• чому імперія Сун занепала;

• чим монголи відрізнялися від інших кочівників;

• чому Чингісхану вдалося створити могутню імперію;

• яким було становище Китаю за династії Юань;

• про розвиток Індії за часів Делійського султанату.

• Коли правила династія Тан? (618-907)

  Якими були здобутки Китаю у Раннє середньовіччя?

• Чим характеризувався розвиток Індії «раджпутського періоду»?

• Чому Велика Китайська стіна не стала перепоною для кочівників, які нападали на Китай?

За таких умов північ Китаю захопили кочові племена чжурчженів. Вони утворили державу Цзінь — Золоту (1115-1234 рр.).

На півдні, куди вимушено переїхав китайський імператор, утвердилася династія Південна Сун (1117-1279 рр.). На підвладній їй території розташовувалися головні центри вирощування рису, чаю, виробництво шовку, паперу, порцеляни. У державі Сун було винайдено порох, книгодрукування. Саме тут уперше в історії з’явилися паперові гроші — асигнації. Важливі винаходи було здійснено у військовій справі. Імперія Сун мала на озброєнні могутні метальні пристрої, посудини із запалювальною сумішшю, рухомі башти з таранами, перші гармати. Однак військова техніка не врятувала імперію від загибелі.

У побут китайського суспільства увійшли високі столи і стільці, а також лежанки, що підігрівалися. Серед заможних верств населення, переважно в містах, поширився звичай бинтувати жіночі ступні, щоб стримати їхній ріст. Крихітні ніжки вважалися вершиною жіночої вишуканості. Той факт, що нещасні жінки нерідко не могли навіть пересуватися, до уваги не брали.

Курултай — з'їзд, зібрання у тюркських та монгольських народів, на якому вирішувалися найважливіші питання.

Важливим для згуртування монгольських племен стало прийняття так званої Яси Чингісхана — збірника законів. Вона узаконила загарбницькі війни як спосіб життя монголів. Усе доросле населення поділялося на тумени (10 тис. осіб), тисячі, сотні й десятки. Десяток зазвичай складався з однієї монгольської родини. Такий поділ зберігався як у мирний, так і у воєнний час. На чолі кожного загону (десятка, сотні тощо) стояли командири, яких призначали з кращих воїнів.

Чингісхан мав дуже високий для свого часу зріст — 170 см. Був шульгою. Чингісхан був талановитим воєначальником і дипломатом, хоча не вмів писати.

Він був жорстоким завойовником, але мудрим правителем. Чингісхан створив кодекс законів, що сотні років діяли і після його смерті, та ефективну систему управління, заохочував розвиток торгівлі. Чингісхан залишив після себе спадщину, яка впливає на світ і зараз.

Існувало чітке підпорядкування нижчого вищому. Якщо хоча б один воїн із десятка тікав із поля бою або зраджував свого хана, то покаранню підлягав увесь десяток; якщо у зраді був винний десяток, то каралася сотня.

Такі суворі порядки стали одним із чинників, завдяки яким порівняно нечисленний народ (близько 100 тис. воїнів) зміг перемагати в битвах та підкорювати своїй владі величезні території: Південний Сибір, Далекий Схід, Північний Китай, Середню Азію, Південний Кавказ.

Чингісхан, справжнє ім'я якого Темуджин (Темучин), народився в 1162 р. Він був сином вождя племені. У дитинстві його батька було вбито, і Темучин із братами і сестрами стали вигнанцями. Темучин виріс пастухом, але мріяв об'єднати монгольські племена і створити велику імперію.

Чингісхан мав дуже високий для свого часу зріст — 170 см. Був шульгою. Чингісхан був талановитим воєначальником і дипломатом, хоча не вмів писати.

Він був жорстоким завойовником, але мудрим правителем. Чингісхан створив кодекс законів, що сотні років діяли і після його смерті, та ефективну систему управління, заохочував розвиток торгівлі. Чингісхан залишив після себе спадщину, яка впливає на світ і зараз.

