії). Деякі з цих країн були віднесені до регіону лише за географічним фактором (півострів Індостан та навколишні землі), але більшість з цих країн схожі в мовному та релігійному плані. Щодо вищезгаданого географічного фактора, то певне розташування на материку, клімат, спосіб життя тощо також впливають на світогляд і ментальність народів. Для прикладу, гірські народи значно агресивніші за тих, що живуть на рівнині. Це може бути спричинено і нестачею їжі, важкими кліматичними умовами, недостатньою кількістю кисню в повітрі. Тож географічне положення значною мірою впливає на формування культури, утворення культурного регіону.
Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними досягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку. Їй при гаманці не тільки довговічність, а й творче сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною мірою грунтується на соціальних інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин. Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємось з численними релігіями, які взаємодіють між собою.Початок стародавності індійської культури відноситься до другої половини III тис. до н. е., а нижню межу визначають VI, IX і навіть XII ст. н. є. Ми ж умовно окреслимо нижню межу першими століттями нашої ери, не виходячи, таким чином, за хронологічні рамки проблеми.

Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в III тис. до н. є. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до и. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витворено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму — серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище, без з'ясування якого неможливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) — брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг).

Було вироблено цілу систему життя і поведінки людини залежно від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.

Індійська каста — результат тривалого процесу становлення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, професією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспільства на каст закріпився у період раннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.

З індійського епосу найвідоміша поема "Рамаяна" (IV— II ст. до н. е., написана на санскриті). У центрі поеми — боротьба царя Рами проти демонів (ракшасів). У середньовіччі поема стала однією із священних книг індуїзму. Майже протягом тисячоліття створювався давньоіндійський епос "Махабхарата" (18 книг) на геми етичні, релігійно-філософські з використанням міфологічних та історичних сюжетів.

Перші імперії заявили про себе в IV ст. до н. е., коли численні королівства й племінні організації об'єдналися під владою династії Маур'я. За імператора Ашоки (ІІІ ст. до н. є.) держава досягла найбільшого розквіту і розширення; у ці часи державною релігією став буддизм. У період існування імперії династії Гуптів (IV — V ст.) настала золота доба індуської культури.

Культура Індії, її специфіка, почала складатися ще в IV тис. до н. є. Щоправда, це не була широкознана давня культура. Але сучасні археологічні дані засвідчують, mo цей регіон був осередком активної людської життєдіяльності цивілізаційного рівня, подібного до того, який уже існував у долинах Тигру і Євфрату. Нілу. Це була так звана індійська цивілізацій, яка ще відома за місцем відкритих археологами поселень — Мохенджо-Даро й Хараппи. Є чимало підтверджень спільності з культурою Месопотамії та Єгипту завдяки контактам з цими країнами. Для хараппської культури характерні були високий півень землеробства на поливних землях, інженерного будівництва, урбаністичний спосіб життя з досконалою для тих часів технологією обробки металів (мідь, бронза), каменю, керамічного виробництва, використання транспортних засобів, розвинена торгівля, як внутрішня, так і зовнішня. У храмах були спеціальні кімнати для обмивання з добре розвиненню каналізаційною системою. Хараппська цивілізація мала теократичний характер, уній панували "незмінні традиції храму". Так уже сталося, що найдавніша індійська культура відома переважно за матеріальними залишками (стародавню писемність повністю розшифрувати ще не вдалося), і вони свідчать, що деякі образи релігійних культів виявляють тенденції наслідування харапської цивілізації наступною культурою, яка не була принесена лише індоєвропейськими завойовниками аріями, котрі нібито не тільки політично, а передусім культурно підкорили собі автохтонне населення Індостану. Хоча, закономірно, взаємовплив був тривалий час.

2020-04-29 12:37:51 UTC

Кулик Максим 10-Б

2020-04-29 12:38:11 UTC

Бризгалова Надія

2020-04-29 13:37:50 UTC

Сучасне індійське образотворче мистецтво несе в собі і власний початок (эпико-романтичне, пронизане загостреним почуттям декоратівізма, сталій традиції реалістичного трактування сюжетів, що виникло в ході визвольної боротьби) і випробовує на собі вплив авангардизму західних шкіл і напрямів.
Цей процес поєднання знаходиться в постійному русі. Національно-індивідуальне, власне індійське проявляє себе достатньо чітко.
Це результат переосмислення іновліянія, яке і примушує до того або іншого напряму в сучасному мистецтві Індії додавати визначення «індійський»: «індійський абстракціонізм», «індійський експресіонізм», «індійський сюрреалізм і поп-арт», і лише, мабуть, опорт, кітч не носили якихось відхилень від загальносвітових стандартів, але вони ніколи не займали в мистецтві Індії помітного місця.
Це виникло не в останню чергу тому, що Індія дуже вибірково відбирала з того арсеналу, який мало в своєму розпорядженні західноєвропейське мистецтво. Для індійських художників сучасних напрямів до наших днів залишаються авторитетами такі імена, як Матісс, Джакометті, Киріке, Мур, Пікассо, Кандінській, Клеї.
З проникненням західного мистецтва і його естетики відомий вплив на індійське мистецтво зробила філософія екзистенціалізму. Значення ж фрейдистського підсвідомого і інтуїтивного початків не знайшло такого важливого місця, яке відводиться цьому на Заході.
Причина в тому, що індуська естетика і мистецтво завжди були пронизані достатньо відкритим відчуттям плотський-еротичної сторони людської натури, що по морально-етичних нормах Заходу вважалося закритою темою.
Індійське сприйняття еротичного виходить з дуже глибоких уявлень про могутні життєтворні сили в природі і людині, що масштабно відображене в пам'ятниках міфоепічеськой літератури і архітектури.

Індійські художники і скульптори абстрактного напряму і донині відтворюють магічні знаки круга тантрістськіх образів.
У своїй творчості такі художники, як Г.Сантош, К.Харидасан, Бірен Де, скульптор Нагджі Патель і ін., відображають сакральні зображення, що спрадавна існують в народному ритуальному мистецтві і носять, самі по собі, достатньо абстрактний характер (наприклад, зображення фалоса - втілення життя сил бога Шиви, що породжують, або умовне зображення комбінації жіночого і чоловічого почав, або магічні малюнки, що наносяться жінками в святкові дні не тільки в сільських хатинах, але і в міських новобудовах).
Індійським художникам не доводиться, як колись європейським на зорі авангардизму, звертатися до народного мистецтва Африки або ж до народного і класичного мистецтва Сходу - вони черпали і до цього дня черпають натхнення у власному народному мистецтві, безмежному в своєму різноманітті (сільські глиняні і дерев'яні фігурки людей і тварин, розписи тканин, розписи стін і полови в будинках, народні ярмаркові уявлення і т.
д. і т. п.). Могутнім формоутворювальним і цветоорганізующим чинником є знаменита середньовічна індійська мініатюра, лубки XVIII-XX вв. релігійного і світського змісту.

Абстракціонізм був «індійським», тому що багато метрів цього напряму С.Раза, Шанті Даве, К.Ч.С.Паникер, М.Самант вводили в період «піку» цього напряму індуські символи у вигляді написів, зроблених шрифтом нагарі, або сліду стопи богині Лакшмі, знаку свастики, або ж цілком складали композиції з сакральних зображень шрифтових смуг, переміжних схематичними зображеннями священних тварин (корова, бик, кобра).
Це можна бачити на численних полотнах Панікера, Султана Алі, Г.Васудева.

Індійський сюрреалізм представляють такі майстри, як Б.Бхаттачарья, А.Рамачандран, М.Патель, П.Сингх, А.Каранджи і ін. Є серед них, звичайно, і такі, як Ману Парекх, якого можна назвати «фізіологічним» сюрреалістом, чиї роботи незмінно повторюють анатомічні ремінісценції суто естетичного характеру.
Але є майстри і зовсім іншого плану, такі, як Рамачандран, який, укрупнюючи і узагальнюючи несамовито рухомі фігури, зображає сучасну страждаючу людину. Окремі сюжети його серійних композицій черпнули з Євангелія.
Йому ж належать не менш глибокі по сенсу роботи, присвячені різним сторонам сучасної індійської дійсності, де показана діалектика боротьби внутрішніх і зовнішніх сил, які роздирають людину зовні і зсередини і не дають йому можливості розірвати це кільце. Така його робота «Каліпуджа».

Але одночасно з цим був і залишається в Індії пласт «чистого» авангарду, що виявляється в абстракціонізмі і абстрактному експресіонізмі. Тут багато наслідувань європейським школам. І в Делійській школі, і в Бенгальськой (Шантіникетон), і в Бомбейській, в Лакхнауськой і Мадрасськой можна знайти багато майстрів, вірних абстрактному живопису.
Це і Рам Кумар, і Гайтонде, Сантош і Бірен Де, Ом Пракаш, С.Гуджрал, Падамси, Свамінатхан, Разу, П.Т.Редди, С.Шарма і ін. Їх роботи несуть в своєму абстракціонізмі ряд рис, які дозволяють пізнати в них індійських художників. Навіть у роботах такого постійно абстрактного майстра, яким є Рам Кумар, можна знайти колорістічеськіє відгомони північноіндійського пейзажу.

Є і в середовищі скульпторів імена, які міцно пов'язані з абстрактним напрямом, наприклад, Н.Кулкарни, Б.С.Катт, С.Чоудхури. Але, мабуть, тільки в графіці цей авангардистський пласт відчувається більше всього. У цьому виді образотворчого мистецтва продовжують працювати метри, що починали ще в 1950-і рр. Перехід до модернізму в Індії - це Канвал Крішна, Крішна Редді, Д.Чопра, Сомнатх Хор.
Багато хто з них пройшов школу в паризькому «Ательє .17», де освоювали різну техніку гравюри. Пізніше вони самі широко експериментували і ускладнювали її, використовуючи склеювальні речовини, смоли, полімери, комбінуючи в одному листі високий і глибокий друк.

Деякі молоді художники вже протягом двох десятиліть працюють в абстрактній гравюрі, це А.Сингх, З.Хашми, С.Кар, Р.Паланиапан, Б.Баннерджи і ін.

найважливішим в сучасному мистецтві є та, що чітко визначилася з початку 1970-х рр. в Індії і тенденція розвитку мистецтва, що продовжувалася понині, в цілому. Процес відходу в кінці 1950-х - початку 1960-х рр. багатьох художників в «нову хвилю» в мистецтві, переходу від реалістичного до абстрактного йшов протягом одного десятиліття. Характернейшей межею вже в 1970-х рр.
було повернення ряду провідних художників до наочної змістовної графіки, живопиши, скульптурі. Серйозними в цьому відношенні імпульсами послужили події поблизу Індії і безпосередньо у її меж. Це була війна у В'єтнамі і народження в кривавих муках Бангладеш на самому Індостані. Дуже багато з майстрів мистецтва в своїх творах засудили геноцид.

Важливе також відзначити, що уряд Індії робить значні замовлення художникам і на монументальні роботи по оформленню фасадів і інтер'єрів нових громадських будівель, для оформлення площ, увічнення пам'яті видатних громадських діячів, що позитивно сприймається широкою публікою.

Молоканов Кирило Найдавніші музичні інструменти Китаю

2020-05-14 13:25:55 UTC

Давньокитайські музичні інструменти поділялись на три основні групи: струнні, духові, ударні, які продовжували існувати й у ханьский час для виконання «вишуканої» музики. Разом з ними в 1-2 ст. у Китаї поширюються зовсім нові музичні інструменти, запозиченні у сусідніх народів.

Струні щипкові — се і чжень горизонтально орієнтовані багато струнні інструменти. Був і вертикальний різновид — цисяньцинь, який вважають прототипом європейської цитри. У китайській поезії був символом краси та гармонії

Цисяньцинь (кит. ци-«сім», сянь- «струни», цинь — «струнний інструмент») — китайський 7-струнний щипковий музичний інструмент, з дерев'яним корпусом має широкий діапазон, ніжний та м'який звук, різновид цитри. Має корпус у вигляді дерев'яного ящика (довжина 100—120 см, шириною близько 20 см); струни виготовлені із шовку та мають різну товщину. У III ст. до н.е цей інструмент входив до складу придворного оркестру я-юе (музика офіційних церемоній) і був найбільш характерним інструментом класичної давньокитайської музики. За матеріалом відноситься до категорії «шовкові інструменти».

Друга різновидність щипкових — янь-цинь (орієнтован горизонтально) грають спеціальними палочками-молоточками.

Піпа — китайський струнний щипковий музичний інструмент грушоподібної форми з 4-5 струнами, подібний до лютні; діапазон до 3 октав, звукоряд хроматичний; застосовується в сольній та ансамблевій грі, а також для супроводу співу та читання віршів. Струни шовкові (рідше-металеві), закріпленні за допомогою кілків та струноутримувача. Довжина інструменту — біля 100 см, ширина 30-35 см. Перші згадування піпи у літературі відносяться до 3 cт., перші зображення — до 5;ст. Назва піпи пов'язана зі способом гри на інструменті: «Пі» -рух пальців вниз по струнах, а «па» — зворотний рух вгору. Звук витягується плектром, а іноді нігтем, якому придають спеціальну форму. Піпу застосовують як сольний, ансамблевий та оркестровий інструмент.

Ерху, ерхуцинь — китайський двострунний смичковий інструмент, різновид хуциня. Звук легкий, ніжний, схожий на фальцет. Застосовують як сольний, ансамблевий та оркестровий інструмент.Існує різноманіття технік гри та багатий репертуар для ерху. Він один з найважніших китайських струнних інструментів. Його історія налічує понад 1000 років. Ерху складається з дерев'яного або бамбукового корпусу з декой зі шкіри змії, довгою шийкою, на яку натягнуті 2 струни та смичка з кінського хвоста.

Гуцзинь — історія його виникнення налічує більш ніж 3000 років. Цинь — найбільш давній із дзвінких китайських ударних інструментів. Це кам'яна пластина овальної форми, підвішена до рами; б'ючи по ній молоточком, можна отримати звук певної висоти. Поєднуючи різні за висотою звучання звуки інструмента, майстри створили бяньцин (у ньому 16 цинів), на якому можна грати, як на металофоні, витягуючи мелодію.

Ді — стародавній китайський духовий інструмент, поперечна бамбукова (дудка) флейта з шістьма ігровими отворами. Існує два види ді: цюйді в оркестрі («кунцюй») та банді (в оркестрі «банцзи»).

Юньло — набір самозвучних музичних інструментів — гонгів (ло — гонг), розташованих в певному порядку в рамі-стійці (в залежності від настройки). Кожен гонг видавав певну ноту. Розрізнюють дві основні форми цього інструмента: переносний і стаціонарний.

При розкопках залишків села Цзян, яке існувало 6 тисяч років тому, археологи знайшли 3 глиняних музичних інструментів. У одному з них — три отвори, за допомогою яких інструмент видає шість різних тонів. До цього вважали, що у китайській музиці використовували п'ять тонів: гун, шан, цзюе, чжи, юй, відповідні нотам до, ре, мі, соль, ля. Отже, 6 тисяч років тому у музиці використовували 6 тонів, один з яких є півтоном (чжи, відповідний ноті фа). При розкопках у провінції Хубей були знайдені музичні дзвони епохи Супротивних царств. Вони так збереглися, що музиканти змогли зіграти на них твори Бетховена. Така знахідка доказує, що вже 2 тисячі років тому китайці знали та використовували 12-тонову октаву, що містить півтон. Не дивлячись, на те, що дзвони з'явилися пізніше за струнні інструменти, вони можуть претендувати на національне походження. Китайські дзвони (чжун) не мають язика, тому треба вдарити палицею з наконечником по зовнішній оболонці, для того щоб інструмент звучав. Давні дзвони мали чотиригранну форму, нові виготовляються округлою формою.

Купріянець Андрій, 10-В

johnhelbram — 2021-01-18 07:29:13 UTC

Африканська маска - явище багатогранне. Її можна розглядати як елемент соціального життя і образне втілення релігійних повір'їв, як приналежність своєрідного театрального дійства - ритуального танцю і, нарешті, як витвір мистецтва.
Маски - характерний і дуже яскравий прояв творчості африканських народів. Вони набули поширення у народів тропічної Африки, головним чином її західного узбережжя від Малі до Анголи включно. Подекуди вони досі відіграють велику роль в суспільному житті, а найчастіше є приналежністю святкового карнавалу.
Надзвичайно різноманітні розміри і форми масок, манери їх виконання і матеріали, з яких вони зроблені. Але вони завжди магічні. Маски не тільки відображали зміст місцевих вірувань; вони були необхідною приналежністю секретних товариств родової знаті, свого роду чоловічих клубів, діяльність яких носила в значній мірі культовий характер.
Різні народи Африки вносять в мистецтво маски свої образи, свої особливі риси. Кожен клан виконує маски в індивідуальній, часто тотемістичній формі. Стилізовані маски Моссі (Верхня Вольта) зображують антилопу з довгими рогами або представляють вузьку вертикальну пластину з різьбленим поліхромним орнаментом. Витончені маски Гуро (Берег Слонової Кістки) відрізняються подовженим овалом особи з опуклим чолом і вузьким косим розрізом очей. Загадкові маски з Габону легко пізнаються по м'якій напівусміші їх монголоїдного білого обличчя з червоним ротом і високою чорною зачіскою.
Для бага (Гвінея) притаманні маски у вигляді жіночого бюста, які носять на плечах. Дивовижні маски екоі, що живуть на стику південно-східної Нігерії і Камеруну. Тут дерев'яні голови, обтягнуті шкірою антилопи, зображують покійних членів секретного суспільств. Їх зіниці і зуби викладені листовим залізом, голова часто увінчана химерно завитими рогами. Незважаючи на реалістичне трактування, у них проглядаються демонічні риси. Образ цих масок, ймовірно, навіяний давнім звичаєм полювання за головами, яким колись займалися місцеві племена. Взаємовплив призвів до поширення деяких типів масок на широкій території.

Поводження з масками залежить від місця і часу. Маски зберігають у затишних святилищах і печерах або в хатині глави суспільства. Іноді - вони предмети культу, які окропляються кров'ю і маслом. Особистість носія маски в урочистих обрядах прихована від непосвячених; на святах після закінчення танцю маски знімаються і майстерність виконавців обговорюється присутніми. Молоді люди перед обрядом ініціації часто самі вирізають собі маски і вибирають характер танцю. Подекуди виконання масок було предметом змагання, і кращі твори заохочувалися присудженням особливого почесного титулу. Це сприяло прояву нових форм, все більш химерних і різноманітних.

Африканські маски - результат багатовікових нашарувань ідеології, примітивної, часом реакційної, і в той же час вони - свідчення надзвичайної художньої обдарованості африканських народів. Вільний політ фантазії їх творців народжує форми і образи то реальні, то фантастичні, найнесподіваніші, нескінченно різноманітні і неймовірно химерні.

Циганок Агнія 10-В

2021-01-18 18:09:26 UTC

« Мистецтво африканського культурного регіону»

Африканське мистецтво - об'єднана назва культурної діяльності різних етносів, які проживають на африканському континенті.

Загальні риси африканської культури:

•У центрі уваги знаходиться людська фігура.

•Абстракція домінує над реалістичністю.

•Головна форма - скульптура. З цього випливає ще одна особливість: домінування тривимірного простору над двовимірним.

•Предмети мистецтва з статичних перетворюються в «рухомі» (такою може виступати маска, використовувана під час церемонії).

•Спотворені пропорції

P.s. 1)маска мулвалва; 2)статуетка.

Власова Вероніка, 10-В клас

2021-01-19 10:43:41 UTC

Тема: "Мистецтво африканського культурного регіону. Маски"

• Африканське мистецтво маски – це творчість цілого континенту. Феномен цього мистецтва пов'язаний зі світовідчуттям африканської людини, яка не відділяє себе від природи. Африканські маски існують від часів палеоліту та відіграють особливу роль у житті народів західного та екваторіального регіонів континенту.

моменти життя людини: збирання врожаю, поховальні й весільні обряди, посвячення юнаків та дівчат – супроводжуються появою масок. Вважається, що під час танців та інших обрядових дій духи пращурів наділяють власника маски своєю містичною силою.

• Матеріал, з якого виготовляють маски, надзвичайно різноманітний: це може бути дерево, кістка, теракота або їх комбінування із додаванням шкіри, хутра, волосся, пір'я, рослинних волокон, зубів, намиста та ін. Візерунки на масках вирізаються й покриваються фарбою, або просто розписуються, або викладаються з намистин і черепашок. Кожна деталь орнаменту має символічне значення. Наприклад, зигзаг – це стежка предків, складний шлях, яким потрібно пройти з гідністю, щоб духи предків були задоволені; шаховий орнамент – подвійність світу, протистояння добра і зла, знання і невігластва, чоловічого і жіночого начал. Для того щоб посилити виразність масок, митці вдаються до вельми своєрідних прийомів. Наприклад, очі й рот виконують у вигляді циліндрів, що виступають над пласкою поверхнею, ніс з'єднують із чолом, а масивні надбрівні дуги збільшують тінями навколо очей.

• Загалом африканським маскам притаманний особливий внутрішній ритм, вони створюються в певному "емоційному ключі".

Щербина Олена 10-В

2021-01-23 14:41:33 UTC

Тема:"Мистецтво африканського культурного регіону". Африканське мистецтво — об'єднана назва культурної діяльності різних етносів, що проживають на африканському континенті.

Основні риси У західноафриканському мистецтві наголошується на виразному індивідуалізмі. Африканське мистецтво включає в себе творчі різних культури, часто генетично чи дифузійно не пов'язані один з одним, однак, на думку деяких дослідників, для більшості продуктів «африканської культури» властиві такі спільні риси:

· Акцент на людській фігурі: Людська фігура завжди була основною темою для більшості африканських мистецтв. Цей акцент навіть впливав на певні європейські традиції. Так у п'ятнадцятому столітті Португалія торгувала з культурою сапі поблизу Кот-д'Івуару в Західній Африці, які створили складні соленики із слонової кістки, які були гібридами африканського та європейського зразків. Людська фігура може символізувати живих або мертвих, може посилатись на вождів, танцюристів або різні професії, такі як барабанщики чи мисливці, або навіть може бути антропоморфним зображенням бога або виконувати іншу вотивну функцію. Ще однією загальною темою є взаємоморфоз людини та тварин.

· Абстракція домінує над реалістичністю. Африканські твори, як правило, віддають перевагу візуальній абстракції, ніж натуралістичній репрезентації. Це пояснюється тим, що багато африканських творів узагальнюють стилістичні норми.

· Головна форма — скульптура. З цього випливає ще одна особливість: домінування тривимірного простору над двовимірним.

· Поширеність свого роду акционізма, в якому використовуються предмети мистецтва. Тим самим предмети мистецтва зі статичних перетворюються на «рухомі» (такою може виступати маска, використовувана під час церемонії).

· Нелінійне масштабування (перекручені пропорції), яке Леопольд Седар Сенгор називав «динамічної симетрією».

Федоренко Роман, 10-В

2021-01-28 18:48:46 UTC

« Мистецтво африканського культурного регіону»
Африканське мистецтво — об'єднана назва культурної діяльності різних етносів, що проживають на африканському континенті.
Маскарад, слюсарне мистецтво,
скульптура,архітектура, мистецтво волокон і танці- є важливими видами мистецтва в Африці і розглядаються в дослідженні африканського мистецтва. Африканське мистецтво існує для повсякденності, оберігаючи від дурного ока чи чужих сил, злих чи добрих (обереги, фетиші). В Африці твори мистецтва складають невід'ємну частину вірувань і належать всій общині. Головною рисою африканської культури та й мислення в цілому є орієнтація на минуле. Але це минуле не застигле, а постійно присутнє в сучасності. В центрі уваги митця знаходиться людська фігура. Голова є основним елементом, а тіло лише вказує ознаки статі та татуювання. Абстракція переважає над реалістичністю. Загальними характеристиками творів африканського мистецтва є: сильний, драматичний експресіонізм, відсутність натуралізму і гострі, кутасті форми.
За цим посиланням див.цікаве відео
https://youtu.be/TC22APG7FmQ

ШКУРАТОВА ЛІЗА 10-В

2021-01-29 04:58:10 UTC

Африканські маски існують з давніх часів і відіграють особливу роль у житті народів Чорного континенту. Весілля, похорон, збір врожаю, посвячення юнаків і дівчат — ні одне свято чи ритуал не проходить без них.

Маска - «ключ» до душі, вона має мало спільного зі справжнім обличчям, хоча нагадує форму голови людини або морду звіра.

Зеленський Назар 10-В

2021-01-29 17:13:00 UTC

МАСКИ НАРОДІВ АФРИКАНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО РЕГІОНУ
Багато часу жителі Африки витрачають на те, щоб уберегти себе від злих духів і наблизитися до добрих богів. Для цього вони проводять різні ритуальні обряди — для викликання дощу, боротьби зі шкідниками, отримування благословення перед полюванням, набивають татуювання, вирізають маски, що мають захистити їх від злих духів.

Африканське мистецтво маски — невід’ємна частина африканської культури, зокрема міфології. Маски — це давні твори мистецтва, що несуть прихований сенс, це не точне відтворення предметів, а «знак», який замінює невидиме. Одночасно маска — це особа, через яку божество або дух, тимчасово втілений в неї дивиться на світ. Феномен мистецтва створення маски пов’язаний зі світоглядом і світовідчуттям африканської людини, яка не відокремлює себе від природи.
Африканські маски існують з давніх часів і відіграють особливу роль у житті народів Чорного континенту. Весілля, похорон, збір врожаю, посвячення юнаків і дівчат — ні одне свято чи ритуал не проходить без них.

Вважалося, що під час танців та інших обрядових дій духи предків наділяють власника маски своєю містичною силою. У кожній країні африканського культурного регіону, у кожної народності і сьогодні є свої «добрі» і «злі», «хороші» і «негативні» маски, що використовувалися століттями в повсякденному житті. Наприклад, маски бамбара — маски зі спокійними обличчями і закритими очима. Вони зображали померлих родичів і їх використовували під час погребальних обрядів чи на свята. Існували маски-герої місцевої міфології, маски-обереги зберігали сили і здоров’я, страхітливі маски найчастіше поєднувалися з рисами звіра. Такі маски використовували члени таємних товариств під час традиційних свят або полювання за нечистою силою. Вважалося, що людина в масці дає тимчасовий притулок духу, якого ця маска зображувала.
ВИДИ АФРИКАНСЬКИХ МАСОК

В Африці вважається, що світ населений духами - в це вірять тут буквально всі, навіть 1.представники цивілізованих країн. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин. Африканські маски служать своєрідним провідником в цей світ. Тому навіть при похоронах вони використовуються, тільки в іншому виконанні.
Загалом африканські маски можна розділити на дві основні групи:

Маски зі спокійним обличчям, очі в яких заплющені, адже вони зображували померлих родичів (використовували в похоронних обрядах)
2. Страхітливі маски, де людські риси найчастіше поєднувалися з рисами звіра (їх одягали під час полювання, традиційних свят, релігійних ритуалів)

Ус Тимур

2021-01-29 17:23:53 UTC

Мистецтво африканських народів має релігійну основу, втілену в різних версіях міфів, які є одними з основних елементів культури. Саме в них пояснюється виникнення світу, стосунки між людиною і надприродними силами, походження перших людей, рас, народів, освячення суспільного ладу тощо. Міфічні сюжети виражаються в різноманітних ритуалах і обрядах, у музиці та ритмах танцю. Вони пояснюють і визначають самобутність культури Африки, яка характеризується у її єдності. Незважаючи на поширення на континенті християнства та ісламу, міфи як народні вірування зберігаються в традиціях, традиційних релігіях Африки, а іноді і в нових формах, народжених сучасною африканською дійсністю.
Африканські маски активно застосовують в своїх цілях чаклуни і знахарі, а також члени таємних товариств (чоловічих і жіночих). Вони бувають чоловічі, жіночі та дитячі, варіюють в залежності від віку і соціальногостатуса в суспільстві і в цілому ряді випадків можуть мати рисами самого носія, тобто можуть бути індивідуально впізнати. Сприйняте спочатку європейцями як «страшне, потворне, диявольське», африканське мистецтво вже на початку XX ст. стало високо цінуватися в західній культурі, африканські мотиви легко простежуються в творчості багатьох відомих митців (Пікассо, Модільяні, Матісс).

Чухаленко Андрiй

2021-01-29 17:40:59 UTC

Традиционные африканские маски играют важную роль в некоторых традиционных африканских ритуалах и церемониях. Маски играют важную роль в ритуалах или церемониях с различными целями, такими как обеспечение хорошего урожая, удовлетворение потребностей племен в мирное или военное время или передача духовного присутствия в ритуалах инициации или церемониях захоронения. Некоторые маски изображают духов умерших предков. Другие символизируют тотемных животных, существ, важных для определенной семьи или группы. В некоторых культурах, таких как культура Кубы в Заире, маски представляют собой определенные фигуры в племенной мифологии, такие как король или соперник правителя. Часто считается, что владелец маски может общаться с символом, или быть одержимым тем, кто или что представляет маска. Церемониальная маска догонов в использовании Ритуальные и церемониальные маски являются важной чертой традиционной культуры народов части Африки к югу от Сахары , например, примерно между Сахарой и пустыней Калахари . Хотя конкретные значения, связанные с ритуальными масками, сильно различаются в разных культурах, некоторые черты общие для большинства африканских культур . Например, маски обычно имеют духовное и религиозное значение, и они используются в ритуальных танцах, социальных и религиозных мероприятиях, и особый статус приписывается художникам, создающим маски, тем, кто их носит на церемониях. В большинстве случаев изготовление масок - это искусство, которое передается от отца к сыну вместе со знанием символических значений, передаваемых этими масками. Африканские маски бывают разных цветов , таких как красный, черный, оранжевый и коричневый. В большинстве традиционных африканских культур человек, который носит ритуальную маску, концептуально теряет свою человеческую жизнь и превращается в духа, представленного самой маской. Это преобразование носителя маски в духа обычно зависит от других практик, таких как определенные типы музыки и танцев или ритуальных костюмов, которые способствуют потере человеческой идентичности носителя маски. Таким образом, владелец маски становится своего рода посредником, который позволяет вести диалог между сообществом и духами (обычно с духами мертвых или связанных с природой духов). Танцы в масках являются частью большинства традиционных африканских церемоний, связанных со свадьбами , похоронами , обрядами инициации и так далее. Некоторые из наиболее сложных ритуалов, которые изучались учеными, встречаются в нигерийских культурах, таких как народы йоруба и Эдо , ритуалы, которые имеют некоторое сходство с западным представлением о театре . Поскольку каждая маска имеет определенное духовное значение, большинство традиций включает несколько различных традиционных масок. Традиционная религия из догонов людей в Мали , например, включает в себя три основных культов (в AWA или культ мертвых, Bini или культ общения с духами, и LEBE или культ природы); у каждого из них есть свой пантеон духов, соответствующий 78 различным типам масок. Часто бывает, что художественное качество и сложность маски отражает относительную важность изображаемого духа в системах верований конкретного народа; например, простые маски , такие как kple kple из Baoulé народа Кот - д'Ивуара ( по существу круг с минимальным количеством глаз, рта и рога) связаны с незначительными духами. Маски - один из элементов великого африканского искусства, оказавшего наиболее очевидное влияние на европейское и западное искусство в целом; В 20-м веке художественные движения, такие как кубизм , фовизм и экспрессионизм , часто черпали вдохновение из обширного и разнообразного наследия африканских масок. Влияния этого наследия можно найти и в других традициях, таких как карнавальные парады в масках в Южной и Центральной Америке . Традиционные африканские маски -

Гавриленко Олександр 10-В

2021-01-31 10:43:03 UTC

Надзвичайно різноманітні розміри і форми масок, манери їх виконання і матеріали, з яких вони зроблені. Але вони завжди магічні. Маски не тільки відображали зміст місцевих вірувань; вони були необхідною приналежністю секретних товариств родової знаті, свого роду чоловічих клубів, діяльність яких носила в значній мірі культовий характер.
Маски були різні. Лицьова маска забезпечена отворами для очей, зрідка - для рота. Іноді роблять рухливу нижню щелепу; паща, забезпечена довгими зубами з очерету, може при цьому відкриватися і з шумом захлопуватися. Лицьова маска закріплюється сіткою або системою шнурків, продітих у верхній край маски і підв'язаних двома стрічками на грудях або до поясу. Танцюрист, крім того, притримує зубами дерев'яний стрижень, що з'єднує бокові краї маски. Маски-шоломи, покриваючи всю голову, не вимагають зав'язок. Є маски у вигляді головного убору, укріплені на круглій плетеній шапочці в горизонтальному або похилому положенні. Існують маски, які носять на лобі, а також масивні маски, що спираються на плечі. Можна зустріти маски, що зображують неживі предмети, наприклад, - будинок з вікнами, пілястрами і розписним візерунком. Іноді стилізація призводить до чисто орнаментальних форм.

2021-01-31 15:39:42 UTC

Для африканців маска є відображенням конкретного духу або божества, звернувшись до якого можна отримати підтримку. Одягнув її людина стає рівним по силі суті, до якого звертається. Африканські ритуальні маски дуже складні і многобразные. Незважаючи на гадану строкатість, всі маски виконуються по здавна заведених канонами. Кожна лінія малюнка, кожен символ сповнений глибокого змісту. Наприклад, товсті надуті щоки маски вважаються символом родючості і достатку. А зображення тварини або птаха над людським обличчям маски передає її носія основні характеристики тварини. Часто маски доповнюють рогами буйвола або антилопи, іклами кабана або іншими атрибутами тваринного світу. Ритуальні маски використовуються шаманом чи вождем племені для спілкування з світом духів або при проведенні похоронних обрядів. Без них не обходяться ні обряд посвячення юнаків, ні початок полювання, ні виклик дощу. І для кожного ритуалу використовуються свої, сповнені символізму, маски.

Гетманський Євгеній 10-В клвс

2021-02-01 05:41:20 UTC

Феномен мистецтва створення маски пов'язаний зі світоглядом і світовідчуттям африканської людини, яка не відокремлює себе від природи, що наповнена духами. Тому багато часу африканці витрачають на те, щоб уберегти себе від злих духів і наблизитися до добрих богів. Для цього вони проводять різні ритуальні обряди, обов'язковим атрибутом яких є маски: для викликання дощу, отримування благословення перед полюванням, весіллям, для посвячення юнаків і дівчат тощо. Вважалося, що під час танців та інших обрядових дій, духи предків наділяють власника маски своєю містичною силою і він перевтілюється в дух, тобто є посередником між потойбічним світом і світом земним. Після проведення обряду людина, яка одягала маску, обов'язково повинна її знищити.

Маски виготовляли з різного матеріалу: деревини, міді, бронзи, теракоти, рафії, текстилю, слонової кістки. Прикрашали маски щедро: шерстю тварин, морськими мушлями, пір'ям птахів, насінням та соломою.

Маски коро палицями або батогами наказують тих, хто цього, на їхню думку, заслуговує

З давніх-давен африканський континент був населений різними племенами і народами, які перебували в постійних і самих різноманітних контактах між собою, ніколи не існували ізольовано один від одного. Міграції, взаємопроникнення і взаємовплив їх культур були звичайним явищем. Усе це створило загальні світоглядні принципи і культурні цінності. Саме це і призвело до такого явища, як єдине африканське мистецтво.

Африканські маски

Маски - характерний і дуже яскравий прояв творчості африканських народів. Подекуди вони досі відіграють велику роль в суспільному житті, а найчастіше є приналежністю святкового карнавалу. Надзвичайно різноманітні розміри і форми масок, манери їх виконання і матеріали, з яких вони зроблені. Але вони завжди магічні. Маски не тільки відображали зміст місцевих вірувань; вони були необхідною приналежністю секретних товариств родової знаті, свого роду чоловічих клубів, діяльність яких носила в значній мірі культовий характер.

Обличчя під маскою прикривають капюшоном у формі головного убору або завісою з щілинами для очей.

Різні народи Африки вносять в мистецтво маски свої образи, свої особливі риси.

Маски емоційні й динамічні, вони відтворюють складну гаму почуттів, найтонші відтінки настроїв. Маски сміються, плачуть і будують гримаси. Загрозливий характер масок пов'язаний з їх функціями: діяльність деяких товариств будувалася на залякуванні непосвячених, подекуди практикувалися людські жертвоприношення. Деякі маски були оточені страшними заборонами, і один кинутий на них погляд міг коштувати непосвяченому життя. Крім того, маски, оберігаючи людину, відлякують злих духів.

Маски зберігають у затишних святилищах і печерах або в хатині глави суспільства. Іноді - вони предмети культу, які окропляються кров'ю і маслом. Особистість носія маски в урочистих обрядах прихована від непосвячених; на святах після закінчення танцю маски знімаються і майстерність виконавців обговорюється присутніми. Молоді люди перед обрядом ініціації часто самі вирізають собі маски і вибирають характер танцю. Подекуди виконання масок було предметом змагання, і кращі твори заохочувалися присудженням особливого почесного титулу. Це сприяло прояву нових форм, все більш химерних і різноманітних.

Остахов Никита 10-В

2021-02-01 06:48:27 UTC

Маски - характерний і дуже яскравий прояв творчості африканських народів. Вони набули поширення у народів тропічної Африки, головним чином її західного узбережжя від Малі до Анголи включно. Подекуди вони досі відіграють велику роль в суспільному житті, а найчастіше є приналежністю святкового карнавалу.

Надзвичайно різноманітні розміри і форми масок, манери їх виконання і матеріали, з яких вони зроблені. Але вони завжди магічні. Маски не тільки відображали зміст місцевих вірувань; вони були необхідною приналежністю секретних товариств родової знаті, свого роду чоловічих клубів, діяльність яких носила в значній мірі культовий характер.

Гридасова Анастасія 10-В

2021-02-01 15:06:22 UTC

Акцент на людській фігурі: Людська фігура завжди була основною темою для більшості африканських мистецтв. Цей акцент навіть впливав на певні європейські традиції. Так у п'ятнадцятому столітті Португалія торгувала з культурою сапі поблизу Кот-д'Івуару в Західній Африці, які створили складні соленики із слонової кістки, які були гібридами африканського та європейського зразків. Людська фігура може символізувати живих або мертвих, може посилатись на вождів, танцюристів або різні професії, такі як барабанщики чи мисливці, або навіть може бути антропоморфним зображенням бога або виконувати іншу вотивну функцію. Ще однією загальною темою є взаємоморфоз людини та тварин.
Абстракція домінує над реалістичністю. Африканські твори, як правило, віддають перевагу візуальній абстракції, ніж натуралістичній репрезентації. Це пояснюється тим, що багато африканських творів узагальнюють стилістичні норми.
Головна форма — скульптура. З цього випливає ще одна особливість: домінування тривимірного простору над двовимірним.
Поширеність свого роду акционізма, в якому використовуються предмети мистецтва. Тим самим предмети мистецтва зі статичних перетворюються на «рухомі» (такою може виступати маска, використовувана під час церемонії).
Нелінійне масштабування (перекручені пропорції), яке Леопольд Седар Сенгор називав «динамічної симетрією».

Реков Даніїл

2021-02-01 15:15:40 UTC

В Африці вважається, що світ населений духами – в це вірять усі. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин. Африканські маски служать своєрідним провідником у світ духів. Маски допомагають попрощатися з покійним, поговорити в останній раз і допомогти йому податися в інший світ. Традиції виготовлення масок на африканському континенті існують вже багато тисячоліть. Маски в Африці використовуються повсюдно, жоден захід не обходиться без них. Без маски складно уявити чаклуна або знахаря. Маски не можуть бути однаковими для всіх, символізують щось більше, ніж просто зовнішній вигляд. Своєрідні ритуальні маски потрібні для ритуальних танців, весілля, посвяти чоловіків в наступну вікову категорію, при наділенні статусу.
Розділити африканські маски можна за способами використання:
Маски шоломи.
Налобні маски
Маски – гребені
Натільні Маски – дошки.

Мистецтво африканського культурного регіону

2021-02-01 16:09:39 UTC

У кінцевому підсумку, цілком можливо, що мистецтво — це, по суті, засіб примирення світу розмаїтих форм довкола нас із нашим сприйняттям цих форм. У цьому розумінні мистецтво дозволяє нам виходити поза межі того способу пізнання, що ми його використовуємо у повсякденному житті: воно дає змогу піднестися до вищих рівнів сприйняття чуттєвого досвіду. Якщо таке визначення мистецтва правильне, то можна, мабуть, піти далі й стверджувати, що у своїй суті художня творчість — це акт відкриття обріїв знання і досвіду, які вбачаються за поверховим сприйняттям довкілля. Це все одно, що, блукаючи протягом більшої частини життя у темних хащах, час від часу бачити, як їх зненацька висвітлює сяйво від творів мистецтва, або бути свідком того, як форми й звуки, до яких ми звикли у повсякденному житті, набувають нових обрисів і глибин завдяки перетворенню наших пізнавальних можливостей у процесі сприймання мистецтв. Які ж духовні обрії відкривають для нас твори африканського мистецтва і як це відбувається?
Хоч і немає жодного виду мистецтва, що його можна було б визначити як суто «африканський», але все ж є деякі стилі й підходи, що завдячують свою появу творчому генієві народів Африки, — у сукупності їх можна розглядати як такі, що належать до однієї й тієї самої мистецької «родини». Щоб зрозуміти функцію африканського мистецтва, можна для прикладу взяти африканську маску.

ШЛЯХ ДО НЕВИДИМОГО СВІТУ

Де закінчується мистецтво і починається релігія? В Африці маска — не просто різьблений витвір. Вона являє собою «окультний предмет». У тому розумінні, що відкриває доступ до невидимого світу, населеного божествами, духами й привидами, які в африканській космогонії разом з людством населяють Всесвіт. Як багато інших народів у різних частинах світу створили релігійний іконопис для репрезентації божественного, так і африканці користуються масками в релігійних ритуалах і церемоніях, щоб досягти єдності між людьми та духовним світом, неприступним для звичайних засобів пізнання. Годі зрозуміти стилістичні умовності різьблених африканських масок, якщо не мати на увазі їхнього призначення.

Насамперед африканські маски не покликані віддзеркалювати дійсні форми, їх роблять для відбиття суті того, що вони уособлюють. Маска — це не точне відтворення предмета, а «знак», що заступає невидиме. Оскільки вона знак, митець може вкласти у свою різьбу прикмети духовного об’єкта, що його він намагається репрезентувати, або може просто дати волю своїй уяві, аби спіймати «ідею» божества або духа, який має виявити себе через маску. В обох випадках його завдання — досягти узагальнення, що заступає зовнішній об’єкт. Воднораз маска — це обличчя, яким божество або дух, тимчасово втілений у того, хто її одягає, дивиться у світ. У цьому обличчі вираз і форми часто репрезентовані геометрично. Чому очам божества не бути трикутними й розташованими симетрично до куба, що зображує рот? Або чому самій масці не бути увінчаною іншими формами, скажімо, загадковими спіралями, що в’ються до неба? І, власне кажучи, чому обличчю не міститися поверх голови й не вдивлятися завжди в небо або не постати в граційно вигнутій формі, що втілює дух антилопи? Чому свобода творчості митця має обмежуватись?

ВІЛЬНИЙ ВИРАЗ

Іноді маска — ціла оповідь, як, наприклад, маска геледе (таємного товариства) у народу йоруба, яка містить зверху, ніби на шоломі, футболіста з м’ячем біля ніг або літак, що колись прикував увагу скульптора. А чом би й ні? Зрештою, маска — це ніби вікно в уявний світ, де співіснують багато дивовижних речей. Вона вводить нас до уявного світу скульптора, а також до предковічних художніх та культурних традицій, що скеровують його творчість. Хоча культурні й художні надбання, на яких ґрунтується праця творця, загалом визначені досить повно, автор африканської маски все ж має майже необмежену творчу волю. Навіть якщо творець намагається наслідувати вже існуючий, освячений традицією зразок як досконалу репрезентацію духовного об’єкта, йому все ж вільно вносити свої зміни й доповнення.

А чи це взагалі мистецтво? Яку красу можна знайти у химерному світі абстрактних форм і знаків, таких характерних для африканської маски? Традиційно африканський митець зачарований ритмом, пропорціями та гармонією форм. Уважно вивчаючи маску, не можна не подивуватись ретельності й силі думки, витраченим на те, щоб забезпечити симетрію форм і обрисів, — за винятком тих випадків, коли їх навмисне роблять такими, що вони взаємно протистоять, аби викликати глибокий подив при сприйнятті.

Воля уяви, досягнута африканськими скульпторами, що працюють у традиційній манері над масками, виявляється й у різьбленні декоративних та ритуальних об’єктів. Одначе в деяких скульптурах, таких, як славнозвісні бронзові фігурки народів Іфе й Бенін, метою мистецького твору є правильне відбиття об’єктів, що оточують нас. Тут мистецтво по-своєму надає піднесеності життю…

Краса у мистецтві не конче залежить від точності відтворення природи. Саме це світ завдячує африканському мистецтву.
Коваленко Данііл
10-В

2021-02-01 18:28:01 UTC

Журавлёва Александра

2021-02-10 09:56:56 UTC

Особенности африканских масок пришедших к нам из далекой Африки

Так как изделие используют в разных целях, внешний вид и оформление масок бывает разное. Пожилые люди не будут носить маску, предназначенную для молодого поколения и, наоборот. По этому атрибуту можно узнать, какой социальный статус имеет человек носящий ее.
Также африканская маска может повторять лицо своего хозяина. Но вместе с этим маски обладают некоторыми особенностями в линиях рисунка. Такие узоры обычно африканцы не будут наносить на тело.
Раньше европейцы находили эти изделия примитивными, страшными и ненужными. Но потом их мнение поменялось. Они стали даже копировать узоры, нанесенные на масках и использовать их в создании интерьера и других вещей.

ких видов бывают символические маски из Африки

Африканский народ считал, что в нашем мире кроме живых существ и людей, обитают разные духи. Так думают до сих пор даже жители развитых регионов. Духами заселены горы, вода и даже животные.

С помощью африканской маски можно телепортировать в другое измерение. Этот атрибут обязательно надевали на усопшего, когда его хоронили.

При использовании серьезной человеческой маски, африканцы прощались с умершим. Они могли завести с ним разговор на прощание, для того чтобы он встал на правильном пути находясь в другом миру.

Этот африканский атрибут бывает:

Лицевым;
Налобной африканской маской;
В виде шлема;
Маска-гребень;
Нательным;
Маска-доска.

Ярошенко Вікторія

2021-02-14 17:00:37 UTC

Маски були різні. Лицьова маска забезпечена отворами для очей, зрідка - для рота. Іноді роблять рухливу нижню щелепу; паща, забезпечена довгими зубами з очерету, може при цьому відкриватися і з шумом захлопуватися. Лицьова маска закріплюється сіткою або системою шнурків, продітих у верхній край маски і підв'язаних двома стрічками на грудях або до поясу. Танцюрист, крім того, притримує зубами дерев'яний стрижень, що з'єднує бокові краї маски. Маски-шоломи, покриваючи всю голову, не вимагають зав'язок. Є маски у вигляді головного убору, укріплені на круглій плетеній шапочці в горизонтальному або похилому положенні. Існують маски, які носять на лобі, а також масивні маски, що спираються на плечі. Можна зустріти маски, що зображують неживі предмети, наприклад, - будинок з вікнами, пілястрами і розписним візерунком. Іноді стилізація призводить до чисто орнаментальних форм.
При великій різноманітності конструкцій не дивно, що за розмірами маски бувають від декількох сантиметрів (маски-підвіски, "маски дублікати") до 70 - 80 см; якщо ж узяти до уваги всякого роду навершя - до 10 м (наприклад, "великі маски "догонів, що вживаються у виняткових випадках). Вага масок досягає іноді 30 кг (таку маску несуть два або кілька осіб) і визначає ритм танцю, стрімкі або плавні рухи танцюристів. Важка маска дозволяє лише насилу переставляти ноги.

Авдієнко Данило

2021-10-21 11:14:03 UTC

В Африканському танці значною мірою беруть участь всі: традиційно не існує бар'єрів між танцюристами та глядачами, крім духовних, релігійних та ініціативних танців. Навіть ритуальні танці мають час, коли в них беруть участь глядачі. Танці допомагають людям працювати, зростати, хвалити чи критикувати членів громади, святкувати фестивалі та похорони, змагатись, декламувати історію, прислів'я та поезію, зустрічатися з богами. Вони прищеплюють соціальні зразки та цінності. Багато танців виконують лише чоловіки або жінки. Танці часто відокремлюються за статтю, підсилюючи гендерні ролі у дітей. Спільні структури, такі як споріднення, вік та статус, також часто посилюються. Поділитися ритмом — це сформувати групову свідомість, поєднуватися між собою, бути частиною колективного ритму життя, до якого всі запрошені внести свій внесок.Наприклад, танцюристи та барабанщики Йоруба висловлюють загальні бажання, цінності та колективну творчість. Барабанництво являє собою основний мовний текст, який керує танцювальним виконанням, дозволяючи виразити мовне значення невербально. Спонтанність цих виступів не слід плутати з імпровізацією, яка підкреслює індивідуальне его. Основним обов'язком барабанщика є збереження громади. Майстри танцю та барабанщики мають особливе значення щодо вивчення танцю саме так, як його вчать. Діти повинні вивчити танець точно так, як вчать без змін. Імпровізація чи нова варіація настає лише після освоєння танцю, виконання та отримання вдячності глядачів та санкції від сільських старшин.

Музика Лоо, для іншого прикладу, функціональна, використовується для церемоніальних, релігійних, політичних чи випадкових цілей, під час похорон (Tero buru), щоб похвалити від'їжджаючих, втішити занепокоєних, заспокоїти людей вночі, висловлювати біль агонії і під час очищення та вигнання духів, під час пивних вечірок (Дуду, танець охангла), привітання воїнів з поля бою, під час боротьби (Рамоги), під час залицянь, під час дощу та під час ворожінь та зцілення. Робочі пісні виконуються як під час комунальних робіт, таких як будівництво, прополка тощо, так і індивідуальні роботи, як розтоплення зернових, вигрібання.

