29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, коли тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 
9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

У грудні 1917 року Раднарком СРСР зажадав від Української Центральної Ради легалізувати військові загони більшовиків в Україні. У разі невиконання Ленін і Троцький, що підписали лист, пригрозили оголосити УЦР такою, що веде відкриту війну. Не дочекавшись відповіді, більшовики зробили це. Бойові дії розпочалися в середині місяця.
За різними оцінками, чисельність війська, яке було готове виступити на боці Центральної Ради, скоротилася з 300 до 15 тисяч. Під час наступу радянської армії бійці УНР нерідко переходили на бік більшовиків або ж проголошували нейтралітет. Це зробило значно несумірним розклад сил, що склався на той момент між сторонами.