Причини перемог монголів у завойовницьких походах:

• суворі порядки та дисципліна в монгольському війську;

• воєнний талант Чингісхана та його полководців;

• наступ здіснювався одразу з декількох напрямків за єдиним планом;

• ефективне озброєння (монгольський лук, шабля, спис, обладунки);

• дієвість розвідки;

• жорстокість щодо завойованих народів;

• використання людських ресурсів і технічних винаходів завойованих народів;

• слабкість окремих держав;

• розрізненість опору.

У 1236 р. монголи рушили у Великий Західний похід для завоювання західної частини Великого Євразійського степу, де панували половці. Очолив похід онук Чингісхана Бату (Батий). Першою жертвою монголів стала Волзька Булгарія та фіноугорські племена, що мешкали поряд. Далі удар монголів припав на руські князівства. Були розгромлені Рязанське та Володимиро-Суздальське князівства. Князь останнього Юрій Всеволодович у битві на річці Сіть (1238 р.) загинув разом зі своїм військом. У 1239 р. монголи розорили Чернігівське і Переяславське князівства, захопили Крим, у 1240 р. — Київ. Наступними стали землі Галицько-Волинського князівства. Переслідуючи половців, монголи погромили інші держави Центрально-Східної Європи, дійшли до узбережжя Адріатичного моря.

Проте в 1242 р. монголи були змушені повернутися у причорноморські та прикаспійські степи. Там вони заснували новий улус Джучі, що був частиною величезної імперії монголів. Престол хана улусу називався Золота Орда. Згодом цю назву почали вживати щодо монгольської держави, яка постала після розпаду єдиної монгольської імперії. Під зверхністю хана перебували й підкорені руські князівства, які сплачували данину хану. Кожен князь, щоб продовжити своє правління, отримував від хана дозвіл — ярлик.

Для завершення завоювання країн Західної Азії монгольський великий хан Мунке (1251-1259 рр.) організував похід під командуванням свого брата Хулагу. Останній розправився з державою ісмаїлітів, наймані вбивці (асасини) яких знищили чимало правителів Близького Сходу. Зі взяттям в 1258 р. Багдада хан Хулагу розгромив Аббасидський халіфат.

На новозавойованих землях та на території Ірану хан Хулагу створив особливий улус. Хан Хулагу і його нащадки мали титул ільхана, тобто «хана племені», у значенні улусного хана. Держава ільханів Хулагуїдів існувала з 1256 до 1353 р. Монголи намагалися поєднати тут власні традиції із системою управління, що склалася в Ірані.

Монгольські завоювання мали суперечливі наслідки для подальшого розвитку світу. Загинули мільйони людей, було зруйновано квітучі міста, знищено цілі держави. Спостерігався занепад ремесла, іригаційних систем, скорочувалися посівні площі, поголів’я худоби тощо. Проте водночас монгольські завоювання сприяли розвитку торгівлі в Азії. Монголи створили мережу доріг, яка з’єднувала різні регіони Азії, що пожвавило торгівлю між цими регіонами. Відбулося поширення технологій та ідей з одного регіону Азії в інший. Це сприяло розвитку наукових знань, техніки та культури.

Однак слід зауважити, що монголи не завжди знищували культуру народів, яких вони завоювали. Якщо ці народи вимирали, поступово занепадала і їх культура. Зазвичай монголи не втручалися в релігійні вірування населення завойованих земель. Підданим дозволялося сповідувати будь-яку релігію.

В Європі монголів спочатку називали татарами. Хроніст Матвій Паризький одним із перших намагався пояснити назву «татари» (тартарами). Тобто він уважав їх «вихідці із Тартару (Пекла)», спираючись на знання грецької міфології. Лише в другій половині XIII ст. в Європі поширилася назва монголи.

Зверніть увагу

За Хубілая було створено управління сільським господарством із філіями в провінціях, які керували спеціально створеними громадами. Кожні 50 дворів становили громаду з виборним старостою на чолі. Староста стежив за порядком у громаді й керував роботами.