Бокун Анна

2021-10-21 11:47:09 UTC

Південна Африка

Бушмени також Басарва, Хео, Хве, Сан,! Кунг. Койсанськую (також пишеться Khoesaan, Khoesan або кхій-Сан) це ім'я є об'єднуючим для двох етнічних груп з Південної Африки, які поділяють фізичні та уявні лінгвістичні характеристики відмінних від банту більшості регіону нагул Сана і пастирська ха . Сан включає первісних мешканців Південної Африки до того, як міграції Банту на південь з Центральної та Східної Африки досягли свого регіону. Хой скотарі, мабуть, прибули до Південної Африки незадовго до Банту. Численні популяції Хой-сана залишаються в кількох посушливих районах регіону, зокрема в пустелі Калахарі . Стилі = Гокет. Мови Південного Банту включають усі важливі мови банту Південної Африки, Зімбабве та Ботсвани, а також кілька південних Мозамбіку . Вони мають кілька підгруп;
Мови Nguni включають в себе Xhosa, зулу та північну Ndebele . Музика зулу сприяла стилю Mbaqanga в популярній африканській музиці, а також поліфонічних вокальних стилях під назвою mbube та isicathamiya . Також izihlabo — Масканда Інструменти: гітара Інше = укубонга. Музика Xhosa зробила міжнародне враження у світі джазу через Міріам Макеба та інших, наприклад, Amarok Майка Олдфілда включає деякі мелодії Xhosa та вокальну лірику. Інструменти: ухаді. Ndbele Інструментарій: гітара Інше: церемонія біра Текельські мови : Swati, Phuthi, Southern Ndebele .
Стиль сото-музики: мохабело Сото: Бірва, Північне сото (Педі), Південне сото (Сото), Лозі . Сото-цвана мови ; Tswana, Tswapong, Kgalagadi .
Музика Шона також Тсонга. Інструменти: хошо — калімба — маточка — мбира — барабани ngoma — ніжарі — сопілка інше: церемонія біра — kushaura-kutsinhira шон мови включають шон правильного, Дьома, Kalanga, Manyika, Ndau, Nambya, Tawara, TEWE. TSWA-rõnga мови : rõnga, TSWA, Gwamba, Тсонга, венда
Населення Овамбо налічує близько 1 500 000 і складається з ряду споріднених груп, які населяють Овамболенд на півночі Намібії, утворюючи близько половини населення цієї держави, а також найпівденнішу провінцію Анголи . Традиційна танцювальна музика « Шамбо» поєднала музику Ovambo, яку раніше популяризували народні гітарист Квела, Канг Кіеняла, Боті Сімон, Лексінгтон та Мем Нангілі на Шима з домінуючою гітарою, ритм-гітарою, ударними та важким «розмовляючим» басліном . Гереро, що налічує близько 240 000 членів, переважно в Намібії, решта, що живуть у Ботсвані та Анголі, говорять подібною мовою, як і люди Хімби . Люди ерерітьє, тут також відомі як консерт, стали популярними в Намібії. Дамари генетично є банту, але розмовляють мовою бушменів «клацанням». Ma / gaisa або Damara Punch — популярний жанр танцювальної музики, що походить від їх традиційної музики.
Педі Стилі = харепа, Інструментарій = харепа
Африканські стилі = оркес, інструментація = акордеон — концертна

Каряка Валерія

2021-10-21 18:56:09 UTC

Північна Африка

Досконалі товариства існували в регіоні приблизно з 1500 року до н. Імперія Гани існувала до початку c. 830 до c. 1235 в теперішньому південному сході Мавританії та західній Малі . Народ Соссо мав свою столицю в Кумбі Салех, поки Сундіата Кейта не переміг їх у битві при Кіріні (рр. 1240 р.) І не почав імперію Малі, яка поширила свій вплив по річці Нігер через численні васальні царства та провінції. Імперія Гао на східній нігерійській вигині була потужною в дев'ятому столітті нашої ери, але згодом підпорядковувалася Малі до її занепаду. У 1340 році люди Сонґай зробили Гао столицею нової імперії Сонґай .

Народність Хаузи — одна з найбільших етнічних груп Нігерії, Нігеру, Судану та багатьох країн Західної та Центральної Африки. Вони розмовляють чадською мовою. Є дві широкі категорії традиційної музики Хауса ; сільська народна музика та міська придворна музика розвивалися в Хаусських королівствах до війни у Фуланах . Їх народна музика грає важливу роль в нігерійської музиці, вносячи свій внесок такі елементи, як goje, один-струнні скрипки .
Спочатку кочові / пасторальні сенегамбійські люди Фула або Тукулор становлять 40 % населення Гвінеї і поширилися на навколишні штати і аж до Судану на сході.^[13] У 19 столітті вони скинули Хаузу і заснували Сокотоський халіфат . Фула грає на різноманітних традиційних інструментах, включаючи барабани, ходду (ксалам), вирвану в шкіру люту, схожу на банджо, та риті чи риті (однострунний схилений інструмент, схожий на скрипку), окрім їхнього голосу музику. Вони також використовують бамбукові флейти, що видуваються в кінці. Їх ґріоти відомі як гауло .
Музика Манде: у музиці Малі переважають форми, похідні від імперії Манде. Їх музиканти, професійні виконавці, названі jeliw (співати. Джелі, французький griot), дали популярність поряд із традиційною музикою. Манда мов включають мандінка, сонінке, Бамбаре, біс, діула, Kagoro, Бози, Mende, ЮУрГУ, Vai і Ligbi: є населення в Буркіна — Фасо, Мавританії, Сенегал, Гамбії, Гвінеї, Гвінея-Бісау, Сьєрра — Леоне і Ліберії і, головним чином у північних внутрішніх регіонах, у південнобережних штатах Кот-д'Івуар, Гана, Того, Бенін та Нігерія.
Музика Wolof : люди Wolof, найбільша етнічна група Сенегалу, споріднені Фулі, зробили великий внесок у популярну сенегальську музику . Споріднені люди Серер відрізняються поліфонічною піснею.

Чоловік Джола в Boucotte в Казамансі (Sénégal), який грає в аконтінг

У Сенегалі, Гамбії та Гвінеї-Бісау Джола відомий своїм струнним інструментом, якщо аконтінг — попередник банджо, тоді як баланта, найбільша етнічна група Гвінеї-Бісау, грає на подібному інструменті гарбузової лютні, званому кусунде або куссунде, з короткою стрункою безпілотника A # / B внизу, верхньою струною F # середньої довжини та середньою C # рядком, найдовшою. Верхній рядок зупинено дає G #, середній стоп — D #.
Музика Сонґай, як її інтерпретував Алі Фарка Туре, викликала міжнародний інтерес до другорядного пентатонічного стилю лютній і голосу, який помітно схожий на американський блюз.
Сенуфо або Сенуфо, що мешкають у південній частині Малі та крайньому західному куті Буркіна-Фасо до Катіоли в Кот-д'Івуарі з однією групою, Нафана, на північному заході Гани . Senufo відомі для похорону та поро музики.

Виступна група з Буркіна-Фасо на балафоні

Серед Гур -speaking народів всього дагомба використовувати Лунг говорити барабан і бас — барабан з пастками, названими gungon, а також флейту, gonje (goje) і дзвін., а також музика лютні на моло (ксалам), яку також грають такі народи гурунсів, як Фрафра . Подібні стилі практикують місцеві люди, що говорять на Фулані, Хауса, Джерма, Бусанга та Лігбі . Барабанщики в Дагбоні — це казкарі, історики, барди родинного роду, які виступають на заходах, названих самбанлунга .
Гурунси, Лобі, Вала та споріднені люди Дагааби з Гани та Буркіна-Фасо і відомі складними взаємодіючими (подвійними метрами) візерунками на ксилофоні (гілі).
Люди Моссі, чиї королівства Моссі в сучасній Буркіна-Фасо, протистояли своїм сусідам Сонґай і Менде, перш ніж потрапити до французів, мають традицію гріо. Також джамбадон . також броска .

МАСЛОВА САША 10-В. Мистецтво африканських народів має релігійну основу, втілену в різних версіях міфів, які є одними з основних елементів культури. Саме в них пояснюється виникнення світу, стосунки між людиною і надприродними силами, походження перших людей, рас, народів, освячення суспільного ладу тощо. Міфічні сюжети виражаються в різноманітних ритуалах і обрядах, у музиці та ритмах танцю. Вони пояснюють і визначають самобутність культури Африки, яка характеризується у її єдності. Незважаючи на поширення на континенті християнства та ісламу, міфи як народні вірування зберігаються в традиціях, традиційних релігіях Африки, а іноді і в нових формах, народжених сучасною африканською дійсністю.Усі ці особливості культури африканського регіону знайшли своє відображення в різних видах мистецтва. Особливо це відбилося у музичному і декоративно-ужитковому.Проходження кожним африканцем відповідного етапу життєвого циклу відзначають різні обряди, пов’язані з його народженням, змужнінням, одруженням, народженням його дітей, приходом старості і, нарешті, смертю. Усі ці обряди забарвлені релігією та супроводжуються елементи карнавалу.Етнічна архітектура африканського культурного регіонуАрхітектура — це один із найдавніших видів мистецтва, що виражає світосприйняття народу певної історичної епохи. Самобутня етнічна архітектура Африки дуже відрізняється від архітектури інших народів. Завдяки ізольованому місцю розташування (життя в глибоких джунглях, пустелі Сахара тощо), знаходячись далеко від європейської цивілізації, завдяки місцевим традиціям, природним умовам народи африканського культурного регіону зберегли свою архітектуру майже в «незайманому» стані (як тисячі років тому). Тому досить нові будівлі мають характерні риси.У будівництві африканці завжди використовували різні матеріали, причому більшість із них були натуральними. У центральному регіоні у будівництві застосовували солому, на заході — гній і землю, на сході, півдні та у центрі будівлі були з дерева, а на півночі — камінь.💝В Африці вважається, що світ населений духами – в це вірять усі. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин.Африканські маски служать своєрідним провідником у світ духів. Маски допомагають попрощатися з покійним, поговорити в останній раз і допомогти йому податися в інший світ.Своєрідні ритуальні маски потрібні для ритуальних танців, весілля, посвяти чоловіків в наступну вікову категорію, при наділенні статусу.Розділити африканські маски можна за способами використання:Маски шоломи.Налобні маски.Маски – гребені.Натільні.Маски – дошки.

2021-10-31 21:14:18 UTC

Благодарна Анна

2021-11-01 06:30:49 UTC

Африканські танці мають яскраві особливості, які і виділяють їх серед інших: масовість; акомпанемент ударними інструментами; специфічні руху.

Про рухах африканських танцюристів говорити потрібно окремо, адже їх майстерність управляти своїм тілом не підвладно багатьом зарубіжним майстрам. Під час танцю жителі Африки запросто можуть змусити все тіло або потрібний орган рухатися в будь-якому напрямку, при цьому використовуючи відразу декілька ритмів.

Фалалєєва Анастасія

2021-11-01 07:18:40 UTC

Традиційні африканські танці мали значний вплив на сучасну індійську, американську і європейську хореографію. На межі ХІХ—ХХ ст. танцювальна культура Африки, як і її музика, на основі європейських танців, вдихнула нове життя у формування бального напрямку. У структурі більшості сучасних бальних танців сьогодні лежить «африканське коріння».

Наприклад, танго — це танець, що має африканське коріння, танець пристрасті, який виконує чоловік ногами жінки. Танго неймовірно експресивний і емоційний. Як сказав поет Енріке Сантос Діссеполо, який писав вірші і музику танго: «Танго — це суміш люті, болю, віри та її відсутності».

Непомняща Віолетта

2021-11-01 07:19:56 UTC

Музика. Одна з особливостей музичних стилів Африки - їх запитально-відповідний характер, який доповнюється форсованою поліритмікою (одночасне звучання різних ритмів, які зливаються в єдине складне ціле). І кожен музикант, танцівник чи слухач має власне місце.Пісенний жанр в африканській музиці - це ситуації, де соліст і хор повторюють речення. При цьому хор часто складається з публіки. Таким чином, виконання музики в африканській культурі і її сприйняття - форма комунікації. Мета - привабити максимальну кількість людей в музичну подію.

На відміну від Європи музика в Африці - невід'ємна частина соціального життя. Зараз навіть демонстрації протесту нагадують карнавал. Музика сприяє взаємодії між людьми і дає їм місце в спільноті.
Характерна риса музики - барабани. В кожному племені свої барабани, і кожен має свою «мову». «Мов» у говорячих барабанів, майже стільки ж, скільки мовних діалектів (а їх на території Африки понад 2000). Кожен барабан має свій ритм, створюючи власний музичний стиль.

2021-11-01 08:12:02 UTC

nastyavos060106 — 2021-11-01 10:15:26 UTC

Формування музичної культури США відбувалося під впливом строкатого національного складу населення. Принесені на нову землю музичні традиції Європи, Африки, пізніше Азії перепліталися разом, утворюючи нові музичні явища.
США - батьківщина джазу! Щоб судити про переваги й недоліки джазового мистецтва, потрібно розуміти його власні внутрішні закони. Щонайперше джаз починається з ритму.
Після скасування в 1863 рабства мільйони афроамериканців опинились один на один зі своїм неприкаяним життям. Розпач і біль виразилися в піснях, які одержали назву блюз, тобто смутні, сумні пісні. Існували два різновиди блюзу: «Класичний блюз» це оркестрові інтерпретації цієї народної музики. Велику популярність він отримав завдяки таким професійним музикантам і співакам, як Вільям Хенді, Гертруда Ма Рейні і Бессі Сміт, Роберт Джонсон, Бі Бі Кінг. «Традиційний», або «простодушний» був поширений у сільських районах США.
В 1920-ті- десятиліття джазу в США.Частина афро-американського населення,яка переїхала з Півдня на Північ у пошуках роботи,принесла із собою музику:джаз,блюз,регтайм.У танцях з'явилися нові рухи, часом схожі на звички тварин. Танці стають новим видом дозвілля мас. На місце довгих та складних танцювальних схем приходить імпровізація. Стираються і соціальні рамки, танці тепер для всіх верств суспільства .
Чарльстон

Походження його невідоме. Жителі міста Чарльстон на півдні США приписують винахід танцю собі. Інші називають його батьківщиною острова Кабо-Верде. Як би там не було, ясно одне — чарльстон має африканське коріння.

Фокстрот

Цей парний танець з'явився у 1910-х роках, проте широкого поширення набув 1920-х.

Під час фокстроту пари, що танцюють, швидко переміщаються по залі, що на перший погляд нагадує вальс. Проте темп зовсім інший, завдяки тому, що танець виконується під регтайм.
Танго

Танго було створено емігрантами у Буенос-Айресі. Спочатку його виконували лише чоловіки. Це було свого роду змагання — колись за жінку, а колись просто для розваги. Лише пізніше в танго з'явилася партнерка, одягнена в спідницю, що обтягує, з розрізом до самого стегна, колготки в сіточку і туфлі на підборах.
Блек-боттом

Блек-боттом — один із небагатьох танців, чиє походження нам відоме. Він з'явився в штаті Джорджія, США в жебраку «чорне дно» (що, власне, і дало танцю назву «Black-Bottom»). На початку століття він виконувався на півдні країни африканським населенням і складався з поєднань рухів плечей та стегон.
Шим-шам Шіммі

Шим-шам є частиною чечітки. Він танцюється майже на місці, а основні рухи виконуються ногами у певній послідовності.

Різноманітність танців 1920-х на цьому не закінчується. Крім перерахованих, було ще багато підтипів, які у кожному шинку могли виконуватися по-різному. Саме вони дали початок свінгу, лінді-хопу, бугі-вугі та багатьом іншим танцям, які набули популярності вже у 1930-ті.

Люта Валентина 10-В

2021-11-01 12:00:26 UTC

Сучасна масова музична культура Америки — це грандіозний шоу-бізнес. Вирішальну роль відіграло в ньому виникнення нових технічних можливостей. Завдяки відеокліпам небувалого злету популярності досяг Майкл Джексон (1958—2009) — найуспішніший сольний вокаліст, справжня «легенда епохи». Його альбом «Трилер» увійшов до Книги рекордів Гіннеса: тираж сягнув 35 млн! Не останню роль у популярності співака відігравали його емоційність та своєрідна естетика сценічного руху, зокрема його неповторна «місячна хода». В артистичній кар’єрі культового співака визначальними були не стільки художні та людські якості, акторська самовідданість, скільки професіонально створений імідж, який підтримували візуальними ефектами, трюками — необхідними атрибутами естетизованого маскульту.

ХТО ВИКОРИСТОВУЄ АФРИКАНСЬКІ МАСКИ Найчастіше максі використовують осілі племена. Вони займаються цим ремеслом серйозно і з особливою копіткістю. Рибна ловля та землеробство без масок і зовсім не обходиться: вважається, що людина, надягаючи африканську маску, перевтілюється в інше істота, яка здатна на більше, ніж раніше. Люди в масках спілкуються з природою, наближаючись до неї, тим самим просячи про родючість. Рибалки спілкуються з водою, це допомагає збільшити улов. Також своєрідні маски потрібні, коли організовуються ритуальні танці, весілля, присвяти чоловіків в наступну вікову групу, при наділення статусу, досягненні певних висот.Джерело: https://proukrtravel.ru/rizne/10658-afrikanski-maski-i-ih-znachennja.html

2021-11-01 12:10:04 UTC

Рахуба Артем

Борисенко Полiна

2021-11-01 12:15:05 UTC

https://youtu.be/0n-bVfI8vOc вiдео эволюцiя танцiв Америки
Музична і танцювальна культура Америки

У діалозі культур XX ст. значущості міжнародної мови набула джазова, рок- і поп-музика, яка передає пульс, світовідчуття бурхливої епохи. Ці інтернаціональні за своєю природою та культурним значенням музичні явища – "вихідці" з Північної Америки, що дає підстави деяким дослідникам вважати їх за походженням складовими американської народної музики.

Музична культура Америки нагадувала своєрідний "плавильний казан", в якому інтегрувалися різноманітні музичні елементи. Популярна музика Північноамериканського континенту складається з вельми розгалуженого спектра вокально-інструментальних форм, що виникли шляхом складного поєднання різних джерел, насамперед європейських професійних традицій і африканських фольклорних ритмоінтонацій.

Упродовж століть негри-раби, привезені до Америки з далекої Африки для найчорнішої праці, були позбавлені можливості розвивати власну культуру. їм судилися такі фізичні й моральні страждання, яких не зазнавав жоден інший народ. Тому музика замінила неграм усе. Відірвані від духовного коріння, лише в музиці вони знаходили "вихід" – вияв почуттів гніву, відчаю, душевного болю... Водночас це давало можливість реалізації художньо-творчого потенціалу, естетичних емоцій. Власний голос був чи не єдиним інструментом чорношкірого раба.

Згодом музична діяльність стала однією з найпрестижніших і найпопулярніших у колі доступних американським неграм професій. Таким чином, їхня природна музикальність була надзвичайно розвиненою. Є навіть приказка: "Зберіть четвірку негритянських хлопців, і перед вами – вокальний квартет".

У південних штатах Америки набули поширення жанри народної музики спіричуел і блюз. Спіричуел (від англ. – духовний) – давня релігійна народна пісня північноамериканських негрів на біблійний сюжет, що виконується хором без супроводу. Тематика і настрої пісень були співзвучними внутрішньому стану душі негрів-невільників, відбивали трагедію народу, його глибоку тугу. Чимало пісень цього жанру записав відомий негритянський співак Поль Робсон (1898- 1976). Пізніше виникла сольна духовно-релігійна пісня госпел на євангельські сюжети, створювана вже професійними авторами.

Блюз (англ. – меланхолія, сум) – тип світської фольклорної негритянської пісні з ліричним меланхолійно-сумним настроєм, що виконується солістом у супроводі гітари. її особливість – зміщення мелодії відповідно до метричної пульсації – граундбіту. "Імператрицею блюзів" називали Бессі Сміт (1894-1937), яка чудово передавала неповторну поезію, чуттєвість і журбу блюзових інтонацій: "Я сміюся тільки для того, щоб стримати сльози".

Картина витоків джазу буде неповною, якщо не згадати негритянські менестрельні театри Півдня, репертуар яких складався з пародій-карикатур на негрів і мав усі складові мюзиклу: гумористичні сценки й діалоги, пісні й танці під банджо або інструментальні ансамблі, циркові трюки. Тут зароджується стиль фортепіанної гри та відповідний жанр танцювальної п'єси регтайм (дослівно – "рваний ритм"). У його основі – дві ритмічні лінії, що не збігаються: мелодія із загостреним синкопованим ритмом, яка вільно варіюється, і чіткий "крокуючий" акомпанемент. У регтаймі "старенька" синкопа, що використовувалася в європейській академічній музиці лише спорадично, як родзинка, стала незмінною супутницею, яка визначає характер звучання. Композитор Скотт Джоплін, засновник жанру, ставився до регтайму як до високого мистецтва. Він є автором близько 600 регтаймів. Типові риси цього жанру приваблювали професійних композиторів А. Дворжака.

Специфічним явищем Америки другої половини XIX ст. стала поява численних духових оркестрів – бендів. Виконавці-аматори, що інколи навіть не знали нотної грамоти, грали на слух танцювальну та маршову музику під час свят і вечірок, на парадах і карнавалах, у нічних кафе, кабаре, дансингах. Чимало подібних груп було в Новому Орлеані – батьківщині американського джазу.

На початку XX ст. у південноамериканському портовому місті Новому Орлеані зароджуються ранні форми джазу. У середовищі негритянського населення джаз-оркестри росли як гриби, створюючи новий неповторний і самобутній стиль. Серед найвизначніших майстрів цього стилю – художні керівники джаз-оркестрів: "король труби" Луї Армстронг (1900-1971) і композитор-піаніст Дюк Еллінгтон (1899-1974).

У новоорлеанський період розвитку джазу виникли колективи білих музикантів – диксиленди. З їх допомогою джаз поширюється в Чикаго, Нью-Йорку та інших містах. Вирішальну роль у його популяризації відіграли радіомовлення і грамзапис, що бурхливо розвивались у першій половині XX ст. Згодом з'явилися нові стильові течії і відповідні школи джазу: "нервовий" бібопу хардбоп (від англ, "твердий"), хот- і кул-джаз ("гарячий" і "холодний"), джаз-авангарду фрі-джаз ("вільний"), джаз-рок або фьюжн (від англ. – "сплав"), прогресивний джаз – синтез джазу та європейської професійної музичної школи.

Отже, спочатку джаз був дарунком африканців Америці, а згодом став даром Америки світовому мистецтву. Виринувши з американської південної провінції, шокуючи меломанів європейського академічного виховання, він захопив у полон своєї експресії, духовної енергетики багатомільйонну аудиторію всієї земної кулі. Без нього неможливо уявити культуру XX ст. Переможна хода джазу триває.

Слово "рок" уперше з'явилося в американській пресі 1967 р. Проте рок-музика виникла раніше, на початку 50-х, коли на основі ритм- енд-блюзу формується пісенно-танцювальний стиль рок-н-рол (від англ, "крутитися, гойдатися"). Він став результатом поєднання характерних рис кількох поширених американських вокальних жанрів, а саме: кантрі-енд-вестерн, госпел, буги-вуги, стилю диксиленд. Уведення в обіг нового терміна, що замінив стару назву, належить диск-жокею Алану Фріду, ведучому американської музичної розважальної радіопрограми. Коли цей ді-джей став імпресаріо, він організував перші концерти майбутніх рок-зірок.

Елвіс Преслі... З його ім'ям асоціюється уявлення про здійснення "великої американської мрії": простий хлопець, у минулому водій вантажівки, піднімається на американський рок-Олімп (звичайно, не без допомоги реклами фірм грамзапису), приміряє корону "короля рок- н-ролу" і стає казково багатим. Одна з перших пісень майбутнього кумира молоді "Все гаразд, мамо" стала сенсацією, інші невигадливі пісеньки (переважно про кохання) сприймалися як протест проти расових забобонів, сексуальних табу, застарілих традицій.

Отже, американська рок-музика, що інтегрувала прадавні африканські традиції, джаз та інші музичні елементи, формувалася протягом двох десятиліть (50-60-ті роки XX ст.) і набула таких характерних ознак: гіпертрофія метро-ритмічної основи, підвищена експресія вокального та інструментального інтонування, використання електроінструментів та підсилювачів звуку, значна роль візуального чинника (манера поведінки, стиль одягу музикантів, світлове оформлення тощо).

Терміном "поп-музика" позначають явища масової музичної культури, які мають відверто комерційний характер, включені в систему засобів масової інформації та в індустрію тиражування (грамзапис, відеозапис) і розваг. Таким чином, до поп-музики можна віднести зразки і джазу, і рок-музики, й різноманітні напрями естрадної музики. Первістком поп-музики став шлягер з його простими мелодіями і текстами про кохання.

Сучасна масова музична культура Америки – це грандіозний шоу- бізнес. Вирішальну роль допінгу відіграли в ньому нові технічні можливості – відеокасети. Саме завдяки відеокліпам небувалого злету популярності досягли сучасні естрадні співаки Майкл Джексон і Мадонна.

Тираж диска "Трилер" М. Джексона сягнув 35 мільйонів! Про таке не могли навіть мріяти ні Елвіс Преслі, ні "Бітлз" чи будь-хто з їхніх попередників. Американському рок-кумиру сучасності в образі фемінізованого юнака не можна відмовити в музичному таланті, емоційності, своєрідній естетиці сценічного руху, акторській самовіддачі, проте в його карколомній артистичній кар'єрі визначальним був професійно створений імідж, який підтримується невтомною фантазією, вигадкою, калейдоскопом візуальних ефектів, трюків – необхідних атрибутів естетизованої масової культури.

У комерційному музичному бумі сучасності жіночий рок успішно репрезентує Мадонна. Мільйонними тиражами розійшлися пісні з її альбомів, що культивують здебільшого "солодке життя". Створений для емансипованої співачки секс-імідж, що руйнує стереотипи портретів актрис естради і знімає традиційні табу, затьмарює в її кліпах головне – музику, проте це зовсім "не заважає" її суперпопулярності.

Арт-рок – напрям рок-музики, у багатопланових композиціях якого використовуються елементи академічної музики у формі прямого запозичення фрагментів або аранжувальних прийомів та інструментарію.

Літопис американської музичної культури XX ст. буде неповним, якщо не згадати одну важливу тенденцію – взаємопроникнення напрямів серйозної і легкої музики. Свідченням цього явища, з одного боку, є арт-рок та симфоджаз із використанням музики Баха, Генделя, Вівальді, Моцарта, Бетховена, Чайковського, Мусоргського, Шостаковича, з іншого – звернення професійних композиторів до кращих здобутків популярної музики, насамперед джазової.

Із цього погляду на особливу увагу заслуговує творчість Джорджа Гершвіна (1898-1937) – першого американського композитора, визнаного в усьому світі. У його творах зустрілися й органічно злилися начебто полярні світи легкої та серйозної музики. Його однаковою мірою приваблювали Бродвей і Карнегі-хол, Голлівуд і Метрополітен- опера. Мистецтво композитора виникло на основі симфонізації джазу; воно сповнене поетичної краси, музичного ліризму і гумору.

За допомогою небагатьох простих зворотів мелодії Дж. Гершвіна передають безодню ніжності, радості або печалі. Імпровізаційність композиторського мислення, гострота синкопованих ритмів, блюзові

інтонації та інші джазові елементи, синтезовані з європейською класичною технікою, надають музиці Дж. Гершвіна особливої чарівності й неповторності. Вершина творчості композитора – опера "Поргі і Бесс", що втілила трагедію негритянського народу, – стала першою національною американською оперою.

У багатонаціональній фольклорній спадщині Америки збереглося чимало запальних, темпераментних танців, що передають дух американської традиційної культури. На фольклорній основі з переважанням негритянських інтонаційно-ритмічних елементів зароджувалися різні танцювальні стилі й жанри, суголосні з різними історичними періодами життя країни, наприклад так звані джазові танці першої половини XX ст.: буги-вуги, степ, рок-н-рол, кек-уок, чарльстон та ін. У другій половині XX ст. рок-н-рол дав життя новим танцям, що спочатку з'явились у СІЛА, а потім поширилися в інших країнах світу: твіст, шейк, брейк тощо. Розгляньмо деякі з танців Північноамериканського регіону, що вплинули на розвиток танцювальних традицій XX ст.

Диско – один із напрямів танцювальної музики 70-х років, що не без іронії визначається як "ритм без блюзу".

Музиці диско притаманний одноманітний чіткий і швидкий ритм ударних, що нагадує стандартизований стукіт метронома. У гіпнотизуючому гуркоті синтезаторів губилися голоси співаків, мелодії, слова. Термін "дискотека" (як і саме явище) набув поширення далеко за межами Америки. Комерційна машина, що швидко запрацювала на популяризацію диско, "витягнула" його з провінційних дискотек на великий кіно- і телеекран. Захоплення диско набуло масштабів справжньої епідемії.

Рок-музика виникла на початку 1950-х років, коли сформувався пісенно-танцювальний стиль рок-н-рол. Він став результатом поєднання ознак кількох жанрів: блюзу, кантрі, фолку, диксиленду.З ім’ям Елвіса Преслі (1935—1977) асоціюється уявлення про здійснення «великої американської мрії»: простий хлопець, у минулому водій вантажної машини, піднімається на американський рок-олімп (звісно, не без допомоги реклами, фірм грамзапису), надіває корону короля рок-н-ролу і стає казково багатим. Одна з перших пісень цього кумира молоді «Все гаразд, мамо» стала сенсацією.Елвіс ПресліЕлвіс Преслі мав специфічний тембр голосу, що нагадував негритянський хриплуватий спів, та екстатичну манеру виконання. Його неповторний імідж у більшості молодих слухачів викликав екстаз, в інших — бажання заборонити це видовище як непристойне, що збуджує нездорові інстинкти. Співак знявся в багатьох голлівудських фільмах, де виконував зазвичай роль ковбоя, що закохується в симпатичну блондинку.Рок — це осмислення актуальних проблем життя і ролі в ньому людини, це поштовх до критичних роздумів і активних дій. В Америці рок-музика стала не просто стильовою течією, вона відігравала роль «учителя життя» кількох поколінь. Від часу народження й до сьогодення рок-музика є компонентом так званої молодіжної субкультури (або контркультури). Про взаємовпливи легкої і серйозної музики свідчать композиції арт-року, в яких використано твори класиків Баха, Генделя, Вівальді, Моцарта, Бетховена, Чайковського та інших.Терміном поп-музика визначають явища масової музичної культури, які мають комерційне спрямування. Вони введені в систему засобів масової інформації та в індустрію тиражування (аудіо- та відеозапис) і розваг. Первістком поп-музики став шлягер, йому притаманні тексти з тематикою про кохання, прості мелодії, призначені для мас, а не для еліти.Сучасна масова музична культура Америки — це грандіозний шоу-бізнес. Вирішальну роль відіграло в ньому виникнення нових технічних можливостей. Завдяки відеокліпам небувалого злету популярності досяг Майкл Джексон (1958—2009) — найуспішніший сольний вокаліст, справжня «легенда епохи». Його альбом «Трилер» увійшов до Книги рекордів Гіннеса: тираж сягнув 35 млн! Не останню роль у популярності співака відігравали його емоційність та своєрідна естетика сценічного руху, зокрема його неповторна «місячна хода». В артистичній кар’єрі культового співака визначальними були не стільки художні та людські якості, акторська самовідданість, скільки професіонально створений імідж, який підтримували візуальними ефектами, трюками — необхідними атрибутами естетизованого маскульту.

prosasha758 — 2021-11-01 12:16:15 UTC

Івановський Олександр 10-В

Denysuik Angelina

2021-11-01 12:28:37 UTC

Музична культура Північноамериканського регіону складається з розгалуженого спектра вокально-інструментальних форм. Вони виникли шляхом складного поєднання різних джерел, насамперед африканських фольклорних ритмоінтонацій і європейської професійної музики.

У діалозі культур ХХ ст. значущості міжнародної мови набули джаз, рок- і поп-музика, що передають пульс бурхливої епохи. За своєю природою ці явища інтернаціональні. Своєрідним маніфестом музичної самостійності Америки у світовій культурі став джаз, що сформувався на зламі ХІХ—ХХ ст. на основі таких американських жанрів: спіричуел, блюз, регтайм та ін.

-Спіричуел — архаїчні релігійні пісні афроамериканців. За тематикою і настроєм вони відображали трагедію цього народу, його глибоку тугу. Жанр своєрідно синтезує традиції християнського хорового багатоголосся, балад англійських переселенців та імпровізаційну африканську манеру співу. Спочатку спіричуел виконували колективно, згодом — соло із супроводом. Багато зразків жанру записав співак Поль Робсон (1898—1976).

-Блюз — тип світської фольклорної негритянської пісні з ліричним меланхолійно-сумним настроєм, що виконує соліст із супроводом гітари. Неперевершеною «імператрицею блюзів» була Бессі Сміт (1894—1937), яка змогла передати неповторну поезію, чуттєвість і журбу блюзових інтонацій.

Специфічним явищем культури Америки були численні духові оркестри, так звані «бенди». Виконавці, переважно аматори, грали на слух танцювальну та маршову музику під час свят і вечірок, на парадах і карнавалах. Чимало подібних маршових капел було в Новому Орлеані — на батьківщині американського джазу. Новий музичний напрям виник у середовищі креолів, культура яких істотно відрізнялася від культури афро-американців-пролетарів.

Характерними рисами африканської народної музики, як вам відомо, є поліритмія, імпровізаційність, колективне музикування. Європейці привнесли у джаз мелодику і гармонію.

Менестрельний театр

Яку музику ви уявляєте, сприймаючи картину Л. Неймана? На яких інструментах грають музиканти? Подивіться кліп про гру зображених персонажів, дослідіть поєднання візуального мистецтва з музикою.

До видатних представників класичного джазу належать «король труби» Луї Армстронг (1900—1971) та композитор, піаніст і аранжувальник Дюк Еллінгтон (1899—1974). Майстерність гри на трубі Армстронга здобула міжнародне визнання, як і фортепіанна гра легендарного Еллінгтона. Вони організували й очолили джазові колективи, які виступали у престижних концертних залах світу, зокрема у Карнегі-холі та Метрополітен-опері.

Луї Армстронг

Душа джазу — імпровізація. Кожний із виконавців змінює тему, демонструючи свій смак і фантазію, експресію «брудного» (неточного) інтонування та ритмічного розгойдування — свінгування.

Незабутня «Hello, Dolly!», записана у виконанні ансамблю «All Stars», створеного Л. Армстронгом, — це тріумф музичного бестселера.

Савюк Анастасія

2021-11-01 13:55:32 UTC

Музична культура Америки нагадувала своєрідний "плавильний казан", в якому інтегрувалися різноманітні музичні елементи. Популярна музика Північноамериканського континенту складається з вельми розгалуженого спектра вокально-інструментальних форм, що виникли шляхом складного поєднання різних джерел, насамперед європейських професійних традицій і африканських фольклорних ритмоінтонацій.
Упродовж століть негри-раби, привезені до Америки з далекої Африки для найчорнішої праці, були позбавлені можливості розвивати власну культуру. їм судилися такі фізичні й моральні страждання, яких не зазнавав жоден інший народ. Тому музика замінила неграм усе. Відірвані від духовного коріння, лише в музиці вони знаходили "вихід" – вияв почуттів гніву, відчаю, душевного болю... Водночас це давало можливість реалізації художньо-творчого потенціалу, естетичних емоцій. Власний голос був чи не єдиним інструментом чорношкірого раба.
Згодом музична діяльність стала однією з найпрестижніших і найпопулярніших у колі доступних американським неграм професій. Таким чином, їхня природна музикальність була надзвичайно розвиненою.
У південних штатах Америки набули поширення жанри народної музики спіричуел і блюз.
Спіричуел (від англ. – духовний) – давня релігійна народна пісня північноамериканських негрів на біблійний сюжет, що виконується хором без супроводу.
Блюз (англ. – меланхолія, сум) – тип світської фольклорної негритянської пісні з ліричним меланхолійно-сумним настроєм, що виконується солістом у супроводі гітари.
Специфічним явищем Америки другої половини XIX ст. стала поява численних духових оркестрів – бендів. Виконавці-аматори, що інколи навіть не знали нотної грамоти, грали на слух танцювальну та маршову музику під час свят і вечірок, на парадах і карнавалах, у нічних кафе, кабаре, дансингах. Чимало подібних груп було в Новому Орлеані – батьківщині американського джазу.
Латиноамериканські танець – це не різновид хореографії, а напрямок бальної хореографії, яка включає в себе велику кількість танцювальних жанрів, як професійних так і непрофесійних.
Якщо говорити про професійну латиноамериканську програму , то це : ча ча ча, румба, самба, сальса, джайв, пасадобль, танго.
До соціальних латинських танців відносять : сальса, сальса касіно, бачата, кізомба, аргентинське танго, мілонга.
Різниця між цими двома різновидами, як в виконанні ( кроках, базі), так і в музикальному супроводі. Із соціальних танців також відбуваються фестивалі і змагання, не на тому рівні що із професійних бальних танців.

Борисенко Поліна

2021-11-01 14:44:35 UTC

Африканська маска – ключ до душі
Африканські маски

У кінцевому підсумку, цілком можливо, що мистецтво — це, по суті, засіб примирення світу розмаїтих форм довкола нас із нашим сприйняттям цих форм. У цьому розумінні мистецтво дозволяє нам виходити поза межі того способу пізнання, що ми його використовуємо у повсякденному житті: воно дає змогу піднестися до вищих рівнів сприйняття чуттєвого досвіду. Якщо таке визначення мистецтва правильне, то можна, мабуть, піти далі й стверджувати, що у своїй суті художня творчість — це акт відкриття обріїв знання і досвіду, які вбачаються за поверховим сприйняттям довкілля. Це все одно, що, блукаючи протягом більшої частини життя у темних хащах, час від часу бачити, як їх зненацька висвітлює сяйво від творів мистецтва, або бути свідком того, як форми й звуки, до яких ми звикли у повсякденному житті, набувають нових обрисів і глибин завдяки перетворенню наших пізнавальних можливостей у процесі сприймання мистецтв. Які ж духовні обрії відкривають для нас твори африканського мистецтва і як це відбувається?

Хоч і немає жодного виду мистецтва, що його можна було б визначити як суто «африканський», але все ж є деякі стилі й підходи, що завдячують свою появу творчому генієві народів Африки, — у сукупності їх можна розглядати як такі, що належать до однієї й тієї самої мистецької «родини». Щоб зрозуміти функцію африканського мистецтва, можна для прикладу взяти африканську маску.

ШЛЯХ ДО НЕВИДИМОГО СВІТУ

Де закінчується мистецтво і починається релігія? В Африці маска — не просто різьблений витвір. Вона являє собою «окультний предмет». У тому розумінні, що відкриває доступ до невидимого світу, населеного божествами, духами й привидами, які в африканській космогонії разом з людством населяють Всесвіт.

Аліфанова Лада

2021-11-01 18:08:31 UTC

Мануйленко Антон 10-В

2021-11-01 19:00:07 UTC

Оригінальними аранжуваннями Д. Еллінгтон довів світові, що джаз — це не просто музика, під яку танцюють, а особлива експресивна естетика, що має вишуканий оркестровий колорит та особливу ауру.

Ліза Вашешнікова

2021-11-01 19:03:02 UTC

https://youtu.be/4abjtJBwTYI

Музична культура Америки нагадувала своєрідний "плавильний казан", в якому інтегрувалися різноманітні музичні елементи. Популярна музика Північноамериканського континенту складається з вельми розгалуженого спектра вокально-інструментальних форм, що виникли шляхом складного поєднання різних джерел, насамперед європейських професійних традицій і африканських фольклорних ритмоінтонацій.

Упродовж століть негри-раби, привезені до Америки з далекої Африки для найчорнішої праці, були позбавлені можливості розвивати власну культуру. їм судилися такі фізичні й моральні страждання, яких не зазнавав жоден інший народ. Тому музика замінила неграм усе. Відірвані від духовного коріння, лише в музиці вони знаходили "вихід" – вияв почуттів гніву, відчаю, душевного болю... Водночас це давало можливість реалізації художньо-творчого потенціалу, естетичних емоцій. Власний голос був чи не єдиним інструментом чорношкірого раба.

Нагайцева Дар'я

2021-11-01 19:09:12 UTC

1970-ті та 1980-ті роки запам'яталися розквітом американського танцю. У сімдесяті роки в танцювальній культурі панувала епоха диско, а дискотеки були переповнені сотнями танцюристів, які танцювали під ритмічні мелодії. 80-ті роки привели до епохи хіп-хоперів та брейк-дансерів, що танцюють під звуки бум-боксів на вулиці. Наприкінці 80-х стали популярними рок-групи, які змусили людей у всьому світі трясти головою під нескінченні гітарні соло.
Найпопулярнішим дискотечним танцем 70-х років був хастл. Він мав кілька варіантів, у тому числі латинський хастл, американський та вуличний хастл. В основному цей танець складався з того, що люди з пихатим виглядом йшли по танцполу, пристукуючи ногами по підлозі в ритм.
Брейк данс
1980-ті роки брейк-данс З виходом фільму "Breakin" у 1984 році, брейк-данс став основною частиною поп-культури. Брейкери вибрали два різні стилі, які використовуються в танцях під час змагань — так званих баттлів. У ранній хіп-хоп музиці на той час використовувався синтезований звук, якого танцюристи своїми різкими ламаними рухами імітували роботів. Для брейка також було характерним обертання танцюриста на спині за допомогою спини, колін та навіть верхньої частини голови.
1980-і роки слем.
Під час появи важкої музики в 80-ті роки течії металістів серед них стало дуже популярним збиратися величезними натовпами і трясти довгим волоссям під звуки гітар. Це був час гігантських арен, де проходили рок-шоу, де глядачі утворили великі натовпи прямо перед сценою. Звичайно, що вони штовхалися під час танцю.
Так і виникли два екстремальні танці — мош і слем, під час яких люди штовхалися, а часто й влаштовували бійки. Деякі танцюристи чи навіть виконавці взагалі падали до натовпу, а їх на руках «несли» через увесь зал. Ця тенденція тривала й у гранж епоху 90-х.

2021-11-01 20:11:02 UTC

МАСЛОВА САША
Музична культура Північноамериканського регіону складається з розгалуженого спектра вокально-інструментальних форм. Вони виникли шляхом складного поєднання різних джерел, насамперед африканських фольклорних ритмоінтонацій і європейської професійної музики.
Рок-музика - узагальнююча назва багатьох напрямків сучасної музики, існуючих з 1950-х років. Також роком називають своєрідний спосіб життя деяких шанувальників рок-музики, що переріс у субкультуру.

Цікаві факти про рок-н-ролл Найвідомішою рок-н-рольної піснею вважається «Rock Around the Clock». Але оскільки вона з'явилася, коли ще і назви цьог...
Цікаві факти про рок-н-ролл Найвідомішою рок-н-рольної піснею вважається «Rock Around the Clock». Але оскільки вона з'явилася, коли ще і назви цього стилю не було, на радіостанціях її крутили як фокстрот. Саме в день народження цієї пісні відзначають Всесвітній день рок-н-ролу. Хоча не обійшлося без плутанини - одні святкують 12 квітня, інші 13. Книга рекордів Гіннесса стверджує, що хітова пісня «Rock Around the Clock» була найбільш продаваним синглом в стилі рок-н-ролу, її продажу перевалили за 25 мільйонів примірників платівки.

Ваніна Тая 10-В

2021-11-02 06:22:49 UTC

Джаз (англ. jazz) — вид музичного мистецтва, що виник на межі XIX—XX століття в США серед пригнобленого, безправного афроамериканського населення, серед нащадків рабів, насильно вивезених зі своєї батьківщини^[1] та отримав згодом певне поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг. Як і реггі з репом традиційно вважається «музикою афроамериканців».
Відправною точкою розвитку джазу вважається Новоорлеанський джаз — мистецтво, що розвивалося у Новому Орлеані на початку XX століття. Його попередником був Архаїчний джаз. Терміном «новоорлеанський джаз» окреслюється як хронологічний період, що охоплює період приблизно від початку 1900-х до кінця 1910-х, так і характерний музичний стиль, який вважається історично першим джазовим стилем.

Поява цього стилю саме в Новому Орлеані пояснюється калейдоскопічною культурою цього міста, що мало велике значення як морський порт і важливий торговий центр, це місто приваблювало людей різних національностей і соціальних прошарків, поряд із білими тут жили креоли і афроамериканці, діалог їх культур і утворив доволі специфічну атмосферу цього міста. Виділяють три джерела, три складові частини, звідки розвивався джаз:

1.спірічуел і госпелз — духовні співи;
2.блюз — розважальна музика, яка виконувалась бродячими виконавцями;
3.регтайм — фортепіанна танцювальна музика.
Для Новоорлеанського джазу характерна колективна імпровізація, де головну партію виконує корнет на тлі басової лінії тромбона, а кларнет «обвиває» їхніми орнаментальними переплетеннями. У такий спосіб виникає своєрідна поліфонія. Сольні інструменти протистоять ритмічній групі: банджо, тубі й ударним. Гармонічна мова Новоорлеанського джазу проста і використовує, головним чином, тризвуки.

Серед провідних джазменів Нового Орлеану — Джо "Кінг" Олівер, Луї Армстронг, Кід Орі. В новому Орлеані сформувалися перші діксіленди — великі джазові ансамблі, серед яких особливе місце займає ансамбль Original Dixieland Jass Band, який у 1917 році здійснив перший джазовий звукозапис.

1917 року із вступом США у Першу світову війну Новий Орлеан було оголошено військовим портом, через що заклади розваг закривалися і джазові музиканти були вимушені покидати це місто. Центр джазової культури переміщується у Чикаго.

Балихіна Софія 10-В

2021-11-02 11:08:22 UTC

Майкл Джексон - найуспішніший виконавець в історії поп-музики, володар 15 премій "Грэмми" і багатьох інших премій. 25 разів занесений в Книгу рекордів Гіннесу.
Кількість проданих у світі записів Джексона (альбомів, синглів, збірок і т. д.) складає один мільярд копій.
Майкл Джексон уявляв себе Людиною-павуком. Коли компанія Marvel Comics заявила про банкрутство в 90-і роки, Майкл спробував купити компанію, щоб реалізувати свою мрію - зіграти головну роль. Проте все пішло не за планом, а пізніше в 2002 році роль Людини-павука зіграв Тобі Магуайр.
Але і це не усе. Виявляється, легендарний співак проходив проби на роль ПрофесораПізніше на роль узяли актора Патріка Стюарта.
Майкл знаменитий своєю місячною ходою і фірмовим нахилом. Для такого трюка були створені і запатентовані спеціальні черевики з фіксатором для ноги і прорізом для штиря, що висувається з сцени.
Майкл Джексон - перший афроамериканец, що з'явився в ефірі MTV.
Улюбленим домашнім вихованцем Майкла Джексона був шимпанзе на ім'я Бабблс. З ним він виходив на червоні доріжки, їздив на гастролі і навіть їв за одним столом.
У Майкла Джексона дві зірки на Алеї слави в Лос-Анджелесі. Одна іменна зірка належить йому, дургая - Jackson 5. Брати Джеки, Тито, Джермейн, Марлон і Майкл Джексон увійшли до основного складу групи, створеної після виступу колективу The Jackson Brothers, учасниками якої були троє старших братів.
Хіт Джексона They Don't Care About Us демонструє, що расизм і расова нерівність продовжують існувати і залишатися проблемою. У пісні музикант критикує американські цінності і ідеологію.

Через те, що Майкл був темношкірим артистом, деякі радіостанції не хотіли брати в ротацію його пісню в 1983 році. Композицію Beat It все ж узяли на радіо тільки тому, що гітарне соло було виконане Еді Ван Халеном, лідером рок-групи Van Halen.
Історію про те, що музикант для збереження молодості живе в кисневій капсулі Майкл придумав сам і потім "злив" в ЗМІ.
Улюбленим анімаційним героєм Майкла Джексона був Пиноккио.
Окрім шимпанзе Бабблса, у Майкла Джексона також були два лами - Луї і Лола, а також баранчик на ім'я містер Тиббс.
У Майкла Джексона, по його твердженням, накопичився штраф в мільйон доларів за книги з бібліотек.
В день смерті Джексона (25 червня 2009 року) соцсеть Twitter, сайт Вікіпедія і американський новинний ресурс AOL одночасно "впали" (перестали бути доступними користувачам із-за надмірного навантаження і відвідуваності - ред.)

Колесова Влада

2021-11-04 15:13:19 UTC

Одна з особливостей музичних стилів Африки - їх запитально-відповідний характер, який доповнюється форсованою поліритмікою. (Одночасне звучання різних ритмів, які зливаються в єдине складне ціле). І кожен музикант, танцівник чи слухач має власне місце. Пісенний жанр в африканській музиці - це ситуації, де соліст і хор повторюють речення. При цьому хор часто складається з публіки. Таким чином, виконання музики в африканській культурі і її сприйняття - форма комунікації. Мета - привабити максимальну кількість людей в музичну подію.На відміну від Європи музика в Африці - невід'ємна частина соціального життя. Зараз навіть демонстрації протесту нагадують карнавал. Музика сприяє взаємодіє між людьми і дає їм місце в спільноті. Характерна риса музики - барабани. В кожному племені свої барабани, і кожен має свою "мову". "Мов" у говорячих барабанів, майже стільки ж, скільки мовних діалектів (а їх на території Африки понад 2000). Кожен барабан має свій ритм, створюючи власний музичний стиль. Основні риси. Варто відмітити, що «африканське мистецтво» включає в себе витвори багатьох різних культур, часто ніяк не пов'язаних між собою проте спробуємо визначити спільні риси: (Це стосується Африки південніше Сахари. Північна частина - мусульманська) Головною рисою африканської культури та й мислення в цілому є орієнтація на минуле. Але це минуле не застигле, а постійно присутнє в сучасності. (Мабуть тому так важко африканцям побудувати сучасне демократичне суспільство без минулих звичаїв та традицій) В центрі уваги митця знаходиться людська фігура. Голова є основним елементом, а тіло лише вказує ознаки статі та татуювання.

Абстракція переважає над реалістичністю. Так як головна форма - скульптура то тривимірний простір переважає над двовимірним. Головним у мистецтві є дія, акція (танець, ритуал) тому предмети мистецтва є «рухомими» (маска, під час церемонії). Нелінійне масштабування (спотворення пропорцій) Африканське мистецтво існує для повсякденності, оберігаючи від дурного ока чи чужих сил, злих чи добрих (обереги, фетиші)

Латиноамериканські танці — загальна назва бальних і народних танців, що сформувалися на території Латинської Америки. Подібно до того як Латинська Америка з'явилася в результаті іспано-португальської колонізації. Отже, і латиноамериканські танці в основі мали переважно іспанський вплив. Танці хабанера і румба з'явилися на основі завезеного в XVIII столітті контрабанса, а бачата — на основі болеро. В бразильській самбі, колумбійській кумбії, кубинська мамба и румба крім європейських традицій протежуються і африканські, а в диабладе — індіанські. Унікальним латиноамериканським танцем визнано танго. До характерних рис латиноамериканських танців відносять енергійні, палкі запальні рухи і погойдування стегнами.Сукні дам, як правило, короткі, дуже відкриті і облягаючі. Костюми кавалерів теж дуже облягаючі, часто (але не завжди) чорного кольору. Сенс таких костюмів — показати роботу м'язів спортсменів. У XX столітті спостерігається розквіт латиноамериканських танців. З'являються такі нові види як сальса, ча-ча-ча і реггетон.

borisovanasya06 — 2021-11-04 16:12:26 UTC

Упродовж століть негри-раби, привезені до Америки з далекої Африки для найчорнішої праці, були позбавлені можливості розвивати власну культуру. їм судилися такі фізичні й моральні страждання, яких не зазнавав жоден інший народ. Тому музика замінила неграм усе. Відірвані від духовного коріння, лише в музиці вони знаходили "вихід" – вияв почуттів гніву, відчаю, душевного болю... Водночас це давало можливість реалізації художньо-творчого потенціалу, естетичних емоцій. Власний голос був чи не єдиним інструментом чорношкірого раба.

Згодом музична діяльність стала однією з найпрестижніших і найпопулярніших у колі доступних американським неграм професій. Таким чином, їхня природна музикальність була надзвичайно розвиненою. Є навіть приказка: "Зберіть четвірку негритянських хлопців, і перед вами – вокальний квартет".

