– український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису. На думку І. Франка, П. Куліш є одним із корифеїв української літератури, якого прославив переклад Біблії та історичний роман «Чорна рада». Писав українською та російською мовами.

Перу П. Куліша належать повісті «Хмельнищина» (1861), «Виговщина» (1861), гумористичні оповідання: «Циган» (1841), «Пан Мурло», «Сіра кобила» (1860), «Малоросійські анекдоти», оповідання на тему нещасливого кохання: «Гордовита пара» (1862), «Дівоче серце» (1862), історичні оповідання: «Мартин Гак» (1863), «Брати» (1864), «Сичові гості Чуприна и Чортоус» (1862), романтично-ідилічні оповідання: «Орися» (1861), «Бабуся с того світу» (1861), «Очаківська біда» (1861); п’єси  «Іродова морока» (1868), «Хуторянка» (1877), «Драмована трилогія» (1900); поеми «Магомет и Хадиза» (1883), «Грицько Сковорода», «Настуся» (1861), «Маруся Богуславка» (1899-1901).

В кінці 1850-х рр. Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, в якій не було церковнослов’янських літер ѣ та ы, з’явилася літера g (на позначення ґ). Саме правопис Куліша лежить в основі сучасної української абетки, хоча для цього первинна «кулішівка» пережила значну трансформацію. 1876 року абетку П. Куліша було заборонено в Російській імперії, натомість у 1890-х роках її у видозміненому вигляді було впроваджено у школах Галичини (на зміну етимологічному правопису), що дало поштовх до розвитку цього правопису.

Важливою сферою літературної діяльності П. Куліша було перекладацтво. Серед перекладів: Біблія, твори В. Шекспіра, Й. Ґете, Дж. Байрона, балади А. Міцкевича, О. Пушкіна, А. Фета, М. Некрасова та ін.
Арсен Аракелян