Проте монголи не думали про розвиток Китаю, а прагнули отримати якомога більше податків. До земельного податку монголи додали податок із кожного дорослого чоловіка, з’явилася кінна повинність. Більшість земель зосереджувалася в руках монгольської знаті, а селяни, яким вона належала, повністю втратили особисту свободу. Монголи не підтримували в належному стані іригаційну систему.

Завоювавши Китай, монголи залишили китайську систему устрою суспільства від імператора до найменшого чиновника. Найвищі посади в державі посіли монголи. Крім того, монголи запозичили мову, писемність, культуру тощо. Незважаючи на таке «окитаєння» монголів, останні вважали себе вищими за китайців і поводилися як загарбники, посилюючи податковий тиск. Їхня політика викликала загальне обурення. У 1334 р. через прорив дамби на річці Хуанхе загинуло сотні тисяч людей. Це стало причиною невдоволення населення, що вилилося в повстання. Згодом повстання стали регулярними. Наймогутнішим було повстання червоних пов’язок (1351-1368).

Панування монголів мало для Китаю як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, монгольське панування супроводжувалося значними людськими жертвами, нищенням надбань китайської цивілізації, а з іншого, — завдяки приєднанню до системи монгольських держав Китай долучився до світової торгівлі, що сприяло його економічному піднесенню.

Зрештою в 1368 р. одного з керівників селянського повстання ченця Чжу Юань-чжана проголосили імператором. Він започаткував нову династію Мін, яка правила Китаєм до 1644 р. Столицею династії спершу було місто Нанкін, а згодом її перенесли до міста Даду, яке дістало нову офіційну назву Пекін.

Значні зміни в житті Індії почалися в XII ст., коли її північні області підкорили мусульмани. Вони прагнули підкорити Індію з VIII ст., але їхні дії не мали успіху. Зрештою правитель сусідньої з Індією держави Газневидів, що виникла після розпаду Багдадського халіфату, Махмуд Газневі (998-1030 рр.) здійснював грабіжницькі походи до Індії. Він 17 разів розорював її, просуваючись щоразу далі в глиб країни. Завдяки награбованим багатствам і захопленим рабам він перетворив свою столицю Газні на одне з найкрасивіших міст Сходу.

Після його смерті в 1206 р. намісник Кутбуд-дін Айбек відокремився від Газні й заснував самостійну державу на півночі Індії із центром у місті Делі. Нова держава отримала назву Делійський султанат. Від кінця XIII ст. султанат досить швидко збільшував свою територію і до початку XIV ст. захопив майже весь півострів Індостан. Найбільших розмірів султанат досяг за Мухаммеда Туглака (1325-1351 рр.). Його завойовницька політика підірвала внутрішню могутність держави, яка почала розпадатися. Наприкінці XIV ст. Делійський султанат займав територію меншу, ніж на початку XIII ст. Йому вже доводилося відбивати вторгнення могутніх сусідів, особливо монголів.

Безліч тут багатих купців, і багато вони торгують... За наказом царя кожен долучався до батьківського ремесла... Навчатися іншого ремесла він не може.

Будинків хороших у цьому місті скрізь багато. Є там велика кам'яна вежа; коли станеться в місті пожежа, жителі зносять туди своє майно; а пожежі там часті, бо дерев'яних будинків чимало. Живуть тут... піддані великого хана; гроші в них паперові. У цьому місті... всі вулиці вибрукувані камінням і цеглою; і верхи їздити, і пішки ходити ними добре.

У цьому місті... добрих 4 тис. лазень; кілька разів на місяць ходять туди, бо чистоти тіла дотримуються...

Працюємо в парах. 1. Висловіть припущення, що в повідомленні Марко Поло могло вражати уяву європейців. 2. Завдяки чому Китай досяг таких вагомих здобутків?

• процес створення Монгольської імперії;

• наслідки монгольських завоювань;

• особливості правління династії Юань у Китаї;

• етапи розвитку Делійського султанату.

1206-1227 рр. — правління Чингісхана.

1206-1526 рр. — Делійський султанат.

1279-1368 рр. — правління в Китаї династії Юань.