Посмашная Віталіна

2021-11-10 20:21:16 UTC

Давнє місто Карфаген було столицею північно-африканської держави Карфаген, що існувала протягом VII–II ст. до н.е. на території сучасного Тунісу. Народом, який у стародавні часи населяв ці землі, були фінікійці. Мистецтво Карфагена відчуло вплив давніх культур Єгипту та Греції, а згодом і Риму. Це яскраво виявилося у стильовому розмаїтті різних видів мистецтва. З одного боку, карфагеняни імітували східні стилі, а з іншого – запозичували традиції греків, етрусків. Загалом до V ст. до н.е. переважав вплив Сходу, а згодом – еллінської культури. Ювелірного мистецтва фінікійці навчились у мікенців і єгиптян. У різьбленні по слоновій кістці простежуються єгипетські, мікенські та ассирійські мотиви. Яскравим прикладом впливу еллінської культури є карфагенські саркофаги IV–III ст. до н.е. та поховальні споруди (мавзолеї), а також застосування в архітектурі давньогрецьких ордерів. У часи, коли Карфаген став однією з провінцій Римської імперії, він отримав нову культуру. Римляни зводили нові храми й будівлі громадського значення. Через деякий час Карфаген став одним із найкрасивіших міст, другим за розміром та величчю після Рима. Для задоволення потреб городян був побудований цирк на 60 тисяч глядачів (карфагенський колізей), а також театр, амфітеатр, великі терми та акведук завдовжки 132 км.

Відголоски художніх надбань митців Карфагена відчувалися багато століть після руйнування міста. Мармур і граніт, що колись прикрашали римське місто, були вивезені та використані для будівництва соборів у Генуї, Пізі (Італія), а також, можливо, і Кентерберійського собору (Англія).

У декоративно-прикладному мистецтві народів Африки, нерозривно пов'язаному з працею та побутовим устроєм життя, відобразилися творча фантазія народу й відчуття естетичної цінності людської праці. Зокрема, це стосується виготовлення меблів і посуду.

Розвивалося і музичне мистецтво. Одна з особливостей музичних стилів Африки - їх запитально-відповідний характер, який доповнюється форсованою поліритмікою. (Одночасне звучання різних ритмів, які зливаються в єдине складне ціле). І кожен музикант, танцівник чи слухач має власне місце. Пісенний жанр в африканській музиці - це ситуації, де соліст і хор повторюють речення. При цьому хор часто складається з публіки. Таким чином, виконання музики в африканській культурі і її сприйняття - форма комунікації. Мета - привабити максимальну кількість людей в музичну подію. На відміну від Європи музика в Африці - невід'ємна частина соціального життя. Зараз навіть демонстрації протесту нагадують карнавал. Музика сприяє взаємодії між людьми і дає їм місце в спільноті. Характерна риса музики - барабани. В кожному племені свої барабани, і кожен має свою "мову". "Мов" у говорячих барабанів, майже стільки ж, скільки мовних діалектів (а їх на території Африки понад 2000). Кожен барабан має свій ритм, створюючи власний музичний стиль. Головною рисою африканської культури та й мислення в цілому є орієнтація на минуле. Але це минуле не застигле, а постійно присутнє в сучасності. (Мабуть тому так важко африканцям побудувати сучасне демократичне суспільство без минулих звичаїв та традицій) .В центрі уваги митця знаходиться людська фігура. Голова є основним елементом, а тіло лише вказує ознаки статі та татуювання. Абстракція переважає над реалістичністю. Головним у мистецтві є дія, акція (танець, ритуал) тому предмети мистецтва є «рухомими» (маска, під час церемонії).

fox28master1203 — 2021-11-11 11:15:28 UTC

Музику Західної Африки слід розглядати під двома основними заголовками: у найпівнічніших та найзахідніших її частинах багато згаданих транснаціональних субсахарських етнічних впливів зустрічаються серед хаусів, фуланів, людей Волофа, ораторів Манди з Малі, Сенегал і Мавританія, в Гур -speaking народів Малі, Буркіна — Фасо і північних половин Гани, Того і Кот — д'Івуар, то Fula знайти по всьому Західній Африці, а також спікери сенуфо з Кот — д'Івуар і Малі .

У прибережних регіонах проживають народності Нігері-Конго ; Ква, акан, мови Gbe, розмовляють у Гані, Того, Беніні та Нігерії, з яких найбільш відомий Еве, мови йоруба та ігбо, якими розмовляють Нігерія та східні мови Бенуе-Конго .

Внутрішня та прибережна мови лише пов'язані між собою. У той час як північ, з традиціями гриму, широко використовує струнні інструменти та ксилофони, південь значно більше спирається на барабанні набори та співи співу.

Куценко Егор

2021-11-11 12:16:28 UTC

У багатьох куточках Африканського континенту дбайливо зберігаються традиції, що йдуть з давніх-давен. І танці народів Африки є яскравим прикладом того, як мислять, відчувають і живуть тутешні люди протягом багатьох століть. Будь танець тут стає видовищем, особливо для приїжджих, адже зрозуміти всю суть і логіку рухів неможливо, потрібно просто відчувати ритм присутній в африканських серцях і навколишньої природи, тільки так можна оцінити всю красу тутешнього мистецтва. При цьому африканський танець є зразком найдавнішої форми світової хореографії, зберегла багато старовинні елементи. Кожне плем`я намагається всім своїм членам ще з дитинства вкласти основи традиційних танцювальних па, щоб вони передавались і далі, новому поколінню. Той азарт, з яким жителі Африки виконують свої звичні танці, передається кожному спостерігачеві, тому в усьому світі вони відомі, і часто виконуються іноземцями, навіть спеціально їх вивчають. Вперше став помітним інтерес до африканського мистецтва в колоніальному періоді, коли відбувалося взаємодія культур аборигенів і європейських загарбників. Тоді африканські стилі проникли в Європу, і навпаки. Розрізняються танці народів Африки по регіонах, так як різні частини континенту проходили свої етапи розвитку і історії, деякі з них відчули активний вплив іноземних культур, назавжди змінили традиційні уявлення, наприклад, північноафриканські країни стали арабськими з відповідними проявами мистецтва. Ті ж території, які ізольовані від цивілізації, є носіями традицій, самобутніх і ні на що не схожих. Все це робить континент максимально цікавим в плані різноманітності тутешніх танців, вивчення яких може бути досить тривалим і захоплюючим. Африканські танці мають яскраві особливості, які і виділяють їх серед інших: масовість; акомпанемент ударними інструментами; специфічні руху. Більшість світових танців є парними, однак це зовсім не властиво танців народів Африки, які виконуються зазвичай групами, причому зазвичай танцюристи розділені по підлозі, кожен з яких танцює для протилежної статі.

Майкл Джексон (1958—2009)— найуспішніший сольний вокаліст, справжня«легенда епохи».(Яловенко Марина)

2021-11-14 13:32:16 UTC

Майкл Джо́зеф Дже́ксон (29 серпня 1958 —25 червня 2009) — американський співак, танцюрист, кіноактор, автор пісень, який досяг міжнародної популярності у віці 12 років як соліст дитячого гурту «П'ятірка Джексонів», а згодом став одним із комерційно найуспішніших сольних артистів в історії. Володар численних премій та нагород; вважається «королем попмузики».

Майкл Джексон народився восьмою дитиною у родині афроамериканців в Гері. Його батько, Джозеф Джексон, працював кранівником на заводі, а мати, Кетрін Джексон, — у великій компанії промислового устаткування «Сірс». Правила поведінки в сім'ї були досить суворі й батько дозволяв собі бити дітей.

У 1964 році у віці шести років Майкл увійшов як співак до складу попгурту The Jackson Five, створеного братами під керівництвом батька. Їхній батько Джо був непоганим блюзовим гітаристом, і своєю музичною обдарованістю брати Джексон зобов'язані саме йому. Спочатку він грав на бонго і тамбуринах, але з часом зайняв у гурті положення лідера, і став провідним вокалістом. Вже у віці 7 років Майкл був хореографом гурту. Всупереч явному впливу Джеймса Брауна, Джексон навіть на ранньому етапі намагався йти своїм шляхом. Він відразу ж привернув до себе увагу властивою тільки йому вокальною стилістикою і самостійно винайденими танцювальними рухами, що стали невіддільним елементом його виступів.

Наприкінці 1968 гурт підписав контракт із відомою звукозаписною компанією Motown Records і видав перші свої ранні хіти: «I Want You Back», «ABC» та «I'll Be There». The Jackson Five здобув популярність у 1969 році, коли дебютний запис «Я хочу тебе повернути» посів перше місце в американських хіт-парадах. У 1976 році перейменований в The Jacksons.

Майкл Джозеф Джексон обожнював музику композитора Сергія Прокоф'єва, Петра Чайковського, гурту Бі Джіс. Також серед музичних виконавців Джексону особливо подобались: Джеймс Браун, Джекі Вілсон, Смокі Робінсон, Діана Росс, і ще гурт The Temptations.

Крім того, Майкл Джексон захоплювався творчістю американського тріо коміків The Three Stooges.

Майклу Джексону присвячені поштові марки та інші філателістичні матеріали острови Сент-Вінсент, Британських Віргінських островів, Буркіна-Фасо, Анголи, Бурунді, Гвінеї та інших країнах. У більшості випадків подібні випуски слід розглядати як спекулятивні.

Музична і танцювальна культура Америки

2021-11-14 15:00:10 UTC

У діалозі культур XX ст. значущості міжнародної мови набула джазова, рок- і поп-музика, яка передає пульс, світовідчуття бурхливої епохи. Ці інтернаціональні за своєю природою та культурним значенням музичні явища – "вихідці" з Північної Америки, що дає підстави деяким дослідникам вважати їх за походженням складовими американської народної музики.

Музична культура Америки нагадувала своєрідний "плавильний казан", в якому інтегрувалися різноманітні музичні елементи. Популярна музика Північноамериканського континенту складається з вельми розгалуженого спектра вокально-інструментальних форм, що виникли шляхом складного поєднання різних джерел, насамперед європейських професійних традицій і африканських фольклорних ритмоінтонацій.

Блюз (англ. – меланхолія, сум) – тип світської фольклорної негритянської пісні з ліричним меланхолійно-сумним настроєм, що виконується солістом у супроводі гітари. її особливість – зміщення мелодії відповідно до метричної пульсації – граундбіту. "Імператрицею блюзів" називали Бессі Сміт (1894-1937), яка чудово передавала неповторну поезію, чуттєвість і журбу блюзових інтонацій: "Я сміюся тільки для того, щоб стримати сльози".

Картина витоків джазу буде неповною, якщо не згадати негритянські менестрельні театри Півдня, репертуар яких складався з пародій-карикатур на негрів і мав усі складові мюзиклу: гумористичні сценки й діалоги, пісні й танці під банджо або інструментальні ансамблі, циркові трюки. Тут зароджується стиль фортепіанної гри та відповідний жанр танцювальної п'єси регтайм (дослівно – "рваний ритм"). У його основі – дві ритмічні лінії, що не збігаються: мелодія із загостреним синкопованим ритмом, яка вільно варіюється, і чіткий "крокуючий" акомпанемент. У регтаймі "старенька" синкопа, що використовувалася в європейській академічній музиці лише спорадично, як родзинка, стала незмінною супутницею, яка визначає характер звучання. Композитор Скотт Джоплін, засновник жанру, ставився до регтайму як до високого мистецтва. Він є автором близько 600 регтаймів. Типові риси цього жанру приваблювали професійних композиторів А. Дворжака.

Специфічним явищем Америки другої половини XIX ст. стала поява численних духових оркестрів – бендів. Виконавці-аматори, що інколи навіть не знали нотної грамоти, грали на слух танцювальну та маршову музику під час свят і вечірок, на парадах і карнавалах, у нічних кафе, кабаре, дансингах. Чимало подібних груп було в Новому Орлеані – батьківщині американського джазу.

На початку XX ст. у південноамериканському портовому місті Новому Орлеані зароджуються ранні форми джазу. У середовищі негритянського населення джаз-оркестри росли як гриби, створюючи новий неповторний і самобутній стиль. Серед найвизначніших майстрів цього стилю – художні керівники джаз-оркестрів: "король труби" Луї Армстронг (1900-1971) і композитор-піаніст Дюк Еллінгтон (1899-1974).

Слово "рок" уперше з'явилося в американській пресі 1967 р. Проте рок-музика виникла раніше, на початку 50-х, коли на основі ритм- енд-блюзу формується пісенно-танцювальний стиль рок-н-рол (від англ, "крутитися, гойдатися"). Він став результатом поєднання характерних рис кількох поширених американських вокальних жанрів, а саме: кантрі-енд-вестерн, госпел, буги-вуги, стилю диксиленд. Уведення в обіг нового терміна, що замінив стару назву, належить диск-жокею Алану Фріду, ведучому американської музичної розважальної радіопрограми. Коли цей ді-джей став імпресаріо, він організував перші концерти майбутніх рок-зірок.

(Єлецький Владислав 10-В)

Романець Марія

2021-11-14 15:44:48 UTC

Цікаві факти про степ
Туфлі з металевими набійками з’явилися тільки в часи джазу. Спочатку степ танцювали в сабо і черевиках на дерев’яній підошві.
Починаючи з 1989 року, 25 травня всі танцюристи відзначають день степу. Дата обрана не випадково. У цей день народився майстер степ-дансу Білл Робінсон. У США свято набуло офіційного статусу.
У фільмі «Маленький полковник» 1935 Білл Робінсон виконує свій знаменитий “ступінчастий степ” разом з кінозіркою Ширлі Темпл, наймолодшою володаркою премії «Оскар». Це була перша кінострічка, у якій танцювали представники чорної та білої рас рука об руку. З цієї причини фільм був заборонений до показу в південних штатах.
Під час Другої світової війни Фред Астер надихав американських солдатів імпровізованим виконанням степу. Він спеціально прилетів до Лондона, щоб підняти бойовий дух співвітчизників перед висадкою в Нормандії.
На початку XIX століття степ вважався танцем чорношкірого населення США, оскільки був тісно пов’язаний з розвитком джазу. Джазові мелодії немов були створені для виконання чечітки, тому танець в 20-х роках називали «джазовим» і ніяк інакше.
У 1920 році степ став розвагою для колишніх любителів міцного алкоголю. Сухий закон, прийнятий в США в тому році, ставив під повну заборону виробництво і продаж алкогольної продукції. Щоб хоч якось розважити аудиторію, власники питних закладів запрошували чорношкірих степістів.
У 2000 році в Книзі рекордів Гіннеса з’явився запис про степіста Джеррі Адамса. Цей танцюрист подолав відстань від Вашингтона до Нью-Йорка за 6 годин. Що тут примітного? Те, що він зробив це, відбиваючи дріб чечітки. До слова, відстань між кінцевими точками склала 328 км.
Є в Книзі рекордів ще один запис, присвячений цього разу найшвидшому степісту. 28 ударів в хвилину – такий результат Майкла Райна Флетлі, хореографа ірландського походження. Рекорд був зафіксований в 1989 році. Рівно через 9 років танцюрист побив власний рекорд, встановивши нову планку в 35 ударів. Але не тільки цим знаменитий Майкл Флетлі. Його масштабні танцювальні шоу, зокрема «Lord of the dance» і «Feet of Flames», завоювали любов шанувальників чечітки по всьому світу.

Дядя Діана

2021-11-14 20:29:39 UTC

Традиційні музиканти обов`язково зберігають всі колишні ритми і мелодії, в точності передаючи їх такими, якими вони були сотні років назад. Тому до мистецтва музики і танцю ставляться вкрай серйозно, розглядаючи їх не як розвага, а як спосіб об`єднання племені. Про рухах африканських танцюристів говорити потрібно окремо, адже їх майстерність управляти своїм тілом не підвладно багатьом зарубіжним майстрам. Під час танцю жителі Африки запросто можуть змусити все тіло або потрібний орган рухатися в будь-якому напрямку, при цьому використовуючи відразу декілька ритмів. Серед паливних хитромудрих рухів зустрічаються і різкі: стрибки; удари; розмахування руками або всілякими предметами. Чоловічі танці супроводжуються рухами, що імітують тварин або мисливців, тому часто виконуються зі зброєю (палиця, спис). Жіночі танці мають відповідний характер, вони більш плавні, ноги зазвичай зігнуті, тулуб нахиляється вперед, кроки шаркотіння. Особливими рухами, що виділяють танцівниць-африканок, є: кручення; тряска.

Шевченко Вова

vivianshbigi — 2021-11-15 09:54:18 UTC

Африка – прабатьківщина африканців, і сучасний африканець, де б він не проживав, мабуть, ще довго буде зберігати любов і тяжіння до своїх африканських братів. З іншого боку, беручи до уваги долю, яку визначив африканцям так званий «цивілізований» світ, культурне об’єднання людей з чорною шкірою представляється нам бажаним і розумним. Кажуть, що всяка культура, гідна цієї назви, повинна невпинно збагачуватися і збагачувати.І дійсно, танець в Африці – це зовсім не той самостійний вид мистецтва, яким він є в Європі, а насамперед злиття ритму і руху. Танець – характерне для нашого побуту явище – може бути частиною магічного обряду, частиною ритуалу вигнання нечистої сили, проявом прагнення до свободи, різних почуттів… тому що він зачіпає найпотаємніше в людині, будить у неї підсвідомі сили і допомагає їй самовиражатися.
В уявленні західних народів балет – в основному хореографічний і музичний твір. Народні танці Африки зовсім не відповідають цим уявленням. Однак якщо балет є «видом мистецтва і культури, до якого вдається геній людини у своїх безперестанних пошуках нових засобів вираження, у своєму прагненні до нескінченного оновлення форми», то африканський танець по своїй виразності та образності також може бути зарахований до балету.
В уявленні західних народів балет – в основному хореографічний і музичний твір. Народні танці Африки зовсім не відповідають цим уявленням. Однак якщо балет є «видом мистецтва і культури, до якого вдається геній людини у своїх безперестанних пошуках нових засобів вираження, у своєму прагненні до нескінченного оновлення форми», то африканський танець по своїй виразності та образності також може бути зарахований до балету.

Сергієнко Олександр Латиноамериканські танціМузична і хореографічна культури країн Латинської Америки історично формувалися з трьох коренів: американського (культура індіанців), креольського (нащадки іспанських і португальських колонізаторів Латинської Америки) та африканського.

2021-11-15 11:48:08 UTC

Культура корінного населення Америки збереглася в окремих районах Перу, Болівії та Еквадору. Музика й танці давніх індіанців були нероздільні, як сіамські близнюки, так само як і інструментальна та вокальна музика. Інструментам приписували божественну роль; барабани були не тільки музичними інструментами, а й ідолами. Величну трубу-раковину (атеколі) розглядали як духовний символ перетворення людини на божество.

Латинська Америка збагатила сучасне хореографічне мистецтво новими ритмами й танцювальними рухами, що мають африканське походження. Саме завдяки їй набули популярності румба й танго, що увійшли до програми конкурсів бального танцю, посівши почесне місце у світовій хореографії разом із такими європейськими танцями, як вальс і фокстрот.

Пісенна творчість афроамериканців також відіграла важливу роль у розвитку сучасного музичного мистецтва. Поєднавшись із музичними традиціями вихідців з Європи, вона стала основою, з якої розвинулися нові жанри популярної музики: блюз, джаз, рок-н-рол та ін.

Шпилька Віталіна

2021-11-25 11:45:56 UTC

https://youtu.be/Iug2aGi_ZVM
Музикальність, особливо чуття ритму народів африканських країн відомі всьому світові. Пісні, танці, гра на музичних інструментах є часткою повсякденного життя, важливим складником ритуалів. Африканці вірять у життєдайну енергію музики й танцю і в те, що саме вони визначають гармонію світу.

Коротчикова Анастасія 10-А

2021-11-25 11:48:43 UTC

Шпилька Віталіна

2021-11-25 11:50:54 UTC

https://youtu.be/c0TaqbC2MwEМистецтво сягає корінням у різні культури народів, які населяли Америку до європейської колонізації в шістнадцятому столітті. Кожна культура розвивалась під впливом релігійних та духовних проблем. Їх творчість загальновідома і називається мистецтвом доколумбового періоду. Відбулося поєднання американської, європейської та африканської культур, що призвело до створення унікальної спадщини.

Шпилька Віталіна

2021-11-25 11:53:14 UTC

https://youtu.be/gckImqCSipA

Коротчикова Анастасія

2021-11-25 12:00:34 UTC

Латиноамериканське мистецтво — об'єднана назва культурної діяльності різних етносів Південної Америки, Центральної Америки, Карибського басейну та Мексики, а також латиноамериканців, що проживають в інших регіонах.
Мистецтво сягає корінням у різні культури народів, які населяли Америку до європейської колонізації в шістнадцятому столітті. Кожна культура розвивалась під впливом релігійних та духовних проблем. Їх творчість загальновідома і називається мистецтвом доколумбового періоду. Відбулося поєднання американської, європейської та африканської культур, що призвело до створення унікальної спадщини.
Мистецтво в Латинській Америці часто використовувалося як засіб соціальної та політичної критики. Мексиканський графік Хосе Гваделупе Посада створив різкі образи мексиканських еліт у вигляді скелетів- калавер. Це було зроблено до Мексиканської революції, сильно вплинувши на художників, таких як Дієго Рівера. Типовою практикою серед латиноамериканських художників є пародія на картини Старого майстра, особливо на іспанський двір, виготовлені Дієго Веласкесом у 17 столітті.

Содылев Данил

2021-11-25 12:02:30 UTC

https://youtu.be/sed-fTDR0rQ
Танець в Африці – це зовсім не той самостійний вид мистецтва, яким він є в Європі, а насамперед злиття ритму і руху. Танець – характерне для нашого побуту явище – може бути частиною магічного обряду, частиною ритуалу вигнання нечистої сили, проявом прагнення до свободи, різних почуттів… тому що він зачіпає найпотаємніше в людині, будить у неї підсвідомі сили і допомагає їй самовиражатися.

2021-12-01 14:42:51 UTC

У південних штатах Америки набули поширення жанри народної музики спіричуел і блюз. Спіричуел (від англ. – духовний) – давня релігійна народна пісня північноамериканських негрів на біблійний сюжет, що виконується хором без супроводу. Тематика і настрої пісень були співзвучними внутрішньому стану душі негрів-невільників, відбивали трагедію народу, його глибоку тугу. Чимало пісень цього жанру записав відомий негритянський співак Поль Робсон (1898- 1976). Пізніше виникла сольна духовно-релігійна пісня госпел на євангельські сюжети, створювана вже професійними авторами.

Патенко Софія

2021-12-08 16:37:45 UTC

В африканській музиці розрізняють дві великі гілки:
1. Музика Північної Африки (Єгипту, Марокко, Лівії, Алжиру, Тунісу), де поєдналися музичні традиції корінних народів Африки з музичними досягненнями багатьох інших країн;
2. Етнічна музика африканців, що живуть на південь від пустелі Сахара (вона має низку самостійних гілок).
Практично всі північноафриканські народи прийняли іслам, унаслідок чого їхня культура зазнала арабо-мусульманського впливу.

Традиційна музика Тропічної Африки формувалася серед народів негроїдної раси в центрі, на півдні й заході. Отже, утворився своєрідний сплав, у якому превалюють традиційні елементи — складна ритмічна структура (поліритмія).

У багатьох країнах континенту набули популярності гріоти — професійні співці і музики, які писали й виконували музику та вірші. Ті, кого запрошували до родин вождів, мали оспівувати благородні справи предків, а також подвиги і мудрість господарів. Інші ж мандрували, співаючи і граючи на святах.

Патенко Софія

2021-12-08 16:50:55 UTC

Латиноамериканське мистецтво — об'єднана назва культурної діяльності різних етносів Південної Америки, Центральної Америки, Карибського басейну та Мексики а також латиноамериканців, що проживають в інших регіонах.

Мистецтво сягає корінням у різні культури народів, які населяли Америку до європейської колонізації в шістнадцятому столітті. Кожна культура розвивалась під впливом релігійних та духовних проблем. Їх творчість загальновідома і називається мистецтвом доколумбового періоду. Відбулося поєднання американської, європейської та африканської культур, що призвело до створення унікальної спадщини.
Протягом колоніального періоду суміш корінних традицій та європейських впливів (головним чином завдяки християнським вченням братів францисканців, августинців та домініканців) сформувала особливе хрис5тиянське мистецтво, відоме як індохристиянське мистецтво. Окрім мистецтва корінних народів, на розвиток латиноамериканського візуального мистецтва вплинули іспанський, португальський, французький та голландський живопис у стилі бароко. На живопис бароко часто впливали італійські майстри.
Школа Куско вважається першим центром живопису в європейському стилі в Америці. У 17-18 століттях іспанські викладачі мистецтва навчали художників кечуа писати релігійні образи у класичному стилі та стилях Відродження.
У Новій Іспанії вісімнадцятого століття мексиканські художники з кількома іспанськими художниками створювали картини системи расової ієрархії, відомі як картини касти. Це була виключно мексиканська форма, проте, один комплект був виготовлений в Перу. Картини касти були світським видом мистецтва. Лише одна відома картина касти мало відомого живописця Луїса де Мена поєднує касту з мексиканською Богородицею Гваделупською. Деякі з мексиканських художників писали твори касти, зокрема, Мігель Кабрера. Більшість картин касти були на декількох полотнах. Було кілька поодиноких полотняних картин, на яких була показана расова ієрархія. Картини демонструють ідеалізовані сімейні угруповання, причому батько є одної расової категорії, мати — іншої, а їхнє потомство — третьою расовою категорією. Цей жанр живопису процвітав близько століття. Завершився етап у 1821 році, з незалежністю Мексики та скасуванням легальних расових категорій. У XVII столітті Нідерланди захопили багатий район виробництва цукру в португальській колонії Бразилії (1630—1654). Голландський художник Альберт Екхаут написав ряд важливих портретів соціальних типів у Бразилії. Це були зображення корінних чоловіків і жінок.
Наукові експедиції, затверджені іспанським королем, розпочали вивчення Іспанської Америки. Було зафіксовано її флору та фауну. Іспанець Хосе Челестіно Мутіс, лікар і послідовник шведського вченого Карла Ліннея, очолив експедицію, що розпочалася в 1784 році на півночі Південної Америки. Місцевими художниками були еквадорські індіанці, які виготовили п'ять тисяч кольорових малюнків природи, всі вони були опубліковані. Експедиція, метою якої було наукове відстеження природної краси та багатства Америки, була відступом від тривалого традиційного релігійного мистецтва.
Олександр фон Гумбольдт та французький ботанік Еме Бонпланд п'ять років подорожували по Іспанській Америці (1799—1804), досліджуючи наукову інформацію, а також одяг та спосіб життя місцевого населення. Робота Гумбольдта стала натхненням і шаблоном для роботи в XIX столітті, а також репортерами-мандрівниками, які фіксували сцени повсякденного життя.
У 1818 р. французький живописець Жан Батіст Верме заснував Академію Сан-Алехандро в Гавані на Кубі, першу академією мистецтв у Латинській Америці.

Патенко Софія

2021-12-08 16:59:30 UTC

Мистецтво північноамериканського культурного регіону пройшло довгий історичний шлях, йому притаманна еклектичність, стильове розмаїття, що не дивно для мультикультурного суспільства.

Архітектура Північної Америки колоніального періоду мала наслідувальний характер, зазнала насамперед впливу класицизму, на відміну від Латинської Америки, де тривалий час панувало бароко.

Коли на зміну колоніальному періоду прийшов час національного відродження, у великих містах почали будувати величні громадські споруди. В архітектурі США запанувала естетика неокласицизму. Неокласичні риси національного стилю були яскраво втілені під час будівництва Вашингтона. Зразком став знаменитий Капітолій — будинок для засідань Конгресу, розташований у самому серці столиці США. Його сплановано так, щоб нагадувати про велич Давнього Риму. Праобразом купола вважається собор Святого Петра в Римі. Будівництво вели кілька поколінь архітекторів, будівля неодноразово модернізувалася.
На початку XX ст. Америка почала стрімко висуватися на світовій арені як найбільша індустріальна держава. З появою «чиказької школи», засновником якої став «батько американського модернізму» Луїс Генрі Салліван (1856—1924), зодчество позбувається європейського впливу, у ньому почали домінувати прості конструкції зі скла і бетону (наприклад, Гарант-білдінг у Буффало).

Сполучені Штати Америки — батьківщина і світовий лідер з будівництва хмарочосів, адже перший виник саме у Чикаго. На архітектурні проекти хмарочосів вплинув стиль арт-деко. Одним із кращих його зразків вважають Крайслер-білдінг, що став символом Нью-Йорка.

Новосад Олександр

2021-12-08 18:38:54 UTC

Культура Північної Америки охоплює звичаї та інші результати проявів людської творчої діяльності, що були досягнуті у Північній Америці. Зародження північноамериканської культури розпочалося у період між 40 000 і 16 500 роками тому, у період танення крижаного покриву, що був сформований у період останнього льодовикового максимуму. Саме це дозволило палеоіндійським народам мігрувати з території Азії на північноамериканський континент через Берингів перешийок, сформувати певну самобутність і врешті-решт породити такі цивілізації, як імперія ацтеків або цивілізація будівельників курганів. Але у зв'язку з колонізацією Північної Америки країнами Європи і подальшою масовою міграцією з європейських країн з XVII століття в північноамериканській культурі спостерігається все більший вплив Європейської цивілізації. Отримане в результаті поєднання європейських і місцевих звичаїв сформувало те, що зараз називають північноамериканською культурою.
https://www.youtube.com/watch?v=_IbL1wIKuBc&ab_channel=%D0%AE%D0%BB%D0%B8%D1%8F%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B2%D0%B8%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE

Цікаві факти про Північну Америку

2021-12-08 18:57:19 UTC

Севідова Поліна
1. Колоритна Південна Америка приваблює індійською та європейською культурою, яка залишилася самобутньою і трохи дикою.

2. На материку безліч невивчених територій, які важкопрохідні і досі не доступні для дослідників.

3. Іноді Південну Америку плутають з Латинською, хоча це зовсім не одна і таж назва.

4. Південна Америка – це географічне та єдина офіційна назва материка, а Латинська – всього лише етнографічна.

5. На континенті знаходиться 12 незалежних держав і 3 залежні території (Французька Гвіана, Фолклендські острови Південна Георгія).

6. Латинська Америка — величезний регіон, в якому змішалося безліч культур, народів, мов і звичаїв.

7. Тут проживає величезна кількість людей, хоч і менший, ніж у країнах Азії.

8.Латинська Америка дуже різноманітна, її численні країни сильно один від одного відрізняються.

9. Але у всіх латиноамериканських країнах іспанці залишили після себе у спадок свою мову, елементи своєї культури і багато іншого.

10. Найбільше прямих нащадків європейців з усіх країн Латинської Америки проживає в Аргентині та Уругваї, а менше всього — в Перу, Болівії, Венесуелі та Гондурасі.

11. В більшості країн Латинської Америки статус державної мови має іспанська.

12. Основну масу населення Латинської Америки складають нащадки змішаних шлюбів між іспанцями та індіанцями.

Наявко Нікіта

2021-12-09 11:38:36 UTC

Коли на зміну колоніальному періоду прийшов час національного відродження, у великих містах почали будувати величні громадські споруди. В архітектурі США запанувала естетика неокласицизму. Неокласичні риси національного стилю були яскраво втілені під час будівництва Вашингтона. Зразком став знаменитий Капітолій — будинок для засідань Конгресу, розташований у самому серці столиці США. Його сплановано так, щоб нагадувати про велич Давнього Риму. Праобразом купола вважається собор Святого Петра в Римі. Будівництво вели кілька поколінь архітекторів, будівля неодноразово модернізувалася.

Авдієнко Данило 10-А

2021-12-09 11:59:54 UTC

Протягом колоніального періоду суміш корінних традицій та європейських впливів (головним чином завдяки християнським вченням братів францисканців, августинців та домініканців) сформувала особливе християнське мистецтво, відоме як індохристиянське мистецтво. Окрім мистецтва корінних народів, на розвиток латиноамериканського візуального мистецтва вплинули іспанський, португальський, французький та голландський живопис у стилі бароко. На живопис бароко часто впливали італійські майстри.

Школа Куско вважається першим центром живопису в європейському стилі в Америці. У 17-18 століттях іспанські викладачі мистецтва навчали художників кечуа писати релігійні образи у класичному стилі та стилях Відродження.

У Новій Іспанії вісімнадцятого століття мексиканські художники з кількома іспанськими художниками створювали картини системи расової ієрархії, відомі як картини касти. Це була виключно мексиканська форма, проте, один комплект був виготовлений в Перу. Картини касти були світським видом мистецтва. Лише одна відома картина касти мало відомого живописця Луїса де Мена поєднує касту з мексиканською Богородицею Гваделупською. Деякі з мексиканських художників писали твори касти, зокрема, Мігель Кабрера. Більшість картин касти були на декількох полотнах. Було кілька поодиноких полотняних картин, на яких була показана расова ієрархія. Картини демонструють ідеалізовані сімейні угруповання, причому батько є одної расової категорії, мати — іншої, а їхнє потомство — третьою расовою категорією. Цей жанр живопису процвітав близько століття. Завершився етап у 1821 році, з незалежністю Мексики та скасуванням легальних расових категорій. У XVII столітті Нідерланди захопили багатий район виробництва цукру в португальській колонії Бразилії (1630—1654). Голландський художник Альберт Екхаут написав ряд важливих портретів соціальних типів у Бразилії. Це були зображення корінних чоловіків і жінок.

Авдієнко Данило 10-А

2021-12-09 12:03:42 UTC

Біла Марія

2021-12-09 12:05:14 UTC

Архітектура Північної Америки колоніального періоду мала наслідувальний характер, зазнала насамперед впливу класицизму, на відміну від Латинської Америки, де тривалий час панувало бароко. Коли на зміну колоніальному періоду прийшов час національного відродження, у великих містах почали будувати величні громадські споруди. В архітектурі США запанувала естетика неокласицизму. Неокласичні риси національного стилю були яскраво втілені під час будівництва Вашингтона. Зразком став знаменитий Капітолій — будинок для засідань Конгресу, розташований у самому серці столиці США. Його сплановано так, щоб нагадувати про велич Давнього Риму. Праобразом купола вважається собор Святого Петра в Римі. Будівництво вели кілька поколінь архітекторів, будівля неодноразово модернізувалася. Траплялися й інші стилі. Неоготичний стиль використовували, але переважно при будівництві університетів, церков, садиб. Зразком неоготичного стилю є Прінстонський університет.

На початку XX ст. Америка почала стрімко висуватися на світовій арені як найбільша індустріальна держава. З появою «чиказької школи», засновником якої став «батько американського модернізму» Луїс Генрі Салліван (1856—1924), зодчество позбувається європейського впливу, у ньому почали домінувати прості конструкції зі скла і бетону (наприклад, Гарант-білдінг у Буффало).

Сполучені Штати Америки — батьківщина і світовий лідер з будівництва хмарочосів, адже перший виник саме у Чикаго. На архітектурні проекти хмарочосів вплинув стиль арт-деко. Одним із кращих його зразків вважають Крайслер-білдінг, що став символом Нью-Йорка.

Цікаві факти Північної Америки, Каряка Валерія

2021-12-09 12:14:01 UTC

● Чисельність населення Північної Америки становить 579 млн осіб.
Америці. Її висота становить 6 190 метрів над рівнем моря. Гірський пік розташований у центрі Аляски, ця вершина забрала життя в понад 100 альпіністів.

● У Північній Америці немає жодної країни, позбавленої виходу до моря чи океану.

● Свою назву цей континент отримав на честь мореплавця Амеріго Веспуччі.

● Найпівнічнішою точкою Північноамериканського материка є острів Гренландія, до речі, найбільший у світі.
● На цьому континенті розташований Великий каньйон, найбільший каньйон на Землі.

● Тут буває жарко. У Долині Смерті (США) одного разу була зафіксована рекордна температура +57 ℃.

● Найбільше місто в Північній Америці — мексиканська столиця Мехіко. Тут живе приблизно 20 млн осіб.

● Руйнівні торнадо тут зароджуються набагато частіше, ніж на будь-якому іншому континенті.

● У Північній Америці вирощується близько половини всього світового врожаю кукурудзи.

● У Каліфорнії сходяться дві найбільші тектонічні плити на Землі, що часто стає причиною сильних землетрусів у цьому регіоні.

Басанко Кирил

2021-12-12 14:48:46 UTC

Музика і танцювальні ритми Латинської Америки — насправді строката мозаїка з фольклору різних країн та етносів, переплетіння іспанського, португальського, африканського і, звичайно ж, індіанського коріння. Це життєдайні традиції, що народжувалися у вирі складних історичних подій.
Латинська Америка подарувала світу особливу музично-танцювальну культуру. Від початку ХХ ст. латиноамериканські танці проникли у США і Європу, склавши окрему програму бальних танців.Танці хабанера і румба з'явилися на основі завезеного в XVIII столітті контрабанса, а бачата — на основі болеро. В бразильській самбі, колумбійській кумбії, кубинська мамба и румба крім європейських традицій протежуються і африканські, а в диабладе — індіанські. Унікальним латиноамериканським танцем визнано танго.

fox28master1203 — 2021-12-14 16:23:02 UTC

Образотворче мистецтво Північної Америки колоніального періоду, як і всі види мистецтва того часу, орієнтувалося на творчість європейських митців. Живопис США — мистецтво порівняно молоде, воно розвивалося разом з молодою державою і пройшло шлях засвоєння різних стилів.

Одним із засновників реалістичного напряму вважають Вінслова Гомера (1836—1910) — автора жанрових картин на суто американські сюжети та марин із проникливим зображенням людей серед природи.

Вінслов Гомер. Пориви вітру

Материнство і щасливе дитинство — провідна тема живопису Мері Кассат (1844—1926), яка розкрила її у багатоманітті портретних композицій і витонченій колористиці імпресіонізму.

Мері Кассат. Молода мати за шиттям

У пейзажах Роквела Кента (1882—1971), зокрема суворої Аляски і Гренландії, поєдналися реалістичність зображення з романтикою та елементами символізму.

Юрчук Владислава 10-А

vipapple33 — 2021-12-22 15:31:48 UTC

Юрчук Владислава 10-А

vipapple33 — 2021-12-22 15:38:06 UTC

У музичній культурі Африки, особливо на півдні, існує близько 50 різновидів балафонів. До групи ударних інструментів належать також брязкальця, виготовлені з голок дикобраза, металеві дзвіночки, тріскачки, надто популярні в музичних ансамблях країн Південної Африки.

Не менш багата і струнна група традиційних музичних інструментів. Одним з найдавніших в Африці є музичний лук — гнучка палиця, до кінців якої кріплять струни. Багато народів континенту використовують кору. На сході Африки поширена ефіопська ліра (крар).

Юрчук Владислава 10-А

vipapple33 — 2021-12-22 15:42:51 UTC

Авдиенко Данил

2022-01-28 09:13:13 UTC

Латиноамериканські танці — загальна назва бальних і народних танців, що сформувалися на території Латинської Америки. Подібно до того як Латинська Америка з'явилася в результаті іспано-португальської колонізації. Отже, і латиноамериканські танці в основі мали переважно іспанський вплив.

До характерних рис латиноамериканських танців відносять енергійні, палкі запальні рухи і погойдування стегнами.

Сукні дам, як правило, короткі, дуже відкриті і облягаючі. Костюми кавалерів теж дуже облягаючі, часто (але не завжди) чорного кольору. Сенс таких костюмів — показати роботу м'язів спортсменів.

Шипша Евеліна 10-А

2022-01-28 10:02:07 UTC

Самба — один з бальних танців латиноамериканської програми, що виник під впливом бразильської самби і виконується під музику в стилі самба або під інші латиноамериканські мелодії. Розмір танцю 2/4, однак на кожний такт припадає три кроки (повільний, швидкий, швидкий), тому самба часто сприймається як танець із розміром 3/4.

Бальна самба склалася в 1920-х роках як парний варіант бразильської самби, однак сучасна бальна самба доволі відійшла від своїх витоків, зокрема включивши запозичення з інших латиноамериканських танців.

Характерною ознакою самби є баунс — згинання і розгинання колін. Є різні види баунсу. Тут використовується один із найпростіших.

Скрипко Роман

2022-01-28 17:38:46 UTC

Румба - це бальний танець який народився Африці , Колумбії і виконувався під афро-кубинську музику. Звичайно що та румба яка виконується сьогодні відрізняється від тієї яка була колись. Цей танець набув інтернаціонального значення і займає місце в списку конкурсної програми по бальній хореографії.
Танець виконується під музику з розміром 4/4, повільно, у темпі 25-27 тактів на хвилину на рахунок: «швидко», «швидко», «повільно» з акцентом на повільній долі такту.

Новосад Олександр

2022-01-28 17:43:51 UTC

Ча-ча-ча (cha-cha-chá) — парний бальний танець кубинського походження, який входить у програму латиноамериканських танців.
За своїм походженням від кубинських танців ча-ча-ча має спільні корені з румбою. Однак, шляхи румби та ча-ча-ча розійшлися — румба стала повільнішою і чуттєвішою, ча-ча-ча — швидшим та грайливішим.

Під час танцю пари повинні передати веселий, безтурботний і розв'язний характер, на відміну від ліричної румби. Якщо румба - спокушання і переживання, то ча-ча-ча - кокетство і флірт.
Ча-ча-ча можна танцювати під автентичну кубинську музику, чи під латиноамериканський поп чи рок. Музика для міжнародного бального ча-ча-ча є енергійною і з постійним ритмом. Кубинське ча-ча-ча більш чуттєве і може включати складні поліритми.

Каряка Валерія

2022-02-09 20:11:55 UTC

^{Танго виникло в Аргентині. Це був народний танець, який виконували на вулицях та в барах. Історія танго розповідає, що спочатку цей танець виконували виключно чоловіки. Згодом він став парним, причому яскравою його особливістю з давніх-давен є виражений чоловічий стиль ведення. Жінка тут повністю підкоряється чоловікові, вона йде туди, куди її поведе партнер, і успіх навчання багато в чому залежить від того, наскільки вона готова довіритися, відкритись і бути веденою.

Історія розвитку танцю танго виділяє безліч стилів та видів. Найбільш поширені з них два - Аргентинське танго та танго європейської програми бальних танців.

Аргентинське танго відносять до соціальних танців, суть якого полягає в тому, щоб мати можливість виконувати його з різними партнерами, отримувати задоволення від процесу, спілкуватися, відвідувати мілонги – спеціальні зустрічі шанувальників. Аргентинське танго вважається більш автентичним, відноситься до тих танців, які зберігають старі традиції у музиці, під яку вони виконуються. Як правило, музичний супровід тут має дуже специфічне звучання, що запам'ятовується. Його ні з чим не сплутати, адже використовується обмежений набір музичних інструментів. Досить один раз побувати на мілонгу, і вам одразу стане ясно, чи тягне вас до цього танцю.

Другий вид танго – танець, який входить до європейської програми бальних танців. Він виконується професійними спортсменами та аматорами на конкурсах та змаганнях. Цьому танго навчають у школах та студіях бальних танців, а під час його виконання на паркеті перед глядачами необхідно бути у спеціальних костюмах. До танго європейської бальної програми висуваються певні вимоги до виконання тих чи інших елементів. Вони зарегламентовані і мають обов'язковий характер для танців. Їхнє правильне виконання оцінюють судді на танцювальних змаганнях.}

Бокун Анна

2022-02-10 17:32:58 UTC

K характерным чертам латиноамериканских танцев относят энергичные, страстные зажигательные движения и покачивание бедрами.

Платья дам, как правило, короткие, очень открытые и облегающие. Костюмы кавалеров тоже очень облегающие, часто (но не всегда) черного цвета. Смысл таких костюмов — показать работу мышц спортсменов.
В XX веке наблюдается расцвет латиноамериканских танцев. Появляются такие новые виды как сальса, ча-ча-ча, мамбо, ламбада, зук, кизомба, бачата, меренге, хастл, аргентинские танго и вальс-танго, реггетон и другие, которые стали относиться к категории так называемых клубных танцев (в противовес бальным). Некоторые латиноамериканские танцы были перенесены на лёд и ныне входят в обязательную программу спортивных танцев на льду (ча-ча конгеладо, румба, серебряная самба, танго, танго романтика и аргентинское танго).

Самба

Этот танец знаком многим, свое начало он берет в Бразилии, где ежегодно на протяжении уже многих десятилетий организовывается один из самых масштабных карнавалов, на который съезжаются любители со всего мира. Изначально самба была танцем рабов, поэтому движения были весьма откровенными, но это не остановило популяризацию движений. Можно с уверенностью сказать, что это комбинация из танцев африканских поселенцев бразильской земли.

Ча-ча-ча

Наверняка, каждый, кто в детстве посещал танцевальные занятия, разучивал этот кокетливый танец, который напоминает игру между партнерами. История его началась еще два века назад на Кубе.

Сальса

Этот танец можно смело отнести к клубной тематике, так как он является «королем» среди латинских танцев. Свою историю сальса берет в начале прошлого века на Кубе, интересное название переводится как «соус», так как здесь смешаны обычаи Латинской и Центральной Америки. Это один из подвидов латиноамериканских танцев, который также делится на несколько типов в зависимости от выполняемых элементов.

Латиноамериканське мистецтво

2022-04-08 08:34:26 UTC

Фреска Хорхе Гонсалеса Камарени

Коротчикова Анастасія

2022-04-08 17:12:59 UTC

Живопис Індії

Найбільш ранніми індійськими картинами були наскальні малюнки доісторичних часів, петрогліфи, що зустрічаються в таких місцях, як скельні укриття Бхімбетки, деякі з них старші 5500 р. У VII столітті, різьблені стовпи Еллори, штат Махараштра, представляють приклад індійських картин, а кольори, переважно різні відтінки червоного та оранжевого, були отримані з мінералів. Після цього з’явилися фрески печер Аджанта та Еллора. Індійська буддистська література рясніє прикладами текстів, які описують, що палаци королів та аристократичний клас були прикрашені картинами, але вони не збереглися. Вважається, що в той час практикувався якийсь вид художнього живопису.

Британці на початку 19 століття індійському мистецтву дали нове життя. Новий урядвимагав від художників документувати життя та часи Індії. Картини англійської школи, як називали це нове мистецтво, бачили появу найбільших художників Індії всіх часів Раджа Раві Верма . Серед інших важливих художників колоніального періоду - Джаміні Рой, Амріта Шергіл, Рамкінкер Бадж і Рабіндранат Тагор . Після здобуття незалежності індійське мистецтво стало більш різноманітним, і такі художники, як Макбул Фіда Хуссейн, Френсіс Ньютон Соуза, Субодх Гупта, Деваййоті Рей, Судіп Рой, Пареш Мейті та Босе Крішнамачарі завоювали міжнародне визнання.

Шипша Евеліна

2022-04-17 13:39:24 UTC

Архітектурні шедеври індійського культурного регіону.

Індійське мистецтво упродовж свого розвитку позначене тісним зв'язком із панівними в різні періоди релігійними системами. Майже всі його пам'ятки, що дійшли до сьогодні, мали релігійний характер. Багато з них не збереглося, адже для будівництва використовували різний матеріал: камінь — для релігійних святинь; дерево, цеглу та глину — для світських споруд. Пріоритет релігії в індійській культурі яскраво виявився у сфері мистецтва. Більшість архітектурних і скульптурних пам'яток датується періодом між IV ст. до н. е. та першими століттями нашої ери. Найсуттєвіші художні надбання належать до часів панування буддизму за династії Маур'їв, особливо за царювання Ашоки. Це був період розквіту міст — центрів ремесла, торгівлі, науки та мистецтва.На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам. Художньо-образне сприйняття крізь призму цих релігійних та філософських систем вирізняється витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають скельні храми Еллори.Одним із чудес світу є храм Кайла- санатха. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: упродовж 150 років давні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними композиціями від цоколя до пірамідальних веж.У старому Делі з-поміж відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лал-Кот (кінець ХI ст.) із унікальною суцільно-залізною колоною, вік якої понад 150 000 років. Поверхня цього металевого велетня й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони — завдання для вчених майбутнього.Індуїстські храми у IV—VI ст. були невеликими за розмірами — дерев'яними, із пласкими дахами і товстими стінами. Згодом їх починають зводити з каменю; вони стають значно вищими. Основною в індуїстському храмі є вежа (шикхара) над невеликим святилищем із фігурами або символами богів. Цю форму використовували також буддисти, наприклад, у спорудженні храму у Бодх-Гаї поблизу місця прозріння Будди.
З IV ст. розвивається світська культура. Поруч із храмами у трактаті з архітектури V—VI ст. описані громадські споруди, палаци. Гуптські царі підтримували різноманітні релігії, але віддавали перевагу культу Вішну (наприклад, у тогочасних написах індуїстські імена зустрічаються вп'ятеро частіше, аніж буддійські або джайністські). Духу ієрархічної спільноти повною мірою відповідала основна ідея індуїзму — служіння Богу та відданості Йому. Найпопулярнішими богами стали Вішну та Шива.

Колесова Влада

2022-04-18 09:38:41 UTC

Шедеври архітектури, скульптури, живопису Індії

Велика ступа в Санчі, Індія

У поєднанні з деталями зодчества вони утворюють єдиний гармонійний архітектурно-пластичний ансамбль, внесений до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Зображення воріт розтиражоване в тисячах проспектів і буклетів, присвячених Індії, їх можна бачити на індійських банкнотах. А фігури зображених на воротах якшин — жіночих божеств природи — визначили ідеал жіночої статури в мистецтві Індії на багато століть наперед, ставши еталоном індійської скульптури.

Фрагмент воріт Великої ступи в Санчі, Індія

Поширеним видом буддійської архітектури був печерний храм (чайтья). У самому «серці» Індії — в Аджанті є унікальний скельний комплекс із 29 печер-храмів рідкісної краси і майстерності з величезними молитовними залами, складними лабіринтами, прикрашений фресками й скульптурами.

Буддійський печерний храм в Аджанті, Індія

Самобутність притаманна архітектурі індуїстських храмів з дахами у вигляді ступінчастої піраміди або витягнутого вістря. Типовим її зразком є грандіозний комплекс в Кхаджурахо (XI ст.), присвячений богу Шиві. З 85 храмових споруд нині залишилося лише 22. Стіни храму Кандар’я Махадева з вежами й колонами-шпилями обрамляють 646 зовнішніх і 226 внутрішніх скульптур. Барельєфи, що зображують чоловіків і жінок із виразною пластикою, граційними нахилами фігур, зокрема в еротичних сценах, передають складний примхливий ритм композиції.

Храм Кандар’я Махадева в Кхаджурахо, Індія

Як частина комплексу в Кхаджурахо храм внесений до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

В архітектурі Індії епохи імператорської династії Великих Моголів (сер. XVI—XVII ст.) ісламські канони поєднані з місцевими індійськими, а також із перськими стилями. Це зумовило виникнення споруд неймовірної витонченості із симетричністю композицій, багатством декору.

Танці в Індії охоплюють широкий спектр форм танцю, починаючи від стародавніх класичних або релігійних народних танців до сучасних стилів.

2022-04-21 07:19:31 UTC

Три найвідоміших індійські божества, Шива, Калі і Крішна, як правило, представлені в танці. Існують сотні індійських народних танців, таких як Бгангра, Бігу, Самбалпура, Чхау і Гарба, а також інші танці представлені на регіональних фестивалях. Індія пропонує багато форм класичних індійських танців, кожна з яких може бути простежена у різних частинах країни. Показ індійських танцювальних стилів в індійських фільмах ознайомив із індійськими танцями світову аудиторію.

