2) Систематичність: Заняття в дошкільному закладі доповнюють і підсилюють домашні заняття. Систематичність впливу сприяє більш швидким і стійким результатам.

3) Підтримка батьків: Батьки часто відчувають тривогу і безпорадність перед труднощами, з якими стикається їхня дитина. Фахівці дошкільного закладу можуть надати їм необхідну психологічну підтримку, навчити спеціальним прийомам роботи з дитиною.

4) Створення сприятливого середовища: Спільними зусиллями можна створити вдома і в дошкільному закладі єдине освітнє середовище, яке сприятиме розвитку дитини.

Спільна розробка індивідуальних програм. У тісній співпраці зі спеціалістами, батьки можуть брати участь у створенні індивідуального плану розвитку дитини, що враховує її потреби та можливості.

Навчальні заходи для батьків. ЗДО може організовувати семінари, тренінги та зустрічі для батьків, щоб вони могли отримати додаткові знання щодо розвитку дітей із ЗПР та способів ефективного спілкування з ними.

Постійний зворотний зв'язок. Важливо, щоб батьки та вихователі обмінювалися інформацією про досягнення та проблеми дитини як вдома, так і в ЗДО. Це допоможе коригувати стратегії розвитку.

Підтримка соціальних навичок. Співпраця сім'ї та ЗДО спрямована на розвиток соціальних навичок дитини, допомогу в інтеграції до дитячого колективу, що є важливим етапом її розвитку.

• Особливістю дошкільниківєнавіювання.

Навіть у немовляти можна викликати почуття ніяковості – інтонаціями докору і відповідною мімікою. Пам’ятайте, не слова, а їхнє емоційне забарвлення та інтонація, спрямовані на дитину, викликають у неї відповідну емоційну реакцію.

• На виховання негативно впливає нерозуміння дорослими

особистісного розвитку дитини. Скажімо, вони вважають малюка впертим, не розуміючи того, що він не може справитися з новим дорученням через особливості свого психічного чи фізичного розвитку або соматичного стану. Тому намагайтеся зрозуміти дитину, якомога частіше запитуйте себе: “Чому малюк так поводиться?”

• Для формування особистості неприпустимим є неприйняття батьками дитини. Воно може виникати через нерозуміння поведінки, зумовленої низкою хворобливих виявлень, своєрідністю індивідуальних рис особистості, загостренням особливостей темпераменту, внаслідок хворобливого стану дитини. Підґрунтям неприйняття є ігнорування почуття власної гідності дитини, коли батьки відчувають внутрішнє незадоволення нею, вона їх постійно дратує, вони не довіряють досвіду, який у неї формується; нехтують її віковими можливостями і потребам, особливо якщо стосунки в сімї надмірно жорсткі, навіть деспотичні. Або, навпаки, має місце вседозволеність. Неприйняття дуже часто призводить до неврозів, страхів, депресії, поглиблює затримку психічного розвитку. Цей чинник найвпливовіший у перші роки життя малюка, коли потреба у максимально емоційно-теплих стосунках з матір’ю надзвичайно необхідна.

• Дорослим у вихованні дитини слід уникати, з одного боку,

невідповідності між власними вимогами і сподіванням, а з другого – можливостями і потребами дитини. Найчастіше це виникає тоді, коли у дитини спостерігається упертість або психічна розгальмованість чи загальмованість, внаслідок ураження центральної нервової системи. Треба пам’ятати – непослідовність вимог до дитини, тобто невідповідність між вимогами і контролем, призводить спочатку до збудження нервових процесів, а потім до їх перезбудження і втоми, а відтак– до стану психічного напруження.

• Конфліктність у стосунках між дорослими і дитиною може

виникати через негнучкість дорослих. Так, вони або недостатньо враховують ситуацію, або невчасно реагують на неї, тобто програмують вимоги, не враховуючи ситуацію, нав’язують власну думку.

• Неприпустимими є ставлення до дитини, що виявляється у

запровадженні жорсткої дисципліни й обмеженні самостійності; застосуванні примусу і репресивних заходів, зокрема й фізичних покарань; постійному контролі за поведінкою; нав’язуванні дорослими будь-якої точки зору; категоричності суджень, наказового, безапеляційного тону; у прагненні підкорити собі дитину.

• У вихованні не треба вдаватися до надмірного

моралізаторства. Наприклад, весь час соромити: “Ти дуже поганий, гарні діти роблять так... . Як тобі не соромно” та ін. Надмірна кількість зауважень і осуджень, зрештою, призводить до того, що вони перестають діяти.