Бокун Анна

2022-04-21 10:34:29 UTC

Танці в Індії
Індійський класичний танець виконується в різних стилях. Його теорію можна простежити від Наті Шастри, мудреця з Тамілнаду (400 р.до н. е.). Натя Шастра - найважливіший стародавній трактат про класичний індійський танець . Його називають п'ятою Ведою стосовно фундаменту індуїстської релігії та філософії, з якої пов'язана південноіндійська музична традиція карнатичної музики. Різні сучасні форми включають бхаратанатьям, Маніпурі, Катхакалі, кучипуді тощо.
Бхаратанатям - класична танцювальна форма, що походить з Тамілнаду. Вважається, що його створив Бхарата Муні. У давнину Бхаратанатьям виконував мандір (індуїстський храм) Девадасі .
Одіссі - одна з найдавніших форм танцю, що збереглася, зображення танців Одіссі, датуються І століттям до н.е. Як і інші форми індійського класичного танцю, стиль Одіссі бере свій початок ще в античності. Танцюристи знайдені на барельєфі на пагорбах Удайгірі (поблизу Бхубанешвар). Натя Шастра говорить про танець з цього регіону і називає його Одра-Магадхі.
Катхакалі - це форма танцювальної драми. Виникла у південно-індійському штаті Керала понад 500 років тому. Це вражаюче поєднання драми, танцю, музики та ритуалу. Персонажі з яскраво намальованими обличчями та вишуканими костюмами відтворюють історії з індуїстських епосів, Махабхарати та Рамаяни .
Кучипуді - це класична танцювальна форма з Андхра-Прадеш, штат Телангана, штат Південна Індія . Кучипуді - це назва невеликого села в Діві Талук, округ Крішна, що межує з Бенгальською затокою.
Мохініааттам - традиційний танець із південно-індійського штату Керала. Мохіні - це апсарас в індуїстській міфології, а ааттам на малаяламі означає танець. Тема Мохініааттам - це любов і відданість богу. Костюм, який носять танцюристи, - це зазвичай сарі касаву білого кольору із золотими каймами.
Народні танці виконуються, щоб відзначити прихід сезонів, народження дитини, весілля та фестивалі. Танці орієнтовані на жести, пози та вирази. Чоловіки та жінки виконують окремо деякі танці, тоді як у деяких виставах чоловіки та жінки танцюють разом. У більшості випадків артисти співають основні тексти пісень у супроводі інструментами. Кожна форма танцю має певний костюм. Більшість костюмів яскраві з великими коштовностями.
Бхангра - це форма музики та танцю, яка виникла в регіоні Пенджаб в Індії . Танець Бхангра розпочався як народний танець, який проводили фермери панджабі, щоб відсвяткувати прихід Вайсахі, фестивалю сикхів . Конкретні кроки відображають спосіб, яким селяни обробляли свою землю. Далі це музичне мистецтво синтезувалося після поділу Індії, коли біженці з різних куточків Пенджабу ділились своїми народними танцями з людьми, які проживали в регіонах, де вони оселились. Цей гібридний танець став Бхангра. Танець розпочався лише одним рухом і еволюціонував пізніше. Його популяризували пенджабські художники із спільнот сикхів, з якими зараз його часто асоціюють. Сьогодні танець Бхангра побутує у різних формах та стилях в усьому світі - включаючи поп-музику, саундтреки до фільмів, колегіальні конкурси та навіть шоу талантів.
Тіраяттам - ритуальний танець південного малабарського регіону у штаті Керала . Мовою малаялам слово "Тіраяттам" означає "барвистий танець". Ця яскрава етнічна форма мистецтва поєднує танці, інструментальну музику, драматизм, макіяж обличчя та тіла, бойове мистецтво та ритуальну функцію. Тіраяттам виконувавсяу дворах священних гаїв та сільських святинь під час фестивалю Тіраяттам.

Патенко Софія

2022-04-21 14:57:42 UTC

Індійська музика включає декілька різновидів народної, популярної, естрадної та класичної музики. Класична музика в Індії, включає музику карнатиків та індустанів, має тисячолітню історію. Сьогодні вона, залишається фундаментальною для життя індіанців, джерелом релігійного натхнення, культурного самовираження та чистої розваги. Індія складається з декількох десятків етнічних груп, які говорять на власних мовах та діалектах . Поряд із чітко вираженими субконтинентальними формами існує великий вплив перської, арабської та британської музики . Індійські жанри, такі як фільмі та бхангра, стали популярними у всій Великій Британії, Південній та Східній Азії та й в усьому світі.

Зараз індійські зірки продають записи в багатьох країнах, тоді як шанувальники світової музики слухають музику корінних народів Індії. Американська соул, рок та хіп-хоп музика також зробили великий вплив, насамперед на індійську поп-музику та фільми. Інші вельми популярні форми газелі, каввалі, бхаджан, кіртан.

У перші роки індійського кіно зйомки, як правило, були індійськими (класичними та народними), з деякими західними елементами. З роками кількість західних елементів збільшувалась, але без повного знищення індійських ознак. Більшість індійських фільмів - це мюзикли, які містять складні пісенні та танцювальні номери. Постійно працюють композитори поп-музики.

Каряка Валерія

2022-04-21 17:05:11 UTC

Індія є головним регіональним центром кіно . Індійська кіноіндустрія є другою за величиною у світі (1200 фільмів, випущених у 2002 році). Кожен з великих jrods підтримує власну кіноіндустрію: хінді, бенгальська, каннада, тамільська, телугу, малаялам, одія . Кіноіндустрію хінді / урду, що базується в Мумбаї, колишньому Бомбеї, називають Боллівудом (поєднанням Голлівуду та Бомбею). Подібні неологізми були придумані для кіноіндустрії Каннада (штат Карнатака) ( Сандал ) на основі того, що Карнатака відомий Сандалом, тамільською кіноіндустрією ( Колівуд, з району Кодамбаккам в Ченнаї ) та кіноіндустрією Телугу ( Толлівуд ). Толліґундж - метонім для бенгальської кіноіндустрії, який довгий час був зосереджений у районі Толлігунге в Калькутті . Бенгальська кіноіндустрія примітна тим, що включає режисера Сатьяджіта Рей, міжнародного режисера та володаря багатьох нагород, серед них Бхарат Ратна (найвища цивільна нагорода в Індії), Légion d'honneur (Франція) та нагороду Акадамії за життєві досягнення. Кіноіндустрія одії відома як Оллівуд, і історія створення фільмів ведеться з 1936 року. Промисловість Боллівуду, як правило, є найбільшою за показником фільмів, що випускаються, та квитанцій за квитками, так само, як носії урду / хінді перевершують кількість носіїв інших індійських мов в Індії.

Непомняща Віолетта

2022-04-21 17:30:14 UTC

Для Індії танець займає взагалі дуже важливе та велике значення, це частина їхньої релігії.

Я думаю, що багато хто з нас чув про такого Бога як Шива, так для індійців це не просто Бог, а Бог танцю, якому вони всі поклоняються. Крім цього танець Бога Шиви не міг виконувати хтось, його виконували спеціально навчені дівчата, яких називали – Баядерками, цей танець був частиною майже кожного ритуалу в Індії, важливо знати, що ці танцівниці віддавали цьому заняттю все своє життя, як у нас артисти балету наприклад.

Звичайно, крім релігійного танцю в Індії існує ще багато інших, кожен регіон має свій народний індійський танець, який відрізняється від інших: музикою, виконанням, костюмами та атрибутами.

Найбільшої популярності, а саме в Україні, індійські танці набули завдяки індійському кінематографу, адже були часи, коли у нас на ці фільми був величезний популізм, а за рахунок того, що відсотків 70 всього фільму складали саме пісні та індійські танці, вони нам дуже сподобалися. і запам'яталися.

Українцям не зовсім властиві їхні рухи, міміка та артистизм, тому нам досить важко досконало запозичити їхню хореографію і все ж таки є студії, які навчають цьому.

А тепер найцікавіше!
Уявляєте, в Індії існує спеціальний трактат, у якому чітко розписано всю техніку міміки, а саме:

- 36 різних поглядів;
- 13 рухів голови;
- 6 рухів носом;
- 7 рухів брів.
А ви могли б продемонструвати 36 різних поглядів?)))

На відміну від наших танців, в індійських є така особливість, якщо це хореографічна постановка, то та сама комбінація повторюється мінімум 3 рази протягом усього танцю, правда музика з кожним разом прискорюється в темпі.

Авдієнко Данило

2022-04-22 19:12:17 UTC

Перші скульптури в Індії датуються цивілізацією долини Інду, де були виявлені різьблення з каменю та бронзи. Це один з найперших випадків скульптури у світі. Пізніше, в міру подальшого розвитку індуїзму, буддизму та джайнізму, Індія виготовляла найскладніші скульптурні вироби з бронзи у світі, а також неперевершену різьбу в храмах. Деякі величезні святині, такі як в Еллорі, насправді не були побудовані з використанням блоків, а замість цього вирізані із твердої скелі, що робить їх найбільшими та найскладнішими скульптурами у світі. Були створені навіть спеціальні школи скульптури. Більшість скульптур мали культовий характер. Але поряд з релігійною існувала і світська скульптура. Протягом 2–1 століть до н. е. у крайній північній Індії, на території сьогоднішнього південного Афганістану та північного Пакистану, скульптури стали більш чіткими, представляючими епізоди життя та вчення Будди. Індія мала давні скульптурні традиції, володіла багатою іконографією, Будда ніколи не був представлений у людській формі до цього часу, а лише за допомогою деяких його символів. Це може бути тому, що буддійська скульптура Гандхари в сучасному Афганістані демонструє грецький та перський художній вплив.

Скульптури з рожевого пісковику Матхури еволюціонували в період Гупти (4-6 століття), щоб досягти дуже високої точності виконання та делікатності в моделюванні. Нові скульптури в Афганістані, в ліпнині, сланці або глині, демонструють дуже сильне поєднання індійської манеризму після Гупти та класичного впливу, елліністичного чи, можливо, навіть греко-римського. Тим часом деінде в Індії еволюціонували менш анатомічно точні стилі представлення людей, що призвело до класичного мистецтва, з яким знайомий увесь світ,

Новосад Олександр

2022-05-06 07:51:13 UTC

Значна частина першоджерел з історії стародавньої Індії безповоротно загинула. Багато творів давньоіндійської літератури були написані на березовій корі або на пальмових листках і не витримали несприятливих умов клімату. Вціліли в оригіналі лише ті тексти, які були вирізані на камені, а їх виявлено порівняно небагато. Індія має двадцять дві офіційно визнаних мови. Цими мовами випускається величезна кількість різноманітної літератури. В індійській літературі важливі усна та письмова форми. Індуїстські літературні традиції домінують у значній частині індійської культури. Окрім Вед,(великих збірок гімнів, співів, магічних заклинань і ритуальних формул - Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарваведа) які є священною формою пізнання, існують інші твори: „Махабхарата“ (епічна поема про велику війну нащадків Бхарат) і „Рамаяна“ (сказання про діяннях царевича Рами). Серед найвідоміших також твори Калідаси (автора знаменитої санскритської п'єси " Шакунтала") і Тулсідаса (який написав епічну поему на хінді за мотивами "Рамаяни").

Севідова Поліна

2022-05-21 21:36:20 UTC

Індійський культурний регіон охоплює такі країни: Індія, М'янма (Бірма), Цейлон, Малайя, Непал, Бангладеш, Шрі-Ланка, Пакистан. Він має свою внутрішню єдність, самобутній характер і являє собою дивовижний, властивий тільки даному регіону, сплав «реальності і міфу». Населення цього регіону сьогодні — це нащадки різних народів, таких як дравиди, арії (індоарії), перси, греки, саки, араби та інші. Проживання в одному географічному регіоні сприяло не тільки змішуванню різних народів, релігійних уявлень, а й утворенню нових загальнонаціональних культур, традицій, звичаїв, що й відобразилося в усіх видах мистецтв, хоч окремі народи все ж таки зберегли свою самобутність.

У давнину більшість споруд зводилося з дерева,тому не збереглися. Релігійна архітектура цього періоду представлена печерними комплексами, храмами і ступами (кам'яними спорудами, в яких зберігалися реліквії Будди). В долині Інди релігія не відігравала важливої ролі. Буддійський період представлений трьома важливими типами будівель - залом Чайтя (місце поклоніння), Віхара (монастир) та Ступа. Прикладом цього є печери Аджанта та Еллора та монументальний Санчі Ступа. Храми Джайни характеризуються високим рівнем деталізації. Ранні початки індуїстської архітектури храму простежуються на Паттадакалі в сучасній Карнатаці. У них є ведичні вівтарі та пізні ведичні храми. Пізніше дравідійський та нагарський стиль храмової архітектури виявилися домінуючими і знайшли своє відображення у таких спорудах, як храм Бріхадеесвара, Танджавур та храм Сонця, Конарк .

Після народження сучасного індуїзму мистецтва джайнізму, буддизму та сикхізму процвітали під патронатом королів та імператорів. Прихід ісламу породив нову еру індійської архітектури та мистецтва. Британці принесли свої власні готичні та римські впливи і поєднали їх з індійським стилем. З приходом ісламу виник новий стиль архітектури, відомий як індоісламська архітектура. Найбільш ранні приклади включають комплекс Кутб, низку пам'яток, побудованих султанами Делійського султанату. Архітектура імперії Великих Моголів включає Червоний форт, Тадж-Махал, форт Агра, могилу Хумаюна, Джама-Масджид і Фатехпур-Сікрі.

З колонізацією розпочався новий етап. Голландці, португальці, французи і особливо англійці мали значний вплив, на архітектуру Індії. Сьогодні називають індо-сараценською архітектурою суміш індуїстських, ісламських та західних елементів.

Історичні споруди індійської культури

Yehor_S — 2022-05-23 19:09:58 UTC

1)Буддійська ступа в Санчі (1 фото):В індійському селі Санчи, штат Мадхья-Прадеш розташовані найдавніші архітектурні пам`ятки буддизму, серед яких виділяють монастирі, храми, ступи. Найяскравішою пам`яткою села Санчи є буддійська ступа, побудована в III столітті до н. е. Вважається, що це перша буддійська ступа на планеті. За свою довгу історію буддійська ступа в Санчі багато що побачила: була практично знищена в II столітті до н. е., була закинута з приходом до Індії ісламу і набула нового життя в 1818 році. У 1989 році пам`ятники Санчі занесені до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

2)Тадж-Махал (7 фото):Найбільше спорудження в Агре, яке є найвідомішою і найпопулярнішою пам`яткою Індії. Мавзолей був побудований в XVII столітті за наказом імператора Шах-Джахана на згадку про свою улюблену дружину Мумтаз Махал. Спорудження виконано з білого мармуру і прикрашена дорогоцінними каменями. Вважається найбільшим пам`ятником індо-мусульманської культури. Щорічно мільйони туристів приїжджають до Агри, щоб на власні очі подивитися цю унікальну індійську пам`ятку. Тадж-Махал по праву заслужив почесне місце у всесвітньому надбанні ЮНЕСКО і увійшов до списку нових чудес світу.

3)Храм Акшардхам (6 фото):Поблизу міста Делі знаходиться надзвичайно красива споруда, що увійшла до книги рекордів Гіннеса як найграндіозніший індуїстський храм у світі – храмовий комплекс Акшардхам. Будівництво цього комплексу велося 5 років і було закінчено у 2005 році. Створення цього храму коштувало 500 млн. доларів, зібраних за рахунок добровільних пожертвувань, зводили Акшардхам близько 7 тисяч майстрів з усієї Індії.
Висота головного храму – 42 метри, довжина – 106 метрів, а ширина 94 метри, вінчають його 9 куполів. Все оздоблення храму велося вручну, зовні він оброблений рожевим каменем і прикрашений безліччю вирізаних скульптур та візерунків.
4)Храм Кандар’я-Махадева. Комплекс Кхаджурахо (5 фото):Скульптурне оздоблення храмів Індії вражає витонченою майстерністю. Храмовий комплекс Мінакши, розташований у місті Мадурай (штат Тамілнад), включає 12 веж. Масштаби і строкатість цієї споруди приголомшують: десятки тисяч кам’яних статуй розфарбовані в усі кольори веселки, а маківки веж, прикрашені позолотою, буквально горять на сонці.

Уся зовнішня поверхня храмів Хойсала від фундаменту до шпиля покрита скульптурою і різьбленням, не залишаючи місця порожньому простору. Вражає деталізація різьблення: на рельєфі розміром з долоню можна й зараз побачити навіть нігті зображуваних!

Скульптури та рельєфи храмів Кхаджурахо, як і багатьох інших культових споруд Індії, відображають богів, їх оточення, другорядну ритуальну скульптуру, тематичні сюжети, які найчастіше розміщені на платформах та фризах храмів і оточують їх; тварин — реальних і міфічних.

Іванисик Вероніка

2022-09-08 12:19:38 UTC

Цікаві факти про африканські маски

Африканські маски є витвором мистецтва, але зроблені для використання. Вони зайняті на різних церемоніях та соціальних заходах, що варіюються від весіль до похорону шановної людини.
Маски, ймовірно, мають духовне значення абонавіть зв’язок, який широко рекламується і в який вірять. Наприклад, зазвичай вважається, що людина, яка носить маску, перетворюється на дух.
Виготовлення африканських масок вимагає великої майстерності та знань художника, що стосується духовних питань. З цієї причини духовні уроки, проведені масками, часто передаються від батька до сина.

Маски розроблені з характеристиками людини чи тварин або сумішшю обох.
Художники, які роблять африканські маски, отримують особливий статус у своїх громадах.
Маски можна прикрасити такими речами, як шерсть тварин, пір’я, солома, роги, зуби, черепашки.
Люди, яким дозволено носити маски, є лише декількома вибраними з відповідного племені. Це річ честі, і більшу частину часу шану віддають лише чоловіки чи старші в племені.
Маски виготовляють із дерева, металів (бронзи та міді), тканини, каменю та деяких інших.

Братченко Ілона 10-В

2022-09-15 08:32:37 UTC

* Африканські маски - результат багатовікових нашарувань ідеології, примітивної, часом реакційної, і в той же час вони свідчення надзвичайної художньої обдарованості африканських народів.

Вільний політ фантазії їх творців народжує форми і образи то реальні, то фантастичні, найнесподіваніші, нескінченно різноманітні і неймовірно химерні.* Африканські маски використовуються жителями

Африки буквально повсюдно: практично жоден

захід не обходиться без них. Також без маски складно уявити чаклуна або знахаря, членів таємних

товариств. * Звичайно, маски Африки не можуть

бути однаковими для всіх і кожна символізує щось більше, ніж просто зовнішній вигляд. У представників різних вікових груп різні маски, також їх розмальовку і форма залежать від положення в суспільстві і соціального статусу.* Різні народи Африки вносять в мистецтво маски свої образи, свої особливі риси. Кожен клан виконує маски в індивідуальній, часто тотемістичній формі.
В Африці вважається, що світ населений духами - в це вірять тут буквально всі, навіть представники цивілізованих країн. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин. Африканські маски служать своєрідним провідником в цей світ. Тому навіть при похоронах вони використовуються, тільки в іншому виконанні. Розділити африканські маски можна також за способами використання: * лицьові; * маски-шоломи; * налобні африканські маски; * маски-гребені; * натільні; * маски-дошки.

Косова Аріна

2022-09-15 08:38:27 UTC

В Африці вважається, що світ населений духами – в це вірять усі. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин.
Африканські маски служать своєрідним провідником у світ духів. Маски допомагають попрощатися з покійним, поговорити в останній раз і допомогти йому податися в інший світ.
Традиції виготовлення масок на африканському континенті існують вже багато тисячоліть. Маски в Африці використовуються повсюдно, жоден захід не обходиться без них. Маски не можуть бути однаковими для всіх, символізують щось більше, ніж просто зовнішній вигляд. У представникiв рiзних вікових груп рiзнi маски, також ïх розмальовка і форма залежать вiд положення в суспільстві і соціального статусую.
Африканський стиль - неповторний у своєму роді. Вiн оригінальний, багатий, складний. Дивлячись на маски представників африканських племен, складно сказати, що це звичайне прикрасa.

Павлова М. 10-А

2022-09-15 08:47:41 UTC

Африканське мистецтво маски – це творчість цілого континенту. Феномен цього мистецтва пов'язаний зі світовідчуттям африканської людини, яка не відділяє себе від природи. Африканські маски існують від часів палеоліту та відіграють особливу роль у житті народів західного та екваторіального регіонів континенту.

Усі значні моменти життя людини: збирання врожаю, поховальні й весільні обряди, посвячення юнаків та дівчат – супроводжуються появою масок. Вважається, що під час танців та інших обрядових дій духи пращурів наділяють власника маски своєю містичною силою.

Матеріал, з якого виготовляють маски, надзвичайно різноманітний: це може бути дерево, кістка, теракота або їх комбінування із додаванням шкіри, хутра, волосся, пір'я, рослинних волокон, зубів, намиста та ін. Візерунки на масках вирізаються й покриваються фарбою, або просто розписуються, або викладаються з намистин і черепашок. Кожна деталь орнаменту має символічне значення. Наприклад, зигзаг – це стежка предків, складний шлях, яким потрібно пройти з гідністю, щоб духи предків були задоволені; шаховий орнамент – подвійність світу, протистояння добра і зла, знання і невігластва, чоловічого і жіночого начал. Для того щоб посилити виразність масок, митці вдаються до вельми своєрідних прийомів. Наприклад, очі й рот виконують у вигляді циліндрів, що виступають над пласкою поверхнею, ніс з'єднують із чолом, а масивні надбрівні дуги збільшують тінями навколо очей.

Загалом африканським маскам притаманний особливий внутрішній ритм, вони створюються в певному "емоційному ключі".

Малиновська Марія 10А

2022-09-15 09:56:05 UTC

Феномен мистецтва створення маски пов'язаний зі світоглядом і світовідчуттям африканської людини, яка не відокремлює себе від природи, що наповнена духами. Тому багато часу африканці витрачають на те, щоб уберегти себе від злих духів і наблизитися до добрих богів. Для цього вони проводять різні ритуальні обряди, обов'язковим атрибутом яких є маски: для викликання дощу, отримування благословення перед полюванням, весіллям, для посвячення юнаків і дівчат тощо. Вважалося, що під час танців та інших обрядових дій, духи предків наділяють власника маски своєю містичною силою і він перевтілюється в дух, тобто є посередником між потойбічним світом і світом земним. Після проведення обряду людина, яка одягала маску, обов'язково повинна її знищити.
У кожній країні африканського культурного регіону, у кожної народності і сьогодні є свої «добрі» і «злі» маски. Є маски-герої місцевої міфології, маски-обереги, що зберігають сили і здоров'я, страхітливі маски тощо.

Зазвичай маски прикрашалися загадковим орнаментом, кожна деталь якого мала символічне значення. Наприклад, зигзаг — це стежка предків, складний шлях, яким потрібно пройти з гідністю, щоб духи предків були задоволені; шаховий орнамент — подвійність світу, протистояння добра і зла, чоловічого і жіночого початків.
Маски виготовляли з різного матеріалу: деревини, міді, бронзи, теракоти, рафії, текстилю, слонової кістки. Прикрашали маски щедро: шерстю тварин, морськими мушлями, пір'ям птахів, насінням та соломою.

Для чего Африканцы использовали маски Магические атрибуты надевались во время совершения обрядов. Ритуальные танцы и театрализованные действа с использованием масок сопровождали важные события в жизни человека и были залогом успеха в крупных начинаниях. Свадебные ритуалы давали надежду на счастливый брак, обильное потомство и достаток. Похоронные обряды с масками готовили душу умершего человека к переходу в иной мир.Ритуальные танцы перед охотой и войной обещали богатую добычу и успех в сражении. Праздники в честь сбора урожая посвящались божествам-покровителям сельского хозяйства.Источник:ґґґґґ

2022-09-15 10:09:00 UTC

Маслова Анна 10-А

Логвиненко Поліна 10-а

2022-09-15 10:34:34 UTC

Дуже цікаве відео про ритуальні маски.
Найчастіше для виготовлення масок використовують місцеві породи дерева. Для обробки матеріалу використовують найпростіші інструменти, часто виконані з м'якого металу. Виготовляють традиційні маски не тільки з дерева. Майстри використовують також слонову кістку, прикрашаючи її майстерною різьбою. Виготовлення масок-особливо почесне ремесло в Африці. Часто секрети майстерності передаються у спадок. При цьому передаються не тільки знання, а і традиційні канони виготовлення африканських масок!

Демиденко

2022-09-15 10:47:41 UTC

Африканські маски і статуетки використовуються в традиційних релігіях. Так наприклад, маски зі спокійними обличчями, очі в яких зазвичай закриті, зображують померлих родичів і використовуються в похоронних обрядах або під час свят.

Страхітливі маски, де людські риси обличчя найчастіше поєднувалося з рисами звіра, надягаються членами таємних товариств під час традиційних свят або полювання за нечистою силою. Так людина в масці давала тимчасовий притулок духу,якого ця маска зображала.

Крім того маски також використовувалися під час мисливських ритуалів; члени племені, надягаючи маски і шкури тварини, на яку належало полювати, імітували його поведінку.

Африканські культові статуетки, здебільшого, зображуючи померлу людину, виступають вмістилищем його душі, або тварину, яка була пов'язана із тотемним предком етносу, як наприклад, поширена статуетка антилопи у народу бамана в Малі

Лубяна Катерина, 10А

2022-09-15 13:22:52 UTC

В Африці вважається, що світ населений духами – в це вірять усі. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин.
Африканські маски служать своєрідним провідником у світ духів. Маски допомагають попрощатися з покійним, поговорити в останній раз і допомогти йому податися в інший світ.Традиції виготовлення масок на африканському континенті існують вже багато тисячоліть.
Маски в Африці використовуються повсюдно, жоден захід не обходиться без них. Без маски складно уявити чаклуна або знахаря. Маски не можуть бути однаковими для всіх, символізують щось більше, ніж просто зовнішній вигляд.
Маски - характерний і дуже яскравий прояв творчості африканських народів. Вони набули поширення у народів тропічної Африки, головним чином її західного узбережжя від Малі до Анголи включно. Подекуди вони досі відіграють велику роль в суспільному житті, а найчастіше є приналежністю святкового карнавалу.
Крім того маски також використовувалися під час мисливських ритуалів; члени племені, надягаючи маски і шкури тварини, на яку належало полювати, імітували його поведінку .

Швець Єлизавета 10-Б

2022-09-15 13:46:32 UTC

АФРИКАНСЬКІ МАСКИ Є ВИТВОРОМ МИСТЕЦТВА, АЛЕ ЗРОБЛЕНІ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ. ВОНИ ЗАЙНЯТІ НА РІЗНИХ ЦЕРЕМОНІЯХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ЗАХОДАХ, ЩО ВАРІЮЮТЬСЯ ВІД ВЕСІЛЬ ДО ПОХОРОНУ ШАНОВНОЇ ЛЮДИНИ.

МАСКИ, ЙМОВІРНО, МАЮТЬ ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ АБОНАВІТЬ ЗВ’ЯЗОК, ЯКИЙ ШИРОКО РЕКЛАМУЄТЬСЯ І В ЯКИЙ ВІРЯТЬ. НАПРИКЛАД, ЗАЗВИЧАЙ ВВАЖАЄТЬСЯ, ЩО ЛЮДИНА, ЯКА НОСИТЬ МАСКУ, ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ДУХ.

ВИГОТОВЛЕННЯ АФРИКАНСЬКИХ МАСОК ВИМАГАЄ ВЕЛИКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ТА ЗНАНЬ ХУДОЖНИКА, ЩО СТОСУЄТЬСЯ ДУХОВНИХ ПИТАНЬ. З ЦІЄЇ ПРИЧИНИ ДУХОВНІ УРОКИ, ПРОВЕДЕНІ МАСКАМИ, ЧАСТО ПЕРЕДАЮТЬСЯ ВІД БАТЬКА ДО СИНА.

МАСКИ РОЗРОБЛЕНІ З ХАРАКТЕРИСТИКАМИ ЛЮДИНИ ЧИ ТВАРИН АБО СУМІШШЮ ОБОХ.

ХУДОЖНИКИ, ЯКІ РОБЛЯТЬ АФРИКАНСЬКІ МАСКИ, ОТРИМУЮТЬ ОСОБЛИВИЙ СТАТУС У СВОЇХ ГРОМАДАХ.

Жемелко Данило 10-А

2022-09-15 15:03:01 UTC

Африканські маски мають багату різноманітну історію. Вони давно використовуються в африканських ритуалах та обрядах. Вважається, що найдавніші маски виникли в епоху палеоліту. Вони були і досі вважають, що представляють духів тварин або предків і міфологічних героїв. Робота африканських племінних художників, які виготовляли африканські маски, вважалася глибоко духовною, а художників дуже поважали у своїх суспільствах.

Яценко Даша 10-А

2022-09-15 18:18:07 UTC

Розділити африканські маски можна за способами використання:

Маски шоломи.
Налобні маски
Маски – гребені
Натільні
Маски – дошки

В Африці вважається, що світ населений духами – в це вірять усі. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин.

Африканські маски служать своєрідним провідником у світ духів. Маски допомагають попрощатися з покійним, поговорити в останній раз і допомогти йому податися в інший світ.

Традиції виготовлення масок на африканському континенті існують вже багато тисячоліть.

Маски в Африці використовуються повсюдно, жоден захід не обходиться без них. Без маски складно уявити чаклуна або знахаря. Маски не можуть бути однаковими для всіх, символізують щось більше, ніж просто зовнішній вигляд.

Колодій Дар'я 10-А

2022-09-15 18:19:56 UTC

В Африці вважається, що світ населений духами – в це вірять усі. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин.

Африканські маски служать своєрідним провідником у світ духів. Маски допомагають попрощатися з покійним, поговорити в останній раз і допомогти йому податися в інший світ.
Розділити африканські маски можна за способами використання:
-Маски шоломи.
-Налобні маски
-Маски – гребені
-Натільні
-Маски – дошки.
Маски виготовляли з різного матеріалу: деревини, міді, бронзи, теракоти, рафії, текстилю, слонової кістки. Прикрашали маски щедро: шерстю тварин, морськими мушлями, пір'ям птахів, насінням та соломою.
Маски коро палицями або батогами наказують тих, хто цього, на їхню думку, заслуговує.
З давніх-давен африканський континент був населений різними племенами і народами, які перебували в постійних і самих різноманітних контактах між собою, ніколи не існували ізольовано один від одного. Міграції, взаємопроникнення і взаємовплив їх культур були звичайним явищем. Усе це створило загальні світоглядні принципи і культурні цінності. Саме це і призвело до такого явища, як єдине африканське мистецтво.

Африканська маска

2022-09-15 18:59:31 UTC

Палош Ангеліна, 10-А

2022-09-17 11:54:15 UTC

Африканські маски є витвором мистецтва, але зроблені для використання. Вони зайняті на різних церемоніях та соціальних заходах, що варіюються від весіль до похорону шановної людини.
Маски, ймовірно, мають духовне значення абонавіть зв’язок, який широко рекламується і в який вірять. Наприклад, зазвичай вважається, що людина, яка носить маску, перетворюється на дух.
Виготовлення африканських масок вимагає великої майстерності та знань художника, що стосується духовних питань. З цієї причини духовні уроки, проведені масками, часто передаються від батька до сина.
Маски розроблені з характеристиками людини чи тварин або сумішшю обох.
Художники, які роблять африканські маски, отримують особливий статус у своїх громадах.
Маски можна прикрасити такими речами, як шерсть тварин, пір’я, солома, роги, зуби, черепашки.
Люди, яким дозволено носити маски, є лише декількома вибраними з відповідного племені. Це річ честі, і більшу частину часу шану віддають лише чоловіки чи старші в племені.

Сторожук Ліза, 10-В

lizastorozuk7 — 2022-09-19 08:53:04 UTC

Цікаві факти про африканські маски:

Африканські маски є витвором мистецтва, але зроблені для використання. Вони зайняті на різних церемоніях та соціальних заходах, що варіюються від весіль до похорону шановної людини.
Маски, ймовірно, мають духовне значення або навіть зв’язок, який широко рекламується і в який вірять. Наприклад, зазвичай вважається, що людина, яка носить маску, перетворюється на дух.
Виготовлення африканських масок вимагає великої майстерності та знань художника, що стосується духовних питань. З цієї причини духовні уроки, проведені масками, часто передаються від батька до сина.
Маски розроблені з характеристиками людини чи тварин або сумішшю обох.
Художники, які роблять африканські маски, отримують особливий статус у своїх громадах.
Маски можна прикрасити такими речами, як шерсть тварин, пір’я, солома, роги, зуби, черепашки.
Люди, яким дозволено носити маски, є лише декількома вибраними з відповідного племені. Це річ честі, і більшу частину часу шану віддають лише чоловіки чи старші в племені.
Маски виготовляють із дерева, металів (бронзи та міді), тканини, каменю та деяких інших.

Іванисик Вероніка 10-В

2022-09-19 11:04:12 UTC

Види і відмінності масок.
По тому, як виглядає маска, з якого матеріалу зроблена і які кольори використовувалися при розфарбовуванні, корінні жителі Африки можуть визначити не тільки регіон, з якого прийшла маска, але іноді і майстри.

Для представників окремих племен чорного континенту характерні агресивні, войовничі маски, наприклад, для племені Бамбара (держава Малі).

Більш ніж поширені зооморфні африканські маски. Вони славляться своєю різноманітністю і красою оздоблення. Найчастіше ці маски символізуватимуть священне тотемна тварина племені. Іноді маска виконується у вигляді голови тварини, чиї якості хотів би привернути її носій.

Досить часто маски відображають гендерні відмінності носіїв: вони бувають яскраво вираженими чоловічими чи жіночими. Щоб підкреслити символізм і збільшити ступінь впливу маски, її декорують натуральними волоссям або вставляють справжні зуби.

На жаль, фото африканських масок практично не передають їх химерної самобутності та граничної експресії.

Русанова, 10-В.

2022-09-21 10:02:21 UTC

Корінні жителі Африки впевнені, що весь навколишній простір заселений духами, іноді доброзичливими до людей, але частіше байдужими або навіть агресивними. Допомогти знайти з ними контакт або примусити виконати бажане могло допомогти використання потрібної африканської маски.По тому, як виглядає маска, з якого матеріалу зроблена і які кольори використовувалися при розфарбовуванні, корінні жителі Африки можуть визначити не тільки регіон, з якого прийшла маска, але іноді і майстри. Для представників окремих племен чорного континенту характерні агресивні, войовничі маски, наприклад, для племені Бамбара (держава Малі). Більш ніж поширені зооморфні африканські маски. Вони славляться своєю різноманітністю і красою оздоблення. Найчастіше ці маски символізуватимуть священне тотемна тварина племені. Іноді маска виконується у вигляді голови тварини, чиї якості хотів би привернути її носій.

Фещенко Ілля 10-Б

2022-09-21 12:47:22 UTC

В Африці вважається, що світ населений духами – в це вірять усі. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин.

Африканські маски служать своєрідним провідником у світ духів. Маски допомагають попрощатися з покійним, поговорити в останній раз і допомогти йому податися в інший світ.
Розділити африканські маски можна за способами використання:
-Маски шоломи.
-Налобні маски
-Маски – гребені
-Натільні
-Маски – дошки.
Маски виготовляли з різного матеріалу: деревини, міді, бронзи, теракоти, рафії, текстилю, слонової кістки. Прикрашали маски щедро: шерстю тварин, морськими мушлями, пір'ям птахів, насінням та соломою.
Маски коро палицями або батогами наказують тих, хто цього, на їхню думку, заслуговує.
З давніх-давен африканський континент був населений різними племенами і народами, які перебували в постійних і самих різноманітних контактах між собою, ніколи не існували ізольовано один від одного. Міграції, взаємопроникнення і взаємовплив їх культур були звичайним явищем. Усе це створило загальні світоглядні принципи і культурні цінності.

Гіберт 10-А

2022-09-22 16:37:08 UTC

Гончарук Анна 10-Б

2022-09-23 12:23:46 UTC

Складові африканського мистецтва

Маскарад, слюсарне мистецтво, скульптура, архітектура, мистецтво волокон і танцi є важливими видами мистецтва в Африц і розглядаються в дослідженні африканського мистецтва. Термін "африканське мистецтво" зазвичай не включає мистецтво північноафриканських районів узбережжя Середземномор'я, оскільки такі райони вже давно є частиною різних традицій. Більше тисячоліття мистецтво таких областей було частиною берберського чи ісламського мистецтва, хоча і з багатьма особливими місцевими характеристиками. Останнім часом серед африканських істориків мистецтва спостерігається рух за включення візуальної культури інших регіонів та періодів часу. Включаючи всі африканські культури та їх візуальну культуру до африканського мистецтва, з часом буде глибше розуміння візуальної естетик континенту нарешті , мистецтва людей африканської діаспори, Бразилії, Карибськог басейну та південного сходу США, також почали включати у дослідження африканського мистецтва. Мистецтво Ефіопі має давню християнську традицію, також відрізняється від мистецтва більшості країн Африки, де традиційна африканська релігія (з ісламо на півночі) була домінуючою порівняно недавно. Африканське мистецтво включає античне мистецтво, ісламське мистецтво Західної Африки, християнське мистецтво Східно Африки і та ритуальне мистецтво цих та інших регіонів. Багато африканських скульптур історично були виготовлені з дерева та інших природних матеріалів, які не можуть зберігатися століття. А старі керамічні та металеві фігури можна знайти з різних областей. Серед найбільш ранніх декоративних предметів, скажімо, намистини з черепашок, відносяться до середнього кам'яного віку. Маски - важливі елементи мистецтва багатьох народів, поряд з людськими фігурами, є дуже стилізованими. Існує величезна різноманітність стилів, які часто змінюються в одному контексті походження в залежності від використання об’єкта. Скульптур найпоширеніша серед жителів Африки в районах річок Нігер та Конго. Прямі зображення божеств відносно рідкісні, але маски, зокрема, виготовляються або часто робляться для релігійних церемоній. Африканське мистецтво мало важливий вплив на європейське модерністське мистецтво, яке надихалося відсутністю турботи про натуралістичне зображення. Саме ця оцінка африканської скульптури була віднесена до самого поняття "африканське мистецтво", як це бачили європейські та американські художники й історики мистецтва. Культури Західної Африки розробили бронзове лиття для рельєфів, таких як знамениті Бенінські бронзи, для прикраси палаців та для надзвичайно натуралістичних королівських голів в місті Бенін, штат Едо, а також у теракоті або металі, з 12 по 14 століття. Золоті ваги Акану - це форма невеликих металевих скульптур, виготовлених у період 1400–1900; королівські регалії включали вражаючі золоті скульптурні елементи. Багато західноафриканських фігур використовуються в релігійних ритуалах і часто покриваються матеріалами, розміщеними на них для урочистих підношень. У народів одних і тих же області складають шматочки з дерева з широкими плоскими поверхнями і рук і ніг у формі циліндрів. Однак у Центральній Африці основними своєрідними характеристиками є вигнуті всередину обличчя у формі серця, на яких зображені круги та крапки. Мистецтво Танзанії відоме сучасними картинами Тінга Тінга та скульптурами Маконде. Як і в інших регіонах, існує також різноманітна традиція виготовлення текстилю. Культура Зімбабве залишила більше вражаючих будівель, ніж скульптур, але вісім каменів Зімбабве Птахи мали особливе значення і, ймовірно, були встановлені на монолітах. Сучасні зімбабвійські скульптори з каменю досягли значних міжнародних успіхів. Найдавніші відомі глиняні фігури Південної Африки датуються 400 - 600 роками н.е. і мають циліндричні голови із поєднанням людини та тварСкладСкладові африканського мистецтва

Родіон Зінченко 10A

2022-09-28 16:41:45 UTC

Маскарад, слюсарне мистецтво, скульптура, архітектура, мистецтво волокон і танці є важливими видами мистецтва в Африці і розглядаються в дослідженні африканського мистецтва. Термін "африканське мистецтво" зазвичай не включає мистецтво північноафриканських районів уздовж узбережжя Середземномор'я, оскільки такі райони вже давно є частиною різних традицій. Більше тисячоліття мистецтво таких областей було частиною берберського чи ісламського мистецтва, хоча і з багатьма особливими місцевими характеристиками. Останнім часом серед африканських істориків мистецтва спостерігається рух за включення візуальної культури інших регіонів та періодів часу. Включаючи всі африканські культури та їх візуальну культуру до африканського мистецтва, з часом буде глибше розуміння візуальної естетики контененту. Нарешті, мистецтва людей африканської діаспори, Брфзилії, Карибського басейну та південного сходу США, також почали включати у дослідження африканського мистецтва. Мистецтво Ефіопії має давню християнську традицію, також відрізняється від мистецтва більшості країн Африки, де традиційна африканська релігія (з ісламом на півночі) була домінуючою порівняно недавно. Африканське мистецтво включає античне мистецтво, ісламське мистецтво Західної Африки, християнське мистецтво Східної Африки та ритуальне мистецтво цих та інших регіонів. Багато африканських скульптур історично були виготовлені з дерева та інших природних матеріалів, які не можуть зберігатися століття. А старі керамічні та металеві фігури можна знайти з різних областей. Серед найбільш ранніх декоративних предметів, скажімо, намистини з черепашок, відносяться до середнього кам'яного віку. Маски - важливі елементи мистецтва багатьох народів, поряд з людськими фігурами, є дуже стилізованими. Існує величезна різноманітність стилів, які часто змінюються в одному контексті походження в залежності від використання об’єкта. Скульптура найпоширеніша серед жителів Африки в районах річок Нігер та Конго. Прямі зображення божеств відносно рідкісні, але маски, зокрема, виготовляються або часто робляться для релігійних церемоній. Африканське мистецтво мистецтво мало важливий вплив на європейське модернітське мистецтво, яке надихалося відсутністю турботи про натуралістичне зображення. Саме ця оцінка африканської скульптури була віднесена до самого поняття "африканське мистецтво", як це бачили європейські та американські художники й історики мистецтва. Культури Західної Африки розробили бронзове лиття для рельєфів, таких як знамениті Бенінські бронзи, для прикраси палаців та для надзвичайно натуралістичних королівських голів в місті Бенін, штат Едо, а також у теракоті або металі, з 12 по 14 століття. Золоті ваги Акану - це форма невеликих металевих скульптур, виготовлених у період 1400–1900; королівські регалії включали вражаючі золоті скульптурні елементи. Багато західноафриканських фігур використовуються в релігійних ритуалах і часто покриваються матеріалами, розміщеними на них для урочистих підношень. У народів одних і тих же області складають шматочки з дерева з широкими плоскими поверхнями і рук і ніг у формі циліндрів. Однак у Центральній Африці основними своєрідними характеристиками є вигнуті всередину обличчя у формі серця, на яких зображені круги та крапки. Мистецтво Танзанії відоме сучасними картинами Тінга Тінга та скульптурами Маконде. Як і в інших регіонах, існує також різноманітна традиція виготовлення текстилю. Культура Зімбабве залишила більше вражаючих будівель, ніж скульптур, але вісім каменів Зімбабве Птахи мали особливе значення і, ймовірно, були встановлені на монолітах. Сучасні зімбабвійські скульптори з каменю досягли значних міжнародних успіхів. Найдавніші відомі глиняні фігури Південної Африки датуються 400 - 600 роками н.е. і мають циліндричні голови із поєднанням людини та тварин.

Африканські маски і статуетки використовуються в традиційних релігіях. Так наприклад, маски зі спокійними обличчями, очі в яких зазвичай закриті, зображують померлих родичів і використовуються в похоронних обрядах або під час свят.

Федотова Аліна

2022-09-29 08:09:02 UTC

у них є власний звук, тому що вони використовують своє тіло як резонуючу матерію. Це ударні інструменти, які виробляють звук в основному за рахунок вібрації свого тіла без повітря, струн і мембран.

~маракаси і брязкальця
Вони широко використовуються на всьому континенті та бувають різних розмірів і форм, матеріалів, природних, штучних, виготовлених зі шкіри, фруктів, кокосів, банок тощо. Начинка може бути будь-якою - від кісточок до насіння. У свою чергу, їх використовують руками або, якщо вони мають іншу форму, їх можна носити на щиколотках, зап'ястях, голові.

Нарешті, є мелодичні ідіофонні інструменти, такі як ксилофони і ламелофони. Ламелофони — музичні інструменти з довгою тонкою пластиною, закріпленою лише на одному кінці. Коли виконавець торкається вільного кінця і ковзає пальцем по металевій або бамбуковій пластині, вона вібрує. У випадку Африки ми говоримо про такі інструменти, як санза, єврейська арфа, мбіра або калімба.

Проста мбіра може мати від шести до восьми клавіш, але є деякі з 36. Зазвичай на них грають чоловіки та діти, але з деяких пір жінок стало більше. Мбіра Дзавадзіму, «голос предків», має багато можливих тонів, від 22 до 28, якщо він зроблений з металу. Якщо говорити про ксилофони, то є амадінда, баан, балафон і маримба.

Ксилофони, як правило, мають форму ящика з клавішами, встановленими на дерев'яній рамі, і резонаторами знизу. Вони дуже давні на континенті і часто розглядаються як музична імітація мови. У Гвінеї національним надбанням є Соссо бала. З Франції його змогли привезти лише у 2002 році, а йому 800 років. У Буркіна-Фасо є Гіл, якого грають лише чоловіки, він прагне до спілкування з предками племен лобі та дегара.

Амалія Біла та Вероніка Доля

2022-09-29 08:09:35 UTC

Дже́мбе — західноафриканський барабан у формі кубка з відкритим вузьким низом і широким верхом, на який натягнено мембрану зі шкіри — найчастіше козячої. За формою належить до так званих барабанів у формі кубка, за звукоутворенням — до мембранофонів. Грають на джембе руками. З часу свого «відкриття» для світу він став дуже відомим.Джембе — традиційний інструмент Малі. Він набув широкого поширення завдяки утворенню в XIII столітті сильної держави Малі, звідки джембе проник на територію всієї Західної Африки — в Сенеґал, Ґвінею, на Берег Слонової Кістки тощо. Проте у світі барабан став відомим лише в 1940-і рр завдяки виступам гурту Les Ballets Africains. У наступні роки інтерес до джембе швидко і сильно зростав; зараз цей інструмент є дуже популярним, його використовують у багатьох музичних колективах.

Навіть сьогодні в деяких віддалених регіонах джембе можуть використовувати для передачі повідомлень на відстані або замість дзвонів, скликаючи людей до церкви.

Фещенко Ілля 10Б

2022-09-29 08:11:04 UTC

Найчастіше музику африканців асоціюють з африканським барабаном джембе і іншими видами, проте музичні інструменти Африки насправді дуже численні. Різноманітність барабанів велике, їх види мають різні форми, розміри і звучання: популярні «там-тами»; уду з глини; «Співаючі» барабани »; «Зцілюють барабани» або джембе; дагомба, піддається лише потомственному барабанщику. На цьому класифікація не закінчується, адже в кожному поселенні може бути свій інструмент, створений місцевими умільцями. Спочатку там-тами потрібні були для того, щоб жителі сусідніх сіл могли передавати певні послання один одному. В сучасної африканської музики барабан є основою темпераменту і колориту, він задає атмосферу і передає традиції. Кожне важлива подія обов`язково супроводжується ударами цього національного музичного інструменту Африки.

Швець Єлизавета і Братченко Ілона 10-Б

2022-09-29 08:12:35 UTC

Тонкому почуттю ритму африканців здавна заздрили європейці і американці. Відомо також, що славиться своєю ритмічністю джаз виник саме в колах африканських рабів, вивезених з американцями рідної землі, де практично кожен вміє грати на особливому етнічному барабані. Його використовують як для музично-ритмічного супроводу масових танців, так і під час магічних шаманських ритуалів – своїми звуками він сприяє зануренню людини в стан трансу.

Джембе – назву народного ударного інструменту жителів Західної Африки.

Спочатку джембе барабан вважався національним інструментом республіки Малі, але широке поширення зробило його надбанням усього континенту.

Інструмент має форму кубка висотою приблизно 60 см, з широкою, 30 см в діаметрі, з козячої шкірою поверхнею, на якій грають долонями рук. Виготовляється з дерева твердих порід. За способом звуковидобування відноситься до мембранофонів.

Варто також зауважити, що “довголіття” і незмінна якість звуку барабана багато в чому залежить не тільки від використовуваної деревини, але і від догляду за інструментом, дбайливого зберігання.

Прокоф'єв Євген

2022-09-29 08:12:42 UTC

Ідіофонні інструменти — це ті, що у них є власний звук, тому що вони використовують своє тіло як резонуючу матерію. Це ударні інструменти, які виробляють звук в основному за рахунок вібрації свого тіла без повітря, струн і мембран.

Ми можемо говорити про таке рифлені барабани. Зазвичай вони зроблені з бамбука або дерева, порожні, на яких зроблено кілька прорізів, щоб звучало при ударі. На цьому типі інструментів легко грати та будувати. Одним із найдавніших є Ганкокі, залізний дзвіночок, подвійний дзвіночок, на якому грає народ вівці з Гани, який є частиною оркестрового скелета Того, Гани та Беніну, наприклад.

Фещенко Ілля 10Б

2022-09-29 08:15:00 UTC

У багатьох частинах Африки використання музики не обмежується розвагами: вона служить місцевій громаді та допомагає в проведенні щоденних процедур. Традиційна африканська музика забезпечує відповідну музику та танці для роботи, для релігійних обрядів народження, називання, обрядів проходження, шлюбу та похорон. Удар і звуки барабана використовуються як у спілкуванні, так і в культурному вираженні.

В Африканському танці значною мірою беруть участь всі: традиційно не існує бар'єрів між танцюристами та глядачами, крім духовних, релігійних та ініціативних танців. Навіть ритуальні танці мають час, коли в них беруть участь глядачі. Танці допомагають людям працювати, зростати, хвалити чи критикувати членів громади, святкувати фестивалі та похорони, змагатись, декламувати історію, прислів'я та поезію, зустрічатися з богами. Вони прищеплюють соціальні зразки та цінності. Багато танців виконують лише чоловіки або жінки. Танці часто відокремлюються за статтю, підсилюючи гендерні ролі у дітей. Спільні структури, такі як споріднення, вік та статус, також часто посилюються. Поділитися ритмом — це сформувати групову свідомість, поєднуватися між собою, бути частиною колективного ритму життя, до якого всі запрошені внести свій внесок.

Доля Вероніка, Біла Амалія

2022-09-29 08:16:17 UTC

Танець Заулі
Традиційні музиканти обов`язково зберігають всі колишні ритми і мелодії, в точності передаючи їх такими, якими вони були сотні років назад. Тому до мистецтва музики і танцю ставляться вкрай серйозно, розглядаючи їх не як розвага, а як спосіб об`єднання племені. Про рухах африканських танцюристів говорити потрібно окремо, адже їх майстерність управляти своїм тілом не підвладно багатьом зарубіжним майстрам. Під час танцю жителі Африки запросто можуть змусити все тіло або потрібний орган рухатися в будь-якому напрямку, при цьому використовуючи відразу декілька ритмів

Федотова Аліна

2022-09-29 08:16:17 UTC

Музично-танцювальна магія африканців

В африканській музиці розрізняють дві великі гілки:

1 музика Північної Африки (Єгипту, Марокко, Лівії, Алжиру, Тунісу), де поєдналися музичні традиції корінних народів Африки з музичними досягненнями багатьох інших країн;

2 етнічна музика африканців, що живуть на південь від пустелі Сахара (вона має низку самостійних гілок).
Практично всі північноафриканські народи прийняли іслам, унаслідок чого їхня культура зазнала арабо-мусульманського впливу.

Традиційна музика Тропічної Африки формувалася серед народів негроїдної раси в центрі, на півдні й заході. Отже, утворився своєрідний сплав, у якому превалюють традиційні елементи — складна ритмічна структура (поліритмія).
Музика і танці — найважливіші елементи численних обрядів африканців. Наведемо приклад. Коли пігмеї, що живуть у тропічних лісах Африки, побачать веселку, вони зупиняють роботу чи полювання, дивляться на це небесне диво, що є символом Бога, і починають співати або, радше, тягти майже на одній ноті свою «Веселкову пісню». У країні, де там-там настільки красномовно передає звістки на відстані, відокремити музику від танцю доволі складно: звуковий ритм і ритм рухів мають виразність однакової сили. Танцювати африканці вчаться так само безпосередньо, як говорити. Для них танець — не спосіб розважитися, а засіб самовиразитися, висловити свої переживання за допомогою рухів тіла, тобто способом, не менш виразним, ніж мовлення. Коли африканські племена ритмічно тупають ногами, здається, що їхні рухи несвідомі. Тіло танцівника, легке і гнучке, як ліана, наслідує політ птахів чи трепет квітки, передаючи рухом не лише емоції, а й думки та вчинки. Танець наближає до природи, до потаємних сил.

Братченко Ілона і Єлизавета Швець 10-Б

2022-09-29 08:16:45 UTC

Музично-танцювальна магія африканців Сучасне

африканське музичне мистецтво народилося

завдяки схильності до колективного виконання.

Музика народів Африки відрізняється від всіх інших музичних напрямків тим, що її просто так ніколи не

слухають. Прослуховування музики - це колективне

заняття, яке обов'язково супроводжується танцями.

Все слухачі музики беруть активну участь в заході.

Музика в Африці - це соціальне явище, яке сприяє спілкуванню між людьми. ладу. Тож людську мову можна відобразити за допомогою барабанів.
Музично-танцювальна магія африканців Як правило, слухач бере участь у дії танцями або підспівками. У цьому полягає питально-відповідний характер музики. Пісенний жанр в африканській музиці - це ситуації, де соліст і хор повторюють речення. При цьому хор часто складається з публіки. Таким чином, виконання музики в африканській культурі і її сприйняття - форма комунікації. Мета - привабити максимальну кількість людей в музичну подію.
Музично-танцювальна магія африканців

Різноманітність барабанів велике, їх види мають різні форми, розміри і звучання: популярні «там-тами»; уду з глини; «Співачі» барабани »;

«Зцілюють барабани» або джембе; дагомба, піддається лише барабанщику. На цьому класифікація не закінчується, адже в кожному поселенні може бути свій інструмент, створений місцевими майстрами.

Музично-танцювальна магія африканців Все розмаїття африканської музики грунтується на безлічі різних ударних і ритмічних інструментів.

Асортимент інструментів досить різноманітний. Існує велика кількість барабанів - від зовсім мініатюрних до інструментів розмірами з людину.

Найпоширенішим є барабан середніх розмірів, відомий в Європі як там-там.

Косова Аріна

2022-09-29 08:17:42 UTC

Уду. Глибокі, наздоганяючі звуки, які робив уду, багатьом здавалися «голосами предків» і спочатку його використовували у релігійних та культурних церемоніях.

Вувузела (ріжок завдовжки близько метра) — незамінна «зброя» фанатів на футбольних матчах між найбільшими футбольними клубами Південної Африки.
За однією з версій слово походить з зулу й означає «робити шум>
Відомо, що в племенах Африки аборигени сурмили у виготовлені з рогів антилопи ріжки для того, щоб сповістити плем'я про збори. Також вузузели можливо використовувалися під час полювання для залякування бабуїнів.

Міфтахов Ярослав (10Б)

2022-09-29 08:18:41 UTC

Музика - дуже важлива частина життя африканців, вона відіграє не останнє місце у різноманітних ритуалах. У різних країнах Африки сформувалися цілі касти музикантів, що передаються поколіннями.

У музиці Африки одну з перших місць займає барабанні інструменти, хоча насправді вони використовують дуже багато інструментів. Це і барабани (джемби, дунумба, сангбан, кенкени), і духові інструменти (Маракаси, Брязкальця), і різні струнні (арфи, ліри, цитри, лютні, скрипки, музичні смички).

Федотова Аліна

2022-09-29 08:22:00 UTC

Африканські маски

Косова Аріна

2022-09-29 08:24:31 UTC

В Африканському танці значною мірою беруть участь всі: традиційно не існує бар'єрів між танцюристами та глядачами, крім духовних, релігійних та ініціативних танців.
Танці допомагають людям працювати, зростати, хвалити чи критикувати членів громади, святкувати фестивалі та похорони, змагатись, декламувати історію, прислів'я та поезію, зустрічатися з богами.
Поділитися ритмом — це сформувати групову свідомість, поєднуватися між собою, бути частиною колективного ритму життя, до якого всі запрошені внести свій внесок.
Робочі пісні виконуються як під час комунальних робіт, таких як будівництво, прополка тощо, так і індивідуальні роботи, як розтоплення зернових, вигрібання.

Павлова і Штомпель 10-А

2022-09-29 08:42:57 UTC

https://youtu.be/FMs3LTtgwY8
Основу музичного виконавства африканців становлять барабани. У деяких племенах барабани вважали священними, їх зберігали у вождів як реліквію. Грати на них дозволялось лише в присутності еміра.
Барабани відрізняються за формою, розмірами, способом звуковидобування (котлоподібні або циліндричні, з однією або двома мембранами).

Деякі з них надягаються ни шию, інші – стоять на землі (наприклад, глечик з водою, на який зверху натягується шкіра), є барабан у вигляді піскового годинника.

Грають на барабанах руками, палками, калаталами.

Часто за допомогою барабанів передавали інформацію, наприклад, щоб скликати збори племені. Складались своєрідні «фрази», які означали «народження», «небезпека», «смерть» тощо. На великі відстані ця ритмічна інформація надходила за допомогою естафети.

Міфтахов Ярослав (10Б)

2022-09-29 08:43:39 UTC

Танець у Африці - це злиття ритму музики і руху тіла, він є частиною ритуалу, вигнання злих сил, та звичайного життя африканця. Музика у Африці - важлива частина життя африканців, вона дуже потрібна під час танців, різним ритуалам.

Танці поділяють на такі категорії:

Танець воїна - агресивний стиль танцю зі зброєю.
Обряд посвячення - акт посвячення юнаків та дівчат у доросле життя.
Танець мисливців - полювання у деяких регіонах Африки все ще залишається важливою частиною життя, тому для нього таеож є свої танці.
Танець врожаю - звернення до божества, щоб був гарний врожай і достаток води.

У африці дуже полюбляють масові танці, з великою кількістю танцюючих людей. Люблять використовувати під час танцю різні маски, піря.

Павлова і Штомпель 10-А

2022-09-29 09:34:14 UTC

Африканські етнічні групи

Наприклад, танцюристи та барабанщики Йоруба висловлюють загальні бажання, цінності та колективну творчість. Барабанництво являє собою основний мовний текст, який керує танцювальним виконанням, дозволяючи виразити мовне значення невербально. Спонтанність цих виступів не слід плутати з імпровізацією, яка підкреслює індивідуальне его. Основним обов'язком барабанщика є збереження громади.^[8] Майстри танцю та барабанщики мають особливе значення щодо вивчення танцю саме так, як його вчать. Діти повинні вивчити танець точно так, як вчать без змін. Імпровізація чи нова варіація настає лише після освоєння танцю, виконання та отримання вдячності глядачів та санкції від сільських старшин.^[9]

Музика Лоо, для іншого прикладу, функціональна, використовується для церемоніальних, релігійних, політичних чи випадкових цілей, під час похорон (Tero buru), щоб похвалити від'їжджаючих, втішити занепокоєних, заспокоїти людей вночі, висловлювати біль агонії і під час очищення та вигнання духів, під час пивних вечірок (Дуду, танець охангла), привітання воїнів з поля бою, під час боротьби (Рамоги), під час залицянь, під час дощу та під час ворожінь та зцілення. Робочі пісні виконуються як під час комунальних робіт, таких як будівництво, прополка тощо, так і індивідуальні роботи, як розтоплення зернових, вигрібання.

Демиденко,Маметьєв,Зінченко

2022-09-29 09:39:22 UTC

Хордофони

Хордофони є струнні інструменти: мова йде про арфи, ліри, цитри, лютні, скрипки, музичні смички… Останні здебільшого грають у південній Африці та включають в себе наземні луки, направлені вістрям до підлоги, ротові луки та резонансні луки.

У Західній Африці, особливо в Малі, є багато цих арф і лютень, але найпопулярнішою є Кора. Традиційні кори мають 21 струну, 11 праворуч і 11 ліворуч. Грається з піднятими струнами. Зі свого боку, цитри розташовані горизонтально.
https://www.youtube.com/watch?v=n2L9l4n9ebY

Малиновська Марія 10я

2022-09-29 09:39:26 UTC

Ми можемо говорити про таке рифлені барабани. Зазвичай вони зроблені з бамбука або дерева, порожні, на яких зроблено кілька прорізів, щоб звучало при ударі. На цьому типі інструментів легко грати та будувати. Одним із найдавніших єГанкокі, залізний дзвіночок, подвійний дзвіночок, на якому грає народ вівці з Гани, який є частиною оркестрового скелета Того, Гани та Беніну, наприклад.

The маракаси і брязкальця Вони широко використовуються на всьому континенті та бувають різних розмірів і форм, матеріалів, природних, штучних, виготовлених зі шкіри, фруктів, кокосів, банок тощо. Начинка може бути будь-якою - від кісточок до насіння. У свою чергу, їх використовують руками або, якщо вони мають іншу форму, їх можна носити на щиколотках, зап'ястях, голові...

Павлова і Штомпель 10-А

2022-09-29 09:40:13 UTC

В Африці вважається, що світ населений духами – в це вірять усі. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин.

Африканські маски служать своєрідним провідником у світ духів. Маски допомагають попрощатися з покійним, поговорити в останній раз і допомогти йому податися в інший світ.

Традиції виготовлення масок на африканському континенті існують вже багато тисячоліть.

Маски в Африці використовуються повсюдно, жоден захід не обходиться без них. Без маски складно уявити чаклуна або знахаря. Маски не можуть бути однаковими для всіх, символізують щось більше, ніж просто зовнішній вигляд.

Своєрідні ритуальні маски потрібні для ритуальних танців, весілля, посвяти чоловіків в наступну вікову категорію, при наділенні статусу.

Розділити африканські маски можна за способами використання:

Маски шоломи.
Налобні маски
Маски – гребені
Натільні
Маски – дошки.
Особові маски

Особові африканські маски є скрізь. Вони можуть використовуватися в будь-яких ритуалах, надягають їх всі: жінки, чоловіки, і діти.
Маски-шоломи
Маски-шоломи робляться з дерева. Середина вирізається, а зовнішня частина служить для вирізки певних візерунків.
Налобні маски
Налобні африканські маски, як правило, складаються з листя і тканин. До такої маски прироблюються кріплення, що фіксуються в районі лоба.
Маски-гребені
Маски-гребені -- найбільш поширені сувеніри з Африки. Їх часто привозять до Європи. Це, скоріше, фігури тварин або людей, які піднімаються на певну висоту над головою.
Натільні маски
Натільні африканські маски застосовуються вагітними жінками, які потребують захисту від лихого ока.
Маски-дошки
Можуть бути лицьовими і в деяких випадках натільними. Зазвичай вирізаються у формі птаха. Маску потрібно кріпити до чола, причому не кріпленнями, а звичайними тканинами або листям міцних рослин

Акимова Ельміра 10-А

2022-09-29 09:40:42 UTC

Логвиненко Поліна 10-а

2022-09-29 09:42:19 UTC

Африка. Народні танці жителів села Руанда.
Кожен танець в Африці ,так само ,як і пісні має свій глибокий сенс ,тому для певної події і групи людей підбираються свої рухи. Виділяються всілякі ритуальні танці народів Африки: танці мисливців, танці врожаю, виклику і вигнання духів.

Клокова і Лубяная

2022-09-29 09:42:57 UTC

Вувузела, також відома як лепатата (в тсванській мові) та стадіоновий ріжок — ріжок завдовжки близько метра, що часто використовується вболівальниками на футбольних матчах у Південній Африці. За однією з версій слово походить з зулу й означає «робити шум» .

Зроблена з олова вувузела здобула популярність у Південній Африці в дев'яностих роках двадцятого століття. У 2001 році південноафриканська компанія Masincedane Sport почала масовий випуск пластикової версії інструмента. При грі вувузела виробляє монотонний шум, схожий на дзижчання рою бджіл. Вувузела — незамінна «зброя» фанатів на футбольних матчах між найбільшими футбольними клубами Південної Африки «Кайзер Чіфс» і «Орландо Пайретс». При цьому вболівальники «Вождів» сурмлять у жовті вувузели, в той час як вболівальники «Піратів» підтримують свою команду за допомогою чорно-білих інструментів.

Малиновська Марія 10а

2022-09-29 09:43:02 UTC

Найбільш поширені лицьові маски. Їх роблять з отворами для очей і (іноді) для рота. У складних ритуальних масках виготовляють рухому нижню щелепу.

Африканські маски можуть передавати великий діапазон емоцій: від захвату і щастя до страху. Але найчастіше особи масок роблять страхітливими, войовничими. Такі зображення повинні передавати силу і агресію своїм носіям.

Прикріплюють лицьову маску на голові з допомогою складної системи шкіряних ремінців, а ще додатково її підв’язують до пояса. Це обґрунтовано немаленьким вагою маски, зробленої з цілісного шматка дерева і прикрашений камінням та рогами тварин.

Дуже популярні при проведенні ритуальних танців маски-гребені. Вони легші, але не менш виразні. Ці маски виглядають як підноситься над головою носія гребінь, виконаний у вигляді тварини або людини.

Клокова і Лубяна

2022-09-29 09:45:38 UTC

Африканські танці
У багатьох частинах Африки використання музики не обмежується розвагами: вона служить місцевій громаді та допомагає в проведенні щоденних процедур. Традиційна африканська музика забезпечує відповідну музику та танці для роботи, для релігійних обрядів народження, називання, обрядів проходження, шлюбу та похорон. Удар і звуки барабана використовуються як у спілкуванні, так і в культурному вираженні.

Музика північного регіону Африки (червона на карті), включаючи музику Африканського рогу (темно-зелена на карті), здебільшого трактується окремо під середньосхідними та північноафриканськими музичними традиціями .
Західноафриканська музика (жовта на карті) включає музику Сенегалу та Гамбії, Гвінеї та Гвінеї-Бісау, Сьєрра-Леоне та Ліберії, внутрішніх рівнин Малі, Нігеру та Буркіна-Фасо, а також прибережних країн Кот-д'Івуар, Гана, Того, Бенін, Нігерія, Камерун, Габон і Республіка Конго, а також острови Кабо-Верде, Сан-Томе та Принсіпі.
Центральноафриканська музика (темно-синій на карті) включає музику Чаду, Центральноафриканської республіки, Демократичної Республіки Конго та Замбії.
Східний регіон (світло-зелений на карті) включає музику Уганди, Кенії, Руанди, Бурунді, Танзанії, Малаві, Мозамбіку та Зімбабве, а також острови Мадагаскар, Сейшельські острови, Реюньйон, Маврикій та Коморські острови . Східний регіон отримав південноазіатський і навіть австронезійський вплив через Індійський океан.
Південний регіон (коричневий на карті) включає музику Південної Африки, Лесото, Свазіленду, Ботсвани, Намібії та Анголи.

Акимова Ельміра 10-А

2022-09-29 09:48:15 UTC

Калімба - це зменшена і осучаснена версія мбіри. Вона була створена Х'ю Трейсі в 1960-х роках. Трейсі сподобався звук мбіри, який він почув, живучі в теперішньому Зімбабве. Він створив адаптацію, більш підходящу для західної музики.

Англієць на ім'я Х'ю Трейсі закохався в музику мбіри в Родезії і почав її записувати в 1929 році. Значне фінансування за рахунок грантів дозволило йому провести більшу частину 1952 та 1957 років у Африці, документуючи музичні твори для мбіри.

Х'ю Трейсі також навчився грати на різних видах калімб та мбір, які йому траплялися, і описав їх настройку і розташування нот.

У 1954 році Х'ю Трейсі заснував Міжнародну бібліотеку африканської музики, щоб створити архів з тисяч зробленим ним аудіо записів. Незабаром він створив бренд «Африканські музичні інструменти» (AMI) і почав виготовляти високоякісні калімби для експорту в Європу та Америку. Протягом наступних кількох років по всьому світу з'явилися десятки виробників калімби.

Робочі документи доктора Х'ю Трейсі містять описання понад ста різних видів мбір. Можна сказати, що представники кожного племені, що відкривали для себе мбіру, змінювали інструмент, його налаштування та використання відповідно до своєї культури і традицій.

Так само, як африканські народи адаптували мбіру до власної музики, Х'ю Трейсі змінив її за сучасним зразком . Він почав створювати власні інструменти, використовуючи західну гаму "До Ре Мі", і дав їм назву «калімба» в кінці 1950-х.

У 20-му столітті жителі Європи і Америки поступово починали розуміти, що калімба - це справжній музичний інструмент.

Назви «калімба» «мбіра» часто використовуються як взаємозамінні, однак це не зовсім вірно. Калімба і мбіра дійсно дуже схожі, адже обидва інструменти складаються з дерев’яної панелі зі сталевими пластинами/клавішами. Виконавці притискають та відпускають ламелі пальцями, щоб отримати спокійний звук, що нагадує дзвіночок. Незважаючи на ці подібності, калімба і мбіра не є одним і тим же інструментом. Якщо налаштувати калімбу як мбіру, звучання вийде схожим, але не ідентичним. Калімба має один ряд клавіш/ламелів, в той час як на мбірі їх два. Калімба налаштована на діатонічну шкалу з семи нот, що використовується у західній музиці, а мбіра має ті самі ноти, але в іншому порядку. Завдяки діатонічній шкалі, на калімбі кожна комбінація з двома нотами має діатонічний інтервал, що полегшує створення гармоній.
1960-х роках калімба стала сенсацією на світовій музичній сцені. Сини Х’ю Трейсі Ендрю та Пол створили музичний твір "Зачекай хвильку” (“Wait a minim”), що підкорив Бродвей і 7 років не сходив зі світових сцен. В ті роки саме білі люди представляли африканську музику по всьому світі, оскільки люди не були готові слухати, як самі африканці грають на своїх традиційних інструментах.

Історія калімби насправді досить парадоксальна. Цей інструмент були створено африканцями, але майже все, що ми знаємо про калімбу, дійшло до нас від білих людей, які були зачаровані інструментом.

Малкольм Х, відомий лідер афроамериканців у 1960-х роках, підкреслив, що вони майже не знали власної спадщини. Більшість афроамериканців навіть не знали назви свого племені походження, тому Малкольм змінив своє прізвище на X. Таким чином він вказував на свою невідому і втрачену культурну спадщину. У 70-х роках афроамериканці знову відкрили для себе калімбу і використали її для відновлення зв’язку зі своєю культурою, якої вони були позбавлені століттями раніше.

Моріс Уайт грав на калімбі зі своїм гуртом «Earth, Wind, and Fire». Тим часом в Африці артисти, що грали на калімбі, адаптували свою музику до сучасності, іноді додаючи до традиційних пісень електричні гітари та сучасні барабани.

Тож як виглядає сучасна калімба?

Вона має сімнадцять сталевих язиків/ламелей, що однакові за шириною і товщиною і відрізняються одна від одної лише своєю довжиною. Вони утримуються на місці за допомогою бруска, що прикручується до корпусу інструменту. Брусок притискає ламелі до «спинки» (горизонтального напівкруглого шматка дерева у верхній частині корпусу) та «моста» (металевого стержня, заглибленого в горизонтальний дерев’яний блок, який приклеєний до щита приблизно два дюйми нижче верхньої частини резонатора). Вібраційна ділянка ламелів - це довжина, що виходить за межі металевого стрижня. Гральний кінець кожної ламелі трохи зігнутий вниз. Резонатор побудований з шести склеєних між собою планок деревини «mubvamaropa», що утворюють коробку у формі трапеції. Звуковий отвір просвердлюють у центрі звукової панелі, а на задній панелі резонатора просвердлюють два менших отвори.

Логвиненко Поліна 10-а

2022-09-29 09:49:58 UTC

Стародавні ударний музичний інструмент з невизначеною висотою звуку з родини ідіофонів. Діаметр великого там- тама досягає 100 сантиметрів, товщина 10 см. Записується партія там -тама на нитці в партитурі.

Демеденко,Зінченко,Маметьєв

2022-09-29 09:49:58 UTC

Музика, спів та танець становили не тільки важливу частину духовної культури африканських народів, а й частину самого життя. Тісно пов'язані з ритуалом, вони супроводжували людину від народження до смерті, відзначаючи як радісні, і сумні моменти з його життєвому шляху. Під час ритуалів напружена атмосфера «присутності» надприродних істот досягалася нагнітанням вміло підібраного ритму та поєднання звучань різних інструментів. Під час проведення хворобливих операцій під час обрядів ініціацій монотонна музика виконувала анестезуючу функцію. Кожному духу чи божеству присвячували особливі пісні чи танці, особливі ритми. Дослідники африканського музичного фольклору відзначали навіть, що музика та пісня були формуючими мораль елементами, грали і певну політичну роль. Музика супроводжувала трудові процеси. Кожен вид діяльності: сівба, збирання врожаю, виготовлення пальмового вина, веслування мали суворо певні пісні.
https://www.youtube.com/watch?v=yxjOSiAWq_g

Якимець і Гіберт

2022-09-29 09:52:50 UTC

Інструмент складається з 15-22 прямокутних дощечок, виготовлених з дерева ши або інших твердих порід. До обробки дощечки сушаться в натуральних умовах і на багатті, при налаштуванні їх підпилюють до отримання потрібного звуку. Під дощечками розміщені резонатори з плодів лагенарії. У них часто насипають дренаж або висушене насіння. Частини балафона з'єднуються між собою шкіряними ремінцями.

Маметьєв Олександр

2022-09-29 09:58:51 UTC

Африканські маскиАфриканська маска - явище багатогранне. Її можна розглядати як елемент соціального життя і образне втілення релігійних повір'їв, як приналежність своєрідного театрального дійства - ритуального танцю і, нарешті, як витвір мистецтва.Маски - характерний і дуже яскравий прояв творчості африканських народів. Вони набули поширення у народів тропічної Африки, головним чином її західного узбережжя від Малі до Анголи включно. Подекуди вони досі відіграють велику роль в суспільному житті, а найчастіше є приналежністю святкового карнавалу.Надзвичайно різноманітні розміри і форми масок, манери їх виконання і матеріали, з яких вони зроблені. Але вони завжди магічні. Маски не тільки відображали зміст місцевих вірувань; вони були необхідною приналежністю секретних товариств родової знаті, свого роду чоловічих клубів, діяльність яких носила в значній мірі культовий характер.Маски були різні. Лицьова маска забезпечена отворами для очей, зрідка - для рота. Іноді роблять рухливу нижню щелепу; паща, забезпечена довгими зубами з очерету, може при цьому відкриватися і з шумом захлопуватися. Лицьова маска закріплюється сіткою або системою шнурків, продітих у верхній край маски і підв'язаних двома стрічками на грудях або до поясу. Танцюрист, крім того, притримує зубами дерев'яний стрижень, що з'єднує бокові краї маски. Маски-шоломи, покриваючи всю голову, не вимагають зав'язок. Є маски у вигляді головного убору, укріплені на круглій плетеній шапочці в горизонтальному або похилому положенні. Існують маски, які носять на лобі, а також масивні маски, що спираються на плечі. Можна зустріти маски, що зображують неживі предмети, наприклад, - будинок з вікнами, пілястрами і розписним візерунком. Іноді стилізація призводить до чисто орнаментальних форм.

Пучина

2022-09-29 10:09:51 UTC

Пучина

2022-09-29 10:13:49 UTC

Дже́мбе — західноафриканський барабан у формі кубка з відкритим вузьким низом і широким верхом, на який натягнено мембрану зі шкіри — найчастіше козячої. За формою належить до так званих барабанів у формі кубка, за звукоутворенням — до мембранофонів. Грають на джембе руками. З часу свого «відкриття» для світу він став дуже відомим.
Грають на джембе двома руками. Основних звуків є три: низький удар (бас), високий (тон) і дзвінкий удар (слеп). Під час гри барабан підвішують спеціальним ременем або кладуть на особливу стійку. Часто на джембе грають сидячи, при чому барабан затискають між ногами. Дехто просто сідає на інструмент, що лежить на землі, проте такий варіант може спричини пошкодження інструмента під тиском ваги людини.

Яценко

2022-09-29 12:19:21 UTC

Яценко

2022-09-29 12:23:28 UTC

Сокур Даша 10 В

2022-10-02 21:30:55 UTC

Види африканських масок

Маска для обличчя: Маски для обличчя застосовуються по всій Африці. Вони є найпоширенішим типом масок і закріплюються на обличчі різними способами. Це можуть бути струни, бантики, закріплені шарфом або навіть тримаються за перуку.

Кришки гребені: Носиться на лобі, залишаючи обличчя власника відкритим.

Маски головного убору: Вони встановлюються на підставі, що сидить зверху голови. Цей тип макс найбільш відомий у бамбари, які є найбільшою етнічною групою в Малі.

Плечові маски: Ці великі і важкі маски сидять на плечах власника.

Шолом-маски: Підходять до всієї голови і, як правило, вирізані з однієї секції стовбура дерева.

Шолом гребенів: Вони не вміщуються на всю голову, а надягаються, як шапка, залишаючи обличчя відкритим.

Сторожук Ліза, 10-В.

2022-10-03 09:34:19 UTC

Іванисик Вероніка, 10-В.

2022-10-03 09:37:43 UTC

Балафон — традиційний західноафриканський дерев'яний ударний музичний інструмент, різновид ксилофона.
Інструмент складається з 15-22 прямокутних дощечок, виготовлених з дерева ши або інших твердих порід. До обробки дощечки сушаться в натуральних умовах і на багатті, при налаштуванні їх підпилюють до отримання потрібного звуку. Під дощечками розміщені резонатори з плодів лагенарії. У них часто насипають дренаж або висушене насіння. Частини балафона з'єднуються між собою шкіряними ремінцями.

Як і на інших подібних інструментах, на балафоні грають спеціальними паличками. Він використовується бродячими артистами-гріотами як сольний інструмент, так і для супроводу співу.

Сторожук Ліза, 10-В.

2022-10-03 09:39:54 UTC

Музика і танці — найважливіші елементи численних обрядів африканців. Наведемо приклад. Коли пігмеї, що живуть у тропічних лісах Африки, побачать веселку, вони зупиняють роботу чи полювання, дивляться на це небесне диво, що є символом Бога, і починають співати або, радше, тягти майже на одній ноті свою «Веселкову пісню». У країні, де там-там настільки красномовно передає звістки на відстані, відокремити музику від танцю доволі складно: звуковий ритм і ритм рухів мають виразність однакової сили. Танцювати африканці вчаться так само безпосередньо, як говорити. Для них танець — не спосіб розважитися, а засіб самовиразитися, висловити свої переживання за допомогою рухів тіла, тобто способом, не менш виразним, ніж мовлення. Коли африканські племена ритмічно тупають ногами, здається, що їхні рухи несвідомі. Тіло танцівника, легке і гнучке, як ліана, наслідує політ птахів чи трепет квітки, передаючи рухом не лише емоції, а й думки та вчинки. Танець наближає до природи, до потаємних сил.

Бездольний Данило

2022-10-03 09:43:59 UTC

Ідіофонні інструментиВони мають власний звук, тому що використовують своє тіло як резонуючу матерію. Це можуть бути ударні інструменти, які виробляють звук в основному за рахунок вібрації свого тіла без повітря, струн і мембран. ~маракаси і брязкальця Дуже широко використовуються на континенті та бувають різних форм, розмірів, матеріалів, природних, штучних, виготовлених зі шкіри, фруктів, кокосів, банок тощо. Начинка може бути будь-якою - від кісточок до насіння. У свою чергу, їх використовують руками або, якщо вони мають іншу форму, їх можна носити на щиколотках, зап'ястях, голові. Проста мбіра може мати від шести до восьми клавіш, але є деякі з 36. Зазвичай на них грають чоловіки та діти, але з деяких пір жінок стало більше. Мбіра Дзавадзіму, «голос предків», має багато можливих тонів, від 22 до 28, якщо він зроблений з металу. Якщо говорити про ксилофони, то є амадінда, баан, балафон і маримба.

Духові ідіофони — звук видобувається в результаті збудження вібратора від потоку повітря, що на нього скеровується. Деякі дослідники відносять до цього типу інструментів акордеони, губну гармонію та інші подібні інструменти[1],[2], однак в класифікації Хорнбостеля-Закса, ці інструменти відносяться до аерофонів.

Фрикційні ідіофони — звук видобувається в результаті тертя інструменту смичком, щіточкою, долонями. Прикладами фрикційних ідіофонів є скляна гармонія, скляна арфа та інші. Деякі композитори-авангардисти використовували як фрикційний інструмент також вібрафон та тарілки, використовуючи замість традиційних паличок смичок.

Іванисик Вероніка, 10-В.

2022-10-03 09:50:14 UTC

Музика і танці — найважливіші елементи обрядів африканців. У країні, де там-там настільки красномовно передає звістки на відстані, відокремити музику від танцю доволі складно: звуковий ритм і ритм рухів мають виразність однакової сили. Танці, пов’язані з різними обставинами життя, настільки ж численні й різноманітні, як самі ці обставини. Наприклад, на початку сезону дощів усі родини на заклик там-таму збираються на обрядове свято першої оранки. Повернення із вдалого полювання або примирення вождів святкують у танцювальному екстазі під ритми барабанів. Аби зцілити хворих, африканці виконують пісні-заклинання і «цілющі» танці, адже, за твердженням знахарів, вони здатні лікувати хвороби.

Артур Рудик 10-В

2022-10-03 09:51:55 UTC

Вувузела, також відома як стадіоновий ріжок — ріжок завдовжки близько метра, що часто використовується вболівальниками на футбольних матчах у Південній Африці. За однією з версій слово походить з зулу що означає «робити шум».
Зроблена з олова вувузела здобула популярність у Південній Африці в дев'яностих роках двадцятого століття. При грі вувузела виробляє монотонний шум, схожий на дзижчання рою бджіл. Вувузела — незамінна «зброя» фанатів на футбольних матчах між найбільшими футбольними клубами Південної Африки.

Артур Рудик 10-В

2022-10-03 09:56:42 UTC

Артур Рудик 10-В

2022-10-03 10:08:00 UTC

-Африканські маски-результат багатовікових нашарувань ідеології, примітивної, часом реакцiйноï, і в той же час вони свідчення надзвичайної
художньоï обдарованостi африканських народів. Вiльний політ фантазії їх творців народжуе форми і образи то реальнi, то фантастичнi, найнесподіваніші, нескінченно рiзноманiтнi i неймовірно химерні.
-Африканські маски використовуються жителями Африки буквально повсюдно: практично жоден захід не обходиться без них. Також без маски складно уявити чаклуна або знахаря, членів таємних товариств.
-Звичайно, маски Африки не можуть бути однаковими для всіх і кожна символізує щось бiльше, нiж просто зовнішній вигляд. У представникiв рiзних вікових груп рiзнi маски, також Їх розмальовку і форма залежать від положення в суспільстві і соціального статусу.
-Рiзнi народи Африки вносять в мистецтво маски свої образи, свої особливі риси. Кожен клан виконує маски в iндивiдуальнiй, часто тотемiстичнiй формi.
В Африці вважається, що світ населений духами - в це вiрять тут буквально всі, навiть представники цивiлiзованих країн. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин. Африканські маски служать своєрідним провідником в цей світ. Тому навіть при похоронах вони використовуються, тільки в іншому виконанні.
Розділити африканські маски можна також за способами використання:
-лицьові;
-маски-шоломи;
-налобні маски;
-маски-гребенi;
-натiльнi;
-маски-дошки.

Олександр Григоренко 10-Б

2022-10-03 19:08:20 UTC

Палош Ангеліна, 10-А

2022-10-11 15:00:43 UTC

Африканський танець є зразком найдавнішої форми світової хореографії, зберегла багато старовинні елементи. Кожне плем`я намагається всім своїм членам ще з дитинства вкласти основи традиційних танцювальних па, щоб вони передавались і далі, новому поколінню. Той азарт, з яким жителі Африки виконують свої звичні танці, передається кожному спостерігачеві, тому в усьому світі вони відомі, і часто виконуються іноземцями, навіть спеціально їх вивчають.

Вперше став помітним інтерес до африканського мистецтва в колоніальному періоді, коли відбувалося взаємодія культур аборигенів і європейських загарбників. Тоді африканські стилі проникли в Європу, і навпаки.

Розрізняються танці народів Африки по регіонах, так як різні частини континенту проходили свої етапи розвитку і історії, деякі з них відчули активний вплив іноземних культур, назавжди змінили традиційні уявлення, наприклад, північноафриканські країни стали арабськими з відповідними проявами мистецтва. Ті ж території, які ізольовані від цивілізації, є носіями традицій, самобутніх і ні на що не схожих. Все це робить континент максимально цікавим в плані різноманітності тутешніх танців, вивчення яких може бути досить тривалим і захоплюючим.

Палош Ангеліна, 10-А

2022-10-11 15:07:19 UTC

●Основні відомості

Кора – африканський струнний щипковий музичний інструмент із 21 струною, поширений у Західній Африці. За будовою та звуком кора близька до лютні та арфи . Кора - центральний інструмент музичної традиції народу мандинка. Він часто використовується разом із джембе та балафоном.

Традиційно на корі грають гриоти — бродячі співаки, оповідачі та зберігачі легенд. Це переважно жителі Гвінеї, Малі, Сенегалу, Гвінеї-Бісау та Гамбії. Майстри гри на корі називають джалі. Досягши майстерності у грі на корі, джалі має сам зробити собі інструмент.

●Влаштування

Кора виготовляється з великого калабаса, що розрізає навпіл і перетягнутого коров'ячою шкірою. Це резонатор; задня його сторона може використовуватись і для підтримки ритму. Резонатор має невеликий отвір. До резонатора кріпиться гриф із зазубринами. Звучання кори схоже на звук арфи , але при грі у традиційному стилі більше нагадує фламенко чи блюзові гітарні техніки. Великим та вказівним пальцями гравець перебирає струни, притримуючи інструмент рештою пальців.

Традиційна кора має 21 струну, одинадцять для лівої руки та десять – для правої. Сучасні кори можуть мати додаткові басові струни (до чотирьох), наприклад, так роблять на півдні Сенегалу. За традицією, струни виготовлялися з тонких смуг шкіри антилопи чи іншої тварини. Зараз струни роблять із нейлонової волосіні або використовують струни для арфи . Іноді такі струни сплітають, щоб зробити їх товстішими.

Кора налаштовується за допомогою переміщення спеціальних шкіряних кілець на грифі. Таким чином можна налаштувати інструмент на одну із чотирьох семинотних гам. Ці гами близькі до західних мажорних та мінорних.

Жемелко Данил, 10-А

2022-10-12 14:41:26 UTC

Маски - характерний і дуже яскравий прояв творчості африканських народів. Вони набули поширення у народів тропічної Африки, головним чином її західного узбережжя від Малі до Анголи включно. Подекуди вони досі відіграють велику роль в суспільному житті, а найчастіше є приналежністю святкового карнавалу.
Надзвичайно різноманітні розміри і форми масок, манери їх виконання і матеріали, з яких вони зроблені. Але вони завжди магічні. Маски не тільки відображали зміст місцевих вірувань; вони були необхідною приналежністю секретних товариств родової знаті, свого роду чоловічих клубів, діяльність яких носила в значній мірі культовий характер.

Жемелко Данил, 10-А

2022-10-12 14:43:21 UTC

Традиційна музика Тропічної Африки формувалася серед народів негроїдної раси в центрі, на півдні й заході. Отже, утворився своєрідний сплав, у якому превалюють традиційні елементи — складна ритмічна структура (поліритмія).
У багатьох країнах континенту набули популярності гріоти — професійні співці і музики, які писали й виконували музику та вірші. Ті, кого запрошували до родин вождів, мали оспівувати благородні справи предків, а також подвиги і мудрість господарів. Інші ж мандрували, співаючи і граючи на святах.

Жемелко Данил,10-А

2022-10-12 14:44:21 UTC

нструментарій народів Африки вирізняється різноманітністю. Основу традиційної музики Африки становить група ударних, в якій центральне місце відведено різним за формами й розмірами барабанам. Від мініатюрного брязкальця до гігантів заввишки у два метри й більше. «Мову» знаменитих там-тамів туземці засвоюють із раннього дитинства. Для африканців звуки цього інструмента супроводжують усе життя: барабани звучать при народженні дитини, на весіллі, під час спілкування з духами, вони скликають людей племені до праці, на полювання, сигналізують про початок війни. Поширений у багатьох регіонах континенту джембе — барабан у вигляді кубка — має поверхню з натягнутої козячої шкіри, на якій грають долонями.
Цікаво, що удари барабанів не лише супроводжують спів і танці, а й використовують для комунікації, наприклад, щоб скликати збори племені. Склалися своєрідні «фрази», які означають «народження», «небезпека», «смерть» тощо. На великі відстані ця ритмічна інформація надходить за допомогою естафети.

Колодій Даша 10-А

2022-10-13 14:39:58 UTC

Дже́мбе — західноафриканський барабан у формі кубка з відкритим вузьким низом і широким верхом, на який натягнено мембрану зі шкіри — найчастіше козячої. За формою належить до так званих барабанів у формі кубка, за звукоутворенням — до мембранофонів. Грають на джембе руками. З часу свого «відкриття» для світу він став дуже відомим.
Джембе — традиційний інструмент Малі. Він набув широкого поширення завдяки утворенню в XIII столітті сильної держави Малі, звідки джембе проник на територію всієї Західної Африки — в Сенеґал, Ґвінею, на Берег Слонової Кістки тощо. Проте у світі барабан став відомим лише в 1940-і рр завдяки виступам гурту Les Ballets Africains. У наступні роки інтерес до джембе швидко і сильно зростав; зараз цей інструмент є дуже популярним, його використовують у багатьох музичних колективах.
Навіть сьогодні в деяких віддалених регіонах джембе можуть використовувати для передачі повідомлень на відстані або замість дзвонів, скликаючи людей до церкви.
Грають на джембе двома руками. Основних звуків є три: низький удар (бас), високий (тон) і дзвінкий удар (слеп). Під час гри барабан підвішують спеціальним ременем або кладуть на особливу стійку. Часто на джембе грають сидячи, при чому барабан затискають між ногами. Дехто просто сідає на інструмент, що лежить на землі, проте такий варіант може спричини пошкодження інструмента під тиском ваги людини.

Колодій Даша 10-А

2022-10-13 14:50:54 UTC

В Африканському танці значною мірою беруть участь всі: традиційно не існує бар'єрів між танцюристами та глядачами, крім духовних, релігійних та ініціативних танців. Навіть ритуальні танці мають час, коли в них беруть участь глядачі. Танці допомагають людям працювати, зростати, хвалити чи критикувати членів громади, святкувати фестивалі та похорони, змагатись, декламувати історію, прислів'я та поезію, зустрічатися з богами. Вони прищеплюють соціальні зразки та цінності. Багато танців виконують лише чоловіки або жінки. Танці часто відокремлюються за статтю, підсилюючи гендерні ролі у дітей. Спільні структури, такі як споріднення, вік та статус, також часто посилюються. Поділитися ритмом — це сформувати групову свідомість, поєднуватися між собою, бути частиною колективного ритму життя, до якого всі запрошені внести свій внесок.
Східноафриканський музикологічний регіон, який включає острови Індійського океану, Мадагаскар, Реюньйон, Маврикій, Комор та Сейшельські острови, був відкритий для впливу аравійської та іранської музики з часів епохи Ширазі . На півдні регіону суахілі культура прийняла такі інструменти, як dumbek, уда і Переддень — навіть барабани індійських табло . Кабосі, яку ще називають мандоліною, невелика гітара Мадагаскару, подібно до кобурських габусі, може взяти свою назву від арабського qanbūs . Кажуть, що Таараб, сучасний жанр, популярний в Танзанії та Кенії, бере як своє ім'я, так і стиль від єгипетської музики, як раніше культивувався в Занзібарі . Останнім часом були і європейські впливи: гітара популярна в Кенії, на Сейшельських островах танцюють контрагенси, мазурка і полька .

Григоренко Олександр 10-Б

2022-10-13 17:42:37 UTC

У багатьох країнах континенту набули популярності гріоти — професійні співці і музики, які писали й виконували музику та вірші. Ті, кого запрошували до родин вождів, мали оспівувати благородні справи предків, а також подвиги і мудрість господарів. Інші ж мандрували, співаючи і граючи на святах.
Інструментарій народів Африки вирізняється різноманітністю. Основу традиційної музики Африки становить група ударних, в якій центральне місце відведено різним за формами й розмірами барабанам. Від мініатюрного брязкальця до гігантів заввишки у два метри й більше. «Мову» знаменитих там-тамів туземці засвоюють із раннього дитинства. Для африканців звуки цього інструмента супроводжують усе життя: барабани звучать при народженні дитини, на весіллі, під час спілкування з духами, вони скликають людей племені до праці, на полювання, сигналізують про початок війни. Поширений у багатьох регіонах континенту джембе — барабан у вигляді кубка — має поверхню з натягнутої козячої шкіри, на якій грають долонями.
Музику Західної Африки слід розглядати під двома основними заголовками: у найпівнічніших та найзахідніших її частинах багато згаданих транснаціональних субсахарських етнічних впливів зустрічаються серед хаусів, фуланів, людей Волофа, ораторів Манди з Малі, Сенегал і Мавританія, в Гур -speaking народів Малі, Буркіна — Фасо і північних половин Гани, Того і Кот — д'Івуар, то Fula знайти по всьому Західній Африці, а також спікери сенуфо з Кот — д'Івуар і Малі .
Центральний регіон африканської музики визначається тропічними дощовими лісами в основі материка. Однак Чад, найпівнічніший штат, має чималий субтропічний і пустельний північний регіон.

Григоренко Олександр 10-Б

2022-10-13 17:48:08 UTC

Як і на інших подібних інструментах, на балафоні грають спеціальними паличками. Він використовується бродячими артистами-гріотами як сольний інструмент, так і для супроводу співу.
Балафон виник у XII столітті у період розквіту імперії Малі. Фактично, сам інструмент називається бала, а балафо означає грати на бала. Проте у західну традицію увійшла назва інструменту балафон. У 1352 році марокканський мандрівник Ібн Батута відвідує малійського правителя Сулеймана Кейта і у трактаті про свою подорож згадує про нгоні та балафон, на яких грали придворні музиканти. Європейські мандрівники описують балафон у XVII столітті. З розвитком работоргівлі балафон потрапляє з рабами до Америки. У газеті «Вірджинія» 1776 року згадуються афроамериканці, що грають на балафоні. В Америці інтрумент зникає у XIX столітті. У 1980-х роках спостерігалася тенденція впровадження африканських мотивів у світову джазову та поп-музику. З цього часу деякі західні музиканти у свій репертуар впровадили балафон. Відомим популяризатором цього інтрументу був малійський гурт Rail Band під керівництвом Саліфа Кейти.

Масова Анна Берімбау — однострунний ударний музичний інструмент, родом із Бразилії. Походження берімбау до кінця не встановлено, але, найімовірніше, він має африканське коріння. Берімбау тісно пов'язаний з бразильським бойовим мистецтвом Капоейра, також є частиною традиції Кандомбле.Існує 3 види берімбау, що розрізняються за тоном: гунга (низький тон), медіу (середній тон) та віола (високий тон). У сучасних школах капоейри використовують усі три види берімбау, але в капоейрі режионал використовували лише гунгу.

2022-10-13 18:20:21 UTC

Беримбау складається з кабаси (резонуючий гарбуз), верги (палиця, на яку натягують струну), арамі (струна), добра (монета) або педра (камінь) (притискають до струни для зміни звуку), кашиші (плетений кошик, який видає додатковий звук при грі) та бакети (паличка, якою витягують звук).

Ткаченко Марія, 10-В

2022-10-16 18:49:06 UTC

https://youtu.be/IA2DWMofD-E

Ткаченко Марія, 10-В

2022-10-16 18:49:44 UTC

https://youtu.be/SMuwFmzhS4M

Горєлова Ксенія 10-в

2022-10-19 11:36:47 UTC

Бурлешина Дар‘я 10-А

2022-10-19 14:42:01 UTC

Даний вид бабрабана являє собою витягнутий національний музичний інструмент Африки нагадує своєю формою кубок або пісочний годинник. Робиться такий африканський барабан джембе з дерева, причому несиметрично:

нижня частина вузька, вона відкрита;
верхня частина широка, закрита шкіряною мембраною.

Бурлешина Дар‘я 10-А

2022-10-19 14:47:04 UTC

Є маски у вигляді головного убору, укріплені на круглій плетеній шапочці в горизонтальному або похилому положенні. Існують маски, які носять на лобі, а також масивні маски, що спираються на плечі. Можна зустріти маски, що зображують неживі предмети, наприклад, - будинок з вікнами, пілястрами і розписним візерунком. Іноді стилізація призводить до чисто орнаментальних форм.

При великій різноманітності конструкцій не дивно, що за розмірами маски бувають від декількох сантиметрів (маски-підвіски, "маски дублікати") до 70 - 80 см; якщо ж узяти до уваги всякого роду навершя - до 10 м (наприклад, "великі маски "догонів, що вживаються у виняткових випадках). Вага масок досягає іноді 30 кг (таку маску несуть два або кілька осіб) і визначає ритм танцю, стрімкі або плавні рухи танцюристів. Важка маска дозволяє лише насилу переставляти ноги.

Бурлешина Дар‘я 10-А

2022-10-19 14:51:04 UTC

В Африці танцюють всі. Ніякої дискримінації по комплекції. Ніякого індивідуалізму. Ніяких «парних бальних» за дуже малим винятком, тільки народні танці. Танцює вся спільнота - від дітей до людей цілком поважного віку. Соліст або пара можуть виступити тільки в середині кола, всередині свого колективу. Але торкатися один одного в цій парі не прийнято. Чіткої межі, до речі, між виступаючими і глядачами немає: останні можуть легко вступити в коло, навіть якщо це ритуальний танець.

Єдине поділ, яке може існувати - гендерна: є танці, які танцюють жінки, є строго чоловічі.

Воротинцева 10-В

2022-10-20 18:13:59 UTC

Петренко Єлизавета 10-б

2022-10-20 21:12:55 UTC

Африканське мистецтво — об'єднана назва культурної діяльності різних етносів, що проживають на африканському континенті.

Витоки африканського мистецтва лежать у глибині віків. Найдавніші відомі намистини в регіоні виготовляли з раковин Нассарія і носили їх як особисті прикраси сімдесят дві тисячі років тому. В Африці дані про виготовлення фарб складним процесом існують приблизно сто тисяч років тому. Про використання пігментів відомо приблизно триста двадцять тисяч років тому. Африканське наскальне мистецтво в Сахарі в Нігері зберігає різьблення віком шість тисяч років. На південь від Сахари, західне культурне мистецтво, давньоєгипетські картини та артефакти, а також корінні південні ремесла також внесли внесок в африканське мистецтво. Часто зображаючи достаток навколишньої природи, мистецтво представляло абстрактні інтерпретації тварин, рослинного світу чи природних конструкцій та форм. Нубійське королівство Куш у сучасному Судані було в тісному контакті з Єгиптом і створювало монументальну скульптуру. У Західній Африці найдавніші відомі скульптури з культури Нок, яка процвітала між 1500 р. до н.е. і 500 р. н.е. в сучасній Нігерії, з глиняними фігурами з видовженими тілами та кутовими формами. Складніші методи виготовлення творів мистецтва були розроблені в Африці на південь від Сахари приблизно в 10 столітті. Серед найбільш помітних досягнень - бронзова робота Ігбо Укву та теракота та металоконструкції Іле Айфе. Бронзові та латунні виливки, часто прикрашені слоновою кісткою та дорогоцінними каменями, стали надзвичайно престижними на більшій частині Західної Африки.

Федотова Аліна 10-Б

2022-11-03 08:48:30 UTC

Цивілізація інків

Значною цивілізацією Південної Америки стала інкська. Інки належали до мовної групи кечуа і займали територію Перу, почасти Чилі, Болівії, Аргентини, Колумбії і Еквадору. Створене ними держава досягла найвищого розквіту в XIV-XV ст. Офіційною назвою інкської держави було «Тауантінсую», «чотири з’єднаних сторони світу». Столицею було легендарне місто Куско.

На чолі держави стояв сапу інка, «Єдиний Інка». Він сприймався «Сином Сонця» (інтіп Чуріна), був наступником Сонячного світила, що зійшов на Землю. Сапа Інка мав особливі інсигнії – червону начольну пов’язку, бахрому, одяг і взуття, прикрашені золотом і коштовним камінням. Одяг та взуття використовувалися тільки один раз, після чого знищувалися. Налобні пов’язка і бахрома носилися довічно і після смерті сапу інки залишалися прикрашати його мумію. Їжу правитель куштував із золотих сервізів, які також були предметом одноразового використання. Дружиною сапу інки могла бути лише сестра – койа. Крім цього, государ мав гарем. Спадкоємець (АУКА) визначався волею государя з числа синів; пріоритет віддавався синові від койі, але далеко не завжди; він міг бути відкинутий через родимки, кривих зубів або з певних інших мотивів.

Існував державний рада, до якої входили родичі сапу інки. Рада обирала верховного жерця – Вільяк Уму, також з числа родичів правителя. Держава поділялося на 4 частини – Кольясуйу, Контісуйу, Чінчасуйу і Антісуйу. Керували ними намісники, суйуйок арукуна, найближчі родичі правителя. Вони ж входили до державної ради.

Інкам було відомо кодифіковане право. Звід інкських законів був складений близько середини XV ст. Пачакуті. Найбільш важким злочином вважалася державна зрада; зі шкіри винного робився барабан, з кісток флейти, будинок винного порівнювався з землею, земельний наділ посипався сіллю. Тяжким злочином вважалося вступити на територію палацу Єдиного Інки, богохульство; за них накладалося смертна кара. Суворо каралися посадові злочини; на звинуваченого чиновника з висоти 1 метр скидався камінь на хребет. Практикувалися покарання без вини – жителів села за злочин на їх території, батька шмаркач. Переслідувалися аборти: за не народженого хлопчика жінка підлягала смерті, за не народжену дівчинку – 200 ударів батогом. Карався інцест. Однак сапу інка не міг одружуватися ні на кого, крім сестри. Були покарання за неробство, лінь. Якщо людина крала від голоду, то карався чиновник, не забезпечив його продовольством. Тяжким покаранням був висновок у в’язницю, тому що камери заповнювалися хижаками, зміями, смертоносними комахами. Якщо ув’язнений не гинув за 48 годин, то вважався невинним, і сапу інка сплачував йому компенсацію.