• Потрібно всіляко уникати недовіри до дитини – до її

можливостей, життєвого досвіду, який збагачується. Не треба надмірно регламентувати і надмірно контролювати поведінку; вдаватися до надмірного піклування; численних пересторог і погроз. Потрібно довіряти дитині, вірити у її самостійність.

– Як відбувається допомога дитині з ЗПР?

Види допомоги дитині із ЗПР: медична, психологічна, педагогічна (зокрема й логопедична). Її комплексно реалізує команда фахівців психолого-педагогічного супроводу. На уроці педагогічну допомогу здійснює вчитель, а соціально-педагогічний супровід (підтримку) – асистент вчителя. На корекційно-розвиткових заняттях – психолог, дефектолог*, логопед та інші необхідні фахівці, якщо це зафіксовано в індивідуальній програмі розвитку дитини.

*Просимо не вважати слово “дефектолог” образливим, оскільки такою є назва фаху, за яким готували (готують) фахівців. Сподіваємось, скоро назву замінять на “спеціальний педагог” чи подібну недискримінаційну.

- потребують розвитку всі види сприймання, особливо зорове та слухове, на базі яких розвиваються вищі психічні функції; з розвитком сприймання збагачуються різноманітні знання про навколишній світ і розуміння зв’язків між предметами та явищами, отже, розвивається мислення й мовлення дітей;

- під час корекції розвитку та навчання дитини необхідно дбати про зміцнення її працездатності, уміння зосереджувати увагу й цілеспрямовано працювати: ставити перед собою мету, усвідомлювати способи її досягнення, адекватно оцінювати результати;

- потрібно розвивати навчальну мотивацію, бажання вчитися, віру дитини у власні можливості, що можливе завдяки усвідомленню й оцінці реальних досягнень;

- допомогти дітям з ЗПР оволодіти різноманітними знаннями про навколишній світ, розвивати в них спостереження і досвід практичного навчання, формувати вміння самостійно добувати знання і користуватися ними;

- шукати такі види завдань, які максимально стимулюють активність дитини;

- проводити лікувально-оздоровчі заходи;

- міняти види діяльності на уроці з метою відпочинку;

- здійснювати індивідуальний підхід, індивідуальну допомогу;

- давати завдання з опорою на зразки;

- проводити доступніший інструктаж щодо виконання завдань;

- для закріплення нового матеріалу давати багаторазові вказівки і вправи;

- проводити динамічне спостереження за просуванням кожної дитини;

- під час навчання дитини звертати увагу на стан різних сторін її психічної діяльності: пам’яті, уваги, мислення, мовлення, темп роботи, вміння поборювати перешкоди;

- у разі необхідності учень повинен відвідувати логопедичні заняття;

- проводити індивідуальні корекційні заняття, на заняттях використовувати різноманітні види практичної діяльності.

Важливо, щоб батьки дитини з ЗПР стали активними учасниками корекційно-розвивального процесу, повірили в можливості своєї дитини і позитивний результат корекційної роботи.

Для вчителя класу, вихователя групи повинні стати правилами: відвідування сім’ї дитини, спостереження за нею в домашніх умовах, спілкування і взаємодія з батьками вдома.

Затримка психічного розвитку зачіпає всю психічну сферу дитини і, по суті, є системним дефектом. Тому процес навчання і виховання повинен будуватися з позицій системного підходу. Необхідно сформувати повноцінний базис для становлення вищих психічних функцій і забезпечити спеціальні психолого-педагогічні умови, необхідні для їх формування.

Корекція розвитку та навчання дітей може бути успішною лише тоді, коли вона максимально індивідуалізована, тому дуже важливо встановити причини, що зумовлюють труднощі у навчанні конкретної дитини.

2) Створення розвивального середовища: Організація ігрової діяльності, яка сприяє розвитку пізнавальних процесів, мовлення, дрібної моторики.

3) Взаємодія з іншими фахівцями: Залучення до роботи з дитиною лікарів, соціальних працівників.

Використання ігрових методів для розвитку пізнавальних процесів дитини.

Залучення батьків до виховного процесу через участь у спільних заходах та проєктах.

2)Мотивація: Спільна підтримка допомагає дитині досягати нових успіхів і відчувати задоволення від навчання.

3)Соціальні навички: Спілкування з іншими дітьми в дитячому садку і взаємодія з батьками вдома допомагають дитині розвивати соціальні навички.