Товариству інків було властива розвинена стратифікація. Вищий шар становили Капак, знати, що називалася ще хатунрінкрійокі, тобто «Большеухіе», тому що їм відтягувалися вуха в знак високого благородства. Крім знаті виділялися Курако, чиновники. Очолював чиновників тукук Рікою, «той, хто бачить все». Йому безпосередньо підпорядковувалися унукамайокі, наглядачі над 10000 підданих; нижче їх стояли уаранкамайокі, що наглядали над 1000; потім йшли пачакамайокі, доглядачі над ста жителями; ще нижче були пікамайокі, доглядачі над 50, і нарешті, чунчакамайокі, контролери над десятьма підвладними. Основну масу населення становили хатунруна, «маленькі люди», вони платили податки, обробляли громадські землі, виконували міту, різні громадські роботи, 90 днів на рік.

Інкська економіка носила такий же характер, як і майяская: була відсутня приватна власність, не було грошей. Однак була розвинена мінова торгівля. Інки робили очеретяні човни та уампу, плоти з критими будівлями, щоглами і квадратними вітрилами. Вони здійснювали плавання в океан. Відомо, що Тупак Юпанкі здійснив морську експедицію в кінці XV ст. в Тихий океан. Його флотилія складала декілька сотень уампу, на яких знаходилося 20 тисяч чоловік. Експедиція тривала рік, і історики вважають, що Тупак Юпанкі доходив до о.Пасхі. Після цього плавання в Тауантінсуйу з’явилися раби-негроїди.

Інки будували дороги, криті цеглою і мали бордюри. Головна дорога, яку іспанці назвали “Королівської”, перевищувала протяжністю 5000 кілометрів. Дороги місцями прорубувалися в скелях, місцями підіймалися на штучних віадук. Збереглася 13 кілометрова дамба над болотом, що була складовою частиною однієї з державних доріг. Будувалися підвісні мости. Найвідомішим був міст через р.. Апурімак довжиною 80 метрів, на висоті 36 метрів, він був зроблений за наказом Сапа Інки Рокі в 1350 р. і протримався 500 років. Інки першими стали використовувати канатні дороги (Оройя); троси плелися з волокон листя агави; кабінки для подорожніх також були плетеними. Дороги використовувалися для пересування військ, для транспортування товарів, які переносили вручну. Існувала естафетна пошта. Для виконання поштової служби відбиралися самі швидконогі і витривалі юнаки. Посада листоноші (часкі) вважалася почесною. Кращі часкі нагороджувалися сапу інкою. Від Куско до Куму відстань перевищувало 2000 кілометрів, і пошта доходила за 5 днів. За затримку поштової кореспонденції часкі каралися 50 ударами палицею по голові, після чого їм відрізали ноги.

Інки довели до високого мистецтва техніку обробки дорогоцінних металів. “Восьмим чудом світу” назвали конкістадори “Золотий Сад” у Куско, в ньому із золота і срібла були виконані дерева, кущі, квітники; маїсові качани були сплетені з срібною дроту; на лузі паслося стадо лам з дитинчатами, зробленими з дорогоцінних металів, і обидві дюжини таких же штучних пастухів “зривали” золоті яблука з райських дерев; по землі “повзали” золоті змії зі вставними очима з дорогоцінних каменів, “пурхали” золоті метелики, “сиділи” золоті жуки.

Здивування викликає будівельна техніка інків. Столиця їх царства, Куско, захищалася потужною фортецею з трьох рядів стін – Саксауман. Перший ряд стін був викладений з блоків вагою 350 тонн; був зведений 21 бастіон. Шедевром архітектури є Мачу-Пікчу, відкритий в 1911 р. Х. Бінгеном. Це священне місто знаходився на висоті 3000 метрів над рівнем моря, у Старому Світі на такій висоті не будувалися навіть села. У ньому не було вулиць, пересування здійснювалося по сходах, яких налічувалося кілька сотень. Там були інкауасі – Палац правителя, Палац принцеси, Тореон – Кругла башта; у центрі знаходився “Храм трьох вікон”, сонячна обсерваторія інків, “місце, де прив’язано Сонце”. Крім цього, в Мачу – Пікчу був виявлений підземний місто, де зберігалися мумії декількох поколінь сапу інків.

У інків було два типи письма: кіпу, призначене для передачі адміністративно-економічної інформації, і кілька – для передачі традицій і ритуалу, перший тип письма був «вузликовим», використовувалися шнури різної довжини і різного кольору, на яких зав’язувалися десятки видів вузлів, другий тип письма – «рисунчаті». Відомо, що один з самих прославлених правителів інків, Пачакуті, реформатор, філософ і поет, наказав створити мальовану історію свого народу; полотна були вставлені в позолочені рами і поміщені в спеціально побудованому палаці – Пукінканча, який був унікальним архівом і бібліотекою. Сьогодні відомо більше 400 знаків инкского листи. Т. Бартель запропонував розшифровку частини піктограм інків, він прочитав напис на «плащі» Віракочі, нового для інків божества, культ якого ввів Пачакуті.

Велика увага приділялася освіті і наукам. У Куско в середині XV ст. була відкрита вища школа – ячауасі, перший університет Стародавньої Америки. Там викладали видатні вчені, амаута. Викладали ораторське мистецтво, ритуали, право, астрономію, музику. Існували особливі школи для дівчат – аклья-уасі («будинок наречених Сонця»). У них відбирали з усього царства найкрасивіших і навчали жіночим мистецтвам. Деякі ставали фаворитками сапи інки, а багато віддавалися в дар сановникам і чиновникам за заслуги.

Інкська цивілізація проіснувала до 20-х р. XVI ст., До завоювання іспанським конкістодором Франсиско Пісарро. Він захопив і розграбував Куско, полонив останнього сапу інкові Атауальпу, потім звільнив його за фантастичний викуп: протягом 60 днів камера, в якій перебував полонений сапу інка, була наповнена його підданими золотом і сріблом до стелі; було доставлено понад 5 тонн золота і 12 тонн срібла. Незважаючи на це, надалі Атауальпа знову був схоплений і спалений.

Аріна Косова 10-Б

2022-11-03 08:54:37 UTC

Мистецтво доколумбової Америки є результатом взаємовпливу культур різних етносів. Цивілізаційного розвитку високого рівня досягали не тільки державні утворення майя, ацтеків та інків, а й багато інших племен. Уявлення про велич цивілізацій і міст доколумбової Америки дуже неповні, адже більшість із них було знищено конкістадорами.
Значний вплив на мистецтво мала релігія — тотемізм, шаманство, родоплемінні культи духів-покровителів. Індіанці зберігають багато талісманів, особливо статуеток, тому що вірять у їхню магічну силу.

У VII—VIII ст. у Північній Америці на території сучасної Мексики індіанці племені майя засновували міста-держави. Культуру цього народу фахівці часто порівнюють зі стародавніми греками. У доколумбовій Америці майя, безсумнівно, були найвправнішими архітекторами. Відомо понад 100 міст із монументальними кам’яними спорудами, більшість із яких зруйновані. У деяких містах усе ж збереглися чотиригранні ступінчасті піраміди, увінчані грандіозними храмами. У майя та інших індіанців їх використовували переважно як фундамент — уступчастого підніжжя будівель. Не тільки храми, а й світські споруди будували у формі пірамід.
На півострові Юкатан розташоване місто Чичен-Іца, яке стало культурним центром держави. Серед руїн уціліла піраміда з храмом Пернатого змія на вершині. Щорічно в дні осіннього й весняного рівнодення можна спостерігати унікальне видовище: змій «оживає й повзе» знизу і до верху вздовж сходів. Насправді це оптична ілюзія: ефект руху створюється завдяки тіні від східчастих ребер піраміди, яка спадає на балюстраду.
Ще однією розвиненою цивілізацією з високою культурою були ацтеки. Могутня індіанська держава досягла піка розвитку незадовго до колонізації. Легенди розповідають про численні походи цього войовничого народу, допоки вони створили свою імперію, підкоряючи різні племена. Столицю Теночтітлан ацтеки побудували на острові посеред озера Тескоко. У місті було багато озер і каналів, тому мешканці часто пересувалися на човнах, як у Венеції. У ритуальному центрі височіла чотиригранна п’ятиступінчаста піраміда із двома святилищами на вершині.
Теночтітлан ущент був зруйнований конкістадорами. Не залишилося навіть уламків від цієї американської Венеції з уславленими плавучими садами. У руїнах віднайдено камінь Сонця (діаметром понад 3,5 м, вагою 24 т), відомий як «календар ацтеків», який відображав їхні уявлення про Всесвіт і часові цикли світобудови.

Швець Єлизавета 10-Б

2022-11-03 08:59:17 UTC

У своєму розвитку Америка сильно відрізнялася від Європи, Азії та Африки: вона була майже ізольована від них. Але тут також виникли держави, розквітли цивілізації майя, ацтеків та інків, які досягли значних успіхів у ремеслах, науках, архітектурі та мистецтві.
Люди прийшли до Америки близько 25-40 тис. років тому з Північно-Східної Азії. Поступово вони просувалися на південь, освоюючи величезні території. Рідкісні контакти з Європою не відіграли важливу роль ні для Америки, ні для Європи. Коли 1492 р. Колумб досяг Америки, її населяло безліч племен з різним рівнем розвитку; деякі з них створили високорозвинені цивілізації, найвідоміші з яких — майя, ацтеків та інків. Кожна з них не тільки спиралася на власні здобутки, а й засвоювала культурні традиції підкорених народів.
Колумб вирішив, що знаходиться поряд з Індією, і назвав місцевих мешканців індіанцями. Пізніше Америка отримала ще одну назву – Нове Світло (на відміну від Старого Світу – Європи, Азії та Африки).
За рівнем розвитку держави доколумбової Америки можна порівняти з Стародавнім Сходом. Вони використовували працю рабів, але переважали вільні хлібороби і ремісники, об'єднані в громади. Посилювалася влада правителів, які спиралися на чиновників. Великим впливом мали жерці.
Основним заняттям було землеробство, в якому і майя, і ацтеки, і інки досягли високої ефективності, незважаючи на відсутність тяглової худоби та найпростіші знаряддя праці. Вони вміло враховували особливості клімату та ґрунту, створювали тераси для посівів на гірських схилах, зрошували посушливі землі та осушували болота. Ацтеки створювали в озерах насипні острови-грядки. Індіанці вирощували кукурудзу, картопля, томати, какао та бавовну.
Жодна цивілізація доколумбової Америки не знала таких досягнень, що широко застосовувалися в Старому Світі, як колесо, гончарне коло, виплавка заліза. З золота, срібла та міді індіанці робили прикраси та предмети релігійного культу. Великих тварин приручили лише інки - вони розводили ламу, яку використовували для перевезення вантажів та отримання вовни.
Майя, ацтеки та інки дотримувалися різних язичницьких релігій, але їхні вірування мали багато спільного. Їхні божества були тісно пов'язані з небом, небесними тілами та явищами природи, тому астрономічні спостереження та календарні обчислення стали частиною релігійних обрядів і виконувались дуже ретельно та з вражаючою точністю. Священнодії супроводжували всі повсякденні справи. Важливу роль грали людські жертвопринесення.

Павлова 10-А

2022-11-03 10:26:57 UTC

Мистецтво ацтеків як самобутнього народу сформувалося під впливом народів, що проживали на території мексиканської долини до приходу ацтеків і прийшли туди після. Вже в 12 столітті народи, які проживали тут, мали загальну культуру, релігію, та торгівельні зв’язки, а дещо пізніше всі вони були об’єднані під єдиною владою. До народів Європи свідоцтва про ацтекськім мистецтві вперше дійшли завдяки записам іспанських конкістадорів. При цьому загарбники вивозили, переважно, золоті вироби, які потім піддавалися переплавки.
Під час існування ацтекської імперії значно розвинулося образотворче мистецтво, в той час як архітектура не зазнала особливих змін, незважаючи на монументальність ацтекських храмів.

В цілому ацтеки продовжували слідувати традиціям майя і тольтеків. Проте в плані образотворчого мистецтва з’явилися істотні зміни. Приміром, порфировая фігура бога Кецалькоатля, яка сьогодні знаходиться в Парижі, до цих пір вражає вчених своєю складністю та досконалістю технічної обробки. Разом з іншими творами мистецтва тих часів, вона являє віяння абстрактного декоративізму. Зображення різних чудовиськ віддалено нагадували готичних химер, однак не забували ацтеки і про зображенні елементів живої природи.
Це напрямок знаходило відображення у стилістиці побутових речей. Скриньки для коштовностей мали форму різних тварин (найчастіше ягуарів), при цьому дерево инкрустировалось різними прикрасами з дорогоцінних матеріалів. При цьому і «побутове» і релігійне мистецтво мало відповідала віянням реалізму. Наприклад, особа бога дощу Тлалока зображувалося у вигляді безлічі переплетених змій.

Тим не менш, мистецтво ацтеків все ж набувало риси примітивного реалізму, що проявилося у виробах, що належать до 15 і 16 століть нашої ери. В ці часи Тлалок зображувався вже більше схожим на людину, а статуя богині Чальчиутликуе чимось нагадує скульптури інших народів стародавності, що зображали жриць тих чи інших божеств. Під кінець існування ацтекської культури місцеві умільці створювали досить абстрактні твори мистецтва, створюючи свого роду мозаїки з пір’я. В той же час створювалися і досить реалістичні маски із золота, представляють зовсім інші віяння. Оскільки цивілізація ацтеків загинула «насильницькою смертю», процеси її розвитку так і не були завершені. Також і розвиток мистецтва ацтеків були обірвані в момент переходу на новий щабель.
https://www.youtube.com/watch?v=3OCVn5quKFk&ab_channel=NTDRussian

Малиновська Марія 10а

2022-11-03 10:41:02 UTC

Цікаві факти про ацтеків
У ацтеків була своя система рабства. Раби могли заробити достатньо грошей, щоб купити собі свободу. Більш того, рабство використовувалося як свого роду валюта. Ацтеки «продавали себе» в рабство, щоб погашати борги, і навіть продавали своїх дітей на задану кількість років. Рабам дозволялося вступати в шлюб, мати дітей, заробляти гроші і навіть володіти землею.
У ацтеків було прийнято ховати померлих під їх власними будинками. Часто разом з покійним клали вбиту собаку, щоб вона направила душу в загробний світ.

Під час ацтекської церемонії людського жертвопринесення п’ятеро жерців, іноді з розфарбованими в різні кольори обличчями, тримали жертву за руки і ноги. Серце, зване «дорогоцінний орлиний плід кактуса», вирізувалося з живої людини і спалювалося в храмі.

Ацтеки приносили в жертву від 10000 до 50000 осіб на рік. За часів правління Монтесуми II в жертву було принесено 12 000 чоловік за один день.

Ацтеки грали в ритуальну гру з м’ячем, відому як тлачтлі, програвшого в якій часто приносили в жертву богам.

Коли іспанський конкістадор Ернан Кортес прибув до ацтекських земель в 1519 році, ацтеки прийняли його за бога Кетцалькоатля і запропонували йому напій богів: гарячий шоколад.

У ацтеків була особлива порода собак, яку в рідкісних випадках приносили в жертву, а м’ясо вважалося рідкісним делікатесом.

У ацтеків тільки вождям, членам їх сімей, а також жерцям дозволялося носити мантії з пір’я колібрі. Щоб виготовити один такий костюм, необхідно було зловити і обскубти більше 1000 пташок

Штомпель Данило 10-А

2022-11-03 10:46:09 UTC

Кількість виявлених пам'яток, які б дозволили провести аналіз розвитку живопису мая, його етапів та жанрів, довгий час залишалося незначним. До середини 1930-х років всі знання про живопис класичного періоду вичерпувалися декількома розписаними посудинами. Про пам'ятники монументального живопису цього періоду стало відомо пізніше. Дотепер не виявлено жодного досить великого фрагмента маянських рукописів класичного періоду. Знайдені їхні невеликі фрагменти лише при розкопках могил у Вашактуні, Небасі та Сан-Августін-Акасагуастлані. Збережені на залишках листів сліди фарб свідчать, що ці стародавні рукописи, як і пізніші ієрогліфічні кодекси мая, мали крім тексту велику кількість малюнків.

Процес дослідження маяського живопису все ще триває, оскільки в розпорядженні вчених все ще не досить багато прикладів, відчувається обмежена кількість зразків стародавнього живопису мая, що недостатньо для повного відтворення його історії.

Однією з характерних рис древньої маяського живопису є той факт, що всі її пам'ятники являють собою мовби розфарбовані малюнки. На думку дослідників, це пов'язано з тим, що в стародавній Месоамериці, особливо у її південній частині, живопис не був принципово відділений від ієрогліфічного письма, і образотворчі особливості останнього впливали на розвиток і специфіку цього мистецтва.

В кодексах мая (Дрезденськом, Мадридськом і Паризьком) разом з текстом представлені малюнки, що в якісь мірі дають уявлення про малярство мая на папері. У першому рукописі малюнки виконані на більш високому художньому рівні, ніж у двох наступних. Їх відрізняє багата кольорова гама, витонченість, наявність реалістичних елементів. Паризький і Мадридський рукописи більш перевантажені фантастичною і релігійною символікою, доступної лише посвяченим.

Сюжет у маянських розписах зазвичай розгортається в горизонтальних рядах, найнижчі фігури при цьому мисляться як найбільш близькі глядачеві. Таке розташування було єдиним засобом передачі перспективи у стародавніх малярів. Розміри деталей були однакові, незалежно від того, розташовувалися вони на передньому чи задньому плані. Маянські майстри використовували лише первинні, чисті фарби, а перехідні тони переважно зустрічаються рідко. Нехарактерні були контрасти світла і тіні — для розписів мая властиво рівне суцільне освітлення.

З усіх видів живопису мая найкраще досліджений монументальний, оскільки має чітке виокремлення від іншої творчості (рукописів та керамічних написів) та представляє собою суто малювання.

Якимець Богдан 10 А

2022-11-03 10:50:35 UTC

Цивілізація майя зародилася приблизно у 2000 р. до н.е. е. і досягла піку свого розвитку в 250-900 рр. н. е.

Індіанці майя проживали на територіях, які зараз належать Мексиці, Гватемалі, Гондурасу, Сальвадору.

Кожне плем’я утворювало незалежне місто-держава, на чолі якого стояв правитель, він обирався довічно і мав необмежені права.

Медицина майя була досить просунута. Вони зашивали рани за допомогою людського волосся, пломбувати зуби і навіть виготовляли протези. Представники цієї цивілізація неперевершено лікували не тільки переломи кісток, але і були майстерними стоматологами.

Майя використовували засоби знеболювання. Ці люди для різних релігійних ритуалів використовували галюциногенні ліки, які виготовляли з певних видів грибів, берізки, пейота, а так само з тютюну.

Майя були завзятими гравцями мезоамериканської гри в м’яч. Майданчики для гри були знайдені у всіх великих містах цивілізації, а сама гра часто пов’язувалася з обезголовлюванням жертви, швидше за все, з команди, що програла

Майя були, мабуть, першою цивілізацією, яка використала число 0. Згодом індійські математики вперше використовували його як математичну величину при

Жемелко Данило 10-А

2022-11-03 14:57:42 UTC

Живопис у ацтеків відображав вірування того часу і найглибші культурні тенденції, слугував позначенням висоти рангу. Мало світський і релігійний характер. Останнє набуло розвитку у вигляді фресок на стінах храмів.

У центральній частині Мексики традиція фрескового живопису сходить до цивілізації Теотіуакана. Особливий розвиток вона набула в районі між Теночтітланом і проживанням племені міштеків. Проте більшість ацтекського стінного розпису зникло під час штурму, а згодом руйнуванням іспанськими конкістадорами столиці імперії Теночтітлана та інших великих міст ацтеків. Втім у місцях, розташованих далеко від центру країни, зокрема Маліналько, збереглися окремі фрески.

Про основні мотиви фресок відомо лише з відомостей очевидців-іспанців. В першу чергу — це міфологічні мотиви, пов'язані з діями тих або інших богів, насамперед головних — Уїцилопочтлі, Тлалока, Тескатліпоки та Кетцалькоатлем. У палацах відображалися звитяги колишніх та правлячих тлатаоні.

Хоча фрески, що прикрашали стіни храмів і палаців, були переважно знищені, ацтекський живопис зберігся у формі піктографічних рукописів, деякі з них дійшли до нас. Це мистецтво дослідників розміщують десь між писемністю і мініатюрою, з його витонченими, ретельно виписаними знаковими символами, що зображують історичні чи міфологічні сцени.

Яценко 10-А

2022-11-10 16:14:16 UTC

Гіберт 10-А

2022-11-10 17:43:49 UTC

Ацтеки — найбільший народ американських індіанців Мексики, що прийшов у центральну частину країни з півночі в XII столітті. До вашої уваги добірка цікавих фактів про цей дивовижний народ! Ацтеки створили цілі штучні острови, або чинампа, що розташовувалися на озері Тескоко. На цих острівцях вирощували зернові, а також деякі садові культури. Основним внеском ацтеків в розвиток управління стала система комунікацій між завойованими містами. В Месоамериці не було тяглових тварин і колісних транспортних засобів, а дороги будувалися для пересування пішки. Зазвичай будівництво доріг фінансувалося частиною данини. За дорогами постійно стежили, так що навіть жінки могли подорожувати поодинці; мандрівники могли відпочити й попоїсти в особливих упорядкованих для цього місцях, розташованих кожні 10-15 кілометрів. Також цими шляхами постійно курсували гінці (пайнані), що тримали ацтеків в курсі останніх подій. До чотирнадцяти років навчання дітей було в руках їхніх батьків. Ацтеки приносили в жертву від 10000 до 50000 осіб на рік. За часів правління Монтесуми II в жертву було принесено 12 000 чоловік за один день. Ацтеки грали в ритуальну гру з м’ячем, відому як тлачтлі, програвшого в якій часто приносили в жертву богам. Коли іспанський конкістадор Ернан Кортес прибув до ацтекських земель в 1519 році, ацтеки прийняли його за бога Кетцалькоатля і запропонували йому напій богів: гарячий шоколад. У ацтеків була особлива порода собак, яку в рідкісних випадках приносили в жертву, а м’ясо вважалося рідкісним делікатесом. У ацтеків тільки вождям, членам їх сімей, а також жерцям дозволялося носити мантії з пір’я колібрі. Щоб виготовити один такий наряд, необхідно було зловити і обскубти більше тисяч пташок.

Білоус Вероніка 10-В

2022-11-13 11:29:51 UTC

Південноафриканський регіон вважається батьківщиною людства тут же змішалися майже всі існуючі цивілізації старовини і сучасного світу. Вважається, що тутешні знахідки можуть розповісти про перші музичні твори людства. Наприклад, є версії, що такими давніми є пісні бушменів, які нагадують клацання.
Змішуючись, народи Африки переймали культуру і створювали нові традиції, тому з часом найважливішу роль вони стали відводити вокалу замість духових інструментів. причому африканські ритми були різними у різних етнічних груп, так само як і тональність.
Однак стиль виконання залежав від географічного положення і був однаковий для близько проживають племен.
на музичні традиції Африки вплинули не тільки місцеві міграції, а й повсюдна колонізація материка. Приїхавши іноземці суттєво доповнили національні музичні інструменти Африки своїми напрацюваннями:
•акордеон;
•шестиструнна гітара;
•саксофон.
Місцеві музиканти в ці складні роки не могли розвивати свої таланти, і навіть спеціальне навчання їм було не доступно, тому ця сфера культури стала відроджуватися лише з набуттям державної волі.
Національні музичні інструменти Африки
Найчастіше музику африканців асоціюють з африканським барабаном джембе і іншими видами, проте музичні інструменти Африки насправді дуже численні.Барабан - найбільш популярний музичний інструмент Африки
Різноманітність барабанів велике, їх види мають різні форми, розміри і звучання:
•популярні «там-тами»;
•уду з глини;
•«Співаючі» барабани »;
•«Зцілюють барабани» або джембе;
дагомба, піддається лише потомственному барабанщику.
Не тільки в музиці реггі можна почути барабани, а й в таких стилях:
•афробіт;
•балах.
А взагалі будь-який музичний твір, не залежно від стилю і тематики, найчастіше супроводжується цими ритмами, так як африканські барабани можуть видавати скільки завгодно будь-які звуки, потрібні для певного ефекту.
Налаштування цих інструментів приділяють велику увагу, адже висота потрібного тону може залежати від:
місця удару;інтенсивності здавлювання корпусу.
Крім барабанів популярні і такі національні музичні інструменти Африки:
•ксилофон;
•маримба;
•гонг;
•тріскачка;
•дзвіночок;
•бубон;
•примітивні ударні з природних матеріалів.
У шаманів завжди були власні музичні інструменти Африки спеціального призначення, які допомагали здійснювати обряди і управляти енергією. Основні магічні знаряддя:
•бубон;
•варган.
Бубен є одним з найдавніших інструментів, так як зустрічається повсюдно в світових культурах. Цим інструментом шаман керує чоловічий енергією, яка дозволяє впливати активно і ефективно на масу народу. З його допомогою проникнення йде через нижчий світ в верхній.
Хомус, як ще називали варган, є другим знаряддям, за допомогою якого шаман контролює жіночу енергію. Такий інструмент потрібен, щоб індивідуально виходити в певний змінений стан. Це також досить древній інструмент, який використовується у багатьох народів.

Білоус Вероніка 10-В

2022-11-13 11:35:12 UTC

В Африці вважається, що світ населений духами – в це вірять усі. Духи всюди: у воді, в горах, всередині тварин.

Африканські маски служать своєрідним провідником у світ духів. Маски допомагають попрощатися з покійним, поговорити в останній раз і допомогти йому податися в інший світ.

Традиції виготовлення масок на африканському континенті існують вже багато тисячоліть.

Маски в Африці використовуються повсюдно, жоден захід не обходиться без них. Без маски складно уявити чаклуна або знахаря. Маски не можуть бути однаковими для всіх, символізують щось більше, ніж просто зовнішній вигляд.

Своєрідні ритуальні маски потрібні для ритуальних танців, весілля, посвяти чоловіків в наступну вікову категорію, при наділенні статусу.

Розділити африканські маски можна за способами використання:
•Маски шоломи.
•Налобні маски
•Маски – гребені
•Натільні
•Маски – дошки.

Доколумбова Америка

2022-11-15 13:28:02 UTC

Варвара Клокова 10А

Єгоров Артем 10А

2022-11-16 09:19:07 UTC

Більша частина сучасного населення далекосхідного регіону належить до трьох основних груп монголоїдної раси: північної (корінні народи Сибіру і народи північно-східного Китаю); східної (монголи та північні китайці); змішаних та перехідних форм між монголоїдами й австралоїдами (південні китайці, індонезійці, народи Індокитаю, Японії).

Єгоров Артем 10А

2022-11-16 09:20:29 UTC

У ранньому середньовіччі християнство, іслам, юдаїзм та зороастризм пустили коріння на південному та західному узбережжі Індії.^[14] Навали мусульманських армій з Середньої Азії переривчасто заполоняють північні рівнини Індії,^[15] і врешті-решт це приводить до заснування Делійського султанату і включення Північної Індії до космополітичної мережі середньовічного ісламу.^[16] У XV столітті Віджаянагарська імперія створила довговічну композиційну індуїстську культуру на півдні Індії.^[17] Сикхізм, що виник у Пенджабі, відкинув інституціоналізовану релігію.^[18] Монгольська Імперія розпочала в 1526 році два століття відносного^[19] спокою, залишивши спадщину світової архітектури.^[20] Далі поступово встановилося правління Британської Ост-Індійської компанії, що перетворило Індію на колоніальну економіку.^[21] Правління Британської Корони розпочалося в 1858 році. Права, обіцяні індійцям, надавалися повільно,^[22] однак впроваджувалися сучасні технологічні зміни, реформи освіти і суспільного життя.^[23] Виник впливовий націоналістичний рух,^[24] який був відзначений ненасильницьким опором і привів Індію до її незалежності в 1947 році.

Територія Індії — 3 166 829 км² (є 7-ю країною у світі за географічною площею). Довжина з півночі на південь — понад 3000 км; з заходу на схід — близько 2000 км. Кількість населення — 1 млрд 358 млн осіб (2013 р.; у 1990 р. — 844 млн.) Це друга за величиною населення, — після Китаю, — держава на планеті Земля. Столиця — Нью-Делі. Найбільші міста: Колката (понад 16 млн жителів), Мумбаї (Бомбей) (понад 15 млн жителів), Ченнаї (Мадрас) (6 млн жителів), Хайдарабад (5 млн жителів), Бенгалуру (4,5 млн жителів), Ахмедабад (4 млн жителів)

За рівнем розвитку економіки (паритет купівельної спроможності) Індія займає 4-е місце у світі. Грошова одиниця — індійська рупія= 100 пайсам. Експорт: чай, кава, залізо, сталь, спеції та прянощі, текстиль, коштовне каміння та ювелірні вироби, техніка, хімікати, шкіра та шкіряні вироби, риба. Партнери в експорті: США (17 %), Об'єднані Арабські Емірати (8,8 %), Китай (5,5 %), Гонконг (4,7 %), Велика Британія (4,5 %), Сінгапур (4,5 %) (2004). Імпорт: нафта, машини та механізми, коштовне каміння, міндобрива, хімікати. Партнери в імпорті: Китай (6,1 %), США (6 %), Швейцарія (5,2 %), Бельгія (4,4 %) (2004)

Офіційна мова — гінді та (тимчасово) англійська, також 21 регіональна мова. Членство у міжнародних організаціях: ООН, Рух неприєднання, ЮНІСЕФ, ВООЗ, Міжнародна організація космічного зв'язку «Інтерсупутник», Всесвітня продовольча програма, МОП, SAARC, МБРР, МАР тощо. Індія — колиска деяких із найдавніших цивілізацій. Через великі розміри населення та темпи економічного розвитку, Індію розглядають однією з потенційних наддержав.

Братченко Ілона 10-Б

2022-11-17 23:34:26 UTC

Латинська Америка
Латинською Америкою називають регіон Західної півкулі, розташований між США і Антарктидою.
Геополітично, Латинська Америка поділяється на 20 незалежних держав і декілька залежних територій.
З 33 держав регіону тільки Парагвай і Болівія не мають безпосереднього виходу до моря.
ЕГП Латинської Америки визначається також тим, що вона знаходиться порівняно близько від США, але на значній відстані від інших великих регіонів.
У складі Латинської Америки виділяють кілька субрегіонів. Це Середня Америка (Мексика, країни Центральної Америки і Вест-Індії), Андські країни (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія, Чилі), країни басейну Ла-Плати (Парагвай, Уругвай, Аргентина), Бразилія.
Назва «Латинська Америка» поясняється істотним впливом на цей регіон мови, культури і звичаїв романських (латинських) народів Піренейського півострова.
За рівнем економічного розвитку майже всі держави Латинської Америки належать до країн, що розвиваються.
Лише Куба є країною з плановою економікою.
Латиноамериканські країни, що розвиваються, різні за рівнем економічного розвитку.
До нових індустріальних країн (НІК) відносять Бразилію, Мексику та Аргентину. До них наближаються Венесуела, Колумбія, Чилі.
Потреби в імпорті переважають можливості експорту, тому структур зовнішньої торгівлі незбалансована.
Всі країни Латинської Америки залежать від зовнішніх позик та інвестицій.
Всі країни регіону вивозять продовольство – каву, какао, цитрусові, банани, цукор, зернові, м'ясо.
Окремі мають вузьку спеціалізацію. Наприклад, світовим експортером кави є Бразилія, Колумбія, зернових - Аргентина, бананів - Еквадор. Аргентина та Уругвай - визнані світові лідери в експорті шкіри та м'яса.

Григоренко Олександр 10 - Б

2022-11-20 15:07:10 UTC

Цивілізація інків
Іншою значною цивілізацією Південної Америки стала інкська. Інки належали до мовної групи кечуа і займали територію Перу, почасти Чилі, Болівії, Аргентини, Колумбії і Еквадору. Створене ними держава досягла найвищого розквіту в XIV-XV ст. Офіційною назвою інкської держави було «Тауантінсую», «чотири з’єднаних сторони світу». Столицею було легендарне місто Куско.

Сторожук Ліза, 10-В

lizastorozuk7 — 2022-11-20 19:39:33 UTC

[Архітектура Інків]
Доколумбова цивілізація інків Перу, Болівії та Еквадору створювала монументальну архітектуру починаючи з 1100 і закінчуючи іспанським завоюванням в 1532 р. Вони поклонялися богу Сонця і його земному втіленню - Інці. Винахідливість інків дозволила їм використати на благо собі гірський ландшафт Анд, влаштовуючи свої міста у стратегічних пунктах, створюючи складну систему терас. Вони споруджували релігійні або священні будови, такі як вигин, навколо природних джерел і скельних формацій. Скоріше дипломати, ніж воїни, вони збудували цілу мережу доріг. Мистецтво кладки каменю, як і використання золота, досягло свого піку у будівництві палаців та храмів у XV ст.

Будинки інків будувалися з грубо обтесаних полігональних каменів, які підганяли, розбиваючи один про одного доти, доки вони не стануть на місце. Така техніка використовувалася як для будівництва легких цегляних будівель, так і у великих будівлях.
https://youtu.be/HGDwXTJMMZI

Федотова Аліна, 10-Б

2022-11-26 18:18:14 UTC

Живопис Латинської Америки.
На півдні Перу в пустельних районах знайдені всесвітньо відомі лінії Наска (площа – 59 км в довжину, 1,6 км в ширину), які помітні лише з висоти пташиного польоту. Це цілий комплекс з 300 геогліфів (малюнків або геометричних фігур на поверхні землі, що з’явились в результаті зняття трав’яного покрову або розстановки каміння): прямих ліній, геометричних фігур, зображень тварин та птахів. Можливо лінії виконували роль схеми розміщення водних джерел, календаря, астрономічної обсерваторії, були ритуальними шляхами (гіпертрофовані варіанти традиційних доріг, якими шамани супроводжували душі на той світ), місяцями для посадки космічних кораблів. Про лінії стало відомо у 1920-ті рр. Спосіб створення ліній – пласти залізної руди, що вкривала поверхню пустелі знімали, відкриваючи грунт світлішого відтінку. Іноді для більшої виразності підкреслювали форму об’єктів за допомогою каміння. Лінії Наска є дітищем культури Наска, що існувала в цьому регіоні з 300 р. до н. е. до 800 р. н. е. Аналізи відносять малюнки до 525 р. н. е. У 1946 році американський фотограф Джаз Хейлі, який досліджував історію майя, потрапив у загублене в джунглях священне місто Укуль. Головною спорудою центру міста був триярусний акрополь (висока частина, первинне поселення, що слугувало для захисту громадян), на якому розташовано понад 10 різних культових будівель. В одному з цих храмів виявив унікальні кольорові розписи, датовані кінцем VІІІ ст. Завдяки їм місто отримало нову назву – Бонампак («розфарбовані стіни»). Це монументальне мистецтво (живопис на архітектурних спорудах), яке дістало назву муралізм (настінний живопис). На початку ХХ ст. молоді художники, натхненні Мексиканською революцією, проголосили нові творчі ідеї: - мистецтво має бути масовим; - мистецтво має бути народним; - мистецтво має відроджувати давню культуру індіанців. Відтоді стіни громадських будівель стали оформляти циклами фресок, сюжети яких відображали життя народу, його боротьбу та історію країни. Ідеї свободи і прав простих людей лягли в основу муралізму. Муралісти хотіли показати трагедію людей, загнаних у суспільство насильства та безправ`я.

Варвара Клокова 10А

2022-11-29 14:24:45 UTC

Розвиток культури Латинської Америки мав свою специфіку. З ім`ям Колумба традиційно пов`язують початок колонізації Нового Світу. Знищення індіанців, панівне становище іспанців дало шлях розвитку європейському стилю на території Латинської Америки. Можна виділити три основні компоненти майбутніх латиноамериканських націй: індіанці, європейці, негри; мова, якою говорила більшість жителів Латинської Америки була іспанська. Про синтез культур свідчать індіанські язичницькі емблеми і символи в оздобленні церков з одного боку, та застосування мистецьких архітектурних стилів ренесанс та бароко, з іншого. Увібравши та «переплавивши» творчі здобутки європейської, африканської та індійської цивілізації, США протягом ХХ ст. досягли надзвичайних успіхів практично в усіх видах мистецтва, а в деяких навіть стали лідером. Упевненість американських митців, їхня внутрішня свобода, прагнення перевершити досягнення минулих епох й усталених художніх традицій значною мірою збільшили різноманіття напрямів в образотворчому мистецтві, відкрили нові горизонти для музичного мистецтва та сприяли оновленню театрального мистецтва й розвитку кіно. Сьогодні культура США – це простір для творчості, швидкість у реалізації задуму, неймовірна палітра мистецьких пошуків, трансформація елітарного в популярне й навпаки. Видатні митці США відкрили нову сторінку в історії світового мистецтва, збагатили його звучанням невідомих досі ритмів і образів. Культура Латинської Америки представлена традиціями понад тридцяти країн, колишніх іспано-португальських колоній, розташованих на території від США до Антарктиди. Цей регіон охоплює Мексику, держави Центральної Америки, островів Вест-Індії та материк Південна Америка. Це вражаючи барви природи, що надихають митців; неповторні традиції різних етносів, які дбайливо їх зберігають, поважаючи інші. Це таємниці унікальних цивілізацій майя, ацтеків, інків. Це й аргентинське танго, бразильський карнавал, архітектурні шедеври Мексики, колоніальна архітектура Парагваю, іспанська архітектура, перегони на каное в Пуерто-Рико, водоспади Венесуели.

Швець Єлизавета 10-Б

2022-12-01 08:55:54 UTC

Культура Латинської Америки представлена традиціями понад тридцяти країн, колишніх іспано-португальських колоній, розташованих на території від США до Антарктиди. Цей регіон охоплює Мексику, держави Центральної Америки, острови Карибського моря та Південну Америку. Це вражаючи барви природи, що надихають митців; неповторні традиції різних етносів, які дбайливо їх зберігають, поважаючи інші. Це таємниці унікальних цивілізацій майя, ацтеків, інків. Це й аргентинське танго, бразильський карнавал, архітектурні шедеври Мексики, колоніальна архітектура Парагваю, іспанська архітектура, перегони на каное в Пуерто-Рико, водоспади Венесуели.

Фещенко Ілля 10-Б

2022-12-01 09:17:22 UTC

Мистецтво північноамериканського культурного регіону пройшло довгий історичний шлях, йому притаманна еклектичність, стильове розмаїття, що не дивно для мультикультурного суспільства.

Архітектура Північної Америки колоніального періоду мала наслідувальний характер, зазнала насамперед впливу класицизму, на відміну від Латинської Америки, де тривалий час панувало бароко. Коли на зміну колоніальному періоду прийшов час національного відродження, у великих містах почали будувати величні громадські споруди. В архітектурі США запанувала естетика неокласицизму. Неокласичні риси національного стилю були яскраво втілені під час будівництва Вашингтона. Зразком став знаменитий Капітолій — будинок для засідань Конгресу, розташований у самому серці столиці США. Його сплановано так, щоб нагадувати про велич Давнього Риму. Праобразом купола вважається собор Святого Петра в Римі. Будівництво вели кілька поколінь архітекторів, будівля неодноразово модернізувалася. Траплялися й інші стилі. Неоготичний стиль використовували, але переважно при будівництві університетів, церков, садиб. Зразком неоготичного стилю є Прінстонський університет.

Міфтахов Ярослав, 10-Б

2022-12-01 09:20:12 UTC

Латинська америка - це ціла збірка з різних культур, що зібралися у один великий латиноамериканський єтнос.
Через конкісту та її мету завоювання нових земель, на знищеній індіанській культурі почала будуватися нова, латино-американська культура.
Будували за зразком Європи під керівнитством іспанців, тому пануючий у тогочасній Європі бароко був перевезений прямо за океан та змішувався з архітектурою індіанців, утворюючи свій неповторний стиль. У той час будували гіганські католицькі храми та собори з органами, величні церкви та маєтки, прекрасні фрески та малюнки.

Після завоювання незалежності більшою частиною латинських країн, у них почалася єпоха класицизму. З'явилися перші школи мистетств, художники - взірці для наслідування, собори та навіть цілі міста, що потрапили до списку ЮНЕСКО.

Латинська америка - це справжня унікальщина з світу мистетства зі своєю немалою історією та унікальною стилістикою.

Павлова 10-А

2022-12-01 09:35:41 UTC

Архітектура Північної Америки колоніального періоду мала наслідувальний характер, зазнала насамперед впливу класицизму, на відміну від Латинської Америки, де тривалий час панувало бароко.

Особливості архітектури США

Коли на зміну колоніальному періоду прийшов час національного відродження, у великих містах почали будувати величні громадські споруди. В архітектурі США запанувала естетиканеокласицизму. Неокласичні риси національного стилю були яскраво втілені під час будівництва Вашингтона.
Зразком став знаменитий Капітолій— будинок для засідань Конгресу, розташований у самому серці столиці США. Його сплановано так, щоб нагадувати про велич Давнього Риму. Праобразом купола вважається собор Святого Петра в Римі. Будівництво вели кілька поколінь архітекторів, будівля неодноразово модернізувалася

Капітолій. Цікаві факти

•Капітелі колон прикрашає не лаврове листя, а «місцеві» качани кукурудзи і тютюнове листя.

•На куполі стоїть шестиметрова статуя Свободи.

•Вага купола чотири тисячі тонн.

•Фрески відображають 200-річну історію держави.

•Щоб не закривати величну будівлю, навколо немає ніяких забудов.

Луїс Салліван – батько хмарочосів.

Гарант-білдінг (Guaranty Building) є одним із шедеврів архітектурної творчості Луїса Саллівaна. Луїс Саллівaн працював над проектом Гарант разом з Данкмаром Адлером, що взяв на себе все інженерне забезпечення проекту. Будівля Гарант - це їх спільний твір. Будівля Гарант нагадує, побудовану 5-ма роками раніше будівлю Уейнрайт-білдінг

Жемелко Данило 10-А

2022-12-01 10:38:15 UTC

Жемелко Данило 10-А

2022-12-01 10:41:25 UTC

З моменту відкриття Америки європейцями архітектура цього культурного регіону починає розвиватися за європейськими зразками. Але скоро, під впливом місцевих соціально-економічних і кліматичних умов, вона набуває місцевих відмінностей, а в XVIII — на початку XIX ст. — і національних особливостей. Основним видом будівництва і ведучим архітектурним типом у іспанських колоніях було зведення храмів. Саме культове зодчество підпорядкувало і об'єднало в собі всі види образотворчих мистецтв.
Узагальнюючий приклад міст латиноамериканського культурного регіону — місто Ріо-де-Жанейро. «Бог створив світ за шість днів. На сьомий він створив Ріо-де-Жанейро», — з любов'ю жартують бразильці і вважають своє прекрасне казкове місто справжнім земним раєм. Воно друге за величиною місто в країні (після Сан-Паулу) і четверте в Південній Америці. Ріо-де-Жанейро є адміністративним центром однойменного штату. Населення — 6,4 млн. осіб.

Яценко Дар'я

2022-12-02 12:01:08 UTC

Яценко Дар'я

2022-12-02 12:05:32 UTC

Яценко Дар'я

2022-12-02 12:12:03 UTC

Північна Америка Варвара Клокова 10А

2022-12-03 14:35:59 UTC

Північна Америка є третім за розмірами континентом світу після Євразії та Африки. Тут розташована одна з найважливіших країн світу США, високорозвинена Канада, густонаселена Мексика й багато дрібних держав із цікавими латиноамериканськими традиціями. Північна Америка тягнеться від екватора на півдні до полярних широт на півночі, тому тут є всі кліматичні зони Землі.
● Чисельність населення Північної Америки становить 579 млн осіб.

● Континент омивається декількома океанами: Північним Льодовитим океаном на півночі, Тихим океаном на півдні й заході, Атлантичним океаном на сході. На південному сході, Північна Америка омивається Карибським морем. Континент займає площу приблизно 24 709 000 квадратних кілометрів, що становить приблизно 16,5 % від загальної площі суші на Землі.

● До Північноамериканського континенту належать 23 країни. Це США, Канада, Мексика, Гренландія, Бермудські острови і всі країни Центральної Америки та Карибського басейну. Найбільш населеною країною є США — 327 млн осіб. Друга за чисельністю населення країна, Мексика — 129 млн осіб. Канада на третьому місці — 37 млн осіб.

● Христофор Колумб відкрив Америку в 1492 році. Але норвезькі поселенці прибули трохи раніше, в 11-му столітті. Але, насправді вчені вважають, що перші корінні народи прийшли на континент приблизно 15 000 років тому, які мігрували з Євразії. Як вони це зробили, ми можемо тільки здогадуватися, але більшість вчених вважають, що вони перетнули перешийок, який був колись у Беринговій протоці між сучасною Аляскою й Сибіром.

● Європа колонізувала (захопила) Північну Америку в епоху Великих географічних відкриттів. Іспанія, Франція та Великобританія зайняли території в Північній Америці. Наприкінці 18 і на початку 19 століть, населення цих територій розпочало боротьбу за незалежність. Ця боротьба призвела до утворення декількох країн. Сполучені Штати Америки були сформовані з 13 британських колоній, у той час, як Канада стала результатом об’єднання британської і французької територій.

● Деналі — найвища гора в Північній Америці. Її висота становить 6 190 метрів над рівнем моря. Гірський пік розташований у центрі Аляски, ця вершина забрала життя в понад 100 альпіністів.

● У Північній Америці немає жодної країни, позбавленої виходу до моря чи океану.

● Свою назву цей континент отримав на честь мореплавця Амеріго Веспуччі.

● Найпівнічнішою точкою Північноамериканського материка є острів Гренландія, до речі, найбільший у світі.

● Колись Північна Америка була з’єднана з Євразією перешийком. Потім цей перешийок під впливом тектонічних сил опустився під воду, утворивши Берингову протоку. У районі цієї протоки Північноамериканські береги відокремлює від російських відстань усього 4 кілометри.

● На цьому континенті розташований Великий каньйон, найбільший каньйон на Землі.

● Тут буває жарко. У Долині Смерті (США) одного разу була зафіксована рекордна температура +57 ℃.

● Найбільше місто в Північній Америці — мексиканська столиця Мехіко. Тут живе приблизно 20 млн осіб.

● Руйнівні торнадо тут зароджуються набагато частіше, ніж на будь-якому іншому континенті.

● У Північній Америці вирощується близько половини всього світового врожаю кукурудзи.

● У Північній Америці багато прісноводних водойм, наприклад тут найбільша у світі система озер із прісною водою, озеро «Верхнє» найбільше у світі прісноводне озеро за площею й четверте за об’ємом. Тут протікає Міссісіпі, одна з найбільших річок світу (3 734 км).

● Домінантні мови в Північній Америці — іспанська, англійська та французька. А ось у Гренландії проживають люди, що говорять в основному данською мовою.

● Найбільша країна за площею на континенті — Канада.

Пучина В. 10А

2022-12-03 15:14:19 UTC

Чичен-Іца на карті розташований в Мексиці, в 120 км на південний схід від Меріда, столиці півострова Юкатан, і в даний час є не тільки одним з найбільш відомих міст періоду Майя, але і не без підстав його вважають новим чудом світу. Раніше це поселення називалося інакше - «Уукіл-абнал» ( «Сім Кустов»). Своє теперішню назву Чичен-Іца отримав дещо пізніше, коли слава про колодязь, в якому здійснювали жертвоприношення, поширилася по довколишніх областях, внаслідок чого місто було перейменовано в «Колодязь племені Іца»: «чи» означало «гирло», «чен» - «колодязь »і« ица »- так називалася одна з племен майя, які заснували поселення. Місто Чічен Іца на ті часи був досить великим: площа його становила близько 10 кв. км. Незважаючи на те що від більшості будівель залишилися лише руїни, деякі споруди (в основному культового характеру) збереглися непогано і викликають величезний інтерес не тільки в учених і дослідників, а й у багатьох жителів нашої планети.

- Дослівно назва міста перекладається як "місцевість поруч з колодязем племені Іца"
- Площа тут близько 400 квадратних кілометра.
- Найбільша піраміда зветься "Ель Кастіліо". Вона була побудована у 9 столітті нашої ери, як храм богу Кукулькану, який згідно вірувань мая, являвся у вигляді змії
- У грудні 2005 року археологічний об'єкт Чечен-Іца за участі 100 мільйонів людей був віднесений до "Семи сучасних чудес світу"

Сторожук Ліза, 10-В

lizastorozuk7 — 2022-12-03 17:16:07 UTC

Одне з найкрасивіших міст
Латинської Америки і світу —
Ріо-де-Жанейро — оточене
півкільцем гір і морем. З
висоти пташиного лету з
верхівки гори Корковаду цю
красу споглядає гігантська
статуя Христа Спасителя —
символ міста і Бразилії.
Розкинуті руки Христа ніби
обіймають місто. Здалеку
скульптура «прочитується»
як величезний хрест і
викликає захоплення.
Монумент обрано одним з
нових семи чудес світу.

Лубяна Катерина 10-А

2022-12-05 08:51:52 UTC

Унаслідок конкісти, перед якою стояли завдання відкриття і завоювання нових земель, християнізації населення, відбувся рішучий поворот у розвитку мистецтва тепер уже Латинської Америки. На руїнах знищеної індіанської культури колоністи споруджували церкви і монастирі, маєтки й навіть міста. Будівництво вели за європейськими зразками під керівництвом іспанців і португальців. Будівельниками зазвичай були індіанці, а пізніше також метиси і привезені темношкірі раби. Більшість католицьких храмів стоять на фундаментах зруйнованих храмів і палаців індіанців.
Самобутнім зразком колоніального стилю бароко в католицькій архітектурі другої половини XVIII ст. є комплекс споруд церкви Бон-Жезус-ду-Конгоньяс бразильського архітектора і скульптора Алейжадінью. Величні сходи прикрашали фігури 12 пророків. В інтер’єрах каплиць митець створив шість скульптурних груп із 66 статуй у людський зріст.
Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці в Мехіко — один з найбільших і найдавніших католицьких храмів у Латинській Америці. Фасади собору оздоблені багатими порталами в обрамленні колон і статуй. Бароковий головний портал собору — найвищий.Інтер’єр собору вирізняється багатством декору, розкішним оздобленням золотом, перламутром, слоновою кісткою. Вітражі заливають собор янтарним світлом. П’ять вівтарів виконані у стилі бароко, головний Вівтар Прощення виготовлений із мармуру, оніксу і золота.
Культова архітектура Латино-Американського регіону з характерними для неї гігантськими масштабами й багатством скульптурного декору характеризується терміном ультрабароко. Участь індіанських майстрів позначилася на декоративному оздобленні низки церков, де виявляються несподівані для канонів католицизму язичницькі емблеми й символи, наприклад знаки сонця.

Лубяна Катерина 10-А

2022-12-05 09:41:16 UTC

Своєрідність різних видів мистецтва американського культурного регіону, які обумовлені їх історичними, соціально-політичними та етнічними особливостями, краще всього розглядати на прикладі мистецтва Сполучених Штатів Америки.
Головними факторами, що вплинули на формування національної ідентичності США, були принципи, що покладені до Декларації Незалежності, релігійна філософія — протестантська етика і пуританська мораль, ідеї свободи і демократії, а також строкатий етнічний склад країни, де кожна нація зберігала культурні традиції своєї батьківщини. Створення мистецтва США відбувалося на основі синтезу не тільки різних національних, але й расових культур — американських індіанців, народів Африки, іммігрантів з Європи, а пізніше і переселенців із країн Азії (Ізраїлю, Іраку, Сирії, Туреччини, В'єтнаму та іншіх). Саме це зіграло важливу роль у розвитку національної самосвідомості молодої держави, формуванні її нових культурних принципів, пріоритетів, громадської думки і особливо художніх традицій різних видів мистецтва. Зараз кінематограф, телебачення, музика США служать фундаментом світової масової культури.

Музичне мистецтво США
У період утворення держави США (1776 р.) особливого поширення набули патріотичні пісні. Поступово музика міцно ввійшла до повсякденного життя — набуло популярності домашнє музикування: концерти салонного характеру, танці.

Кінематограф США
У різних жанрах національної кінопродукції США теж були сформовані власні кінематографічні типові образи, які пов'язані з історичним розвитком американської нації. Провідними жанрами, які становлять специфіку американського кіно є вестерн, кримінальні фільми, мюзикли, фантастика, фільми-катастрофи. У них уже давно існують стійкі стереотипи образів героїв.

Особливості живопису США

Перші твори живопису саме у США з'явилися у XVII ст. — це замальовки, зроблені учасниками дослідницьких експедицій. Професійні художники з'явилися в американському культурному регіоні тільки на початку XVІІІ ст. З усієї палітри жанрів живопису найбільш міцно закріпилися два: портретний жанр і пейзаж.Насичене ХХ ст. різними напрямками в живописі США представлено: живописом магічного реалізму, де реальність швидше нагадує сон або галюцинацію. У безпредметному живописі особливої уваги заслуговує абстрактний експресіонізм — це американський «винахід» малювати картини, проливаючи на полотно фарби.

Культура Латинської Америки

2022-12-06 18:39:43 UTC

Культура Латинської Америки – це справжній карнавал, запальні ритми танго, футбол і тісні взаємини етносів вірувань і традицій. Говорячи про латиноамериканську культуру, можна вказати на три головні напрями. Одне з цих напрямків – культура танцю. Танець в Латинській Америці – це варіації на вільну тему, за допомогою яких цей латиноамериканець може розповісти про все в своєму житті: про вірність, зраду, любові, втрати, скорботи, болю і патріотизм. Одним з головних латиноамериканських танців є танго, батьківщина якого Аргентина. Багато хто навіть схильні заявляти, що танго – є втілення латиноамериканської культури. Навіть бразильський карнавал не обходиться без танго, хоча на ньому править запальна самба. Іншим напрямком латиноамериканської культури є, безумовно, екологічна культура . Багато латиноамериканців з трепетом ставляться до природи свого континенту. Однак в цьому випадку існує і досить серйозна проблема, пов’язана з вирубкою лісів Амазонії. При цьому вирубка знищує не тільки реліктові дерева і численних тварин тропічних лісів, а й дивовижну культуру племен амазонських індіанців, яких залишається все менше. Екологічна свідомість латиноамериканського народу перешкоджає варварському відношенню до національних культур, однак економіка диктує свої правила подальшого розвитку.

Ткаченко Марія, 10В

2022-12-06 19:23:07 UTC

Культура Північної Америки охоплює звичаї та інші результати проявів людської творчої діяльності, що були досягнуті у Північній Америці. Зародження північноамериканської культури розпочалося у період між 40 000 і 16 500 роками тому, у період танення крижаного покриву, що був сформований у період останнього льодовикового максимуму. Саме це дозволило палеоіндійським народам мігрувати з території Азії на північноамериканський континент через Берингів перешийок, сформувати певну самобутність і врешті-решт породити такі цивілізації, як імперія ацтеків або цивілізація будівельників курганів. Але у зв'язку з колонізацією Північної Америки країнами Європи і подальшою масовою міграцією з європейських країн з XVII століття в північноамериканській культурі спостерігається все більший вплив Європейської цивілізації. Отримане в результаті поєднання європейських і місцевих звичаїв сформувало те, що зараз називають північноамериканською культурою.

Родіон Зінченко 10а

2022-12-14 16:17:33 UTC

Мистецтво північноамериканського культурного регіону пройшло довгий шлях, йому притаманна еклектичність, стильове розмаїття, що не дивно для мультикультурного суспільства. І сьогодні залишається загадкою Зміїний курган в Огайо, створений корінним населенням Америки. Він є найбільшою земляною спорудою в світі і одним з декількох давніх курганів Північної Америки. Каньйон Чако – церемоніальний центр корінного американського населення, розташований в середині пустельних районів штату Нью-Мексико. Загадкові лінії, мов промені, розходяться від комплексу Чако в різні боки на 51 км. Загадковий пагорб, названий Американським Стоунхенджем, розташований в 64 км північніше Бостона (штат Нью-Хемпшир). Це таємничий мегалітичний комплекс з хаотично розташованого каміння, кам’яних стін та підземних камер. Загадковий пагорб – лише одна з сотень незвичайних кам’яних будівель, розташованих в Північній Америці. До комплексу входить велика кількість каміння з зображеннями. Архітектура Північної Америки колоніального періоду мала наслідувальний характер, зазнала насамперед впливу класицизму, на відміну від Латинської Америки, де тривалий час панувало бароко. Коли на зміну колоніальному періоду прийшов час національного відродження, у великих містах почали будувати величні громадські споруди. В архітектурі США запанувала естетика неокласицизму. Її риси втілені під час будівництва Вашингтона. Зразком став Капітолій (будинок для засідань Конгресу). Він спланований так, щоб нагадувати про велич Давнього Риму. Прообразом купола вважається собор Святого Петра в Римі. Будівництво вели декілька поколінь архітекторів, будівля неодноразово модернізовувалася. Використовувався і неоготичний стиль, переважно при будівництві університетів, церков, садиб. Зразком неоготичного стилю є Прінстонський університет. На початку ХХ ст. Америка почала стрімко висуватися на світовій арені як найбільша індустріальна держава. З появою «чиказької школи», засновником якої став «батько американського модернізму» Луїс Генрі Салліван (1856-1924), зодчество позбавляється європейського впливу, в ньому почали домінувати прості конструкції зі скла і бетону (наприклад, Гарант-білдінг у Буффало). Сполучені Штани Америки – батьківщина і світовий лідер з будівництва хмарочосів, адже перший з`явився саме у Чикаго. На архітектурні проекти хмарочосів вплинув стиль ар-деко. Одним з кращих його зразків вважають Крайслер-білдінг, що став символом Нью-Йорка. Королівський музей провінції Онтаріо в канадському місті Торонто – найбільший в країні. Колекція розміщується у 40 галереях і складається з понад 6 млн експонатів – зразків мистецтва Близького Сходу, Африки, Східної Азії, Європи, Америки й звісно Канади. Музей є чинним ще із середини ХІХ ст., але про нього заговорили лише через 150 років завдяки дивовижному творінню сучасного архітектора Даніеля Лібескінда. Він зміг доповнити стару будівлю новою у вигляді величезного кристалу. Гострокутна «прибудова» у стилі деконструктивізму виділяє музей з усіх споруд Торонто, змінює весь навколишній ландшафт. Кожна з п`яти граней цієї дивовижної споруди утворює п`ять великих виставкових залів. На парадоксальному поєднанні просторів, очевидно, позначився своєрідний музичний досвід автора проекту (Д. Лібескінд віртуозно користується ритмом, візуальною гармонією). Символом свободи, демократії та справедливості стала одна з найвідоміших скульптур США у стилі неокласицизму, яку називають «Леді Свобода». Це подарунок Франції до 100-річчя американської незалежності, скульптор Фредерік Огюст Бертольді, конструкцію каркасу розробив Густав Ейфель, творець Ейфелевої вежі. На честь переселенців у мсті Сент-Луїс побудовано найвищий пам`ятник у США у вигляді арки (192 м висотою і шириною). У Вашингтоні до 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка було відкрито меморіал, що складається з бронзової статуї поета та стели з рельєфом Прометея, автор – Леонід Молодожанин (Лео Мол). У канадському місті Вегревіль є зображення гігантської дев`ятиметрової української писанки. У такий спосіб канадці українського походження вшанували традиції своєї історичної батьківщини.

Родіон Зінченко 10а

2022-12-14 16:36:59 UTC

Культура Латинської Америки унікальна - вона
зіткана з соціокультурного досвіду безлічі етносів, що
населяють цей "вогненний континент", що став воістину
плавильним казаном націй: європейських переселенців і
їхніх нащадків, метисів, мулатів, індіанців, негрів,
китайців, індійців і ін.

В чому ж своєрідність та унікальність мистецтва
Латинської Америки? Саме про це сьогодні ми
дізнаємось.

У XX ст. у латиноамериканських країнах провідними
стали національно-патріотичні ідеї, що призвело до
розквіту самобутніх мистецьких шкіл, найвідоміші з них
— бразильська і мексиканська. У мегаполісах — Буенос-
Айресі, Ріо-де-Жанейро, Мехіко — споруджували урядові
будинки, висотні офіси, університети. У святковому
вигляді міст відбилися риси національного характеру:
вони нагадували строкатий «архітектурний карнавал».

Ріо-де-Жанейро

Бразиліа

Перлиною сучасної культури Південної Америки й
символом національної незалежності стало місто
Бразиліа. Нова столиця держави є «візитівкою» так
званого бразильського економічного дива. Це одне з
наймолодших міст світу побудоване на місці, де ще
кілька десятиліть тому не було нічого, окрім тропічних
джунглів. Бразиліа входить до списку Світової спадщини
ЮНЕСКО як об'єкт історичної та культурної спадщини
людства.

Одне з найкрасивіших міст Латинської Америки і світу —
Ріо-де-Жанейро — оточене півкільцем гір і морем. З
висоти пташиного лету з верхівки гори Корковаду цю
красу споглядає гігантська статуя Христа Спасителя —
символ міста і Бразилії. Розкинуті руки Христа ніби
обіймають місто. Здалеку скульптура «прочитується» як
величезний хрест і викликає захоплення. Монумент
обрано одним з нових семи чудес світу.

Статуя Христа -Спасителя в Ріо -де- Жанейро

Пучина 10а

2022-12-15 10:01:49 UTC

Архітектура Північної Америки колоніального періоду мала наслідувальний характер, зазнала насамперед впливу класицизму, на відміну від Латинської Америки, де тривалий час панувало бароко.
Коли на зміну колоніальному періоду прийшов час національного відродження, у великих містах почали будувати величні громадські споруди. В архітектурі США запанувала естетика неокласицизму. Неокласичні риси національного стилю були яскраво втілені під час будівництва Вашингтона. Зразком став знаменитий Капітолій — будинок для засідань Конгресу, розташований у самому серці столиці США. Його сплановано так, щоб нагадувати про велич Давнього Риму. Праобразом купола вважається собор Святого Петра в Римі. Будівництво вели кілька поколінь архітекторів, будівля неодноразово модернізувалася.
Траплялися й інші стилі. Неоготичний стиль використовували, але переважно при будівництві університетів, церков, садиб. Зразком неоготичного стилю є Прінстонський університет.

На початку XX ст. Америка почала стрімко висуватися на світовій арені як найбільша індустріальна держава. З появою «чиказької школи», засновником якої став «батько американського модернізму» Луїс Генрі Салліван (1856—1924), зодчество позбувається європейського впливу, у ньому почали домінувати прості конструкції зі скла і бетону (наприклад, Гарант-білдінг у Буффало).

Федотова Аліна 10-Б

2022-12-18 15:51:36 UTC

Архітектура та скульптура Північної Америки.
Мистецтво північноамериканського культурного регіону пройшло довгий шлях, йому притаманна еклектичність, стильове розмаїття, що не дивно для мультикультурного суспільства. І сьогодні залишається загадкою Зміїний курган в Огайо, створений корінним населенням Америки. Він є найбільшою земляною спорудою в світі і одним з декількох давніх курганів Північної Америки. Каньйон Чако – церемоніальний центр корінного американського населення, розташований в середині пустельних районів штату Нью-Мексико. Загадкові лінії, мов промені, розходяться від комплексу Чако в різні боки на 51 км. Загадковий пагорб, названий Американським Стоунхенджем, розташований в 64 км північніше Бостона (штат Нью-Хемпшир). Це таємничий мегалітичний комплекс з хаотично розташованого каміння, кам’яних стін та підземних камер. Загадковий пагорб – лише одна з сотень незвичайних кам’яних будівель, розташованих в Північній Америці. До комплексу входить велика кількість каміння з зображеннями. Архітектура Північної Америки колоніального періоду мала наслідувальний характер, зазнала насамперед впливу класицизму, на відміну від Латинської Америки, де тривалий час панувало бароко. Коли на зміну колоніальному періоду прийшов час національного відродження, у великих містах почали будувати величні громадські споруди. В архітектурі США запанувала естетика неокласицизму. Її риси втілені під час будівництва Вашингтона. Зразком став Капітолій (будинок для засідань Конгресу). Він спланований так, щоб нагадувати про велич Давнього Риму. Прообразом купола вважається собор Святого Петра в Римі. Будівництво вели декілька поколінь архітекторів, будівля неодноразово модернізовувалася. Використовувався і неоготичний стиль, переважно при будівництві університетів, церков, садиб. Зразком неоготичного стилю є Прінстонський університет. На початку ХХ ст. Америка почала стрімко висуватися на світовій арені як найбільша індустріальна держава. З появою «чиказької школи», засновником якої став «батько американського модернізму» Луїс Генрі Салліван (1856-1924), зодчество позбавляється європейського впливу, в ньому почали домінувати прості конструкції зі скла і бетону (наприклад, Гарант-білдінг у Буффало). Сполучені Штани Америки – батьківщина і світовий лідер з будівництва хмарочосів, адже перший з`явився саме у Чикаго. На архітектурні проекти хмарочосів вплинув стиль ар-деко. Одним з кращих його зразків вважають Крайслер-білдінг, що став символом Нью-Йорка. Королівський музей провінції Онтаріо в канадському місті Торонто – найбільший в країні. Колекція розміщується у 40 галереях і складається з понад 6 млн експонатів – зразків мистецтва Близького Сходу, Африки, Східної Азії, Європи, Америки й звісно Канади. Музей є чинним ще із середини ХІХ ст., але про нього заговорили лише через 150 років завдяки дивовижному творінню сучасного архітектора Даніеля Лібескінда. Він зміг доповнити стару будівлю новою у вигляді величезного кристалу. Гострокутна «прибудова» у стилі деконструктивізму виділяє музей з усіх споруд Торонто, змінює весь навколишній ландшафт. Кожна з п`яти граней цієї дивовижної споруди утворює п`ять великих виставкових залів. На парадоксальному поєднанні просторів, очевидно, позначився своєрідний музичний досвід автора проекту (Д. Лібескінд віртуозно користується ритмом, візуальною гармонією). Символом свободи, демократії та справедливості стала одна з найвідоміших скульптур США у стилі неокласицизму, яку називають «Леді Свобода». Це подарунок Франції до 100-річчя американської незалежності, скульптор Фредерік Огюст Бертольді, конструкцію каркасу розробив Густав Ейфель, творець Ейфелевої вежі. На честь переселенців у мсті Сент-Луїс побудовано найвищий пам`ятник у США у вигляді арки (192 м висотою і шириною). У Вашингтоні до 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка було відкрито меморіал, що складається з бронзової статуї поета та стели з рельєфом Прометея, автор – Леонід Молодожанин (Лео Мол). У канадському місті Вегревіль є зображення гігантської дев`ятиметрової української писанки. У такий спосіб канадці українського походження вшанували традиції своєї історичної батьківщини.

Цікаві факти цивілізації Майя

innadymytrova71 — 2023-01-04 12:37:58 UTC

https://artsandculture.google.com/project/exploring-the-maya-world

Мандри в минуле за допомогою цифрових технологій

Швець Єлизавета 10-Б

2023-01-12 09:21:24 UTC

Румбу нерідко називають «танцем кохання», і це дійсно так: плавні рухи обох партнерів передають найширшу гаму почуттів один до одного. Тим не менш, існує думка, що румбу скоріше можна назвати танцем нещасної любові, танцем про біль самотності.
Спочатку румба виконувалася як ритуальний танець жителів Чорного континенту. У XIX столітті танець був привезений на острів Свободи – на Кубу.
Сучасна румба входить до конкурсної програми бальних танців (латиноамериканська програма). При цьому серед танцев- «колег» румба є найбільш емоційною і чуттєвої.
Цікавий факт: тривалий час румба була кубинським весільним танцем.

Міфтахов Ярослав, 10-Б

yaricmiftahov23 — 2023-01-12 09:47:55 UTC

Ча-ча-ча — латиноамериканський парний бальний танець з Куби.

Ча-ча-ча швидка та грайлива, виникла у середині 20 століття. Під час танцю пари передають веселий і безтурботний характер, на відміну від ліричної румби. Якщо румба - спокушання і переживання, то ча-ча-ча - кокетство та флірт.
Ча-ча-ча танцюють під аутентичну кубинську чи латиноамериканську музику. Музика енергічна, з постійним ритмом.

Павлова М 10-А

2023-01-12 10:32:11 UTC

Спочатку танго часто називали «танцем смерті». У перші десятиліття від винайдення його танцювали лише чоловіки, відображаючи сцену дуелі між суперниками, які виборюють серце дами. У пориві пристрасті наприкінці танцю один із партнерів міг витягнути ніж та вбити суперника.
На початку XX століття Папа Пій Десятий заборонив не тільки танцювати, але й навіть дивитися на цей танець справжнім католикам. Але майстри аргентинського танго приїхали у Ватикан та продемонстрували своє мистецтво. Вражений їх майстерністю, священник погодився зняти заборону. У першу половину XX століття танго також не дозволяли танцювати та слухати у СРСР та Германії.
В Аргентині чоловік запрошує даму на танець мовчки, тільки за допомогою жесту. Намір, висловлений вголос, вважається образою. Під час танцю не можна посміхатися й виражати емоції мімікою. Все це потрібно робити за допомогою пластики та рухів тіла. При цьому жінка завжди остається відомою, незалежно від її положення до глядачів.
Багато хто знає, що танго включено до європейської програми зі спортивних бальних танців. У ньому існують певні стандарти, яких танцюристи повинні дотримуватись на паркеті. Однак у справжньому аргентинському танго правил немає. На батьківщині танцю вважають, що найважливішим є відчування партнерів один одним та повна імпровізація.
У 1950-х роках танго отримало заборону у себе на батьківщині в Аргентині. Це було пов’язано з військовим переворотом у країні, коли були знищені майже усі архіви музичних записів. Поступово це привело до втрати інтересу до танцю та порушенню наступності поколінь. Відродження танго відбулося лише через 30 років, після повалення хунти.
У той час, коли в Аргентині танго був танцем людей, які не належали до вищого світу, у Парижі його танцювали у модних та престижних салонах представники знаті. Поступово танго-вечірки поширилися на всю Європу. Почали відкриватися тематичні заклади, з’явилися сигарети, напої, взуття та одяг у стилі танго.
Уругвай та Аргентина досі сперечаються за право носити назву батьківщини танго. Але переважна більшість дослідників вважає, що столицею цього легендарного танцю слід вважати місто Буенос-Айрес. Регіон Ла-Плата, більша частина якого знаходиться в Аргентині, включає невеличку область сучасного Уругваю. Це й стало основною причиною суперечок.
Суперечки також викликає початкова ідея танго. За однією з версій, танець зародився у борделях, куди стікалися емігранти, пастухи та моряки. На доказ свого припущення спеціалісти приводять той факт, що жінка постійно відвертає голову та часто кладе руку на стегно чоловіка, де зазвичай лежить гаманець.
Спочатку усі тексти танго складалися на лунфардо, яка являла собою суміш французьких, італійських та іспанських сленгів. Але ця мова була заборонена в Аргентині після 1943 року. Автори текстів швидко пристосувалися та почали складати пісні на кастильському прислів’ї. Співучість мови внесла у танго більше ліричності.
Зараз обов’язковим атрибутом танго є бандонеон (нижче на відео). Цей музичний інструмент спочатку був сконструйований Генріхом Бандом для виконання церковної музики у храмах Німеччини. Але після визнання непридатною для цієї мети модифікацію акордеону оцінили аргентинські мілонгеро. Саме бандонеон надає музиці танго пронизливо-щемливого звучання.

Цікаві факти про латиноамериканський танець: Ча-ча-ча. Братченко Ілона 10-Б

2023-01-12 11:50:47 UTC

1. Поширення ча-ча-ча за межами американського континенту сталося завдяки англійському викладачеві бальних танців П’єру Лавеллу. Побачивши на Кубі новий танець, який був схожий на румбу, але відрізнявся своїм гострим ритмом, він почав викладати його в Англії, як абсолютно новий оригінальний танець.

2. Музичний розмір виконання ча-ча-ча – 4/4, характерний темп: помірно-швидкий, 30-32 такти на хвилину, перша сильна доля акцентується довжиною кроку.

3. Основні рухи ча-ча-ча багато в чому схожі з рухами мамбо і румби. Яскрава відмінність полягає в тому, що він створений на своєрідному чотиридольному ритмі, який неможливо переплутати з іншими.

4. Кроки в танці здійснюються на кожен удар, після чого обов’язково випрямляються коліна, крім цього для танцю характерний інтенсивний рух стегон.

5. Для виконання ча-ча-ча не потрібна велика площа, так як для цього танцю характерне мінімальне просування по залу. Танцюристи фактично рухаються на одному місці, однак, завдяки рухам на пальцях з перенесенням ваги вперед, створюють відчуття легкості і легкості.

6. Брюс Лі не завжди вивчав тільки бойові мистецтва. Колись він танцював ча-ча-ча і навіть виграв чемпіонат з ча-ча-ча в Гонконзі. Перший вчитель Брюса згадував, як він прийшов до нього і сказав: «Учителю, я знаю, що ви прекрасно володієте кунг-фу, а я краще за всіх танцюю ча-ча-ча. Тож давайте обміняємося нашими знаннями: ви навчите мене техніці кунг-фу, а я навчу вас танцювати ча-ча-ча ».

Пучина 10А

2023-01-12 15:39:21 UTC

Цікаві факти про танго

Довгий час деякі громадські та релігійні діячі засуджували танго, стверджуючи, що цей танець дуже непристойний, щоб його демонструвати на публіці.

Право називатися батьківщиною танго оскаржують дві сусідні країни – Аргентина і Уругвай. Більшість дослідників, утім, схиляються до думки, що танго зародилося в аргентинській столиці, місті Буенос-Айрес, в портовому районі Ла Бока.

В даний час школи танго та фестивалі, присвячені цьому танцю, набули широкого поширення по всьому світу.

Вперше в Європі танець танго був продемонстрований на початку 20-го століття в Парижі, де відразу викликав бурхливе захоплення.

Розквіт танго припав на середину минулого століття, коли в 30-х роках в США панувала Велика Депресія, а в 40-х світ знищувала Друга Світова війна.

Варвара Клокова 10А

2023-01-12 20:39:36 UTC

Цікаві факти про латиноамериканський танець Румба:
Румбу нерідко називають «танцем кохання», і це дійсно так: плавні рухи обох партнерів передають найширшу гаму почуттів один до одного. Тим не менш, існує думка, що румбу скоріше можна назвати танцем нещасної любові, танцем про біль самотності.
Спочатку румба виконувалася як ритуальний танець жителів Чорного континенту. У XIX столітті танець був привезений на острів Свободи – на Кубу.
Взагалі, в перекладі з іспанської румба означає« шлях ».
Та румба, яку ми можемо бачити на танцювальних виступах, була розроблена після закінчення Другої світової війни лондонським хореографом П’єром Лавель.
Цікавий факт: тривалий час румба була кубинським весільним танцем.
Сучасна румба входить до конкурсної програми бальних танців (латиноамериканська програма). При цьому серед танцев- «колег» румба є найбільш емоційною і чуттєвої.

Білоус Вероніка 10-в

2023-01-18 16:35:05 UTC

Цікаві факти про танго.
1.Спочатку танго часто називали «танцем смерті». У перші десятиліття від винайдення його танцювали лише чоловіки, відображаючи сцену дуелі між суперниками, які виборюють серце дами. У пориві пристрасті наприкінці танцю один із партнерів міг витягнути ніж та вбити суперника.
2.На початку XX століття Папа Пій Десятий заборонив не тільки танцювати, але й навіть дивитися на цей танець справжнім католикам. Але майстри аргентинського танго приїхали у Ватикан та продемонстрували своє мистецтво. Вражений їх майстерністю, священник погодився зняти заборону. У першу половину XX століття танго також не дозволяли танцювати та слухати у СРСР та Германії. В3.В Аргентині чоловік запрошує даму на танець мовчки, тільки за допомогою жесту. Намір, висловлений вголос, вважається образою. Під час танцю не можна посміхатися й виражати емоції мімікою. Все це потрібно робити за допомогою пластики та рухів тіла. При цьому жінка завжди остається відомою, незалежно від її положення до глядачів.
4.Багато хто знає, що танго включено до європейської програми зі спортивних бальних танців. У ньому існують певні стандарти, яких танцюристи повинні дотримуватись на паркеті. Однак у справжньому аргентинському танго правил немає. На батьківщині танцю вважають, що найважливішим є відчування партнерів один одним та повна імпровізація 1950-х роках танго отримало заборону у себе на батьківщині в Аргентині. Це було пов’язано з військовим переворотом у країні, коли були знищені майже усі архіви музичних записів. Поступово це привело до втрати інтересу до танцю та порушенню наступності поколінь. 6.Відродження танго відбулося лише через 30 років, після повалення хунти.
У той час, коли в Аргентині танго був танцем людей, які не належали до вищого світу, у Парижі його танцювали у модних та престижних салонах представники знаті. Поступово танго-вечірки поширилися на всю Європу. Почали відкриватися тематичні заклади, з’явилися сигарети, напої, взуття та одяг у стилі танго.
7.Уругвай та Аргентина досі сперечаються за право носити назву батьківщини танго. Але переважна більшість дослідників вважає, що столицею цього легендарного танцю слід вважати місто Буенос-Айрес. Регіон Ла-Плата, більша частина якого знаходиться в Аргентині, включає невеличку область сучасного Уругваю. Це й стало основною причиною суперечок.
8.Суперечка також викликає початкова ідея танго. За однією з версій, танець зародився у борделях, куди стікалися емігранти, пастухи та моряки. На доказ свого припущення спеціалісти приводять той факт, що жінка постійно відвертає голову та часто кладе руку на стегно чоловіка, де зазвичай лежить гаманець.
9.Спочатку усі тексти танго складалися на лунфардо, яка являла собою суміш французьких, італійських та іспанських сленгів. Але ця мова була заборонена в Аргентині після 1943 року. Автори текстів швидко пристосувалися та почали складати пісні на кастильському прислів’ї. Співучість мови внесла у танго більше ліричності.
10.Зараз обов’язковим атрибутом танго є бандонеон. Цей музичний інструмент спочатку був сконструйований Генріхом Бандом для виконання церковної музики у храмах Німеччини. Але після визнання непридатною для цієї мети модифікацію акордеону оцінили аргентинські мілонгеро. Саме бандонеон надає музиці танго пронизливо-щемливого звучання.

Сторожук Ліза, 10-В

2023-01-19 14:28:03 UTC

Латиноамериканські танці — загальна назва бальних і народних танців, що сформувалися на території Латинської Америки. Подібно до того як Латинська Америка з'явилася в результаті іспано-португальської колонізації. Отже, і латиноамериканські танці в основі мали переважно іспанський вплив.

Танці хабанера і румба з'явилися на основі завезеного в XVIII столітті контрабанса, а бачата — на основі болеро. В бразильській самбі, колумбійській кумбії, кубинська мамба и румба крім європейських традицій протежуються і африканські, а в диабладе — індіанські. Унікальним латиноамериканським танцем визнано танго.

У XX столітті спостерігається розквіт латиноамериканських танців. З'являються такі нові види як сальса, ча-ча-ча і реггетон.

Наразі у програму латиноамериканських бальних танців входять 5 елементів:

innadymytrova71 — 2023-01-25 19:50:45 UTC

Павлова М. 10-А

2023-01-26 10:22:58 UTC

Цікаві факти про ча-ча-ча:

САМБА💃 Демиденко Настя

2023-01-26 10:58:12 UTC

Самба - це запальний танець африканського походження, привезений

до Бразилії португальцями разом з великою кількістю рабів з Конго і Анголи в

XVI столітті.

До Першої світової війни самба називалася «maxixe». В Європу танець прийшов в 1923-1924 році. Саме тоді самба вперше зʼявилася на європейських

танцювальних майданчиках.

Але благочестиві європейці вважали цей

танець дуже непристойним. Саме тому

енергійна самба стала популярна в європейських країнах лише після Другої

світової війни.

Специфіка цього танцю - в особливому ритмі і певному русі стегнами, так званий «bounce».

Походження назви танцю не з'ясоване

досі.

Тим не менше, є здогад, що самба походить від португальського «zambo», що в перекладі означає «дитина, народжена бразильською дівчиною від афроамериканця», що в принципі, пояснює природу самби.

Цей спокусливий танець інакше

називають «бразильським вальсом». Його

ритми досить легко видозмінюються.

Саме так і зʼявилися веселі макарена і

ламбада, особливо популярна в 90-х роках.

Різні варіанти самби виконуються на карнавалі, який щорічно проходить в Бразилії.

Жемелко Данило 10-А

2023-01-26 11:06:21 UTC

Цікаві факти про ча-ча-ча:

Софія Софійчук 10-А

2023-01-26 11:21:02 UTC

💃 САЛЬСА💃

👉Сальса займає 4-е місце після хіп-хопу, джазу і степу по сприятливому впливу на здоров’я. Такими є результати дослідження Центру по контролю і профілактиці захворювань США.
👉Існує легенда, що сальса народилася на тісних латиноамериканських кухнях. Під час великих свят господаркам доводилося лавірувати між гостями, здійснюючи ефектні рухи тілом. Спроби утримати рівновагу, не упустивши з рук гарячих страв, і стали основою для створення танцю. Але це всього лише цікава версія.
👉У 2005 році було проведено першу світову першість з сальси. Центром тяжіння шанувальників жанру став Лас-Вегас, який продовжує щорічно приймати в свої обійми всіх, небайдужих до кубинського танцю.

👉У Великобританії танець привезли колумбійці в 80-х роках, коли манірні англійці змінили міграційну політику з метою ліквідації проблеми нестачі робочої сили.

Пучина Вікторія 10а

2023-01-28 17:47:30 UTC

Самба – це запальний танець африканського походження, привезений до Бразилії португальцями разом з великою кількістю рабів з Конго і Анголи в XVI столітті.

До Першої світової війни самба називалася «maxixe». В Європу танець прийшов в 1923-1924 році. Саме тоді самба вперше з’явилася на європейських танцювальних майданчиках.

Але благочестиві європейці вважали цей танець дуже непристойним. Саме тому енергійна самба стала популярна в європейських країнах лише після Другої світової війни.

Специфіка цього танцю – в особливому ритмі і певному русі стегнами, так званий «bounce».

Походження назви танцю не з’ясоване досі.

Тим не менше, є здогад, що самба походить від португальського «zambo», що в перекладі означає «дитина, народжена бразильською дівчиною від афроамериканця», що в принципі, пояснює природу самби.

Цей спокусливий танець інакше називають «бразильським вальсом». Його ритми досить легко видозмінюються. Саме так і з’явилися веселі макарена і ламбада, особливо популярна в 90-х роках.

Різні варіанти самби виконуються на карнавалі, який щорічно проходить в Бразилії.

Яценко Даша 10 А

2023-01-29 19:00:05 UTC

Родіон Зінченко 10А

2023-01-31 22:40:35 UTC

Джайв (англ. jive) — бальний танець, розроблений в Англії під впливом американського свінгу. Джайв є різновидом свінгу зі швидкими та вільними рухами. Сучасний джайв та свінг відрізняються один від одного, хоча більшість рухів та їх стиль схожі.

У сучасних спортивних бальний танців джайв є одним з п'яти танців латиноамериканської програми.

Музичний розмір 4/4 — 44 такти за хвилину.

Ритм джайву дуже гарно задається під рок-н-рольну музику.

Джайв з'явився в 19 столітті на південному сході США, причому одні вважають, що він був негритянським, інші — що це військовий танець індіанців-семінолів у Флориді (навколо спійманого бліднолицього чи його черепа). Є версія, що негри танцювали його ще в Африці, а потім його стали танцювати індіанці.

Слово «Jive» схоже на південно-африканське слово «Jev» — «говорити зневажливо». Також «Jive» має подібне значення в негритянському сленгу: " обман, хитрість ", хоча можливе походження від англійського «jibe», на сленгу — " дешеві товари ", «марихуана», і " крутий секс ". Точно невідомо, яке з цих слів було результативним для назви танцю, тому й неясний початковий сенс, що вкладається у цей танець.

У 1880-х танець вже був конкурсним — його танцювали негри на півдні США на приз, яким найчастіше був пиріг, тому танець був відомий тоді як Cakewalk (Пирогова прогулянка). При цьому танець складався з двох частин — спочатку урочиста процесія пар, потім запальний танець, який учасники танцювали в спеціально зшитих костюмах.

Музика, що супроводжує цей танець, називалася Ragtime (rag — ганчірка), можливо, тому, що учасники одягали їх найкращі «ганчірки» (одяг), або тому що музика була синкопована і «рвана». Музика і танець були популярні серед негритянського населення Чикаго і Нью-Йорка. Цей запальний негритянський танок з енергійною музикою різко контрастував з обмеженим і суворим танцем вищих білих класів США і Великої Британії .

Із смертю королеви Вікторії в 1901 суспільство відчуло велику свободу і величезна кількість простих танців, заснованих на тих же ритмах, стала популярною і серед білих: Плутаник янкі, Техаська ганчірка, Верткі перегони, Виляюча бочка, Навпочіпки, Короста, Молотьба і Жнива (the Yankee Tangle, the Texas Rag, the Fanny Bump, the Funky Butt, the Squat, the Itch, the Grind and the Mooche) . Деякі мали тваринні назви, явно сільського і пантомімічного характеру: шкутильгаюча качка, кінь, що мчить, ведмідь грізлі, крок краба, скеля орла, петля, що летить, турецький крок, стрибок кенгуру, риб'ячий крок і стрибки кролика (Lame Duck, Horse Trot, Grizzly Bear, Crab Step, Eagle Rock, Buzzard Lope, Turkey Trot, Kangaroo Dip, Fishwalk and Bunny Hug).

Сучасний джайв все ще має Bunny Hug (Стрибок Кролика) як один з основних кроків. Це те саме шассе убік — коли кролик або заєць лякається, він з місця стрибає убік.

Всі ці танці виконувалися під музику регтайм, з акцентами на ударах 2 і 4, в ритмах, що синкопують. Всі вони використовували ті ж самі елементи, що зараз є в джайві і інших латиноамериканських танцях: крок, рокк, кидок, баунс (скорочення м'язів черевного преса), звіюй (розтягання м'язів корпусу — боком)(couples doing а walk, rock, swoop, bounce or sway).

Закрита позиція вважалася непристойною і іноді леді носили спеціальні корсети, щоб не торкнуться випадково тілом партнера.

Істотні зміни в танцях почалися з 1910, коли багато індивідуальних танців стали танцюватись в парі, танцюристи почали комбінувати фігури, танцюючи їх в довільному порядку. Кожен танцюрист — чоловік перетворився на ведучого, в миттєвого балетмейстера. Зміна відбулася як зміна інтересу від кроків до ритму. Це збіглося з піснею Ірвінга Берліна «Alexander's Ragtime Band» в 1910, яка швидко стала всесвітнім хітом.

У 20-ті роки Ragtime трансформувався в популярний свінг. Фокстрот був винайдений Гарі Фоксом для виступу на шоу в Нью-Йорку в 1913. Чарльстон був привезений моряками з островів Кабо-верде. Потім його стали танцювати в коліх негритянських докерів в порту Чарльстон і він став популярним в білому суспільстві після включення його в шоу "Running Wild " у 1923 Зігфілдом Фоллісом (Ziegfield Follies) після його поїздки США. Згодом цей танець став настільки популярним, що багато відомих танцювальних студій стали в свій розклад включати його, як «PCQ»- « Будь ласка, Чарльстон спокійніший» («Please Charleston Quietly»). Танець «Black Bottom» став популярним після включення в шоу «ViterGeorge Whiter's Scandals».

Фокстрот, Чарльстон, black bottom і різні кроки тварин були об'єднані в танець Lindy Hop (лінді-хоп, Переліт Лінді) в 1927. Цей танець був названий по імені Чарльза Ліндберга, який вперше зробив одиночний безупинний трансатлантичний переліт. Танцюристи, як і Ліндберг, багато часу проводять в повітрі.

У 1934 Кебом Каллоуеем (Cab Calloway) був описаний танець, який він побачив в Гарлемі і назвав безумством нервових стрибків (the frenzy of jittering bugs), ця варіація танцю стала називатися Jitterbug (джіттербаґ), який особливо був популярний в Америці у сорокових роках.

На самому початку, в 1927, танець був тільки молодіжним. Старші танцюристи не схвалювали його і пробували забороняти унаслідок непрогресивності: він виконувався на місці, що заважало іншим танцюристам рухатись по лінії танцю. Танець залишався молодіжним надалі, видозмінюючись у свінг, бугі-вугі, бі-боп, доля, твіст, диско і хастл (Swing, Boogie-Woogie, Be-Bop, Rock, Twist, Disco and Hustle).

У цьому танці на змаганнях танцюристи прагнуть показати, що після чотирьох танців вони не стомлені, та все ж джайв — останній танець, і достатньо складний для виконання. Джайв дуже сильно відрізняється по характеру і техніці від інших танців латиноамериканської програми, часто пари, що добре виконують перші чотири танці, танцюють джайв гірше, а інші — навпаки.

Базова техніка латиноамериканських танців, на відміну від європейських, вперше була впорядкована і описана Уолтером Лердом (Walter Laird).

Родіон Зінченко 10А

2023-01-31 22:53:10 UTC

Після скасування в 1863 рабства мільйони афроамериканців опинились один на один зі своїм неприкаяним життям. Розпач і біль виразилися в піснях, які одержали назву блюз, тобто смутні, сумні пісні.
Існували два різновиди блюзу:
«Класичний блюз» ̶ це оркестрові інтерпретації цієї народної музики. Велику популярність він отримав завдяки таким професійним музикантам і співакам, як Вільям Хенді, Гертруда Ма Рейні і Бессі Сміт, Роберт Джонсон, Бі Бі Кінг.
«Традиційний», або «простодушний» був поширений у сільських районах США.
Блюз
Блюз
Із 1930-х рр. блюз почав «електрифікуватися», почала використовуватись електрогітара, музиканти в містах об'єднувалися в блюзові ансамблі. У Новому Орлеані й інших південних містах США виникають сотні оркестрів, що виконували танцювальну музику, побудовану на гармонійних і мелодійних принципах блюзу. Поступово сформувався стиль, що одержав назву ритм-н-блюз.
ДжазДжаз (англ. jazz) — форма музичного мистецтва, що виникла на межі XIX—XX століття в США як синтез африканської та європейської культур та отримала згодом повсюдне поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг. Подальший розвиток джазу відбувався за рахунок освоєння джазовими музикантами і композиторами нових ритмічних і гармонійних моделей.
Витоки джазу:
Спіричуелз – духовні пісні-молитви афроамериканців.
Блюз – сумні, ліричні пісні афроамериканців, що жили уздовж берегів ріки Міссісіпі. У блюзах туга поєднана з веселощами розпачу, безвір'я.
Регтайм – танцювальна мелодія, дуже ритмічна, з характерним синкопованим ритмом. Як говорять про них дослідники джазу: «Це спроби негрів зіграти польки й кадрилі на свій манер».
Значну роль відіграє аранжування творів, які виконуються оркестром до 20 виконавців.
Велику популярність здобули біг-бенди під керуванням Д. Еллінгтона, Б. Гудмена, Т. Дорсі та ін.
Біг-бенд

Луї Армстронг
Дюк Еллінгтон
Джордж Гершвін
ДЖАЗОВІ КОМПОЗИТОРИ

Луї Армстронг 1901 ̶ 1971
Луї Армстронг – це історія джазу.
З нього почалася ера солістів-віртуозів.

ДЖОРДЖ ГЕРШВІН
(1893 ̶ 1937)
«Рапсодія в блюзових тонах»
В основу своєї музики поклав негритянську народну музику джазового характеру, поєднуючи її з прийомами європейської симфонічної музики.
СТВОРИВ НОВИЙ МУЗИЧНИЙ ЖАНР ̶ СИМФОДЖАЗ.
Бенні Гудмен
Елла Фіцджеральд
ДЖАЗОВІ ВИКОНАВЦІ
Махалія Джексон (спіричуелз)
До класики світового джазу ввійшли такі прославлені імена, як Луї Армстронг, Махалія Джексон, Елла Фіцжеральд, Бенні Гудмен, Чарлі Паркер, Бессі Сміт, Біллі Холлідей, Глен Міллер.

Напрями джазу
Ранній джаз (хот-джаз (гарячий джаз)).
Холодний джаз (кул-джаз).
Світ-джаз (солодкий джаз).
Бі-боп (нервовий джаз).
Симфоджаз.
Із джазом пов'язане виникнення такого поняття, як масова культура.
він дав початок ритм-енд-блюзу, рок-н-ролу, який відкрив дорогу багатьом співакам, таким як елвіс Преслі та ін.
«Рок», «фанк», «соул», естрадна музика, музика кіно і телеБачення взяли багато елементів джазу.

РОК-МУЗИКА
Рок є особливим субкультурним явищем; такі субкультури, як моди, хіпі, панки, металісти, готи, емо, нерозривно пов'язані з певними жанрами рок-музики.
Рок-музика має велику кількість напрямів: від легких жанрів, таких як танцювальний рок-н-рол, поп-рок, бритпоп, до брутальних і агресивних жанрів ̶ дет-металу і грайндкору. Зміст пісень варіюється від легкого і невимушеного до похмурого, глибокого й філософського.

РОК-Н-РОЛ ̶ стиль популярної музики, що народився в 1950-х роках у США, є раннім етапом розвитку рок-музики. Також танець, що виконується під музику рок-н-ролу, й музична композиція в стилі рок-н-ролу.
РОКАБІЛІ ̶ різновид рок-н-ролу, що мав сильний вплив кантрі й блюзу й орієнтований на «білу» публіку. Стиль рокабілі є прародителем сучасного року.
СЕРФ-РОК ̶ популярна американська музика початку 60-х років XX століття, споконвічно пляжна, тобто для курортників і особливо для серферів. Музика переважно інструментальна, початком серфу вважається оригінальний гітарний стиль Діка Дейла.

БЛЮЗ-РОК ̶ гібридний музичний жанр, різновид рок-музики, що поєднує елементи стилів блюзу і рок-н-ролу. Музичний історик П'єро Скаруффі назвав його «ритм-н-блюз у виконанні білих європейських музикантів».
НОВА ХВИЛЯ ̶ музичний напрям жанрів рок-музики, що пов'язан стилістично й ідейно з попередніми жанрами. Визначає новий напрямок рок-музики (наприклад: Jean Michel Jarre, Enya, Enigma). Почався з панк-року, з якого розвилися нові жанри: постпанк, синти-поп і до інді-року та євро-попу. Для «нової хвилі» характерні короткі пісні енергійного ритму, з використанням синтезаторів та прагнення до інноваторства й розвитку музичних технологій.
ФОЛК-РОК ̶ музичний жанр, що поєднує елементи фольклорної й рок-музики. Першою фолк-роковою піснею була американська народна «House of the Rising Sun», виконана британською рок-групою The Animals у 1964 році. Музика The Beatles впливає на каліфорнійську групу The Byrds, яка в 1965 році й засновує американський фолк-рок.
Альтернативний рок ̶ термін, під яким розуміють різні жанри рок-музики, що протиставляють себе традиційним. Термін зʼявився у 1980-ті рр. і охоплював безліч жанрів, що беруть свій початок у панк-року, постпанку та ін.
ХАРД-РОК ̶ жанр рок-музики зі специфічним звучанням електрогітари й центральною роллю соло-гітариста. Розквіт почався з груп Deep Purple, Black Sabbath і Led Zeppelin. Термін «хард-рок» використовують як синонім для «важких» жанрів: хеві-метал, гранж і т. п.
ПАНК-РОК ̶ жанр рок-музики, що виник у середині 1970-х років у США на знак соціального протесту і неприйняття тодішніх форм року. Йому притаманна нарочито примітивна гра й завзятість раннього рок-н-ролу. Панк-рок має різновиди: мелодійний і легкий поп-панк, агресивний хардкор, а також комбінації з іншими жанрами — ска-панк, що й став великим жанром постпанк.

Психоделічний рок ̶ складна, експресивна музика, яка сильно впливає на слухача. Пов'язаний зі вживанням психоделіків як слухачами, так і музикантами, психоделічний рок імітує дію галюциногенів. Для цього використовуються спеціальні ефекти під час виконання музики.
The Byrds.
Праворуч Роджер Мак-Гуїнн
The Doors.
Попереду Джим Моррісон

ХЕВІ-МЕТАЛ (важкий метал) ̶ жанр рок-музики, який дав початок усій «металевій» музиці. Цим терміном називають «класичний» метал, який був створений групами Black Sabbath і Judas Priest. Назва «heavy metal» виникла в середовищі хіпі й бітників.
РОК-АВАНГАРД (екпериментальный рок) ̶ стиль, що є цілковитою протилежністю стандартної музичної структури «куплет-приспів-куплет». Головна ідея ̶ стильова свобода, новаторство, у напрямі не існує правил. Характерні ознаки стилю: імпровізація, вплив авангардної музики, нестандартні інструменти, складні тексти пісень (або їх відсутність), незвичайні композиційні структури й ритми, відкидання комерційних прагнень.

ПОП-МУЗИКА
Основні риси поп-музики ̶ простота, мелодійність, опора на вокал і ритм із меншою увагою до інструментальної частини. Поп-музика орієнтована на абстрактну аудиторію, вона космополітична, у ній традиції світової музики зведені до єдиного усередненого стереотипу.
У текстах пісень ідеться про прості переживання, засновані на особистих почуттях.
Музика проста й відіграє роль супроводу.
ПОП-МУЗИКА
Найвищими нагородами в музичному шоу-бізнесі вважаються:
премія «Греммі» (Grammy Awards), MTV (Європейське, Австралійське та ін.);
«Золотий глобус» (саундтреки до фільмів);
успішність артиста визначається кількістю проданих дисків.

ПОП-МУЗИКА
Mадонна;
Mайкл Джексон;
Вітні Х'юстон (соул);
Мерая Кері (соул);
Крістіна Агілера;
Шакіра (R&B);
Роббі Вільямс;
Джордж Майкл;
Стінг;
Брітні Спірс.
Видатні виконавці:

ПОП-МУЗИКА
Mадонна;
Mайкл Джексон;
Вітні Х'юстон (соул);
Мерая Кері (соул);
Крістіна Агілера;
Шакіра (R&B);
Роббі Вільямс;
Джордж Майкл;
Стінг;
Брітні Спірс.
Видатні виконавці:
ПОП-МУЗИКА
Mадонна;
Mайкл Джексон;
Вітні Х'юстон (соул);
Мерая Кері (соул);
Крістіна Агілера;
Шакіра (R&B);
Роббі Вільямс;
Джордж Майкл;
Стінг;
Брітні Спірс.
Видатні виконавці:

Бразильський карнавал

innadymytrova71 — 2023-02-02 10:42:06 UTC

Танго

innadimitrova_7115 — 2023-02-04 09:49:10 UTC

Румба

innadimitrova_7115 — 2023-02-05 17:28:03 UTC

Ча - ча - ча

innadimitrova_7115 — 2023-02-05 17:34:21 UTC

Пасодобль

innadimitrova_7115 — 2023-02-05 17:36:11 UTC

Танго

innadimitrova_7115 — 2023-02-06 19:45:22 UTC

Косова Аріна 10-Б

2023-02-09 09:28:14 UTC

Латинська Америка дала світу свою особливу музичну й танцювальну культуру. Латиноамериканські танці ще з початку 20 ст. почали проникати в Європу й Північну Америку. Чимало з них у видозміненій формі увійшли до латиноамериканської програми бальних танців. Інші, хоча не кодифіковані, були й залишаються популярними на танцювальних майданчиках.

Аргентина дала світу танго. В самій країні танцюють аргентинське танго, відмінне за технікою й стилем від європейського танго, що розвинулося під його впливом, незважаючи на те, що обидва танці виконуються під одну музику.

Бразилія відома самбою – музичним стилем і танцем. Як і у випадку із танго, бразильська самба відрізняється за технікою виконання від кодифікованої бальної самби. В Бразилії виникло також танцювально-бойове мистецтво капоейра.

Велика кількість танців зародилася на Кубі, яка до революції була надзвичайно популярним курортом для багатих американців, які шукали нових розваг. Румба і ча-ча-ча згодом були кодифіковані й стали частиною латиноамериканської програми бальних танців. Свого часу були популярними й інші танці кубинського походження: мамбо, сальса.

Логвиненко Поліна 10-а

2023-02-09 11:15:46 UTC

У 1935 році Ґершвін написав арію для опери "Поргі і Бесс". За основу взяв українську колискову пісню "Ой ходить сон коло вікон", яку почув у нью-йорку в 1929 році у виконанні Українського Національного Хору під керуванням Олександра Кошиця. Музика була написана у лютому 1934 року однак повністю партитура опери була завершена двадцятьма місяцями пізніше.

Самба

innadymytrova71 — 2023-02-13 09:30:05 UTC

Танго

innadymytrova71 — 2023-02-13 09:31:43 UTC

innadymytrova71 — 2023-02-13 09:39:59 UTC

Сторожук Ліза, 10-В

2023-02-13 13:58:17 UTC

Луї Армстронг – одна з найважливіших фігур в американській історії, більш відомий як «Satchmo» або «Pops», неймовірно впливовий джазовий трубач і співак із Нового Орлеана. Він визнаний одним з найвидатніших музикантів усіх часів, зігравших важливу роль у створенні сучасного джазу.
Завдяки своєму сильному вокалу і своєрідному стилю Армстронг записав деякі з найвпливовіших джазових альбомів в історії і побудував плідну кар'єру як всередині країни, так і за кордоном.
Близько п'ятдесяти років Луї створював і записував хіти, які і зараз знаходяться в фаворитах, впливаючи на всіх джазових музикантів.
За своє життя артист знявся у більш ніж тридцяти фільмах, показавши себе не тільки талановитим вокалістом і музикантом, а й актором.
- Джазова музика, як і будь-яка інша, славиться талантами, одним з яких і був Луї Армстронг. Хоча його шлях до успіху був скелястим, після його смерті в 1971 році він запам'ятався не тільки своїм внеском в джаз-музику, але і в американську культуру в цілому.

Музичні інструменти Африки

2023-02-15 08:38:42 UTC

Є повітряні інструменти і серед них ми маємо флейти, сопілки, труби, валторни та свистки. У цьому типі інструментів вібрація повітря створює різкий звук, схожий на сирену. Вони присутні в багатьох країнах по всьому континенту і з’являються на різноманітних танцях.

Свистунки виготовляють із очерету, а нині — з металу. Традиційні флейти виготовляють з бамбука або тростини. У таких країнах, як Буркіна-Фасо, Судан, Уганда чи Чад, групи зі ста флейтистів формуються в особливих випадках. Кожен грає одну ноту, і співпраця групи є важливою для гарного результату. Яка майстерність!

на свій погляд, роги зазвичай виготовляються з рогів корів, слонової кістки або диких тварин. Вони використовуються для передачі повідомлень, сповіщення про прибуття або просто як музичний інструмент. Загалом ми бачимо їх у таких країнах, як Кот-д'Івуар та його околиці.

Демиденко 10-А

2023-02-15 10:48:32 UTC

Елла Фіцджеральд народилася 25 квітня 1917 року в штаті Вірджинія, США в бідній родині афроамериканців. Одного разу дівчинка потрапила в досить неприємну історію і її відправили в спеціальний виправний будинок для дівчаток. Втікши звідти, вона жила на вулиці. У 1934 році проходив місцевий аматорський конкурс, де за 1 місце давали 25 доларів. Елла вирішила прийняти в ньому участь. Вийшовши на сцену, вона розгубилася і замість танцю виконала пісню. Перше місце було її.

Після конкурсу нею зацікавився Бенні Картер, джазмен. Він познайомив Еллу Фіцджеральд з Чіком Веббом – керівником популярного джазового оркестру. На Чика дівчинка особливого враження не справила, але після вечірнього концерту його бенду в 1935 році, він взяв Еллу на постійну роботу вокалістки в оркестрі. Чик разом з дружиною прихистили її і вважали за свою дочку.У 1935 році виходить перша платівка Е. Фіцджеральд під назвою «Любов і поцілунки». Вона принесла співачці невеликий гонорар, всього 25 доларів. А через три роки народна старовинна пісня «Жовтий кошик», яку Елла аранжувала в стилі джазу, вийшла вже тиражем в мільйон екземплярів.

У 1939 році помер Чик Уебб. І Фіцджеральд очолила його джаз-бенд. Її популярність з кожним днем продовжувала зростати, підштовхнувши Фіцджеральд до сольної кар’єри. Вона виступала і співпрацювала з видатними людьми – Каун Бейсі, Френк Сінатра і Луї Армстронгом.

Все своє життя Елла Фіцджеральд залишалася самотньою, соромливою і замкнутою. У 1971 році вона мало не осліпла, бачила тільки одним оком. У 1985 році її концертне турне було перервано через проблеми з легенями. На початку 1990-х років вона переживає серцевий напад. Загострення діабету привело до того, що Елі ампутували ноги до самого коліна.

tango

2023-02-19 12:22:47 UTC

Лубяна Катерина 10А

2023-02-20 13:23:44 UTC

Музична культура Північноамериканського регіону
регіону
складається
розгалуженого
спектра вокально-
інструментальних форм. Вони виникли шляхом складного поєднання різних джерел, насамперед
африканських фольклорних
ритмоінтонацій
европейської професійної музики. У діалозі культур XX ст. значущості міжнародної мови набули джаз, рок- і поп-музика, що передають пульс бурхливої епохи. За своєю природою пі
явиша
інтернаціональні.
Своєрідним
маніфестом музичної
самостійності
Америки
y
світовій
культурі
став джаз,
Що
сформувався на зламі XIX-XX ст. на основі таких американських жанрів: спіричуел, блюз, регтайм та ін.

Родіон Зінченко

2023-02-22 19:54:05 UTC

Культурна самобутність далекосхідного регіону найкраще розкривається крізь призму китайської та японської духовної специфіки з доповненнями елементів індійської культури. Світоглядними орієнтирами в регіоні з давніх-давен слугували конфуціанство, даосизм, легізм, синтоїзм і буддизм. Усі вони мали величезний вплив на формування стилю мислення, способу життя і діяльності жителів регіону, були одночасно і релігіями, і філософсько- практичними системами. Так, буддист не втрачав традиційних язичницьких вірувань, що увібрали в себе даосизм і сінтоїзм, дотримувався настанов конфуціанства. Багато храмів стали змішаними, спільними для цих вірувань. Отже, все це – елементи, складові частини своєрідного цілого. Спробуємо дещо детальніше розглянути основні компоненти далекосхідної культури.

Китай. Територія Китаю тривалий час була майже цілковито ізольована природними географічними бар'єрами від усього іншого цивілізованого світу, в тому числі і від основної зони культурного обміну того часу – Середземномор'я. Китайський регіон десятки століть не мав постійної визначеної назви. Імперія в різні часи іменувала себе по-різному: Тянь-ся – "Піднебесна", Чжунго – "Серединна" (тобто та, що перебуває в центрі ойкумени), а часто Дайго – "Велика" держава". При цьому завжди добавлялось ім'я відповідної династії, які час від часу змінювались, наприклад: Дайціньго – при династії Цінь, Даймінго – при династії Мін.

Головним, найконсервативнішим і стабілізуючим компонентом духовної культури китайців є конфуціанство. Зупинимось дещо детальніше на головних вузлових моментах етичного вчення Конфуція. Його етику інколи умовно називають "етикою ритуалу", в якій подається нормативна програма праведного життя. На думку китайського мислителя, власне ритуал здатний поєднати доброчесність і щастя, волю окремої людини та її життя, витворити мир і злагоду в суспільстві.

Даосизм, як і конфуціанство, – одна з головних гілок китайської культури, поява якої припадає на VI ст. до н.е. і пов'язана з іменем легендарного мислителя Лао-цзи. Головною книгою життя Лао-цзи є "Дао де дзін" ("Книга про шляхи і доброчесності") – проповідь природності, життєвої спонтанності, тобто проповідь "цзи жань" – життя, яке не вимагає від людини жодних зусиль, а ґрунтується на власних природних ритмах.

На відміну від європейського регіону в Східній Азії народні вірування утворили міцну єдність з державною структурою. Замість обернення населення в нову віру і викорінення попередніх релігійних культів тут спостерігався процес поступової інфільтрації прийшлої світової релігії (буддизму)

Головні релігійно-філософські, світоглядні системи Китаю сформували особливий етно-ментальний тип людини. Так, книга "Китайці у себе вдома" (1909 р.) англійського місіонера Дж. Макгована подає стереотипні уявлення європейців про китайців, їхній національний характер. Зокрема, автор наголошує на надзвичайно розвинутому почутті відповідальності китайців, особистій жертовності заради вищого колективного блага (сім'ї, роду, держави), акцентує на таких рисах китайської національної вдачі, як добродушність, іумор, терплячість, наполегливість, висока працездатність.

Вишукана самобутність японської культури завдячує таким феноменам, як синтоїзм, самураї, сумо, дзюдо, театр кабукі, ікебана, чайна церемонія, декоративний сад.

Синтоїзм (у перекладі з японської означає "шлях богів") – найдавніша національна релігія японців, що оформилася в VI-VII ст. н.е. Синтоїзм пов'язаний з виникненням японського племені ямато, релігія якого мала назву синто (1-2 ст. н.е.). Основу синтоїзму становлять культи природи, предків та японського імператора – мікадо, віра у різні магічні сили і забобони, багато первісних шаманських і чаклунських обрядів. Поширення буддизму в Японії (VI–VII ст.) породило таке явище японської культури, як дзен-буддизм (своєрідна японська реакція на індо-чань- буддизм). Основні положення і японського (дзен) варіанту буддизму, і китайського (чань) збігаються. Це недовіра до словесної форми як форми передачі вищої істини, до логічного мислення як засобу її осягнення, досягнення вищої істини через інтуїтивне осяяння, вдосконалення в процесі активної життєдіяльності й естетизації навколишньої дійсності (особливо в дзен-буддизмі), відмова від наслідування і досягнення внутрішньої свободи. Відмінності ж між ними були незначними: зокрема, в японському варіанті дещо змішуються акценти – посилюються секуляризаторські тенденції.

Японія стала першою азійською країною, що сприйняла європейську цивілізацію. За два-три десятиліття після Другої Світової війни вона (як і Китай сьогодні) перетворилась на одну з найбільш економічно розвинутих держав світу. Існує приказка: серцем Японія – в старому, а розумом – у новому.

Японський спосіб життя не передбачає якихось універсальних норм поведінки, проте виділяється сфера обов'язків і сфера насолод. Однією з важливих скритих пружин, що керує механізмом поведінки японців, є обов'язок честі – "гірі".

Логвиненко Поліна 10-А

2023-02-23 11:17:53 UTC

Найвідоміший світовий шедевр .

2023-02-23 17:07:27 UTC

Цікаві факти про ча-ча-ча:

Жемелко Данило 10-А

2023-02-24 15:57:01 UTC

В архітектурі Японії помітні запозичення з китайської архітектури. На відміну від китайських і створених в Японії під впливом китайського стилю будівель, для типово японських споруд характерна асиметрія. В цілому, для японської архітектури характерно прагнення до простоти. Споруди світлі і відкриті, в основному складаються з прямокутних елементів. Для традиційної японської архітектури аж до періоду Мейдзі головним будівельним матеріалом була деревина. Причинами використання дерев'яних конструкцій були доступність і простота виготовлення. Крім того, дерев'яні конструкції краще підходили для японського клімату, дозволяли забезпечити природну вентиляцію приміщень, а також дозволяли легко перемістити споруду, розібравши її і зібравши на новому місці. Традиційні дерев'яні житлові будинки простих японців, звані мінка (яп. 民家?), максимально пристосовані до клімату країни з частими землетрусами і дощами. Одно- або двоповерхова мінка має міцну каркасну конструкцію із товстих балок з несучою колоною в центрі будинку і розсувними дверима. Стіни не є несучими в конструкціями (позаяк створені з твердих сортів папіру), внутрішній простір ділиться на окремі приміщення за допомогою пересувних ширм. У таких будинках жили селяни, ремісники і торговці. В даний час мінка збереглися тільки в сільській місцевості.

Яценко Дар'я 10- А

2023-02-26 12:15:53 UTC

Архітетура Китаю Варвара Клокова 10А

2023-02-27 14:55:16 UTC

На північний схід від Індії, за високими горами, знаходиться Китай. Стародавні китайці називали свою країну Піднебесною, або Серединним царством, бо вважали, що вона лежить посеред чотирьох морів.

У Китаї течуть дві великі ріки – Хуанхе і Янцзи. Слово Хуанхе означає "жовта ріка". Вода її справді жовтуватого кольору, тому що несе багато жовтої глини. Ця ріка в давнину часто змінювала своє русло, а в період дощів затоплювала поля і села. Тому її ще називали "рікою, що надриває серце", або "бичем Китаю". Згодом люди навчилися боротися з повенями. Вони будували греблі й копали канали – це легше було робити великим гуртом. Отже, в ІІ тисячолітті до н. е. на берегах Хуанхе постають великі поселення і виникає, як то було в інших країнах Сходу, держава.

Культура китайського народу – одна з найдавніших. Вона бере свій початок у IV тисячолітті до н. е., коли культура Єгипту тільки-но почала формуватися. А в середині II тисячоліття до н. е. Китай уже був великою державою. Його столиця Інь своїм блиском перевершувала багато міст стародавнього світу. Порох, компас, фарфор, шовк, папір, друковані книги, бібліотеки, університети з’явилися у Китаї набагато раніше, ніж у Європі. Китайська архітектура відзначається великою своєрідністю й суттєво вплинула на розвиток архітектури інших народів Сходу.

Однією з самих ранніх пам’яток, що збереглися, є Велика Китайська стіна, яка в давнину захищала країну від набігів кочівників з півночі. Велетенську стіну почали будувати у 215 р. до н. е. за наказом імператора Цінь-Шіхуан-ді – засновника імперії Хань, до складу якої увійшли сім завойованих ним малих царств. За переказами, два мільйони чоловік, які тисячами гинули від важкої праці (а на їхнє місце гнали нових робітників), звели "найдовше кладовище у світі" – "стіну у десять тисяч лі", про яку китайський народ склав сумні легенди. Для зведення стіни спочатку були розширені та об’єднані прикордонні укріплення колишніх царств.

Орігамі

innadimitrova_7115 — 2023-02-28 06:52:04 UTC

Лубяна Катерина 10-А

2023-03-01 17:28:02 UTC

2023-03-02 10:49:38 UTC

Мистецтво садів ( Амалія Біла 10-Б)
Японські сади розбивають по всьому світу: у дворах будинків, у міських парках, а також в історичних місцях, наприклад, при буддистських та синтоїстських храмах, а також у старих замках.
У японській культурі садівництво – справжнє мистецтво, таке ж як мистецтво каліграфії. Перші японські сади з’явилися під впливом стилізованих китайських садів. Традиція створення японських садів передавалася від сенсея учневі.
Японські сади вважаються місцем, де людина йде від повсякденних стресів.
Камені використовуються для будівництва доріжок, мостів і переходів.
Вода повинна бути частиною природного пейзажу в японському саду. Тому тут ви не знайдете фонтанів. Вода тече плавно і м’яко. Над найкрасивішими водоймами часто вішають ліхтарі. У деяких садах навіть є висохлі ставки, причому, вони створюють той же ефект, що і повні.

Павлова М 10-А

2023-03-05 11:02:29 UTC

Стародавня китайська архітектура в основному базується на дереві. Зазвичай можна зустріти дерев’яні стовпи, балки, а також перемички, які використовуються для формування каркаса будівель. З іншого боку, стіни служать розділенням кімнат, але з тією особливістю, що насправді вони не несуть ваги споруди в цілому, як це характерно для інших будівель. Це унікальна особливість давньокитайської архітектури.

Варто також згадати, що особливість деревини вимагає методи антисептики перетворити власну прикрасу Китаю на архітектурний живопис. Не дарма, значна частина споруд і будівель, що мають велике значення в культурі країни, мають стелі в емалевому кольорі, а також вікна з вишуканим дизайном, красиві квіткові візерунки на дерев’яних стовпах, що в сукупності відображає високий рівень майстерності та багата уява китайських будівельників.

Слід також сказати, що планування внутрішнього дворикового комплексу є унікальним у Китаї. Тобто основна споруда розташована в центральній осі внутрішнього дворика, тоді як споруди, які вважаються менш важливими, розташовані ліворуч та праворуч. Ще цікавіше те, що вся конструкція цього типу будівель симетрична і якщо її порівнювати європейський архітектурний стильНеважко помітити, що китайський архітектурний стиль відкритий і закритий, а внутрішній дворик є ніби продовженням фарбувальної роботи, яку потрібно втілювати потроху.

І не лише це: ландшафт у кожному внутрішньому дворику різний, тому навіть коли відвідуються такі типи споруд, ми розуміємо, що всю архітектуру можна оцінити з різних точок зору. Так само зсередини будівель немає двох вікон, з яких вигляд завжди однаковий.

Пучина В 10А

2023-03-09 10:28:25 UTC

Архітектура Японії - одна з небагатьох у світі, чиї твори аж до середини. XIX ст. будувалися з дерева. Усі найдревніші дерев'яні будівлі світу (з кін. VI вв.), що збереглися, знаходяться в Японії. Щонайпотужніший імпульс розвитку архітектури, як і усієї культури Японії, дало прийняття буддизму. Головним орієнтиром в архітектурі до XIX ст. був Китай, але японські архітектори завжди перетворювали заморські зразки на достовірно японські витвори мистецтва.

Про те, як виглядала добуддиська архітектура Японії, можна судити по будівлях двох шанованих синтоистских святилищ Исе і Ідзумо. Нинішні будівлі не древні, але відтворюють виразні древні форми: зроблені з колод зруби стоять на палях, мають високі двосхилі дахи з великим навісом і балками, що хрестоподібно стирчать. На їх форми орієнтувалися при реставрації більшості синтоїстських святилищ Японії в XIX ст. Характерна риса синтоїстських святилищ - ворота торі, що означають межі священної території; один з символів країни - святилища Іцукусіма (на захід від Хіросіми), що стоять у воді торі.

Яценко 10-А

2023-03-10 19:10:25 UTC

Сторожук Ліза, 10-В

2023-03-12 16:54:46 UTC

Родіон Зінченко 10а

2023-03-12 21:35:34 UTC

Для східного світогляду важливо усвідомлення людиною єдності духу і тіла, неба і землі, властиве буддизму. Це знайшло відображення і в розвитку мистецтва, зокрема архітектури. Буддійські пагоди з багатоярусними дахами спрямовані вгору, немов тягнуться до самого неба. Як шпилі готичних храмів, вони створювали враження Всесвіту. Ярусний стиль властивий світській, і духовній архітектурі Далекого Сходу.Символом столиці Китаю, Пекіна, є розташований в центрі Храм Неба, побудований в епоху династії Мін і нині занесений ЮНЕСКО до Переліку всесвітньої спадщини людства. Храм Неба свідчить про високий рівень майстерності, досягнутому китайськими зодчими п'ять століть тому.

У стародавній Японії велику частину споруд будували з дерева, оскільки це гнучкий матеріал і, в порівнянні з каменем, більш стійкий при землетрусах. Серед пам'яток дерев'яного зодчества, що дійшли до нас, виділяються синтоїстські храми з масивними дахами, виступаючими далеко за межі стін і надійно захищають їх від негоди.
Більшість старовинних архітектурних пам'яток Кореї загинули у вирі історії, однак те, що збереглося, стало національними святинями. Це найдавніша на Далекому Сході дерев'яна десятиметрова астрономічна вежа в місті Кенджу ( 647) , пагоди в монастирях Пунхванс і Чоннімс , південні двоярусні ворота Сеульської фортеці Намдемун , іменовані « національним скарбом номер один».

innadymytrova71 — 2023-03-15 09:14:42 UTC

innadymytrova71 — 2023-03-15 09:15:42 UTC

Сторожук Ліза, 10-В

2023-03-18 14:37:16 UTC

Пучина Вікторія 10А

2023-03-23 10:49:46 UTC

Шива або Шіва — бог-руйнівник у трійці головних богів індуїстського пантеону поряд з Брахмою і Вішну. Покровитель йоги та тантри.
Відгалуження індуїзму, що вважає Шиву головним божеством, називається шайвізмом. Це найстаріша та одна з найпопулярніших течій індуїзму. Традиційно вважається, що існує 1008 різних конфесій шайвізму, найбільшими серед яких є пашупата і лінгаятизм.

Прообразом Шиви був протоіндійський міфологічний персонаж Сіва (Сіван) — рогате божество доарійського населення Індії, зображення якого знаходили зокрема у Мохенджо-Даро. У ведійському варіанті йому відповідав Рудра — стихійне божество грози і бурі, червоношкірий і чорнявий мисливець з луком і отруйними стрілами, одягнений в звірячу шкуру. За однією з версій — також бог родючості, з яким пов'язувався фалічний культ. У Ведах Рудра — породження гніву Брахми, руйнівник, каратель, мешканець кладовищ, що посипає себе попелом з похоронних багать. В іншій іпостасі він же — Шива, захисник, покровитель медицини і тварин.

Яценко Дар'я

2023-03-23 21:21:58 UTC

Яценко Дар'я

2023-03-23 21:23:33 UTC

Жемелко Данило 10-А

2023-03-26 09:24:50 UTC

Стародавні індуси представляли Всесвіт як щось неймовірно велике і грандіозне. Саме це вплинуло на мистецтво в цілому і на архітектуру зокрема. Стародавні пам'ятники Індії, незважаючи на значні пошкодження, дивують своїми масштабами і барвистістю. Нерозривне сплетіння філософського світогляду з музикою, яка ніби застигла в камені, - це саме те, що вважається типовою індійської архітектурою. Погодьтеся, що неможливо уявити собі Давню Індію без храмів і палацових комплексів, прикрашених скульптурами, розписом, високими куполами і шпилями, вкритими золотом.

Лубяна Катерина

2023-04-10 12:52:09 UTC

Мистецтво Індії - культурні цінності, сформовані в Індії шляхом синтезу корінних та іноземних впливів. У сиву давнину про Індію знали як про "країну мудреців". Досягнення індійської цивілізації мали великий вплив на арабську та іранську культури. Більшість видів мистецтва Індії формувались під впливом Вед. У давнину більшість споруд зводилося з дерева,тому не збереглися. Релігійна архітектура цього періоду представлена печерними комплексами, храмами і ступами. Після народження сучасного індуїзму мистецтва джайнізму, буддизму та сикхізму процвітали під патронатом королів та імператорів. Прихід ісламу породив нову еру індійської архітектури та мистецтва. Найбільш ранні приклади включають комплекс Кутб, низку пам'яток, побудованих султанами Делійського султанату. Архітектура імперії Великих Моголів включає Червоний форт, Тадж-Махал, форт Агра, могилу Хумаюна, Джама-Масджид і Фатехпур-Сікрі

Живопис Індії Варвара Клокова 10А

2023-04-13 09:31:29 UTC

Традиційні сюжети — історії з міфології, зображення богів індійського пантеону, а також традиційні геометричні орнаменти, фантастичні людські фігури з великими виразними очима, схожими на риб і гострими носами, незвична барвиста природа. Обов'язковим елементом є світове дерево «кохбара», яке символізує благодать і достаток.
Для нанесення використовують і сьогодні тільки натуральні фарби, отримані з рослин або інших природних речовин. Наприклад, для чорного кольору — деревне вугілля або сажу, для білого — рисову муку, для жовтого кольору використовували коріння куркуми тощо. Картини пишуть або пензлем, або паличками, іноді просто пальцями. На початку 60-х рр. ХХ ст. митці, які писали у стилі Мадхубані, стали переносити свої твори на папір і вказувати авторство.

Логвиненко Поліна 10-а

2023-04-13 10:22:13 UTC

У 2017 році Індія випустила 1966 художніх фільмів, з них Боллівуд 364 фільми. Bollywood-одне з найбільших центрів виробництва фільмів у світі.

Скульптура Індії Демиденко 10-А

2023-04-14 11:24:34 UTC

Сторожук Ліза, 10-В.

2023-04-16 16:37:06 UTC

Іванисик Вероніка, 10-В.

2023-04-17 09:51:39 UTC

Факти про індійські танці.
Для Індії танець займає взагалі дуже важливе і велике значення, це частина їхньої релігії.
Я думаю, що багато хто з нас чув про такого Бога як Шива, так от для індійців це не просто Бог, а Бог танцю, якому вони всі поклоняються. Окрім цього танець Бога Шиви не міг виконувати будь хто, його виконували спеціально навчені дівчата, яких називали – баядерками, цей танець був частиною майже кожного ритуалу в Індії, важливо знати що ці танцівниці віддавали цьому заняттю все своє життя.
Уявляєте, в Індії існує спеціальний трактат, в якому чітко розписано всю техніку міміки, а саме :

- 36 різноманітних поглядів;
- 13 рухів голови;
- 6 рухів носом;
- 7 рухів брів.

На відміну від наших танців, в індійських є така особливість, якщо це хореографічна постановка, то одна й та ж сама комбінація повторюється мінімум 3 рази на протязі усього танцю, правда музика з кожним разом пришвидшується в темпі.

Біла Амалія 10-Б Живопис Індії

2023-04-17 11:57:20 UTC

Мистецтво Індії - культурні цінності, сформовані в Індії шляхом синтезу корінних та іноземних впливів. У сиву давнину про Індію знали як про "країну мудреців". Досягнення індійської цивілізації мали великий вплив на арабську та іранську культури. Більшість видів мистецтва Індії формувались під впливом Вед.

Індійське мистецтво протягом
свого існування позначене тісним
зв'язком з панівними в різних
періодах релігійними системами.

Майже всі його пам'ятки, що
дійшли до наших часів, мали
прикладний характер і були
взаємопов’язані з релігійними
віровченнями, народними
ремеслами, фольклором і
міфологією.

Скульптура, фрескові розписи,
книжкова мініатюра
створювалися на честь численних
божеств.

Найбільш ранніми індійськими картинами були наскальні малюнки доісторичних часів, петрогліфи, що зустрічаються в таких місцях, як скельні укриття Бхімбетки, деякі з них старші 5500 р.

Британці на початку 19 століття індійському мистецтву дали нове життя. Новий уряд вимагав від художників документувати життя та часи Індії. Картини англійської школи, як називали це нове мистецтво, бачили появу найбільших художників Індії всіх часів Раджа Раві Верма .

Серед інших важливих художників колоніального періоду - Джаміні Рой, Амріта Шергіл, Рамкінкер Бадж і Рабіндранат Тагор . Після здобуття незалежності індійське мистецтво стало більш різноманітним, і такі художники, як Макбул Фіда Хуссейн, Френсіс Ньютон Соуза, Субодх Гупта, Деваййоті Рей, Судіп Рой, Пареш Мейті та Босе Крішнамачарі завоювали міжнародне визнання.

Сторожук Ліза, 10-В

2023-04-18 17:50:29 UTC

Біла Амалія 10-Б Танці Індії

2023-04-20 09:53:49 UTC

Для Індії танець займає взагалі дуже важливе і велике значення, це частина їхньої релігії.
В Індії вважається, що творцем і першим виконавцем танців був бог Шива, якого називали також Царем танцю.
У Стародавній Індії танець був
обов´язковою частиною релігійного ритуалу. Його виконували танцівниці — баядерки, які жили при храмі й присвячували своє життя богові.
На відміну від наших танців, в індійських є така особливість, якщо це хореографічна постановка, то одна й та ж сама комбінація повторюється мінімум 3 рази на протязі усього танцю, правда музика з кожним разом пришвидшується в темпі.
В Індії існує спеціальний трактат, в якому чітко розписано всю техніку міміки, а саме :

- 36 різноманітних поглядів;
- 13 рухів голови;
- 6 рухів носом;
- 7 рухів брів.
Звичайно, що окрім релігійного танцю в Індії існує ще й багато інших, кожен регіон має свій народний індійський танець, який відрізняється від інших : музикою, виконанням, костюмами та атрибутами.
Існують сотні індійських народних танців – наприклад, бхан-гра, біху, самбалпура, чхау і гарба, а також інші танці, представлені на регіональних фестивалях.
В індійському танці важливими є не тільки пластика тіла, але й рух кожного пальця, жест, погляд, що розкривають зміст танцю. Мета танцю – занурення глядача у стан екстазу, в якому розчиняється реальність світу. Це – своєрідний гіпноз. Погляд танцівниці постійно спрямований на глядача. Кожна сюжетна ідея розглядається з точки зору різних настроїв. Аура чарівності сприяє розумінню суті давніх оповідей. Цей стан підтримується за допомогою вокального й інструментального акомпанементу.

Музика Індії, Лубяна Катерина 10-А

2023-04-20 16:48:54 UTC

Інді́йська му́зика включає розмаїтість живих й історичних жанрів народної, популярної, естрадної й класичної музики. Індійська класична музика, представлена традиціями карнатак і хіндустані, сходить до Самаведи й описана як складна та різноманітна система, що впливає на зовнішній і внутрішній світ, у ряді трактатів перших століть нашої ери і середньовіччя. У сучасності вона пов'язана з високою традицією й особливо з релігійною практикою. Народна музика важлива для збереження ідентичности численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. В XX столітті індійська музика за допомогою ряду видатних європейських та американських музикантів, а також кінематографу та рухів хіпі, нью-ейдж, прозелітичного вайшнавізму й інших стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури.
Індійська музика є однією з найдревніших і самобутніх музичних культур. Її витоки сягають до цивілізацій Хараппи і Мохенджо-Даро (3-є тис. до н. е.). Важливий етап розвитку індійської музики пов'язаний із найдавнішими літературними пам'ятниками — Ведами, представлений речитацією священних текстів Ригведи та більш розвинутими мелодичними взірцями гімнотворчості, зафіксованими в Самаведі (веда мелодій). Поряд із культово-обрядовою ведичною традицією існували розвинені форми народного та світського мистецтва.

Білоус Вероніка 10-в

2023-04-24 22:07:03 UTC

Музика, танці, кіно Індії.

Музика, танці та кіно Індії відображають багату історію та культуру цієї країни.

Музика Індії має свої коріння в давній індійській класичній музиці, яка включає в себе вокальну та інструментальну музику. Традиційна музика Індії також має великий вплив на популярну музику Індії, яка включає в себе багато жанрів, таких як боллівудська музика, фільмова музика та поп-музика. Індійська музика відома своїми складними ритмами та інструментами, такими як табла, ситар та гатам.

Танці в Індії також мають глибокі коріння у класичній індійській традиції, такі як бхаратнат'ям та катхакалі. Ці танці виконуються з використанням спеціальних рухів, які виражають різні емоції та ідеї. Танці також є важливою частиною багатьох фільмів Індії.

Кіно Індії, відоме як Боллівуд, є одним з найбільших кіноіндустрій у світі та має свої корені в кінематографії Індії з 1913 року. Фільми Боллівуду відомі своїми романтичними сюжетами, яскравими костюмами та великою кількістю пісень та танців. В останні роки з'явилися також фільми Інді, які зазвичай мають менш комерційну спрямованість та використовують більш реалістичні сюжети.

Усі ці елементи культури Індії є важливими частинами її.

Родіон Зінченко 10А

2023-04-26 12:03:36 UTC

Культура Індії — одна з найдревніших у світі. Для цієї країни характерним є поліетнічний склад населення, яке називають індусами та індійцями. Численні нації й народності, що мешкають в Індії, розмовляють різними мовами й діалектами (близько 900). Державна мова — хінді, друга державна мова — англійська. Твори класичної літератури, релігійні й філософські праці написані зазвичай стародавньою літературною мовою — санскритом.

Індія — країна релігійної толерантності, походження таких світових релігій, як буддизм та індуїзм, що сповідує більшість населення. Із ними співіснують іслам, християнство, різні вірування.
Буддизм виник у VІ—V ст. до н. е. Його засновником був індійський принц Сіддхартха Гаутама, який пізніше дістав ім’я Будди, що на санскриті означає просвітлений. Будда вважав головним у вченні моральне вдосконалення людини. Він проповідував священні «істини»:

1 «все життя людини — страждання»;

2 «причина страждання — наші бажання»;

3 «щоб позбутися страждання, треба позбутися бажання», а це досягається через нірвану (згасання пристрастей, блаженство);

4 щоб обрати шлях порятунку, треба пройти вісім станів, оволодівши якими людина може досягти очищення і Вісім станів для досягнення очищення і спокою: правильне розуміння (що світ сповнений страждань); правильні наміри (визначити свій шлях, обмежити пристрасті); правильна мова — правдива і доброзичлива; правильні вчинки (добрі справи); правильний спосіб життя, що не шкодить живому; правильні зусилля; правильні помисли; вміння зосереджуватись, споглядати, заглиблюватись у пошуках істини.

Зображення заглибленого й одухотвореного Будди, насамперед у скульптурі, уособлює зміст буддійського вчення.

Індуїзм ґрунтується на поклонінні трійці верховних богів (Тримурті): Брахма — творець, Вішну — охоронець, Шива — руйнівник. Тримурті зображують як три боги, що стоять або сидять поруч, або як три боги зі зрослими тілами.
Індуїсти мають свої священні книги — Веди, однак суворих релігійних канонів у них немає. Будда в індуїзмі існує як десяте земне втілення Вішну. Йому передують дев’ять інших, серед яких головні — герой епосу «Рамаяна» Рама і міфологічний герой, великий учитель Крішна. Індуїзм проповідує вічність, переродження душ (реінкарнацію), зумовлене кармою (долею), яка залежить від вчинків самої людини.

.
Фольклорні й релігійні традиції здавна впливали на мистецтво індійського культурного регіону. Розквіт буддійського мистецтва в Індії припадає на період IV—VI ст., індуїстського — ХІV—ХVІІ ст.
Філософсько-релігійні погляди індусів утілилися в будівництві храмів, монументальній скульптурі й живописі.

Однією з найстаріших та найвеличніших ступ Індії вважають Велику ступу в Санчі (близько 250 р. до н. е.). Ворота огорожі покриті різноманітними скульптурами та рельєфами із зображенням людей, птахів, тварин (слонів і левів), рослинних орнаментів. Це своєрідна збірка релігійно-символічних, історичних, побутових сцен і образів, легенд про Будду.
У поєднанні з деталями зодчества вони утворюють єдиний гармонійний архітектурно-пластичний ансамбль, внесений до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Зображення воріт розтиражоване в тисячах проспектів і буклетів, присвячених Індії, їх можна бачити на індійських банкнотах. А фігури зображених на воротах якшин — жіночих божеств природи — визначили ідеал жіночої статури в мистецтві Індії на багато століть наперед, ставши еталоном індійської скульптури.
Поширеним видом буддійської архітектури був печерний храм (чайтья). У самому «серці» Індії — в Аджанті є унікальний скельний комплекс із 29 печер-храмів рідкісної краси і майстерності з величезними молитовними залами, складними лабіринтами, прикрашений фресками й скульптурами.
Самобутність притаманна архітектурі індуїстських храмів з дахами у вигляді ступінчастої піраміди або витягнутого вістря. Типовим її зразком є грандіозний комплекс в Кхаджурахо (XI ст.), присвячений богу Шиві. З 85 храмових споруд нині залишилося лише 22. Стіни храму Кандар’я Махадева з вежами й колонами-шпилями обрамляють 646 зовнішніх і 226 внутрішніх скульптур. Барельєфи, що зображують чоловіків і жінок із виразною пластикою, граційними нахилами фігур, зокрема в еротичних сценах, передають складний примхливий ритм композиції
В архітектурі Індії епохи імператорської династії Великих Моголів (сер. XVI—XVII ст.) ісламські канони поєднані з місцевими індійськими, а також із перськими стилями. Це зумовило виникнення споруд неймовірної витонченості із симетричністю композицій, багатством декору.

Серед кращих зразків архітектури цього періоду — мечеть Джамі Масджид у Делі, що репрезентує державний стиль Великих Моголів. Вражають величезні розміри споруди, у якій одночасно можуть перебувати 25 тисяч осіб.
В епоху Великих Моголів найвищого розквіту досягла індійська мініатюра. Створювали ілюстрації до епосу «Махабхарата» і «Рамаяна», ілюструвалися збірки казок, історичні й біографічні хроніки. Серії мініатюр представляли місяці року, пов’язані з певним настроєм людини, тією чи іншою музикою, наголошуючи на єдності з природою. Характерний для індусів інтерес до людини спричинив виникнення портретного жанру. Значним досягненням індійського живопису став «могольський портрет», якому притаманні психологічні характеристики й реалістичність образів.

Родіон Зінченко 10А

2023-04-26 12:09:40 UTC

Інді́йська му́зика включає розмаїтість живих й історичних жанрів народної, популярної, естрадної й класичної музики. Індійська класична музика, представлена традиціями карнатак і хіндустані, сходить до Самаведи й описана як складна та різноманітна система, що впливає на зовнішній і внутрішній світ, у ряді трактатів перших століть нашої ери і середньовіччя. У сучасності вона пов'язана з високою традицією й особливо з релігійною практикою. Народна музика важлива для збереження ідентичности численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. В XX столітті індійська музика за допомогою ряду видатних європейських та американських музикантів, а також кінематографу та рухів хіпі, нью-ейдж, прозелітичного вайшнавізму й інших стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури.

Танці в Індії охоплюють широкий спектр форм танцю, починаючи від стародавніх класичних або релігійних народних танців до сучасних стилів.

Три найвідоміших індійські божества, Шива, Калі і Крішна, як правило, представлені в танці. Існують сотні індійських народних танців, таких як Бгангра, Бігу, Самбалпура, Чхау і Гарба, а також інші танці представлені на регіональних фестивалях. Індія пропонує багато форм класичних індійських танців ^[en], кожна з яких може бути простежена у різних частинах країни. Показ індійських танцювальних стилів в індійських фільмах ознайомив із індійськими танцями світову аудиторію.

Логвиненко Поліна 10-а

2023-04-27 10:36:08 UTC

Щороку понад два мільйони мусульман з усього світу збираються в Мецці, щоб здійснити хадж. Незалежно від свого походження та соціального класу, всі рівні перед Богом. Всі одягають простий одяг паломників, як символ єдності та рівності мусульманської громади. Кожен здоровий мусульмане має фінансові можливості, зобов'язаний зробити паломництво один раз у житті.

Демиденко Анастасия

2023-04-28 01:38:03 UTC

Єгоров Артем Юрійович 10-А Культура Північної Америки

2023-05-01 15:46:04 UTC

Єгоров Артем Юрійович 10-А

2023-05-01 15:48:56 UTC

Архітектура

Живопис

Музика

Арабського Сходу

В основу культури багатьох народів Близького Сходу, Середньої Азії, які зробили значний внесок у розвиток світової цивілізації, покладені традиції ісламу.

Іслам

— наймолодша з трьох світових релігій,

що сформувалася у VII столітті в Аравії. Засновником вважається пророк Магомет

(570-632 рр.). Прихильників ісламу називають мусульманами.
Започаткування ісламу – віри в єдиного бога Аллаха – пов'язано з діяльністю пророка Магомета або Мухаммада (570-632).

Це був історичний діяч, який заснував мусульманську громаду

в Аравії, проповідуючи серед арабів Священне Писання,

записане згодом в Коран.

За відносно короткий історичний період іслам став панівною релігією на Близькому Сході й поширився за межами Аравійського півострова від Індії до Іспанії. Нині іслам охоплює населення

понад 120 країн переважно Азії та Північної Африки.

Сьогодні більшість мусульман не є арабами. Проте мусульманське мистецтво різних країн об'єднане духом спільної релігійної ідеології та художніми канонами, закладеними ще

арабськими народами.

Мистецтво Арабо-мусульманського культурного регіону прекрасне та оригінальне, неповторне й загадкове. Однією з його особливостей є витончена краса і декоративність.

Великого розвитку набула каліграфія. Мистецтво каліграфії вважалося найблагороднішим, каліграфи мали велику пошану в

суспільстві, у них були свої «академії». Високорозвинена каліграфія була письмом не лише релігії, а й поезії, філософії, науки.

В архітектурі арабо-мусульманського культурного регіону вирізняють культові і світські споруди. З-поміж характерних – це палаци правителів, медресе (богословські школи різного рівня), караван-сараї (будинки для відпочинку на торговому шляху),

криті ринки, фортеці з брамами та баштами.

Найпоширенішою культовою спорудою і символом духовної культури мусульман є мечеть – місце

для молитви і богослужіння.

Єгоров Артем Юрійович 10-А

2023-05-01 15:51:58 UTC

Мистецтво індійського
культурного регіону
Вже в II столітті дон. е. на скелястому березі річки Вагори в
штаті Махараштра стали з`являтися висічені в 70-
метровій стіні каньйону печери, де відлюдники шукали тиші
і самоти. Вдаючись в споглядання і роздуми, буддійські ченці
безупинно працювали, створивши за кілька сотень років
цілий комплекс з 31 печери. Витончена кам`яна різьба колон
і химерна розпис стін роблять печери Аджанти (отримали
це ім`я за назвою довколишнього села) одним з найцікавіших
об`єктів Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
https://www.youtube.com/watch?v=luoXQbSquvs&embeds_euri=https%3A%2F%2Fsway.office.com%2F&embeds_origin=https%3A%2F%2Fsway.office.com&source_ve_path=MjM4NTE&feature=emb_title

Білоус Вероніка 10-в

2023-05-03 00:16:33 UTC

Арабо-мусульманське мистецтво - це мистецтво, що розвивалося в країнах, що прийняли іслам як державну релігію, включаючи Сирію, Єгипет, Іран, Середню Азію, Північну Африку, Іспанію та Індію. Воно було сильно вплинуте ісламською культурою, традиціями та релігійними поглядами.

Арабо-мусульманське мистецтво має багато різновидів, включаючи архітектуру, малюнок, живопис, гравюру, вишивку, кераміку та інші види рукоділля.

У арабо-мусульманському мистецтві часто використовуються геометричні форми, абстрактні рисунки, а також гарні комбінації кольорів і текстур.

Один з найвідоміших видів мистецтва арабського сходу - це каліграфія. Каліграфія - це мистецтво написання текстів у вигляді художнього зображення, яке виконується звичайно за допомогою пера або кисті. Арабська каліграфія відома своїми складними формами та лініями, які часто виконуються на папері, камені, дереві та інших матеріалах.

Іншим видом мистецтва арабського сходу є мозаїка. Мозаїка - це мистецтво створення зображення з невеликих фрагментів, зазвичай керамічних, скляних чи кам'яних плиток. Традиційна арабська мозаїка складається з різних форм та кольорів, що утворюють складні геометричні орнаменти та графічні зображення.

Також в арабському мистецтві дуже важливим є орнаментика та різноманітні графічні зображення, такі як геометричні орнаменти та візерунки. Ці елементи декорували все, від споруд та меблів до книг та рукописів.

Мусульманське мистецтво включає в себе різноманітні форми високої мистецької культури, що розвивалися в межах ісламського світу з моменту заснування релігії Ісламу в VII столітті.

Одна з найвідоміших форм мусульманського мистецтва - це архітектура. Мечеті (мусульманські святині) є одними з найвищих досягнень мусульманської архітектури. Вони відомі своїми куполами, мінаретами, арками, декоративним різьбленням та мозаїкою. Серед найбільш відомих мечетів можна назвати Мечеть Кайруан у Тунісі, Мечеть Султана Ахмеда в Стамбулі, та Мечеть Аль-Харам у Мерці, Саудівська Аравія.

Інші види мистецтва, що є характерними для мусульманського світу, включають каліграфію, мозаїку, різьблення по дереву та металу, текстильні вироби та килими. Мистці зазвичай використовують геометричні та рослинні орнаменти, щоб створити красиві та складні візерунки. Каліграфія (мистецтво письма) також має важливе значення в ісламському мистецтві, оскільки письмо є священним в ісламі та використовується для написання Корану.

Арабо-мусульманське мистецтво відіграло важливу роль у розвитку світової культури. Його вплив можна бачити в різних аспектах мистецтва та архітектури в багатьох країнах, які мають ісламську культуру

Федотова Аліна 10-Б

2023-05-03 05:43:34 UTC

Музична культура Індії

Протягом принаймні п'яти тисячоріч Індія виробила і зберегла глибоко оригінальну культуру, що належить до великих досягнень світової цивілізації. В умовах багатовікового панування рабовласників і поміщиків індійський народ затворів чудеса мистецтва. Не менш видатним є й індійське музичне мистецтво.
З незапам'ятних часів у піснях народу відбиті картини життя і роботи трудівників індійської землі. Поезія тяжкої праці, його гіркота, борошна, його руху, звуки, ритм — усе це втілено в музиці з майстерністю, що сполучить художню правду, емоційність і тонку добірність форми. Індія, землеробська країна, ще в стародавності створила селянські пісні про врожай — бенгальські, тамільські, ассамійські; пісні молотилщиц, ритмічно вигадливі селянські пісні лауни і багато хто інші. Індія — країна великої архітектури, древніх міст із їхніми зміцненнями, палацами, храмами.

Звідси стародавні пісні будівельників — мулярів, покрівельників, тесль, різьбярів по дереву і каменю. Далі, Індія — країна великих рік (Ганг, Інд, Брамапутра) і морських узбереж, де здавна печуть свої пісні-корабельники, човнярі, веслярі. Пісенне мистецтво індійського народу відбило й інші своєрідні риси праці, побуту, природи, флори і фауни країни. До числа дуже древніх відносяться, пісні погоничів слонів і буйволів, пенджабські пісні погоничів-верблюдів — таппа, пастушачі пісні, пунги — пісні приборкувачів кобр.
Час виникнення багатьох наспівів невідомо скільки-небудь точно, ню ми неминуче повинні звертатися до фольклору, тому що в ньому живуть і звучать найдавніші джерела національного пісенного стилю. Тому він укладає в собі не тільки принадність місцевого колориту, але і глибоко народну душу мистецтва минулого.

Біла Амалія 10-Б Блакитна мечеть у Стамбулі

2023-05-04 10:17:07 UTC

Блакитна мечеть - одна з найвідоміших визначних пам'яток Стамбула, розташована в самому центрі старого міста. У мусульманському світі її знають як Ахмедійе або мечеть Султанахмет, і шанують як головну ісламську святиню і символ міста.
Мечеть створювалася на честь 14-го султана Османської імперії Ахмеда I - особистості значущою як для турецької нації, так і для історії в цілому.
Традиційно мечеть являє собою цілий комплекс різних служб, куди можуть входити далеко не тільки простору для служб і обмивань, а й школа, медресе (релігійний навчальний заклад для старших школярів і юнаків), семінарія, Імарет (благодійна їдальня для малозабезпечених), лікарня, баня, ринок і т. д. Так сталося і з Блакитний мечеттю. Фактично це був місто в місті.
Архітектурно мечеть являє собою змішання двох стилів - класичного османського і візантійського. Складно не помітити очевидні моменти подібності мечеті з сусідньої Айя-Софією, особливо в зовнішніх формах і куполі.
Блакитна мечеть створювалася з каменю і мармуру, що абсолютно закономірно. Камінь - найдоступніша в гірських районах порода, а близькість Мармурового моря давала необмежені можливості для використання мармуру.
У Блакитної мечеті шість мінаретів! Чотири мінарети розташовуються по кутах мечеті і мають свої балкони. Ще два мінарету поставлені у внутрішньому дворі.

innadymytrova71 — 2023-05-04 10:47:09 UTC

Арабо-мусульманський регіон Клокова Варвара 10А

2023-05-04 16:47:37 UTC

Арабо-мусульманська культура зробила значний внесок до скарбниці світової культури. Вона сама - одне з досягнень людства й тому
заслуговує на повагу та розуміння.
Зміцнюючи свою владу, араби заселяли старі міста, а також, як римляни свого часу, засновували на завойованих землях військові табори.
Техніка будівничих породила особливі конструкції з глини, цегли й каменю. Були створені різноманітні форми арок — стріль-частих, підковоподібних, багатолопасних, фестончастих, — винайдені особливі системи склепінчастого перекриття.
Мечеть Фейсала – національна мечеть в Пакистані і одна з найбільших у світі, відома завдяки своїм розмірам, площею 5 тис. кв м, вона здатна вмістити 300 тис. віруючих. Була збудована за сприяння Саудівської Аравії, бюджет будівництва - $120 млн.

Лубяна Катерина

2023-05-08 11:05:38 UTC

Спочатку культура арабів була нижчою від культури завойованих ними країн. Та незабаром араби увібрали краще з античної культури і культур інших підкорених народів, створивши на цій основі свою власну високу цивілізацію.Вплив арабської культури продовжував позначатися і після розпаду халіфату на окремі феодальні держави, й навіть після вигнання арабів із завойованих ними країн. У кожній з них, з огляду на обставини, що склалися, архітектура була достатньо самобутньою, але з переважанням загальних рис. Їх формуванню сприяли інтенсивні зв’язки з народами халіфату, схожість шляхів розвитку феодалізму та природних умов, спільність культурних та побутових традицій, загальне віросповідання і т. ін.Щодо будівельних конструкцій, то характерними стають кам’яні перекриття у формі різноманітних склепінь, куполів та арок. При цьому нерідко конструкція трактується не тектонічно, а художньо, переростаючи у декоративний мотив. Наприклад, араби охоче використовували стрілчасті арки, склепіння і куполи. Їх профіль зменшує силу розпору і дозволяє обходитися при зведенні конструкції без кружал.
Стрілчасті арки більш стійкі до сейсмічних поштовхів, їх "замок" більш гнучкий і менше схильний до руйнування.

Яценко Дар'я

2023-05-11 18:08:32 UTC

Сторожук Ліза, 10-В

2023-05-14 16:32:33 UTC

Лубяна Катерина 10-А

2023-05-15 08:33:20 UTC

Цікаві факти про мистецтво арабського сходу
1. Іслам є наймолодшою із трьох світових релігій. Якщо християнство і буддизм виникли у стародавню епоху, то іслам - у період раннього Середньовіччя.
2. Мусульмани щоденно виконують
п'ятиразову молитву (намаз),
дотримуються посту впродовж місяця Рамадан, здійснюють хоча б раз за життя паломництво в Мекку до головної святині Каби чорного каменя (оплавленого метеорита), який вважають магічним посланням Аллаха.
3. Нині іслам охоплює населення понад 120 країн переважно Азії та Північної Африки, у 28 з них він оголошений офіційною релігією. В інших регіонах існують мусульманські громади й духовні центри, зокрема в Україні.
4. Сьогодні більшість мусульман не є арабами. Проте мусульманське мистецтво різних країн обʼеднане духом спільної релігійної ідеології та художнімп канонамп,
закладеними ще арабськими народами.
5. В архітектурі арабо-мусульманського культурного регіону впрізняють культові і світські споруди. До останніх належать житлові будинки, караван-сараї, ринки тощо, які зберігають доісламські арабські традиції.
6. Мечеть у Медині, споруджена ще за життя Магомета, стала взірцем для створення інших мечетей Багдада, Дамаска, Каїра, Стамбула.
7. Найпоширенішою культовою спорудою і спиволом духовної культури мусульман є мечеть - місце для молитви і богослужіння. Тут можна побачити зразки різних видів мистецтва.
8. До перлин ісламської архітектури належить Блакитна мечеть у Стамбулі
- грандіозна споруда з
каскадом сферичних куполів і шістьма мінаретами. Їі інтерʼєр, розкішно оздоблений кахлями, зачаровує сяючим мерехтінням відтінків синьо-блакитних кольорів завдяки світлу, яке проникає крізь численні вікна. У дворі - фонтан, адже мусульмани вмиваються перед тим, як зайти до храму.

Федотова Аліна 10-Б

2023-05-23 07:46:39 UTC

Шедеври арабо-мусульманського мистецтва по праву займають одне з чільних місць у художній скарбниці людства. Своєрідністю художньої культури ісламського світу була відсутність у ній пластики, оскільки релігія забороняла зображати Аллаха й усе, що належало до сфери божественного.

Перетнувши географічні кордони Аравійського півострова й розширюючи свої володіння на захід і схід, араби, котрі ще зовсім недавно були здебільшого кочовиками, зіткнулися з культурою країн, які успадкували надбання давніх цивілізацій. До складу Арабського халіфату ввійшли землі з традиціями грецької та римської культури, наприклад багаті візантійські колонії — Сирія й Палестина. В 711—714 роках була захоплена Іспанія, або аль-Андалус, як її називали араби. Хто знає, які релігійні символи прикрашали б храми в Західній Європі в наш час, коли б франки на чолі з Карлом Мартеллом на початку жовтня 732 року не розгромили арабські війська й не змусили їх відійти до Піренеїв. У 633—651 роках арабам підкорилися всі володіння сасанідського Ірану. Культура Ірану, що досягла в епоху Сасанідів особливої врочистості й досконалості, була тим середовищем, яке істотно впливало на становлення засад самостійного художнього світобачення арабів. Вони зробили значний внесок у світову літературу й поезію, філософію й медицину, математику й астрономію, географію та історію, явили людству прекрасні і оригінальні твори мистецтва.

Сторожук Ліза, 10-В

2023-05-27 06:54:48 UTC